Сен-Жерменський Мировий Договір і Конституція Чехословаччини

ї

Після довгих століть забуття Сен-Жерменським Мировим Договором у Версалі 1919 p. виведено Закарпаття на міжнародню політичну сцену, де воно дістало офіційну назву «Подкарпатська Русь» (Subcarpathian Ruthenia), до якої не увійшла адміністраційно Пряшів- щина і Мараморощина (частина).

Ґарантія автономії для нашого краю була осягнена у великій мірі заслугою д-р Григорія Жатковича, ЦРНРади та Американських русинів. Для нашого співжиття в Чехословацькій республиці було особливо важливим включення до конституції Чехословацької держави постанови Мирової конференції про автономію. B 1954 p. Автор запитав Жатковича, як це йому вдалося зробити, на що він відповів, що робив це через свого шкільного товариша з університету, який був секретарем президента Вілсона.

Ha дальший запит чи цей зв’язок було можна використати і для загальної української справи, Жаткович відповів: «очевидно, що так». A чому не використано? — «бо до мене в цій справі ніхто не звернувся» відповів Жаткович.^[56]

Мировим договором між побідною Антантою і ЧСР, підписаним дня 10 IX 1919 p. в Saint Germain-en Laye, приєднано Подкарпатську Русь до Чехословацької республіки.^[57] Постанови Мирового договору, пар. 10-13 включно, відносились до Гарантій автономних прав та створили основу для державно-правних взаємин між Подкарпатсь- кою Русею і Чехословацькою республікою, тому подаємо їх в ці- ^лості:

Частина II § 10

Чехословаччина зобов’язується встановити Руську Територію на південь від Карпат в кордонах визначених Головними і Союзними потугами, як автономну одиницю в Чехословацькій Державі і надати їй найвищу самоуправу сумісну з цілістю держави.

§11 -

Країна Русинів на південь від Карпат буде мати окремий Сойм. Цей Сойм буде мати законодавчу владу у всіх мовних, шкільних і релігійних питаннях, в справах місцевої адміністрації та в інших справах, які закони Чехословацької республіки йому призначать.

§ 12

Чехословацька республіка зобов’язується, що урядники в Країні русинів будуть вибирані по-можливості з-поміж мешканців цієї території.

§ 13

Чехословаччина забезпечує Країні русинів пропорційну репрезентацію в парламенті Чехословацької республіки, до котрого то парламенту вишле послів, вибираних в змислі конституції Чехословацької республіки. Ці посли не будуть мати право голосу в таких за- конодатних питаннях, які будуть призначені Руському Сойму.

Згідно з перебраним зобов’язанням наведені постанови договору були включені до конституції Чехословаччини, але в дещо зміненому виді. Конституція держави була публікована в офіційнім Збірнику законів і розпорядків дня 29 II 1920 p. ч. 121. Ліґа Націй перебрала Гарантію переведення автономії в життя. B змислі чехословацької конституції, ті міжнародні договори або їх частини, що були публіковані в офіційнім Збірнику законів і розпорядків, набувають силу державного закону. Вони не можуть бути відкликані звичайним дипломатичним шляхом, як це водиться у міжнародних договорах, а тільки відповідною дорогою і формою нового державного закону, в данім випадку кваліфікованою 3/5 більшістю. (Пар. 33 конституції).

Конституційні Гарантії автономії були великою леґальною зброєю в руках русинів-українців, бо в довголітній боротьбі за автономію не було можна підсунути цю боротьбу під поняття іреденти чи протидержавної дії. Між постановами Сен-Жерменського договору і конституцією Чехословаччини в справі автономії є однак поважні розходження, як теж помилкова інтерпретація. Ha важніші з них хочемо звернути увагу. Постанови Сен-Жерменського договору відносно автономії є включені в пар. 3 конституції.

Загальні постанови \'

§ 3 конституції

Відступ: 1. «Територія Чехословацької республіки творить суцільну і неподілну цілість, якої кордони можуть бути змінені тільки конституційним законом» (відступ впроваджуючого закона).

Відступ: 2. «Автономна територія Подкарпатської Руси, яка дістане найширшу автономію сумісну з цілістю Чехословацької республіки, буде невід’ємною частиною цієї цілости і то на основі добровільного приєднання згідно з договором між Головними і Союзними потугами та Чехословацькою республікою в Saint Germain-en Laye з дня 10 IX 1919 р.»

