Третій Універсал Української Центральної Ради, оголошений 20-го листопада 1917 p. в Києві.

а) Огляд виникнення Третього Універсалу Української Центральної Ради.

Після проголошення Другого Універсалу сильно розбурхалося політичне море. Події посувались швидким темпом.

Кризу кабінету князя Г. Львова в Петрограді постановили використати большевики. Дня 16-го липня 1917 p. вибухло в Петрограді перше большевицьке повстання, зорганізоване Леніном. Воно тривало три дні й 18-го липня військо Т.У. перемогло повстанців.

Новий Тимчасовий Уряд очолив тепер А. Керен- ський. У склад його кабінету увійшли російські соціял- революціонери, катеди й російські соціялісти (демократи). Поминаючи їхню програмову диференціяцію, всіх членів нового уряду цементувала національна російська плятформа. Вони за всяку ціну намагалися зберегти єдність великої Росії в формі демократичної республіки й жорстоко поборювали акцію большевиків і автономні постуляти України й інших неросійських народів.

Згідно з Другим Універсалом і Деклярацією, Українській Центральній Раді лишилось доповнити себе національними меншостями України, скласти відповідно до цього новий Генеральний Секретаріят та опрацювати проєкт конституції (статуту) для України.

Таким чином до самої Української Центральної Ради введено було 30% представників національних меншостей, а крім цього дня 27-го липня 1917 року Український Робітничий З’їзд у Києві виділив із свого складу до У.Ц.Р. Всеукраїнську Раду Робітничих Депутатів із 100 осіб. Отже число членів У.Ц.Р. зросло тепер до 822 делегатів (212 від Всеукраїнської Ради Селянських Депутатів; 158 від Всеукраїнської Ради Військових Депутатів; 100 від Всеукраїнської Ради Робітничих Депутатів; 50 від загальних рад військових і робітничих депутатів; 20 від українських соці- ялістичних партій; 40 від російських соціялістичних партій; 35 від жидівських соціялістичних партій; 15 від польських соціялістичних партій; 84 представники від міст і губерень, вибраних на селянських, робітничих і загально-національних з’їздах; 108 представників від професійних, науково-освітніх, економічних і громадських організацій і національних партій. Дня 12-го серпня 1917 року Мала Рада ухвалила, що всі неукраїнські партії й організації мають вибрати 212 членів до У.Ц.Р. й 51 кандидата, пропорціонально до числа неукраїнського населення, яке становило тоді 25% усієї людности України).

Звичайно, кворум У.Ц.Р. ніколи не складався з 822 осіб, бо не всі партії й організації своєчасно висилали до Києва повне число своїх делегатів.

3 822 членів Українська Центральна Рада виділила т. зв. Малу Раду в числі 58 осіб, де національні меншості дістали 18 місць. Дня 25-го липня 1917 p. відбулося перше засідання Малої Ради з участю представників неукраїнської революційної демократії. Мала Рада приготовляла й вирішувала всі важливіші негайні справи, що виникали в інтервалі часу поміж пленарними сесіями У.Ц.Р., вона також скликала й підготовлювала пленарні збори й поповнювала склад Генерального Секретаріяту, ухвалювала важливі акти тощо.

3 черги уступив перший уряд відновленої України й дня 27-го липня 1917 p. був утворений другий Генеральний Секретаріят під проводом В. Винниченка. Склад кабінету був майже той самий із тим, що чотири місця в нім дістали національні меншості, C.

Дня 29-го липня 1917 p., після кількох засідань і дебатів, Українська Центральна Рада прийняла конституцію автономного устрою України під назвою: “Статут вищого управління України”. Текст цього статуту такий:

Статут Вищого Управління України.

Ha підставі згоди з Тимчасовим Урядом дня 16-го липня (н.ст.) 1917 року, — орган революційної демократії всіх народів України — Українська Центральна Рада, що має підготувати Україну до остаточного здійснення автономного ладу й довести її до Українських Установчих Зборів і Російського Установчого

Зібрання, — утворює Генеральний Секретаріят, який являється найвищим органом управи в Україні.

