Створення, система органів управління та набуття членства у саморегулівній організації

Готовність суб’єктів господарювання щодо впровадження само­регулівних інституцій є недостатньо вивченим питанням. Зокрема, в одних сферах СРО достатньо розвинені, в інших - спостерігається слабка активність.

Отже, можна розрізнити директивний метод ініціалізації СРО (зі сторони держави) та недирективний (ініціатива суб'єктів госпо­дарювання). За директивного методу ініціатива щодо створення СРО у певній галузі надходить від держави, створюється відповідна робоча комісія та приймається закон. Держава впливає на формування структури СРО та, відповідно, реалізує публічний інтерес, створюючи такі організації. Недирективний метод полягає у створенні СРО за ініціативи суб'єктів господарювання та, відповідно, узгодження діяльності до норм законодавства. Обидва методи притаманні для українських СРО.

Створення СРО відкриває питання внутрішньої взаємодії, адже на цьому етапі майбутні учасники СРО домовляються про ключові засади подальшого її функціонування, зокрема, про: мету та завдання, назву СРО; попередньо узгоджують положення статуту, а на загальних зборах затверджують, приймають рішення щодо структури СРО та порядку управління, обирають керівників та відповідні органи (виконавчі та контролюючі); обов'язково визначають зміст саморегулівних норм, яких зобов'язуються дотримуватися (етичний кодекс тощо) та інше.

Враховуючи чинне законодавство України, майбутні СРО реєструються як господарські об'єднання, громадські об'єднання, залежно від ситуації, а уже потім можливе надання статусу офіційної СРО компетентним органом державної влади залежно від сфери діяльності^[633].

Важливою особливістю інформаційного суспільства є зміна ролі держави, що приводить до модернізації її інститутів та векторів взаємодії із бізнес-середовищем. Соціотехнологічний зсув парадигми сучасного суспільства призводить до інституційних змін у побудові правової системи. Тому вивчення системи органів саморегулівних організації як перспективних носіїв модернізованих інституційних змін сприятиме розумінню подальшого поступу щодо їх ролі та прогнозованого належного правового забезпечення.

Особливість системи органів управління саморегулівних організацій залежить від масштабності організації, ринку її охоплення та бачення самих членів організації. Загалом структуру СРО у загальному вигляді можна визначити так: загальні збори, керівний виконавчий орган, голова організації, контрольний орган, дисциплінарний орган, механізми врегулювання спорів (за можливості). Утворюються також різні відділи, комітети, що курують той чи інший напрям діяльності СРО. Оскільки СРО фінансується у більшості випадків за рахунок членських внесків, то розгалуженість СРО-органів буде залежати від кількості членів та суми їх внесків. Водночас структура СРО буде пов'язана із наявністю делегованих повноважень, добровільного або ж обов'язкового членства.

Наприклад, структура саморегулівної організації Асоціації «Українські фондові торговці» така: Загальні збори, Виконавчий орган (очолює Президент Асоціації), Рада Асоціації, Апарат Асоціації, Комітети Асоціації (Дисциплінарний комітет, Комітет з питань обліку та оподаткування, Комітет з торгової діяльності, Комітет з депозитарної діяльності, Ревізор Асоціації), Третейський суд.^[634] Органами управління Аудиторської палати України є: Вищий з'їзд Аудиторів України, виконавчий - Секретаріат Аудиторської палати України, інший - Рада. Правовий статус цієї організації закріплено у Законі України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» від 21 грудня 2017 року^[635]. Статутними органами Всеукраїнської громадської організації «Асоціація антикризового менеджменту» є: З'їзд; Рада Асоціації; Ревізійна комісія; вищою посадовою особою є Голова Ради Асоціації^[636].

Ефективність виконання функцій саморегулівної організації багато у чому залежить від побудови внутрішньої системи взаємодії між усіма структурними одиницями СРО, її посадовими особами та членами. Важливо визначитися із порядком обрання органів СРО та їх повноваженнями, здійсненням контролю та системи розв’язання конфліктних ситуацій у межах СРО, порядком набуття членства, правами та обов’язками учасників, порядком сплати членських внесків, межами відповідальності та джерелами доходів тощо.

Структура та повноваження органів управління СРО визначається у Статуті.

Вищим органом СРО є, як правило, колективний орган, загальні збори (з’їзд), які скликаються не часто, однак на їх вирішення подаються принципові питання у діяльності організації, складається з представників членів СРО або безпосередньо з них. Важливим принципом у його діяльності є забезпечення демократичності^[638].

Як правило, загальними зборами затверджується Статут організації, етичні кодекси, стандарти діяльності СРО, утворюються спеціальні органи та приймаються рішення про реорганізацію та припинення діяльності, відбувається затвердження річного звіту тощо.

