Перший Універсал Української Центральної Ради, оголошений 23-го червня 1917 p. в Києві.
а) Огляд виникнення Першого Універсалу Української Центральної Ради.
Двомісячний інтервал часу поміж появою Резолюцій Всеукраїнського Національного Конгресу і про- клямацією Першого Універсалу Української Центральної Ради був виповнений особливо наполегливою й інтенсивною працею У.Ц.Р.
3- одного боку треба було змобілізувати населення України в організовані рамки, а з другого боку У.Ц.Р. провадила запеклий змаг за поступову реалізацію автономії України.Крім українських політичних партій велике значення в процесі організації народу мали станові об’єднання (військові, селянські й робітничі). Дня 18-го травня 1917 року відбувся в Києві Перший Військовий З’їзд, а 18-го червня — Другий, виделегувавши від себе 130 представників до У.Ц.Р. У червні, майже рівночасно з Другим Військовим З’їздом, відбувся в Києві Український Селянський З’їзд. Ha ньому було 2 200 делегатів і 1 500 з них репрезентували 1 000 українських волостей. Вони й вибрали до У.Ц.Р. 133 делегати. B усіх 9 губернях місцеві українські організації приступили до творення народної влади всіх щаблів, від сільських громад аж до повітових і губерні- яльних народних управ.
Всеукраїнський Національний Конгрес стурбував без винятку всі російські угруповання. Комісари, урядові установи й неукраїнські громадські організації різко виступили супроти автономних постулятів української демократії й формації українського війська. Ще більшу лютість і брутальність до Резолюцій B.H.K. виявили російські політичні партії, загрожуючи, що на всякі спроби проведення автономного ладу в життя, “демократія відповість багнетами”, не говорячи вже про ті “епітети” на адресу української демократії, що ними заповнялися сторінки їхньої офіційної преси (німецькі запроданці, контрреволюціонери, мазепинці, вузькі шовіністи тощо).
Проте найзапеклішу боротьбу за автономний лад України довелось У.Ц.Р. провадити з Російським Тимчасовим Урядом.
Наприкінці травня 1917 p. У.Ц.Р. вислала свою делегацію до Петрограду для переговорів із Петроградським Виконавчим Комітетом Ради Робітничих і Військових Депутатів та з Російським Тимчасовим Урядом. Делегація складалася з 10 осіб: В. Винниченка, C. Єфремова, M. Ковалевського, Г. Одинця, Д. Коробенка, Ст. Письменного, Д. Рівенсько- го, А. Чернявського, О. Пилькевича й 1. Сніжного. Петроград холодно зустрінув українську делегацію та зневажливо розмовляв із нею. Делегація вручила центральній владі російської демократії широкий мемо- ріял, подаючи вкінці домагання, щоб Тимчасовий Уряд висловив у тій чи іншій формі свос прихильне становище до автономії України хоч у принципі; щоб були допущені представники українського народу на майбутню міжнародну конференцію, де буде рішатися доля Галичини й українських західніх земель; щоб був призначений спеціяльний комісар у справах України при Російському Тимчасовому Уряді, а в Україні — особливий краевий комісар і красва рада при ньому; щоб українські вояки в російській армії були відокремлені в українські корпуси в запіллі й, по змозі, на фронті в цілі піднесення бойової сили армії й відродження дисципліни; щоб урядовцями цивільної адміністрації були ті особи, “які користаються довір’ям населення, володіють його мовою та знають його побут і звичаї”; щоб Тимчасовий Уряд допустив українську мову tt українську номенклятуру для українських військових формацій, адміністрації та шкільництва; щоб Тимчасовий Уряд призначив відповідні фонди Українській Центральній Раді для задоволення українських національних потреб та щоб звільнив заарештованих українців із Галичини.Після кількатижневого побуту в Петрограді й дискусій із офіційними колами чинної влади там, українська делегація ні з чим вернулася до Києва, привізши з собою хіба тільки цінний інформаційний матеріял та свої орієнгаційні спостережання, що імперіялізм і ко- лоніялізм колишньої монархічної Росії не різниться від демократичного Російського Тимчасового Уряду, принаймні щодо України.