Діяльність Генерального Секретаріяту зазначається тимчасово такими головними пунктами:

§ 1. Найвищим краєвим органом управи в Україні є Генеральний Секретаріят Української Центральної Ради, який формується Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджується Тимчасовим Урядом.

§Формування Генерального Секретаріяту Центральна Рада здійснює через свій Комітет.

§3. Центральна Рада затверджує Генеральний Секретаріят у цілості, висловлюючи йому довір’я.

§4. B склад Генерального Секретаріяту входить 14 генеральних секретарів, а саме: в справах внутрішніх, фінансових, військових, харчових, земельних, юстиції, освіти, національних, торгу, промисло- вости, пошти й телеграфу, праці, доріг, генеральний контролер і генеральний писар.

П p и м і т к а : При секретареві в національних справах назначається три товариші секретаря — від росіян, жидів і поляків. Товариші секретаря по ділам своєї нації мають право реферату й рішаючого голосу в цих справах у Генеральнім Секретаріяті. Товариші секретаря в національних справах затверджуються Комітетом Ради.

§ 5. Свою владу Генеральний Секретаріят здійснює через усі урядові органи в Україні.

§ 6. Bci урядові органи в Україні підлягають владі Генерального Секретаріяту.

П p и м і т к а : Генеральний Секретаріят установляє, які органи, в яких межах і в яких випадках мають зноситися безпосередньо з Тимчасовим Урядом.

§ 7. Bci урядові посади в Україні, коли вони не виборні, заміщаються Генеральним Секретаріятом або підвладними йому органами.

§ 8. При Тимчасовому Уряді мае бути статс-секре- тар для справ України, якого призначає Тимчасовий Уряд по згоді з Центральною Радою.

§ 9. Статс-секретар має пильнувати інтересів У- країни в усій роботі Тимчасового Уряду й у разі потреби переслати законопроекти через Генеральний Секретаріят на розгляд Центральної Ради.

§10. Генеральний Секретаріят передає на санкцію Тимчасового Уряду ті законопроекти, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.

§ 11. Генеральний Секретаріят передає на затвердження Тимчасового Уряду тимчасові фінансові обрахунки видатків на потреби України, які розглянула й ухвалила Центральна Рада.

§ 12. Тими коштами, які надходять на рахунок Центральної Ради, розпоряджається Генеральний Секретаріят по бюджету, ухваленому Центральною Радою.

§13. Генеральний Секретаріят ті справи, які він уважає найважнішими, передає на розгляд Центральної Ради.

§14. Діяльність Генерального Секретаріяту, відповідального перед Центральною Радою, контролюється нею шляхом запитань по всім справам.

П p и м і т к а : Порядок запитань має бути зазначений окремим наказом.

§ 15. B перервах поміж сесіями Центральної Ради Генеральний Секретаріят відповідає перед Комітетом Центральної Ради, який виконує всі її функції, окрім зазначеної в § 3-ім.

§ 16. Коли Генеральний Секретаріят не згоджується з постановою Комітету в якійнебудь справі, остання переноситься на розгляд Центральної Ради, яка скликається негайно.

§ 17. Коли Центральна Рада висловлює недовір’я Генеральному Секретаріятові, він подається у відставку.

§ 18. Bci акти Центральної Ради й Комітету контрасигнуються Генеральним Секретаріятом.

§ 19. Bci закони Тимчасового Уряду мають силу в Україні від дня проголошення їх у Краєвім Урядовім Віснику на українській мові.

П p и м і т к а : B надзвичайних випадках Генеральний Секретаріят проголошує їх іншим способом.

§20. Bci закони, адміністративні приписи й постанови, проголошені українською мовою, публікуються також і на мовах: російській, жидівській і польській.

§21. У справах внутрішнього розпорядку роботи Генеральний Секретаріят виробляє свій наказ”.

Але Російський Тимчасовий Уряд піддав ревізії Другий Універсал і Деклярацію з 15-го липня 1917 p., щоб до найменшого мінімуму обмежити здобутки української демократії. Він категорично відмовився затвердити “Статута Вищого Управління України” з

29- го липня 1917 p., бо. на їхню думку, це не був статут автономної чи навіть федеративної України, але мав характер союзного договору поміж двома державами. Замість ратифікації Статуту, Російський Тимчасовий Уряд видав 17-го серпня 1917 p. свою змо- дифіковану інструкцію п.з.

