Другий Універсал Української Центральної Ради, оголошений 16-го липня 1917 p. в Києві.

а) Огляд виникнення Другого Універсалу Української Центральної Ради.

Факт проголошення Першого Універсалу політично й морально підбадьорив усіх українців. Органи місцевої влади й політично-громадські організації в Україні здебільшого підпорядкувалися Генеральному Секре- таріятові, як своєму рідному революційному урядові.

Але не так дивилася російська демократія на появу Першого Універсалу. Події в Києві надзвичайно схвилювали Петроград, викликавши там велику метушню. Російський Тимчасовий Уряд і московські політичні партії гарячково почали відбувати свої безконечні наради. Вони пояснювали, що У.Ц.Р. актом проголошення автономії України узурпувала собі владу, бо державний політичний устрій колишньої Російської імперії може змінити тільки майбутня конституанта. Спочатку майже всі москвини виступили проти Першого Універсалу й намагалися за всяку ціну привернути попередній стан підлеглости України єдиній “неділимій і несходимій” Росії. (Виняток становили російські большевики. Вони під проводом Леніна проголосили в своїй підступній пропаганді право на повне самовизначення українського народу, навіть аж до відокремлення від Росії.

Але події на фронті та внутрішня політична боротьба не позволяли Російському Тимчасовому Урядові в тім часі збройно виступити проти Української Центральної Ради. Справа в тім, що поряд із Тимчасовим Урядом Росії утворилася друга паралельна центральна організація — Президія Всеросійської Ради Робітничих, Селянських і Військових Депутатів, які претендували на владу. A крім цих двох політичних центрів, сила большевиків почала помітно виходити наяв. Додаймо до цього, що політична дійсність в Україні настільки стала поважна, що російські й жидівські кола в Києві робили натиск на Російський Тимчасовий Уряд, щоб він незабаром зробив якийсь “modus vivendi” з Українською Центральною Радою, як також до цієї думки приєднався Всеросійський З’їзд Робітничих, Селянських і Військових Депутатів у Петрограді, що ухвалив на початку липня 1917 p. окрему резолюцію, щоб Тимчасовий Уряд негайно порозумівся з українською демократією.

Отже, члени Російського Тимчасового Уряду, звільнившись від перших емоцій “великого обурення” на У.Ц.Р. за проголошення Першого Універсалу й відчувши ритм зовнішніх і внутрішніх подій, — почали прислуховуватись до холодного політичного розуму. Вони прийшли до висновку, що їм треба якнайшвидше порозумітися з У.Ц.Р., бо всяка протидія та rpa на часі може ще більше скомплікувати політичну ситуацію й поглибити прогалину між Росією та Україною. Ясно, російська демократія ніколи не мала щирих інтенцій до української демократії. Однак такт і сила У.Ц.Р., що зростала кожного дня під проводом геніяльного професора M. Грушевського з одного боку, а внутрішня боротьба між російськими партіями й потреба скріплення фронту з другого боку, — примусили Російський Тимчасовий Уряд поступитися перед слабшим із метою гальмувати український визвольний рух.

Таким чином дня 11-го липня 1917 p.

Представники заявили, що Тимчасовий Уряд Росії прихильно ставиться до автономії України й до проекту земельних реформ, однак остаточне легальне вирішення цих справ застерігає Всеросійським Установчим Зборам. Усе ж таки Російський Тимчасовий Уряд уже тепер готовий признати Українську Центральну Раду за парлямент України, а Генеральний Секрета- ріят за крайовий автономний уряд, скоро тільки У.Ц.Р. буде доповнена делегатами національних меншостей України — росіянами, жидами й поляками — а до Генерального Секретаріяту ввійдуть відповідно представники згаданих національностей. Далі, петроградська делегація, зокрема I. Церетелі, турбувалася, щоб слово “автономія” з тактичних міркувань не вживалося в угоді поміж Українською Центральною Радою й Російським Тимчасовим Урядом. (У російських колах було побоювання, що Україна очолить змагання всіх неросійських народів в Росії за автономний лад, а це могло б допровадити до кризи Російський Тимчасовий Уряд. Треба пам’ятати, що самі росіяни становили тільки 45% всього населення Росії того часу, цебто меншість. Українці, поляки, фінлядці, грузини, вірмени й інші ввійшли в склад російської імперії силою завоювання). Делегація в теорії виявила своє прихильне ставлення до перебудови Росії на нових основах із правом самовизначення народів. Російські міністри запевнили, що Тимчасовий Уряд Росії свої по-

станови в Україні буде проводити через Генеральний Секретаріят. Делегація категорично заперечила признати існування Українського Генерального Секрета- ріяту Військових Справ, але дала згоду на формування окремих українських військових частин під умовою, що це не буде порушувати єдности російської армії, її боєздатности й буде можливе до здійснення з технічного боку.