Опісля (11-го червня 1917 року) А. Керенський, тодішній міністер військових справ і міністер юстиції, офіційно телеграмою заборонив скликати Другий Всеукраїнський Військовий З’їзд, що все ж таки, не зважаючи на заборону, відбувся від 18-25 червня 1917 p. в Києві. Керенський мотивував свою диктаторську заборону “несвоєчасністю”. Також, під час Всеукраїнського Селянського З\'їзду (10-16 червня 1917) У.Ц.Р. одержала від Тимчасового Уряду телеграфічну відповідь негативного змісту. Тимчасовий Уряд своїм одноголосним рішенням відкинув усі домагання Української Центральної Ради, передані урядові через делегацію. 3 чисто формальних міркувань Петроград висловив сумнів, чи Українська Центральна Рада взагалі може виступати з політичними домаганнями від імени населення України, бо вона не була вибрана всенародним голосуванням; а далі написав, що Тимчасовий Уряд не має права переводити змін основних законів, цебто конституції російської держави та зміняти її територі- яльний статус, бо цс належить до компетенції майбутніх установчих зборів. Хоч формальні застереження Тимчасового Уряду ніби ясні і його аргументація формально ніби погоджується з вимогами державного права, — то проте його негативний зміст відповіді позбавлений логічної послідовности й являє собою наглядний доказ, що програма російської демократії розходиться з дійсністю. Передусім делегація У.Ц.Р. не вимагала від Тимчасового Уряду негайного проголошення автономії України, але щоб він тільки принципово в довільній формі заманіфестував свою прихильність до постуляту автономії України. Тим більше, що всі фракції російської демократії принципово стояли за право самовизначення всіх націй. Але то була тільки голословна пропаганда. Що більше, ніяка російська соціялістична газета не схотіла навіть подати на своїх сторінках меморіялу делегації У.Ц.Р. Далі, Тимчасовий Уряд не жахався тим, що він сам нс був створений на основі всенародного голосування, але цього він по-фарисейськи вимагав від Української Центральної Ради в добі найбільшого розпалу революції.Ховаючись під заслону легального лексикону, Тимчасовий Уряд не подав фактичних причин, для чого він відкинув домагання Української Центральної Ради. Йому зручніше було в переходовій добі революції визнати вже доконаний факт, ніж установлювати принципи політично-державного характеру щодо України. Позиції Т.У. і так були дуже хиткі, а принципове вирішення української справи могло б заохотити й інші народи до тих домагань та ще більше захитати уряд князя Г. Львова. A тому, щоб уникнути нових ускладнень і конфліктів із президією Всеросійської Ради Робітничих, Селянських і Військових Депутатів, сила якої з кожним днем усе більше зростала й загрожувала Тимчасовому Урядові, — ГІетроград із цих тактичних міркувань відкинув постуляти української демократії. Ta найбільшою справжньою причиною негативної відповіді Тимчасового Уряду було те, що не тільки царська Росія, але й демократична, — в однаковій мірі спрямувала вістря своєї імперіялістично-колоніяльної експансії на Україну й готова була воювати до останнього вояка, аби тільки не втратити Чорноморського побережжя (водного шляху до Дарданеллів) та української залізної руди, вугілля, соли, цукру й індустрії. Росія добре розуміла, що навіть і автономний уряд України не дозволив би їй так безоглядно використовувати українських суходольних і водних шляхів, портів і натуральних багатств у надрах Донецького району, Херсонщини й Катеринославщини. Це, власне, була й є основна причина, чому російські демократи й монархісти в однаковій мірі запекло поборювали найменші проблиски українського національного пробудження. Щодо комуністичної партії, то вона в тому часі прямувала до влади й тому шукала для себе підступом і обманом союзників серед народів колишньої царської Росії, проголосивши право кожної нації на самовизначення. Хоч перед тим сам В. Ленін (Ульянов)
у своїй теорії в середині комуністичної партії різко виступав проти федеральної форми держав, а обстоював централізацію.
Категоричне відкинення демократичних домагань У.Ц.Р.