“Тимчасова Інструкція Генеральному Секретаріятові Тимчасового Уряду в Україні.

1. До вирішення питання про місцеву управу Установчими Зборами призначається Тимчасовим Урядом на предложення Центральної Ради Генеральний

Секретаріят, який е найвищим органом Тимчасового Уряду в справах управи Україною.

2. Повновласті Генерального Секретаріяту розтягаються на губерні: київську, волинську, подільську, полтавську й чернігівську, за винятком повітів: мглин- ського, суразького, стародубського й новозибківсько- го; ці повновласті можуть бути поширені й на інші губерні або їх частини, коли заведені в цих губернях на підставі постанови Тимчасового Уряду земські установи висловляться за бажаністю такого поширення.

3. Генеральний Секретаріят складається з генеральних секретарів по міністерствам для справ: а) внутрішніх, б) фінансових, в) хліборобських, г) освітних, д) торговельних і промислових і e) праці, а також секретаря для національних справ і генерального писаря; крім того, при Генеральнім Секре- таріяті знаходиться для контролі в його справах генеральний контролер, який бере участь у засіданнях Генерального Секретаріяту з правом рішаючого голосу.

B числі секретарів не менше чотирьох повинні бути особи, які не належать до української національности.

При Секрегаріяті для національних справ заводиться три посади товаришів секретаря з тим, щоб усі чотири найчисленніші національності України мали кожна свого представника в особі секретаря або одного з його товаришів.

4. Генеральний Секретаріят розглядає, розробляє й предкладає на затвердження Тимчасовому Урядові пропозиції щодо краю і його управи. Ці пропозиції перед їх предложениям Тимчасовому Урядові можуть бути внесені на обговорення Центральної Ради.

5. Повновласті Тимчасового Уряду в справах місцевої управи в сфері компетенції, перелічених у § 3 міністерств, здійснюються при посередництві генеральних секретарів. Ближче означення цих справ знаходиться в окремому додаткові.

6. B усіх справах, означених у попередній статті, місцеві управи краю звертаються до Секретаріяту, який, по зносинах із Тимчасовим Урядом, передає його розпорядки та вказівки місцевим управам.

7. Генеральний Секретаріят предкладає кандидатів на державні посади, які входять в обсяг справ, означених в § 5, і які обсаджуються по призначеню Тимчасового Уряду.

8. Зносини найвищих державних установ і окремих цивільних міністрів із Секретаріятом і окремими секретаріятами по приналежності, як рівнож останніх із найвищими державними установами й міністерствами, відбуваються через окремого комісара України в Петрограді, якого призначає Тимчасовий Уряд. Таким самим способом направляються законодавчі наміри й проекти, які відносяться тільки до місцевих справ України, як також і заходи загальнодержавного значення, що виникають в окремих міністерствах або обговорюватимуться в міжміністе- ріяльних комісіях і будуть вимагати через спеціяльне відношення їх до України участи представника управи комісара в тих комісіях.

9. B наглих і нетерплячих проволоки випадках найвищі установи й міністерства передають свої постанови місцевим владам безпосередньо, повідомляючи одночасно про ці розпорядки Секретаріят.

Підписали: міністер-президент Керенський, міні- стер судівництва Зарудний. Петроград, 4 (17) серпня 1917”.

Як бачимо, Тимчасова Інструкція складається з 9 пунктів і була наче чинним статутом автономного уряду України. Тимчасова Інструкція позбавила Українську Центральну Раду законодавчих функцій, вважаючи її тільки за приватно-дорадчий орган Тимчасового Уряду, як також Генеральний Секретаріят не називає більше урядом України, бо відтепер він став експозитурою центральної влади Російського Тимчасового Уряду. Джерелом уповноважень для генеральних секретарів не була вже українська демократія, а тільки Петроград.

