2. “Тимчасовий Основний Закон” Української Національної Ради, прийнятий у Львові дня 13-го листопада 1918 року.

а) Огляд виникнення “Тимчасового Основного Закону” Української Національної Ради.

Перша Світова Війна захитала підвалини європейських імперій і монархія Габсбургів опинилася в стадії повного розвалу.

Уже наприкінці 19-го сторіччя на українських землях Австро-Угорщини під впливом M. Драгоманова постали масові українські політичні партії — Українська Радикальна Партія (заснована 1890), Українська Національно-Демократична Партія (засн. 1899) й Українська Соціял-Демократична Партія (засн. 1903). Згадані партії в конституційних відносинах Австрійської монархії високо розвинули політичне життя й виховали Україні низку поважних парляментаристів і державних мужів.

Тому нічого дивного, що скоро тільки на галицькому овиді з’явилися перші ластівки капітуляції Центральних Держав і широко пролунали привабливі засади Чотирнадцятьох Пунктів президента Вилсо- на, — міста й села Західньої України почали спонтанно приготовлятися до Листопадового Чину. Українська Парляментарна Репрезентація в Австрії, до якої входили посли Української Національно-Демократичної Партії й Української Радикальної Партії зі Схід- ньої Галичини й Буковини, рішили зформувати офіційне політичне представництво українського народу Австро-Угорщини. Отже, вона дня 10-го жовтня 1918 року революційним шляхом скликала до Львова на 18-го жовтня 1918 p. збори представників усіх послів до Державної Ради у Відні, членів Палати Панів, послів галицького й буковинського сеймів і по три делегати від кожної української політичної партії, щоб таким чином здійснити право самовизначення українського народу.

Саме дня 16-го жовтня 1918 p. цісар Карло видав маніфест, яким заповів перебудову Австрії на національно-федеративних принципах і закликав у цій справі створити відповідні представництва з послів до Державної Ради у Відні.

Збори відбулися у Львові дня 18-го жовтня 1918 p. Ними керував тодішній голова Української Парлямен- тарної Репрезентації в Австрії, д-р Є. Петрушевич. Між присутніми були також митрополит А. Шеп- тицький і єпископ Гр. Хомишин. Збори рішили укон- ституоватися в політичне представництво українського народу Австро-Угорщини п. н. “Українська Національна Рада” й видали конститутивну ухвалу про утворення Української Держави такого змісту:

“Стоячи на становищі самовизначення народів, Українська Національна Рада, як конституанта, постановляє:

I. Ціла етнографічна українська область в Австро- Угорщині — зокрема Східня Галичина з граничною лінією Сяну і з влученням Лемківщини, північно-захід- ня Буковина з містами Чернівці, Сторожинець і Серет та українська полоса північно-ехідньої Угорщини — творять одноцілу українську територію.

II. Ця українська національна територія уконсти- туовується оцим як Українська Держава. Постановляється поробити приготовні заходи, щоб це рішення перевести в життя.

III. Взивається національні меншості на цій українській області — при чому жидів признається за окрему національність — щоб уконституовалися і негайно вислали своїх представників до Української Національної Ради в кількості, відповідаючій їхньому числу населення.

IV. Українська Національна Рада виготовить конституцію для утвореної цим способом держави на основі загального, рівного, таємного й безпосереднього права голосування з пропорціональним заступництвом і правом національно-культурної автономії та правом заступництва при уряді для національних меншостей.

V. Українська Національна Рада жадає, щоб зорганізована оце в державу українська територія мала безумовно своїх заступників на Мировій Конференції.

VI. Теперішньому австро-угорському міністрові заграничних справ, баронові Буріянові, відмовляється права переговорювати іменем цієї української території”.

Ha другий день, 19-го жовтня 1918 року, згадані збори у Львові були поповнені делегатами всієї зорганізованої Галичини. Присутніх було кілька тисяч репрезентантів. Збір українських парляментаристів і делегатів політичних партій урочисто проголосив утворення Української Національної Ради, прочитано конститутивну постанову про відновлення Української Держави, обрано д-ра Є. Петрушевича на голову Української Національної Ради та створено з-поміж членів цієї Ради загальну виконавчу делегатуру (тимчасовий уряд) під проводом д-ра Є. ГІетрушевича, де- леґатуру для Галичини під проводом д-ра Костя Ле- вицького й делегатуру для Буковини під проводом проф. О. Поповича. Галицька делеґатура у Львові уконституовалася дня 27-го жовтня 1918 року в такому особовому складі:

Голова — д-р K. Левицький; Заступники голови — Ів. Кивелюк, д-р 1в. Макух; Секретарі — д-р В. Бачин- ський, д-р C. Баран і д-р 0. Назарук. Цій делегатурі підпорядкувалися Центральний Військовий Комітет у Львові, управи партій та їхні установи в краю.