На сьогодні актуальним питанням є проведення загальних зборів за допомогою електронних засобів (телеконференцій, відеотрансляції з можливістю обговорення та електронного голосування тощо). Це значно полегшує комунікацію членів організації та сприяє забезпеченню їх явки, а отже, реалізується принцип демократичності. Налагодження зв’язку за допомогою електронних засобів є важливою складовою сучасного СРО та гарантією їх технічної спроможності.

Питання на загальних зборах вирішуються, як правило, шляхом голосування простою більшістю. У Статуті визначаються особливості голосування щодо певних питань.

Особливий статус має Аудиторська палата України, яка формується на паритетних засадах шляхом делегування до її складу аудиторів та представників державних органів. Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять осіб, від різних державних органів делегуються десять повноважних представників та десять від аудиторів^[640]. Її спеціальний статус закріплено на рівні закону, тому у цьому випадку можна говорити про співрегулювання галузі.

Для забезпечення власної діяльності СРО приймає внутрішні документи, дотримання яких є обов'язковим для усіх членів. Наприклад, Асоціація антикризового менеджменту у своїй діяльності керується: Статутом Асоціації, Положенням про Ревізійну комісію Асоціації антикризового менеджменту, Положенням про членство в Асоціації антикризового менеджменту, Положенням про Раду Асоціації антикризового менеджменту, Положенням про фінансування, Положення про осередки Асоціації антикризового менеджменту, Положенням Комітету про проведення тендеру ^[641].

Постійно діючий колегіальний орган саморегулівної організації, створений для управління нею між сесіями загальних зборів (наприклад, Рада). Важливим є те, що у разі делегування повноважень до складу цього органу можуть бути включені не тільки члени СРО, а й незалежні фахівці або ж представники компетентного органу державної влади.

Як правило, чітко визначаються повноваження керівних органів СРО, які можуть бути прописані на рівні закону, підзаконного акта^[642] або ж у статуті організації.

Прикладом такого органу може слугувати Рада Аудиторської палати України, яка обирається членами Аудиторської палати України на з'їзді аудиторів України таємним голосуванням з числа висококваліфікованих аудиторів і стажем аудиторської діяльності не менше п'яти років та загальною кількістю 11 осіб.

Функціональне призначення постійно діючого колегіального органу у багатьох випадках залежить від наявності, розподілу повноважень та взаємодії з виконавчим органом СРО, тому у статуті ці моменти чітко прописуються. Зокрема, питання обрання та звільнення керівника виконавчого органу, відповідних структурних одиниць СРО та їх керівників, прийняття та виключення членів організацій тощо. Рішення цього органу також можуть прийматися простою більшістю голосів.

Виконавчий орган - це постійно діючий орган саморегулівної організації, створений для управління нею, вирішення поточних питань (адміністрування), виконання рішень загальних зборів, постійнодіючого колегіального органу саморегулівної організації. Його назви також можуть бути різноманітні (адміністрація, секретаріат або ж апарат СРО). Наприклад, власне виконавчий орган - це постійно діючих орган, що очолюється головою^[644] або ж президентом^[645]. Може функціонувати одноосібний та колегіальний виконавчий орган саморегулівної організації. До прикладу, Секретаріат є структурним підрозділом Аудиторської палати України (далі - АПУ), створеним для ведення поточних справ АПУ, підпорядковується Голові АПУ та підзвітний АПУ, виконує організаційну, правову, інформаційно- довідкову та матеріально-технічну роботу із забезпечення діяльності АПУ, її профільних комісій, структурних підрозділів, інших дорадчих органів та членів АПУ під час виконання ними своїх повноважень^[646]. Наприклад, Президент Всеукраїнської громадської організації «Асоціація антикризового менеджменту» є штатним працівником, не може бути членом Ради Асоціації^[647].

З приводу керівництва СРО можуть бути визначені спеціальні вимоги щодо їх фаховості та трудових відносин, встановлюватися певні заборони та обмеження у діяльності, зокрема щодо конфлікту інтересів. Наприклад, відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» керівник та заступники керівника виконавчого органу СРО, керівники структурних підрозділів СРО не можуть перебувати у трудових відносинах із членами СРО та прямо або опосередковано бути пов’язаними відносинами контролю з членами СРО, мати судимість за корисливі чи посадові злочини, не зняту або не погашену в установленому законом порядку, та повинні мати стаж роботи на фондовому ринку не менше п’яти років^[648].

