Правила і стандарти саморегулівної організації як засіб регулювання господарської діяльності

Враховуючи еволюційні процеси становлення саморегулювання, слід константувати, що суб’єкти господарювання прагнули забезпечити дієвість власних правил та дисципліну на ринку (як зовнішніх, так і внутрішніх).

Правила СРО можуть прийматися для регулювання певної галузі діяльності (загальними зборами), а також і бути внутрішньо- організаційними (іншими органами СРО, наприклад про призупинення членства). Правила СРО можуть мати нормативний зміст або ж бути індивідуальними та стосуватися конкретної ситуації та суб'єкта.

Правила і стандарти саморегулюючої організації можна поділити на ті, які виходять від організацій, які визнаються саморегулівними з огляду на пряму вказівку закону, організацій, які не визначені законом як саморегулівні, самоврядних організацій з особливим статусом. Правила саморегулівних організацій, як ми зазначили, містять доволі різні назви та питання, які у них розкриваються. Тому назви правил СРО можуть включати: етичні правила, кодекси, добровільні кодекси, добра практика, положення, стандарти, принципи тощо. Якщо ж організацію визнано офіційною та\або їй делеговані повно­важення, то можлива процедура затвердження, узгодження правил саморегулівної організації на рівні держави.

Дж. Ріс, визначаючи інструментом соціальної політики галузеву саморегуляцію, визнає її як регулюючий процес, за допомогою якого на рівні промисловості (на відміну від урядової або на рівні фірм), організація встановлює правила та стандарти (кодекси практики), що стосуються ведення діяльності фірм^[825]. Отже, саморегулівні організації є певними інститутами, що створюють нормативну базу.

М. Вебер вивчаючи питання європейських та американських фондових бірж, дійшов висновку : «Прийняття до біржі були принципово подібними до вступу в ексклюзивний клуб. Самі операції фактично регулювалися правилами асоціації, а не входили до цивільної юрисдикції національного уряду»^[826]. Тому завдяки власним правилам біржі управлялися автономно, регулювання стало гнучкіше, ніж державне: виникла ситуація, коли саморегулювання може процвітати в напрямі, який підтримував етичну (доброчесну) поведінку, здорові бізнес-практики та покарання за спекуляції на ринку. Саме етичні стандарти стали сучасним трендом формування прогресивної ролі СРО, що поєднується із суспільною місією у їх діяльності.

Критики саморегулювання зазначали: саморегуляційні стандарти зазвичай слабкі, примусове виконання неефективне, а покарання є секретним і легким; саморегулювання часто не має багатьох переваг традиційного державного регулювання «з точки зору видимості, авторитету, підзвітності, примусового застосування до всіх»^[827]. Однак на сьогодні саморегулівні організації змушені опубліковувати правила організації, та більшість законодавств держав світу вимагає публічного звіту щодо їх дотримання (фінансового та нефінансового) та інформації щодо застосування санкції у разі їх недотримання. Правила саморе­гулівної організації є обов’язковим елементом для визначення статусу СРО: без створення системи власного нормативного забезпечення організація не може бути визнана у сучасному світі саморегулівною.

Правила саморегулівної організації є «консенсусними» за порядком прийняття.

Правила та стандарти не є сталими протягом певного періоду, вони є динамічними. З часом вони змінюються завдяки принципу «відповідального спостереження». Спочатку такі правила СРО викладає у загальному вигляді, згодом вони уточнюються, ускладнюються, деталізуються. Складність суспільних відносин у певній галузі господарської діяльності, їх урізноманітнення призводить до змін самих нормативних положень СРО.

Важливими питаннями, які впливають на розробку та деталізацію правил, є звітність та збір даних, що ґрунтуються на розробці інфор­маційної системи для збору даних про розвиток компаній-членів щодо впровадження правил СРО. Так забезпечується прозорість у їх діяльності. Компанії - учасниці СРО повідомляють про свій прогрес у реалізації галузевих кодексів. Ефективність діяльності СРО залежить від можливостей збору даних, зокрема, якості відповідей учасників щодо звітності. Тому самооцінка та самоконтроль як на рівні СРО, так і на рівні кожного окремого її учасника є важливими процедурами побудови належного нагляду власними силами у СРО.

