Статут про наділи господаря короля Й. М. у всьому Великому князівстві Литовському року 1557 квітня 1 (Статуту на волоки)

(Витяги)

Арт. 1

Бояри путні, древні хочуть, щоб було залишено їм по два вільних наділи, з яких би за всі повинності пенями виплачували, залежно від грунту, як люди осідлі платили, а на службу боргову та у підвори ходити неповинні, нічого платити не мають уряду нашому без волі та розпорядження нашого, уряду на дорогу їх не посилати, а якщо будуть на дорозі, то служити їм по- старому: платити, як і перед тим згідно статуту.

Арт. 2. Про пасічників

Робота пасічників відрізнялась від роботи інших підлеглих але незмінним залишалось те, що виплачували податки з грунту так, як і осадники, а коли їм казали йти на війну, то були у той рік звільнені від усіх плат, за розпорядженням і листом нашим могли працювати на себе, на що з волі нашої було послаблення у податках.

Арт. 3. Про конюхів сідлових та інших

У конюхів сідлових чи двірних має бути по два вільних наділи на службу кінську, на яких, коли будуть давати їм на страву та на всі потреби, грошей чотири копи на рік наділу так само як і пасічники.

Арт. 4. Про слуг двірних

Одвірні та інші слуги двірні, перебуваючи на нашій службі, повинні мати по два наділи, звільнені від усіх тих повинностей, а які на службі нашій не будуть, щоб платили з кожного наділу пенями, виплачувавши все: а якщо котрі зістарілись на службі нашій, тим, за листом нашим господарським, мають бути залишені наділи.

Арт. 7. Про війтів

B селах війтові мають дати один наділ, а якщо захоче то й інший дати під проценти.

A судити уряду підлеглих і в торговий день, крім причини кривавої та гвалтівної, за таку провину, коли ж звелить уряд, ставити підлеглого до права наказу перед урядом не стане, то на такого своєвільного уряд має право послати децького (виплативши йому за кожну в обидва кінці грош). Війту бути на суді та допомагати у справедливості підлеглому. Вести відомість провин та ревізорами сповіщати, стерегтись того, щоб уряд не чинив пересудів, має про те війт ревізору сповістити. A війта уряду за всяку вину судити, тільки війтовства у нього не віднімати до тих пір, поки ревізор не дізнається про справу і провину його, і тоді, скинувши війта, іншого поставити, — чоловіка з тої ж волості непідкупного, на якого підлеглі вкажуть. Війти та лав- ники не мають права чинити по селах жадібних судів, вимагати покаянія та інших вчинків не чинити над підлеглими, якщо зробили шкоду господарську, повинні оповідати уряду чи ревізору, нічого не приховуючи, заплативши при цьому до скарбниці нашої руб грошей. A якщо війтовство кому передають, то присягати тому не потрібно, бо відповідальність залишається.

A відкупів уряд з підлеглих за роботу не має права брати, а де буде брати, то війт має про те ревізору доповісти. A якщо війт наділ порожній кому найняв, чи від ревізора це приховав, то за провину цю скарати війта, як злодія, на горло. A у війтов- ство кожному мають дати сто наділів, або більше (або менше), залежно від потреби, чи два або три села з’єднати. A для розпізнавання межі підлеглих у війта має бути шнур однієї довжини, який буде використовуватись у будь-яку погоду, якщо підлеглий комусь межу переоре чи пожує, пересуду не влаштовувати, війт пожовану межу вирівняє та візьме з того, хто її викривив, на уряд — двадцять грошей, а собі за працю — чотири гроші.

1 лавнику — по копі грошей.

Арт. 15. Про проценти та податки, про роботи людей тяглих

Податок з доброго земельного наділу— 21 грош, з середнього — 12 грошей, з гіршого — 8 грошей, а з найгіршого (піскового або болотного) — 6 грошей; вівса з земельного наділу доброго та середнього — по дві бочки, а з гіршого — одна бочка, а якщо необхідно буде грошима за овес платити, то за кожну бочку — п’ять грошей, а за те, щоб відвезти бочку кожну — п’ять грошей, а з тих самих грунтів (з кожного наділу) сіна — один віз чи 3 гроші за сіно, а за перевезення—2 гроші, а з гіршого грунту сіна і вівса не треба давати:

з кожного наділу мають давати: гуску чи півтори гроші, дві курки або пенезей 16, двадцять яєць або пенезей 4, на нево ди

2 гроші, на станцію грошей півтретини, а коли повинно станцію брати, то один раз на рік за ті пенязі мають давати з тридцяти наділів телицю одну, два барана, а з кожного наділу курку та по десять яєць, а пенязей вже того року на станцію не давати. (станції — грошовий збір на особу чи певну мету).

