3.2.1. Мета, завдання, функції та компетенція саморегулівної організації

При дослідженні питання правового становища саморегулівних організацій важливо з'ясувати мету, завдання, функції та їх компетенцію. В умовах сьогодення ці організації виконують роль не тільки регулятора ринку та представника певної підприємницької професійної спільноти, а й реалізують низку публічних функцій, несуть майнову та моральну відповідальність за діяльність своїх членів.

Н. Ю. Філатова зазначає: «... мета утворення СРО полягає не просто у здійсненні «регулювання для регулювання», а в розробці додаткових правил, норм і підвищених стандартів діяльності для їх членів і здійсненні контролю за їх дотриманням з метою задоволення інтересів широкого кола споживачів, з одного боку, а також забезпечення ділових інтересів членів СРО - з другого»^[586]. Водночас Є. А Поліщук, В. П. Левченко додає: «Разом з тим, саморегулівні організації - це не лише розробка загальних правил гри або захист інтересів. Це й досі нерідко відокремлений ринок, доступ на який обмежений вимогами щодо професіоналізму й етики, обсягу торгівлі й капіталу тощо. Тобто створення саморегулівної організації - це, зазвичай, торгова угода»^[587].

А. Огус зазначає: «Підприємці можуть об'єднуватися в організації з метою підвищення привабливості для споживачів своїх товарів і послуг (наприклад, за рахунок підвищення своєї репутації), а значить і прибутку. Ще однією метою створення та вступу підприємств в СРО є зниження витрат за рахунок подолання «провалів ринку»»^[588]. О. М. Непомнящий виокремлює: «Місія створення саморегульованих організацій полягає в іншому: забезпеченні високого професійного рівня діяльності учасників ринку; представництві учасників саморегулівної організації та захисті їх професійних інтересів; професійній підготовці та підвищенні кваліфікації фахівців - членів саморегулівної організації; розробленні та контролі за дотриманням норм та правил поведінки членами саморегулівної організації, етичних норм у їх взаєминах з клієнтами та інших документів, передбачених законодавством тощо»^[589].

У свою чергу, М. Олсон визначає негативні аспекти цільової діяльності бізнес-асоціацій. Так учений вказує, що «... «сильні бізнес-асоціації» фактично завдають шкоди національній економіці, оскільки протистоять ринковій конкуренції; гальмують впровадження і широке розповсюдження нових технологій, оскільки відстоюють інтереси своїх найменш енергійних членів, а також тому, що нові технології здатні підірвати угоди картельного характеру, досягнуті окремими галузевими асоціаціями; протистоять ефективності та економічності, які є чинниками міжнародної торгівлі»^[590].

Метою діяльності саморегулівних організацій ринку фінансових послуг є забезпечення ефективної діяльності професійних учасників цього ринку, які є їх членами, розробка й затвердження правил, стандартів професійної поведінки та здійснення відповідного виду професійної діяльності^[591]. Л. С. Пономарьова підкреслює: «Однак вважати, що єдиним приводом до об’єднання є можливість спільного розв’язання проблем і захисту, помилково. Бізнес-асоціації (як форма громадських організацій) є невід’ємною складовою громадянського суспільства»^[592]. Мета СРО є значно ширшою за захист та представництво її членів.

Закордонний досвід надає такі приклади: Асоціація польських банків - це самоврядна організація банків і мета її діяльності визначена як представництво та захист спільних інтересів членів і проведення та підтримка заходів щодо розвитку польської економіки в рамках Європейського Союзу та міжнародне співробітництво; участь у соціальному діалозі шляхом надання надійних знань про діяльність банків та їх роль у сталому розвитку економіки країни^[593]. До публічної мети у даному випадку можна віднести: підтримку заходів щодо розвитку польської економіки, участь у соціальному діалозі щодо сталого розвитку.

Тому, проводячи аналіз мети створення СРО, доходимо висновку про її публічні та приватні аспекти. Єдиною метою є упорядкування певної сфери, галузі, виду діяльності власними силами, однак за можливого погодження з державою.

Мета втілюється у завданнях, які ставляться перед СРО та реалізуються в її повноваженнях. Завдання - це наперед визначений, запланований для виконання обсяг роботи, справа тощо; мета, до якої прагнуть; те, що хочуть здійснити^[594].

До завдання бізнес-асоціації вчені-економісти відносять: елемент «системи обмінів» між державою та бізнесом; формування позитивної корпоративної етики ведення бізнесу, контролю за владою, реалізації партнерства бізнесу та влади; правову підтримку, захист економічних і професійних інтересів підприємців; підтримку вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках; консультаційно-юридичну, інформаційну допомогу, аудиторське обслуговування, централізоване забезпечення всією необхідною інформацією; навчання та підвищення кваліфікації, професіоналізму підприємців; проведення конгресів, конференцій, семінарів, ділових зустрічей, консультацій; сприяння залученню інвестицій, розвитку промислової кооперації, торговій діяльності; встановлення коопераційних зв'язків між малими підприємствами і крупним бізнесом, діловими колами, як національними, так й іноземними; підготовку проектів регуляторних актів, здійснення їх аналізу, оприлюднення, відстеження результативності їх дії та перегляд^[595]. Як бачимо, бізнес-асоціації мають досить багато завдань, які можна функціонально розподілити.

