Корпоративна соціальна відповідальність як вид саморегулювання

Ідеологія побудови соціальної держави впливає на стратегію України, включаючи видозміни у блоці формування культури підприємницької діяльності. Так, на перший план виходить поняття соціального підприємництва, корпоративної культури, комплаєнсу та саморегулювання у господарській та професійній діяльності.

Учені стверджують, що корпоративна соціальна відповідальність є одним з видів міжнародного саморегулювання приватного бізнесу^[859]; формою корпоративного саморегулювання, інтегрованою в бізнес- модель, політика КСВ функціонує як механізм саморегулювання, за допомогою якого бізнес здійснює моніторинг та забезпечує його активне дотримання духу закону, етичних стандартів та національних або міжнародних норм^[860]. На думку О. О. Бакалінської: «...принципи і правила корпоративної соціальної відповідальності є особливим видом соціального саморегулювання корпорацій в умовах глобалізації світової економіки. Положення цих принципів можуть використовуватися суб’єктами господарювання при розробці правил професійної етики в окремих галузях економіки»^[861]. У зарубіжній науці зазначається: «Впровадження корпоративної соціальної відповідальності - це не тільки можливість для бізнесу подолати виклики економічного спаду, а й підвищити його конкурентоспроможність за рахунок зниження витрат на бізнес, поліпшення управління, підвищення потенціалу попиту та забезпечення кращих умов постачання. Реалізація екологічних елементів КСВ вимагає модифікації технологій, продуктів, процесів і бізнес-моделей, щоб уникнути негативного впливу на природне середовище»^[862]. Отже, концепція корпоративної соціальної відпо­відальності є напрямом змін у правову забезпеченні саморегулювання господарської діяльності. Корпоративна соціальна відповідальність - це важлива складова бізнес-стратегії не тільки держави, окремого підприємства, а й громадянського суспільства.

До міжнародних документів, які підтримують корпоративну соціальну відповідальність, відносять: Глобальний договір^[863], Резолюцію Генеральної асамблеї ООН від 25 вересня 2015 року «Перетворення нашого світу: Порядок денному у сфері сталого розвитку на період до 2030 року», Керівні принципи ООН з підприємницької діяльності в аспекті прав людини^[864] та багато інших. У Порядку денного сталого розвитку на період до 2030 р., прийнятого Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй (далі - ООН) 25.09.2015 року у пункті 67 розділу «Засоби впровадження і Глобальне партнерство» зазначається, що: «...Ми будемо сприяти динамічному й ефективно функціонуючому підприємницькому сектору, захищаючи при цьому трудові права і стандарти в галузі довкілля та здоров’я відповідно до релевантних міжнародних стандартів і договорів...»^[865] А. Токунова доходить висновку, що «. закріплюється необхідність розвитку підприємницького сектора лише в поєднанні з дотриманням низки захисних норм щодо прав людини, довкілля тощо»^[866].

Резолюцією A/HRC/RES/17/4 Ради ООН з прав людини від 16.06.2011 року затверджені Керівні принципи ООН у сфері бізнесу та прав людини, що відносяться до системи норм «м'якого права». Визнаючи можливість того, що діяльність бізнес-структур може потенційно мати вплив на сферу прав людини, документ встановлює, що: держави мають обов'язок захищати від порушень прав людини з боку бізнесу; бізнес-структури мають обов'язок поважати права людини; постраждалі від таких порушень мають право на доступ до ефективних засобів правового захисту^[867]. За даними Міністерства юстиції України, першим кроком для імплементації Керівних принципів в Україні стане проведення національного оцінювання базових показників у сфері бізнесу та прав людини - National Baseline Assessmentr^[868].

Долучаючись до реалізації Порядку денного сталого розвитку на період до 2030 року, у 2017 р. прийняли спільну декларацію про Новий європейський консенсус щодо розвитку «Наш Світ, Наша Гідність, Наше Майбутнє»^[869], в якому запобігання порушенням прав людини та просування Керівних принципів ООН закріплено як один із напрямів роботи в межах підрозділу 2.3 «Процвітання - Всеохоплююче та стале зростання та робочі місця» загальної платформи дій.

