Перевірка заяв, повідомлень про злочин та прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи

Дійсно, заперечувати криміналістичну значущість пояснення не можна, оскільки відібрання пояснення є одним з найпоширеніших засобів перевірки інформації щодо події злочину, і без нього не можна обійтися у ході встановлення наявності чи відсутності підстав до порушення кримінальної справи про шахрайство у сфері приватного житла. Вирішити питання про достовірність інформації, що міститься у поясненні, можливо у разі аналізу та зіставлення її з іншими наявними фактичними даними. Слід сказати, що під час перевірки заяв та повідомлень щодо шахрайства нерідко приходиться з’ясовувати справжність того чи іншого документу, його тексту, підписів, відтисків штампу та печатки. Виявлення підробки хоча б одного з документів свідчить про незаконність дій осіб, які використовували його й зумовлює порушення кримінальної справи.

Деякі вчені пропонують надати працівникам органів дізнання право призначати проведення експертизи до порушення кримінальної справи, оскільки методологія попередніх досліджень не має істотних розходжень з методологією експертних^[102]. Втім, чинне кримінально-процесуальне законодавство не відносить спеціальні дослідження експерта до доказів, якщо рішення про порушення кримінальної справи, ще не прийнято, тому призначення у подальшому криміналістичної експертизи є обов’язковим.

В основному приводами до порушення кримінальної справи щодо шахрайств є заяви окремих громадян. Однак необхідно зазначити, що потерпілі, надаючи заяву до ОВС про шахрайство пов’язане із відчуженням житла, нерідко помиляються з приводу порушення їх законних прав у ході укладення угоди щодо житла. Водночас, поверхневий розгляд таких заяв може призвести до необгрунтованого порушення кримінальної справи. Запобігти ж цьому можна, якщо розробити чітко визначений алгоритм системи заходів з перевірки заяв та повідомлень щодо зазначених шахрайств.

На нашу думку, таку перевірку необхідно проводити, виходячи із вивчення способу вчинення та наявної інформації про подію.

Як зазначалося раніше, найпоширенішими є шахрайства, що вчиняються особами, які не є власниками житла, за допомогою використання фіктивних чи справжніх документів, отриманих шляхом обману. Нерідкими є й факти звернення потерпілих до ОВС із заявою про привласнення шахраями їх грошей без виконання умов, передбачених договором.

Втім, отримання права на житло за умов виконання будь-яких зобов’язань може бути кваліфіковано як шахрайство лише у разі, якщо особа заздалегідь не мала наміру виконувати зобов’язання, усвідомлювала протиправність своїх діянь та діяла згідно з цією поінформованістю. Тому ознаки шахрайства відсутні, якщо особа заздалегідь мала намір виконати зобов’язання відповідно до угоди, але потім, внаслідок певних обставин, що не залежали від її волі, виконати їх не вдалося. Отже, щоб дійти висновку про наявність чи відсутність ознак шахрайства, необхідно точно знати, який був намір у особи під час заволодіння правом на житло. Тільки у такому разі можна правильно розмежувати цивільно-правовий делікт від шахрайства.

Між тим, установити справжні наміри особи на момент здійснення правочину складно. Так, під час анкетування працівників органів дізнання та досудового слідства 93% респондентів повідомили, що у ході прийняття рішення про порушення кримінальної справи виникають труднощі, що полягають у встановленні умислу на вчинення шахрайства.

Висновку про наявність умислу на шахрайство можна дійти лише на основі певної та достатньої сукупності доказів, як прямих, так і непрямих. На нашу думку, важливу інформацію про спрямованість умислу може надати встановлення факту відсутності у відчужувача прав на здійснення угоди щодо житла та прав власності на житло. На ознаки шахрайства вказує і встановлення факту підробки документів, які використовувалися під час укладання угоди, у ході їх попереднього дослідження.

Зокрема, для з’ясування питання, чи є у продавця право власності на житло, доцільно провести такі перевірочні заходи:

1. Зробити запит до бюро приватизації з метою витребування постанови про передачу житла у власність у порядку приватизації.