Ознакою сучасного українського законодавства є визначення конфлікту інтересів не лише у діяльності державних посадовців та посадовців органів місцевого самоврядування, а й щодо роботи посадових осіб приватних організацій, у тому числі СРО. Зокрема, така особа також зобов’язана заявляти про потенційний та реальний конфлікт інтересів, який може вплинути на об’єктивність такої особи щодо виконання нею повноважень або ж прийняття рішення. Відповідно до Закону України «Про аудит фінансової звітності та аудиторську діяльність» від 21.12.2017 року № 2258-VIII: конфлікт інтересів - суперечність між особистими майновими, немайновими інтересами аудитора (посадових осіб аудиторської фірми) та його (їх) професійними правами і обов’язками, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість під час виконання ним (ними) своїх професійних обов’язків, а також на вчинення чи невчинення ним (ними) дій^[650].

Виконавчий орган саморегулівної організації здійснює організаційно- господарські повноваження. Від імені СРО може виступати керівник виконавчого органу, тобто представляти СРО у судах, органах державної влади, укладати договори тощо.

Членство у СРО. Набути членство у СРО можливо за заявою на основі відповідності критеріям СРО. Критерії мають бути чітко сформульовані та відповідати законодавству. Відмова у членстві не має бути спрямована на дискримінацію суб’єкта господарювання чи усунення його з конкурентного середовища. Тому відмова у членстві може бути оскаржена до суду, а також у межах СРО.

Законодавством України передбачена можливість членства у кількох СРО. Так, відповідно до Положення про об’єднання професійних учасників фондового ринку, затвердженого Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 27.12.2012 року № 1925^[651], у разі якщо на фондовому ринку зареєстровано, більше ніж одна СРО за одним і тим самим видом професійної діяльності, то професійні учасники фондового ринку можуть на власний вибір бути членами однієї або декількох СРО з одного й того самого виду професійної діяльності.

До специфіки прав та обов’язків членів саморегулівної організації можна віднести можливість діяти на основі визначених СРО правил, використовувати механізм захисту своїх інтересів, розроблений СРО, представницький потенціал, а також можливість врегулювання спору у межах СРО. Як член СРО, учасник може презентувати через неї своє бачення регулювання певної господарської або ж професійної діяльності. Члени СРО мають можливість доступу до певних освітніх, методичних послуг, підвищення кваліфікацій, а у разі делегування певних повноважень СРО - отримання ліцензій та сертифікатів тощо.

Для запобігання дискримінації та дотримання конкурентних норм кожен член СРО має рівні права та, відповідно, право голосу. Тому відповідно до затверджених документів має бути визначено право обирати та бути обраним до органів управління, вносити пропозиції та брати активну участь у діяльності СРО, отримувати належні послуги від СРО у визначеному порядку.

Активну участь член СРО має здійснювати безпосередньо, та його діяльність має бути спрямована на досягнення мети та завдань організації, зокрема, він може брати участь у роботі постійно діючих колегіальних органів управління або у спеціальних (дисциплінарна комісія та інші). Ефективність участі залежить від бачення власної ролі в організації.

Статус члена СРО не може бути переданий іншим особам, за виключенням універсального правонаступництва у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). У зв'язку з цим виникає багато питань щодо набуття статусу члена СРО, переходу майнових прав, питання страхування діяльності реорганізованого члена СРО, проблематики відповідальності за вироблені товари та надані послуги. Якщо реорганізація відбувається шляхом поділу,а визначити право - наступника неможливо, то набуття членства має бути проведено за новою процедурою, а майнові зобов'язання визначено відповідно до положень про те, що правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася (ч. 6 ст. 107 ЦК України). У разі реорганізації шляхом злиття, приєднання, перетво­рення може відбуватися правонаступництво членства у СРО за бажанням суб'єкта господарювання.

До питання можливостей внутрішньої взаємодії учасників СРО можна віднести проблематику оскарження дій та бездіяльності органів управління та контролю як у межах самої СРО, так і за зовнішнього звернення до державних судів та органів виконавчої влади, які здійснюють нагляд та контроль за діяльністю СРО^[652]. При чому такий порядок визначається статутом організації та не може обмежуватися лише використанням ресурсів СРО. Тобто звернення до державного суду залишається важливим конституційним правом учасників СРО у разі незгоди із рішеннями її керівних органів.

Розподіл обов’язків членів СРО у межах організацій залежить від її масштабів та кількості членів. Загальним правилом є, що у разі участі в одному органі, особа не може входити до іншого постійно діючого, зокрема контролюючого органу. Член саморегулівної організації не може входити до складу постійно діючого колегіального органу та контролюючого органу одночасно. Однак, якщо кількість членів невелика, то і чисельність органів скорочується та змінюються їх повноваження.

Порядок припинення (призупинення) членства у СРО також має бути чітко визначений. До особливих випадків припинення членства слід віднести, наприклад, втрату членом саморегулівної організації права на заняття господарською або професійною діяльністю, за умови, що такі вимоги є обов’язковими для набуття членства у СРО Крім того, припинення у вигляді виключення, як виду стягнення до учасника, можливе у разі недотримання правил СРО або ж за несплату членських внесків, а також інших випадках, визначених законом або статутом саморегулівної організації. У разі припинення членства колишній учасник СРО продовжує нести відповідальність за свою діяльність під час перебування у складі СРО.