B постановах конституції є помітна тенденція обмежити компетенцію Губернатора та ослабити законодавчу власть Сойму «Подкарпатської Руси». Зрозуміло, що Сен-Жерменський договір не вирішує всі правні проблеми, що виникають із приєднання краю до ЧСР, а полишає широке поле для пізніших домовлень між учасниками. B конституції держави є однак грубо порушені ясно сформульовані основні принципи Сен-Жерменського договору.

§ 3 конституції

Відступ: 6. «На чолі Подкарпатської Руси є Губернатор, іменований президентом Чехословацької республіки на внесок влади і є відповідальний також Сойму Подкарпатської Руси». B цім однім відступі пар. 3 конституції є два засадничі відхилення від постанов Сен-Жерменського договору. Мировий договір ясно постановляє, що «Губернатора краю іменує президент держави», але зовсім не передбачає, що «на внесок влади», себто «центральної влади в Празі». Із лоґіки Сен-Жерменського договору виходить, що президент держави іменує Губернатора на внесок Сойму «Подкарпатської Руси», бо Губернатор є Сойму відповідальним. Іменовання Губернатора Президентом на внесок центральної влади в Празі, ставить його в повну залежність від влади в Празі, чим відбирається йому його автономні привілеї. B такому випадку Губернатор стає вищим державним урядовцем, якого може влада в Празі кожночасно замінити. Це зміняє увесь змисл Мирового договору про «якнайширшу автономію сумісну з цілістю держави».

Рівнож вставка слова «також» міняє концепцію Сен-Жерменсь- кого договору відносно компетенції та відповідалыюсти Губернатора. Мировий договір ясно формулює, що Губернатор є «відповідальний руському Сойму». Вставка слова «також» робить його відповідальність Сойму другорядною, бо у зміненій в конституції формі Губернатор є відповідальний президентові держави, чого в Мировім договорі зовсім нема, а щойно відтак є відповідальним «також» Сойму.

Навіть таке очевидне обмеження прав і компетенції Губернатора не вдоволяло уряд в Празі. Розпорядком уряду з 20 IV 1920 p., ч. 121 § 3, передано всю цивільну владу на «Подкарпатській Руси» ві- цеґубернаторові, чим відобрано від Губернатора Жатковича всю екзекутивну владу, що його не вдоволяло. Жаткович старався далі встановити на «Подкарпатській Руси» конституційноправні взаємини відповідно до постанов Сен-Жерменського договору та домовлен- ня між ним, президентом Масариком та міністром Бенешом. Жаткович був прихильником народовецького українського руху, що теж викликало проти нього ненависть москофільських чеських політиків та створених ними місцевих москофілів.

Справу автономії Жаткович розумів ділово, себто, здійснювання її в межах можливостей, поступово, а такі можливості були вже зразу на початку. 3 уваги на те, що в справі автономії Жаткович був центральною особою в краюі в Америці, на нього почали сипатись наслідки невдачі. Такою політичною практикою в справі автономії на Карпатській Україні президента Масарика й Бенеша, яким Жаткович беззастережно вірив, заторкнуто не тільки уряд Губернатора, але і його особисту честь. Про всі свої переговори й до- мовлення з Масариком в Америці Жаткович щиро й чесно інформував AHPP, так що вона була в курсі всіх справ, і виїхав до Ев- ропи на її кошти. Отже, такий вислід був для нього катастрофою, яку Губернатор сильно відчував і після свого повороту до Америки й пізніше.

Приєднанням краю до ЧСР крім політичних проблем, себто автономії, виникали й проблеми культурного порядку, головно мовні. Протягом довгих століть окупанти всіх українських земель ретельно дбали про те, щоби між ними унеможливити всякий культурний зв’язок. Вислідом такого стану було те, що між ними не було культурної координації і кожна земля розвивалась в межах даних їй можливостей, відокремлено.

Як уже згадано, Карпатська Україна знаходилася в той часшід Аліянтською військовою командатурою з осідком в Ужгороді. Ця Командатура звернулася до Міністерства шкільництва й народньої освіти в Празі з вимогою, щоби при Чеській Академії Наук була створена Комісія для встановлення літературної мови для краю. Така вимога випливала із статуту про автономію, згідно за яким виховною мовою в школах має бути місцевий русинський діялект.

