Алгоритм дій слідчого у типових слідчих ситуаціях початкового та подальшого етапів розслідування

Підсумовуючи наведені точки зору науковців, можна сказати, що, здебільшого, до кола питань, що формують слідчу ситуацію, вони включають елементи процесуального, інформаційного та динамічного характеру, сполучення котрих зумовлює індивідуальний характер конкретної слідчої ситуації на кожному етапі розслідування.

Разом з тим, важливого значення набуває виявлення типових слідчих ситуацій. Як зазначає М.П. Яблоков, «типова слідча ситуація як високий ступінь наукової абстракції має велике теоретичне та методичне значення для розробки багатьох питань у криміналістиці»^[113]. Проте слід зауважити, якщо конкретна ситуація є відображенням стану розслідування кримінальної справи на певному етапі, то типова є результатом наукового узагальнення слідчої практики.

Сказане зумовлює необхідність створення структурної частини окремої криміналістичної методики, в якій, зі слів Г.Ю. Жирного, мають послідовно викладатися типові слідчі ситуації початкового та подальшого етапів розслідування і відповідні до умов цих ситуацій програми дій слідчого - програми (алгоритми) розслідування. Сформульовані таким чином методичні рекомендації, як він каже, відповідають потребам практичних працівників, які на підставі порівняння спеціальної слідчої ситуації, що виникла під час розслідування конкретного злочину, з типовою зможуть обрати належні, найефективніші криміналістичні засоби і методи встановлення істини у справі .

На думку В.В. Тіщенка, програми (алгоритми) розслідування повинні допускати вибір дій та варіантів рішення . Правильний вибір певних засобів слідчої діяльності, залежно від визначених ситуацій, сприятиме вирішенню багатьох завдань досудового розслідування^{[114] [115] [116] [117] [118]. Під засобами слідчої діяльності В.В. Тіщенко розуміє обумовлену слідчими ситуаціями і даними про криміналістичну характеристику злочинів систему розумових і практичних дій, операцій, що містить у собі сукупність погоджених між собою підготовчих, організаційних та оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, спрямованих на вирішення відповідних методичних та тактичних завдань . Водночас, А.Ф. Волобуєв засобами вирішення тактичних завдань розслідування бачить тактичні прийоми, що можуть застосовуватися у межах окремої слідчої дії, окремі слідчі дії та комплекси слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Згідно з його точкою зору, без охоплення всіх елементів певного етапу розслідування й орієнтування слідчого водночас на комплекс завдань ускладнюється остаточне визначення напрямків діяльності слідчого, що негативно впливає на планування розслідування . На нашу думку, науковець правильно акцентував на розробці тактичних завдань саме в комплексі слідчих дій, оперативно-розшукових, організаційних та інших заходів.}

На підставі вивчення кримінальних справ ми дійшли висновку, що під час розслідування злочинів вказаної категорії формулюються такі слідчі ситуації початкового етапу розслідування.

У 50% випадках створюється ситуація, коли шахрай відомий, є достатні фактичні дані, що свідчать про вчинення злочину саме ним. Відмінною рисою цієї типової ситуації є те, що шахрай, як правило, не приховується від органів слідства і суду, але нерідко заперечує свою провину. За таких обставин основним завданням слідчого є збір незаперечних доказів винності особи, запідозреної у вчиненні шахрайства, достатніх для притягнення її як обвинуваченої. Крім того, особливу увагу слід приділити збиранню інформації про: судимість, біографічні та психологічні дані злочинця, коло його знайомств й осіб, причетних до вчинення злочину. Втім, слідчому необхідно, насамперед, направити запит до ДІТ щодо встановлення даних про судимість. Якщо буде встановлено, що злочинець раніше засуджений, то необхідно:

• направити запити у виправну установу з постановкою конкретних питань щодо особи, стосовно якої є інформація про вчинення нею шахрайства, коло її спілкування, знайомства;

• витребувати особисту справу засудженого, картку індивідуальної виховної роботи з засудженим;

• отримати інформацію про особу шахрая відвідуванням виправної установи, бесідами з оперативним складом, працівниками виправної установи, засудженими тощо.