Українська Центральна Рада з сво^о боку обіцяла не чинити таємних заходів щодо здійснення автономії України поза Генеральним Секретаріятом і визнавати над собою авторитет Усеросійських Установчих Зборів. Через цей тактичний компроміс Українській Центральній Раді залежало на тому, щоб здобути фактичне здійснення домагань українського народу та з легального боку оформити їх шляхом офіційної угоди 3 чинною владою Тимчасового Уряду Росії.

Після дводенних пересправ представники Російського Тимчасового Уряду й Української Центральної Ради дійшли до компромісової згоди й погодилися видати писані документи: Тимчасовий Уряд — Декля- рацію, а Українська Центральна Рада — Другий Універсал. Деклярація була видана 15-го липня 1917 p., а її зміст такий:

“Вислухавши звідомлення міністрів Керенського, Терещенка й Церетелі в українській справі, Тимчасовий Уряд прийняв таке рішення:

Призначити в характері найвищого органу управи крайовими справами в Україні окремий орган — Генеральний Секретаріят, склад якого визначить уряд в порозумінні з Українською Центральною Радою, доповненою на справедливих основах представниками інших народностей, що живуть в Україні, через їхні демократичні організації. Через цей орган будуть здійснюватися заходи, що відносяться до життя краю та його управи.

Уважаючи, що питання про національно-політичний устрій України та про способи розв\'язки на ній земельного питання, в межах загальної засади про перехід землі в руки працюючих, повинно бути розв’язане Установчими Зборами, Тимчасовий Уряд поставився прихильно до розроблення Українською Центральною Радою, доповненою згаданим вище способом, проекту про нове державно-політичне становище країни в такім дусі, як то сама Рада вважатиме за відповідне щодо інтересів краю, а також про форми розв’язання в Україні земельного питання для предложення цих проектів Установчим Зборам.

Тимчасовий Уряд, узнаючи необхідним під час війни зберігти бойову єдність армії, уважає недопустимими заходи, які могли б порушити єдність її організації й команди, як, наприклад, зміна тепер мобілізаційного пляну шляхом негайного переходу до системи те- риторіяльного комплектування військових частин або наділення командними правами якихсь громадських організацій.

Разом із тим Уряд узнає можливим попирати далі найтісніше національне об’єднання українців у рядах самої армії або комплектування окремих частей виключно українцями, оскільки такі заходи на думку міністра війни будуть представлятися можливими під технічним оглядом і не зломлять бойової здатности армії.

B теперішній момент для більше плянового й успішнішого осягнення цієї цілі Тимчасовий Уряд уважає можливим притягнути до здійснення цього завдання самих вояків-українців і в цілі порозуміння з Центральною Радою можуть бути відкомандировані окремі делегати-українці, які будуть приділені при кабінеті військового міністерства, при генеральнім штабі ii верховнім головнокомандуючім.

Що торкається військових українських комітетів на місцях, то вони здійснюють свої функції на загальних основах, при чому їхня діяльність повинна бути в згоді з діяльністю інших військово-громадських організацій”.

б) Текст Другого Універсалу Української Центральної Ради.

“Громадяни Української Землі!

Представники Тимчасового Уряду повідомили нас про ті конкретні заходи, які задумує перевести Тимчасовий Уряд в справі управи Україною до Установчих Зборів. Тимчасовий Уряд, стоячи на сторожі завойованих революційним народом свобід, признаючи за кожним народом право на самовизначення та полиша- ючи остаточне усталення його форми Установчим Зборам, простягає руку представникам української демократії й Українській Центральній Раді та закликає в порозумінні з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії.

Ми, Українська Центральна Рада, стоячи, як усе, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її демократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик Уряду до єдности й сповіщаємо всіх громадян України, що вибрана українським народом через його революційні організації Українська Центральна Рада незабаром буде доповнена на справедливих основах представниками інших народностей, які живуть в Україні, через їхні революційні організації, і тоді буде тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, що заступатиме інтереси цілого населення нашого краю.

Доповнена Українська Центральна Рада виділить наново з-поміж себе окремий відповідальний перед нею Генеральний Секретаріят, який буде предложений до затвердження Тимчасовому Урядові в характері представника найвищої краєвої влади Тимчасового Уряду в Україні. B цім органі будуть зосереджені всі права й засоби, щоб він, як представник демократії в цілій Україні, й рівночасно, як найвищий краєвий орган уряду, міг виповнити складну роботу організації й будування життя всього краю в згоді з цілою революційною Росією.

