Приєднання Пряшівщини до Словаччини

Між Закарпаттям і Словаччиною в добі їхньої приналежности до Угорщини не було політичного кордону, був національно-реліґійний на мовній і реліґійній основі. Словаки були католики й протестанти, а русини — греко-католики.

Потреба такого кордону виникла щойно на Мировій конференції в Парижі в 1919 p., себто в добі приєднання обох країн до Чехословацької республіки. Від часу приєднання Пряшівщини під тимчасову адміністрацію Словаччини число русинів-українців за словацькими статистичними даними постійно меншає. B новішій добі появляються навіть книжки на цю тему, в яких деякі «гарячі»-сло- вацькі патріоти твердять, що на Пряшівщині вже взагалі нема русинів-українців. Для ствердження помилковости такого рода висновків подаємо мадярську статистику з 1910 p. Сподіваємось, що ніхто не буде підозрівати мадярських статистичних урядовців в прихильності до русииів-українців. Temperley H. W. в своїй книзі: A History of the Peace Conference in Paris, vol. IV, London, 1920-24, p. 272 подає наступне: «згідно з переписом населення з 1910 p. на тій території (себто на Словаччині — В. Ш.) живе 2,945.846 мешканців, з них 1,897.552 словаки, 801.793 — мадяри, 198.887 — німці та 111.687 — русини». B примітці подане, що в автономній Подкарпатській Руси живе 319.361 русинів. Як і чим оправдають словаки свої «статистики», в яких подають, що на Пряшівщині живе тепер 58.000 py- синів-українців?

Для ствердження правильности наведеної нами статистики руси- нів-українців, подаємо за іншими авторами відповідну статистику в Угорщині: «Венгерские Русины, живя в 13 больших комитатах Северной Венгрии, как то: Мараморошском, Гемерском, Спишском, Земплинском, Абауйварском, Боршодском, Торнянском, Гемерском, Сатмарском, Уґочском, Бережском, УнГском i Шаришском, а числять в двух епархиях, именно в Мукачевской и Пряшевской, по изданию их шематизмов (первой епархии з 1836 r., последней з 1837 г.) в числе 600.948 душ восточно-католического исповіьдания» (Ліпранді А.

Границі комітатів майже під прямим кутом перетинають етничні межі. Тому українці Пряшівщини в більшости з них не мають етнічну більшість. Українська етнічна територія в складі Угорщини до 1918 не мала своєї політичної назви (Ванат Іван: Нариси новітньої історії українців Східньої Словаччини, книга I (1918-1938), Братісла- ва, 1958, стор. 7).

Національні статистики русинів-українців Пряшівщини є перекручувані й кількість українського населення, яку мадяри й словаки подають, постійно зменшується. Наводимо статистику від 1846 до 1921 років:

A в 1930 p. словаки подали статистику русинів 91.079 (Ceskosloven- ska statistika, svazek 98, rada VI — Scitam lidu, sesit 7, Praha, 1934, 46; див.: Пряшевщина, историко-литературный сборник, Прага, 1948, стор. 165-166).

Діяльність д-р Едуарда Бенеша, як міністра закордонних справ і голови чехословацької делеґації на Мирову конференцію, ішла в розріз із дотогочасним домовленням Масарика й Бенеша із Жатко-

Mana Бенеша подана Мировій конференції.

234

вичем, Американською Народною Радою Русинів (AHPP) та рішенням Центральної Руської Народної Ради (ЦРНР) відносно територі- яльної цілости краю та кордонів.

B лютому 1919 p. виготовив Бенеш для Комісії Чехословацьких справ при Мировій конференції «Меморіял» в справі кордонів Закарпаття, не поставивши на нім дати. B Меморіялі подає східні кордони Словаччини на ріці Уж.

До цієї інформації залучив Бенеш мапу, на якій на території «Подкарпатської Руси» (ПР) зазначено, що там живуть русини, але в північній частині — Пряшівщині, де рівнож живуть компактно русини, подано, що там живуть «чехословаки». B її південній частині, де живуть переважно змадяризовані русини й словаки, подано теж, що там живуть чехословаки. Мадярів в південній Словаччині, теж подав як чехословаків.