2. Зробити запит у БТІ з витребуванням документів, що містять відомості про власника та об’єкт нерухомості, а саме:

а) записів про право власності на нерухоме майно, що містять, по-перше, реєстраційний номер запису; по-друге, відомості про власника (прізвище, ім’я та по батькові, дату та місце народження, адресу постійного проживання, ідентифікаційний номер, дані документа, що посвідчує особу; по-третє, підстави виникнення права власності та дату внесення записів і дату внесення змін; і останнє - прізвище реєстратора та дату прийняття рішень;

б) записів про об’єкт нерухомого майна, що містять, по-перше, реєстраційний номер запису; по-друге, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна та відомості про його місце знаходження і призначення; по-третє, опис нерухомого майна, отриманий у порядку технічної інвентаризації; по-четверте, зміни в описі нерухомого майна, що отримані у порядку технічної інвентаризації; по-п’яте, вартість нерухомого майна за станом на дату проведення інвентаризаційних робот та дату внесення записів і дату внесення змін до записів; і нарешті, прізвище реєстратора та дату прийняття рішень; в) свідоцтво про державну реєстрацію права власності на житло.

Слід зазначити, що на кожне нерухоме майно відкривається реєстраційна справа. У Тимчасовому положенні про реєстрацію прав власності на нерухоме майно йдеться, що право на отримання витягів з реєстрів прав та інформації мають: суд, ОВС, органи прокуратури, органи державної податкової служби, державні виконавці, нотаріуси, СБУ та інші органи державної влади (службові особи), якщо запит зроблено у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених чинним законодавством України^[103]. Згідно з п. 5.5 розділу 5 вказаного положення реєстратор протягом десяти днів з дня реєстрації заяви або запиту надає витяг з Реєстру прав чи інформаційну довідку.

На нашу думку, контроль реєстраційних записів і запитів до Реєстру прав власності на нерухоме майно, оперативне надання витягів із Реєстру та документальне відтворення процедури реєстрації може допомогти слідчому змоделювати в уяві процедуру відчуження житла і визначити, які дії є законними, а за яких обставин має місце шахрайство.

3. Відібрати пояснення у набувачів житла на предмет з’ясування подробиць події, що відбулась.

Для з’ясування питання, чи є у продавця право на укладання угоди, доцільно вжити таких перевірних заходів:

1. Отримати пояснення від нотаріуса щодо обставин засвідчення ним доручення на купівлю-продаж житла (можлива демонстрація такого доручення);

2. Витребувати реєстр нотаріальних дій з метою встановлення наявності запису нотаріуса про посвідчення угоди;

3. Витребування довідки від нотаріуса про відсутність заборони на відчуження житла його власником;

Для перевірки дійсності документів, які надано шахраєм, необхідно провести попереднє їх дослідження з метою встановлення ознак підробки. Зокрема, такими документами можуть бути як правовстановлюючі документи, так і інші. Нерідко шахраї використовують і справжні документи, що посвідчують особу власників житла. Втім, отримати паспорт шахраї можуть обманом, викраденням, відновленням втраченого паспорту у ВГІРФО. В останньому випадку перевірочними заходами може бути опитування працівників ВГІРФО на предмет того, хто прийняв заяву про втрату паспорта і на якій підставі видав новий документ; які документи надала особа, що заявила про втрату паспорта; прикмети цієї особи. У ВГІРФО необхідно вилучити заяву про втрату паспорта та картку форми N° 1 на особу.

Слід сказати, що останнім часом ЗМІ надають інформацію про шахрайства, пов’язані з заволодінням житлом, власник якого помер . Зокрема, після смерті власника житла шахраї за допомогою підробки документів або пред’явлення нотаріусу особи, котра виступає у ролі власника житла, укладають угоду купівлі-продажу щодо цього житла. Тому з’ясування низки обставин, зокрема причин смерті особи, факту видачі шахраю свідоцтва про смерть, факту звернення шахраїв до юридичних та фізичних осіб з питань щодо відчуження житла тощо є конче важливим.

З метою встановлення факту та обставин смерті особи, житло якої було відчужено після її смерті, пропонуються наступні перевірочні заходи:

1. Ознайомлення з матеріалами про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом смерті та встановлення працівників ОВС, які проводили огляд місця події та опитували родичів, сусідів померлого, для з’ясування питань:

> хто повідомив в ОВС про смерть власника житла; ^[104]

У чи є у померлого власника родичі, які є законними спадкоємцями;

У чи було виявлено документи, що засвідчують особу померлого власника, та правовстановлюючі документи на житло, хто знайшов і куди потім було передано ці документи;

У чи є, згідно з правовстановлюючими документами, інші власники житла.

2. Проведення детального опитування судово-медичного експерта та інших працівників моргу для з’ясування питань:

❖ коли надійшов труп;

❖ що стало причиною смерті;

❖ чи було передано документи, що засвідчують особу, разом з померлим, місцезнаходження цих документів тощо.