B тім напрямі скликало дня 4 XH 1919 p. назване Міністерство членів Академії Наук та інших фахівців, щоби вони подали свою опінію про цю проблему. Дня 20 грудня 1919 повідомило Міністерство шкільництва Аліянтське командування листом ч. 62.756/19 про вислід рішення Комісії:

1.«Рішати про літературну мову котрогобудь народу або племені належить передовсім його членам.

2.Штучно творити нову літературну мову для мешканців Карпатської Руси було би не тільки дуже тяжко, але з наукової точки зору зовсім помилкове, а з точки зору нашої слов’янської політики небажане.

3. 3 уваги на те, що місцевий русинський діялект Карпатської Руси, про який мова в статуті, є без сумніву діялект малоруський, тому потрібно признати для тамошнього населення літературну мову малоруську, яку вживають його сусіди і одноплемінники, себто, галицьку українську. Галицький фонетичний правопис заведений тут штучно, карпатським русинам несимпатичний, було би можна і потрібно заступити його правописом етимологічним.

4.Щоби населення Карпатської Руси не втратило свідомість, що як українці, вони є також членами великого россійського народу, рекомендується завести в середніх школах обов’язкове навчання россійської мови.

5. 3 причин наукових і політичних є побажаним, щоби були фахово просліджені дотеперішні літературні спроби для створення окремої літературної мови для карпатських русинів, зразком якої є, напр., граматика Волошина».

У висновку Міністерство шкільництва зобов’язалось, що «має намір присвятити повну увагу й підтримку науковим дослідам народньої мови Карпатської Руси і дотеперішні стремління для створення окремої літературної мови для її населення» (Bajcura Ivan: Ukrajinska oltrizka... р. 49-50). Ие зважаючи на таке безспірне ствердження Чеської Академії Наук українського національного характеру населення й мови на Карпатській Україні, чеська політика завела й піддержувала в нас москофільський культурний рух, чим спричинила багато лиха. Тільки під кутом такого запамороченого чеського мос- кофільства, могла з’явитись в точці 4 така нелоґічність, що українці є теж членами великого россійського народу. Така «культурна стра- теґія» та зв’язана з нею державна політика привела до того що в 1938 p. першим прем’єром Карпатської України став член пражсь- кого парламенту і мадярський ставленик, москофіл Андрій Бродій, якого того ж року самі чехи арештували за зраду держави в користь Мадярщини.

Кінцем 1919 p. Генерала Енок (Hennocque) замінив в Ужгороді інший французький ґенерал Парі ^aris). Цю нагоду використала Автономна Директорія й вимагала відкликання д-р Брейхи з функції адміністраторіа краю. Таку вимогу поставив голова Директорії Жат- кович листом до прем’єр-міністра Tycapa в Празі.

Коли лист не мав впливу на дальший хід подій і напруження росло, то кінцем січня 1920 p. члени Автономної Директорії на чолі з Жатковичем відвідали й подали в ультимативній формі свої вимоги президентові Масарикові й урядові листом з 28 I 1920 p. Вимоги Директорії зводились до того, щоби:

1.Влада ствердила на письмі, що «Подкарпатська Русь» має право леґіслативної та адміністративної автономії (в той час ще не була принята конституція держави, тому Директорія вимагала ствердження на письмі — В. Ш.).

2.Державний маєток бувшого Угорського королівства на території «Подкарпатської Руси», проголошено маєтком нашого краю.

3.Для ведення справ «Подкарпатської Руси» був іменований мі- ністер без портфелю. B спільних справах він був би відповідальним пражському парламенту і в цих справах мав би право брати участь в міністерській раді з правом голосу.

4.Адміністративний уряд і Автономна Директорія пересталиіс- нувати як дві окремі інституції, та щоби президент іменував тимчасового повновласного Губернатора, який би мав право іменувати начальників автономного правління з титулом державних радників.

5. Після іменовання Губернатора військовий режим був би скасований (Krempa: Za bitemacionalnu... p. 130-131, і примітка ч. 6, Архів Канцелярії Президента — прилога до ч. 6 Д 847/20).

Автономні вимоги були добре продумані й не виходили поза рамки домовлення Жатковича з Масариком, включно до краєвого маєтку. Після невдалих переговорів в Празі відносно автономних прав краю, Автономна Директорія подалася до демісії. Прага твердо обстоювала, не починати ділово розглядати справу автономії.