Суґестію Бенеша — «границя на ріці Уж», приняли члени Комісії, які пізніше рішали справу кордону, як правдиву, бо вона походила від Бенеша, голови Чехословацької місії на Мирову конференцію. Перший раз офіційно повідомив Бенеш Найвищу Раду про приєднання Закарпаття до ЧСР дня 5 II 1919, отже, ще перед приїздом Делегації Американських Русинів та перед отриманням повно- властей.

Одночасно із цим інформаційним матеріялом Бенеша появилася в лютому 1919 p. в Парижі публікація «La Republique Tschechoslo- vaque», авторка Louise Weiss, із вступним словом д-р E. Бенеша. B публікації нема згадки про Закарпаття, але на залученій в ній мапі визначена границя між Закарпаттям і Словаччиною на ріці Уж (Унґ) (Zawadski Z.: Rus Podkarpacka..., p. 10; див.: Jacques de Launay: Historia tajnej dyplomacyi od 1914 do 1945, 1970, p. 133).

Названа Луїс Вайс була видавцем часопису «L’Europe Nouvelle» і протягом майже повних двацяти літ діставала щорічно «субсидії» від Бенешового Міністерства закордонних справ по 30.000 французьких франків, що тоді рівнялось 40.000 корон чеських.

Таке становище Бенеша в справі границі не було тільки його особистим актом. Воно було узгіднене і з Масариком ще до початку створення ЧСР, тобто в тому часі, коли ще не було мови про приналежність Закарпаття до ЧСР. Обидва вони визначили між собою цю границю на ріці Уж.

Проф. Масарик опублікував в «Чеська Ревю» в квітні 1917, річник I, ч. 3 “The Bohemian Review,” Official Organ of the Bohemian (Czech) National Alliance of America, статтю: “The Future Status of Bohemia” («Будучий статус Чехії»).

B цей час і сам Масарик ще не мав ясного образу відносно кордонів своєї майбутньої держави. B статті він наводить кілька можливих форм будучого державного устрою до монархічного включно, зв’язаного з россійським царським двором. До статті долучена мапа, на якій подані в загальному чеські землі і Словаччина, як терито- ріяльна основа будучої держави, без Закарпаття. B Судетах мапа не покривається із встановленими пізніше державними кордонами ЧСР, бо, напр., Карлові Вари (Карлсбад), Ліберец (Райхенберґ) та ін. не включені на мапі до території майбутньої чехословацької держави. Натомість кордон Словаччини на сході посунено під самий Ужгород, отже, на ріку Уж, подібно, як це подав Бенеш на мапі для Мирової конференції.

Hi один з них не мав права самочинно встановляти кордони Закарпаття. Акція Бенеша в справі кордону на ріці Уж, переведена на Мировій конференції, є актом підготованим тайно і підступним способом, без участи представників Закарпаття, проти узгіднення з Жатковичем, та рішення ЦРНР в Ужгороді. Акція Бенеша в основі порушує принципи й звичаї міжнароднього права та засаду права народів на самовизначення.

Підчас дискусії Жатковича з Масариком і Бенешом, обидва державні мужі схвалювали його становище, приймали його пропозиції відносно кордону й автономії краю, як узгіднену справу, але не хотіли до нічого зобов’язатись на письмі, мовляв, все між нами узгіднене, та не зробили в справі західніх границь Закарпаття жадної публічної заяви.

Членам Мирової комісії для справ кордону Бенеш заявив, що домагається, щоби Мирова конференція сама рішила справу границі

Закарпаття із Словаччиною. Таким способом Бенеш розв’язав справу кордону так, як сам хотів, але відповідальність пересунув на Мирову конференцію та її авторитетом і рішенням бльокував відтак Жатковича.