Зазначимо, що важливе значення має взаємодія слідчого з органами та установами Міністерства юстиції України. Відповідно до цілей та завдань, поставлених у справі щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, залежно від слідчих ситуацій може бути організований зв’язок із вказаними суб’єктами, що полягає в:

> отриманні довідкової допомоги про чинні закони та нормативні акти, що може полегшити розслідування;

> перевірці діяльності органів, які оформлюють документи щодо відчуження житла;

> отриманні відомостей, пов’язаних з посвідченням та державною реєстрацією правочину, щодо прав власності на житло, інформації про власників та об’єкти житла тощо;

> перевірці законної діяльності нотаріусів.

На наш погляд, взаємодія зі вказаними органами є досить необхідною, особливо у ході розслідування шахрайства, вчинюваного створенням фіктивної нотаріальної контори та посередницької фірми. Разом з тим, з метою отримання даних про осіб, обставини реєстрації та зняття з реєстраційного обліку, обставини отримання паспорту може бути організовано взаємодію із ВГІРФО.

Загалом, основні тактичні завдання розслідування у зазначеній ситуації повинні вирішуватися проведенням таких слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів:

1) допит потерпілого щодо обставин укладання угоди стосовно відчуження житла, його взаємин з шахраєм;

2) проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на одержання інформації про особу, що підозрюється у вчиненні шахрайства, його образ життя, встановлення його соціальних зв’язків;

3) обшук житла підозрюваного з метою виявлення і вилучення предметів, документів та їх бланків, у яких відображено підготовку до вчинення шахрайства у житловій сфері та зафіксовано факти злочинної діяльності, огляд вилучених речових доказів (предметів, документів);

4) виїмка з державних чи приватних установ документів, у яких засвідчені цивільно-правові операції, пов’язані з укладанням правочинів щодо відчуження житла, огляд вилучених документів;

5) допит нотаріуса про обставини посвідчення угоди щодо відчуження житла та державної реєстрації правочину;

6) допит працівників БТІ про обставини реєстрації права власності на житло;

7) допит працівників ВГІРФО, ЖЕУ про обставини видачі різноманітних документів, необхідних для відчуження житла;

8) допит інших державних та приватних осіб, які мали відношення до видачі та посвідчення документів, надавали консультативну та іншу допомогу учасникам правочину. При цьому слід пам’ятати, що ці особи могли навмисно (перебуваючи у злочинній змові із шахраями) чи ненавмисно (під впливом обману або зловживання довірою) сприяти незаконному здійсненню правочину;

9) допит шахрая як підозрюваного про обставини злочину, взаємини з потерпілим тощо;

10) проведення очних ставок між підозрюваним та іншими учасниками кримінального процесу;

11) пред’явлення підозрюваного для впізнання потерпілому, свідкам (нотаріусу, працівникам ЖЕУ та ін.);

12) призначення криміналістичних експертиз вилучених документів з метою встановлення підробки, способу їх виготовлення, осіб, причетних до їх оформлення (почеркознавчої, техніко-криміналістичної експертизи документів, тощо), інших необхідних експертиз;

13) оперативно-розшукові заходи, спрямовані на встановлення злочинних зв’язків підозрюваного з державними та приватними особами, які мають відношення до здійснення правочинів щодо житла;

14) витребування характеристик на підозрюваних з місця роботи, місця проживання, установ відбування покарання;

15) направлення запитів: а) у наркологічні та психіатричні установи з метою встановлення факту перебування підозрюваного на обліку; б) в ДІТ на предмет встановлення судимості підозрюваного; в) до суду про надання копії вироку за раніше вчинений злочин (якщо злочинець був раніше засуджений);

г) у державні та приватні установи щодо надання необхідної інформації та роз’яснення фактів, що мають значення для справи;

16) організація підбору та вивчення необхідного нормативного матеріалу безпосередньо слідчим (установчих документів, інструкцій, наказів, постанов, розпоряджень, законів, указів тощо);

17) доручення працівникам органів дізнання стосовно встановлення свідків, можливих співучасників, окремих фактів, інформації щодо підозрюваного, збирання вільних зразків для порівняльного дослідження тощо.