Дня 29 січня 1920 p. була скликана окрема нарада за участи президента Масарика, Tycapa, Бенеша, Швегли, Годжі та членів бувшої Автономної Директорії, на якій рівнож не дійшло до згоди. Ha вимогу іменувати міністра для «Подкарпатської Руси», Масарик^ відповів: «Не є вказаним. До всього би заглядав, своїм голосом часто міг би й дириґувати. Якщо б (згодитись — В. Ш.), то в короткому часі й інші національності вимагали би міністра-земляка» (Цитовано за Кремпа: Інтернаціональна... примітка ч. 7). Подані короткі зауваги президента Масарика з’ясовують властиві причини відмови автономії, вони досі не були публічно відомі.

Із наведеного виходить, що в дійсності зовсім інші причини були для відмови нашої автономії, ніж які чеська політика подавала офіційно нам і світові. Такий підхід до справи автономії був одночасно й виявом недовір’я до нашої активної участи в апараті держави, до чого ми не давали жадних причин. Наводимо деякі приклади, як ставилась Австрія до чехів в той самий час, коли чехи ставились до неї неґативно.

B 1910 p. було в австрійській армії 19% активних чеських старшин, між ними 64 Генералів. Між 1900 і 1918 роками 19 міністрів в Центральному уряді були чехи і 20% в цивільній адміністрації OLieut. Col. Miksche: Danubian Federation... p. 12).

Щоби однак якимсь способом змінити сучасний стан та напружені взаємини, то розпорядком уряду з 20 квітня 1920 p. ч. 356 36.

з. і p. змінено Ґенеральний Статут і замість адміністратора д-р Брей- хи іменував президент на внесок влади дня 5 травня д-р Г. Жат- ковича Губернатором. Так дістав Жаткович голосний титул, але без голосних прав. Ці права були признані для одночасно іменованого віцеґубернатора д-ра Петра Еренфельда фг. Peter Ehrenfeld),^[58] що рівнож не могло задовольнити ні Жатковича, ні край. Замість Автономної Директорії заведено Ґуберніяльну Раду (Кремпа: детто, стор. 131, примітка ч. 9; див.: Peroutka: Budovani statu..., том III p. 1620- 1621). Еренфелд мав вирішальну силу в краю, так що назовні все, ніби виглядало нове, а в дійсності було тільки потвердженням старого устрою.

Правда, в Карпатській Україні були в той час специфічні труднощі, зумовлені війною та наслідками мадярської окупації, але вони не виправдують такого рода політики, проти якої ще не так давно й самі чехи боролись проти Австрії. Політика не тільки питання сили, але й моралі та взаємного людського довір’я, з яким карпатські русини-українці приступили до співжиття з Чехословаччиною, а яке було в зародку сильно нарушене.

Масарикові й Бенешові був добре відомий національний склад їхньої новоствореної держави: понад 3 мільйони німців в Судетах, понад 600.000 мадярів, яких національні й політичні права були Гарантовані в законах про національні меншості і на такій правній основі вони були включені до ЧСР.^[59] Тому, що Карпатська Україна мала автономний міжнародній і конституційний статус, то не було правних підстав заперечувати наші автономні права із страху перед можливими домаганням подібних прав іншими національностями в державі.

Дня 29 лютого 1920 p. приняв Революційний Народній Парла- мент (РНП) конституцію Чехословацької республіки, в якій була мова і про автономію «Подкарпатської Руси». Той самий РНП приняв і Сен-Жермейський Мировий договір з такими самими міжнарод- німи зобов’язаннями в справі автономії. Хоч обидва ці правні акти стали зобов’язуючими законами держави, то пражські політики не вважали потрібним занятись справою автономії на основі принятої вже власної конституції. Натомість продовжали започатковану централістичну адміністрацію краю. A зміною Генерального Статуту та заміною Автономної Директорії Ґуберніяльною Радою по суті теж нічого не змінили.

Вражає факт, що обидва такі важливі правні акти були приняті РНП хоча за неповних три місяці були переведені в Чехії і на Словаччині вибори (крім «Подкарпатської Руси») до парламенту й сенату в Празі Німці й мадяри не брали участи в схваленні конституції, бо не були заступлені в РНП. Приняттям конституції перед виборами виключено від участи німців і мадярів, які через своїх представників могли робити в парламенті й сенаті труднощі.