Маючи так справу підготовану, Бенеш повідомив в липні 1919 p. Масарика, що «Мирова конференція має намір сама встановити остаточну границю Подкарпатської Руси» (Експозе стор. 10), про що довідався Жаткович від Масарика в Празі. Жаткович зразу поїхав до Парижу, де його Бенеш інформував про причини такого «нео- чікуваного» рішення Мирової конференції, заявляючи, що«Мирова конференція переорієнтувалась і бажає із своїх власних їїричин зробити кордони Подкарпатської Руси якнайменші» (Експозе стор. 10). B зв’язку з тим, Бенеш єхидно перестерігав Жатковича, що якийбудь протест з боку русинів був би безуспішним і на кінець заявив, що «Мирова конференція має намір встановити словацько- руську границю по ріці Уж» (Експозе стор. 11).

Жаткович проти цього енерґійно протестував, заявивши, що головна причина нашої злуки з ЧСР була «що тим русини не будуть розділені на дві або й більше частин» (Цитата з Експозе, стор. 11). Жаткович відчув якесь підозріння, але уважав неправдоподібним, щоби Мирова конференція мала якийсь особливий інтерес на тім, де саме має бути встановлена границя із Словаччиною. Ha жаль, не провірив справу у відповідній Комісії.

У висліді дискусії Бенеш переконав Жатковича, що Мирова конференція встановить цей кордон як тимчасовий. Ha запит Жатковича, які Гарантії він має, що Мирова конференція прийме це до- мовлення, Бенеш відповів: «Я обіцяю, що Мирова конференція зробить так, як ми домовились, а якщо ні, то я обіцяю Вам, що не підпишу Мирового договору» (Експозе стор. Il).^[60]

Це типовий стиль політики Бенеша «подвійної гри», якою він за- блистів зразу ж на початку нашого співжиття в ЧСР.

Справу кордону між Закарпаттям і Словаччиною перевів Бенеш через Комісію для чехословацьких справ. Первісно мала Мирова конференція на увазі об’єднати в одну автономну цілість всю «Територію русинів на південь від Карпат».

Бенеш подав Комісії невірну мапу, яка залучена на стор. 234, і W її основі самочинно змінив первісну постанову Мирової конференції. A на Комісії поставив Бенеш домагання, щоби «Мирова конференція сама рішала справу границі Закарпаття і Словаччини». Обороняючись рішенням Мирової конференції в справі кордону, Бенеш виключив всяку можливість інтервенції Жатковича та ЦРНР, бо згідно із заявою голови Комісії, «тільки пропозиції Комісії повинні бути схвалені Головною Радою».

Цікавий випадок стався Бенешові підчас його побуту в Москві дня 16 XII 1943 p. для підписання Договору приязні з CCCP. B розмові з Молотовим Бенеш почав:

«Я би бажав, щоби Ваш уряд натискав на наш уряд, щоби всі ті на Словаччині відповідальні за війну проти CCCP були покарані. Хочу, щоби Ви в приятельський спосіб вимагали від нас, щоби ми дуже строго покарали тих, що завинили виповідження війни та провинились в співпраці з німцями на фронті та робленням їм концесій».

Молотов: підсміхається, розуміє в чім справа і підкреслює: «Не було би розумним, якби ми клали словаків нарівні з німцями та мадярами».

Бенеш «Я не думаю так, хочу, щоби ця справа була тільки між нами і Вами, я не хочу, щоби словацька справа була міжнароднім питанням, а була тільки наша внутрішня справа. Мені залежить на тім, щоби не було можна знеужити її внутрішньо-політично, мовляв чехи хотять карати словаків» (“Svedectvi,” ctvrtletnfkpro politiku a kul- turu, roc. XII, c. 47, Praha, 1974, p. 490).

Підчас дальшої розмови з Молотовим в справі Карпатської України Бенеш заявив: «Відносно Закарпатської України ми в республіці не поступали досить розумно. Там є стара проблема, боротьба між елементом русским (москофільським — В. Ш.) і українським... Думаю, що після цієї війни треба буде в Закарпатській Україні відносно шкіл, мови, достосуватись до того, як є на другій стороні границі» 0*^ето стор. 494).