Друга слідча ситуація складається, коли шахрай відомий, але він переховується від слідства та суду. Серед вивчених 160 кримінальних справ про шахрайство у сфері житла таку ситуацію ми зустріли лише у 8 випадках (5%). У зв’язку з тим, що особа шахрая відома, є наявні дані про нього, всі зусилля слідства повинні бути спрямовані на встановлення місця перебування останнього та швидке його затримання. Цього можна досягти проведенням таких заходів та слідчих дій:

1) допит потерпілого та свідків щодо встановлення даних про злочинця та обставини вчинення злочину;

2) допит родичів, знайомих шахрая стосовно встановлення місцезнаходження останнього;

3) уточнення за даними адресного бюро місця реєстрації запідозреної особи;

4) ознайомлення особового складу ОВС з даними та прикметами особи, що вчинила шахрайство у сфері житла, інформування про вчинений злочин підрозділів ОВС, які обслуговують прилеглі території, населення через ЗМІ;

5) направлення запитів до місць позбавлення волі (якщо шахрай раніше засуджений), де відбував покарання злочинець, з метою виявлення кола знайомств в установах виконання покарань (УВП);

6) встановлення працівниками оперативно-розшукових підрозділів спостереження за місцями, де може з’явитися злочинець;

7) перевірка за даними ДІТ, чи не затримувався шахрай раніше, чи не затриманий зараз іншим органом внутрішніх справ;

8) направлення запитів в органи, що ведуть обліки оперативно- пошукового та профілактичного призначення, з метою виявлення осіб, які вчиняли раніше злочини, пов’язані із незаконним відчуженням житла, аналогічними способами;

9) внесення необхідних даних про шахрая до алфавітної картотеки або журналу розшукуваних осіб, що знаходиться у черговій частині ОВС.

Якщо вказані заходи не сприятимуть встановленню особи шахрая до закінчення строку слідства у кримінальній справі, оголошується розшук, а провадження у справі зупиняється згідно з п. 1. ч. 1 ст. 206 КПК України до встановлення злочинця.

Разом з тим, слідчий виділяє з кримінальної справи матеріали щодо оголошення шахрая у розшук і повинен, спільно з оперативними працівниками, зібрати всі необхідні для цього матеріали, зокрема:

❖ копію паспорта або форми № 1 із ВГІРФО;

❖ довідку про судимість з ДІТ;

❖ довідку про особу розшукуваного;

❖ постанову про привід, доручення щодо встановлення місце перебування шахрая;

❖ рапорти оперативного уповноваженого про відсутність злочинця за місцем проживання;

❖ допити родичів з приводу відсутності та місцеперебування злочинця;

❖ довідку з адресного бюро;

❖ копію вироку (якщо злочинець раніше засуджений);

❖ довідки із психіатричних та наркологічних установ.

можливих за відсутності злочинця, провадження у кримінальній справі може

122

поновлюватися, а потім знову зупинятися .

У разі встановлення та затримання шахрая подальші слідчі дії та оперативно- розшукові заходи здійснюються за аналогією зі слідчою ситуацією №1.

Третя слідча ситуація складається, коли особа шахрая невідома (20%). У цій ситуації інформація стосовно змісту самої угоди є достатньо повною, тоді як дані про особу шахрая не достатні. Основний напрямок розслідування визначається необхідністю закріплення матеріальних слідів, розшуку особи, яка вчинила злочин, виявлення можливих співучасників, встановлення інших епізодів злочинної діяльності тощо.

Відтак, велике значення мають оперативно-розшукові та криміналістичні обліки (у вигляді списків, картотек, фотоальбомів та ін.) осіб, які раніше вчинили подібні злочини, перебувають у розшуку. Слід погодитися з М.М. Букаєвим, що найбільший інтерес для розкриття шахрайства становлять обліки, що дозволяють впізнати можливого злочинця в обличчя, за способом вчинення шахрайства, характерними прикметами та іншими даними, залежно від виду обліку .