Згідно з 2-им пунктом Тимчасової Інструкції компетенція Генерального Секретаріяту призначалася тепер на територію тільки 5 губерень України. B сферу влади Генерального Секретаріяту не входили відтепер найбагатші й найбільш промислові області Харківщини fi Катеринославщини, як також Херсонщини й Таврії з дуже важливим для торгівлі Одеським портом. Пункт 3-ій Тимчасової Інструкції обмежив і pe- чеву компетенцію Генерального Секретаріяту до сімох ресортів, із яких не менше 4 генеральних секретарів треба було призначити з неукраїнської національности, у той час як утворений Українською Центральною Радою Генеральний Секретаріят мав 14 ресортів. Тимчасовий Уряд застеріг собі в Україні військові справи, міжнародні зносини, комунікацію, пошту й телеграф та харчові справи. Генеральний Секретаріят не смів сам призначувати урядовців. Отже, Російський Тимчасовий Уряд на чолі з Керенським своєю Інструкцією поламав Київську угоду, самочинно перевів поділ України, приєднавши майже половину її території до Росії, та порушив права й компетенцію Генерального Секретаріяту.

Ця цинічна Інструкція, що мала на меті уневажни- ти Київську угоду з липня 1917 p. й вирвати з рук української демократії її революційні здобутки, — викликала велике обурення й невдоволення B У.Ц.Р. й між українським загалом. Упродовж 3 днів тривали наради У.Ц.Р. Під час дискусій Тимчасовий Уряд через своїх представників поінформував У.Ц.Р., що він готовий змодифікувати деякі пункти Тимчасової Інструкції відповідно до українських вимог, зокрема зменшити число неукраїнських генеральних секретарів із 4 до 3, і що право на безпосередні накази й розпорядження буде стосуватись тільки в обставинах воєнних дій.

Українська Центральна Рада в своїй резолюції висловила палкий протест проти Тимчасової Інструкції. Між іншим, в резолюції підкреслено, що Тимчасовий Уряд Росії порушив Київську угоду, не має довір’я до демократії України й не дає їй змоги творити владу на її власній території. Вкінці резолюції читаємо, що У.Ц.Р. має “звернутись до всіх національностей України і, вказавши на всі хиби Тимчасової Інструкції, закликати трудові маси населення всієї України до організованої боротьби за свої інтереси й до об’єднання коло У.Ц.Р.”

I хоч Тимчасова Інструкція не відповідала посту- лятам українського народу й хоч легальна плятформа Інструкції була дуже вузька, — то все ж таки вона давала певні практичні можливості формального зафік- сування прав України й дальшого ведення боротьби за повну автономію України. Крім цього, зовнішні та внутрішні обставини не позволяли Україні збройно захищати свої права. (На південнозахідньому фронті стояло поважне число російського війська. Військові сили України не були достатні для збройної протидії. Багатьом здавалось, що революція добігає свого кінця). Тому 22-го серпня 1917 p. У.Ц.Р. стала на ком- промісову плятформу й винесла резолюцію про прийняття Тимчасової Інструкції з сильним протестом проти самовільних дій Російського Тимчасового Уряду. (Інструкцію прийнято 247 голосами проти 36, а 70 здержалось від голосування).

Таким чином діяльність Генерального Секретарія- ту тривала тільки два тижні. 3 прийняттям Тимчасової Інструкції Генеральний Секретаріят на чолі з В. Винниченком подався на димісію, яка була прийнята 26-го серпня 1917 p. Формування нового Секрета- ріяту — з черги 3-го кабінету, — що складався б із більш поміркованих міністрів, доручено Дмитрові Дорошенкові (У.П.С.Ф.). Цим зрадів Петроград і в російських газетах появилося інтерв’ю представників російської преси з віцепрем’єр-міністром Некрасовим, де, між іншим, поміщено таку фразу: “Те, що на чолі нового списку секретарів стоїть Дмитро Дорошенко, дає підставу сподіватись, що в українському питанні не буде ніякого загострення”. Без сумніву, Д. Дорошенко був льояльний до А. Керенського. Він скоро збагнув політичну коньюктуру та розбіжні погляди Петрограду й Києва на автономію України. Врешті вже коротке експозе Д. Дорошенка до членів Малої Ради переконало його, що У.Ц.Р., не зважаючи на формальне прийняття Тимчасової Інструкції, фактично ніколи не погодиться на те, щоб Генеральний Секретаріят був експозитурою Петрограду. Тому дня 31-го серпня на вечірнім засіданні Малої Ради Д. Дорошенко зрікся з голови Генерального Секре- таріяту.