Проте Українська Державність у межах колишньої Увстро-Угорщини фактично почалася дня 1-го листопада 1918 p., цебто датою реального усунення українською збройною силою під командуванням полк. Дм. Вітовського існуючої в Галичині австрійської й польської влади. Це сталося вночі з 31-го жовтня на 1-го листопада 1918 p. Рано-вранці населення Львова пробудилося та знайшло себе під стягом української влади. Ha мурах Львова розліплено урядове повідомлення Української Національної Ради такого змісту:

“До населення міста Львова.

Волею українського народу утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської монархії Українська Держава.

Найвищою владою Української Держави є Українська Національна Рада.

3 нинішнім днем Українська Національна Рада перебрала владу в столичнім місті Львові й на цілій території Української Держави.

Дальші зарядження видадуть цивільні й військові органи Української Національної Ради.

Взивається населення до спокою й послуху тим зарядженням.

Під цією умовою безпечність публічного порядку, життя й маєтку, як також забезпечення поживою, вповні запоручається.

Львів, дня 1-го листопада 1918 p.

Українська Національна Рада”.

A проклямація до населення Західньої України була такого змісту:

“Український Народе!

Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар Своєї землі, вільний громадянин Української Держави.

Дня 18-го жовтня Твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської монархії Українська Держава й її найвища влада — Українська Національна Рада.

3 нинішнім днем Українська Національна Рада перебрала владу в столичнім місті Львові й на цілій території Української Держави.

Український Народе!

Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш, як непереможний мур, при Українській Національній Раді й відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу.

Заки будуть установлені органи державної влади в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають перейняти всі державні, краєві і громадські уряди й ім’ям Української Національної Ради виконувати владу.

Де цього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі урядники мають бути усунені.

Bci жовніри української народности підлягають нині виключно Українській Національній Раді й наказам установлених нею військових влад Української Держави. Bci вони мають стати на її оборону. Українських жовнірів із фронту відкликається оцим до рідного краю на оборону Української Держави.

Bce здібне до зброї українське населення мас утворити боєві відділи, які або увійдуть у склад Української Армії, або на місцях оберігатимуть спокій і порядок. Особливо мають бути бережені залізниці, пошта й телеграф.

Усім громадянам Української Держави без різниці народности й віроісповідання запевняється громадянську, національну й віроісповідну рівноправність.

Національні меншості Української Держави — поляки, жиди, німці — мають вислати своїх представників до Української Національної Ради.

Аж до видання законів Української Держави обо- в\'язують дотеперешні закони, оскільки вони не стоять проти основ Української Держави.

Скоро тільки буде забезпечене й укріплене становище Української Держави, Українська Національна Рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього й таємного виборчого права Установчі Збори, які рішать про дальшу будучність Української Держави.

Склад утвореного Українською Національною Радою кабінету і його програму оголоситься.

Український Народе!

Bci Свої сили, все посвяти, щоб укріпити Українську Державу!

Львів, дня 1-го листопада 1918 p.

Українська Національна Рада”.

Члени Української Національної Ради, маючи зразкову правничу ерудицію й великий політичний досвід, у дуже короткому часі оформили необхідні конституційні акти й зорганізували уряд. Отже, вже 9-го листопада Українська Національна Рада встановила офіційну урядову назву Української Держави, а львівська делегатура Української Національної Ради цього ж самого 9-го листопада зформувала перший уряд,

найменований “Тимчасовим Державним Секретарія- том” або “Радою Тимчасового Державного Секрета- ріяту”. Особовий склад кабінету був такий.