Тактичні завдання у зазначеній ситуації вирішуються проведенням таких слідчих дій та оперативно-розшукових заходів:

1) допит потерпілого, свідків про прикмети злочинця, обставини укладання угоди, а також ознайомлення особового складу ОВС з прикметами розшукуваної особи;

2) встановлення оперативно-розшуковими підрозділами спостереження за місцями, де може з’явитися злочинець;

3) перевірка особи, що підозрюється у вчиненні шахрайства, за даними ДІТ;

4) огляд місця події та вилучення предметів та документів, що мають значення для справи; ^{[119] [120]}

5) детальний аналіз документів, що використовувалися при укладенні угоди щодо відчуження житла;

6) призначення криміналістичних експертиз (техніко-криміналістичної експертизи документів, трасологічної та ін.), можливих за відсутності злочинця;

7) пред’явлення для впізнання фотокомпозиційних портретів, фотографій осіб, що перебувають на обліку як шахраї;

8) використання ЗМІ тощо.

У випадках, коли житло було незаконно відчужено особою, яка не є власником житла, джерелами інформації є документи, що залишилися у справах державної нотаріальної контори або приватного нотаріуса, в БТІ, паспорт справжнього власника житла. Щоб встановити факт укладення угоди шахраєм, а не власником житла, необхідно відібрати зразки підпису останнього та порівняти експертним шляхом з підписом на вказаних документах.

Також проводиться комплекс розшукових заходів з використанням словесного та композиційного портретів тощо. Зі слів потерпілих та свідків за прикметами шахраїв складаються суб’єктивні портрети, перевіряються за обліками сліди пальців рук, виявлені на документах та предметах. Корисним може бути й вивчення практики застосування аналогічних способів шахрайства за архівними та припиненими кримінальними справами. «Своєчасне та якісне вивчення відомостей про аналогічні злочинні посягання, - як зазначає Ю.П. Аленін, - дозволяє узагальнити дані про об’єктивні та суб’єктивні особливості невідомого злочинця, змоделювати його особу, прослідити логіку у його поведінці як до, під час, так і після вчинення злочинних діянь. Це, у свою чергу, створює інформаційну базу не тільки для прогнозування подальших дій винного, але й надає можливості для ведення ефективної аналітичної роботи...»^[121].

Розшук злочинця «по гарячих слідах» необхідно організовувати, якщо з моменту вчинення злочину минуло не більше 10-15 діб. М.В. Салтевський під останнім розуміє: 1) час, що минув з моменту утворення слідів до моменту їх виявлення з метою розкриття злочину; 2) відрізок часу, протягом якого можна найбільш ефективно використовувати сліди для розкриття злочину на досудовому слідстві¹²⁵. З огляду на цю точку зору, слід сказати, що матеріальні сліди у вигляді документів можна ефективно використовувати для розкриття шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, протягом тривалого терміну, адже технологічні та технічні засоби ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру здійснення правочинів тощо забезпечують довічне зберігання та достовірність інформації, тоді як ідеальні сліди у вигляді уявних образів швидко втрачають свою інформативність, особливо якщо вони формуються в осіб, які оформлювали документи стосовно відчуження житла. Це пояснюється великою кількістю людей, які звертаються за здійсненням правочинів. На нашу думку, уявні образи мають найбільшу інформативність протягом 10-15 діб.

За інших обставин напрям розшуку визначатиметься характером інформації, отриманої у ході проведення слідчих дій та оперативно- розшукових заходів. У випадку коли суб’єктом кримінального судочинства вжитими заходами не вдалося встановити, викрити та затримати злочинця, кримінальна справа зупиняється за п. 3 ч. 1 ст. 206 КПК України. Водночас у разі встановлення та затримання шахрая, подальші слідчі дії та оперативно- розшукові заходи також здійснюються за аналогією зі слідчою ситуацією № 1.

На нашу думку, найскладнішою є четверта ситуація, що складається, коли шахрай відомий, але його злочинні дії завуальовані під виглядом законних правочинів (18,7% випадків). Ця ситуація зумовлює істотні труднощі в розслідуванні і характеризується тим, що шахрай нерідко використовує не підроблені документи, а справжні, які він отримав шляхом обману або зловживання довірою. У такий спосіб створюється видимість сумлінної угоди, хоча злочинець мав намір вчинити шахрайство.