Статут саморегулівної організації містить звичайні вимоги як до інших юридичних осіб, однак особливістю його є включення обов’язку членів саморегулівної організації дотримуватися правил, прийнятих у рамках СРО, зазначення системи контролю щодо дотримання цих обов’язків, порядку накладення стягнень та оскарження діяльності органів СРО у разі прийняття рішень. Крім того, має бути визначений порядок розгляду скарг, спорів як між учасниками СРО, так і споживачами товарів та послуг у разі порушення законодавства та правил діяльності членами СРО та інше. Специфікою СРО є включення положення щодо страхування діяльності членів СРО.

СРО у переважній більшості функціонують за рахунок сплати членських внесків. Є. А. Поліщук зазначає: «З одного боку, СРО фінансуються винятково за рахунок членських внесків учасників ринку. Тому припустити, що ці учасники платитимуть гроші за додатковий контроль над ними, за те, що їх додатково карають, і одержувати від цього задоволення — необачно»^[653]. Варто погодитися із думкою автора, що за додатковий котроль учасники СРО навряд чи будуть платити, однак за ефективний контроль галузі на основі добросовісності та чесної ділової практики ведення справ, який би забезпечив стабільність функціонування галузі, то, звичайно, можливо. Далі, автор продовжує думку: «З іншого боку, держава (у даному випадку - в особі Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) ставиться до СРО як до опонента, тобто представника ринку - лобіста відповідного бізнесу. З цього приводу була думка регулятора, що такі відносини на користь ринку і він від них тільки виграє»^[654]. Будь-яка бізнес-спільнота прагне відстоювати власні інтереси, однак на сучасному етапі розбудови взаємовідносин громадянського суспільства, держави та бізнес- середовища сприймати представників ринку та СРО як опонента не варто. Як бачимо, еволюція мети створення СРО засвідчилазакріплення публічних аспектів її функціонування. Тому і держава, і бізнес мають розбудовувати економіку, тобто мають спільну мету.

СРО функціонує не лише за рахунок членських внесків, а й інших надходжень. Наприклад, це можуть бути добровільні пожертви, вступні внески, спадщина тощо.

У більшості випадків СРО має вести публічний реєстр своїх членів та засновників, у якому надається правдива та достовірна інформація про них. При чому членами СРО мають бути фізичні особи-підприємці та юридичні особи, які здійснюють господарську та професійну діяльність у певній галузі. Тому, якщо це вимагається законодавством, то учасниками відповідного СРО можуть бути лише ті особи, які мають відповідний дозвіл на здійснення певного виду діяльності (ліцензію), сертифікат^[655] тощо.

Реєстр членів СРО - це окремий важливий обов'язок у її діяльності, оскільки вимагає дотримання певних технічних критеріїв та визначення обсягу відомостей про членів та їх членських внесків. Тому СРО відповідного законодавства чітко має встановити, яка саме інформація подається членами СРО у загальний доступ.

Дисциплінарна відповідальність членів саморегулівної організації може стосуватися як порушень законодавства, так і правил СРО, а також бути позитивною та ретроспективною.

Спеціалізовані органи СРО. Контрольний або ж дисциплінарний орган (дисциплінарний комітет, дисциплінарна колегія^[656], що слідкує за дотриманням правил СРО її членами та накладає стягнення).

У випадку делегування повноважень контроль за дотриманням вимог законодавства у певній сфері також покладається на СРО. Наприклад, Комітет з контролю за якістю аудиторських послуг Аудиторської палати України створено з метою забезпечення проведення перевірок суб'єктів аудиторської діяльності, він систематизує та узагальнює результати проведених перевірок з контролю якості аудиторських послуг суб'єктів аудиторської діяльності для подальшого оприлюднення результатів аналізу порушень суб'єктами аудиторської діяльності професійних вимог щодо якості аудиторських послуг на офіційному веб-сайті за рішенням Ради Аудиторської палати України^[657].

Аналізуючи досвід діяльності СРО щодо здійснення контрольних повноважень СРО, доходимо висновку про наявність визначеного механізму його здійснення, закріпленого у актах організації. Як правило, це відповідні правила, у яких прописано чіткий механізм здійснення контролю, навіть визначаються заходи із розслідування порушень правил та процедура накладення стягнення.

