Деклярація Директорії Української Народньої Республіки, оголошена 26-го грудня 1918 року в Києві.

а) Огляд виникнення Деклярації Директорії Української Народньої Республіки з 26-го грудня 1918 p.

Усунувши гетьмана Павла Скоропадського й опанувавши ситуацію в Україні, Директорія У.Н.Р.

Подруге, погляди членів Директорії У.Н.Р. й передових діячів українських політичних партій на державне будівництво не були твердо устійнені. Ішла суперечка про форму державної влади в Українській Народній Республіці: чи стати на позицію всенародної парляментарної демократії, чи на трудовий принцип. Міжнародна ситуація вимагала, щоб Українська Народня Республіка твердо базувалася на концепції повної всенародної парляментарної демократії. Знову шалена пропаганда большевиків в Україні в користь державної влади робітників і селян у формі так званих “пролетаріятських рад”, а також свіжі рани, нанесені тілу української нації землевласниками, промисловцями, торгівцями й офіцерами доби гетьмана П. Скоропадського, — промовляли за тим, щоб право голосу й участи в державних справах дати тільки трудовій клясі населення без огляду на їхню національність, цебто обмежити в політичних правах землевласників і можновладців капіталу.

У заграничній політиці існувало також дві орієнтації. Головний отаман C. Петлюра, д-р О. Назарук і інші вказували на потребу співпраці з Антантою проти зростаючої небезпеки з боку большевиків. Знову В. Винниченко, В. Чехівський і поважне число інших політиків обстоювали невтральне сгановиїце Української Держави. Як бачимо, аргументи одних і других не були позбавлені логіки, коли ми дивимося на процес подій із перспективи тодішніх відносин.

Після довгих вагань, дебатів, нарад і уточнень поглядів, Директорія У.Н.Р. оповістила дня 26-го грудня 1918 року тимчасову конституцію Української Ha- родньої Республіки й цього самого дня створила перший нормальний коаліційний уряд — Раду Народніх Міністрів — у такому складі:

В. Чехівський (У.С.Д.Р.П.) — прем’єр і міністер закордонних справ; проф. О. Мицюк (У.П.С.Р.) — міністер внутрішніх справ; д-р M. Шаповал (У.П.С.Р.) — міністер земельних справ; генерал О. Осецький (У.П.С.С.) — виконуючий обов’язки міністра військових справ; M. Білинський (У.П.С.С.) — міністер морських справ; C. Остапенко (У.П.С.Р.) — міністер торгівлі та промислу; П. Холодний (У.П.С.Ф.) — виконуючий обов’язки міністра освіти; Сергій Шелухин (У.П.С.Ф.) — виконуючий обов’язки міністра юстиції; В. Мазуренко (У.С.Д.Р.П.) — виконуючий обов’язки міністра фінансів; Л. Михайлів (У.С.Д.Р.П.) -— виконуючий обов’язки міністра праці; інж. П. Пилипчук (У.П.С.Р.) — керуючий міністерством шляхів; д-р Ів. Липа (безпартійний) — керуючий управлінням віровизнань; I. Штефан (У.П.С.Р.) — міністер пошт і телеграфів; проф. Дм. Антонович (У.С.Д.Р.П.) — міністер мистецтва; д-р Б. Матюшенко (У.С.Д.Р.П.) —міністер народного здоров’я; проф. Б. Мартос (У.С.Д.Р.П.) — міністер харчових справ; Д. Симонів (У.П.С.С.) — державний контролер; I. Сніжко (безпартійний) — виконуючий обов’язки державного секретаря; A. Pe- вуцький (жид. соц.-дем., Поалей-Сіон) —міністер жидівських справ; д-р О. Назарук (У.Р.П., Галичина) — голова управління преси.

Ha початку січня 1919 року кабінет доповнено такими особами: проф. Ів. Огіенко (У.П.С.Ф.) — виконуючий обов’язки міністра освіти; M. Корчинський (У.П.С.Ф.) — виконуючий обов’язки державного секретаря; і генерал О. Греків (У.П.С.С.) — міністер військових справ.

Члени Українського Уряду під проводом В. Чехів- ського, як бачимо, походили з тих партій і організацій, що належали до Українського Національного Союзу. Кабінет В. Чехівського прийняв на себе важливі й тяжкі завдання в невідрядних тодішніх обставинах державного будівництва.

б) Текст Деклярації Директорії Української Ha- родньої Республіки з 26-го грудня 1918 року.

“Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця Землі Української руйнуюче поміщицько-монархічне панування — гетьманщину.