Коли початком 1946 p. пражський парламент і сенат ратифікували договір ЧСР — CCCP про приєднання Карпатської України до України, то Монс. Ян Шрамек (Msgr. Jan Sramek), бувший прем’єр міністер чехословацького екзильного уряду в Лондоні, заявив, що ця ратифікація про приєднання не є правоважна, бо в сенсі конституції держави, тільки народом вибираний парламент і сенат мають право рішати про зміну державної території, чого не мають> обі названі палати, бо не були вибирані народом.

Із сказаного виникає запит, як тоді розцінювати приняття двох так важливих державних актів РНП — конституцію і затвердження Сен-Жерменського договору, в яких рівнож були проблеми державного, територіяльного характеру і РНП не був вибираний народом.

Генеральним статутом започатковано централістичну адміністративну систему на Карпатській Україні, яка була у вжитку до жовтня 1938 p. Уряд Чехословаччини і особливо міністер Бенеш часто говорили про автономію, але мимо гарних слів, справа не поступала. Якщо мова про місцевих людей, яких в той час Закарпаття мало, то чому замість д-р Брейхи, який не мав поняття про наш край, нарід, його історію і потреби, не був іменований, напр., д-р Михайло Бращайко, який мав таку саму правничу освіту, як д-р Брейха і був сином нашого народу. Подібно і в інших галузях адміністрації могли бути о. Авґустин Волошин, проф. Авґустин Штефан, д-р Юлій Бращайко та інші з високою і середньою освітою, люди яких ми все таки мали на цілім Закарпатті. Отже, при добрій волі чехи могли поставити зразу на початку інші, здоровіші основи свого співжиття з нами. Оминули би тоді хаос, створений вже на початку, про який писав Інж. Нечас в 1920 p. президентові Масарикові.

Справа автономії краю була проблемою конституційною і між- народньою, та набирала розголосу в Европі, що нервувало центральний уряд в Празі. He знаходячи можливості справу автономії відповідно виправити, бо рішаючу силу мав віцеґубернатор Еренфелд, Губернатор Жаткович подав дня 16 березня 1921 p. президентові Масарикові свою резиґнацію. Влада в Празі не реаґувала на резиґнацію, вичікувала на можливість евентуальних переговорів з Жаткови- чем і навіть Президента про неї формально не повідомила.

Щоб знайти такий вихід із ситуації, прем’єр-міністер Ян Черни (Cemy), скликав представників політичних партій на наради в Празі. Запросив навіть мадярські партії, з якими пражський уряд до того часу в справах Карпатської України не переговорював, надіючись параліжувати ними вплив українського автономізму.

Наради тривали цілий тиждень і не дали бажаного висліду. Частина політичних партій стала по стороні автономії, а тим самим і

Жатковича. I чеська публічна опіиія була в сгіраві автономії поділена.

Мовчанку пражського уряд в справі резиґнації порушив сам Жат- кович публічною заявою, що його метою було якнайскорше здійснення автономії та що в цім напрямі він використав всі можливості, але без успіху. Ha випадок не приняття його резиґнації заявив, що може розвинути й широку міжнародню акцію і навіть погрозив, що може «опублікувати компромітуючі матеріяли проти уряду та декотрих політиків Чехословаччини» (Кремпа: За інтернаціональну... стор. 351-352; див.: Карпаторусскій Вістник з 27 III 1921 ч. 11; Русская Земля з 14 IV 1921 ч. 14; Архів канцелярії Презйдента Республіки (АКПР), реферат T, 97/12).

B пражському сенаті виступив з гострою промовою проти Жатковича Вацлав Клофач (Vaclav Klofac), великий москофіл — обвинувачуючи його діяльність в «протидержавній активності і проти кон- ституційності» (Пероутка: Будовані... стор. 2463). Клофач ішов так далеко, що навіть назвав Жатковича «мадяроном» (Пероутка стор. 2464), хоча добре знав, що мадяри ненавидять Жатковича. Жатко- вич був ініціятором і найбільшим ентузіястом приєднання Закарпаття до Чехословацької республіки, тому заява Клофача є злонаміре- на, безпідставна і розминається з правдою.

Такого рода заяви представників чеських політичних партій — а таких було багато — викликували спротив русинів-українців, що пізніше чеська адміністрація розглядала як протидержавну діяльність та українську іреденту. Ані одно, ані друге не було правдою. Наслідком таких голословних обвинувачень, автоматично усувалось русинів-українців від участи в державно-творчім процесі республіки, а тим самим і від активної участи в здійснюванню автономії власними силами.

