Конституція Української Народньої Республіки, прийнята 29-го квітня 1918 року в Києві.

а) Огляд виникнення Конституції Української Народньої Республіки.

Після видання Четвертого Універсалу кабінет В. Винниченка подався до димісії й Український Уряд перейшов у руки соціялістів-революціонерів у такому складі.

В. Голубович — голова Ради Міністрів і міністер закордонних справ. Інші міністри: А. Немоловський — військові справи; П. Христюк — внутрішні справи; M. Ковалевський — харчові справи; H. Григоріїв — освіта; Є. Сокович — шляхи; А. Терниченко — земельних справ; C. Перепелиця — фінанси; M. Ткаченко — судових справ; Д. Антонович — морських справ. Два останні міністри — Ткаченко й Антонович — належали до У.С.Д.Р.П.

Щоб поневолити Україну для своєї безоглядної експлуатації, большевицький уряд покинув своїх союзників — Антанту — і дня 2-го грудня 1917 p. всту- пив у переговори з Центральними Державами, а дня 15-го грудня 1917 p. заключив із ними загальне перемир’я. За два дні після перемир’я, 17-го грудня 1917 p., большевики оголосили війну Українській Народній Республіці, кинувши проти України все своє військо, відтягнене з протинімецького фронту.

Україна не могла воювати на двох фронтах. Тим більше, що всі добре пам\'ятали недавню катастрафу Російського Тимчасового Уряду Керенського, який намагався безконечно продовжувати війну, всупереч волі населення, аж до переможного кінця. Тому Український Уряд був примушений і собі дня 25-го грудня

1917 p. вступити в мирові переговори з Центральними Державами.

Большевики всіма силами заатакували Україну. Тм залежало, щоб українську делегацію на мирових переговорах із Центральними Державами показати без території, столиці й уряду. Однак не легко їм було це здійснити. Українське військо під командуванням C. Петлюри в жорстоких і завзятих оборонних боях 4-го лютого 1918 p. зліквідувало большевицьке повстання в Києві. Але на допомогу повстанцям поспішали з Лівобережжя орди Муравйова.

1918 року.

Однак Рада Народніх Міністрів уже виконала своє завдання, бо делегати Української Народньої Республіки — О. Севрюк, M. Левитський і M. Остапенко — саме дня 9-го лютого 1918 року підписали в Бересті мир із Центральними Державами на дуже почесних і корисних умовах для України. Передусім то був акт далекоглядної дипломатичної вартости, що fi досі не втратив свого значення. Ним Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина fi Болгарія визнали де юре відновлену Українську Державу. Мировий договір у Бересті передбачав встановлення західнього кордону У.Н.Р., що був між Австро-Угорщиною й Росією в 1914 році. Холмщина й Підляшшя мали входити в склад території України. Як таємний додаток до цього мирового договору укладено окрему умову між Україною й Австро-Угорщиною про те, що австро-угорська влада зобов’язалася до дня 31-го липня 1918 року з’єднати в один суцільний український коронний край у рам- цях австро-угорської монархії ті частини Східньої Галичини з Буковиною, де переважало українське населення.

Крім мирового договору, українська делегація дня 17-го лютого 1918 року підписала ще окрему мілітарну конвенцію, якою Німеччина й Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти своїм військом українській армії в боротьбі проти большевицької інвазії. Правда, Український Уряд, звертаючись із проханням про мілітарну допомогу, головно мав на увазі українські військові формації, які були створені заходами Союзу Визволення України в таборах полонених у Німеччині з бувших полонених російської армії й українські полки регулярної австрійської армії. Але німці передусім вислали своє власне військо, а рівночасно дали наказа негайно формувати дві дивізії т.зв. “синьожупанни- ків”, які прибули в Україну в квітні 1918 p. й знаходилися в розпорядженні У.Н.Р.

Сторони, підписуючи Берестейський мир, обопільно відмовилися від сплати коштів війни й покриття воєнних шкод. Україна зобов’язалася доставити Німеччині й Австрії надвишку свого збіжжя й сирівців, але з виразною умовою, що вони будуть платити за це твердою волютою (золотом) або потрібними Україні промисловими товарами.