Україну вичищено від карних експедицій, старост, жандармів та інших злочинних інституцій пануючих кляс. Відновлено національно-персональну автономію, що забезпечує кожній нації право на вільне життя.

Цензові думи та земства, поставлені гетьманським урядом, скасовано й відновлено демократичні, вибрані всенародним голосуванням, opiани місцевого само- урядування.

До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народньої Республіки оголосила, іцо всі дрібні селянські господарства й усі трудові господарства залишаються в користуванні попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у війська Республіки для боротьби з бувшим гетьманом. Верховне порядкування цією землею належить Директорії Української Народньої Республіки. Ця постанова стосується також до манастирських, церковних і скарбових земель. Для переведення реформи організовано Народні Земельні Управи.

По “Наказу № 1 Директорії селянам” робляться списки контрибуцій, узятих поміщиками з селян для повернення їх покривдженим.

Так само ведуться слідства по всій Україні з приводу тих зловживань, які було вчинено над селянством поміщиками та гетьманським урядом.

Постановою 9-го грудня Директорія відмінила всі закони й постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено восьмигодинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів.

B усіх інших галузях життя Директорія так само відмінила всі закони й постанови гетьманського уряду, направлені проти інтересівтрудящих кляс і шкідливих для всього громадянства.

Уповноважена силою й волею трудящих кляс України, Верховна Влада Української Народньої Республіки, — Директорія цими законами завершила перший акт соціяльного та національно-політичного визволення українського народу.

Слідуючим етапом нашої революції e творення нових справедливих, здорових і відповідних до реального відношення сил у державі, соціяльних і політичних форм.

Директорія e тимчасова верховна влада революційного часу. Одержавши на час боротьби силу й право управління державою від першого джерела революційного права — трудящого народу, Директорія передасть своє повноваження тому ж самому народові.

Але Директорія вважає, що право правління й порядкування краєм повинно належати тільки тим кля- сам, які суть основою громадянського життя, які творять матеріяльні та духові цінності, які кров’ю й життям своїх членів вступили до боротьби з руйнуючими силами сучасного ладу.

Влада в Українській Народній Республіці повинна належати лише клясам працюючим — робітництву й селянству, тим клясам, що здобули цю владу своєю кров’ю.

Так звані “пануючі кляси”, кляси земельної і промислової буржуазії, за сім місяців цілковитого, нічим необмеженого свого панування в Україні, доказали свою цілковиту нездатність і надзвичайну шкідливість для всього народу в управлінні Державою.

Маючи всі матеріяльні, фізичні й духові засоби, маючи повну волю для організації економічного й політичного життя, ці кляси внесли тільки дезорганізацію й руїну в край. Переслідуючи тільки свої вузько- клясові егоїстичні інтереси, ці кляси вели воістину грабіжницьку політику в краю.

Ними розграбовано, розкрадено й роздано в чужі імперіялістичні руки значну частину державно-народного майна.

Дбаючи тільки про накоплювання капіталів у приватних руках, ці люди довели промисловість до нового занепаду, а господарство краю до злиденного стану.

Розцвіт спекуляції за панування цих правителів дійшов до нечуваних розмірів. Поводячись як у завойованій країні, великовласники правили методом безоглядного терору й насильства. Закопування живцем у землю, вирізування шматків живої шкіри, випікування очей так званими “поміщицькими карателями” були цілком нормальним способом управління народом. Будучи чужинцями в краю, великовласники брутально топтали національні права і здобутки народу, ганьбили гідність його державности, продавали й зраджували з такими жертвами й такою працею збудовані державні форми.

3 боку революційного правительства, поставленого народом, що в гніві й муках повстав проти цих гнобителів, було б злочинством супроти всього краю після цього допустити ці кляси до участи в правлінні країною.

Отже Директорія заявляє:

Кляси нетрудові, експлуататорські, які живляться й розкошують із праці кляс трудових; кляси, які нищили край, руйнували господарство й відзначили своє правління жорстокостями й реакцією, не мають голосу в порядкуванні державою.

Директорія передасть свої права й уповноваження лише трудовому народові самостійної Української Ha- родньої Республіки.

Директорія пропонує:

1. Трудовому селянству, що перше відгукнулось на поклик Директорії та встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з’їхатись у губернії й вибрати своїх делег атів на Конґрес Трудового Народу України. Ti делегати будуть представляти там волю як того озброєного селянства, що тепер тимчасово у війську, так і тих, що мирною працею дома допомагають творити народний державний лад та порядок.

2. Міському робітництву вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та інших установ людської праці своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України.