Кость Левицький — голова Ради Державних Секретарів і секретар скарбу; Льонгин Цегельський — внутрішні справи; Василь Панейко ■— заграничні справи; Дмитро Вітовськии — військо; Іван Мирон — шляхи; Олександер Барвінський — освіта й віросповідання; Ярослав Литвинович — торгівля та промисловість; Олександер Пісецький — пошта й телеграф; Степан Баран — земельні справи; Сидір Голубович — юстиція; Іван Макух — публічні дороги; Антін Чернецький — праця й суспільна опіка; Іван Куровець — суспільне здоров’я. Степан Федак, голова Харчового Уряду, мав завідувати постачанням у Державному Секрета- ріяті. Степан Витвицький — секретар Української Національної Ради.

Врешті дня 13-го листопада 1918 p. Українська Національна Рада одноголосно прийняла “Тимчасовий Основний Закон”, як малу конституцію Західньо- Української Народної Республіки.

б) Текст “Тимчасового Основного Закону” Української Національної Ради.

“Тимчасовий Основний Закон.

Артикул 1. H а з в а

Держава, проголошена на підставі права самовизначення народів Українською Національною Радою у Львові дня 19-го жовтня 1918 року, охоплююча ввесь простір бувшої Австро-Угорської монархії, заселений переважно українцями, мае назву: Західньо-Україн- ська Народна Республіка.

Артикул II. Г p а н и ц і

Простір Західньо-Української Народної Республіки покривається з українською суцільною етнографічною областю в межах бувшої Австро-Угорської монархії, то e з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимиріею й Буковиною та з українськими частинами бувших угорських столиць (комітатів) — Спиш, Шариш, Земплон, Уг, Берегоча і Мармарош, як вона означена на етнографічній карті Австрійської монархії Карла барона Чер- нііа «Ethnographische Karte der Osterreichischen Monarchie, entworfen von Karl Freiherr Czernig, her- ausgegeben von der k. u. k. Direction der Osterreichi- schen Statistik, Wien, 1855, 1:864 000.»

Артикул III. Д e p ж а в н a c у в e p e н н і c т ь Оця державна територія творить самостійну За- хідньо-Українську Народну Республіку.

Артикул IV. Д e p ж а в н e з a c т у п н и ц т в о Права влади іменем Західньо-Української Народної Республіки виконує ввесь її народ через своє заступництво, вибране на основі загального, рівного, безпосереднього, таємного й пропорціонального права голосування без різниці статі. Ha цій основі мають бути вибрані Установчі Збори Західньо-Української Народної Республіки. До часу зібрання Установчих Зборів виконує всю владу Українська Національна Рада й Державний Секретаріят.

Артикул V. Г e p б і п p а п о p Гербом Західньо-Української Народної Республіки є Золотий Лев на синім полі, обернений у свою праву сторону. Державна печать має довкола гербу напис: Західньо-Українська Народна Республіка”.

в) Політично-державна якість “Тимчасового Основного Закону” Української Національної Ради.

“Тимчасовий Основний Закон” з 13-го листопада 1918 року — це мала конституція Західньо-Української Народної Республіки. Хоч конституанта Захід- ньої України — Українська Національна Рада — дня 18-го жовтня 1918 року ухвалила деклярацію про утворення Української Держави в федеративному зв’язку з Австрією, а 19-го жовтня офіційно проголосила ту деклярацію, — то проте Західньо-Україн- ська Народна Республіка, як суверенна й самостійна державна формація, в розумінні конституційного права почала існувати 1-го листопада 1918 року, коли то українці шляхом державного перевороту фактично перебрали в свої руки державну владу, роззброївши австрійське військо, як у Галичині зі столичним містом Львовом, так і на Буковині й Закарпатті.

Основоположники Західньо-Української Народної Республіки в своїм конституційнім акті з 13-го листопада 1918 року виразно покликуються на природне право самовизначення народів та проголосили в Українській Державі повну всенародну парляментарну демократію, як основу державного режиму. Державна суверенність у З.У.Н.Р. належала народові, цебто всім без винятку громадянам, які здійснювали цю суверенність шляхом представництва, вибраного загальним, рівним, безпосереднім, таємним і пропорціональним голосуванням. До часу вибору парляменту, суверенне право народу виконувала Українська Національна Рада, яка первісно складалася з 56 членів (з 32 послів із Галичини й Буковини до Державної Ради у Відні, з 20 послів до галицького й буковинського сеймів і з 4 членів до Палати Панів). Той первісний склад Української Національної Ради був доповнений до 150 депутатів, вибраних 26-го листопада 1918 року з повітів і міст, а також президія Української Національної Ради кооптувала пропорціональне число представників від українських політичних партій. Таким чином в Українській Національній Раді були заступлені всі політичні партії Галичини (Українська Національно-Демократична Партія, Українська Радикальна Партія,

Українська Соціял-Демократична Партія й Українська Християнсько-Суспільна Партія). Пропорціональ- не зуступництво в Українській Національній Раді було призначене всім національним меншостям Галичини.