Правила та практика СРО різняться між собою за своїм специфічним змістом з огляду на широкий спектр галузей господарської діяльності. Кожна галузь господарської діяльності, яка саморегулюється, може включати до змісту правил як загальні принципи, так і специфічні, характерні тільки для неї. Однак певними спільними моментами можуть виступати морально-етичні правила запобігання корупції, дотримання податкового законодавства, трудових норм, захисту прав працівників та споживачів.

Наведемо приклади правил СРО на національному рівні. Зокрема, офіційна СРО «Гільдія інженерів технічного нагляду за будівництвом об'єктів архітектури» на офіційному сайті розмістила такі правила: Стандарт професійної діяльності 1 «Вимоги до членів громадської організації «Гільдія інженерів технічного нагляду за будівництвом об'єктів архітектури» та до якості виконуваних (надаваних) ними робіт (послуг)», погоджений Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 17.07.2014 року, що є стандартом професійної діяльності цієї СРО обов'язковим для всіх членів, які у зв'язку з цим набувають статусу членів СРО^[828]; Стандарт професійної діяльності 2 «Контроль за дотриманням стандартів професійної діяльності» (нова редакція), погоджений Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 11.05.2017 року; Стандарт професійної діяльності 3 «Відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок виконання (надання) членами громадської організації «Гільдія інженерів технічного нагляду за будівництвом об'єктів архітектури»» робіт (послуг) неналежної якості», погоджений Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України від 17.07.2014 року; Порядок реалізації делегованого повноваження щодо проведення професійної атестації інженерів технічного нагляду», погоджений Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.11.2014 року^[829].

Більшим різноманіттям правил відзначається Асоціація «Українські фондові торговці»: Положення про членство Асоціації, Кодекс професійної етики Асоціації, Дисциплінарний Кодекс Асоціації, Положення про звітність членів Асоціації, Правила (стандарти) професійної діяльності на фондовому ринку Асоціації, Положення про Дисциплінарний комітет Асоціації, Положення про Ревізора Асоціації, Положення про Раду Асоціації^[830].

Наприклад, СРО, яка не визначена законодавством як само­регулівна, Асоціація «Укрцемент» затвердила Антикорупційну програму від 11.01.2016 року, у якій детально визначаються правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції, зміст та порядок застосування превентивних заходів, антикорупційних механізмів, правил щодо усунення наслідків корупційних право­порушень. Зокрема, до змісту цієї програми включено такі розділи: норми професійної етики, порядок регулярного звітування, умови конфіденційногості звітування, процедура захисту працівників, які повідомили інформацію про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення тощо^[831]. Наступним прикладом є Меморандум про гарантію якості цементу в торговельних мережах України між Асоціацією «Укрцемент», ВГО «Союз споживачів України» та великими мережами будівельних матеріалів, який є тристороннім та відкритим до приєднання^[832]. Цікаво, що метою цього Меморандуму є «..створення цивілізованого сегмента ринку, на якому споживач може гарантовано купити якісний продукт, не ризикуючи власними коштами та результатами своєї праці. В ситуації коли в державі фактично немає ринкового нагляду, оператори ринку та споживачі вимушені самі створювати та виховувати культуру споживчого ринку цементу. Меморандум відкритий для участі всіх торговельних мереж, хто згоден із задекларованими принципами та готовий зробити внесок і сприяти створенню прозорого та чесного споживчого ринку цементу - ринку без фальсифікату. Ритейлер цим Меморандумом декларує свій намір реалізовувати через власну торговельну мережу виключно цемент, що відповідає вимогам нормативних документів, таким чином зміцнюючи свою репутацію, сприяти створенню прозорого та чесного споживчого ринку цементу - ринку без фальсифікату»^[833]. Отже, у цьому прикладі спостерігаємо створення корпоративного акта саморегулювання з метою захисту ринку від фальсифікації. Меморандум є інструментом, який допускається державою та створює умови для добросовісного ведення справ.