Частина робітництва неукраїнської національности під час боротьби українського народу з бувшим гетьманом ставилась до цієї боротьби не з повною активністю, а частина невтрально. Директорія гадає, що в боротьбі за визволення всіх працюючих неукраїнське робітництво забуде свою національну нетерпимість і щиро та дружньо прилучиться до всього трудового народу України.

3.

Місце й час відкриття праці Конгресу, а також норми виборів до нього Директорія оповіщає окремою інструкцією.

Конгрес Трудового Народу України матиме всі верховні права й повновласть рішати всі питання co- ціяльного, економічного та політичного життя Республіки.

Конгрес Трудового Народу України, як революційне представництво організованих працюючих мас, скликається не по удосконаленій формі виборів, якої додержати зараз неможливо. Надалі, коли настане мирне життя, він має бути замінений представництвом працюючих мас, обраним по удосконаленій системі виборів, цебто Установчими Зборами.

Конгрес Трудового Народу України має вирішити форми влади, як на місцях, так і в центрі. До цього вирішення Директорія вважатиме всякі спроби захвату влади якимибудь групами насильством над волею

Трудового Українського Народу й тому буде рішуче припиняти всякі такі самовільні виступи.

До Конгресу Директорія верховною владою своєю насамперед поверне селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками.

Рятуючи державу від дальшого господарського та промислового занепаду, розграбування та безоглядної експлуатації робітництва та всього населення, Директорія поставить на фабриках, заводах та інших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здорового, корисного для народу життя.

Bci зусилля свої Директорія направить на таку організацію народного господарства, яка відповідала б сучасному переходовому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ і на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту й визиску. Директорія вважає своїм обов’язком взяти під керування Української Народньої Республіки головні галузі української промисловости й направити все господарство в них в інтересах працюючих кляс і всього громадянства, а не малої групи кляси великовласників.

Bci форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть організовані “Комісії для Боротьби зі Спекуляцією”. Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої необхідности (шкіри, мануфактури, залізних виробів та іншого краму, а також продуктів споживи).

Стаючи твердо fi непохитно на шлях соціяльних основних реформ, Директорія вважає необхідним підкреслити, що вживатиме всіх засобів, щоб уникнути анархічних, незорганізованих і несистематичних форм цієї перебудови. Директорія вважатиме своїм обов’яз- ком погоджувати ці великі завдання з соціяльно-істо- ричними й міжнародними умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціяльних реформ, яких досягатиме світова, особливо західньоевропейська трудова демократія.

B сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на ґрунті цілковитого невтралітету й бажання мирного співжиття з народами всіх держав. Ставлячи перед собою великі та складні завдання, Директорія хотіла б всі здорові, трудові сили свого народу вжити не на криваву боротьбу з сусідами, а на утворення нового життя в краю та на заведення порядку й ладу, так бажаного всім працюючим.

Так само у внутрішніх відносинах Республіки Директорія ставить собі метою національну згоду та дружнє поєднання трудової демократії всіх націй, що заселюють Українську Землю.

Директорія щиро вірить, що спільними силами всіх працюючих трудовий нарід України без жорстоких, кривавих і непотрібних форм боротьби досягне своєї мети. Отже клясам нетрудовим треба розуміти й чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшости народу повинно належати тільки самій більшості, цебто клясам трудовим.

Трудову інтелігенцію Директорія рішуче закликає стати на бік працюючих кляс і в інтересах творення нового справедливого й здорового життя для всього народу прикласти своїх сил, знання й науки для найкращого направлення будівничого соціяльного процесу.

Соціялістичні партії та групи всіх соціялістичних напрямків і всіх національностей Директорія кличе поставитися з повним розумінням важности моменту, і всі свої сили направити на правильну та достойну трудового народу організацію волі його, на організацію порядку н ладу по всій землі Трудової Республіки.

Доручаючи негайно проведення в життя цих великих завдань Урядові Української Народньої Республіки — Раді Народніх Міністрів, Директорія вірить, що ввесь трудовий нарід України щиро допоможе своєму Урядові в цій відповідальній роботі.

Голова Директорії Української Народньої Республіки В. Винниченко. Члени Директорії: Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко”.

в) Політично-державна якість Деклярації Директорії Української Народньої Республіки з 26-го грудня 1918 року.

Правдоподібно, що автором Деклярації з 26-го грудня 1918 року був голова Директорії У.Н.Р., В. Винниченко. Поправки до тексту внесли інші члени Директорії, як також передові діячі політичних партій.