Тоді вибір знову впав на В. Винниченка, і дня 3-го вересня 1917 p. Мала Рада більшістю 17 голосів (при 9, які здержались від голосування) обрала такий кабінет:

Голова Генерального Секретаріяту й генеральний секретар внутрішніх справ — В. Винниченко (У.С.Д.- Р.П.); Фінанси — M. Туган-Барановський (У.П.С.Ф.); Міжнаціональні справи — 0. Шульгин (У.П.С.Ф.), його заступники I. Зільберфарб (член жидівського об’єднання соціялістичних партій) для жидівських справ і M. Міцкєвіч (член польського демократичного центру) для польських справ; Освіти — I. Стешен- ко (незалежний соц.-дем.); Державна контроля — О.

Зарубін (російський соц.-рев.); Земельні справи — M. Савченко-Більський (У.П.С.Р.); Генеральний писар — О. Лотоцький (У.П.С.Ф.); Комісар України при Тимчасовому Уряді — П. Стебницький (У.П.С.Ф.). Цей кабінет, що мав бути доповнений двома секретарями, був затверджений Російським Тимчасовим Урядом аж 14-го вересня 1917 p., а дня 20-го вересня 1917 року відбулося перше засідання затвердженого Генерального Секретаріяту.

3 ініціятиви У.Ц.Р. наступного дня, цебто 21-го вересня 1917 p., відбувся в Києві з’їзд народів Росії п тривав до 28. вересня. З’їзд ухвалив кілька резолюцій у справі перебудови Росії на федерацію вільних держав. Неукраїнські республіки наслідували У.Ц.Р. в боротьбі з Тимчасовим Урядом Росії за своє визволення.

Ще на своїй 6-ій сесії, що засідала в днях від 18- го до 22-го серпня 1917 p., Українська Центральна Рада під час дебатів над Тимчасовою Інструкцією одночасно ухвалила постанову про скликання в якнайшвидшому часі конституанти України. Вироблені закони Українською Центральною Радою про взаємовідносини України й Росії мала затвердити майбутня всеросійська конституанта, натомість закони про внутрішній лад України Українська Центральна Рада за- стерігла виключно Всенародним Установчим Зборам України. Крім цього, на підставі спеціяльної постанови У.Ц.Р., Генеральний Секретаріят висунув категоричне домагання безпосередньої участи України на міжнародній мировій конференції, бо вже в серпні 1917 p. видко було, що війна на фронті добігає свого кінця.

Через кілька днів по цій резолюції, як знак свого протесту й обурення проти скликання конституанти України й участи українських представників на міжнародній мировій конференції, зі складу У.Ц.Р. вийшли представники російської Партії Народної Свободи (російські ліберали-катеди).

Реалізуючи цю ухвалу, пленум У.Ц.Р. дня 22-го вересня 1917 p. постановило скликати Українські Установчі Збори й вибрати спеціяльну комісію для вироблення порядку виборів до конституанти України.

Російський Тимчасовий Уряд занепокоївся резолюцією про Українські Установчі Збори rt на своїм засіданні ЗО-го жовтня 1917 p., на підставі донесення прокуратора київської судової влади C. Чабакова, постановив покликати до Петрограду на пересправи Винни- ченка, Зарубіна й Стеценка, а міністер юстиції Малян- тович наказав київському прокураторові перевести слідство та притягнути до карної відповідальносги генеральних секретарів, як службових осіб, за порушення основних законів російської держави, цебто за підготову скликання конституанти України. Ta київський прокуратор уже не мав сили перевести слідства проти У.Ц.Р. й Генерального Секретаріяту. Російський Тимчасовий Уряд втрачав грунт під ногами. У другій половині серпня в Росії вибухло збройне монархічне повстання, що його очолив царський генерал Л. Корнілов. Він зажадав, щоб уряд Керенського уступив і проголосив сам себе диктатором Росії. Але Тимчасовий Уряд приборкав повстанців.