Етичні кодекси. Правила саморегулівної організації обов’язково включатиморальні та етичні норми. Щоб моралізувати індустріальне життя, як стверджує Дюркгейм, галузеве об’єднання повинне встановити нормативну систему (виробничу мораль) для своїх членів і, настільки ж важливо, розробити способи забезпечення її ефективності, метою цих галузевих асоціацій було створення «так багато морального середовища»^[834]. Мета полягала в тому, щоб асоціації промисловості моралізували виробниче та комерційне життя^[835]. На сьогодні діють принципи корпоративної соціальної відповідальності, які деталізуються у принципах корпоративного громадянства. Отже, особливим різно­видом правил СРО є етичні кодекси.

Етичні кодекси саморегулівних організацій - це певна кодифікація моральних статусів суб'єктів господарювання у професійній діяльності на ринку. Так, А. Л. Чумак слушно зазначає: «На зміну традиційній кодифікації норм та принципів постала нова логіка нормативності з притаманною їй інституційно-організаційною регуляцією людської поведінки. Сучасний етап соціокультурного розвитку виводить на арену такий варіант «моральної юрисдикції», котрий засадничується мотивами відповідальності, справедливості, довіри, чесності та відкритості настанов цілепокладаючої людської діяльності»^[836]. Етичні кодекси допомагають формувати коло довіри до професійної діяльності на певному ринку. Етичність у поведінці суб'єкта господарювання відображає і певний загальний культурний рівень суспільства, а також культуру підприємницької діяльності. Створюючи етичні кодекси СРО, перш за усе, керуються загальними принципами добросовісності та чесного ведення справ. Вказані моральні еталони покликані формувати довіру споживачів товарів та послуг та бути певними репутаційними перевагами. Етичні кодекси вказують на належну усталену практику у професійній та господарській діяльності: що робити, як робити, як діяти, що не робити. Тому в одних випадках етичні кодекси полегшують діяльність, а в інших - ускладнюють, фактично виступаючи певними «протоколами» дій та бездіяльності. Формалізація етичних норм у вигляді етичних кодексів певною саморегулівною спільнотою є важливим показником референтності, оскільки спільність бачень етичних настанов є надважливим при формуванні відповідального ставлення до ринку. Самоідентичність, професійна належність до певного ринку включає моменти само- реалізації, творчої складової, які на сьогодні є важливими для господарської діяльності.

В умовах глобалізації, європеїзації та глокалізації відбувається формування особливостей змістового та інструментального наповнення культури підприємницької діяльності. Відбувається розширення цього розуміння за допомогою категорій саморегулювання, корпоративної соціальної відповідальності, комплаєнсу, добросовісності та чесного ведення справ, державно-приватного партнерства. Науково-технічний прогрес призводить до виникнення нових понять, явищ, швидкої зміни культури суспільства, що і впливає на формування культури підприємця. Гра на випередження, комфортність є новими трендами, які мають бути збалансовані в етичному кодексі підприємця.

Зміна парадигми державної політики щодо функціонування бізнесу в Україні призводить і до змін освітньої політики щодо культури підприємця. Відбувається розвиток саморегулівних механізмів і відповідно змінюється культура підприємців щодо їх запровадження. Етичні кодекси підприємців, «добра практика» є важливими складовими українського бізнесу. Водночас ці інструменти перебувають на етапі становлення, тому їх розвиток залежить багато у чому від освітньої політики, від виховання підприємців у дусі добросовісності, чесного ведення справ, відповідального ставлення до своєї діяльності.