125

Салтевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник.

К.: Кондор, 2005. - 588 с.

Як ми зазначали у підрозділі 2.1, за наявності проблеми розмежування злочину від цивільно-правового делікту основним тактичним завданням розслідування є встановлення наміру злочинця, спрямованого на заволодіння правом на житло обманом чи зловживанням довірою, та доведення обставини про виникнення в особи злочинного наміру заздалегідь. Втім, згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25.12.92 року «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» отримання майна під умовою виконання якого - небудь зобов’язання може кваліфікуватися як шахрайство лише у разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном (правом) мала мету його присвоїти, а зобов’язання не виконувати^{[122] [123].}

На жаль, труднощі, пов’язані зі встановленням злочинного наміру особи, яка отримала житло за цивільно-правовим договором, є очевидними, оскільки нерідко угоди укладаються таким чином, що встановити ознаки підробки, вину осіб дуже важко. З цього приводу поділяємо думку В.Р. Мойсика, що навіть належним чином оформлений договір не завжди свідчить про відсутність ознак злочину . У свою чергу І. Клепицький зазначає, що якщо шахрайство зовні виражається у приватно-правовому договорі, необхідно, щоб шахрай на момент учинення угоди та заволодіння майном чи правом на нього не мав наміру виконувати зобов\'язання. У даному випадку є обман у намірі. А приватно-правова угода у такому випадку - лише зовнішній прояв шахрайського заволодіння чужим майном чи правом на майно . Разом з тим, труднощі під час провадження розслідування шахрайств, пов’язаних з відчуженням приватного житла, які маскуються під законні дії, полягають у тому, що слідчому приходиться пізнавати не зовнішню, доступну для сприйняття сторону поведінки злочинця, а його психологію: помисли, мотиви,

наміри тощо. Для цього необхідні особливі методи. Крім того, труднощі пізнання суб’єктивної сторони шахрайства даного виду зумовлюються протидією розслідуванню. Злочинці звичайно заперечують навмисний характер своєї діяльності. Відповідно до цього, погоджуємося з В.І. Гаєнко, який стверджує, що у подібній ситуації розслідування необхідно проводити у напряму

- -,-129

встановлення справжніх мотивів та цілей дій осіб .

На наш погляд, доказами умислу особи щодо вчинення шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, можна вважати:

• показання потерпілого стосовно: обставин укладання угоди, взаємин між ним та шахраєм, висловлених шахраєм своїх дійсних намірів щодо угоди;

• показання свідків (нотаріуса, працівників БТІ, ВГІРФО та ін.), які мали відношення до складання досліджуваних документів або здійснення правочинів щодо обставин посвідчення угоди, суб’єктів правочину, їх намірів та правових підстав угоди і видачі документів тощо;

• предмети, документи та їх бланки, записи, вилучені у шахрая, які свідчать про злочинну діяльність;

• документи, вилучені з різноманітних установ, у яких відображено обставини, зміст яких розкриває фактичні наміри шахрая;

• результати прослуховування телефонних розмов;

• висновки криміналістичних експертиз про підробку досліджуваних документів.

Непрямим доказом, на нашу думку, є встановлення фактів, що свідчать про неспроможність особи виконати зобов’язання на момент укладення угоди (наприклад, відсутність коштів, необхідних для сплати вартості житла). Навіть заздалегідь низькі ціни на житло, розташування недостовірної реклами у ЗМІ, ^{[124] [125]}

відсутність прав на здійснення операцій щодо відчуження житла та ін., може свідчити про злочинні наміри певних осіб. З огляду на це, у даній ситуації може виникнути версія щодо причетності до вчинення незаконної угоди службових осіб. За таких обставин необхідно з’ясувати, чи мала особа можливість використовувати свої службові повноваження для сприяння у здійснені цієї угоді, і яка була її роль в організації злочину.