А. Керролл передбачає ієрархію виконання зобов’язань, які переходять від економічних та юридичних до більш соціально орієнтованих (етична та благодійна відповідальність)^[871]. Н. В. Марущак констатує: «XXI ст. стало періодом широкомасштабного розвитку галузі КСВ. Великі корпорації мають повністю укомплектовані відділи КСВ та наймають на роботу менеджерів та консультантів, що займаються цією сферою суспільних відносин. Розвиваються юридичні та аудиторські фірми, які мають КСВ як основний напрямок своєї діяльності. Університети та наукові школи проводять конференції та дослідження в сфері КСВ. В концептуальному плані генезис ідеї корпоративної соціальної відповідальності мав такі етапи: 1) Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ - corporate social responsibility); 2) Корпоративна соціальна реагування (CSR-2 - corporate social responsiveness; описані можливість компанії сприймати суспільний вплив); 3) Корпоративна соціальна діяльність (КСД, corporate social performance); 4) Менеджмент зацікавлених сторін (SM - stakeholder management; розкриваються сфери відповідальності компанії з точки зору різних категорій стейкхолдерів); 5) Корпоративне громадянство (CC - corporate sitizenship); 6) Корпоративний сталий розвиток (CS - corporate sustainability)»^[872].

ОЕСР пропонує транснаціональним корпораціям вести соціально відповідальний бізнес, екологічна складова якого ґрунтується довкола ідеї сталого розвитку і передбачає розвиток екологічного менеджменту, екологічної освіти та турботу про наслідки впливу діяльності компаній на довкілля та на здоров’я і безпеку людей^[873].

На сьогодні створення етичних кодексів неможливе без реалізації у них концепції корпоративної соціальної відповідальності.

В Україні традиції, пов'язані з соціально відповідальним бізнесом, досить молоді.

Згідно з «Зеленою книгою: Сприяння європейській структурі корпоративної соціальної відповідальності» Комісії Європейського Співтовариства (2001): «корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - це концепція, за допомогою якої компанії інтегрують соціальні та екологічні проблеми у свої бізнес-операції та у взаємодію з їхніми зацікавленими особами на добровільній основі. Застосовувати соціально відповідальні засоби означає не тільки виконувати юридичні очікування, а й виходити за межі дотримання законодавства та інвестувати «більше» у людський капітал, навколишнє середовище та відносини з зацікавленими сторонами^[874].

Крім того, Комісія сприяє КСВ в ЄС і закликає підприємства дотримуватися міжнародних принципів. Політика ЄС грунтується на порядку денному дій для підтримки цього підходу. Вона включає: підвищення ефективності КСВ та поширення належної практики; вдосконалення та відстежування рівня довіри до бізнесу; вдосконалення процесів самоконтролю та саморегулювання; підвищення ринкових винагород за КСВ; вдосконалення розкриття компанією соціальної та екологічної інформації; подальша інтеграція КСВ в освіту, навчання та дослідження; наголошуючи на важливості національних та субнаціональних політик КСВ; краще узгодження європейського та глобального підходів до КСВ^[875].

Корпоративна соціальна відповідальність продовжує залишатися важливою бізнес-концепцією і в світі посиленої глобалізації вона може збути серед великих компаній у більшості країн світу^[876].

І. Капута надає таке визначення: «Корпоративна соціальна відповідальність - це стратегія управління, згідно з якою підприємства у своїй діяльності добровільно враховують інтереси соціальних, екологічних та відносин з різними групами зацікавлених осіб, особливо працівників. Це означає інвестування в людські ресурси, навколишнє середовище, взаємозв’язок з оточенням компанії та інформація про ці заходи, які сприяють конкурентоспроможності підприємств і створюють умови для сталого соціально-економічного розвитку. Сталий розвиток почав «окуплятися» підприємствам, які діють на глобальному та місцевому рівнях»^[879]. В аспекті реалізації корпоративної соціальної відповідальності О. Ф. Новікова, О. І. Амоша, В. П. Антонюк зазначають, що: «Певну користь у стратегії суспільного розвитку України може принести розроблення і прийняття роботодавцями Соціальної хартії підприємств України, основаної на Європейській соціальній хартії, яка містить відповідні права на соціальний, правовий та економічний захист населення^[880].

Отже, загалом особливості корпоративної соціальної відпові­дальності такі:

1. Корпоративна соціальна відповідальність - це різновид само­регулювання господарської діяльності.

2. Корпоративна соціальна відповідальність - це система певних організаційних саморегулівних процесів, які спрямовані на реалізацію соціальної політики суб'єкта господарювання.

3. Корпоративна соціальна відповідальність - це система само­регулівних нормативних засобів.

4. Корпоративна соціальна відповідальність спрямована на реалізацію публічних соціальних функцій держави приватними агентами.

5. Корпоративна соціальна відповідальність підтримується пуб­лічними органами певної держави та міжнародними організаціями.