Проблема встановленого на Мировій конференції кордону між Закарпаттям і Словаччиною була й надалі актуальною у взаєминах між Ужгородом, Прагою і Парижем. Центральна Руська Народня

Рада в Ужгороді (ЦРНР) звернулася листом з 1 липня 1919 p. до Бенеша й Крамаржа — голови уряду ЧСР — в Парижі, стараючись знайти реально можливу й правильну розв’язку. Крім територіяль- них вимог, що повинні належати до Закарпаття, та Гарантій прав для національних меншостей, ЦРНР в листі ствердила: «У випадку, коли би рішення проблеми словацько-українських кордонів Мирова конференція (подано Мирна — В. Ш.) залишила Чехословацькому уряду, Президія ЦРНР вимагає провести з приводу цього на історичній території Карпатської Руси (розумій Пряшівщині — В. Ш.) плебісцит» (Ванат: Нариси... стор. 98-99, примітка ч. 3; див.: Archiv Mimsterstvazahramcn^ch ѵёсі, PA. No. 5114).

Бенеш і голова уряду Крамарж не взяли під увагу наведений лист ЦРНРади, а свою позакулісову акцію провадили далі, вимагаючи від Мирової конференції, щоби не були встановлені сталі, а тільки тимчасові кордони, і проходили далі на лінії вздовж ріки Уж.

Bci подання й пропозиції в справах Закарпаття на Мирову конференцію в Парижі виготовляв Бенеш сам, без участи представників русинів і проти принятих зобов’язань з ними. Очевидно, що таким своїм успіхом він сам був вдоволений і про це пише так: «На- ші домагання приймає Конференція без спротиву, навіть дуже прихильно. Проти офіційних вимог, які ми на Конференції подали, нема жадних принципових застережень, ані в анґлійців, ані у французів, ані в американців, ані в італійців. Можемо тому з певністю ствердити, що наша проґрама тріюмфує». Для Ради Десяти та іменованої нею Комісії для справ Чехословаччини Бенеш виготовив чехословацьку проґраму у формі семи меморіялів, які сам написав, в тім числі і про «Проблему Угорських Русинів» (Цитовано за: Per- outka: Budovani statu, II dfl, 1 Sast, p. 590). Отже передача Пряшів- щини під тимчасову адміністрацію Словаччини і Мараморощину під Румунію, було виключно власним ділом Бенеша, Масарика і усього Чехословацького Уряду.

Дня 15 V 1919 p. засідала Комісія для Чехословацьких справ (Commission on Czechoslovak Affairs), предметом нарад якої була справа: Евентуальний Уряд Русинів Угорщини (Eventual Government of the Ruthenians of Hungary). Протокол ч. 12 із нарад цієї Комісії звучить так:

«Щоби оминути всяку полеміку Бенеш наполягав на те, щоби розмежування між Рутенією і Словаччиною встановила Мирова конференція». «Ля- рош (Франція) відповів, що в справі розмежування Комісія вже зробила наступний внесок: залишаючи перехрестя кордону Мадярщини, Руську територію і Чехословаччину на 2 км на схід, і в північнім напрямі, є встановлений кордон між Чехословаччиною і Руською територією».

«Північно-східня лінія в основному рівнобіжна до залізниці Чоп-Ужго- род-Перечин». «Бенеш признав, що ця лінія перфектно точна. Лярош відповів, що тільки пропозиція Комісії повинна бути схвалена Головною Радою. Предсідник заявив, що у звіті повинно бути стверджено, що Бенеш визнав правильність цього кордону» (National Archives, Washington, D.C. Mi- crofilmNo. 820, 181. 21201 [12]).

“Benes insisted that the delimitation between Slovakia and Ruthenia should ^e imposed by the Peace Conference, in order to avoid all disputes.”

“Laroche (France) replied that Commission had already made the following motion concerning the delimitation: Leaving the junction point of the frontiers of Hungary, the Ruthenian territory, and Czechoslovak at 2 kilometers east of Csap and in a northerly direction, the frontier between Czechoslovak and Ruthenian territory was determined.” “A north-east line generally parallel to the Csap-Ungvar-Percseny railway.” “Benes recognized that the line is perfectly exact. Laroche remarked that only a proposal of the Commission should be confirmed by the Supreme Council. The chairman believed it should be indicated in the report that Benes recognized the correctness of the lines.“