Наприклад: «Дисциплінарна колегія ПАРД проводить розслідування фактів порушення членами ПАРД норм законодавства на ринку цінних паперів, норм професійної діяльності та професійної етики, а також фактів невиконання членами ПАРД окремих рішень ПАРД, правил ПАРД. Розслідування проводяться на підставі заяв членів ПАРД, органів та посадових осіб ПАРД та третіх осіб, за зверненнями органів державної виконавчої влади або за ініціативою Голови Колегії. Порядок роботи Дисциплінарної колегії ПАРД регламентовані Положенням про Дисциплінарну колегію»^[658]. Відповідно до ч. 6 ст. 14 «Про депозитарну систему» від 06.07.2012 року саморегулівна організація, яка об'єднує депозитарні установи, має право одержувати звітність, складену такими депозитарними установами в порядку, встановленому Комісією, з метою її контролю, узагальнення, аналізу та передачі Комісії^[659].

Відповідно до ст. 8 Модельного закону: 1) СРО здійснює контроль за дотриманням своїми членами правил та стандартів СРО при здійсненні підпри- ємницької або професійної діяльності; 2) у сфері підприємницької та професійної діяльності, де не визначено уповноважений державний орган, що має право здійснювати контроль (нагляд) за відповідними видами підприємницької та професійної діяльності, СРО має право брати на себе такі функції; 3) СРО самостійно визначає форми контролю, терміни, періодичність проведення перевірок діяльності своїх членів; 4) планові перевірки діяльності члена СРО не можуть проводитися більше одного разу на рік, і терміни проведення таких перевірок повинні визначатися статутом СРО, якщо інше не встановлено законодавством; 5) підставою для проведення позапланової перевірки діяльності члена СРО може бути тільки представлена СРО скарга на дії (бездіяльність) члена СРО, що порушує правила та стандарти СРО^[660]. Як бачимо, СРО може здійснювати окремі контрольні повноваження щодо діяльності своїх членів (за дотриманням внутрішніх власних документів) та, відповідно, додатковий контроль порівняно з органами державної влади. Отже, контрольний орган СРО має право здійснювати: 1) контроль за виконанням внутрішніх саморегулівних правил організації; 2) контроль за відповідністю діяльності нормам законодавства (комплаєнс); 3) контроль за членами організації у разі делегованих повноважень.

У разі виявлення порушень діяльності члена СРО саморегулівна організація за підсумками перевірки має право: 1) приймати рішення, які зобов'язують члена СРО усунути виявлені за підсумками перевірки порушення та встановлювати терміни усунення таких порушень; 2) попереджувати члена СРО; 3) приймати рішення про виключення члена із СРО; 4) звертатися у випадках, встановлених законодавством про адміністративні правопорушення, в уповноважений державний орган з контролю (нагляду) за діяльністю членів СРО з клопотанням про звернення до суду або про дискваліфікацію своїх членів, які є фізичними особами-підприємцями; 5) приймати інші рішення, що не суперечать законодавству^[661]. Положенням, яке є новим для законодавства України та незатосовується відповідно у діяльності органів державної влади та СРО - це можливість звертатися із заявою про адміністративні правопорушення в уповноважений державний орган з контролю (нагляду) за діяльністю членів СРО з клопотанням про звернення до суду або про дискваліфікацію своїх членів, які є фізичними особами-підприємцями. Перші чотири випадки набули закріплення у чинному законодавстві України та реалізуються на практиці. Невідомі українському законодавству питання «дисква­ліфікації» у господарській діяльності, оскільки його вживання більш зорієнтоване на сферу спорту. Водночас Декваліфікація - втрата особою кваліфікації, спеціальних знань, досвіду^[662]; дискваліфікація - оголошення когось не гідним або не здатним займати якусь посаду, виконувати певну роботу через професійну непідготовленість; позбавлення спортсмена або команди права брати участь у змаганнях за грубе порушення правил, нетактовне поводження^[663]. Вважаємо, що указана термінологія може бути застосована у законодавстві України як втрата певних професійних навичок у здійсненні господарської та професійної діяльності, адже більшість членів СРО постійно підвищують свою кваліфікацію протягом життя, а в деяких законах ця вимога закріплена як обов’язкова. Отже, вважаємо, що непроходження підвищення кваліфікації та не отримання відповідного сертифіката може бути підставою для дискваліфікації та виключення зі складу СРО.

Оскарження рішення дисциплінарної комісії у судах займає досить вагому частку. Наприклад, з Постанови Вищого господарського суду України від 10.07.2014 р. Справа № 904/8556/13: «...до

Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулася саморегулівна організація Асоціація «Українські фондові торговці». Вищим господарським судом України було встановлено, що ТОВ «ММСІС Інвестментс» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Асоціації «Українські фондові торговці» про визнання недійсним рішення Голови Дисциплі­нарного комітету Асоціації «Українські фондові торговці» від 11.10.2012 року № 1/12. ТОВ «ММСІС Інвестментс» свої позовні вимоги мотивує тим, що рішення від 11.10.2012 року про відкриття дисциплінарної справи прийнято з порушенням норм права, оскільки відповідно до п. 3.3 Дисциплінарного кодексу єдиною підставою для відкриття Дисциплінарної справи є дисциплінарний висновок. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ТОВ «ММСІС Інвестментс», вказав на відсутність передбачених чинним законодавством України підстав для визнання рішення Голови дисциплінарного комітету Асоціації «Українські фондові торговці»№ 1/12 «Про відкриття дисциплінарної справи стосовно ТОВ «ММСІС Інвестментс»» недійсним. Апеляційний господарський суд України, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги Позивача, посилається на п. 3.3 розділу 3 Дисциплінарного кодексу Асоціації «Українські фондові торговці», яким передбачено, що у строк не пізніше п'яти робочих днів після отримання Дисциплінарного висновку, Голова Дисциплінарного комітету повинен, виключно на основі розгляду Дисциплінарного висновку та наданих Контролером додатково до Дисциплінарного висновку документів, прийняти рішення про відкриття дисциплінарної справи; відмову у відкритті дисциплінарної справи; повернення Дисциплінарного висновку Контролеру для здійснення додаткових заходів для з'ясування обставин. Тобто, Дисциплінарний висновок, який є єдиною підставою для відкриття дисциплінарної справи відносно ТОВ «ММСІС Інвестментс», не складався і головою Дисциплі­нарного комітету розглянутий не був. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність Дисциплінарного висновку слід вважати беззаперечним фактом неправомірного відкриття дисциплінарної справи. Колегія суддів Вищого господарського суду України цілком підставно дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Асоціації «Українські фондові торговці»»^[664]. Саме порушення внутрішніх положень щодо порядку проведення дисциплінарного розслідування стало причиною скасування рішення саморегулівної організації.

Великі СРО, як правило, встановлюють багаторівневу систему забезпечення відповідальності, яка може включати як колективну відповідальність, так і індивідуальну відповідальність членів СРО: формування компенсаційного фонду саморегулівної організації; колективне страхування; встановлення обов’язкового індивідуального страхування відповідальності членів саморегулівної організації; субсидіарну матеріальну відповідальність членів саморегулівної організації перед споживачами продукції (робіт, послуг) та іншими особами; інші способи у випадках, передбачених статутом. Система відповідальності членів СРО може бути закріплена у відповідному законодавстві або ж на рівні статуту СРО.

Важливо підкреслити, що систему забезпечення відповідальності у межах компенсаційного фонду СРО формують за рахунок внесків членів СРО і виплати здійснюють у разі порушення її правил. Порядок, розмір та інші процедурні правила визначаються відповідно до статуту СРО.

Створення компенсаційного фонду є основним способом забезпечення відповідальності членів організації перед споживачами товарів та послуг. Водночас і страхування відповідальності членів СРО набуває важливого значення. Такі способи повинні бути реалістичними для виконання, тобто сума має бути розумно встановлена та, відповідно, не бути перешкодою для набуття членства у СРО. Розумність їх визначення залежатиме від особливостей сфери саморегулювання, економічних показників розвитку.

Проблемою, з якою можуть стикнутися сучасні СРО, є визначення мінімального розміру компенсаційного фонду та членських внесків. Тому закономірно виникає запитання, що у разі відсутності коштів у компенсаційному фонді, чи може припинити свою діяльність СРО як така, що не може забезпечити виконання узятих на себе зобов’язань?

Ще однією важливою нормою є відповідальність СРО перед членами своєї організації за неправомірні дії працівників дисцип­лінарних комітетів у разі здійснення ними контролю. Як члени СРО, так і її керівництва взаємно відповідальні один перед одним. Зокрема, у разі порушення правил СРО можуть накладатися відповідні стягнення: припис про усунення порушення, призупинення, припинення членства у СРО.

Надаючи членство у СРО та підтримуючи і беручи на себе зобов’язання щодо дотримання правил СРО, сторонни, з одного боку, саморегулівна організація, з іншого - член організації мають взаємні права та обов’язки, при чому їх об’єднуючою рисою є добросовісність виконання. Тобто член СРО гарантує добросовісне їх дотримання та виконання, а СРО гарантує добросовісне виконання набору репутаційних вигод від членства та систему колективного та індивідуального захисту. Водночас СРО гарантує добросовісність поведінки та професіоналізм своїх членів перед органами публічної влади, споживачами товарів та послуг. Тому цілком закономірним є встановлення відповідальності СРО за недобросовісну поведінку своїх членів та, відповідно, визначення регресних вимог у випадку неможливості покриття збитків СРО у разі притягнення до відповідальності члена СРО. СРО слідкує за добросовісною поведінкою її членів, тому відповідальність СРО полягає у невідповідності системи контролю або ж у неналежному контролю за діяльністю її членів.