6. Корпоративна соціальна відповідальність в ідеальному розумінні запроваджується на добровільній основі.

7. Корпоративна соціальна відповідальність - є взаємовигідною політикою для усіх зацікавлених сторін.

Проаналізуємо зазначені особливості.

1. Суб'єкти господарювання самі обирають модель поведінки (самоврегульовуються). Також вони мають право створювати власні локальні норми для підтримки соціально відповідальної поведінки. До інших видів саморегулювання господарської діяльності відносяться такі види: договірний (підставою є договір (угода)) та інституційний (реалізується за допомогою саморегулівних організацій).

2. Організаційними саморегулівними процесами, які спрямовані на реалізацію соціальної політики суб'єкта господарювання, є:

а) порядок залучення працівників до реалізації політики компанії. Суб'єкти економічної діяльності використовують стандарти з організації управління на підприємстві;

б) порядок створення етичних норм (кодексу, принципів тощо) суб'єкта економічної діяльності;

в) порядок співпраці з органами державної влади, місцевого самоврядування тощо;

г) порядок підвищення зацікавленості та соціальних стандартів працівників компанії.

Ефективним елементом корпоративної соціальної відповідальності є розуміння працівником важливості корпоративного громадянства. Арчі Б. Керролл зазначає: «Корпоративне громадянство (КК) є одним з найостанніших і найпопулярніших термінів, прийнятих бізнесом для характеристики їх КСВ. Він став поширеним у 90-х роках XX ст. і застосовується до сьогодні. Оскільки цей термін був вперше прийнятий у бізнес-спільноті, жодного визначення, що чітко відрізняло б його від КСВ, ніколи не було. У бізнес-номенклатурі він з'явився як більш підходящий колективний термін, який здебільшого вико­ристовувався як синонім з КСВ. Якщо ви думаєте про компанії як громадян спільнот і країн, в яких вони є, корпоративне громадянство означає, що ці компанії, як і люди, мають певні обов'язки та відпо­відальність, які вони повинні виконувати, щоб сприйматися як легітимні та прийнятні»^[881]. Однак, на нашу думку, на сьогодні корпоративне громадянство є окремим поняттям.

Корпоративне громадянство більш вузьке поняття, ніж дефініція корпоративної соціальної відповідальності. Воно означає, що працівник відчуває зв'язок з компанією, прагне удосконалювати її діяльність та нести відповідальність за подальший її розвиток та долю. Корпоративне громадянство - це відносини на індивідуальному рівні: компанія- працівник. Не тільки компанія диктує умови працівникові (що і як робити), а й працівник активно включається в її діяльність та пропонує свої варіанти реалізації поставлених завдань. Зрозуміло, що така активна діяльність має бути підтримана з боку компанії. Працівник усвідомлює та отримує підтримку компанії, розуміє мету діяльності та власний корисний інтерес та ефект від особистої активної поведінки.

3. Нормативними засобами корпоративної соціальної відповідальності є кодекси корпоративної етики, правила та принципи поведінки, стандарти поведінки, антикорупційні програми, фінансова звітність щодо інформації про корпоративну соціальну відповідальність. Предметом таких добровільних саморегулівних норм є: права

людини, навколишнє середовище та зміна клімату, сталий розвиток, співпраця з органами державної влади, місцевого самоврядування та споживачами продукції та послуг, антикорупційні заходи.

Підприємства часто беруть участь у процесах саморегулювання або спільного регулювання, наприклад, кодекси поведінки на рівні секторів з питань суспільства, що стосуються даного сектору. Коли такі процеси розроблені належним чином, вони можуть підтримуватися зацікавленими сторонами і бути ефективним засобом забезпечення відповідального ведення бізнесу. Саморегулювання та співрегулювання визначаються як частина порядку денного кращого регулювання в ЄС^[882].

Більшість етичних кодексів, які приймаються компаніями, включають норми щодо корпоративної соціальної відповідальності.

Слід додати, що практика розвинених держав до поняття товару, якості товар включає на сьогодні певні «етичні» його характеристики; дотримання податкового, трудового, антикорупційного законодавства тощо. З цією метою звичною практикою стало проведення аудиту компанії. Наприклад, одне з таких повідомлень: «Українська компанія UGears почала переговори з Disney навесні 2017 року. За час переговорів українська компанія двічі пройшла аудит Disney. Корпорація звертала увагу на прозорість бізнесу, повне податкове навантаження, середню зарплату на підприємстві та соціальну атмосферу, в якій працюють співробітники (особливо працівники цеху і складу). Знаково, що UGears - перша компанія за останні 22 роки, кому Disney дозволив залишити свій бренд на пакуванні»^[883].