Н. Ю. Філатова вказує на наявність подвійної мети утворення таких організацій; наявність низки специфічних функцій, які не властиві іншим різновидам непідприємницьких товариств.

Функція - це робота кого-, чого-небудь, обов’язок, коло діяльності когось, чогось; призначення, роль чого-небудь; явище, яке залежить від іншого явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін^[597]. Функції СРО - це основні напрями їх діяльності, упорядкування відносин відповідно до мети та завдань. Звичайно, функції СРО взаємопов’язані між собою та реалізуються за допомогою певних засобів, притаманних як іншим непідприємницьким організаціям, так і виключно СРО.

Слід зазначити, що, по-перше, мета та завдання СРО на сьогодні залежать від можливості делегування повноважень та фактично диференціюються виходячи з критерію первинної реєстрації організації. По-друге, враховуючи реалії сьогодення, світові тенденції та закордонний досвід, СРО фактично зобов’язані закріплювати та реалізувати певні публічні функції та завдання поряд із суто приватною метою.

До основних функцій СРО можна віднести: нормування та контроль професійної діяльності своїх членів у межах своєї компетенції; захист професійних інтересів своїх членів у спорах з органами влади та споживачами; гарантія цивільної відповідальності своїх членів в мінімально встановлених розмірах; професійна громадська експертиза законопроектів^[598]. До функцій СРО на фондовому ринку В. І. Полюхович відносить: нормотворчу, організаційну, контрольну, інформаційну, захисну або арбітражно-представницьку функції^[599]. Функції бізнес- асоціацій такі: захисна; представницька; консультаційно-освітня; методична; надання послуг тощо^[600]. І. І. Рекуненко, Є. П. Бондаренко до основних функцій відносять: нормотворчу, контрольну, функцію примусу, арбітражну, інформаційну, організаційну^[601]. На думку О. І. Онуфрієнка: «Основними функціями саморегульованих організацій є: розробка обов’язкових правил і стандартів професійної діяльності та операцій на ринку цінних паперів; здійснення підготовки кадрів та встановлення вимог для роботи на ринку; контроль за дотри­манням учасниками правил і нормативів; забезпечення достовірною інформацією учасників ринку; громадське регулювання, або регулювання через громадську думку; в кінцевому рахунку, реакція широких верств суспільства з якої починаються ті чи інші регулятивні дії держави»^[602].

Детально досліджуючи вказану проблематику В. В. Суслова, до функцій СРО відносить такі: «... акумулююча та об’єднувальна функція інтересів своїх засновників щодо порядку здійснення ними своєї господарської або професійної діяльності; нормотворча, засновницька, регулятивна, представницька, контрольна, інформаційно-аналітична, освітньо-кваліфікаційна, судова, умовно-страхова, правоохоронна»^[604].

Аналізуючи різноманітність поглядів науковців щодо спектра функціонального призначення СРО, можна підсумувати таке: відмічаються розбіжності поглядів щодо назв функцій СРО, їх складових та змістових елементів; під однією назвою у одного автора фактично розуміється зміст функції, який існує у іншого науковця під іншою назвою та комплексом елементів; розрізняють основні та додаткові функції СРО. Отже, зважаючи на зазначене, спостерігаємо, фактично відсутні концептуальні наукові розбіжності щодо поняття та функцій СРО. Різноманітність назв функцій та їх змістове наповнення є елементами наукової творчості та різно­манітності підходів авторів до досліджуваної проблематики. Тому доцільно запропонувати власний погляд на систему функцій СРО.

До зазначеного слід додати, що перелік функції, які реалізує СРО, залежать від ринку, сфери, виду господарської діяльності, рівня державного втручання та виду саморегулювання.

Оскільки основною метою СРО є самостійне упорядкування відносин, то, відповідно, основною функцією є регулятивна функція, яка виявляється у статичних та динамічних аспектах. СРО можуть додатково встановлювати саморегулівні норми, які закріплюються у стандартах, етичних кодексах тощо. Характерними для членів СРО є встановлення підвищених стандартів діяльності порівняно з встановленими державою або ж дотримання кращих практиків у цій галузі.

Генеза мети та функцій СРО не була сталою. Від моменту зародження первинних, пробатьківських СРО (цехи, асоціації), які дещо нагадують сучасні, відбулася зміна уявлень щодо ролі цих організацій. Важливим моментом став публічний аспект функціонування СРО. Історичний розвиток інституалізації СРО довів, що приватні інтереси мають збалансовуватися із загальним інтересом, коли йдеться про некомерційні об’єднання суб'єктів господарювання та професійні об’єднання. З моменту зародження СРО, де превалювали виключно приватні інтереси учасників, на сьогодні спостерігаємо тенденцію посилення публічної зацікавленості держави у розвитку СРО.

Виконання СРО регуляторних функцій є не стільки можливістю, скільки обов’язком СРО перед своїми членами^[605].

Стимулюючий, динамічний аспект виявляється у активній діяльності членів СРО, використанні засобів, які надають їм можливість на практиці реалізувати поставлені завдання. Зокрема, дотримання певних трудових стандартів, що реалізується у використанні засобів стимулювання праці, страхуванні, оздоровленні працівників підприємства тощо.