Українське військо — Січові Стрільці полковника Єв. Коновальця, Слобідський Кіш отамана C. Петлюри й відділ генерала K. Присовського — дня 1-го березня 1918 p. тріюмфально ввійшли до Києва, а через два місяці, цебго наприкінці квітня 1918 p., армія У.Н.Р. в союзі з військом Центральних Держав цілком усунули з України большевицьких окупантів.

B наслідок цієї мілітарної інтервенції, територія України була поділена на дві зони впливу: на півдні зосередилися австро-угорські дивізії (частина Волині, Поділля, Херсонщина й Катеринославщина, а на півночі — німецькі дивізії.

Український Уряд, прибувши до Києва, був відповідно доповнений новими міністрами й урядував у такому складі:

В. Голубович — голова Ради Народніх Міністрів і міністер закордонних справ. Інші міністри: M. Тка- ченко — внутрішні справи; M. Ковалевський — земельні справи; C. Шелухин — юстиція; В. Прокопо- вич — освіта; C. Коліух — харчові справи; Є. Соко- вич — шляхи; Ів. Фещенко-Чопівський — торгівля й промисел; О. Лотоцький — державний контролер; П. Христюк — державний секретар.

Хоч німецькі й австро-угорські війська прибули в Україну, як союзна сила згідно з Берестейським договором, але незабаром постали наперед передбачені конфлікти поміж військовим командуванням Німеччини й Австрії та Українським Урядом. Передусім треба пам’ятати, що модерна концепція відновленої Української Держави щодо повного народоправства й демократії з парляментарним устроєм була діямет- рально протилежна заскорузлим консервативним режимам Німеччини й Австро-Угорщини.

Без сумніву, в боротьбі з модерним демократичним режимом України союзникам надзвичайно допомагали національні меншості У.Н.Р. — росіяни, жиди, поляки й французи — бо, як відомо, банки, промисловість, торгівля й величезні земельні простори в Україні належали до них і вони невимовно обурилися та були схвильовані з дотеперішніх демократичних законів Української Народньої Республіки. Отже, цей чужий елемент почав звертатися прямо до командування німецьких і австрійських армій із фантастичними наклепами, щоб знищити демократичну Українську Народню Республіку й забезпечити собі панування в Україні, як це було за царя.

Виконуючи Берестейський договір із 9-го лютого 1918 p., союзники почали порушувати прийняті зобов’язання. 3 одного боку вони вимагали в необмеженій кількості збіжжя й інших харчових продуктів і сирівців, а з другого боку не хотіли платити за це золотом чи промисловими товарами згідно з обопільною умовою, але тільки своїми банкнотами, що під час війни являли собою, якщо ніяку, то дуже малу вартість. Отже, Український Уряд, щоб не позбавити населення України кусника щоденного хліба й інших найпо- трібніших товарів за маловартісні паперові гроші, категорично виступив проти такого способу полагоджу- вання міждержавних трансакцій.

Позакулісове встрявання німецького військового командування у внутрішні справи України проречисто показало У.Ц.Р. й Українському Урядові, що союзники плянують впливати на зміну демократичної форми влади в Україні. Дуже пекучою й невідкладною справою, яку треба було вирішити негайно під загрозою остаточного спинення демократичного ладу в Україні, була Конституція Української Народньої Республіки, як найбільший політично-державний п’едесталь вільної демократичної Української Держави в першій половині 20-го століття. Дня 29-го квітня 1918 p. востаннє засідав український парлямент під проводом свого рідного президента проф. M. Грушеського та схвалив цей епохальний політично-державний твір — Конституцію Української Народньої Республіки.

б) Текст Конституції Української Народньої Республіки.

“Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права й вільності Української Народньої Республіки).