У зв’язку з наведеною заявою Клофача проти Жатковича уважаємо доцільним вказати на уступ із його статті з доби відлучення Cy- детів від ЧСР в 1938 p. Клофач писав: «Національний соціялізм повстав у нас. Ми його в нас будували протягом сорока літ, в наших умовах він виконав багато, але не міг стати рішаючою силою як в Німеччині. Національний соціялізм в Німеччині нас в практиці випередив. Має силу і не служить гнобителям. Мусимо відкинути кожного, хто як дитина лопоче про близький той час, що нам поверне все, що ми в жовтні втратили, а воно є втрачене назавжди. B Центральній Европі мусимо дати взірцевий приклад співжиття слов’ян і німців, що є тим легше, бо ми часто кровно споріднені. Батько моєї мами був повнокровним німцем з Погледу коло Німецького Броду» (Broucek Miloslav J.: Ceskoslovenska tragedie, 1956, p. 154; див.:

Ceske Slovo, 20 XI 1938). He думаємо, що політичні висновки Кло- фача, голови Чехословацької національно-соціялістичної партії, в очах дійсности чеського народу часів Протекторату (1939-1945) є державно-творчими. За цю партію був Бенеш вибраним до парламенту між двома світовими війнами, був її містоголовою, а д-р Гу- берт Ріпка її представником в Бенешовім екзильнім уряді в J^IoH- доні.

Уважаємо вказаним ще дещо пригадати протиукраїнським ворохобникам типу і д-р Ріпки та ін., що вони звичайно «забувають». Чеська національно-соціялістична партія була основана в 1897 p. Op- ґанізаційною Радою на чолі з редактором Вацлавом Клофачом. B її Заклику тоді говорилося: «Міжнародня соціяльна демократія не є ділом робітництва та не повстала з його ініціятиви... He хочемо бути далі забавкою в брудних руках німецько-жидівських чужинців!»... A на рятунок чеського народу, бачила одинокий лік — «слов’янство і православіє» (Broucek: Ceskoslovensko... p. 43).

I щодо большевизму, мав д-р Ріпка властивий йому погляд. I так в річницю большевицької революції він в своїй радіопромові в 1942 p. з Лондону заявив:

«Большевизм є надлюдський ідеал, вічний ідеал, людський ідеал. Ідеал, який запалював мислі найблагородніших мужів від доби Платона, через вік християнський і французьку революцію по сьогодні... Як французька революція змагалась за здійснення ідеалу свободи, так старалась россійська революція здійснити ідеал рівности» (Броучек: Цитата автора, стор. 156). A в своїй книзі «Схід і Захід» ^ast and West), стор. 13, пише Ріпка про большевизм так: «Большевизм Леніна і Сталіна представляє творчу синтезу специфічних россійських і певних західних елементів» Щив.: Broucek: Цитата автора стор. 156).

A як міністер закордонної торговлі Чехословаччини на пресовій конференції в Лондоні 15 IV 1945 д-р Ріпка на прощання заявив, що «не уважає побоювання Західних союзників оправданими, що його край може статись васалом Совєтського Союзу» (Броучек: Цитата автора, стор. 157); див.: Ню Йорк Таймс, 15 IV 1945). Очевидно, що люди з таким ідеологічним багажем не можуть писати правду про українську державно-визвольну боротьбу та українців взагалі. He допусти Господи, щоби нас наші вороги хвалили!

B обороні Жатковича виступив пражський журнал «Трибуна» (“Tribuna”) і приніс дня 3 травня 1921p. гостру статтю «Криза конституції, а не Губернатора», в якій зроблено закид проти тої частини конституції, в якій мова про «Подкарпатську Русь». Ha цю, статтю реаґував мін. Бенеш, який в закордоннім комітеті палати послів зробив заяву, що із справи Карпатської України зробилися «всякі можливі питання, питання конституційне і навіть не знаю яке, а в дійсності, це не є питання конституційне, але адміністра- тивне. Ми маємо там передовсім завдання цивілізаційие, привести нарід до певного рівня, щоби він міг сам собою управляти. Ми не можемо зразу перевести вибори з уваги на число неграмотних, які би це могли зрозуміти, тому є потрібно приготовити населення до автономії» (Кремпа: За інтернаціональну... стор. 354-355; див.: Сте- ноґрафічний запис з нарад закордонного комітету палати послів — NSRC з 25 квітня 1921 p. ч. 19). Такою невластивою інтерпретацією конституції власної держави, грішив Бенеш не тільки проти засади права, але й моралі. Він дуже добре знав, що проблема автономії є справою конституційною і міжнародньою, а не адміністративною. За невиконання вчас автономних обов’язків Чехословаччйною Бенеш відповідав перед Ліґою Націй.