Моральні імперативи певної СРО покликані створити гнучкий механізм, який би об'єднав розрізнених суб'єктів господарювання у спільних прагненнях, цілях. Етичний кодекс виступає своєрідним атрибутом осуспільнення, комунікації між представниками певного ринку. Крім того, створення етичних кодексів є своєрідним цивілі- заційним наративом. Адже моральні та етичні засади існували з появою людства, певним чином видозмінювалися та трансформувалися, а на сьогодні це збірка «про сьогодення», про актуалізацію відносин у суспільстві та між самим підприємницьким середовищем. Коло моральних та етичних настанов, які включаються до кодексів, різноманітні та апріорі залежать від сфери, ринку, виду господарської діяльності. Метою створення Всеукраїнської мережі доброчесності та комплаєнсу є просування ідеї етичного та відповідального ведення бізнесу^[837]. До Етичних стандартів UNIC включено такі питання: дотримання чинного законодавства; хабарі - повинні бути повністю заборонені усі форми хабарництва; конфлікт інтересів - необхідно поводитися таким чином та настільки етично й чесно, щоб уникати конфлікту інтересів, як безпосереднього, так і опосередкованого; внески на політичні цілі - прямі або непрямі, фінансові або не фінансові (наприклад, забезпечення ресурсами, матеріальними засобами тощо), внески на користь політичних партій, організацій, політиків або кандидатів на політичні посади заборонено; фінансово- звітний контроль - необхідно забезпечувати ведення всіх бухгалтерських книг, записів та звітності завжди з обґрунтованим рівнем деталізації; подарунки; представницькі заходи та витрати^[838]. Прикладом, який є відмінним від попереднього за змістом та формою викладених положень, може бути Кодекс професійної етики Української асоціації прямого продажу, на сайті якої знаходимо таку інформацію: «Обіцяємо споживачам, що наші компанії будуть: Утримуватися від обманних та нечесних практик продажу. Надавати достовірні та неупереджені коментарі, які містять лише обіцянки від імені компанії. Надавати письмові форми замовлення, в яких зазначено: ваше право на відмову, гарантійні терміни. Надавати точний та повний опис продукції. Чітко формулювати ціну та умови оплати. Поважати Вашу потребу в конфіденційності. Припиняти демонстрацію товару негайно, як тільки буде отримано прохання. Надавати контактну інформацію, яка стосується продавця та/або компанії. Дотримуватися усіх вимог законодавства»^[839].

Нормативне саморегулювання у вигляді етичних кодексів втілено практично у всіх країнах ЄС. Наприклад, у рекламній галузі кодекси етики реклами базуються на основі положень Міжнародної торговельної палати, яка вперше опублікувала Кодекс ICC ще в 1937р., і відтоді він регулярно обновлюється. Польська система саморегулювання у рекламі базується на досвіді EASA (Альянс Європейської асоціації рекламних стандартів, що об'єднує 28 саморегулівних організацій (СРО) з 26 країн (22 з Європи, 4 з інших континентів) та прийняла Кодекс етики реклами (Kodeks Etyki Reklamy). Зокрема, у цьому кодексі визначено, що є прийнятним і те, що не дозволено в оголошенні: регулює всі аспекти рекламного спілкування беручи до уваги специфіку різних засобів масової інформації; встановлює чіткі межі дозволеної рекламної діяльності; сприяє етичній діяльності в галузі реклами; відповідає на проблеми, що виникають у зв'язку з зміною динаміки ринку; також встановлено, що буде регулярно переглядатися та оновлюватися в міру необхідності^[840]. Враховуючи загально­національний напрям на дерегулювання господарської діяльності, можна зпрогнозувати, що сфера втілення етичних кодексів буде розширюватися. Швидкість застосування етичних кодексів буде залежати від зміни підприємницької та споживацької культури.