I. ЗАГАЛЬНІ ПОСТАНОВИ

1. Відновивши своє державне право, як Українська Народня Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права й охорони вільностей, культури й добробуту своїх громадян, —

проголосила себе й сьогодні e державою суверенною, самостійною й ні від кого незалежною.

2. Суверенне право в Українській Народній Pec- пуліці належить народові України, цебто громадянам Української Народньої Республіки всім разом.

3. Це своє суверенне право нарід здійснює через Всенародні Збори України.

4. Територія Української Народньої Республіки неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів у % голосів присутніх членів не може відбутись ніяка зміна в границях Республіки або в правно-державних відносинах якоїсь території до Республіки.

5. He порушуючи єдиної своєї влади, Українська Народня Республіка надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоурядування, додержуючи принципу децентралізації.

6. Націям України Українська Народня Республіка дає право на впорядкування своїх культурних справ у національних межах.

II. ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

7. Громадянином Української Народньої Республіки вважається кожна особа, яка це право набула порядком, приписаним законами Української Народньої Республіки.

8. Громадянин У.Н.Р. не може бути разом із тим громадянином іншої держави.

9. Громадянин У.Н.Р. може зложити з себе громадянські права заявою до Уряду У.Н.Р. з захованням приписаного законом порядку.

10. Позбавити громадянських прав громадянина Української Народньої Республіки може тільки постанова Суду Республіки.

11. Актова, громадянська й політична правомочність громадянина У.Н.Р. починається з 20 літ. Ніякої різниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою право Української Народньої Республіки не знає.

12. Громадяни в У.Н.Р. рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, оподаткування не дають ніяких привілеїв у них. Ніякі титули в актах і діловодстві Української Народньої Республіки не можуть вживатися.

13. Громадянин Української Народньої Республіки й ніхто інший не може бути затриманий на території її без судового наказу інакше, як на гарячім учинку. Але й у такім разі він мас бути випущений не пізніше, як за 24 години, коли суд не встановить якогось способу його затримання.

14. Громадянин У.Н.Р. й ніхто інший на території її не може бути покараний смертю, ані відданий яким- небудь карам по тілу або іншим актам, які понижують людську гідність, ані підпасти конфіскації майна, як карі.

15. Домашнє огнище признається недоторканим. Ніяка ревізія не може відбуватися без судового наказу. B наглих випадках органи правної охорони можуть нарушити недоторканість і без судового наказу; одначе і в тім випадку має бути на домагання громадянина доставлений судовий наказ не далі, як на протязі 48 годин по довершенню ревізії.

16. Установляється листова тайна. Органам державної влади не вільно відкривати листів без судового наказу інакше, як у випадках законом означених.

17. Громадянин У.Н.Р. і ніхто інший на території її не може бути обмежений у правах слова, друку, сумління, організації, страйку, оскільки він не переступає при тім постанов карного права.

18. Кожний громадянин У.Н.Р. й усі інші на її території мають повну свободу перемін місця пробування.

19. Постанови §§ 14, 16, 17, 18 і 19 не торкаються нормування спеціяльними законами виняткового стану, який можна встановляти тільки кожен раз окремим законом, згідно з §§ 79-80.

20. Тільки громадяни У.Н.Р. користуються з усієї повноти громадянських і політичних прав, беруть участь в орудуванню державним і місцевим життям через активну й пасивну участь у виборах до законодавчих установ і органів місцевого самоурядування.

21. Активне й пасивне право участи у виборах, як до законодавчих органів Української Народньої Республіки, так і до всіх виборчих органів місцевого та громадського самоурядовання, мають і всі громадяни Української Народньої Республіки, коли їм до дня виконання виборчого акту закінчиться 20 літ. Виняток творять признані законом за безумних або божевільних, які находяться під опікою. Які карні злочини тягнуть позбавлення виборчого права, про те рішають Всенародні Збори звичайним законодавчим порядком. Ніяких інших обмежень виборчого права не може бу- ги. Окремі постанови про права громадянства нормує спеціяльний закон.

