Фактори, що зумовлюють необхідність коригування Генеральної схеми планування території України
3 часу прийняття Генеральної схеми планування території України в державі відбулися зміни, що зумовлює необхідність коригування як окремих положень прогнозів Генеральної схеми, так і структури проведення її щорічного моніторингу.
Наведемо найважливіші обставини, що зумовлюють потребу в коригуванні схеми.Зміни на політичній карті Європи: чотири держави-сусіди України (Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія) стали членами HATO і Європейського Союзу, тому нового значення набули транскордонні форми територіального об’єднання держав, серед яких найважливішу роль відіграватимуть єврорегіони і транскордонні регіони (TKP).
Утворення\' і розвиток міждержавного та міжрегіонального співробітництва в Європі є ознакою зміцнення зв’язків між європейськими державами, інтеграції цих країн у Євросоюз, активного використання переваг географічного розташування прикордонних територій. Для України важливого значення набуває розвиток єврорегіонів “Буг”, “Карпати”, «Верхній Прут», «Дніпро», «Слобожанщина», «Ярославна» та “Нижній Дунай”.
Іншим напрямом є розвиток транскордонних регіонів у межах адміністративних одиниць суміжних держав. B Україні склалися умови для формування 7-ми транскордонних регіонів: Україна- Польща, Україна-Словаччина, Україна-Угорщина, Україна-Руму- нія, Україна-Білорусь, Україна-Росія і Україна-Молдова. Наразі спільно із зарубіжними колегами вже розроблено транскордонні містобудівні проекти з Польщею, Словаччиною, Білоруссю. Ha стадії розроблення перебувають проекти з Угорщиною і Молдовою.
Оскільки перелічені форми територіальної організації простору не розглядалися у Генеральній схемі, виникла об’єктивна необхідність внесення до неї відповідних змін.
Необхідність здійснення реформи адміністративно-територіального устрою. Існуючий адміністративно-територіальний устрій України склався майже 70 років тому за радянської влади і панування командно-адміністративної моделі управління економікою, недостатнього врахування соціальних критеріїв.
Одним з головних принципів такого устрою було “наближення апарату управління та партійного керівництва безпосередньо до населення і суб’єктів господарювання”.У старій системі чимало суперечностей. Так, одні й ті ж адміністративно-територіальні одиниці: міста районного значення, селищні та сільські ради можуть належати як до третього, так і до четвертого рівнів ієрархії. Відсутність в адміністративно-територіальному устрої України найнижчого базового рівня та різноманіття адміністративно-територіальних одиниць третього і четвертого рівнів (міста районного значення, селищні, сільські ради) ускладнюють адміністративно-територіальну схему по горизонталі. Особливої гостроти ця проблема набуває для специфічних міських утворень, на території яких діють кілька адміністративно-територіальних одиниць, але які не складають єдиної територіальної громади. Це передусім стосується 64-х міст обласного значення, до яких входить ще понад 200 інших адміністративно-територіальних одиниць, в яких діють органи місцевого самоврядування.
Значні диспропорції в кількості міст у розрізі регіонів. Територіальний розкид цього показника досить значний - від 9-ти до 51-го міста. Значною концентрацією міст (19-51) виділяються традиційно промислові регіони (особливо Львівщина та Донбас). Найменше міст в областях традиційно непромислових або слаборозвинутих у цьому відношенні.
Приблизно такі ж тенденції відбиває показник кількості селищ міського типу по окремих регіонах України: понад третина з них (302 з 891-го) концентрується лише в трьох областях (Донецькій, Луганській та Харківській).
Протилежна картина спостерігається стосовно кількості сільських рад по регіонах. При значних територіальних диспропорціях (від 202-х по Луганській до 662-х по Вінницькій області) найбільша їх кількість припадає на західні та центральні регіони, найменша - на південні та східні.
Таким чином, на сьогоднішній день характерними проблемами адміністративно-територіального устрою України є: надмірна подрібненість, яка гальмує вирішення програмних завдань соціально- економічного розвитку країни; існування непередбачених Конституцією України адміністративно-територіальних одиниць - селищ міського типу; існування специфічних адміністративно-територіальних утворень, на території яких розташовані декілька самостійних адміністративно-територіальних одиниць, але жителі яких не складають єдиної територіальної громади; недосконала класифікація міст за адміністративною ознакою; недостатнє за-
безпечення фінансово-економічної та соціальної самодостатності адміністративно-територіальних одиниць, насамперед сіл; дезінтеграція адміністративно-територіальних одиниць; існування населених пунктів, територія.яких відірвана від основної (титульної) території адміністративно-територіальної одиниці (так звані анклави); невизначеність меж адміністративно-територіальних одиниць і населених пунктів.