Реакція на статтю в Трибуні була так сильна, що президент Ma- сарик уважав потрібним, щоби автор конституції проф. Dr. Hoetzel (Гетцел) відповів на неї. Масарик зробив на статті в Трибуні свої примітки, які відтак д-р Гетцел у відповіді використав (Кремпа: За інтернаціональну... стор. 344; див.: Архів канцелярії Президента Республіки (АКПР) ПР 346/21 з 4 травня 1921; Венков (Venkov) із 7 і 12. травня 1921).

Президент Масарик приняв резиґнацію Жатковича дня 16 травня 1921 СЦр- Жаткович: Експозе; Трибуна з 5 IV 1921; Венков із 7 і 12. травня; АКПР — ПР 340/21).

Лист президента Масарика з дня 13 квітня 1921 з приводу резиґнації звучав:

«Пане Др. Жатковичу, я приняв Вашу поновну просьбу Вашої резиґнації з уряду тимчасового ґубернатора Подкарпатської Руси».

«Дякую Вам за служби, які Ви виявили в своїм уряді республиці і своїй вітчизні і бажаю Вашій дальшій праці для Вашого народу багато успіху».

Контрасигнував Черні, в.р., T. Ґ. Масарик, в.р. (Експозе стор. 25).

B цім листі мало слів, зате він багатий змістом і формою. Такі листи діставали австрійські фельдфебелі при відході із служби, про яких не було можна нічого похвального написати, і за службою яких ніхто не жалував. Уважаємо, що без уваги на те, як розвинулись політичні взаємини між Карпатською Україною і ЧСР, то Жаткович заслужив собі на зовсім іншого характеру листа особливо від президента Масарика.

Ha прощальнім бенкеті в Ужгороді Жаткович, м. ін., сказав: «Я пообіцяв свому народові — на основі чесно домовлених договорів, що ціла його територія на південь від Карпат, буде в рамках Чехословацької республіки повною самоуправною одиницею... та що карпатські русини будуть повними панами на своїй малій рідній землі. Ha жаль, ця обіцянка, можу сказати сміло і чесно, бо без моєї вини, ще не здійснилась» (Пероутка: Будовані..., стор. 2467).

Жаткович повернувся до Америки, зреферував ситуацію на Кон- ґресі русинів в Пітсбурґу при чому згадав закид чеської влади, що «русини не є зрілі до автономії». Американські русини із свого Кон- ґресу післали чеській владі меморіял, в якім влучно відповіли: «Якщо русини були зрілі для приєднання до ЧСР, то вони досить зрілі і для автономії» (Пероутка: Будовані... стор.2467).

Резиґнація Жатковича особливо торкнулась през. Масарика, який найбільше із державних мужів Чехословаччини мав з ним до діла. По відїзді Жатковича, през. Масарик звернувся до свого секретаря Інж. Яроміра Нечаса (Ing. Jaromir Necas), щоби випрацював свої пропозиції для невідкладних політичних проблем Карпатської України.

Нечас в листі з 18 серпня 1921 p. характеризував тодішню ситуацію на Карпатській Україні як неможливу для її дальшого задержання в інтересі республіки. Згадує про політичний хаос, який, спричинили неясні директиви з Праги та нещасне вмішування чеських публічних чинників до проблем русинів. 3 його листа виходить, що край потребує основних політичних змін.

Прага зробила з цього висновок, що справу можна буде направити відвідинами Карпатської України високими державними достойниками з Праги. 3 тою метою відвідав міністер Черни Ужгород в серпні, президент Масарик у вересні, а міністер Бенеш кінцем 1921 p. Ta все так залишилось як було, виходить, що той хаос відповідав інтересам політичних партій, що керували краєм.

B 1923 p. відкликала Прага віцеґубернатора Еренфельда, прихильного українцям, а на його місце прийшов А. Розсипал (A. Roz- sypal), централіст і завзятий протиукраїнець, а «ляльковим» Губернатором зробили д-р Антона Бескида. I то все називалось стабілізацією відносин на Карпатській Україні.