Поряд з позитивними прикладами нормативного саморегулювання спостерігаються прогалини законодавчого регулювання щодо само­регулівних правил, зокрема у сфері господарсько-торговельної діяльності. Ця сфера, особливо роздрібна торгівля і громадське харчування, найбільш близькі та взаємодіють із споживачами товарів та послуг. Однак жодних обов’язкових або ж етичних стандартів та кодексів у цій сфері не передбачено законодавством. У зв’язку з цим пропонуємо доповнити ст. 263 ГК України ч. 5 такого змісту: «Господарсько- торговельна діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання на основі розробених ними етичних стандартів». На основі цієї норми слід доповнити, ст. 4 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. № 833^[841] словами «етичними кодексами» та викласти у такій редакції: «Торговельна діяльність регулюється Господарським і Цивільним кодексами України, Законом України «Про захист прав споживачів», іншими актами законодавства, а також цим Порядком та етичними кодексами. І хоча внесеними змінами пропонується запровадження етичних кодексів добровільно, однак таке доповнення активізує діяльність суб’єктів господарювання у напрямі створення нормативного забезпечення своєї діяльності, а також узагальнить, що не тільки великі суб’єкти господарювання, а й середні та малі повинні спрямовувати свою діяльність на дотримання етичних засад, сформованих на добросовісності та чесному веденні справ.

Добра сільськогосподарська практика (GAP) - належна сільсько­господарська практика - це сукупність принципів, які повинні застосовуватися щодо виробництва сільськогосподарської продукції та процесів, що слідують за виробництвом, і приводити до отримання безпечних і здорових харчових продуктів і непродовольчих сільськогосподарських продуктів^[842]. Норми GAP не обов’язкові для виконання, але впроваджуються виробниками добровільно, наприклад, в обмін на державну підтримку^[843]. Так, Директива Ради № 91/676 про захист вод від забруднення нітратами з сільськогосподарських джерел, із змінами і доповненнями, внесеними Регламентом (ЄС) №1882/2003, вимагає, щоб держави-члени розробили кодекс (кодекси) належної сільськогосподарської практики з метою забезпечення загального рівня охорони вод від забруднення, який має впро­ваджуватися сільгоспвиробниками на добровільній основі при державному сприянні, включаючи навчання і надання інформації^[844]. І фермер, який прагне отримувати прямі субсидії, повинен дотримуватись встановлених Директивою водоохоронних вимог^[845].

На сьогодні особливо актуальним питанням постає нормативне забезпечення саморегулівними організаціями електронної комерції.

Повільний законодавчий процес, довготривале прийняття, пере­несення та впровадження в національне законодавство потрібних норм часто вважаються перешкодою для технічного прогресу, включаючи цифрову економіку. Х. Фукс зазначає: «Глобалізація в діахронічному розумінні означає виникнення нового, більш високого рівня самоорганізації під час фази нестабільності та сильних коливань...Глобалізація формується діалектикою змін і наступності: у ієрархії, що випливає з нещодавньої еволюції, існують як загальні аспекти глобалізації, так і аспекти, специфічні для кожного організаційного рівня»^[846]. M. Боніссі зазначає, що ще: «... однією новою особливістю нового комерційного права глобальної інформаційної економіки є зростаюча конвергенція процесів встановлення технічних стандартів та правових інститутів. Більшість характеристик цієї технічної архітектури визначається технічними стандартами, розробленими «типовими розвиваючими організаціями» «standard developing organizations» (SDOs), які зазвичай працюють за межами правових інституцій»^[847]. На міжнародній арені у рамках глобального бізнес- діалогу тривають дебати про глобальну електронну комерцію, яка має виконати завдання щодо достовірності ідентифікації, інтер- операбельності і комфортності використання.

Глобальна інтеграція ринків призвела до посилення універсалізації правового регулювання поза межами держави, включаючи створення альтернативних саморегулівних систем як процесуального, так і нормативного характеру. Створюються міжнародні урядові та неурядові організації, які здійснюють регулювання на ринках, прагнуть упорядкувати та лібералізувати діяльність контрагентів з різних держав. Змінюються підходи до розуміння суверенітету держави, її економічних складових, тому роль держави трансформується. Інформаційні технології посилюють ефект змін у державі, надаючи альтернативи щодо звичного розуміння державного регулювання. Однак слід зазначити, що функціонування електронних систем бути ефективним за умови відповідної технологічної підтримки, це і є певним недоліком системи електронного бізнесу. Водночас електронна комерція ґрунтується на чітко визначених стандартах здійснення певних технологічних схем, що і розробляються у більшості саморе­гулівними інституціями, самими суб’єктами господарювання. Звичайно, завданням держави є створення правого поля діяльності таких суб’єктів.