Назви спеціалізованих органів СРО (Комітет з питань обліку та оподаткування, Комітет з депозитарної діяльності, Експертна рада з питань оподаткування, обліку та фінансової звітності) та їх функціональне призначення може бути різноманітним. Як правило, такі комітети очолюються головою, який призначається постійно діючим колегіальним органом, та вимоги до зайняття його посади можуть включати відсутність конфлікту інтересів.

Досить поширеним є функціонування органу СРО за назвою Експертна рада, що підкреслює високий рівень фахівців цього колективного органу. Наприклад: «Експертна рада з питань оподаткування, обліку та фінансової звітності є постійно діючою консультативно- дорадчою групою фахівців при Професійній асоціації учасників ринків капіталу та деривативів (ПАРД). Експертна рада створена з метою сприяння здійсненню професійної діяльності на фондовому ринку членами Асоціації та підвищення кваліфікації фахівців-членів Асоціації у сфері оподаткування операцій з цінними паперами, ведення бухгалтерського та податкового обліку та підготовки фінансової звітності за міжнародними стандартами. Основними задачами Експертної ради є: проведення експертиз проектів нормативно- правових актів, програм та інших документів, а також складання висновків за результатами їх проведення; аналіз законодавства України та підготовка пропозицій щодо розроблення проектів нормативно- правових актів та внесення змін до нормативно-правових актів з питань оподаткування, обліку та фінансової звітності; розроблення рекомендацій, методичних матеріалів для професійних учасників фондового ринку - торговців цінними паперами та депозитарних установ; організація обговорень положень окремих нормативно- правових актів у формі громадських дискусій, круглих столів, конференцій тощо; об’єднання зусиль членів Асоціації з метою сприяння вдосконаленню законодавства України з питань оподаткування, бухгалтерського обліку та фінансової звітності»^[665].

Крім консультативно-дорадчих функцій, які полягають у виконанні різноманітних завдань, пов’язаних з якісним наповненням нормативної бази (включаючи проектування законів) та методологічним забезпеченням діяльності членів СРО, Експертна рада може бути залучена до процесу внутрішньої сертифікації, підвищення кваліфікації. Наприклад, процедура внутрішньої сертифікації оцінювачів, які є членами громадської організації передбачає: утворення Експертної ради, склад і порядок діяльності якої затверджено рішенням громадської організації^[666]. Співрегулювання галузі може здійснюватися на рівні участі Експертних рад СРО. Ще одним прикладом є положення Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 року № 1378-IV, відповідно до якого рецензування звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється також експертними радами саморегулівних організацій оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок ^[667].

Судова практика України має приклади оскарження правомірності діяльності експертної ради щодо рецензування висновків. Зокрема, Експертною радою Українського товариства оцінювачів складено рецензію на звіт про оцінку 30,47% частки в Асоціації «Полісся», відповідно до якої зроблено висновок, що звіт, який був предметом перевірки, не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним і не може бути використаний. Скарга мотивована тим, що висновок суду про рецензування саморегулівною організацією оцінювачів можливо лише в разі, якщо такий оцінювач є членом саморегулівної організації оцінювачів, є помилковим, оскільки Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не забороняє проведення експертними радами рецензування звітів з оцінки майна, що виконані не членами саморегулівної організації. Колегія суддів, розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, цілком обґрунтовано дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Підставою такого рішення стали положення Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», у яких передбачено, що рецензування саморегулівною організацією оцінювачів звітів оцінювачів можливо в разі, якщо такий оцінювач є членом саморегулівної організації оцінювачів^[668].

Важливим органом СРО є орган, який здійснює контроль за фінансами самої організацій. Зокрема, це може бути ревізор асоціації^[669], ревізійна комісія тощо.

Наприклад, Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово- господарською діяльністю, складається з 3 осіб, які обираються З'їздом терміном на п'ять років з правом переобрання. До функцій відноситься перевірка фінансової частини звіту та балансу Асоціації, а також інші питання, пов'язані з контролем фінансово-господарської діяльності Асоціації)^[670].

Органи саморегулівної організації з урегулювання спорів

Слід зазначити, що до структури СРО можуть входити не тільки третейські суди (наприклад, третейський суд ПАРД^[671]), які врегульовують в Україні питання виключно щодо спорів резидентів, міжнародні комерційні арбітражні суди, які вирішують спори з іноземним елементом, а й органи з врегулювання спорів за допомогою посередництва (медіації), експертизи, консиліація, омбудсмена з питань бізнесу тощо.

Альтернативні способи вирішення спорів являють собою сукупність різноманітних процедур, які спрямовані на подолання юридичного конфлікту, здійснюються, як правило, недержавним органом чи приватною особою виходячи з принципів добровільності, нейтральності, конфіденційності, диспозитивності, рівноправності^[672]. Спільною рисою альтернативних методів вирішення спорів (АМВС) є наявність обов’язкової згоди сторін спору про вирішення його саме таким способом, конфіденційність, гнучкість процедури провадження^[673].