4. Корпоративна соціальна відповідальність на підприємстві реалізується власними силами. Держава заохочує докладати зусиль для реалізації «загального блага», «загального інтересу». Таким чином, держава ніби «передає» частину своїх завдань приватним суб'єктам. У цьому випадку вона зосереджує увагу на створенні загальних принципів співіснування, координує та контролює діяльність у сфері корпоративної соціальної відповідальності. Суб'єкти економічної діяльності деталізують у своїх положеннях механізм реалізації соціальної функції держави. Тобто держава «уповноважує» суб'єктів економічної діяльності виконувати певні її завдання за допомогою непрямого регулювання, але від імені цих суб'єктів. Така діяльність виконується як на користь держави, суспільства, окремих осіб, так і на користь суб'єкті економічної діяльності.

У 2006 році Комісія Європейських Співтовариств визначила нову політику, центром якої була сильна підтримка ініціативи, яка належить до бізнес-орієнтованого Європейського Альянсу з КСВ. Комісія висунула нове визначення КСВ як «відповідальність підприємств за їх вплив на суспільство». Повага до чинного законодавства та колективних угод між соціальними партнерами є необхідною умовою для виконання цієї відповідальності^[884].

5. Корпоративна соціальна відповідальність підтримується на:

1) міжнародному глобальному рівні (концепція сталого розвитку);

2) регіональному рівні (наприклад, на рівні ЄС);

3) національному рівні (політика окремих держав);

4) місцевому рівні (окремих територіальних громад);

5) індивідуальному рівні (окремими суб’єктами економічної діяльності);

6) мікрорівні (корпоративне громадянство).

Корпоративна соціальна відповідальність є частиною стратегії Європи 2020, яка повинна підтримувати постійний сталий розвиток у Європі. Це має допомогти створити конкурентну модель європейської економіки, протиставляючи її економіці азіатських країн, що швидко зростає^[885].

І. В. Лукач зазначає: «Правова стратегія КСВ може відбуватися на трьох рівнях - державному, затвердження програм КСВ, законів, а у перспективі - комплексного закону КСВ; громадянському - вироблення громадянського контролю, нагляду, регулювання та заохочення КСВ...підприємницькому...»^[886]. Таким чином, держава може стати регулятором для КСВ між суспільством, корпораціями та самою державою^[887].

Відповідно до гл. 13 «Торгівля та сталий розвиток» Угоди про асоціацію, зокрема ст. 289 «сторони підтверджують свою прихильність стосовно сприяння розвитку міжнародної торгівлі таким чином, щоб сприяти досягненню мети сталого розвитку та забезпечення того, щоб ця мета була інтегрована і відображалася на кожному рівні їхніх торговельних відносин. Із цією метою Сторони визнають важливість якнайповнішого врахування економічних, соціальних та екологічних інтересів не тільки свого відповідного населення, а й прийдешніх поколінь і гарантують, що економічний розвиток, екологічна та соціальна політика підтримується спільно». Згідно з ч. 3 ст. 293: «Сторони докладають зусиль для спрощення торгівлі товарами з метою сприяння сталому розвитку, зокрема товарами, які є предметом «чесної та етичної торгівлі», а також тими, що пов'язані з принципами корпоративної соціальної відповідальності та підзвітності»^[888]. А у ст. 422 цієї Угоди прямо встановлено: «Сторони сприяють встановленню корпоративної соціальної відповідальності та звітності, а також заохочують ведення соціальної відповідальної господарської діяльності, яка пропагується Глобальним договором ООН 2000 року, Тристоронньою декларацією МОП щодо засад, котрі стосуються багатонаціональних корпорацій та соціальної політики 1977 року, зі змінами і доповненнями, внесеними у 2006 році, та Керівними принципами ОЕСР для багатонаціональних підприємств 1976 року, зі змінами і доповненнями, внесеними у 2000 році» ^[889].

Суб'єкти економічної діяльності, які діють у межах корпоративної соціальної відповідальності, у переважній більшості випадків бажають співпрацювати з такими ж самими суб'єктами. У бізнес-середовищі склалася ситуація, коли довіра до компаній, які реалізують корпоративну соціальну політику, є більш високою ніж до компаній, які не мають такої політики. Отже, горизонтальні відносини характеризуються високими стандартами корпоративної соціальної відповідальності.