Арт. 16. Про огородників

Тяглі люди повинні працювати по два дні кожного тижня, а влітку відбути чотири толоки, за це дати тиждень відпочинку на Різдво Христово, тиждень на М’ясниці, тиждень на Великодень, а ті, що на роботу не з’являються, платити борг;

Арт. 20. Про фільварки, про жнива, про надання в остеп, про наділи

Про роботу війт повинен попередити підлеглих недільного дня,

3 чим і коли люди (волость) мають з’явитися на роботу, війт кожному призначає роботи: котра людина не вийде на роботу, то за перший день платить грош, а за другий день — барана, а коли і на третій день ослухається чи за п’янкою не вийде, то за ослух бичем на лавці покарати, а заборговані дні звеліти відпрацювати.

A якщо з якоїсь пригоди підлеглий не міг вийти на роботу, треба було через сусіда чи уряд сповістити, а уряд, взявши до уваги причину, не буде його карати, а заборговані дні відпрацювати у інші, але не відхилятись від праці.

Арт. 22. Про двірні огороди

Ставити до роботи підлеглих, як сонце сходить, а йти з роботи, як сонце заходить. A відпочинку тим, хто біля скотини працює, перед обідом — година, опівдні — година, ввечері — година, а котрі біля землі працюють, то відпочинку по півгодини (але у ті ж часи), відпочинок у святкові дні. A хто вранці на роботу не вийде, так на другий день відпрацювати має стільки часу, скільки згаяв.

Арт. 23. Про ставки та рибалок, про лишни та мірошників

Хочемо, щоб кругом були фільварки, а особливо: при кожному дворі та замку нашому, казати людям, щоб оселялись на не- оброблених землях, залишити у кожному полі по одному наділу, який огородники зі своєю скотиною заробити мають, обробляючи його, після чого податків не платячи.

Арт. 24. Про двірні сіножаті

Уряд зобов’язаний пильно стерегти гумна наші, щоб не заподіяно було ніякої шкоди; а від усякого збіжжя вижатого має право брати третій сніп, віддавши першу десятину та засіявши наші рілля, а коли будуть молотити всяке збіжжя, то ревізори зобов’язані бути присутніми при гумнах та дворах наших, доглядати та повчати, щоб скрізь було збіжжя вимолочене, без сміття.

A коли будуть ріллю засівати, уряд зобов’язаний пильно стежити, щоб було все засіяне, а якщо котрий з неохайністю засіє і рілля кому найме, чи перед ревізором ослухається, той має дати десять кіл збіжжя, про що ревізор має сповістити війта чи лавника...

Арт. 26. Про листи на данину

Ділянки двірні мають бути кругом розмірені, з яких уряд має платити до скарбниці з кожного моргу по 12 грошей, (з конопель не робити неводів), а якщо буде потреба кухні в городині, тоді уряд має відсилати наше розпорядження, за це не платячи податків.

Арт. 28. Про дні та числа визначені, про писарів, скарбників та про те, щоб не затримували довго при собі податків

Сіна з двірних сіножатей на уряд даємо п’ятий віз, також п’яту скирту, чи оборог, рівно склавши наш та урядовий, а уряд повинен стежити, щоб сіножать двірна не полягла, поросла не була — своєчасно викошена, а якщо буде по-іншому то нам шкода заподіяна буде, тоді уряд має нам віддати з свого п’ятого возу, за чим має пильно стежити ревізор.

Арт. 36. Про ревізорів, мірників, про податки та місце розселення підлеглих

Ревізори повинні бути людьми добрими, набожними, замож- німи, а не бідними, добре справлятися у господарстві, вміти професійно вести його, сповіщати уряд про прибутки. Також ревізор має пильно стежити за тим, щоб ніхто з шляхти та підлеглих наших в пущах та на наших власних грунтах не своевольничав, а якщо це буде робитись, то сповістити урядника, в чийому уряді це станеться. Також ревізори мають стежити за тим, щоб місце для розселення мірники підлеглим визначали у третьому середньому полі, а якщо мірник цього не зробить, то сам ревізор має це зробити, а уряд має право примусити підлеглих селитися на місцях визначених, за чим має ревізор спостерігати, також давати пораду у справах господарських тим, хто цього потребує, а тих, хто ігнорує статутами та розпорядженнями нашими, ревізор повинен не приховувати, а довести до нашого відома, а вирок ми виголосимо.