Прикладом ситуації, що нами розглядається, є випадки, коли предметом шахрайства є гроші, отримані шахраєм як сплата за житло з подальшим визнанням угоди недійсною. При цьому угода зовнішньо має законний характер, а визнання її недійсною здійснюється у межах цивільного законодавства. За таких обставин шахрай відомий, він формально виконує рішення цивільного суду щодо повернення грошей набувачу житла. Між тим, набувачу повертається лише сума грошей, що визначена у договорі, тоді як реально сплачена набувачем сума, є набагато більшою. Тому у подібній ситуації вельми складно доказати прямий умисел шахрая на вчинення злочину.

Наведені нами слідчі ситуації є найбільш поширеними на початковому етапі розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла.

Необхідно підкреслити, що успішне вирішення тактичних завдань розслідування залежить від своєчасної та правильно організованої ним взаємодії з працівниками оперативних підрозділів. Про що свідчать і результати проведеного нами анкетування слідчих та оперативних працівників. А саме: 61% респондентів вважають, що найбільш ефективною формою взаємодії під час розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, є спільне вивчення, аналіз матеріалів та планування роботи у справі; на думку 56% респондентів - якісне розкриття та розслідування шахрайства неможливе без спільної роботи слідчого та оперативного працівника у складі СОГ; 45% респондентів вважає найпоширенішою формою взаємодії систематичний взаємний обмін інформацією про хід роботи у справі; 23% вказали на виконання доручень слідчого у ході проведення оперативно-розшукових заходів та слідчих дій.

Подальший етап розслідування також породжує відповідні слідчі ситуації. Тому переходячи до розгляду цих слідчих ситуацій і відповідних алгоритмів дій слідчого щодо їх вирішення, необхідно наголосити, що в науковій літературі обговорюється чимало концепцій визначення поняття подальшого розслідування та меж його етапів. Не вступаючи в полеміку, ми спираємося на позицію тих науковців, які вважають подальшим етапом розслідування проміжок, який охоплює слідчі дії та оперативно-розшукові заходи, що проводяться після пред’явлення особі обвинувачення, до складання обвинувального висновку . Зі слів А.Ф. Волобуєва, такий підхід дає можливість встановити достатньо чіткі межі початкового та подальшого етапів з типовими для них слідчими ситуаціями і відповідними методичними рекомендаціями . Водночас, слід погодитися з В.З. Багинським, який вважає, що на особливості подальшого етапу суттєво впливає низка чинників залежно від обставин початкового етапу, ступеня його інформаційної насиченості та

•~132

результативності початкових слідчих дій .

Аналізуючи наведене, слід сказати, що з моменту порушення кримінальної справи відбувається постійний збір криміналістично значимої інформації, що характеризується проведенням комплексу невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з метою отримання доказів винності тієї чи іншої особи. Оцінивши зібрані докази, слідчий приймає рішення про їх достатність для притягнення особи до кримінальної відповідальності та пред’явлення обвинувачення. Внаслідок цього відбувається зміна процесуального становища особи, що зумовлює подальший етап розслідування, ^{[126] [127] [128] на якому формується доказова база, достатня для складання обвинувального висновку та направлення кримінальної справи до суду.}

Між тим, умови подальшого провадження досудового розслідування залежать від слідчої ситуації, що склалася на цьому етапі. Аналіз вивчення кримінальних справ показав, що слідчі ситуації подальшого етапу розслідування шахрайства у сфері житла, часто визначає позиція обвинуваченого. З огляду на викладене, пропонується детальніше зупинитися на їх аналізі.

Перша ситуація створюється, коли обвинувачений повністю визнає свою вину (зустрічалася всього у 3,7% досліджених нами кримінальних справ) і передбачає вирішення таких завдань: встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину та прийняття заходів щодо їх усунення; збір даних, які характеризують особу шахрая; виявлення соціальних та злочинних зв’язків обвинуваченого; визначення ролі кожного з співучасників і ступеня вини кожної особи, усунення протиріч у показаннях; оцінка та систематизація зібраних доказів; остаточне закріплення доказів, отриманих у ході розслідування; складання обвинувального висновку та направлення кримінальної справи до суду згідно зі ст. 225 КПК України.