Саморегулівні організації як юридичні особи мають права та обов’язки (компетенцію), що кореспондуються з метою, функціями та завданнями цих СРО, визначаються на основі законодавства. Проводячи аналіз змісту Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначаємо «повноваження» СРО, при чому за змістом ст. 49 класифікуємо їх на основні та додаткові^[606].

СРО спрямовує, координує діяльність своїх учасників, тому функція координації може набувати самостійного значення при регулюванні діяльності СРО.

До регулятивної функції можна віднести виконання завдань щодо допуску осіб до здійснення певного виду професійної або господарської діяльності (надання ліцензій, сертифікація). Наприклад, тільки члени СРО можуть здійснювати певний вид господарської діяльності (сертифікація архітекторів, надання дозволів на виконання певних видів будівельних робіт тощо).

Функціонування СРО допомагає зменшити державний тиск та адміністративні бар'єри. Можливі ситуації, коли відміняється державне ліцензування або ж інші інструменти впливу, однак запроваджуються системи сертифікації, атестації або інші механізми, які би дозволяли підтримувати стандарти у певній галузі уже на рівні СРО.

До функцій СРО учені часто відносять нормотворчу функцію. Нормотворча функція виявляться і в можливості СРО створювати саморегулівні норми і в їх активній діяльності щодо створення проектів норм, які би пропонувалися до законодавчого закріплення. Нормотворчу функцію СРО можна розглядати як складову регулятивної, тобто нормотворча функція ніби «поглинається» регулятивною функцією.

Саморегулівні організації впливають на нормативну діяльність органів державної влади. Зокрема, за сприяння Координаційно - експертного центру об'єднання підприємців в Україні, Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також відмінено гербовий збір^[607].

Реалізація нормотворчих завдань СРО може призвести до зміщення акцентів у нормативному забезпеченні певної галузі господарської діяльності від органів державної влади до СРО. Так, СРО можуть пропонувати власні правила, стандарти, технічні регламенти, а держава, відповідно, створювати для цього можливості. У результаті цього СРО можуть виявляти прогалини у законодавстві та подавати пропозиції щодо їх заповнення.

До регулятивної функції можна віднести і систему організаційних завдань, які здійснюють СРО. Організаційні завдання можуть сприяти вирішенню низки питань щодо взаємовідносин учасників господарювання на певному ринку між собою та між клієнтами, органами державної влади та місцевого самоврядування.

Надання консультативно-освітніх, методичних, інформаційних послуг - це окремі завдання СРО, які є важливими з огляду на стрімкі зміни кон’юнктури ринку та напряму захисту власного ринку. СРО можуть залучатися до створення спільних комісій при проведенні підвищення кваліфікації, сертифікації здобувачів певного кваліфікаційного рівня. Зокрема, відповідно до Закону України «Про оцінку земель» рішення про видачу кваліфікаційного свідоцтва приймає екзаменаційна комісія. Склад цієї комісії формується з представників органів виконавчої влади, до повноважень яких належить реалізація державної політики з питань експертної грошової оцінки земельних ділянок і які мають необхідний рівень підготовки з цих питань, та представників, делегованих саморегулівними організаціями оцінювачів у сфері оцінки землі^[608].

В сучасних умовах у межах регулятивної функції СРО реалізується її організаційно-господарське призначення, тобто повноцінний регулятор певного ринку, сфери, виду господарської діяльності.

Аналізуючи проблематику діяльності банків на фондовому ринку О. В. Болдуєва зазначає: «Проте, саморегульовані організації, більшою мірою, є лише інформаційними бюро для своїх учасників, а також свого роду рейтинговими агентствами своїх учасників, хоча спрямованість їх діяльності повинна сприяти розвитку фондового ринку, усуненню існуючих недоліків його інфраструктури»^[609]. Як бачимо з цього прикладу, інформаційна функція часом стає основною у діяльності СРО.

Зазначимо, що вчасно надана інформація убезпечить від багатьох ризиків та допоможе швидше зорієнтуватися в ситуації. Тому виконанню завдань щодо інформування завжди приділяється окрема увага. Виконання інформаційних завдань СРО - це певна перевага порівняно із державним регулюванням. Органи державної влади не завжди володіють усією потрібною оперативною інформацією. Водночас вказується: «Затримки в розкритті інформації саморегулівними організаціями і відсутність ефективних процедур, що гарантують її пошук та отримання, приводять до того, що належна для розкриття інформація нерідко стає інсайдерською і використовується тими професійними учасниками, які нею володіють, для досягнення власних інтересів»^[610].

Виконання інформаційних завдань відображається у просвітницьких акціях СРО, спрямованих на споживачів товарів та послуг. СРО рекламує здобутки власних учасників та переваги, якими можуть скористатися клієнти.

Функція інформативності полягає у можливості оперативного надання інформації про прийняті положення. Члени СОТ забезпечують швидку публікацію технічних регламентів для ознайомлення всіх зацікавлених осіб та передбачають розумний період часу від публікації до набрання чинності. На рівні ЄС розроблено понад 25 директив (технічних регламентів) із метою забезпечення вільного руху товарів, гарантування їх якості та високого рівня захисту публічних інтересів щодо охорони здоров'я, навколишнього середовища, безпеки, захисту споживачів^[611].