Ревізори та мірники повинні слідкувати за тим, щоб кількість підлеглих при замках була ближче та спідручніше, але щоб після такої переміни не зменшувались наші землі. Ті ж ревізори та мірники через уряд, лавників та війтів про приховані землі або від когось забрані повинні дізнатись та господаря сповіщати, відповідно свого обов’язку та присяги.

Арт. 38. Про прибутки уряду та про лежні

У всіх замках та дворах наших, де землі та наділи вже розмірені, даємо з нашої ласки господарської на уряд наш: плату з десятого наділу, крім вівса і сіна по третьому снопу; з гумен наших усякого збіжжя, десята риба, коли ставки спускати будуть, вино; а коли котрий підлеглий на роботу не вийде — один грош за день, а за другий день — барана, а від наділу пенезей 14, а де на нас овес беруть, — від бочки по пенезю, від присяги — два гроші, при пересуді — з копи три гроші; куниця за дівкою чи вдовою, якщо у чужу волость заміж йдуть (ще 12 грошей), за нив наших третій грош, а за покривлення межі — 12 грошей.

Якщо уряд наш буде приховувати провини підлеглих, не буде доповідати про покривлення меж та до суду відсилати їх, то ревізор зобов’язаний запобігати цьому.

Арт. 39. Про ліси, суміжні з сінами, та пущі, про боброві ділянки, про пасічників, про ліси розмірені

У деякі наші ліси, пущі та дуброви стародавня шляхта та підлеглі мають доступи і входи, про такі ліси та пущі всі наші урядові та їх намісники мають ревізорові сказати, пильно стежити за тим, хто з якої потреби зробив вхід, а потім все це вивідавши, нам сповістити, а ми, все зваживши, вислати комісарів маємо. A до тих пір, поки комісари наші прибудуть туди, уряд повинен підлеглим дати розпорядження, як використовувати ті грунти, щоб множились прибутки, а якщо сварка почнеться за менший чи більший наділ, то сварку цю повинен припинити урядовий з ревізором чи мірником, не чекаючи на висланих комісарів, аби не було заподіяно шкоди нашому грунту.

A ліси, тяжкі для обробки, на наділи розмірені, де можна людьми заселити, та в розпорядження давати на п’ять або шість років, робити це за згодою уряду, а ревізор, приїхавши, затвердить все, встановить, скільки платити: ті ліси, які під рим- на не годяться, обміривши, не ділити на наділи, а лише вказати довжину та ширину (зареєструвати все) та брати невеликі гроші з десяти моргів.

A де є сіножаті у пущах наших, то уряд чи лісничий мають сповістити ревізора, а ревізор, при потребі, запише їх до нашого двору, щоб між підлеглими за плату розділити, а підлеглі, йдучи косити їх, мають сповістити меншого.

A рушниці, собаки, рогатини — нічого, чим можна звіра вбити, не брати йому з собою. A якщо між пущами болота будуть, землі придатної менше трьох наділів, то людей не селити, щоб не було злодійства та крадіжок мит. A під час ловів (згідно статуту) нікому на сіножать не виходити. Лови у пущах наших починають ревізори з лісниками на території від Беловеж аж до Ковна, згідно з постановою, у якій має бути все розписано: відомості про звірів, кількість людей на ловах, тривалість ловів; все це має бути погоджено, зареєстровано та до уряду доведено. У постанові вказати кількість людей, щоб не гнати зайвих з дальніх волостей, якщо без них можна обійтись. A наші підлеглі

тяглі та оседлі (хто пішки прийти, хто возом приїхати) повинні бути на ловах, знаходячись у нас на інші не ходити; зате діти та старі на лови не йдуть. Але уряд без нашого листа та розпорядження на лови підлеглих виганяти не має права.

Якщо в урядових відомостях зазначене бортне дерево, то ревізори мають за цим пильно стежити. За старим звичаєм з пущ мають платитись податки з пасік, а якщо є вулики чи пасіка, так кожний окремо платити повинен.

