Види та зміст гарантій нотаріальної діяльності

Чинне законодавство України про нотаріат чітко не визначає гаран­тій нотаріальної діяльності, проте їх можна сформулювати, виходячи зі змісту окремих положень базового Закону. Так, на наш погляд, слід ви­ділити наступні гарантії нотаріальної діяльності: 1) неупередженість; 2) незалежність; 3) керівництво тільки Конституцією і законами, право­вими актами органів державної влади та місцевого самоврядування, прийнятими в межах їх компетенції, а також міжнародними норматив­ними актами; 4) нотаріальна таємниця; 5) судовий захист нотаріальної діяльності.

Принцип неупередженості нотаріуса не окреслено чітко чинним за­конодавством України. На відміну від Закону «Про нотаріат», чинний ЦПК України, визначаючи неупередженість суддів, має на увазі під нею відсутність особистої, прямої або непрямої зацікавленості в ре­зультаті справи або інші обставини, що викликають сумнів у неупере­дженості. Отже, однією з процесуальних гарантій реалізації завдань ци­вільного судочинства і ухвалення законних та обґрунтованих рішень у цивільних справах є інститут відводу судді, що має на меті відсторо­нення від участі у справі суддів, щодо неупередженості яких є сумніви. Таким чином, інститут відводу має на меті створити у сторін та інших учасників процесу, а також у громадян, присутніх у залі судового засі­дання, впевненість в тому, що справа розглядалася і була вирішена не- упереджено та абсолютно об’єктивно, що, в свою чергу, сприяє підви­щенню авторитету рішень, що ухвалюються судом, посиленню їх виховного значення.

Законодавство не передбачає інституту відводу нотаріуса, зокрема, у випадку, якщо одна зі сторін буде мати які-небудь відомості щодо но­таріуса, що свідчать про його зацікавленість, то можна звернутися до іншого нотаріуса. Але добре, якщо в рамках одного нотаріального округу діє кілька нотаріусів, а якщо в окрузі всього один нотаріус? Тим більше, що дана обставина може бути виявлена пізніше і не зможе бути підставою для визнання вчиненої дії незаконною.

Отже, при вчиненні нотаріальної дії нотаріус не повинен надавати переваг жодній із заінтересованих осіб. Вимоги неупередженості зумо­влюють існування обов’язку нотаріуса всебічно, повно та вичерпно роз’яснити заінтересованим особам - учасникам нотаріальної дії їх пра­ва та обов’язки, сутність і послідовність вчинюваної нотаріальної дії з тим, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду (ст. 5 Закону «Про нотаріат»).

Таким чином, неупередженість нотаріуса є однією з найважливіших ознак його правового статусу як суб’єкта нотаріального процесу і пред­ставляють собою гарантію не тільки для зацікавлених осіб, але й для самого нотаріуса. У такий спосіб виключається можливість вчинення впливу на нотаріуса з метою оформлення ним незаконного нотаріаль­ного акта, що, власне, і простежується зі змісту ст. 8-1 аналізованого нами Закону.

Щодо застосування принципу незалежності нотаріуса, часто вини­кають питання типу - незалежність від кого? Від самого себе? Тут слід виходити з забезпечення функціональної діяльності нотаріуса. Вище нами вже наводилася характеристика нотаріуса як арбітра правовідно­син. Для нашої країни наявність саме такого нотаріуса - незалежного арбітра - ще відносно далека перспектива. Але якраз з метою створення таких умов і проголошено принцип незалежності нотаріуса. Нотаріус повинен бути вільним від кон’юнктурних міркувань, від політичної об­становки й думки керівника органу юстиції, інших посадових осіб.

Юридичними гарантіями забезпечення незалежності нотаріуса є, зокрема, безстроковість дії свідоцтва про право на заняття нота­ріальною діяльністю, судова процедура оскарження нотаріальних дій.

Для приватнопрактикуючих нотаріусів такою гарантією служить та­кож судова процедура відсторонення від посади. Державні нотаріуси більш залежні від органів юстиції, оскільки знаходяться в їх прямому підпорядкуванні. Тут мають місце трудові відносини. Нотаріус, який працює в державній нотаріальній конторі, може бути звільнений згідно норм трудового законодавства.