В. Босон зазначає: «Завдяки саморегулюванню скорочуються трансакційні витрати професійних учасників фінансових ринків, що виникають внаслідок обмеженої довіри між ними та асиметричного розподілу інформації. Оскільки інформація є ключовою для кожного члена СРО, вони є більш дієвими порівняно із державними регуляторами щодо забезпечення розкриття інформації своїми членами»^[612].

Інформаційні завдання СРО корелюються із обов'язками її членів щодо інформаційної відкритості у своїй діяльності. Нормативно - правовими актами або ж внутрішніми актами СРО можуть визначатися зобов'язання щодо фінансової та нефінансової звітності СРО у межах захисту комерційної таємниці. Водночас надання публічної інформації може стикатися з певними проблемами: який обсяг інформації має надаватися; які її якісні та кількісні показники, форма та інформаційний ресурс подання тощо.

СРО може бути засновником та учасником інших об'єднань, членом відповідних торгових палат як на національному, так і міжнародному рівні.

Так, на практиці досить важко досягти консенсусу між державою та учасниками ринку про те, яку інформацію необхідно розкривати, у якій формі, з якою періодичністю, а також, кому її надавати^[613].

Інформаційна функція забезпечує доступ до соціально значущої правовової інформації про структуру, майновий стан, систему управління СРО, учасників та членів тощо.

Перевагою СРО є вільне поширення інформації про свою діяльність, яке має бути обмежене вимогами конкурентного законодавства та рекламної діяльності. Таку інформацію можуть подавати в електронному вигляді на своєму веб-сайті в мережі Інтернет, друкованому, створювати відповідні журнали, газети тощо. Така можливість є відповідно і обов'язком СРО.

Звичайно, СРО, як і будь-яка інша юридична особа, має право одержувати публічну інформацію у порядку, визначеному законом, та встановлений строк. Згідно зі ст. 39-1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» регульована інформація розкривається професійними учасниками та саморегулівними організаціями професійних учасників фондового ринку державною мовою України^[614].

Реалізація освітніх та поряд з ними консультативних, методичних та аналітичних завдань надає можливість удосконалювати роботу членів СРО, визначати єдині напрями подальшого розвитку ринку (незаважаючи при цьому вільному підприємництву), передбачати загрози, які можуть виникнути, та способи їх подолання. Фахове навчання, підвищення кваліфікації задіюють механізми самозбереження учасників певного ринку та роблять їх ліпшими професіоналами певної сфери економічної діяльності.

Вивчення кращих закордонних практик та позитивного досвіду власних членів відповідної СРО допомагає в реалізації інших завдань, покладених на СРО - методичного сприяння. Надання рекомендацій для поліпшення діяльності, обмін досвідом, проведення конференцій та семінарів також викликають серйозний інтерес у членів СРО.

Аналітичні завдання спрямовані на прогнозування діяльності на певному ринку, тому актуальним для СРО є виконання прогностичної функції.

.На думку С. Г. Хоружого: «До технологічних функцій СРО можливо віднести функції, які забезпечують виконання учасниками СРО своєї професійної діяльності. Прикладами виконання таких функцій на ринку цінних паперів може бути діяльність бірж щодо проведення біржових торгів та діяльність депозитаріїв щодо забезпечення проведення клірингу та розрахунків»^[615]. Під виконанням технологічних функцій СРО спостерігаємо певний організаційний процес здійснення діяльності членами СРО.

Регулятивна функція може виражатися і у виконанні предс­тавницьких (репрезентативних) повноважень СРО. Так, СРО є фактично уповноваженими представниками своїх членів перед органами державної влади та місцевого самоврядування, відпові­дальними представниками перед споживачами товарів та послуг, загалом громадянським суспільством. При цьому СРО є репре­зентативними як на національному рівні, так і на міжнародній арені.

Зарубіжний досвід надає такий приклад: основними функціями Федерації рекламних агенцій Франції є лобіювання інтересів рекламістів в органах законодавчої та виконавчої державної влади ^[616].

У 2010 році у Львівській області зусиллями підприємницької асоціації було спрощено процедуру видачі дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Львові, вдвічі зменшено готельний збір, встановлено «податкові канікули» по сплаті готельного збору на 3 роки для нових готелів^[617].

Виконання представницьких завдань ставить СРО на інший рівень - публічний, на якому вони доносять (лобіюють) інтереси своєї організації перед іншими.

СРО, виконуючи представницькі функції, є виразниками інтересів своїх членів, включаючи залучення їх до подання пропозицій щодо регулювання галузі та включення до відповідних робочих груп у разі розробки законопроектів, технічних регламентів, стандартів, кодексів усталеної практики та технічних умов, якщо обов’язковість застосування установлено нормативно-правовими актами (відповідно до ст. 15 ГК України). Залучення профільних СРО до розробки цих положень, участь у їх обговоренні та надання відповідних висновків, пропозицій та рекомендацій має бути обов’язком органів державної влади та місцевого самоврядування.