111. ОРГАНИ ВЛАДИ

УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

22. Вся влада в Українській Народній Республіці походить від народу, а здійснюється в порядку, установленим цим статутом.

23. Верховним органом влади У.Н.Р. являються Всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу владу в У.Н.Р. й формують вищі органи виконавчої й судової влади Української Народньої Республіки.

24. Вища виконавча влада в У.Н.Р. належить Раді Народніх Міністрів.

25. Вищим судовим органом e Генеральний Суд Української Народньої Республіки.

26. Всякого роду місцеві справи впорядковують вибрані Ради й Управи громад, волостей і земель. Ім належить єдина безпосередня місцева влада. Міністри У.Н.Р. тільки контролюють і координують їхню діяльність (§ 50) безпосередньо й через визначених ними урядовців, не втручуючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Української Народньої Республіки (§§ 60 і 68).

IV. ВСЕНАРОДНІ ЗБОРИ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

27. Всенародні Збори вибираються загальним, рівним, безпосереднім, таємним і пропорціональним голосуванням усіх, хто користується громадянськими й політичними правами в Україні й у них судово не обмежений.

28. Вибори мають бути впорядковані так, щоб один депутат припадав приблизно на 100 000 людности і щоб при виборах ніхто не мав другого голосу. У всім іншім, правила виборів до Всенародніх Зборів установляються законом.

29. Депутатом може бути вибраний кожний не обмежений у своїх правах громадянин У.Н.Р., якому минуло 20 років. Він не може бути потягнений до відпо- відальности за свою політичну діяльність. Під час виконування своїх депутатських обов’язків він дістає платню у висоті й у порядку, установлених Всенарод- німи Зборами.

30. Перевірка виборів належить Судові У.Н.Р. Свої рішення в цих справах він передає Всенароднім Зборам. Признання мандатів неправними та скасування виборів і призначення на їхнє місце нових виборів належить Всенароднім Зборам.

31. Депутати до Всенародніх Зборів вибираються на три роки. По трьох роках із дня виборів вони тратять свою силу, коли Збори не були розпущені й заступлені новими дочасно.

32. Всенародні Збори дочасно розпускаються їх же постановою, а також волею народу, виявленою не менш, як трьома мільйонами виборців, писаними заявами, переданими через громади Судові, який по перевірці правосильности повідомляє про це домагання Всенародні Збори.

33. Нові вибори за постановою Всенародніх Зборів розписує виконавча влада. Всенародні Збори тратять своє повновладдя з днем передачі його новообраним Всенароднім Зборам. Між постановою про розписан- ня виборів і скликання нових Всенародніх Зборів не може минути більше, як три місяці.

34. Скликає Всенародні Збори та провадить ними Голова їх, вибраний Всенародніми Зборами. Нові Всенародні Збори скликає й відкриває Голова, вибраний попередніми Всенародніми Зборами. Уряд Голови триває ввесь час, поки не будуть скликані нові Збори й буде вибраний ними Голова. Заміняє його заступник, вибраний Зборами на випадок смерти або тяжкої хвороби, до вибору нового Голови.

35. Голова Всенародніх Зборів, як їхній представник, ім’ям Республіки сповняє всі чинності, зв’язані з представництвом Республіки.

36. У поміч Голові, в справах вичеслених у §§32- 33, Всеаародніми Зборами вибирається йому товаришів у числі, яке установлять Всенародні Збори. Один із них вибирається заступником Голови.

37. Всенародні Збори збираються на сесію не менш, як два рази щороку. Перерва між сесіями не може бути більша трьох місяців. Ha пропозицію, внесену /₅ депутатів, Всенародні Збори повинні бути скликані не пізніше місяця від її одержання Головою.

38. Для правосильности рішень Всенародніх Зборів треба присутности більше, як /₂ депутатів. Bci справи рішаються звичайною більшістю присутніх. Тільки відділення території, зміни конституції, проголошення війни й віддання під слідство й суд міністрів рішаються спеціяльною більшістю.