З метою встановлення факту видачі шахраю свідоцтва про смерть з моргу працівник, який здійснює перевірні заходи, повинен:

1. З’ясувати такі питання:

У чи звертався хто з проханням повернути паспорт, видати свідоцтво про смерть, хто ці особи, які їх прикмети;

У чи надавали ці особи заяви з приводу надання свідоцтва які документи при цьому пред’являли.

2. Перевірити записи у журналі реєстрації видачі свідоцтв про смерть, оскільки вони містять паспортні дані особи, яка звернулась за видачею свідоцтва про смерть (необхідного шахраям для зняття померлого з реєстраційного обліку).

Для встановлення факту звернення шахраїв до юридичних та фізичних осіб з питань щодо відчуження житла, власником якого була померла особа, перевірочними заходами можуть бути:

1. Опитування працівників ЖЕУ та ВГІРФО з метою встановлення працівників, які приймали та видавали ті чи інші документи, необхідні для продажу житла, а саме встановлення: а) особи, яка приймала свідоцтво про смерть та зняла померлого з реєстраційного обліку; б) особи, яка оформила реєстрацію, та обставини реєстрації шахрая на житловій площі померлого (якщо він знімався з реєстраційного обліку на підставі свідоцтва про смерть, наданого в ЖЕУ);

2. Витребування необхідних документів у ЖЕУ та ВГІРФО тощо.

3. Опитування працівників БТІ на предмет з’ясування таких питань:

> про дані працівника, який видавав довідку на приналежність житла і реєстрував дублікати;

> кому і на якій підставі реєстратор видав витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, які документи надала особа, що звернулась за витягом, і як вона виглядала, чим пояснила необхідність видачі документа;

> чи відповідали документи, надані особою, яка подала заяву про реєстрацію прав власності, вимогам законодавства, чи не містили ознак підробки, чи не було підстав для відмови в реєстрації прав.

4. Витребування та аналіз у БТІ реєстру заяв та запитів, що містить:

■ реєстраційний номер заяви та дату її надходження;

■ реєстраційний номер нерухомого майна;

■ відомості про заявника;

■ перелік документів, які додаються до заяви тощо.

Встановлення даних фактів є дуже важливим, оскільки від цього залежить

кваліфікація злочину. Зокрема, якщо буде встановлено, що власника навмисно було позбавлено життя для подальшого заволодіння його житлом, то дії злочинця вже необхідно кваліфікувати не як шахрайство, а як вбивство, що вчинене з корисливих мотивів (ч. 6 ст. 115 КК України).

Як вже нами зазначалося, у 12,5% кримінальних справ шахрайство стосовно житла вчиняється за допомогою використання фіктивної посередницької фірми та нотаріальної контори. За таких обставин важливим завданням перевірки є встановлення факту створення фіктивних посередницьких фірм і нотаріальних контор та використання підроблених документів та ін., що свідчитиме про протиправність угоди та наявності умислу, спрямованого на незаконне заволодіння житлом.

Можна сказати, що дослідження документів, пов’язаних з укладенням угоди, витребування довідок про реєстрацію фірми, отримання пояснень від власників житла та інших осіб, як правило, є достатніми перевірочними діями для встановлення ознак шахрайства та прийняття рішення про порушення кримінальної справи за таких обставин. Труднощі полягають лише у встановленні особи шахрая, який звичайно зникає.

Втім, у заявника доцільно з’ясувати наступні питання:

> що конкретно передувало укладанню ним угоди;

> звідкіля він дізнався про посередницьку фірму, нотаріальну контору;

> хто порадив звернутися саме в ту чи іншу установу;

> чи не передувала цьому реклама (її зміст, місце оголошення та послуги, що обіцяли надати шахраї, адреса для звернення);

> як виглядали ріелтер, нотаріус;

> чи вимагав він документи, що підтверджують законну діяльність посередницької фірми чи нотаріальної контори та правовий статус суб’єктів (чи не викликали ці документи сумнівів щодо законної діяльності установ);

> чи не застосовувалися до нього заходи психічного та фізичного

впливу;

> кому і за яких обставин він передав гроші за квартиру тощо.

Доказом того, що умисел було спрямовано на шахрайство, можуть

послужити факти створення посередницької фірми або нотаріальної контори за підробленими документами. Встановити цей факт можливо шляхом вилучення та проведення аналізу установчих документів цих юридичних осіб, а також документів, що підтверджують їх правовий статус, зокрема: 1) копій установчих і реєстраційних документів та ліцензій; 2) свідоцтва про право зайняття нотаріальною діяльністю; 3) довідки з кадрового резерву нотаріусів тощо.