В Україні склалася ситуація, коли великі компанії формально закріплюють стандарти корпоративної соціальної відповідальності, етики бізнесу, але фактично їх дотримуються не завжди. У цій ситуації присутній формалізований підхід: за «буквою» компанія підтримує стандарти, а за «духом» веде діяльність у супереч стандартам. Прикладом цього є ситуація з діяльністю Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Кодексом корпоративної етики цієї компанії передбачено, крім інших стандартних принципів, такі корпоративні цінності: сумлінність та довіра (ми є чесними та надійними як у відносинах в самій компанії, так і у відносинах із третіми особами); прозорість (ми є відкритими та об’єктивними у процесі взаємодії як в Компанії, так і з третіми особами)^[890]. Кодекс корпоративної етики - це зведення правил та цінностей, на яких ґрунтується корпоративна етика та ділова поведінка співробітників Компанії^[891]. Він описує те, як потрібно щоденно реалізовувати цю практику у взаємодії з колегами, партнерами, конкурентами, державою та суспільством^[892]. На практиці сталася інша ситуація. Керівництво компанії усупереч Кодексу корпоративної етики отримало багатомільйонні премії. На телебаченні та у пресі повідомляється: «Наглядова рада НАК «Нафтогаз України» ухвалила рішення про те, керівництву «Нафтогазу» виплатять 45,6 мільйона доларів премій за виграш суду в «Газпрому» співробітникам компанії, які взяли безпосередню участь у виграші у Стокгольмському арбітражі»^[893]. У цьому сенсі хочеться зазначити, що: «Етичне лідерство у професійному бізнесі, яке покращить розуміння того, як етична поведінка надає легітимності та стійкості, потрібне для досягнення цілей корпорації, та як належний підхід до етики може слугувати ефективним інструментом для поширення моральних цінностей в організації» ^[894].

6. Корпоративна соціальна відповідальність включає добровільність встановлення саморегулівних норм та визначення механізму та засобів реалізації стандартів.

Б. Радо слушно зазначає: «КСВ як бізнес-культура повинна розглядатися як специфічна бізнес-культура, за допомогою якої бізнес-поведінка перевищує юридичні вимоги добровільно, тому що бізнес вважає, що вона перебуває в їх довгостроковому інтересі. КСВ пов'язана з концепцією сталого розвитку: підприємства повинні інтегрувати усвідомлення свого економічного, соціального та екологічного впливу у свою діяльність»^[895]. М. Філдінг вважає, що: «Споживачі роблять покупки на основі соціальної та екологічної репутації компаній. КСВ заслужила увагу споживачів та стала трендом»^[896]. Однак корпоративна соціальна відповідальність може впроваджуватися добровільно-примусово. Таку відповідальність можна назвати «відпо­відальністю з гори». Це відбувається за делегованого саморегулювання.

Особливістю корпоративної соціальної відповідальності є задоволення інтересів та постійний діалог між усіма зацікавленими сторонами. Такими зацікавленими сторонами можуть бути: міжнародні організації, міжнародне співтовариство, держава, громадянське сус­пільство, суб'єкти економічної діяльності та їх об'єднання, неурядові міжнародні організації, споживачі товарів та послуг, органи місцевого самоврядування, територіальні громади, працівники підприємства та інші. Перелік зацікавлених осіб доволі великий та невизначений, оскільки йдеться про глобальний та локальний, тривалий та коротко­часний вплив суб'єктів економічної діяльності на життя суспільства.

КСВ в довгостроковій перспективі використовувалася як явна основа для кращого розуміння відносин між бізнесом і суспільством^[897]. Поряд з досліджуваною концепцією виникла концепція відповідального споживання, яка фактично подвоює результативність корпоративної соціальної відповідальності та закликає придбавати товари та послуги у тих суб'єктів господарювання, які імплементують КСВ. Водночас час уряди для компаній, які підтримують КСВ можуть впроваджувати певні пільги та інші інструменти підтримки.

Зокрема, Д. Веб, Д. Мор вважають, що: «Соціально відповідальне споживання змінилося з роками, як і соціально відповідальні корпоративні програми на ринку. Виникають три виміри соціально відповідального споживання: 1) закупівлі на основі результатів діяльності КСВ фірм; 2) утилізація та 3) уникнення та скорочення використання продукції, яка негативно впливає на їх навколишнє середовище^[898]. Тобто ці дві концепції є продовженням глобального напрямку щодо сталого розвитку.

