Чехословацька політика щодо Закарпаття

Порівняно з польською та особливо румунською етнополітикою, чехословацька політика щодо Закарпаття в історичній та спеціальній літературі характеризується як відносно ліберальна.

Головним пріоритетом політичної діяльності ЧСР у перші роки існування, які співпали зі світовою економічною кризою 1921 - 1922 рр., була соціально-економічна сфера: інтеграція окремих її територій, створення єдиного господарського комплексу, здійснення аграрної реформи, проведення соціальних перетворень тощо.

На загальнодержавному рівні значна увага в діяльності влади приділялася здійсненню такої соціальної політики, яка б позитивно відобразилася на соціальному становищі населення у регіонах, зокрема й Підкарпатській Русі. Так, у 1924 р. було прийнято закон про загальне соціальне страхування по хворобах і старості. У 1925 р. система виплат прямої державної допомоги по безробіттю була скасована, а забезпеченням безробітних стали опікуватися профспілки. Було прийнято закон про оплачувану відпустку та запроваджено диференційовані пенсії. Для службовців державних і громадських установ розмір пенсії наближався до останньої зарплати, у службовців приватних підприємств він становив дві третини зарплати, а в робітників коливався від 20 до 30 %. Значний обсяг соціальної допомоги здійснювали громадські благодійні організації. Для захисту інтересів сільських виробників було прийнято закон про запровадження протекціоністських заходів, які перешкоджали імпорту продовольства.

Чи не найбільше за час чеського правління у Закарпатті було зроблено у соціально-економічній сфері. Так, чималих успіхів чехами було досягнуто у розвитку економічної структури краю, зокрема, у ділянці технічної відбудови та соціальної організації краю (нові шляхи, громадські будови, лікарні). Зрештою, нецікава, але дієва статистика свідчить, що за короткий міжвоєнний період ХХ ст. чехи справді встигли добре розвинути соціальну та економічну структуру Закарпаття. У містах постала більшість сучасних функціональних громадських будівель із своєрідною архітектурною довершеністю. У 1921 році в Ужгороді з’являються кінотеатри, а у 1929 році в місті збудовано перший у Закарпатті аеропорт. Для чиновників збудували кілька гарних дільниць в Ужгороді та Хусті.

Проте чехам не вдалося розв’язати основної соціально-економічної проблеми краю - безземелля й безробіття. Попри те, що згідно з законом ЧСР про аграрну реформу (квітень 1919), який в цілому спрямовувався проти крупних австрійських та угорських магнатів на Закарпатті зокрема, проведена у регіоні 1920-х рр. чеська земельна реформа виявилася не зовсім ефективною. Частина землі у регіоні в результаті вилучення у власників для наступного її перерозподілу відійшла до державної земельної служби (фонду), ліси і пасовиська передавалися державним органам - лісовим дирекціям, а решта - до нових власників. Значну кількість земель продали за викуп заможним селянам та на пільгових умовах роздали (т.зв. «решткові маєтки») легіонерам та функціонерам Аграрної партії. Церковного землеволодіння реформа майже не торкнулася. В результаті чеська земельна реформа на Закарпатті охопила тільки незначну частину великої земельної власності (селянам - безземельним та малоземельним було виділено лише 35 тис. га землі).

На хронічному безробітті (лише протягом 1929-37 рр. кількість безробітних збільшилася в 15 разів, а на початку 1932 р. безробітних було понад 100 тис. чол.) закарпатського населення особливо позначилося те, що ряд місцевих підприємств, не витримуючи конкуренції з чеською промисловістю, були закриті.

За час чеського правління у Закарпатті активізувалось громадське та національне життя. Так, у краї функціонувало три мови — українська, російська, якою користувалися місцеві москвофіли, та «русинська», яка зводилася до спроби надати літературної форми закарпатським діалектам української. Чехи демонстративно дотримувалися «нейтралітету» у боротьбі цих трьох мов, і в школах чи державних установах вони могли вживатися на однакових засадах на вибір самого населення. Насправді ж такий різнобій просто робив чехословацьку владу стійкішою. Найтолерантніше Прага ставилася до українців. Це стосується не лише Закарпаття — чеська земля надала притулок багатьом політичним емігрантам із Наддніпрянської України та уярмленої поляками Галичини. З 1921 року у Празі функціонував Український вільний університет, був і український сільськогосподарський інститут.

Особливо на початку своєї окупації чехи намагалися піднести рівень освіти та культури закарпатських українців. Тоді майже з кожного села у Чехо-Словаччину направлялися учні для опанування ремесел (ковальство, кравецька справа, шевство, бондарство тощо), що за угорського панування для українців були недоступні. У 1920-30-х рр. відбулися певні зрушення і в середній освіті. Так, в Ужгородській, Мукачівській та Берегівській гімназіях викладання почалося українською мовою. Восени 1922 р. було відкрито гімназію у Хусті. У 1927 році створено єдину в Європі ромську школу.

Однак, починаючи з 1930-х рр. у Закарпатті помітні ознаки політики національно-культурних утисків українців. Так, в освітній сфері політика чехословацького уряду була спрямована на чехізацію населення через насадження чеських шкіл, які будувалися на кошти українського населення краю. Чеські школи перебували в краї на привілейованому становищі, і насаджувалися навіть у тих районах, де чеського населення не було взагалі. Там їх відвідували переважно єврейські діти. За 20 років панування в Закарпатті чеські власті 213 самостійних чеських шкіл та 191 чеський філіал при українських та угорських школах. Показовим також є факт, що 34 тис проживаючих на Закарпатті чехів у 1938 р. мали 5 гімназій з чеською мовою навчання, а 450 тис українців тільки 4 (чотири). Чеська мова як офіційна мова республіки запроваджувалася також в усіх державних установах. Навіть слова «українець», «український» стали небажаними для властей. Заборонялося вживати на сторінках газет і на мітингах слова «Закарпатська Україна».