У згоді з іншими національностями України й діючи на полі державної управи, як орган Тимчасового Уряду, Генеральний Секретаріят Центральної Ради твердо йтиме шляхом закріплення нового ладу, витвореного революцією.

Змагаючи до автономного устрою України, Українська Центральна Рада в порозумінню з національними меншостями України приготовлятиме проєкти законів про автономний лад України для предложення їх на затвердження Установчим Зборам.

Зважаючи, що утворення краевого органу Тимчасового Уряду в Україні забезпечує бажане наближення управи краєм до потреб місцевого населення в межах, можливих до Установчих Зборів, і думаючи, що доля всіх народів Росії тісно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче відкидаємо проби самовільного здійснювання автономії України до Всеросійських Устаовчих Зборів.

Що ж торкається комплетування українських військових частин, Українська Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті міністра війни, в генеральному штабі й при верховнім головно-командую- чім для участи при комплетуванню окремих частин виключно українцями, оскільки заходи в цім напрямі на думку міністра війни будуть можливі з технічного боку без нарушення бойової здібности армії.

Сповіщаючи про це громадян України, ми твердо віримо, що українська демократія, яка наділила нас своєю волею, разом із революційним урядом доложить усіх своїх сил, щоб довести край і зокрема Україну до остаточної перемоги революції.

Українська Центральна Рада.”

в) Політично-державна якість Другого Універсалу Української Центральної Ради.

Другий Універсал написаний лаконічною мовою відповідно до вислідів переговорів поміж представниками Української Центральної Ради й представниками Тимчасового Уряду, що відбулися в Києві в днях 12-го та 13-го липня 1917 p. Ha підставі змісту Другого Універсалу й Деклярації Тимчасового Уряду, Українська Центральна Рада й Генеральний Секретаріят стали правнодержавними вищими органами України, бо Тимчасовий Уряд погодився не тільки на ідею автономії України, але фактично на її здійснення, та визнав Українську Центральну Раду за легальне представництво українського народу. (Розуміється, що Російська Республіка, проклямована на місце монархії Романових, принципово посідала всі атрибути державної влади).

Українська Центральна Рада й Генеральний Секретаріят мали складатися тепер не тільки з українців, але також із представників національних меншостей України. Іншими словами, Другий Універсал і Декляра- ція Тимчасового Уряду дали законну підставу, щоб революційний уряд України перейшов із сфери політично-моральної влади на політично-юридичну. Відтепер влада Української Центральної Ради й Генерального Секретаріяту базувалась не тільки на національно- революційних засадах і моральному довір’ї населення, але також на легальних основах. Фактично Україна тепер дістала автономію зі своїм законодавчим органом (У.Ц.Р.) і виконавчим органом (Генеральним Сек- ретаріятом), що відповідав перед Українською Центральною Радою. Власне, політично-державна сила Другого Універсалу полягала в тому, що він надав легальну форму автономії України, цебто злегалізував перші здобутки української революції та застеріг Росії тільки фікцію санкціонування автономного ладу України й голе право потверджувати склад Генерального Секретаріяту, призначеного Українською Центральною Радою. Тут також треба пам’ятати, що вироблені закони У.Ц.Р. тільки про взаємовідносини України й Росії мали бути затвердженими Всеросійськими Установчими Зборами, натомість закони про внутрішній лад України У.Ц.Р. застерегла виключно Всенародним Зборам України.

Подане речення в Другому Універсалі “ми рішуче відкидаємо проби самовільного здійснення автономії України” треба відвести до негативних рис цього конституційного акту. Воно було подиктоване російськими представниками, які хотіли таким чином підкреслити думку, що легальне признання У.Ц.Р. і Генерального Секретаріяту Тимчасовим Урядом ще не означає автономії України. Але то був тільки формальний тон дужчого, якого обставини примусили йти на уступки перед слабшим. Це речення не змінює фактичного стану справи. Крім цього, У.Ц.Р. своїм Другим Універсалом формально заявила, що визнає за Всеросійськими Установчими Зборами право санкціонувати автономію України, й виявила свою льояльність до Тимчасового Уряду, що не має наміру відокремлюватися від Росії. Але й це було тільки формальне підпорядкування української демократії Російському Тимчасовому Урядові, як верховному санкціонованому чинникові. Врешті Другий Універсал У.Ц.Р. зобов’язалася доповнити законодавчі й виконавчі органи національними меншостями. Таким чином, У.Ц.Р. зрік- лася засади національної української революції, а перейшла на становище територіяльної демократії (те- риторіяльного представництва).

Вкінці варто тут підкреслити, що від появи Другого Універсалу політично-державний постулят України перестав бути внутрішньою проблемою Росії, але він вийшов на денне світло революційної перебудови.

4.