Прикладів співпраці у рамках КСВ між усіма сторонами на міжнародному рівні багато. Зокрема, за інформацією сайту - the Mining Association of Canada (MAC), який є національним голосом канадської гірничодобувної промисловості: «Провідні канадські гірничодобувні компанії та громадянське суспільство працюють разом, щоб збільшити переваги від видобутку корисних копалин для місцевих громад. Прикладом цього є ініціатива Девоншира, яка є форумом для провідних міжнародних неурядових організацій та гірничодобувних компаній щодо співпраці у напрямку покращенням результатів розвитку громад, де канадські гірничодобувні компанії працюють за кордоном. Члени підписали 17 різних міжнародних стандартів, що стосуються таких питань, як: права людини, навколишнє середовище та зміна клімату, робоча сила, антикорупційна стратегія та розвиток громад. З 2012 по 2014 рік МАС працювала разом з громадянським суспільством та федеральним урядом щодо створення та впровадження Закону про заходи щодо забезпечення прозорості видобувного сектору, антикорупційних заходів, який ставить Канаду на лідируючі позиції в глобальному русі прозорості»^[899]. У 2009 році федеральний уряд Канади запровадив стратегію під назвою «Побудова канадської переваги: стратегія корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) для канадського міжнародного видобувного сектору». Ця стратегія спрямована на поліпшення конкурентних переваг канадських міжнародних компаній видобувного сектору шляхом підвищення їхньої здатності управляти соціальними та екологічними ризиками^[900].

У науці розрізняють різні моделі КСВ: англосаксонську (рівень корпоративної соціальної активності бізнесу доволі високий, а тиск держави низький); континентальну модель (прямі зобов’язання щодо КСВ на рівні законодавства). Активно впроваджуються керівництва Міжнародної організації стандартизації. Так, вказана організація розробила Міжнародний стандарт ISO 26000 - це керівництво з соціальної відповідальності, опубліковане 28 жовтня 2010 року^[901]. За даними організації: «ISO 26000: 2010 надає керівництво всім типам організацій, незалежно від їх розміру або місцезнаходження, щодо: поняття, термінів та визначень, пов’язаних з соціальною відповідальністю; передумов, тенденцій та особливостей соціальної відповідальності; принципів та практик соціальної відповідальності; основних тем та питань соціальної відповідальності; інтеграції, впровадження та сприяння соціально відповідальній поведінці в усій організації та через її політику та практику в межах своєї сфери впливу; повідомлення про зобов'язання, виконання та іншу інформацію, пов’язану з соціальною відповідальністю. Він покликаний сприяти спільному розумінню у сфері соціальної відповідальності, доповнювати інші інструменти та ініціативи для соціальної відповідальності, а не замінювати їх»^[902]. Бельгія прийняла спеціальне законодавство щодо регулювання і просування КСВ. У рамках «Федеральної координаційної політики стійкого розвитку» уряд підготував документ «Рекомендаційна база: корпоративна соціальна відповідальність у Бельгії»^[903].

Важливим моментом корпоративної соціальної відповідальності є подання нефінансової звітності.

Згідно з даними Глобального договору ООН, на сьогодні понад 3000 корпорацій в усьому світі, враховуючи більше двох третин компаній зі списку «Fortune Global 500», регулярно публікують свої нефінансові звіти. Таким чином, соціально відповідальні компанії звітують не тільки про результати своєї економічної діяльності, але й розкривають соціальні й екологічні показники^[904].