У державах ЄС практика регулювання відповідно до власних розроблених норм СРО є джерелом норм, які у подальшому можуть бути закріплені на національному рівні держави та навіть на рівні ЄС. СРО добровільно підвищують стандарти діяльності у певній професійній або ж господарській діяльності, тому органами державної влади у випадку дослідження можливості їх застосування визначаються такі норми як обов’язкові для застосування уже на рівні Директив та Регламентів. Тобто СРО визначають «моду» на подальше нормативне, а, можливо, й процесуальне регулювання, являючись «модельєрами» наступного сезону змін. На сьогодні не лише органи законодавчої влади, а й СРО є «модельєрами права» у межах загальноприйнятих лекал (форм).

В аспекті репрезентаційності важливим моментом виступає принцип репутаційної відповідальності СРО. Зокрема, споживач може з меншими моральними та матеріальними витратами отримати компенсацію збитків за шкоду, заподіяну членом СРО. У разі ігнорування вимог споживача можливі репутаційні втрати СРО (визнання СРО не вартою довіри).

Практика зарубіжних держав свідчить, що представники СРО залучаються до роботи у певних допоміжних органах державної влади та місцевого самоврядування, проведення консультацій та переговорів з ними щодо поліпшення функціонування галузі.

Розробники проекту «Про саморегулівні організації» до прав СРО віднесли можливість представляти та захищати інтереси своїх членів (за їх згодою) під час здійснення відповідними контролюючими органами заходів із державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності^[618]. Вказана компетенція СРО є досить цікавою у аспекті реалізації, оскільки вимагає при СРО створення відповідної структурної одиниці, наприклад Уповноваженого із захисту прав членів СРО.

Представницька функція виявляється і у комунікативних методах співпраці СРО. Тому часто вказують саме на комунікативну, а не на представницьку функцію.

Також до функцій СРО відносять захисну функцію. Однак доцільніше вказати на охоронну, яка може проявлятися і в захисному аспекті. СРО можуть встановлювати норми, які спрямовані гарантувати права споживачів товарів та послуг (публічний аспект охоронної функції). Можливість страхування діяльності членів СРО допомагає надійно гарантувати споживачам товарів та послуг захист від неправомірної поведінки, яка виявляється в компенсаторних засобах. Можливість звернення споживача до органів СРО зі скаргою на її учасника спрощує механізм урегулювання спорів на рівні покупець- продавець не застосовуючи судовий процес, який є більш обтяжливим.

Це можуть бути як певні профілактичні, так і запобіжні заходи. Такі заходи превентивно запобігатимуть проявам недобросовісної конкуренції, допуску на ринок неякісного товару тощо. Водночас СРО як представники певної сфери ринку можуть захищати інтереси своєї організації та її членів в органах державної влади, судах, інших організаціях. Так, СРО можуть виступати суб’єктами судового провадження, зокрема, оскаржувати діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних та фізичних осіб, які порушують права чи законні інтереси. Цікавим питанням залишається можливість СРО оскаржувати діяльність органів державної влади у зв’язку зі здійсненням їх повноважень при прийнятті нормативних актів у регулюванні галузі.

Захисна функція проявляється і у розв’язанні конфліктів між членами самої організації (приватний аспект, внутрішнє урегулювання спорів між учасниками СРО). Зокрема, врегулювання спорів може відбуватися за допомогою альтенативних методів врегулювання спорів (переговори, медіація, третейський суд, експертиза тощо), так і інших внутрішніх органів СРО (виконавчого органу, дисциплінарної комісії). Н. А. Мазаракі констатує: «Альтернативні методи врегулювання, як правило, визначаються як методи, процедури, процеси вирішення спорів не звертаючись за рішенням суду. Дослідники та практики завжди вказують на консенсусність природи як наріжний камінь альтернативних методів врегулювання спорів, досягнення справедливості, пошук компромісу, безпрограшність у вирішенні спору, звільнення від тягаря врегулювання спору судової системи тощо»^[619]. Тому застосування СРО альтернативних методів врегулюванні спорів як при вирішенні зовнішніх, так і внутрішніх конфліктів є додатковою перевагою їх функціонування.

Альтернативні методи врегулювання спорів - це ефективні інструменти досудового вирішення конфліктів на основі професійних суджень та довіри учасників провадження. Створення постійно діючих органів досудового врегулювання спорів є перевагою СРО в аспекті адекватного забезпечення прав своїх членів та зменшення репутаційних втрат від їх діяльності та можливістю економії часу на врегулювання конфліктних ситуацій.

Отже, охоронна (захисна) функція може стосуватися не лише членів СРО, а й споживачівтоварів та послуг, оскільки до сутності правової природи СРО відносять її публічний аспект.

Важливим моментом є захист колективних прав інтелектуальної власності (захист прав на колективні торговельні марки) членів СРО. Перевагою та правом учасників СРО є можливість інформування про своє членство у СРО та про дотримання ними відповідних прийнятих стандартів цієї організації. Багато СРО створюють свої «добрі знаки», колективні торговельні марки, тому члени СРО мають право на їх встановлення на своїх товарах з метою орієнтування покупців та споживачів товарів та послуг на ринку. Кожен з правоволодільців може окремо використовувати цей знак відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15.12.1993 року № 3689-XII ^[620].

Однією з важливих функцій є контрольна функція. Вона полягає у повноваженнях відповідних органів СРО здійснювати компетентний контроль за діяльності членів СРО саме щодо взятих на себе зобов’язань.

