ДОБА ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ 15-го листопада 1918 p. — 21-го листопада 1920 p.

Головний Отаман C. Петлюра, Президент У.Н.Р., 1919-1920

Після державного перевороту дня ЗО-го квітня 1918 p.

Вже в половині травня 1918 p. зформувалося опозиційне об’єднання п.н. Український Національно-Державний Союз, що в липні 1918 року перетворився на ширшу організацію єдиного українського національного фронту під назвою Український Національний Союз. Ha чолі Союзу стояв А. Ніковський, а з днем 18-го вересня 1918 p. головою його став В. Винни- ченко.

Усі зусилля президії Українського Національного Союзу знайти угодову плятформу з ген. П. Скоропадським не принесли бажаних результатів. A вже з днем проголошення ним Грамоти про федерацію України з небольшевицькою Росією, цебто з днем нового державного замаху згори проти суверенности української нації й суверенности її держави, — повстання проти Гетьмана стало неминуче. Таким чином, спонтанне всенародне повстання в обороні Української Держави й її легального існування очолила тепер Директорія Української Народньої Республіки.

Ідею збройного виступу проти ген. П. Скоропадського призвела його виразно реакційна політика з метою повернути колесо політичного й соціяльного

ладу в Україні назад до царських відносин. Ініціято- рами цього повстанського руху вже в другій половині жовтня 1918 року були д-р M. Шаповал, А. Мака- ренко, В. Винниченко, ген. О. Осецький і Різниченко. Bci вони вже тоді глибоко переконалися, що мирним способом не поталанить усунути кризи в Українській Державі.

Директорія Української Народньої Республіки не постала шляхом самозванчої безправної диктатури. Її креаційним органом був Український Національний Союз, до якого належали тоді майже всі представники українських політичних партій, професійних організацій і війська.

Назва “директорія” була установлена за часів Великої Французької Революції. B житті відновленої Української Держави назву “директорія” зактуалізу- вали M. Шаповал і В. Винниченко.

Президія Українського Національного Союзу, уповноважені представники політичних партій, професійних організацій і війська на своїх зборах, що відбулися в Києві дня 14-го листопада 1918 року (вночі), одноголосно схвалили цю назву й одноголосно вибрали такий особовий склад Директорії У.Н.Р.: В. Винниченко (У.С.Д.Р.П.) — голова Директорії; C. Петлюра (У.С.Д.Р.П.) — член і головний отаман війська; проф. Ф. Швець (представник Селянської Спілки) — член; П. Андрієвський (самостійник-соціяліст) — член; і А. Макаренко (безпартійний, кандидат залізничників) — член.

Український Національний Союз передав Директорії повноваження, щоб вона була тимчасовим найвищим державним органом. Основні завдання Директорії полягали в тому, щоб вона провела повстання проти гетьмана, відновила демократичний режим у суверенній Українській Державі та скликала Установчі Збори України.

Дня 14-го листопада 1918 p. гетьман Скоропадський видав Грамоту про федерацію України з Росією й розпустив Раду Міністрів. У зв’язку з цим Директорія У.Н.Р. дня 15-го листопада 1918 p. оголосила йому повстання. Вся вина за цей збройний акт спадає на ген. Скоропадського, бо з погляду конституційного права його переворот був безправний. Українська нація мала повне право збройною силою усунути його режим.

Український Національний Союз, вибравши дня 14-го листопада 1918 p. Директорію Української Ha- родньої Республіки, одночасно наділив її широкими пленіпотенціями в сфері військового командування, державної адміністрації, судівництва й законодавства, хоч, правда, всі найширші повноваження мали тимчасовий характер до часу усунення режиму гетьмана Павла Скоропадського.

Але вже в перших днях свого урядування Директорія У.Н.Р. дошкульно відчувала брак усталеного статуту та пляномірного розподілу компетенцій поодиноких її членів і обсягу справ, що мали рішатися на пленарних засіданнях її колегії. Формально тільки вважалося, що голова Директорії одночасно є президентом Української Народньої Республіки, а головний отаман має керувати збройними силами Української Держави.

Зараз таки після свого вибору, Директорія У.Н.Р. на своїм першім засіданні видала повстанську декляра- цію, датовану днем 15-го листопада 1918 p. Тією першою деклярацією Директорія офіційно оголосила повстання, вияснила правні основи збройної акції супроти гетьмана та в найбільш загальних рисах подала конституційну програму. Хоч у цій деклярації прямо й виразно не говориться, яка саме конституція відтепер мала б діяти в Україні, то проте, порівнюючи її цілий зміст, можна твердити, що в основі Директорія У.Н.Р. прийняла Конституцію з 29-го квітня 191S року, що була ухвалена Українською Центральною Радою.

Але вже в першій половині грудня 1918 p. Директорія змінила свою політичну канву, накреслену в своїй першій повстанській деклярації. Вона відкинула концепцію парляментарної всенародної демократії, а прийняла в основу організації державної влади в Україні т. зв. трудовий принцип.

Трудовий принцип полягав у тому, що він не давав політичного права всім громадянам Української Держави. Влада в державі застерігалася тільки трудовим клясам народу: міським робітникам, трудовим селянам і трудовій інтелігенції. Влада на місцях в Українській Народній Республіці мала належати трудовим радам. До цих рад могли вибирати тільки робітники, селяни й трудова інтелігенція, яка не мала капіталів і маєтків. Центральну владу в Україні мав створити Трудовий Конгрес без участи в голосуванні більших власників землі й капіталу.

Більш систематична й реальна організація державної влади за доби Директорії розпочалася 14-го грудня 1918 p., коли в Київ увійшли відділи армії Української Народньої Республіки на чолі з полк. Євгеном Коно- вальцем і Осадним Корпусом Січових Стрільців, які були справжнім авангардом відновленої Української

Держави. Сама Директорія, після короткого побуту в Білій Церкві, Хвастові й Вінниці, прибула до Києва 19-го грудня 1918 року.

1.