У Директиві 2014/95/ЄС Європейського парламенту та Ради від 22.10.2014 року, що вносить поправки до Директиви 2013/34/ЄС щодо розкриття нефінансової та різноманітної інформації деякими великими підприємствами і групами, вказується на обов’язковість подання нефінансового звіту великими підприємства, які представляють інтерес для суспільства, в яких на дату складання балансу значення такого критерію, як середня кількість працюючих протягом фінансового року, досягає 500 осіб. Такі підприємства мають включити до звіту про управління інформацію нефінансового характеру, яка повинна розкриватися в обсязі, необхідному для розуміння розвитку даного підприємства, його функціонування, стану, а також вплив його діяльності, як мінімум, в таких аспектах: екологічному, соціальному та питання зайнятості, поваги прав людини, боротьби з корупцією та хабарництвом, в тому числі: (а) короткий опис діючої бізнес-моделі підприємства; (b) опис політики, яку здійснює суб’єкт економічної діяльності, щодо вищевказаних аспектів, включаючи впровадження процесу належної добросовісності; результати вищевказаних політик, які були при цьому досягнуті; істотні ризики, пов’язані із зазначеними питаннями, які виникають у зв’язку з діяльністю компанії і, де можливо і наскільки можливо, залежать від суб’єкта економічної діяльності, включаючи комерційні відносини з іншими контрагентами, продукцію та послуги, які, з високою ймовірністю, можуть викликати значні несприятливі наслідки у вищевказаних сферах, а також інформацію про те, які кроки зроблені компанією для управлінні цими ризиками; ключові індикатори нефінансового характеру, які відносяться до відповідного бізнесу^[905]. На підтримку заслуговує думка І. В. Лукач, яка зазначає: «....Директива має бути адаптована належним чином... Додаток XXXV до розділу 13 «Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит» містить зобов’язання України поступово наблизити своє законодавство до законодавства ЄС протягом 3 років з моменту дії Угоди про асоціацію Директиву № 2006/43/ЄС Європейського парламенту та Ради від 17.05.2006 року про обов’язків аудит річних рахунків та консолідованих рахунків, що вносить зміни до директив Ради № 78/660/ЄЕС та № 83 /349/ЄЕС та яка скасовує Директиву Ради № 84/253/ЄЕС. Угода про асоціацію вступила в силу до 1 вересня 2017 року; саме тому положення Директиви 2014/95/ЄС повинні бути виконанні до 1 вересня 2020 року»^[906]. О. М. Сохацька зазначає: «Соціальний аудит - це аналіз ефективності соціальних програм і проектів корпорації, а також перевірка їх відповідності обраним інструкціям і стандартам (наприклад АА1000, ISAE 3000 або «Global Reporting Initiative»), тобто верифікація соціальної звітності»^[907]. Загалом, ще з 1992 року Україна реалізує напрям щодо гармонізації та адаптації законодавства України до аcquis Communautaire ЄС. Було також прийнято Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 року № 1629-IV^[908].

Приклади подання нефінансової звітності сьогодні доволі поширені. Так: «Нефінансовий звіт 1+1 медіа став результатом добровільної ініціативи компанії, а не наслідком вимог акціонерів чи міжнародних партнерів. Він відкриває суспільству головні аспекти діяльності групи за останні 4 роки з акцентом на 2016 рік та структурує результати проектів, які були реалізовані в межах 5 основних стратегічних напрямів корпоративної соціальної відпо­відальності: Щасливі співробітники, Чисте довкілля, Якісна освіта, Здорова нація та Повага до авторських прав»^[909]. Компанія КОКА- КОЛА в Україні з 2009 року регулярна надає на офіційному веб- сайті звіти корпоративної соціальної відповідальності^[910]. У 2017 році Звіт був зосереджений на: сталому розвитку, інвестиціях у суспільство, воді і навколишньому середовищу, навчанні поводження з твердими побутовими відходами та запобіганні змінам клімату, добробуті громад, розширенні прав і можливостей жінок, правам людини та охороні праці^[911].

В Україні створено неурядові організації, які опікуються впро­вадженням корпоративної соціальної відповідальності, проводяться конкурси, конференції, форуми та застосовуються інші інструменти адвокатування. Наприклад, інформація ЗМІ: «Тетра Пак Україна» стала призером Першого всеукраїнського конкурсу бізнес-кейсів з корпоративної соціальної відповідальності, організованого Центром «Розвитку корпоративної соціальної відповідальності»^[912], або ж «13 жовтня 2017 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України разом з Національним контактним пунктом (далі - НКП) в Україні та Центром «Розвиток КСВ» запрошують відвідати Форум з відповідальної бізнес-поведінки. Метою форуму є підвищення обізнаності бізнесу щодо принципів Організації економічного співробітництва та розвитку для багатонаціональних компаній»^[913]. Міністерство

економічного розвитку та торгівлі безпосередньо працює у напрямку впроводження КСВ. У 2017 році створено Національний контактний пункт (далі - НКП) з питань сприяння наданню рекомендацій (керівних принципів) для багатонаціональних підприємств у рамках Декларації Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) про міжнародне інвестування та багатонаціональні підприємства в Україні при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі^[914]. Крім того, у 2018 році створено Міжвідомчу робочу групу щодо забезпечення функціонування НКП, до складу якої увійшли представники громадських організацій, бізнес-асоціацій та Міністерств. Основними функціями НКП є: 1) просування та підвищення ефективності Керівних принципів ОЕСР для багатонаціональних підприємств; 2) сприяння у вирішенні питань щодо порушення Керівних принципів ОЕСР для багато­національних підприємств^[915]. Діє також Експертна організація Центр «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності»^[916], метою якого є впровадження соціальної відповідальність задля системних і якісних змін в Україні ^[917].