Переконливим є висновок О. П. Віхрова щодо визначення змісту поняття «управління господарською діяльністю (підприємництвом)», яким поглинаються і державний контроль, і самоконтроль як елемент організаційної функції: це цілеспрямована діяльність з організації та забезпечення господарювання у відповідності до вимог суспільного господарського порядку, що здійснюється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності»^[621]. Однак, для СРО функція контролю є важливою з огляду на можливість ігнорування виконуваності завдання щодо взятих зобов’язань самими учасниками СРО. Тому функцію контролю має бути виокремлено, а не поглинено регулівною або ж організаційною функцією.

Приклад із зарубіжного досвіду: важливим органом, що здійснює функції саморегулювання реклами у Франції, є Бюро контролю за рекламою (Bureau de Verification de la Publicite, BVP)^[622].

Контроль включає і у самоконтроль СРО. С. Солодченко обґрунтовано зазначає, що: «...самоконтроль у сфері господарювання слід сприймати (звісно, за наявності додаткового наукового обґрунтування) субінститутом інституту ринкового саморегулювання»^[623]. Відповідно до ч. 6 ст. 145 ГК України суб’єкти господарювання зобов’язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Важливою складовою самоконтролю є добросовісність та відповідальність самих членів СРО, їх негативне ставлення до порушників правил. Тобто, якщо приймають до СРО нового члена, то інші її учасники мають бути переконані у його доброчесності, у підтримці мети діяльності, у належній діловій репутації тощо. Відношення до добросовісності свідчить про готовність ринку до саморегулювання, яке полягає у визначеності та організованості на противагу стихійному та несумлінному. Парадигма добросовісності має бути визначальною засадою у діяльності СРО, без неї усі сподівання на ефективність СРО будуть марними, які б формальні принципи та цілі не були закріплені у статуті організації.

Компетентні органи СРО (які здійснюють контроль) можуть накладати певні дисциплінарні санкції, а то й майнові у разі вчинення порушення членом СРО. Як правило, у СРО встановлюються виборність органів та, відповідно, механізм відповідальності. Забезпечується механізм страхування членів СРО та компесаційні заходи у разі порушення прав споживачів тощо. Тому деякі учені окремо виділяють пунітивну функцію (притягнення до відповідальності членів СРО). Доцільно запропонувати виділення контрольно-пунітивної функції СРО, адже на основі контрольних заходів може встановлюватися відповідальність учасників СРО.

Саморегулівними організаціями застосовується і механізм гарантій третім особам шляхом страхування відповідальності. У цьому випадку держава може запроваджувати спрощені механізми поточного державного контролю діяльності СРО.

Контроль на рівні саморегулювання досить розвинений у державах ЄС. Ф. Джефкінс наводить такий приклад: «Саморегулювання рекламістів у Великій Британії набуло такого рівня, що переважна кількість порушень рекламного законодавства припиняється саме за рішенням органів громадського контролю. Комітет із рекламних стандартів Великої Британії (the Uk's Advertising Standards Ausorsty, ASA) вважається найбільшим, найактивнішим і найліпше фінансованим органом саморегулювання у сфері реклами у світі. Підгрунтям діяльності цього органу саморегулювання є Кодекс рекламної практики Великої Британії»^[624]. Крім того, хочеться підкреслити, що саме Велика Британія є державою, яка має значну кількість громадських організацій у сфері саморегулювання реклами.

В аспекті репрезентаційності важливим моментом виступає принцип репутаційної відповідальності СРО. Зокрема, споживач може з меншими моральними та матеріальними витратами отримати компенсацію збитків за шкоду, заподіяну членом СРО. У разі ігнорування вимог споживача можливі репутаційні втрати СРО (визнання СРО не вартою довіри).

До зовнішніх взаємодій як з органами державної влади, так і з іншими СРО або ж іншими як саморегулівними, так й іншими неурядовими організаціями, можна віднести: систему репрезентативних завдань, можливість впливу на законопроекту роботу щодо функціо­нування галузі, систему делегованих повноважень, можливість погодження правил саморегулівної організації.

На думку деяких учених, для гарантування ступеня відповідності діяльності суспільно важливих суб'єктів господарювання доцільно запровадити організаційно-правовий інструмент, який можна пойменувати паспортом соціальної безпеки суб'єкта господарювання^[625]. СРО є суспільно важливими об'єднаннями, які можуть досить серйозно впливати на національному рівні на функціонування ринку. Тому при стихійному саморегулюванні такий вплив має вкрай негативні наслідки. Однак визначення критеріїв і методик відповідності діяльності СРО є на сьогодні досить проблематичним.

Доволі новим явищем для Україні стало затвердження Кабінетом Міністрів України Методики розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) від 10 травня 2018 р. № 342^[626] та, відповідно, до неї критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у сфері ринків фінансових послуг та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 21 листопада 2018 р. № 976^[627], критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, у сфері надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення^[628]. Затверджені методика та критерії вплинуть і на бачення функцій СРО, адже взаємодія з органами державної влади є важливою складовою діяльності цих організацій, зокрема, щодо нормативного забезпечення періодичності проведення перевірок.