Генеральна схема планування території України визначила основні принципи розвитку окремих територіальних одиниць нашої держави - систем розселення.
Формування систем розселення пов’язане з дією насамперед географічних, етносоціальних та містобудівних принципів. Структура системи розселення країни, визначена Генеральною схемою й поглиблена у процесі розробки інших видів містобудівної документації на регіональному та місцевому рівнях, має бути покладена в основу Концепції удосконалення системи адміністративно-територіального устрою України.Але динаміка демографічних, економічних та інших показників свідчить про те, що потребує коригування і сама система розселення України. B процесі дослідження умов розвитку кожної з регіональних систем розселення встановлено об’єктивну необхідність виділення зі складу Львівської системи Волинської та Рівненської областей і утворення дев’ятої (Волинської) регіональної системи. Таке наше рішення підкріплюється не тільки спільністю історичних, демографічних, планувальних та інших умов розвитку двох волинських областей, а й необхідність наближення структури регіональних систем розселення до структури економічних районів, яка пропонується переважною більшістю фахівців.
Аналогічні приклади можна навести і для рівня надрайонних систем розселення.
Активізація діяльності щодо розвитку міжнародних транспортних коридорів. Винятково вигідне положення України в центрі Європи на перетині трансєвропейських осей розвитку ‘‘Захід - Схід” і “Північ - Південь”, сприятливі внутрішні передумови для розвитку її транспортного комплексу зумовили необхідність інтеграції транспортних мереж нашої держави у загальноєвропейську і міжконтинентальну транспортні системи.
Трансєвропейська транспортна мережа, пан’європейські коридори та мережа TINA разом забезпечують каркас транспортної інфраструктури нашого континенту. 3 дев’яти сухопутних міжнародних транспортних коридорів, визначених Другою
пан’європейською транспортною конференцією (березень 1994 p., Греція), чотири «критські» коридори проходять територією України (№ 3, № 5, № 7 та № 9).
З’явилися й інші проекти нових транспортних коридорів (ЧЕС, Балтійсько-Чорноморський тощо).
Зміна конфігурації транспортних коридорів, поява нових обходів довкола великих міст, розвиток мережі пунктів пропуску через державний кордон спонукають до розробки якісно нової транспортної мережі у складі Генеральної схеми.
Проведення в Україні Чемпіонату Європи з футболу 2012 p. B контексті майбутнього проведення Євро-2012 особливо важливим для України стає розвиток 3-го та 5-го транспортних коридорів. Саме вони в багатьох питаннях визначатимуть розвиток Балтійсько-Чорноморської осі, яка є основою комунікаційних зв’язків не тільки між Польщею та Україною - державами організаторами Євро-2012, а й може стати потужною детермінантою просторового розвитку усіх держав міжмор’я.
Організація проведення Євро-2012 вимагає оновлення містобудівної документації для її міст-центрів (Київ, Харків, Львів, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса), їх приміських зон, а також для населених пунктів, що прилягають до трас транспортних коридорів і знаходяться в зоні їх впливу. Це стосується і необхідності коригування ряду розділів та карт Генеральної схеми.
Зміни у розподілі територій населених пунктів. За період 2000-2007 pp. відбулося суттєве зростання площі земель населених пунктів, і передусім сільських. При цьому площа сіл зросла майже на 250 тис. га, тоді як площа міст - лише на 67 тис. га. Таке передбачене Генеральною схемою збільшення площі населених пунктів на фоні паралельного демографічного спаду викликає необхідність повернутися до прогнозів, закладених у Генеральну схему та здійснити детальний аналіз трансформації земельного фонду в кожному регіоні України.
Значна зношеність основних фондів промислових підприємств, а також об’єктів інженерно-комунальної інфраструктури, зростання рівня техногенної небезпеки. Це зумовило низку аварій (зокрема в Алчевську, Новобогданівці, Лозовій), що спонукає до кардинальної переробки карт, які відображують комплексну оцінку стану навколишнього середовища, проходження інженерних комунікацій. Крім того, виникла необхідність додати до Генеральної схеми карту зонування території за рівнем природної і техногенної небезпеки з урахуванням положень, які містяться у прийнятих документах про концепцію цивільного захисту.