Центром «Розвитку КСВ» були представлені результати досліджень «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності в Україні» й «Індекс прозорості компаній в Україні-2018». За даними цієї організації, 83% компаній впроваджують політику КСВ, проте лише половина з них має чітку стратегію. При цьому інформацію про свою соціально відповідальну діяльність висвітлює лише 21,7% українських компаній. Топ-10 найбільш прозорих вітчизняних компаній, згідно з Індексом прозорості 2017 року, розкривають її на 62,3%. Показник розміщення нефінансових звітів також надзвичайно низький - 16 зі 100 компаній розміщують цю інформацію на своєму сайті^[918]. Така звітність яскраво свідчить, що для представників українського бізнесу не є ще достатньо актуальним висвітлення своєї діяльності у рамках КСВ. Підприємці не розуміють переваг такого висвітлення, тому для України важлива співпраця на рівні корпоративної соціальної відповідальності між усіма зацікавленими сторонами: підприємцями, органами державної влади, працівниками, громадянським суспільством.

Отже, практика імплементації корпоративної соціальної відпо­відальності та подання нефінансової звітності продовжує формуватися в Україні. Порівняно з державами ЄС вона потребує поліпшення та підвищення уваги з боку органів державної влади. О. В. Бондарук підсумовує: «...уряди країн ЄС активно залучені в розвиток і просування корпоративної соціальної відповідальності. Роль держави проявляється при реалізації наступних основних функцій: держава як законодавець і контролюючий орган; держава як наймач; держава як споживач і покупець; держава як партнер; держава як інститу- ціональний інвестор; держава як учасник міжнародних відносин»^[919].

Актуальним питанням залишається внесення змін до законодавства України щодо подання обов’язкової нефінансової звітності щодо корпоративної соціальної відповідальності великими підприємствами (середня кількість працюючих протягом фінансового року досягає 500 осіб) в аспекті виконання Угоди про асоціацію з ЄС. Прогно­зованими є зміни до Закону України «Про господарські товариства», а саме до ст. 18 «Облік та звітність товариства». Вказану статтю слід доповнити ч. 3 такого змісту: «Товариство, середня кількість працюючих якого протягом фінансового року досягає 500 осіб, складає та подає річну нефінансову звітність щодо впливу його діяльності на відносини у сфері: екології, соціальній, питання зайнятості, поваги прав людини, боротьби з корупцією». Крім того, слід внести зміни і до ГУ України, а саме до ст. 49 «Відповідальність суб’єктів підприємництва» та доповнити ч. 3 такого змісту: «...3. Підприємці дотримуються положень корпоративної соціальної відповідальності та подають нефінансову звітність, ведуть соціально відповідальну господарську діяльність відповідно до міжнародних договорів та законодавства України». Такі зміни актуалізують імплементацію норм Угоди про асоціацію та сприятимуть реалізації норм щодо корпоративної соціальної відповідальності на практиці.

Важливим моментом для українських суб’єктів економічної діяльності є усвідомлення можливостей та важливості запровадження корпоративної соціальної відповідальності. Тому реалізація корпоративної соціальної відповідальності - це тривалий саморегулівний процес, який полягає у незаформалізованому підході та врахуванні соціальних та економічних потреб усіх зацікавлених учасників.

Отже, корпоративна соціальна відповідальность - це вид само­регулювання господарської діяльності, який включає в себе особливу систему допустимих саморегулівних засобів організаційного та нормативного характеру. Особливістю такої системи є реалізація публічних соціальних функцій суб’єктами економічної діяльності на добровільній основі за підтримки держави, міжнародних організацій (урядових та неурядових).

Незважаючи на постійний розвиток концепції корпоративної соціальної відповідальності залишається констатувати недостатність розвитку її адвокатування в Україні: роз’яснення потреб запровадження та втілення її інституцій. Тому слід продовжити програми підвищення обізнаності суб’єктів господарювання щодо КСВ: проведення семінарів, конференцій, навчальних тренінгів, відповідальної бізнес-поведінки (реалізація просвітницьких програм, проведення навчальних курсів). Створення Концепції розвитку корпоративної соціальної відповідальності має визначити перспективи та напрями підтримки КСВ державою, розширити взаємодію між суб’єктами господарювання та громадянським суспільством, систематизувати наявні та перспективні інструменти її розвитку.

4.5.