39. Законодатні проекти вносяться на розгляд Bce- надніх Зборів:

а) Президією в порозумінні з Радою Старших Збо- рів;

б) Поодинокими фракціями, зареєстрованими Bce- народніми Зборами;

в) Окремими депутатами, числом не менше 30-ти;

г) Радою Народніх Міністрів У.Н.Р.;

r) Органами самоурядування, які об’єднують не менше 100 000 виборців;

д) Безпосередньо виборцями-громадянами Республіки в числі не менш 100 000, писаними заявами, потвердженими через громади й поданими Судові, що по перевірці їхньої правосильности передає цю пропозицію Голові Всенародніх Зборів.

40. Законодатні проєкти, внесені вказаним у § 39 порядком, передаються президією Всенародніх Зборів до комісії й після докладу комісії приймаються остаточно Всенародніми Зборами. Законодатні проєкти, внесені не з інціятиви Ради Народніх Міністрів, разом із внесенням до президії Всенародніх Зборів подаються до відома Ради Народніх Міністрів.

41. Законодатні проєкти, внесені, а не ухвалені в одній сесії, можуть прийти під ухвалу нової сесії, але не можуть переходити під ухвалу Всенародніх Зборів нового складу (після нових виборів).

42. Проєкти про зміну Конституції вносяться і проходять тим же порядком, вказаним у §§39-41, але для ухвали їх потрібно % присутніх депутатів, а ухвала стає правосильною тільки тоді, коли ця ухвала буде поновлена звичайною більшістю Всенародніх Зборів у новім складі, після найближчих нових виборів. У всім іншім, не вказанім Конституцією, лад і діяльність Всенародніх Зборів нормується наказом, який Всенародні Збори ухвалюють і змінюють в звичайнім порядку.

43. Внесення про зміну Конституції вносяться й опубліковуються ними, як винятки з протоколів їхніх засідань, за підписом Голови (або його товариша) і одного з Секретарів Всенародніх Зборів. Обов’язу- ють вони від дня одержання їх у місцевих установах, оскільки не постановлено інакше в самім законі.

44. Без ухвали Всенародніх Зборів не можуть по- биратись ніякі податки.

45. Без постанови Всенародніх Зборів не можуть бути зроблені на рахунок Української Народньої Республіки ніякі позики, ані взагалі якісь обложення державного майна.

46. Громадяни України не можуть бути покликані до обов’язків військової або міліційної служби інакше, як постановою Всенародніх Зборів України.

47. Війна не може бути проголошена, ні згода не може бути заключена від імени У.Н.Р. без постанови Всенародніх Зборів. Для проголошення війни треба ухвали ²/₃ присутніх членів Всенародніх Зборів.

48. Всенародні Збори затверджують трактати політичні й економічні, що укладаються ім’ям Української Народньої Республіки.

49. Всенародні Збори установляють одиниці міри, ваги й монети У.Н.Р.

V. ПРО РАДУ НАРОДНІХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

50. Як вища виконавча влада Української Народньої Республіки (§22), Рада Народніх Міністрів її порядкує всіма справами, які зістаються поза межами діяльности установ місцевої самоуправи (§ 24) або дотикають цілої Української Народньої Республіки; координує й контролює діяльність цих установ, не порушуючи законом установлених компетенцій їх, та приходить їм у поміч, коли вони до неї звертаються.

51. Рада Народніх Міністрів дістає своє повновладдя від Всенародніх Зборів і тільки перед ними відповідає.

52. Формує Раду Народніх Міністрів Голова Всенародніх Зборів за порозумінням із Радою Старшин Зборів, і потім Рада Народніх Міністрів подається на затвердження Всенароднім Зборам.

53. Тим самим способом робиться частинне доповнення Ради Народніх Міністрів.

54. Число членів Ради Народніх Міністрів і спе- ціялізацію їхніх портфелів установляють Всенародні Збори.

55. Кожен депутат Всенародніх Зборів має право ставити запитання Раді Народніх Міністрів уціло- му чи поодиноким її членам, оголошуючи запити через президію Всенародніх Зборів.