Представник Анґлії Гаролд Ніколсон (Harold Nicols6n) був уповноважений Комісією реферувати справу Закарпаття Комісії Пятьох (to the Council of Five)Ta мав наголосити, що рішення Комісії вповні покривається із становищем Бенеша. Таким чином Бенеш мав забезпечено, що справа границі Закарпаття із Словаччиною буде вирішена згідно з його бажанням, та що вже ніхто інший не зможе вплинути на зміну цього рішення, бо справа була вирішена в найвищій інстанції, куди вона власне не належала.^[61]

Мирова конференція переводила певні досліди про поведінку Центральних держав із своїми підкореними народами. Представник Анґлії Ніколсон, висланий до Мадярщини, був вислідом своїх дослідів так вражений, що подав дуже гостру критику, за яку мадяри й досі згадують його голосним і злим словом. Ось вона:

«Признаюсь, що я ставився, і досі ставлюся до Туранського племені з гострим несмаком. Подібно, як їхні двоюрідні брати, турки, вони знищили багато, а не створили нічого. Буда Пешт був віроломним містом, позбавленим всякої автохтонної дійсности. Протягом століть, мадяри поневолювали їхні підкорені національності» (Harold Nicolson: Peace Making... p. 34).

^uI confess that I regarded, and still regard the Turanian tribe with acute distaste. Like their cousin’s the Turks, they had destroyed much and created nothing. Buda Pest was a false city devoid of any autochtonous reality. For centuries the Magyars had oppressed their subject nationalities.”

Подібним способом встановив Бенеш тимчасовий кордон Закарпаття і з Румунією, що теж триває по сьогоднішний день. Демаркаційна лінія була між Закарпаттям і Румунією яких 4 км. на захід від дороги Мараморошський Сигіт — Яблінський перевал. Таким чином було незаконно відірвано біля 2.000 км² української території і приєднано до Румунії. Таким способом «об’єднував» Бенеш русинів в Чехословацькій республіці (Ing. Alois Нога: KarpatsKa Rus a hra- nice naseho statu, Praha, 1919, p. 5). Орґан прем’єр-міністра д-р Карла Крамаржа «Народні Листи» («Narodni Listy»), виявив супроти карпатських русинів-українців подивугідну щирість в справі Мараморо- щини, коли в числі з 10 VI 1919 написав: «Хоч населення Mapa- морошського Сиготу і його околиць є руське, буде передане Румунії, як дар нашого уряду».

Вже сам факт, що Пряшівщина й Мараморощина були передані під тимчасову адміністрацію Словаччини та Румунії, свідчить, що розходиться тут про чужонаціональну державну територію. Наведені джерельні докази наглядно свідчать, що встановлення тимчасового кордону між Словаччиною й Румунією було вирішене:

1. Самими чехословацькими державними чинниками задовго до отримання потрібних повновластей від представників карпатських русинів-українців,

2. Члени чехословацького уряду порушили домовлення з Жатко- вичем і ЦРНРадою спеціяльно в справі границь та територіяльної цілости Закарпаття самочинним актом без належного на це права,

3. Протизаконним способом, оминувши визначене Мировою конференцією право на самовизначення для карпатських русинів,

4. Порушенням вимог міжнароднього права для заключення пра- воважних міждержавних договорів, бо все діялось без участи представників населення нашого краю.

Бенеш причинився підступним способом до зміни первісного прихильного становища Мирової конференції до цілости території русинів та їх автономії, і так увів у блуд усю Мирову конференцію. Беручи це все під увагу, в наслідок такої активности Бенеша рішення Мирової конференції відносно відступлених територій сталося на фальшивій формально-правній основі. Римське право аплікує в таких випадках засаду: «Quod ab initio vitiosum est, tracta temporis con- valescere non potest», «Що від початку є хибним, це і протягом часу стати дійсним-правдивим не може».

Mana мадярського автора: Daras Gabon A ruten kerdes tegnap es ma, Budapest₉ 1938, р. 36. Передісторія відірвання Руської землі стор. 36. 1. Подкарпатська Русь, 2. Русини приєднані до Слова ччини, З.Кордон між Словаччиною і Подкарпатською Русю, 4.Кордон визначений Американськими русинами.

CN

ТГ