Поряд з негативним ефектом накладення дисциплінарних санкцій, існує поняття самодисципліни (тобто набір певних профілактичних заходів, які впроваджують самі члени організації для підтримки зобов’язань, узятих на себе у рамках СРО). Однак такі заходи можуть по-різному лімітуватися та бути недостатньо зрозумілими, розмитими для інших членів СРО.

Охоронна (захисна) функція може стосуватися не тільки членів СРО, а й споживачів товарів та послуг, оскільки до сутності правової природи СРО відносять її публічний аспект.

Однією з важливих функцій є контрольна функція. Вона полягає у повноваженнях відповідних органів СРО здійснювати компетентний контроль за діяльністю членів СРО саме щодо взятих на себе зобов’язань.

Контроль полягає і у самоконтролі СРО. Так, СРО повинні публічно викладати інформацію щодо своєї діяльності, яка може полягати у фінансових та нефінансових звітах.

Компетентні органи СРО можуть накладати певні дисциплінарні, а то й майнові санкції у разі вчинення порушення членом СРО. Як правило, у СРО встановлюються виборність органів та, відповідно, механізм відповідальності. Забезпечується механізм страхування членів СРО та компенсаційні заходи у разі порушення прав споживачів тощо.

Виконання контрольної функції забезпечує ефективність усього механізму діяльності СРО та конкретних функцій (регулятивної, охоронної).

Незважаючи на наявність схваленої Кабінетом Міністрів Концепції реформування інституту саморегулювання в Україні від 10.06.2018 року № 308-р.^[629], певні ключові моменти не знайшли відображення. Так, зокрема, питання, яке хвилює більшість потенційних учасників СРО: можливість репрезентативності на світовому рівні. С. М. Січко зазначає: «Однак в Україні немає збалансованої концепції розвитку та законодавчо закріпленої єдиної моделі саморегулювання, побудованої на основоположних принципах діяльності саморегулівних організацій, таких як незалежність від держави, наявність повноважень щодо контролю, рівність учасників, відкритість, участь у нормотворчому процесі та інше, єдиних для всіх СРО незалежно від сфер діяльності^[630]. Важливими принципами у діяльності СРО є їх відкритість, публічність, що проявляється як у наданні фінансових, так і нефінансових звітів. Участь у нормотворчому процесі також має бути ґрунтовно визначена. Адже за наявності добровільного саморегулювання множинність СРО в одній галузі може призвести до проблем у визначенні СРО, яка є репрезентативною та з якою потрібно узгоджувати прийняття тих чи інших норм у регулятивному процесі. Поява «кишенькових» СРО може стати негативним наслідком дрібності та довільного порядку у створенні цих СРО (деякими законопроектами, як зазначалося, допускається створення СРО при двох засновниках). З цього приводу Є. П. Бондаренко та І. І. Рекуненко слушно зазначають: «Якщо звернутися до довідника будь-якої країни, то в ньому обов’язково існує одна або декілька асоціацій інвестиційних інститутів, професійних учасників ринку, які діють у національному масштабі і визнані

державою як основні представники професійного співтовариства в галузі надання фінансових послуг»^[631]. Тобто репрезентативність має бути визнана державою. Тільки за певної значної чисельності та широкої активності та чи інша СРО може бути заявлена як представницька на певному ринку, тоді така СРО буде ефективною - не «кишеньковою», звичайно, за умови демократичного підґрунтя у побудові її внутрішніх та зовнішніх взаємозв’язків між учасниками.

Перелік компетенції СРО не є обмеженим. Тому, у випадку відповідності законодавству України, СРО можуть передбачати інші, ніж визначені нормами, права та обов’язки. Найбільш детальний їх перелік можна знайти у Положенні про об’єднання професійних учасників фондового ринку: затвердженому рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 27.12.2012 року № 1925^[632].

Аналіз видів та змісту функцій СРО надає можливість для такої класифікації: 1) за спрямуванням на: регулятивну, охоронну, контрольно- пунітивну функції. При чому організаційна, представницька, нормативна, інформаційна, освітня, консультативна, методологічна, аналітична функції відповідно до різних інтерпретацій можуть поглинатися регулятивною функцією; захисна, врегулювання конфліктів - поглинатися охоронною; дисциплінарна, репутаційної відповідальності поглинатися контрольно-пунітивною; 2) за важливістю застосування: основні та додаткові, які залежно від виду СРО, її мети, сфери діяльності можуть різнитися. Основними функціями є регулятивна (яка включатиме різні функції до свого складу: нормативну, організаційну, представницьку як основні); охоронна та контрольна. Інші функції, поглинуті регулятивною функцією (інформаційна, освітня, консультативна, методологічна, аналітична), можуть бути для одних СРО основними, а для інших - додатковими; 3) залежно від наявності публічно- приватних інтересів: які мають у своїй складовій публічні аспекти (розвиток певного ринку), приватні аспекти (вирішення внутрішніх конфліктів між членами СРО), а також як публічні, так і приватні аспекти (функція контролю, нормативна тощо). Такий поділ є умовним та залежить від економічного напряму держави та її історичних перспектив та реалій; 4) функції, пов'язані з виконанням делегованих повноважень та відсутністю таких. У межах регулятивної функції можуть реалізовуватися повноваження щодо ліцензування певного виду господарської діяльності, сертифікації та навчання підприємців тощо; 5) залежно від виконання поставлених завдань: внутрішні (вирішують питання, пов'язані із внутрішньою взаємодією членів СРО, задоволення виключно власних інтересів) та зовнішні (спрямовані на співпрацю, взаємодію з органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями, споживачами товарів та послуг тощо). До внутрішніх функцій можна віднести освітню, консультативну, методологічну тощо, до зовнішніх - представницьку, захисну функції.