Деклярація Директорії з 26-го грудня 1918 року представляє собою тимчасову конституцію доби Директорії Української Народньої Республіки. Деклярація відкинула концепцію всенародної парляментарної демократії, а проголосила трудовий принцип обмеженої демократії, цебто застерігла право вирішального голосу в державних справах трудовим клясам народу: міським робітникам, трудовому селянству й трудовій інтелігенції, що мали виконувати свою владу через вибрані ними трудові ради. Директорія таким чином порушила модерну конституційну засаду прав людини та громадянина, що забезпечує кожній людині громадську й політичну волю, незалежно від її релігії, національности, маєткового стану тощо.

Деклярація Директорії з 26-го грудня 1918 року стверджує, що тривалий державний лад в Українській Народній Республіці ухвалить Конгрес Трудового Народу України. Зокрема Конгрес мав створити центральну владу без участи великих землевласників та можновладців капіталу й засобів виробництва. Систему виборів до Трудового Конґресу встановлено за трудовими куріями. Згідно з Інструкцією про Вибори з дня 5-го січня 1919 p., Конгрес Трудового Народу України мав складатися з 593 депутатів. Мандати були розділені в окремих губернях відповідно до трьох трудових кляс. Ha всю територію У.Н.Р. загально припадало на курію селян 377 послів, на робітників — 1 18 і на трудову інтелігенцію — 33. До цього загального числа 528 треба ще додати 65 депутатів від Західньої України, що були призначені після ратифікації постанови Української Національної Ради З.У.Н.Р. про злу- ку. Поділ мандатів на три трудові курії забезпечив українському селянству абсолютну більшість у Конгресі Трудового Народу України.

Директорія У.Н.Р. до часу скликання Трудового Конгресу, згідно з Деклярацією з 26-го грудня 1918 p., продовжувала далі бути в політичному аспекті прав- ною колективною диктатурою з повнотою влади. Вона й далі виконувала функції тимчасової верховної влади У.Н.Р. Особовий склад її залишився такий самий, як був досі. Деклярація точно не визначила компетенцій поодиноких членів Директорії, як також не подала обсягу fi характеру справ, що мали рішатися на її пленарних колегіяльних засіданнях.

Директорія, як колективний президент Української Народньої Республіки, мала тимчасові права голови Української Держави й її репрезентації. Зокрема Директорія затверджувала закони, що їх ухвалювала Рада Народніх Міністрів після опрацьовання їх відповідними міністрами, а санкцію Директорії стверджує відповідний державний секретар. Заграничні ноти підписували всі члени Директорії й міністер заграничних справ. Далі, Директорії на підставі Деклярації прислуговувало право амнестії, аболіції й верховного командування всіма збройними силами України.

Згідно з Деклярацією з 26-го грудня 1918 p., Українська Народня Республіка була правовою державою. Ha основі договору з Державним Секретаріятом

З.У.Н.Р. з 1-го грудня 1918 p. територія тодішньої Української Держави простягалася від Сяну до Дону.

Начальним виконавчим органом Української Ha- родньої Республіки стала Рада Народніх Міністрів, яку покликувала до життя Директорія й яка відповідала перед нею до часу скликання Трудового Конгресу. Деклярація проголосила, що адміністрація на місцях мала також базуватися на концепції “трудової демократії”, цебто трудових рад. Фактично однак ця постанова не була здійснена, бо державна адміністрація виконувалася за допомогою відповідних повітових і гу- берніяльних комісарів У.Н.Р., а в сфері самоурядуван- ня обов\'язували волосні ради й земства, що були вибрані загальним голосуванням.

Державну адміністрацію провадила Рада Народніх Міністрів fi її поодинокі міністри. Судівництво було незалежне, на чолі якого стояв Генеральний Суд У.Н.Р., як це було за часів Української Центральної Ради. Щодо збройних сил України, то адміністрацією війська керував міністер військових справ, а фронтом — головний отаман. У принципі обов’язувала загальна мобілізація війська. Фактично однак нові військові частини творилися так, що наперед призначувано командира, а він уже добирав собі штаб, під- старшин і вояків. У Корпусі Січових Стрільців обов’язувала кадрова система.

Деклярація скасувала закони ген. П. Скоропадського, видані в інтересі землевласників та володарів капіталу й засобів виробництва; проголосила національно- політичну автономію для громадян У.Н.Р. неукраїнської національности та в соціяльній сфері в основі відновила закони Української Центральної Ради, як, наприклад: постанова про усуспільнення землі, про 8- годинний день праці в промисловості, про організацію фабричних комітетів, про свободу коаліцій та страйків тощо.