56. Фракція Всенародніх Зборів і депутати в числі не менше 15-ти можуть ставити Раді Народніх Міністрів чи поодиноким її членам домагання вияснень, порядком § 55. Коли Всенародні Збори більшістю голосів підтримають таке домагання, міністри не пізніше семи день мають на ці домагання дати пояснення у Всенародніх Зборах У.Н.Р. самі чи через своїх представників.

57. Член Ради Народніх Міністрів, якому більшість Всенародніх Зборів У.Н.Р. висловить недовір’я, складає своє повновладдя, і через 24 години після цього Всенародні Збори можуть приступити до заміщення його способом, вказаним у §53. Te саме розуміється про цілу Раду Народніх Міністрів, коли їй буде висловлено недовір’я вцілості.

58. Постановок) % Всенародніх Зборів члени Ради Народніх Міністрів можуть бути віддані під слідство й суд за свою діяльність.

59. Члени Ради Народніх Міністрів мають право брати участь у дебатах Всенародніх Зборів із дорадчим голосом. Члени Всенародніх Зборів під час свого пробування в складі Ради Народніх Міністрів теж мають тільки дорадчий голос.

VI. СУД УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ

60. Суд Української Народньої Республіки відбувається її ім’ям.

61. Поступовання в суді має бути прилюдне й усне.

62. Судова влада в рамках цивільного, карного й адмінстративного законодавства здійснюється виключно судовими установами.

63. Судових вирішень не можуть змінити ні законодавчі, ні адміністративні органи влади.

64. B яких випадках адміністративні органи можуть накладати й екзекувати кари, — про те рішає виключно закон.

65. Суд для всіх громадян Республіки один і цей самий, не виключаючи й членів Всенародніх Зборів та членів Ради Народніх Міністрів, із захованням при цьому постанов § 58 цього закону.

66. Найвищим Судом Республіки являється “Генеральний Суд У.Н.Р.”, зложений із колегії, вибраної Всенародніми Зборами на протяг п’яти літ.

67. Генеральний Суд являється найвищою касаційною інстанцією для всіх судів Республіки й не може бути судом першої та другої інстанції та мати функції адміністративної влади.

68. B усім іншім організація й компетенція судів та особи й речової судової приналежности установляється законом.

VII. НАЦІОНАЛЬНІ СОЮЗИ

69. Кожна з населюючих Україну націй має право в межах У.Н.Р. на національно-персональну автономію, цебто право на самостійне упорядкування свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця й поселення в Українській Народній Реґспубліці. Це e невіднімаєме право націй, і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або обмежена в ньому.

70. Населюючим територію У.Н.Р. націям — російській, жидівській і польській — право на національно- персональну автономію дається силою цього закону. Нації ж білоруська, чеська, молдавська, німецька, татарська, грецька та болгарська можуть скористуватися правом національно-персональної автономії, як- іцо до Генерального Суду про те надійде заява від кожної нації зокраме, підписана не менше, як 10 000 громадянами У.Н.Р. без різниці статі й віри, не обмежених судом у своїх політичних правах, що заявляють про належність свою до даної нації. Генеральний Суд розглядає заяву на публічному засіданні в терміні не пізніше, як 6 місяців зо дня її подання, сповіщує про свою постанову Раду Народніх Міністрів і оголошує її до загального відома. Зазначені заяви від націй, які не перелічені в цій статті, подаються на розгляд Всенародніх Зборів У.Н.Р.

71. Для здійснення зазначеного в §69. права, громадяни У.Н.Р., належні до даної нації, утворюють на території У.Н.Р. Національний Союз. Членам кожного Національного Союзу ведуться іменні списки, які в сукупності складають національний кадастер, який по складанню публікується до загального відома. Кожен громадянин має право вимагати, як свого включення в даний національний кадастер, так і виключення з нього, з огляду на заяву про належність його до даної нації.