В.Д. Ларичев зазначає, що під час аналізу установчих та реєстраційних документів необхідно звернути увагу на деякі обставини, які можуть свідчити про фіктивність фірми. До цих обставин автор відносить розбіжність юридичної адреси з фактичним місцезнаходженням та заснування фірми особами, які не мають постійного місця проживання тощо . Аналізуючи документи, треба визначити, чи відповідають вони загальноприйнятій формі, чи є в документах відповідні підписи і та ін. Вже під час перевірки зазначених обставин може бути встановлено, що фірму зареєстровано на підставну особу, за підробленим (викраденим чи загубленим) паспортом або за вигаданою юридичною адресою.

За загальними вимогами, слідчий здійснюючи перевірку інформації про злочин, відразу повинен вирішити наступні питання: чи мало місце офіційне повідомлення про злочин; чи є законним привід до порушення кримінальної справи; чи встановлено ознаки злочину; чи немає підстав, що виключають порушення справи; до якого слідчого органу слід направити справу за підслідністю у разі її порушення. Також слідчий повинен вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у

109

вчиненні злочину, і до їх покарання .

Таким чином, вирішальну роль під час порушення кримінальної справи відіграє обсяг та зміст матеріалу перевірки. Як показує проведений нами аналіз вивчення кримінальних справ, матеріали перевірки, що надійшли до слідчого, можуть містити такий перелік документів:

• заяву власника житла на ім’я керівника правоохоронного органу про вчинення злочину;

• пояснення власника житла про обставини злочину;

• пояснення особи, щодо якої є дані про вчинення нею шахрайства, та документи, що засвідчують цю особу;

• пояснення від інших осіб, які можуть надати інформацію щодо вчиненого шахрайства;

• перелік документів, як підроблених, так і справжніх, що використовувалися під час вчинення злочину; ^{[105] [106]}

• довідка спеціаліста щодо результатів попереднього криміналістичного дослідження документів та предметів, що використовувались під час вчинення злочину;

• правовстановлюючі документи на житло;

• документи, що підтверджують правовий статус фізичних та юридичних осіб, які супроводжували угоду щодо відчуження житла;

• довідка-характеристика з бюро технічної інвентаризації;

• рапорт працівника правоохоронного органу, який здійснював перевірку заяви чи повідомлення про вчинення шахрайства.

Слідчий, розглянувши сукупність наданих доказів, визнає їх достатність для прийняття рішення. Остаточним результатом проведення перевірочних заходів за заявою чи повідомленням про вчинення злочину є прийняття одного з рішень: а) порушення кримінальної справи; б) відмова у порушенні кримінальної справи; в) передача матеріалів за належністю. Проте необхідно погодитися з Л.М. Лобойко, що будь-яке рішення повинно прийматися лише за наявності інформації певної кількості та якості, що свідчить про інформаційну природу кримінально-процесуальних рішень, оскільки будь-яке з них можна прийняти тільки за наявності достовірних та достатніх для цього даних^[107].

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що методи доказування та організація діяльності слідчого у ході перевірки щодо шахрайства, вчиненого у сфері приватного житла, залежать від способів вчинення таких злочинів та наявності певної інформації. Сукупність встановлених у ході неї обставин дозволяє слідчому вирішити питання про наявність у діяннях певної особи ознак шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, чи навпаки - дійти висновку про те, що мав місце цивільно- правовий делікт. Це досягається встановленням наміру особи при заволодінні правом на житло.

Висновку про наявність умислу на шахрайство можна дійти лише на основі певної та достатньої сукупності доказів, як прямих, так і непрямих. Інформацію про спрямованість умислу може надати встановлення факту:

❖ відсутності у відчужувача прав на здійснення угоди щодо житла;

❖ відсутності прав власності на житло;

❖ звернення шахрая до юридичних та фізичних осіб з питань щодо відчуження житла;

❖ підробки документів, які використовувалися під час укладання угоди. Водночас, отримання права на житло за умов виконання будь-яких зобов’язань може бути кваліфіковано як шахрайство лише у разі, якщо особа заздалегідь не мала наміру виконувати зобов’язання, усвідомлювала протиправність своїх діянь та діяла згідно з цією поінформованістю. Тільки у такому разі можна правильно розмежувати цивільно-правовий делікт від шахрайства.

Таким чином, специфіка цього злочину не дозволяє без проведення належної перевірки заяв та повідомлень про злочин встановити достатні наявні дані для вирішення питання про порушення кримінальної справи.

2.2.