Так, у сучасних умовах збільшився попит на стандартизацію інформаційно-комунікативних систем, а також бізнес-процесів. Зокрема, Інститутом інженерів з електротехніки та електроніки (IEEE) розроблено Технічні стандарти, що стосуються електронної комерції, включають стандарти продукції, такі як стандарт бездротового зв’язку WiFi; впроваджуються стандарти ISO 15022 та ISO 20022 для електронних акредитивів, надісланих через мережу SWIFT, розроблені також саморегулівною організацією.

Як зазначає Ф. Агре: «аналіз та проектування комп’ютерних систем оперативно зайняли та узагальнили методи раціонального адміністрування, які організації розвивали протягом сучасної епохи. Технічна концепція «алгоритму» була засвоєна бюрократичною концепцією «процедури», а технічна концепція «дані» була засвоєна бюрократичним поняттям «файли»^[848].

Саморегулювання у цифровій економіці найбільш стрімко впроваджується завдяки зміні парадигми щодо платіжних систем. Наслідки впровадження альтернативних платіжних послуг можна проаналізувати через теорію дифузії інновацій, яку обґрунтував у 1962 р. E. M. Роджерс, підкреслюючи, що інновації з часом поши­рюються серед членів соціальної системи через взаємодію між особами^[849]. Наприклад, однією з найбільш відомих глобальних саморегулівних систем є Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна система СВІФТ (SWIFT - Society for worldwide interbank financial telecommunication). Це акціонерне товариство розпочало свою діяльність у 1970-х роках як безпечна система обміну повідомленнями про передачу коштів, організоване відповідно до бельгійського законодавства для обслуговування своїх членів, до складу якого входили як банки, так і корпорації, що займаються транскордонними фінансовими послугами. Компанія SWIFT є одним з розробників міжнародного стандарту ISO 20022 та ключових специфікацій платежів, які використовуються платіжною інфраструктурою у всьому світі. Ця компанія відіграла важливу роль у запровадженні цього стандарту в Європі (наприклад, у таких системах як SEPA та TARGET2- Securities). Вона працює з усіма великими платіжними організаціями (у тому числі з Федеральною резервною системою США, Банком Англії, CHIPS, Eurosystem та EBA Clearing), щоб забезпечити гармонійне впровадження та перехід транскордонних платежів на міжнародний стандарт ISO 20022 з 2021 року^[850]. Члени таких комерційних мереж зазвичай висловлюють свою готовність брати участь і дотримуватись правил мережі, укладаючи договори. Деякі елементи послуг, що надаються SWIFT або роздрібними мережами кредитних карток, підлягають регулюванню національним законодавством (крім договірного). Подібні, але більш помітні приклади саморегулювання в транскордонному домені електронних платежів - це мережі Visa і MasterCard, які було започатковано з метою уніфікації та спрощення міжнародних розрахунків, прискорення розрахункових операцій в умовах передачі великих обсягів інформації. Національні правові системи можуть регулювати та обмежувати діяльність цих приватних мереж за допомогою законів про електронний переказ коштів, захист прав споживачів або боротьбу з відмиванням грошей. Більшість правил, що регулюють права і обов'язки членів мережі, знаходяться в системних правилах, розроблених асоціаціями, які керують самими мережами. Умовою членства у SWIFT є пов'язаність вимогами Посібника користувача SWIFT.