Вказана класифікація демонструє сучасні підходи до розуміння правової природи СРО, двоякості розуміння мети функціонування та покладених на неї завдань.

Враховуючи зазначене вище, пропонуємо такий варіант можливих законодавчих положень щодо закріплення мети, завдань. Так, слід доповнити запропоновану главу 2-1 ГК України України ст. 24-4 «Мета та завдання саморегулівної організації» такого змісту:

«Метою саморегулівної організації є самостійне упорядкування на певному ринку, у сфері, галузі, виді економічної діяльності суб'єктами господарювання та професійної діяльності, представлення інтересів та регулювання відносин між членами організації для реалізації конституційних основ правового господарського порядку, підвищення та зміцнення довіри суспільства та безпосередніх споживачів товарів (робіт, послуг) шляхом розробки та прийняття правил (стандартів, кодексів, регламентів та ін.) господарської або професійної діяльності, обов'язкових для виконання всіма членами організації, а також іншими засобами у межах чинного законодавства.

Саморегулівна організація здійснює такі завдання:

1) зміцнення та підвищення довіри до суб'єктів господарювання або професійної діяльності;

2) розробка, визначення та впровадження правил (стандартів, кодексів, регламентів та ін.) господарської або професійної діяльності, обов'язкових для виконання всіма членами саморегулівної організації, та контролю за їх дотриманням;

3) представлення та захист інтересів саморегулівної організації в органах державної влади та місцевого самоврядування та інших організаціях;

4) організаційне упорядкування відносин між членами організації;

5) інформування суспільства про діяльність саморегулівної організації шляхом надання фінансових та нефінансових звітів у межах, визначених законодавством;

6) надання та поширення на основі відкритості достовірної інформації про товари (роботи, послуги), які надаються членами організації у межах, визначених законодавством;

7) підвищення стандартів якості та безпечності товарів (робіт, послуг);

8) захист суб'єктів господарювання, професійної діяльності і споживачів від недобросовісної конкуренції та некваліфікованих дій інших суб'єктів господарської або професійної діяльності;

9) саморегулівна організація може реалізувати інші завдання відповідно до статуту саморегулівної організацій та законодавства».

Також главу 2-1 ГК України доповнити ст. 24-5 «Права та обов'язки саморегулівної організації» такого змісту:

«1. Права саморегулівної організації:

1) створювати третейські суди для врегулювання спорів між членами саморегулівної організації, а також між ними та споживачами товарів (робіт, послуг) та іншими організаціями. Саморегулівні організації мають право створювати інші інституції та застосовувати альтернативні методи для врегулювання спорів (медіація, омбудсмен, експертиза та інші);

2) аналізувати діяльність своїх членів на основі наданої ними інформації відповідно до вимог, визначених статутом або іншим документом;

3) надавати консультації, проводити освітньо-методичні заходи щодо покращення господарської та професійної діяльності членів організацій відповідно до законодавства та правил організацій;

4) звертатися від власного імені за захистом порушених прав саморегулівної організації, її членів внаслідок діяльності (дії, бездіяльності) органів державної влади, місцевого самоврядування, інших юридичних та фізичних осіб у порядку, визначеному законодавством;

5) брати участь у громадському обговоренні проектів нормативно- правових актів, подавати власні проекти, клопотати про внесення змін та доповнень до уже існуючих відповідно до чинного законодавства та пов’язаних із регульованим саморегулівною організацією ринком, сферою, галуззю, видом господарської та професійної діяльності;

6) запитувати та отримувати від органів державної влади та місцевого самоврядування публічну інформацію відповідно до законодавства;

2. Обов’язки саморегулівної організації:

1) розробка та визначення вимог до членів саморегулівної організації, правил і стандартів професійної діяльності, обов’язкових для виконання всіма членами таких організацій, у тому числі вимог щодо вступу до саморегулівної організації та припинення (призупинення) членства;

2) здійснення контролю за виконанням правил (стандартів, кодексів, регламентів та ін.) господарської або професійної діяльності членами організацій та притягнення до відповідальності за порушення вимог законодавства (у встановленому законом порядку), статуту та правил саморегулівної організації;

3) визначення механізму відшкодування збитків, завданих споживачам унаслідок надання членами саморегулівної організації товарів (робіт, послуг) неналежної якості;

4) притягнення до дисциплінарної відповідальності членів СРО у разі порушення правил СРО та в установлених випадках законодавства;

5) розробка положень щодо нагляду діяльності членів СРО, розгляду порушень та їх запобіганню.

3. СРО можуть виконувати інші повноваження, передбачені законом та правилами організації, якщо передбачені в ньому повноваження не суперечать вимогам законодавства, а СРО може додатково виконувати також і повноваження, передбачені у відповідному рішенні компетентного органу про делегування повноважень».

3.2.2.