Однак на фронті, після літньої офензиви, що її зорганізував Керенський, наступав сукцесійний розклад російської армії. Внутрі все більше й більше сильнішали большевики, аж нарешті 7-го листопада 1917 p. вони на чолі з В. Леніном у кривавих боях захопили владу в Петрограді в свої руки.

Ці події перекреслили Тимчасову Інструкцію з 17- го серпня 1917 p. й вимагали від У.Ц.Р. й Генерального Секретаріяту рішучих дій. Ще за свого існування Тимчасовий Уряд порушив свої зобов’язання щодо України. Він свідомо перешкаджав У.Ц.Р. в реальній організації влади в Україні. Фактично адміністративний апарат Тимчасового Уряду перестав діяти в Україні ще перед большевицьким повстанням. Генеральний Секретаріят мусів сам наново організувати всю адміністрацію, а грошей і кваліфікованих сил було дуже мало. Затримання реалізації автономного ладу спричинило розлад адміністративної влади, за яку був відповідальний Російський Тимчасовий Уряд. Армія в Україні деморалізувалась під впливом посиленої боль- шевицької пропаганди.

Хоч у Петрограді перемогли большевики, то однак в Україні, а зокрема в Києві, перебувало поважне число російського війська, що було вірне Тимчасовому Урядові Керенського. Прийшло до боротьби між цими відділами й військом Української Центральної Ради, при чому большевицький відділ російської армії спочатку підтримував Українську Центральну Раду в боротьбі з Тимчасовим Урядом у переконанні, що вони опісля захоплять владу в свої руки. Правда, це їм не вдалося. Бої закінчилися 12-го листопада 1917 p. Українська Центральна Рада стала паном ситуації в Києві й у цілій Україні, перебравши в свої руки всю владу. Після цієї перемоги фактично була відновлена Українська Держава, бо ніякої іншої влади не було більше на території 9-ох губерень України. У.Ц.Р. й Генеральний Секретаріят мали в своїх руках реальну владу й цей фактичний стан був оформлений Третім Універсалом.

Українська Центральна Рада виразно виступила проти большевицького перевороту. Дня 8-го листопада 1917 p. вона винесла офіційну резолюцію, в якій засудила диктаторський характер большевицької влади в Росії й рішуче виступила проти петроградського повстання, констатуючи, що влада, як у державі, так і в кожному окремому краю, повинна перейти до рук всієї революційної демократії, а не самих тільки рад робітничих і військових депутатів. Ця резолюція викликала сподіваний розрив із большевиками. Представники большевицької партії виступили зі складу У.Ц.Р. й повели шалену агітацію проти української демократії.

Отже, в таких надзвичайно несприятливих умовах військового хаосу, господарської кризи, дезорганізації апарату адміністративної, судової й політичної влади та врешті агітаційного лябіринту, — У.Ц.Р. приступила до будівництва державного життя на території України. Передусім дня 12-го листопада 1917 p. вона поповнила склад Генерального Секретаріяту такими особами: Військових справ — C. Петлюра; Харчові справи — M. Ковалевський (У.П.С.Р., голова цієї партії); Праця — M. Порш (У.С.Д.Р.П.); Торгівля та промисловість — В. Голубович (У.П.С.Р.); Юстиція — M. Ткаченко (лівий У.С.Д.Р.П.); Шляхи — В. Єщенко; Пошта й телеграф — 0. Зарубін. 3 черги, дня 13-го листопада Українська Центральна Рада ухвалила закон про включення в обсяг території України всіх українських етнографічних земель (Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину й Таврію без Криму) і закликала, щоб населення підпорядкувалося українській адміністрації. Далі, дня 16-го листопада 1917 p. Генеральний Секретаріят видав відозву, повідомляючи неселення України, що він перебрав на себе повну владу в Україні й підготовляє законопроект про Українські Установчі Збори, земельну реформу, організацію українського фронту в боротьбі за владу в Україні проти білої.й червоної Москви.

У днях від 2-го до 12-го листопада 1917 p. в Києві засідав Третій Всеукраїнський Військовий З’їзд при участі десь коло 3 OOO делегатів. У своїх резолюціях З’їзд вимагав від У.Ц.Р. проголошення української демократичної республіки. Ці резолюції й стали підставою Третього Універсалу.