За пасіку шляхетську, яка дісталась підлеглому з наділом, чи з бджолами, чи пуста, платити згідно статуту: за пусту пасіку— 15 грошей, з бджолами— 30 грошей, а хто платити не схоче, у того свою пасіку забрати.

А у наших пущах, де підлеглі бобрів ловили, і тепер ловити мають, а там, де в річках та озерах бобри з’являються, то й там ловити їх; а за їх працю давати п’ятого бобра чи почерев’я від кожного (бобра). А якщо підлеглі біля входів мають схованки, то лісник чи урядовий мають заборонити ховати там скотину та собак, також підлеглі у наші пущі (але близько) можуть ходити за дровами, за хмизом на загорожу, за деревом на будівництво, за ликом, але для своєї потреби, а не продавати, а якщо хочуть використати дерево для іншої потреби, то брати з тієї ділянки, на яку ревізор вкаже, (та в одному місці, за межу не виходячи). А дітям малим, дівчатам не боронити збирати грибів, усякого лісового овочу, ягід та хмелю у наших пущах. А на своїх наділах підлеглим вільно полювати на вовка, лисицю, рись, росомаху, зайця, білку та інших малих звірів, птахів усяких, вільно продавати їх...

Арт. 40. Про виловлювання риби в озерах

Уряд та невідничий не мають права забороняти нашим підлеглим ловити рибу в озерах та річках кригою, вудкою, пригуби- цею, сбором та іншими малими сітками; а з місяців квітня, травня, червня уряд та невідничий можуть заборонити ловити рибу в озерах тому, що вона розмножується, а щодо річок такої заборони немає.

Арт. 41. Про скарги децького на підлеглих та про кривди, пограбування йому заподіяні

Убогий підлеглий (за голодних часів) засіявши ріллю на зиму, з якої буде годуватись, має сповістити урядові і війтові про причину своєї убогості зробивши це, з такого підлеглого податки не беруться аж до святого Яна, а якщо не зможе повернути все взяте до визначенного часу, то віддати усю його маєтність іншому без розпорядження урядового. A котра людина, не сповістивши урядника при війтові, втіче з наділу, його землю зі всією маєтністю, що залишиться, іншому віддати, а втікача уряд з війтом шукати повинні, якщо його знайдуть, а видати не схочуть, присягувати законом.

Якщо сам втікач буде знайдений, чи після того часу, що втік, повернеться, поселити його на пустому наділі. A якщо підлеглий, ображений урядовим чи війтом, вернеться назад, ревізор має довідатись про кривду та її причину, а вже потім дати дозвіл чи заборонити засівати та забудовувати наділ.

Арт. 42. Про мисливство

Уряду дозволено продавати підлеглим наділи під будівництво, робити це при війтові та лавниках, а той, хто купить та обробить свій наділ та буде мати змогу ще обробити, нехай займає пустий наділ, але буде давати уряду два гроші та записного в реєстр один грош.

A якщо в одному маєтку не буде вільного місця та наділу, то підлеглому дозволено йти до іншого маєтку, взявши туди, куди переходить лист від уряду, що добровільно хоче зайняти наділ, але повинен присягти, що не піде у іншу волость.

Арт. 43.

Скрізь наші села, де є порожні наділи або нерозміряні, уряд чи ревізор повинні заселяти людьми, записуючи у реєстр, якого дня їх прийняли, а з наділів всіх податків брати 42 гроші, взявши жито та ярину, а з інших податків не брати до тих пір, поки не побудуються, а якщо податки і збільшуються, так на 2 гроші на державу, а п’яту один грош. У найми нікому ніяким чином порожніх сіножатей та наділів не давати.

Арт. 51. Про злодіїв та злочинців

Старости, державці щоб карали злодіїв та інших злочинців згідно статуту, не враховуючи те злодійство, що було скоєно колись, а маєтки злодіїв та злочинців ніхто інший, крім уряду, не має права забирати. Якщо є жінка і діти, землю залишити їм, а якщо немає, то іншу людину поселити.

A коли хтось помре, то з їхнього маєтку нічого не брати, а щоб місце не було порожнім, іншого поселити.

Арт. 57.

Під суровою карою, щоб з пущ лісники дерева, що росте, нікому не давали на будівництво та для домашнього вжитку, тільки давати лежаче дерево, але не кому-небудь, тільки нашим підлеглим, які на своїх наділах не мають лісу.

Історія держави і права України: Хрестоматія. — K., 1996.- C. 52-63.