Інж. Нечас був великим прихильником українського народу. Характерний такий випадок. B 1919 p. приїхала до Ужгороду світової слави Українська Республіканська Капеля з дириґентом А. Коши- цем, і після незабутнього концерту вирушила до Праги. Ta по дорозі на донос москалів і чеха москофіла д-р Достала поліції, «що це комуністи», членів Капелі арештували й грозили висилкою в Україну. Завдяки наглій інтервенції Нечаса всіх звільнено й вони виїхали до Праги й інших держав Европи, де тріюмфально концертували.

Коли Пряшівська Карпаторусска Народна Рада — голова д-р Антон Бескид — атакувала в пресі проукраїнське рішення Всенародних Зборів в Хусті, то Нечас видав в квітні 1919 p. власним коштом в чеській мові брошуру, вякій виступав в обороні українців та їх державних інтересів.

B протиукраїнському русі був особливо активним д-р Алойс Ky- сак, уповноважений заступник Карпаторусской Народной Ради в Пряшеві. Ha атаки Кусака Нечас відповів: «Якщо Кусак так гостро нападає на українців, то нехай робить це на власний рахунок та рахунок свого оточення. Угорські русини доказали в Хусті дня 21 січня 1919 p. що думають про Україну».

Відносно взаємин і кордону між Словаччиною і Карпатською Україною Нечас пише: «Тут не вільно брати національність чи мову, як критерій для встановлення границі, але реліґію. Все, що гре- ко-католицьке, і словаки — мало би припасти Угорській Руси».

Пряшівським москофілам Нечас радить подивитись на знамениту моноґрафію др-а Томашівського «Етноґрафічна карта Угорської Руси», видана самою Петербурзькою Академією Наук в 1910 p., де говориться виключно про угорських українців.

Нечас сказав і чеським політикам: реальні політики числяться сьогодні з Україною чи вже самостійною, чи в рамках будучої федеративної Россії. «Хто з нас працює проти українців, хто їх зайво дражнить і робить з них наших ворогів, той шкодить інтересам Чехословацької республіки!» (Jaromfr Necas: Uhorska Rus a ceska zuma- listika, Uzhorod, duben, 1919).

Подаючи критичну аналізу нашого конституційного розвитку та взагалі взаємин в Чехословаччині, не маємо наміру замовчувати чи затемнювати ті успіхи, які ми, як нарід, протягом не повних двадцяти літ в демократичній чехословацькій державі здобули. Як життя показало, за цей короткий час ми виросли в національну й політичну силу. Це є одночасно й свідоцтвом великої здібности та творчої наснаги нашого народу, який за сприятливих умов в такім історично короткім часі в роках 1919-39 став центром уваги міжна- роднього політичного світу.

Із тої «занедбаної маси» та «землі без імені», як Закарпаття характеризували після упадку Австро-Угорщини, вийшов нарід свідомий свого національного призначення та політичної ролі. Метою нашої критичної аналізи є вказати на шкоду спричинену для самої держави й нас, штучно створюваною антинародньою протиукраїнсь- кою адміністрацією на Карпатській Україні. Були це початки нашого співжиття з чехами, і як показує випадок з Губернатором Жат- ковичем, переконати рішаючих чеських політиків в Празі про нашу правду було неможливо. Занадто довго чехи ісповідували промос- ковську віру й надію на россійське спасіння, що їх автоматично ставило на протиукраїнську барикаду.

Чехи є конструктивним творчим народом з властивим їм виявом патріотизму та філософії життя. Нарід з великими орґанізаційними здібностями, який вміє з малих початків творити великі діла. B державнім будівництві чехи показались добрими майстрами, слабшими у воєнній штуці, зате із світової завірюхи другої світової війни вийшли з дуже малими втратами. Є реальні в міжнародній політиці, в

»

якій мають більший вплив, ніж силу.

Ha Карпатській Україні вони зробили багато добра, але було грубою помилкою, що в своїй політиці у нас об’єднувались із протина- родніми місцевими й чужими силами, які спрямовували до проти- українського національного й політичного руху. Були й видатні чехи, яких поміч і працю ми з великим вдоволенням приймали, вони розробляли правильно наші проблеми, нам помагали, були й членами уряду в Празі, але не мали рішаючого впливу на зміну політики в краю. Щойно в 1938-39 роках із зміною державної системи Чехословаччини на федеративну, здобули українці екзекутивну державну владу в краю.