Мадярщина і Тріянонський Мировий договір

Мадярщина мала в себе найбільше чужонаціонального населення й чужої території, тому Мировим договором найбільше потерпіла. Делеґація Мадярщини підписала договір 4 червня 1920 p., яким зреклася чужонаціональних територій разом з населенням.

B день підписання Мирового договору на знак протесту й національної жалоби національний прапор в цілій Мадярщині був спущений на половину щогли і так його тримали протягом наступних 18 років. Щойно в 1938 p., коли почали з ласки Гітлера знову повертатись до Мадярщини первісно відділені від неї території, як частина Карпатської України, частина Словаччини, Бачка та ін., то пра- пор, в надії на дальші територіяльні зиски, був піднятий знову на нормальну висоту. Ta з упадком Гітлера скінчилась і ера Гортія, «збирача земель», титул даний йому в той час в Мадярщині.

Мадяри мріяли мати державу з 30 мільйоновим населенням, тому втрата території й населення була для них особливо дошкульною. Тріянонським Мировим договором Мадярщина втратила:

4. 4.020 км²

5. 589 км²

3. 20.651 км² з 1,509.000

1. 61.633 км² з 3,517.000

2. 103.093 км² з 5,257.000

населення в користь Чехословаччини, то є Словаччину і Закарпаття,

населення в користь Румунії — Семигород, половину Банату з містом Темешвар,

населення в користь Югославії — другу половину Банату, Бачку, Хорватію, Далмацію, Боснію> Герцеґовину, Словенію, Монтенеґро,

в користь Австрії — Бурґенланд,

в користь Польщі (Horthy Mikl6s: Emlekirataim,Masodik kiadas, Toronto, Canada, 1974, р. 130).

Разом втратила Мадярщина 68% території і 58% населення.

B зв’язку з вимріяною тридцять мільйоновою Мадярщиною, готували для неї мадярські політики велику й рішаючу ролю в Центральній Европі та Дунайськім басейні. Беручи під увагу поведінку мадярів в Карпатській Україні в pp. 1939-1944, можна собі уявити на випадок здійснення цієї мрії, їхній «правопорядок». Жертвою цієї тридцяти мільйонової «статистики» Мадярщини мали впасти поневолені нею народи під тиском насильної мадяризації.

Останній король Угорщини Карло вже в екзилю в Швайцарії робив приготування для повороту на мадярський трон, він плянував це здійснити після підписання Мадярщиною Мирового договору. B листі до реґента Гортія подає Карло своє становище до цієї проблеми: «Як законно й конституційно коронований король, який не зрікся жадних своїх прав, наслідком чого є свідомий і всіх своїх обов’язків, хочу взяти участь в консолідації держави та її зновувід- будові» — лист короля Карла до Гортія з 4 VI 1920 (Szinai MiH6s es Sziics Laszl6: Horthy Miklos titkos iratai, p. 23). 3 тою метою Карло двічі з’являвся в Мадярщині та не був принятий і мусів залишити край.

B добі між двома світовими війнами Мадярщина уважала себе королівством, хоч не мала короля. Горті представив і вияснив цю обставину так: «Кожний знає, що вся влада в Мадярщині належить Св. Короні, а тільки через акт короновання переходить на короля, тому й королівський замок, королівські добра належать Св. Короні, а не королеві. Таким чином можливе і королівство без короля (Szi- nai es Sztics: Horthy Mikl6s... p. 139, — промова Гортія про проблему королівства з нагоди відкриття пам’ятника Героям в Mezotur дня 8 X 1933 p.).

Інший державний муж Мадярщини, ґраф Аппоні Альберт писав дня 29 XI 1919 p. про цю справу так: «3 уваги на те, що панування (родове — В.

Проблемою короля займались національні збори Мадярщини дня 18 II 1920 p. і прийшли до висновку, що «коронований король не зрікся своїх прав». Національні збори, як носій національної суверенности, приняли одночасно рішення, що «зв’язки з Австрією, як також і наше Вирівнання з 1867 p., перестали бути дійсними». Натомість «виконавча влада короля від листопада 1918 p. тільки перестала діяти, а на той час, поки вона увійде знову в життя, призначили вибирати реґента» ^orthy Mikl6s: Emlekirataim, p. 124).

B Парижі постійно діяла Конференція Амбасадорів Побідної Антанти, яка уважала, що поворот Габсбурґів до Австрії чи Мадярщини «в основі загрожує мирові», а це Союзники не є схильні «ані визнати, ані стерпіти» (Цитовано за Horthy: Emlekirataim, p. 135).

Дня 3 XII 1921 p. приняли Національні збори Мадярщини під примусом Антанти дальший закон, яким позбавляється Габсбурґів трону, як теж касується Праґматична Санкція. B мотивації до закону катеґорично підкреслено, що «закон став дійсним тільки наслідком насильного порушення незалежности Мадярщини» (Horthy: Emlekirataim, p. 149; див.: Das Neue Fischer-Lexikon, 3 Ausgabe ^ttHabs- burger,” p. 2439-2440).

Підкреслення, що закон про позбавлення Габсбурґів трону, принятий Національними Зборами «під примусом», полегшує Мадярщині можливість дипломатичного маневру, якщо би настала потреба зміни цього закону. B зв’язку з розвитком сучасних політичних подій в Мадярщині така потреба досі не настала, але вона не є виключена в будуччині. Мабуть не без причин, що найстарший син короля Карла, д-р Отто фон Габсбурґ удержує добрі зв’язки з мадярськими еміґраційними колами у вільному світі та часто виступає в їхнійпресі, особливо католицькій.

Дня 4 червня 1920 p. підписала Мадярщина Тріянонський Мировий договір, яким визнала всі територіяльні зміни, що настали в наслідок рішення Мирової Конференції. Тільки два пануючі досі народи монархії, німці й мадяри, не ставили на Мировій Конференції політичних вимог. По відношенню до поодиноких народів монархії Австрія мала незрівняно кращий білянс ніж Мадярщина. Ta без уваги на це, обидві держави мали спільну долю, бо представники поневолених ними народів працювали закордоном і дома проти ці- лости Австро-Угорщини.

Підчас і після першої світової війни націоналізм, як визвольна ідея поодиноких поневолених народів, входив у них в поле практичної політики, проти чого пануючі досі держави не могли нічого свого рівного по силі поставити. Була це ера національних визвольних рухів, які й досі є живою динамічною політичною силою. Тому й доля Австрії та Мадярщини після першої світової війни не могла бути іншою, як рівнож не буде іншою для тих імперій, що поневолюють і досі чужі народи. Час є по стороні поневолених народів.