Третейські суди можуть бути створені при відповідних саморегулівних організаціях. При чому вони розглядають як внутрішні суперечки, так і суперечки з іноземним елементом. Роль арбітражних судів, які створюються при недержавних організаціях сьогодні, надважлива у врегулюванні спорів, де виникає потреба у спеціалізованих знаннях. Тому третейські суди виникають не тільки при торгових, торгово- промислових палатах, що здійснюють представництво інтересів усієї бізнес-спільноти, а й при спеціалізованих недержавних організаціях. Наприклад, Арбітражний суд при Асоціації торгівлі зерном і кормами (ГАФТА), Арбітражний суд при Федерації з торгівлі вовною в Гдині, Арбітражний суд при Федерації торгівлі олійними культурами й жирами (FOSFA), арбітраж при Комітеті з торгівлі зерновими в Роттердамі, арбітраж при Біржі з торгівлі шкірою та шкіряними виробами в Генуї, Міжнародна асоціація інженерів- консультантів (FIDIC), арбітраж при Нідерландській асоціації з торгівлі кавою. Незважаючи на те, що ці установи створюються при недержавних організаціях та фактично входять до їх складу, вони, як правило, реєструються як окремі юридичні особи.

Саме третейські суди набули окремого міжнародного схвалення та визнання на рівні міжнародних договорів порівняно з іншими структурними елементами СРО. Важливість удосконалення правового регулювання міжнародного комерційного арбітражу, його уніфікація привернули до себе увагу ООН. Ця найбільша міжнародна організація надала мандат Комісії з права міжнародної торгівлі (далі - ЮНСІТРАЛ) на розробку правил у міжнародній торгівлі загалом та міжнародному комерційному арбітражі зокрема. Найбільш відомими у сфері міжнародного комерційного арбітражу є такі документи ЮНСІТРАЛ: Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (1976 рік); Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж (1985 рік). Складність цієї проблематики полягає у тому, що знайти необхідний текст міжна­родного документа виявляється можливим тільки за допомогою Інтернету, зокрема на офіційному сайті ЮНСІТРАЛ.

Рішення третейського суду може бути визнано та виконано відповідно до Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року - універсальної конвенції, унікальність якої полягає у тому, що вона імплементована більше ніж у 160 державах світу. Жодного міжнародного договору, який би визнавав силу рішень державних судів на глобальному рівні, не існує. Отже, міжнародна спільнота підтвердила довіру до недержавних саморе- гулівних інституцій. Третейський суд, який є частиною система інституціоналізації саморегулівних механізмів, зайняв одне з важливих місць та вказує на спроможність бізнесу врегулювати суперечки самостійно, не звертаючись до державних інструментів.

Таке міжнародне сприяння діяльності третейських судів привело до того, що їх сприймають відділено від саморегулівних організацій, та на національному рівні окремої держави приймається закон, що регулює діяльність цієї структурної одиниці СРО. Отже, третейські суди можуть визнаватися як самостійний механізм врегулювання спорів між суб’єктами господарювання.

Експертна оцінка може застосовуватися також як окремий механізм врегулювання спорів. В Україні методологія та правове підґрунтя цього різновиду альтернативних методів врегулювання спорів не розроблені. Отже, експертна оцінка виступає не як допоміжна процедура при врегулюванні спору, який перебуває на розгляді в державному суді, третейському суді, а як альтернативний метод вирішення спорів. Роль експерта змінються. Експерт на прохання сторін розв'язує спірні питання, пов'язані з технічними аспектами, у випадку взаємних правових претензій. Сторони самі обирають есперта та визначають коло питань, які він має вирішити, тому висновок експерта є обов'язковим для сторін. Надважливий механізм експертної оцінки при врегулюванні будівельних спорів, спорів з технічних питань тощо там, де юридична оцінка не може через свою специфіку бути переконливою.

Світовий досвід та досвід розвиненого інституційного само­регулювання в Україні доводить, що на рівні СРО за допомогою внутрішніх документів досить детально врегульовується питання розслідування порушень членів СРО, накладення на них стягнень і, відповідно, чітко визначається процедура відповідальності органів СРО.

Як бачимо, СРО може здійснювати окремі контрольні повноваження щодо діяльності своїх членів (за дотриманням внутрішніх власних документів) та додатковий контроль порівняно з органами державної влади. Отже, контрольний орган СРО має право здійснювати: 1) контроль за виконанням внутрішніх саморегулівних правил організації;

2) контроль за відповідністю діяльності нормам законодавства (комплаєнс);

3) контроль за членами організації у разі делегованих повноважень.

3.2.3.