Ще одним прикладом є платіжна індустрія, що активно адаптується до змін потреб споживачів шляхом виникнення та розвитку альтернативних платіжних послуг, підгрунтям яких є інструменти FinTech^[851]. Тобто альтернативні платежі - це способи безготівкових розрахунків із застосуванням інструментів фінансових технологій, які пропонуються банками, FinTech-компаніями або соціальними мережами в умовах розвитку економіки споживання^[852].

Дж. Вінн вказує на появу нових мереж саморегулювання, які радикально відрізняються від більш традиційних джерел міжнародних комерційних звичаїв, таких як ICC, UCP або Incoterms^[853]. Отже, як бачимо, у сучасній науці розрізняють традиційні нормативні джерела саморегулювання та нові, які пов'язані із застосуванням технічних стандартів провадження бізнесу, бізнес-операції, розрахунків, укладенням смарт-договорів.

Також науковець зазначає, що застосування традиційних звичаїв у контракті у подальшому може вимагати тривалих, громіздких міжнародних комерційних арбітражних процедур або порушення судових спорів у національних правових системах. Водночас нові

мережі саморегулювання, в яких вони надають послуги з обробки транзакцій та які користуються високим попитом, мають повноваження здійснювати контроль за дотриманням їхніх правил і вводити санкції за їх недотримання. Такі санкції є дієвішими, ефективнішими, інтенсивнішими, негайними та очевидними.. Зокрема, це пояснюється тим, що органи саморегулювання, які також є операторами популярних інформаційних та комунікаційних мереж, зазвичай мають право відключити членів-порушників від участі у своїх мережах^[854] Однак погоджуємося з думкою Б. Річман, який підсумовує, що це право виключити несумлінних членів подібно до застосування репутаційних санкцій у більш традиційних комерційних спільнотах^[855]. Звичайно, і наявність таких санкції ми спостерігаємо у більшості саморегулівних організацій, однак для їх застосування потрібно здійснити певні доволі обтяжливі процедури. Тому такі ознаки санкцій як інтенсивність, негайність та очевидність є доволі сумнівними, враховуючи їх часові рамки застосування. Можливо це є другим недоліком електронного бізнесу. Водночас вони залишаються доволі дієвими для порушника та призводять до усунення порушення.

Відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2346-III Національний банк України здійснює оцінювання системно важливих платіжних систем, важливих платіжних систем та соціально важливих платіжних систем на відповідність вимогам законодавства України та міжна­родним стандартам нагляду (оверсайту) платіжних систем для мінімізації ризиків, які властиві платіжним системам. Міжнародні стандарти нагляду (оверсайту) платіжних систем - документи, прийняті Комітетом з платіжних і розрахункових систем Банку міжнародних розрахунків та Технічним комітетом Міжнародної організації комісій з цінних паперів, що визначають стандарти нагляду (оверсайту) платіжних систем та систем розрахунків^[856]. В Україні виконання міжнародних розрахунків здійснюється банками-учасниками міжнародних платіжних систем за чинними міжнародними стандартами та уніфікованими міжнародними правилами обробки платіжних документів з урахуванням нормативних актів Національного банку України. Тобто, міжнародні розрахунки в Україні провадяться відповідно до стандартів запропонованих саморегулівними організаціями.