Вирішити ці тактичні завдання можливо шляхом проведення наступних слідчих та процесуальних дій:

1) затримання інших співучасників обвинуваченого (якщо злочин вчинено групою);

2) допитів свідків щодо питань, які не були з’ясовані на початковому етапі розслідування;

3) відтворення обстановки та обставин події (у вигляді слідчого експерименту) з метою встановлення навичок та здібностей обвинуваченого здійснювати підробку документів, печаток, штампів тощо;

4) очних ставок обвинуваченого зі свідками, співучасниками злочину, з потерпілим з метою усунення протиріч;

5) надання у порядку ст. 114 КПК України окремих доручень оперативним підрозділам щодо встановлення обставин злочину;

6) обшуків та виїмок предметів та документів, які не були вилучені на початковому етапі й мають важливе доказове значення;

7) призначення криміналістичних експертиз вилучених документів з метою встановлення підробки, способу їх виготовлення, осіб, причетних до їх оформлення;

8) направлення запитів у різноманітні установи з метою збору даних щодо обвинуваченого;

9) направлення (згідно зі ст. 23-1 КПК України) у відповідні органи та установи подання про прийняття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів, тощо.

Як правило, кінцевим результатом даного етапу розслідування у зазначеній слідчій ситуації є складання обвинувального висновку та направлення кримінальної справи до суду у порядку ст. 225 КПК України.

Друга слідча ситуація створюється, якщо обвинувачений визнає свою вину частково у частині обвинувачення (у 12,5% кримінальних справ). Слід зауважити, що часткове визнання вини може зумовлюватися спробою обвинуваченого уникнути кримінальної відповідальності за більш тяжкі наслідки. Як правило шахраї визнають свою вину у тій частині обвинувачення, що беззаперечно її доводить, де існують достовірні докази, які неможливо спростувати.

В цілому алгоритм дій слідчого у разі виникнення вказаної слідчої ситуації складається з тих самих заходів, як і у попередній. Між тим, найбільші зусилля необхідно спрямовувати на отримання незаперечних доказів, що підтверджують вину особи, особливо в тій частині обвинувачення, яку шахрай не визнає. Якщо злочинець не погоджується з тим, що шахрайство у сфері приватного житла, було вчинено у складі групи, слід провести оперативно- розшукові заходи, спрямовані на встановлення інших співучасників, з’ясувати роль кожного у вчиненні злочину даної категорії та взаємини між ними. До того ж, доцільно перевірити і версію, чи не існує тиску з боку інших співучасників на особу, яка заперечує їх участь у вчиненні шахрайства. У цій ситуації основним завданням слідства є також і перевірка алібі, яке обвинувачений висунув на свій захист.

Під час розслідування злочинів будь-якої категорії найбільш несприятливими є ситуації, коли злочинець, бажаючи уникнути відповідальності, не визнає свою вину (у 31,2% кримінальних справ) або взагалі відмовляється давати показання, спираючись на ст. 63 Конституції України (у 7,5% кримінальних справ). Великих труднощів у зв’язку з цим зазнають й слідчі, які розслідують шахрайства, пов’язані з відчуженням приватного житла.

На жаль, у зазначених ситуаціях особою, яка проводить розслідування, здебільшого приймається рішення про зупинення або закриття кримінальної справи за різними підставами. Так серед вивчених нами кримінальних справ - 4 справи (2,5%) було закрито, 10 справ (6,2%) - зупинено за п. 1 ст. 206 КПК України, а 90 справ (56,2%) - зупинено за п. 3 ст. 206 КПК України, і лише 56 справ (35%) було направлено до суду з обвинувальним висновком. Ця обставина зумовлена тим, що обвинувачений, відмовляючись від давання показань та від участі у деяких слідчих діях (відтворення обстановки та обставин події тощо), з одного боку - обмежує доступ слідчого до різноманітних джерел інформації, а з іншого - приховує важливу (відому лише йому) інформацію, і надає хибні відомості, намагаючись заплутати хід розслідування, тобто протидіє йому. Через це, проведеними оперативно- розшуковими заходами та слідчими діями, не завжди можливо довести в повному обсязі вину шахрая.