72. Національний Союз користується правом законодавства й урядування в межах компетенцій, яка точно встаноляється порядком, зазначеним у § 75 цього закону. Національному Союзові виключно належить право представництва даної нації, яка живе на території Української Народньої Республіки, перед державними й громадськими установами. Законодатні постанови, які видаються національними зборами в межах компетенції Національного Союзу (§75), належать до оголошених в загальноустановленому порядку.

73. 3 загальних засобів Української Народньої Республіки та органів місцевого самоурядування відчисляється до розпорядження Національного Союзу на справи, якими він завідує, з сум, взагалі призначених на ці справи, певні частини, пропорціональні до кіль- кости членів даного Національного Союзу.

74. Національний Союз установляє свій щорічний бюджет і має право а) оподатковувати своїх членів на підставах, установлених для загально-державного оподаткування; б) на свою відповідальність робити позики й приймати інші фінасові заходи для забезпечення діяльности Національного Союзу.

75. Обсяг справ, належних до компетенції Національного Союзу fi окремих його органів, як також і устрій установ, визначається постановою установчих зборів даної нації, які разом із цим ухвалюють і порядок змінення своїх постанов. Прийняті постанови, які відносяться обсягу компетенції Національного Союзу, належать до розгляду та ствердження Всенароднім Зборам У.Н.Р.

П p и м і т к а . Незгідності, які можуть виникати з цього приводу між національними установчими зборами й Всенародніми Зборами Української Народньої Республіки, полагоджує Погоджувальна Комісія, яка складається з однакового числа представників від цих установ. Постанови Погоджувальної Комісії переходять на остаточне ствердження до Всенародніх Зборів У.Н.Р.

76. Національні установчі збори утворюються з членів, обраних належними до даної нації громадянами У.Н.Р., які закінчили 20 років життя, на основі загального, без різниці статі й віри, рівного виборчого права, через безпосередні вибори й таємне голосування, з застосуванням принципу пропорціонального представництва.

77. Органи Національного Союзу є органи державні. Вищим представницьким органом Національного Союзу є Національні Збори, які обираються членами союзу на основах, зазначених у § 76. Вищим виконавчим органом Союзу є Національна Рада, яка обирається Національними Зборами й перед ними відповідає.

78. Bci суперечки в справі компетенції, які виникатимуть між органами Національного Союзу з одного боку та органами державного урядування, місцевого самоурядування й інших національних союзів із другого боку, полагоджують адміністративні суди.

VIII. ПРО ЧАСОВЕ ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКИХ СВОБІД

79. У випадку державної конечности (під час війни або внутрішніх заворушень) можуть громадянські свободи бути частинно обмежені й частинно припинені.

80. Котрі громадянські свободи й у якій мірі мають бути тоді припинені, має означити спеціяльний закон, виданий звичайним порядком.

81. Заведення тимчасового припинення громадянських свобід чи їх обмеження, у випадках та межах, передбачених законами, згаданими в § 80, ухвалюють Всенародні Збори.

82. Коли Всенародні Збори не зібрані, то Рада Ha- родніх Міністрів на власну відповідальність може часово припинити громадянські свободи, з обов’язком предложити цей свій розпорядок на перше засідання в найближчій сесії Всенародніх Зборів.

83. Припинення громадянських свобід не може тривати довше, як три місяці, і продовження тоді повинні ухвалити Всенародні Збори.

Українська Центральна Рада”.

в) Політично-державна якість Конституції Української Народньої Республіки.

Українська Конституція з 29-го квітня 1918 p. — це суцільний основний закон Української Народньої Республіки, що був опрацьований спеціяльною комісією та прийнятий Українською Центральною Радою на її останній сесії 29-го квітня 1918 року. Конституція складається з 8 розділів і 83 параграфів.

Автори Конституції У.Н.Р., а головно професор M. Грушевський, використали, як порівняльний матеріял, тексти конституційних актів усіх культурних народів, а зокрема З’єднаних Держав Америки. Так, наприклад, у територіяльному принципі організації державної адміністрації Конституція виразно наслідує Австрію. Знову в постанові про конфлікти між центральною владою й місцевими владами — громадськими, волосними й земельними, — які рішає єдиний Суд Української Народньої Республіки, а не сама адміністративна влада, бачимо вплив американської Конституції.