Слід відзначити, що згідно чинного законодавства про працю, тру­дова дисципліна ґрунтується на свідомому й сумлінному виконанні працівниками трудових обов’язків і є необхідною умовою продуктивної праці. Вона забезпечується: 1) створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної продуктивної праці; 2) свідомим ставленням до праці; 3) методами переконання; 4) вихованням; 5) заохоченнями за сумлінну працю (ст. 140 КЗпП України).

До порушників трудової дисципліни застосовуються методи дисци­плінарного й суспільного впливу. Працівники зобов’язані працювати чесно й сумлінно, вчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підвищувати продуктивність праці, покращувати якість продукції, дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів з охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, бережливо і дбайливо ставитися до майна влас­ника (ст. 139 КЗпП України).

Основні обов’язки працівників: 1) працювати чесно й сумлінно; 2) дотримуватися дисципліни праці та правил внутрішнього розпоря­дку: вчасно приходити на роботу, дотримуватись встановленої трива­лості робочого часу, використовувати весь робочий час винятково для продуктивної праці, вчасно і точно виконувати розпорядження влас­ника або уповноваженого ним органу тощо; 3) підвищувати продук­тивність праці, вчасно й старанно виконувати роботу за завданнями та нарядами, виконувати норми виробітку і нормовані виробничі завдан­ня і т.д.

Кодекс законів про працю України встановлює, що трудовий дого­вір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку систематичного невиконання працівником без по­важних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або Правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівни­ка раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Отже, як бачимо, розпорядження посадових осіб органів юс­тиції для нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, є обов’язковими. Звільнення за невиконання їх - цілком можливий факт. І в суді буде досить складно довести інше, оскільки формально правда буде на боці органу юстиції. До того ж слід враховувати нефор­мальні зв’язки суддівського корпусу та посадових осіб органів юстиції, що часто і є наріжним каменем при прийнятті підсумкових рішень.

Як бачимо з вищенаведеного, на практиці реалізація принципу неза­лежності нотаріуса натикається на певні перепони, що зумовлені спів­відношенням незалежності нотаріуса, який у своїй діяльності має керу­ватися лише законом, із адміністративним контролем, який здійснюється, зокрема, Міністерством юстиції. На наш погляд, на реа­лізацію принципу незалежності суттєво впливає й Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якого нотаріус має дотримува­тися під час вчинення нотаріальних проваджень. Але не завжди Поря­док як підзаконний акт відповідає Закону України «Про нотаріат». Цей підзаконний акт має розвивати положення даного Закону, а не навпаки. У Порядку можуть мати місце положення, що істотно відрізняються від чинного закону, а нотаріусів зобов’язують її виконувати. Чи правомірні такі дії? Як на практиці має забезпечуватися реалізація принципу неза­лежності нотаріуса? На думку автора, якщо положення Порядку не від­повідають Закону, нотаріус не повинен їх виконувати, оскільки він осо­бисто має відповідати за наслідки своєї діяльності. Наприклад, згідно ст. 27 Закону приватний нотаріус відшкодовує шкоду у повному обсязі, якщо його дії будуть незаконними. Крім того, у Законі слід передбачи­ти норму, яка була б гарантією реалізації нотаріусом його процесуаль­них прав, тобто право нотаріуса на оскарження у суді підзаконних нор­мативно-правових актів, які стосуються його діяльності під час вчинення нотаріальних дій.

Фінансовою основою незалежності нотаріуса має виступати гаран­товане економічне забезпечення його діяльності. Джерелом фінансу­вання діяльності нотаріуса, який займається приватною практикою, є грошові кошти, отримані ним за вчинення нотаріальних дій та надання послуг правового та технічного характеру, інші фінансові надходження, що не суперечать чинному законодавству України. Всі кошти надхо­дять у власність нотаріуса, держава лише зобов’язує його сплатити від­повідні податки та інші обов’язкові платежі. Дохід нотаріуса в даному випадку служить як забезпечення фінансової незалежності та гарантії відшкодування шкоди, заподіяної діями чи бездіяльністю нотаріуса.

9.3