Вказані чинники зумовлюють нагальну потребу у комплексному застосуванні певних заходів. По перше, заходів, які спрямовані на нейтралізацію такої протидії шляхом:

• передачі кримінальної справи слідчому, який має досвід з розслідування таких шахрайств, в тому числі у складі слідчих (слідчо- оперативних) груп;

• ретельного і своєчасного закріплення показань свідків, потерпілих, і вилучення предметів документів, які можуть бути речовими доказами;

• проведення слідчих дій із застосуванням криміналістичної техніки, з метою додаткової фіксації ходу слідчої дії, і одержаних результатів;

• відповідної взаємодії між слідчим та працівниками оперативних підрозділів і особами, котрі оформлювали документи щодо відчуження житла;

• виявлення за допомогою оперативно-розшукових заходів фактів, що свідчать про причетність особи до вчиненого злочину.

По друге, необхідно ретельно перевірити, проаналізувати і спростувати аргументи обвинуваченого про його невинність, шляхом проведення слідчих дії та оперативно-розшукових заходів, характерних для попередніх ситуацій. Водночас, особливу увагу необхідно приділяти оперативно-розшуковим заходам, спрямованим на отримання інформації щодо особи обвинуваченого, а саме: його психічний стан, соціальні та злочинні зв’язки, відомості про судимість, його поведінку на досудовому слідстві по інших справах, а також зловживання спиртними напоями та наркотичними засобами тощо. Загалом, «для того щоб вміло і тактично грамотно протистояти усім засобам і методам протидії злочинців, - як зазначає В.П. Бахін, - необхідно повною мірою знайти

133

їх арсенал» .

Ситуації подальшого етапу розслідування шахрайства у ході досудового слідства можуть змінюватися у зв’язку з обранням обвинуваченим іншої позиції, що тягне за собою і зміну слідчої ситуації. Як зазначає В.А. Журавель, на підставі прогностичних розробок виникає можливість детальніше уявити ймовірні перспективи розвитку слідчої ситуації і у відповідних рекомендаціях запропонувати арсенал найбільш ефективних засобів впливу на відповідну ситуацію з метою досягнення бажаного результату^{[129] [130]}. Є.І. Макаренко з цього приводу зазначає, що для розробки найбільш раціональних тактичних прийомів і методів розслідування головним є не сам факт позиції й поведінки співучасників, а знання причин зміни і вибору співучасниками тієї чи іншої позиції, оскільки вміле виявлення взаємин між членами злочинної групи, а також тактично грамотне і своєчасне їх використання на досудовому слідстві забезпечують одержання від співучасників правдивих показань щодо злочинної діяльності у повному обсязі . До того ж, як показало вивчення кримінальних справ, під час розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, вчиненого групою осіб, слідчі ситуації щодо кожного співучасника злочину можуть бути різними.

Безумовно, найбільш сприятливою є слідча ситуація, коли встановлено всіх співучасників злочину, і вони визнають свою вину. За таких обставин перед слідчим постають завдання щодо збирання нових та перевірки вже зібраних доказів, виявлення нових епізодів злочинної діяльності, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, відповідальності кожного співучасника тощо. Водночас, ситуація, коли позиції обвинувачених різні, вимагає особливих зусиль слідчого, спрямованих не тільки на закріплення вже існуючих доказів, а й на виявлення нових, що викривають кожного співучасника у вчиненні злочину.

Слідчий, визначивши слідчу ситуацію і намітивши проведення необхідних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, повинен скласти відповідний план, сутність якого полягає у всебічному обліку здобутих у ході розслідування фактичних даних, які неухильно поповнюються, уточнюються, переосмислюються. До того ж, окремі пункти можуть змінюватися відповідно до ситуацій, які виникають у кримінальній справі^{[131] [132].}

Таким чином, аналіз кожної слідчої ситуації, особливо її інформаційного змісту, допоможе слідчому визначити тактичні завдання та передбачити шляхи їх вирішення як на початковому, так і на подальшому етапі розслідування шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла. Окрім того, визначення типових слідчих ситуацій сприятиме розробці певних слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів. Проте конкретна слідча ситуація завжди індивідуальна, специфічна, має динамічний характер і може змінюватися.

- С. 4.

368 с.

⁴⁷ Бойцов А.И. Преступления против собственности. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002.

2003 р.

246 с.