Таким чином на засіданні Малої Ради пізно ввечері дня 19-го листопада 1917 p. проф. M. Грушевський прочитав текст Третього Універсалу, який був прийнятий 42-ма членами Малої Ради (від голосування здержалось 4 особі — 3 росіяни й 1 поляк). Наступного дня, 20-го листопада 1917 p., У.Ц.Р. урочисто проголосила Третій Універсал в Києві на Софійській площі.

б) Текст Третього Універсалу Української Центральної Ради.

“Народе український і всі народи України!

Тяжка й трудна година впала на землю Російської Республіки. Ha півночі в столицях іде міжусобна й кривава боротьба. Центрального уряду нема й по державі шириться безвладдя, безлад і руїна.

Наш край так само в небезпеці. Без влади дужої, єдиної, народньої Україна також може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.

Народе Україниський! Ти разом із братніми народами України поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. I ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім’я рятування всієї Росії, оповіщаємо:

Віднині Україна стає Українською Народньою Республікою.

He відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів.

До Установчих Зборів України вся влада творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому урядові — Генеральному Секретаріятові України.

Маючи силу й владу на рідній землі, ми тією силою й владою станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й усієї Росії.

Отож оповіщаємо:

До території Української Народньої Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки, як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей, де більшість населення українська, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів.

Bcix же громадян цих земель оповіщаємо:

Віднині на території Української Народньої Республіки існуюче право власности на землі поміщицькі й інші землі нетрудових хазяйств сільсько-господарського значення, а також на удільні, манастирські, ка- бінетські та церковні землі — касується.

Признаючи, що землі ті є власність усього трудового народу fi мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає Генеральному Секретареві Земельних Справ негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетом, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів.

Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. A зараз оповіщаємо:

Ha території Народньої Республіки України від цього дня встаноблюється по всіх підприємствах вісім годин праці.

Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею й наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного розділення продуктів спо- живання й кращої організації праці. I через те приписуємо Генеральному Секретарству Праці від цього дня разом із представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією в Україні, пильнуючи інтересів, як України, так і цілої Росії.

Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею й іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир устанвлено якнайшвидше. Для того ми вжиємо рішучих заходів, щоб через Центральні Уряди примусити й спільників і ворогів негайно розпочати мирні переговори.

Так само будемо дбати, щоб на мировому конгресі права українського народу в Росії й поза Росією в замиренню не нарушено. Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом із громадянами всіх народів Російської Республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях, як на фронті, так і в запіллі.

Останніми часами ясні здобутки революції затемнено відновленою карою на смерть. Оповіщаємо:

Віднині на землі Української Республіки смертна кара касується.

Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже засудженим, так і неза- судженим, а також і тим, хто ще до відповідальности не потягнений, дається повна амнестія. Про це негайно буде видано закон.

Суд в Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу.

3 тією метою приписуємо Генеральному Селретар- ству Судових Справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво й привести його до згоди з правними поняттями народу.

Генеральному Секретарству Внутрішніх Справ приписуємо:

Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоурядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях, і до встанлення найтіснішого зв\'язку й співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкраіцою основою вільного демократичного життя.

Так само в Українській Народній Республіці мають бути забезпечені всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканости особи й мешкання, право й можливість уживання місцевих мов у зносинах із усіма установами.

Український народ, сам довгі літа боровшись за свою національну волю й нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, в Україні сущих, тому оповіщаємо: іцо народам великоруському, жидівському, польському й іншим в Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права та свободи самоурядування в справах їх національного життя. Ta доручаємо нашому Генеральному Секретарству Національних Справ подати нам у найближчім часі законопроект про національно-персональну автономію.

Справа хоарчова є корінь державної сили в цей тяжкий і відповідальний час. Українська Народня Республіка повинна напружити всі свої сили й рятувати, як себе, так і фронт і ті частини Російської Республіки, які потребують нашої допомоги.

Громадяни! Іменем Народньої Української Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній Республіці Росії здоров\'я, силу й нову бу- дучність. Вироблення тих форм має бути проведене на Українських і Всеросійських Установчих Зборах.

Днем виборів до Українських Установчих Зборів призначено 27-го грудня 1917 (9-го січня н.ст. 1918) року, а днем скликання їх — 9-го (22-го н. ст.) січня 1918 року.