Конституція стверджує республіканську форму відновленої Української Держави з парляментарно- демократичним режимом. Законодавча влада в Українській Народній Республіці мала виразну перевагу над виконавчою.

Як говорить § 2 Конституції, суверенність в Українській Державі в політично-правнім розумінні належала її всім громадянам разом. B У.Н.Р. нарід був не тільки джерелом суверенної державної влади, але й носієм її. Іншими словами, верховна влада в Україні походила від народу й належала йому. Нарід, як цілість, формував свій верховний орган влади, цебто парлямент (Всенародні Збори), шляхом вільного вибору своїх представників і передачі їм своєї верховної влади з тим застереженням, що залишав собі право нагляду над виконанням Конституції в формі вільних, загальних, рівних, безпосередніх, таємних і пропорціо- нальних виборів. Голова парляменту був одночасно президентом Української Держави.

За Конституцією судівництво в Україні було незалежне від виконавчого органу влади. Генеральний Суд вважався за касаційну інстанцію для всіх судів Української Народньої Республіки.

Конституція Української Народньої Республіки з 29-го квітня 1918 року в правній організації державної адміністрації відкинула принцип централізації, який панував, наприклад, у царській Росії чи демократичній Франції, як також федералізм типу державного устрою в Швайцарії та в З.Д.А., але прийняла засаду децентралізації з виразним територіяльно-автоном- ним принципом, цебто адміністративним самоуправлінням.

Згідно з §§ 5 і 26 Конституції, автономний принцип полягав у тому, що в Україні існувала єдина неподільна державна влада, яка давала автономним органам поодиноких громад, волостей і земель не тільки автономію в їхніх специфічних місцевих справах, але доручала їм на місці виконувати функції державної влади. Автори Конституції вважали, що в державнім будівництві тільки автономний принцип зможе належно зцементувати всі сили нації в творчій праці для спільного добра, як також вони мали на увазі політично-практичні фактори, щоб у будучині мати конституційну підставу приєднати до Української Народньої Республіки Кубанські землі та Крим, що мали свою автономію.

§ 5 Конституції передбачував новий територільно- адмінстративний поділ України на 30 земел. Ці нові територіяльні одиниці мали бути чимсь середнім між повітами й губернями, складаючись із 3-4 повітів, бо поділ України на губерні був автоматичний і мало відповідав державно-адміністративній доцільності, інду- стріяльному розвиткові й комунікаційній догідності даної території та економічним і культурним потребам населення України.

Українська Центральна Рада, схваливши дня 29-го квітня 1918 року Конституцію, діяла не тільки ім’ям самої української нації, але також усіх її громадян, цебто й національних меншостей, які мали в українськім парляменті — в Українській Центральній Раді — своїх представників.

Зміни й доповнення до Конституції У.Н.Р. можна було розглядати законодавчим порядком із тим, що для прийняття їх вимагалося % присутніх депутатів і додаткового схвалення новим складом Всенародніх Зборів після найближчих виборів.

Приглядаючись до конституційних актів Української Центральної Ради, нам треба сконстатувати, що вона зробила все необхідне для правно-державного оформлення й існування Української Державности. Універсали й Конституція доби У.Ц.Р. яскраво показують нам послідовні етапи розвитку української державної формації від мобілізації й організації українського народу в формі політичних партій і автономії крізь невтралізацію російських політичних впливів до легалізації підстав нашої незалежної державности та проголошення повної суверенности Української Ha- родньої Республіки.

Політично-державні акти цієї доби лягли в основу модерної будови української державної системи й їхні впливи були помітні в наступних періодах законо- давства rt устрою Української Держави. Конституційні акти Української Центральної Ради були дійсним виявом волі української нації до самостійного життя й, як такі, вони стали надхненням до дальшої боротьби за повне політично-державне визволення України.