За зразком англійської парляментарної системи, Українська Національна Рада виконувала, крім законодавчих функцій, також адміністративно-виконавчі, формуючи Уряд — Раду Державних Секретарів, — який політично відповідав перед парляментом. Голова Української Національної Ради був одночасно президентом держави.

Уряд Західньо-Української Народної Республіки називався Радою Державних Секретарів. Вона була зформована на засаді повної української національної консолідації. До Уряду входили державні секретарі від усіх українських політичних партій пропорціонально до своєї виборчої сили. Національним меншостям у Галичині була забезпечена персональна автономія з правом їхнього заступництва в Уряді.

Ha підставі “Тимчасового Основного Закону” з 13-го листопада 1918 p. суверенна влада З.У.Н.Р. мала виконуватися на всіх українських землях бувшої Австро-Угорщини, простором десь коло 70 000 км- із 6 000 000 населенням. Фактично однак у руках Уряду Західньо-Української Народної Республіки було 49 повітів із простором десь коло 40 000 км^: із 4 000 000 населенням, бо Буковину дня 11-го листопада 1918 p. захопили румуни, а Закарпаття, щоб не попасти під владу мадярів, об’єдналося з Чехо-Словаччиною, за- стерігши за собою автономію. Сама Галичина з першого дня своєї незалежности провадила запеклу й затяжну війну з поляками, що були вправні в політичних і дипломатичних підступах, і тому частина Лем- ківщини, як також деякі інші повіти в Західній Галичині опинилися під їхньою владою.

Адміністративний лад у Галичині був уреґульо- ваний основним законом З.У.Н.Р. “про тимчасову адміністрацію областей З.У.Н.Р.” з 16-ro листопада 1918 року. Адміністративний поділ затримано на повіти. Повітову адміністрацію очолював повітовий державний комісар, номінований державним секретарем внутрішніх справ. Самоурядування затримано за попереднім ладом із тим, що його треба було переорганізувати на підставі загального й рівного виборчого права та знесення привілеїв шляхти й різних інших цензів.

Згідно з основним законом Української Національної Ради “про тимчасову організацію судівництва та виміру справедливости” з 21-го листопада 1918 року, судівництво було незалежне від уряду. Найвищий Суд у Львові був начальною судовою інстанцією. Державний секретар справедливости мав нагляд над виконуванням законів. У сфері адміністрації й судівництва в З.У.Н.Р. обов’язували закони й розпорядження австрійського законодавства, якщо вони не суперечили державності Західньо-Української Народної Республіки.

Законом із 4-го січня 1919 p. створено окремий Виділ Української Національної Ради. Його очолював голова Української Національної Ради. До нього належало 9 членів, що їх вибирала Українська Національна Рада з-поміж своїх депутатів. Виділ Української Національної Ради виконував функції, що звичайно входять в обсяг уповноважень президента держави, зокрема Виділ Української Національної Ради затверджував і оповіщав закони.

Українська Національна Рада 14-го квітня 1919 p. видала окремий закон “про вибори до сейму”. Активне виборче право прислуговувало всім громадянам, які закінчили 20 років, а пасивне, — які закінчили 28 років. Сейм мав складатися з 226 послів (на українську курію припадало 160; на польську — 33, на жидівську — 27 і на німецьку — б). У межах кожної курії, поділеної на виборчі округи, партії розподіляли між собою мандати за пропорціональним принципом. Перші вибори були розписані на червень 1919 p., але вони не відбулися з огляду на польську інвазію.

Західньо-Українська Народна Республіка була в розумінні політичного права цілком суверенною державою до дня 22-го січня 1919 року, коли то був проголошений “Універсал Соборности” Української Народньої Республіки й Західньо-Української Народної Республіки.