Про порядок скликання Українських Установчих Зборів негайно видано буде закон.

У Києві, 7 (20) листопада 1917 р.”

в) Політично-державна якість Третього Універсалу Української Центральної Ради.

Третій Універсал — це особливої ваги політично- державний і історичний акт. Передусім У.Ц.Р. проголосила ним самостійну Українську Державу — Українську Народню Республіку. У Третьому Універсалі вжито ще фрази: “не пориваючи федеративних зв’язків із Росією”, однак цей додаток був вставлений тільки з тактичних міркувань, щоб задовольнити вимогу представників національних меншостей і не загострювати з ними відносин. Хоч, правда, не зважаючи на це, всі представники національних меншостей не голосували за Третім Універсалом. Очевидно, це мало тільки теоретичне значення, бо фактично від часу боль- шевицького перевороту годі було й думати про творення федерального уряду Росії, що складався б із представників вільних республік.

B Третьому Універсалі скристалізовані всі риси суверенної держави України. Вважаючи парлямента- ризм за найбільш справедливу форму демократії, а п’ятичленне виборче право (загальне, рівне, безпосереднє, тайне та пропорціональне) за найкращий спосіб вияву волі народу, — Третій Універсал проголосив скликання Установчих Зборів України, визначивши дату виборів до конституанти України на 9-го січня 1918 p., а дату скликання самих Українських Установчих Зборів у Києві — 22-го січня 1918 p.

Перший раз в історії українських визвольних змагань Третій Універсал точно означив територію нашої відновленої Держави. Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки щодо Курщини, Холмщини, Вороніжчини й інших частин земель Третій Універсал застеріг “згоді зорганізованої волі народів”, цебто плебісцитові. У.Ц.Р. навмисно нічого не говорить у Третьому Універсалі про територіяльні аспірації України щодо Галичини, Буковини, Закарпаття, Басарабії й Кубані. Через Кубань, де творилася Козацька Республіка, Третій Універсал хотів запевнити У.Ц.Р. вплив на політичне життя в Північному Кавказі й над Каспісм. Знову інші українські землі належали тоді до складу Австро-Угорської монархії й відновленій Українській Державі недоцільно було відразу, в обставинах світової війни, ставити ці вимоги. Врешті щодо Басарабії, то в тому часі, як був про- клямований Третій Універсал, у Києві перебувала молдавська делегація fi тому треба було спеціяльно промовчати басарабську проблему та взагалі земель поміж Прутом і Дністром. Кордони Української Народньої Республіки, подані в Третьому Універсалі, лягли опісля в основу Четвертого Універсалу й Берестейського мирового трактату.

Третій Універсал цілком анулював постанови Російського Тимчасового Уряду, подані в Тимчасовій Інструкції fi інших законах, що стосувалися верховної влади, суду, місцевої адміністрації тощо на території України. Новий Генеральний Секретаріят став право- сильним урядом відновленої Української Держави, обіймаючи владу в усій Україні, і якому підпорядкувалися всі ділянки адміністративного, політичного, військового, промислового, економічного й сільсько-господарського життя.

Відновлена Третім Універсалом Українська Держава своєю формою була парляментарною республі- кок) з помітною перевагою законодавчої влади над виконавчою. До офіційною назви Української Держави — Українська Народня Республіка — спеціяльно додано атрибута “Народня”, щоб таким чином підкреслити ідею народоправства й демократії. Голова Української Центральної Ради був рівночасно головою держави. Судівництво було незалежне від виконавчої влади.

Українська Центральна Рада, як конститутивний орган Української Держави, діяла не тільки ім’ям української нації, але також і ім’ям національних меншостей України, що мали в ній (У.Ц.Р.) своїх представників.

Третій Універсал визнав за національними меншостями право на національно-персональну автономію, скасував смертну кару та запевнив усім мешканцям України громадську, політичну, особисту, релігійну й господарську волю.

Отже, з погляду державного права Третій Універсал — це основний конституційний закон, яким було встановлено суверенну, ні від кого незалежну назовні Українську Державу в формі демократичної народо- правної Української Народньої Республіки.

5.