У Національній транспортній стратегії України на період до 2030 року, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.05.2018 року № 430-р передбачено перелік завдань, які необхідно виконати для розв’язання проблем: запровадження технологій електронного керування всіма етапами логістичного ланцюга для авіаційних вантажних перевезень та пошти відповідно до всесвітньої програми «IATA-FIATA Air Cargo Program»; цифрових транспортних коридорів та електронної логістики; стимулювання впровадження інноваційних технологій (смарт-інфраструктури та смарт-мобільності) та інтелектуальних транспортних систем; затвердження професійних стандартів спеціалістів транспортної галузі; впровадження системи підтвердження професійної компетентності водіїв та персоналу автомобільного транспорту відповідно до європейських практик; впровадження інтелектуальних транспортних систем та систем управління рухом на наземному та водному транспоті (ERTMS, ITS, SST та LRIT, RIS; СМАРТ-тахографи)^[857]. Як бачимо, на відміну від інших підзаконних нормативно-правових актів, у цій Стратегії надається важливого значення застосуванню засобів саморегулювання та передбачено їх широкий спектр, особливо пов’язаний із застосуванням технічних стандартів неурядових організацій. Додамо, що IATA - міжнародна неурядова організація, що встановлює правила і процедури для авіаперевізників, це підвищує безпеку авіасполучення і рівня сервісного обслуговування пасажирів. Основним інструментом для оцінювання безпеки є Міжнародний аудит експлуатаційної безпеки (IOSA), який застосовується до авіаційних компаній, які хочуть пройти перевірку на відповідність міжнародним вимогам до безпеки. Тобто на рівні держави планується впроваджувати стандарти фактично саморегулівної організації щодо авіаперевезень з міжнародним статусом.

Отже, прогалинами нормативно-правового забезпечення само­регулювання цифрової економіки є фрагментарність закріплення інструментів саморегулювання, на відміну від законодавства Європейського Союзу, де питанням саморегулювання приділяється значна увага. Діяльність же саморегулівних організацій в Україні законодавством у цій сфері взагалі не визначена. Фактично не відбувається легального усвідомлення та констатації потреби задіяння саморегулівних інсти- туційних механізмів, які і без їх офіційного визнання давно працюють на теренах України. Однак цифрова економіка, перш за усе, є сферою, яка виникла завдяки саморегулюванню, тому розвиток нормативного регулювання у сфері цифрової економіки має бути пов’язаний із закріпленням засобів саморегулювання на рівні закону. Тому виникла потреба внесення змін до законів України щодо закріплення діяльності саморегулівних організацій, зокрема, слід доповнити ст. 6 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 4 такого змісту: «Учасники відносин у сфері електронної комерції - суб’єкти господарювання можуть створювати саморегулівні організації». Також можна запропо­нувати розробку Концепції розвитку саморегулювання у цифровій економіці. Процес становлення та розвитку саморегулювання у сфері цифрової економіки в Україні відбувається у рамках загально­національного процесу впровадження системи саморегулювання у господарській діяльності. Так, було прийнято Концепцію реформування інституту саморегулювання в Україні, схвалену розпорядженням Кабінету Міністрів України^[858], яка стосується більше розвитку інститу- ційного саморегулювання, нормативному ж у ній не приділено значної уваги. Тому прийняття окремої Концепції саморегулювання цифрової економіки в Україні збалансувало би акценти між розвитком інституційного та нормативного саморегулювання, визначило потрібні пріоритети, врахувало специфіку засобів цифрової економіки.

Аналізуючи аки саморегулівних організацій доходимо висновку, що за розвиненої системи саморегулювання на ринку ускладнюється і система актів саморегулівної організації: від правил та стандартів щодо етичних моментів, порядку розгляду спорів, прийняття та виключення з членства в організації до окремих доволі складних та відокремлених документів, які стосуються, крім зазначених, питань антикорупційної політики, комплаєнсу, технічної стандартизації, порядку функціонування органів СРО, реалізації делегованих повноважень та накладення стягнень. Відповідно, проведено порівняльний аналіз корпоративного нормативного забезпечення СРО за кордоном (Канада, США, Польща та ін.) щодо розвиненої системи СРО України (фондовий ринок) за зовнішньою формою, назвами, змістом питань, узагальнено подібні характеристики. Звичайно, кожна галузь господарської діяльності у кожній державі та кожна СРО, індивідуальні, тому диференціація доволі широка.

Етичні кодекси займають особливе місце у системі корпоративних актів, тому таку специфіку доцільно розглянути в окремому дисерта­ційному дослідженні. Отже, на сьогодні правила СРО є не лише елементом добровільного регулювання діяльності суб'єкта госпо­дарювання, а й визнаним елементом правової системи.

4.4.