створило сприятливу психологічну настанову в процесі думання українського народу. B Україні тепер усі переконалися, що гасло самовизначання всіх націй у програмі російської демократії — це тільки підступний трюк. Політичні угруповання сильно обурились і усвідомили собі, що російські демократи такі самі ім- періялісти, як їхні попередники, і годі взагалі від Росії сподіватись, щоб вона коли схотіла зрозуміти життєві потреби та прагнення поневоленого українського народу. Крім цього, в Києві постало кілька поважних українських військових формацій, як, наприклад, полк ім. гетьмана Богдана Хмельницького. 3 другого боку Тимчасовий Уряд мав великі клопоти з конкуруючою силою большевизму й усе зростаючим хаосом в армії. Ha фронті й у запіллі вояки були невдоволені затяжною війною й домагалися негайного припинення її.Прислуховуючись до ритму внутрішніх і зовнішніх подій і маючи за собою реальну силу зорганізованого селянства й війська, Українська Центральна Рада інтенсивно почала працювати над актом проголошення автономії України. Після одержання відповіді з Петрограду, Українська Центральна Рада від ранку до вечора мала свої засідання. Київ, уся Україна, як також і Петроград із напруженням очікували, як вийде з цієї ситуації Українська Центральна Рада — революційний парлямент України.
Фракція українських соціялістів-революціонерів і Всеукраїнська Селянська Спілка внесли на пленарному засіданні У.Ц.Р. внесок у справі проголошення державної автономії України. Величезна більшість голосів була за внеском. Таким чином текст проклямації автономії України доручено виготовити Виконавчому Комітетові У.Ц.Р., який згодом перейменовано на Малу Раду. Bci важні справи наперед рішалися на засіданнях Малої Ради, а вже опісля оформлені проекти пред’являлись пленумові У.Ц.Р. Мала Рада складалася з усіх членів президії й секретарів Української Центральної Ради, а також із представників усіх політичних фракцій (по два представники від кожної партії). Автором тексту Першого Універсалу був В.
Винниченко. Під час дискусій над його змістом внесено кілька поправок до первісної редакції Винниченка. Після того, як усі члени Виконавчого Комітету погодилися з кінцевою редакцією Першого Універсалу, проф. Михайло Грушевський дня 23-го червня 1917 року (в Педагогічному Музеї при Великій Володимировській вулиці, де засідала Центральна Рада) урочисто оголосив, що Перший Універсал є ухвалений і одноголосно затверджений. Далі він подиктував двом секретарям У.Ц.Р.: Михайлові Єремієву й Євгенові Онацькому текст рішення, яке було відразу внесене на пленарне засідання У.Ц.Р. Bci члени встали з місць і через акля- мацію прийняли Перший Універсал. Опісля доручено В. Винниченкові, заступникові голови У.Ц.Р., негайно сповістити Другий Всеукраїнський Військовий З’їзд про текст історичної ухвали У.Ц.Р.Був вечір, коли члени У.Ц.Р. вийшли з Педагогічного Музею. Військовий З’їзд відбувався в будинку “Київської Опери”. У просторій театральній залі зібралась сила-силенна військових делегатів, народу й кореспондентів різних газет і пресових агенцій. За столом президії сиділи члени Українського Генерального Військового Комітету на чолі з C. Петлюрою. Toro вечора (23-го червня 1917 p.) В. Винниченко прибув гуди і прочитав епохальні слова Першого Універсалу У.Ц.Р. Кількатисячний військовий з’їзд навстоячки вислухав його.
Наступного дня, цебто 24-ro червня 1917 p., десятки тисяч народу заповнили Софійську площу. Трибуна була побудована біля пам’ятника гетьманові Богданові Хмельницькому. Члени У.Ц.Р. на чолі з її президентом проф. Михайлом Грушевським зайняли місце на трибуні. Архиепископ Сергій в асисті священиків відправив молебень із проголошенням “многая літа” Україні и Українській Центральній Раді. Далі, на поданий знак із чотирьох підвищень залунали на північ, південь, захід і схід слова Першого Універсалу. Після всеприлюдного проголошення української держав- ности відбулася дефіляда українських військових формацій, які урочисто склали салют Українській Центральній Раді.
б) Текст Першого Універсалу Української Центральної Ради.
“Універсал Української Центральної Ради до Українського Народу, в Україні й поза Україною сущого.
Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду!
Волею своєю ги поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей української землі.
Найкращі сини твої, виборні люди від сіл, від фабрик, від військових казарм, від усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам стояти й боротись за ті права та кольності.
Твої, Народе, виборні люди заявили свою волю так:
Хай буде Україна вільною. He відділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад в Україні дають внбрані вселюдним, рівним, прямим і таємним го-
лосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Bci закони, що повинні дати той лад тут у нас, в Україні, мають право видавати тільки наші Українські Збори.
Ti ж закони, що мають лад дати по всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парляменті.
Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба, й які закони для нас кращі.
Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. I через те ми хочемо, щоб після того, як будуть відібрані по всій Росії поміщицькі, скарбові, царські, манастирські й інші землі у власність народів, як буде видано про це закон на Всеросійських Установчих Зборах, право порядкування нашими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським Зборам (Сеймові).
Так сказали виборні люди з усієї Землі Української.
Сказавши так, вони вибрали з-поміж себе нас, Українську Центральну Раду, й наказали нам бути на чолі нашого народу, стояти за його права й творити новий лад вільної автономної України.
I ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли на себе великий тягар будови нового життя й приступили до тієї великої роботи.
Ми гадали, що Російський Центральний Уряд простягне нам руку в цій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі.
Але Російський Тимчасовий Уряд відкинув усі наші домагання, відіпхнув простягнену руку українського народу.
Ми вислали до Петрограду своїх делегатів (послів), щоб вони представили Тимчасовому Урядові наші домагання.
A найголовніші домагання ті були такі:
Щоб Російський Уряд прилюдно окремим актом заявив, що він не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на автономію.
Щоб Російський Центральний Уряд по всіх справах, що торкаються України, мав при собі нашого комісара по українських справах.
Щоб місцева влада в Україні була об’єднана одним представником від Російського Центрального Уряду, цебто вибраним нами комісаром в Україні.
Щоб певна частина грошей, які збираються в Центральну Скарбницю з нашого народу, були віддані нам, представникам цього народу, на національно-культурні потреби його.
Bci ці домагання наші Російський Центральний Уряд відкинув.
Він не схотів сказати, чи признає за нашим народом право на автономію, та право самому порядкувати своїм життям. Він ухилився від відповіді, відіславши нас до майбутніх Всеросійських Установчих Зборів.
Російський Центральний Уряд не схотів мати при собі нашого комісара, не схотів разом із нами творити нового ладу.
Так само не схотів признати комісара на всю Україну, щоб ми могли разом із ним вести наш край до ладу й порядку.
I гроші, що збираються з нашої землі, відмовив повернути на потреби нашої школи, освіти й організації.
I тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили свою долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Російський Тимчасовий Уряд не може дати ладу в нас, коли не хоче стати разом із нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Це наш обов’язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі.
I через те ми, Українська Центральна Рада, видаемо цей Універсал до всього нашого народу й оповіщаємо: віднині самі будемо творити наше життя.
Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи міста відсьогодні знає, що настав час великої роботи.
Від цього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси українського народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою.
Там, де через якісь причини адміністративна влада зосталась у руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку, дужу організацію та усвідомлення народу, fi тоді перевибрати адміністрацію.
По містах і тих місцях, де українська людність живе спільно з іншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом із ними приступити до підготови нового правильного життя.
Центральна Рада покладає надію, що народи неукраїнські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій у нашім краю й у цей тяжкий час вседержавного безладдя дружньо, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономії України.
I коли ми зробимо цю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усіх народів землі української й виробимо закони для неї. Ti закони, той увесь лад, який ми підготовимо, Всеросійські Установчі Збори мають затвердити своїм законом.
Народе Український! Перед твоїм вибраним органом — Українською Центральною Радою — стоїть велика й висока стіна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ на вільний шлях.
Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Tреба великої народньої праці. A для успіху тієї праці насамперед потрібні великі кошти (гроші). До цього часу український народ усі кошти свої віддавав до Всеросійської Центральної Скарбниці, а сам не мав та не має й тепер від неї того, що повинен би мати за це.
I через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сіл і міст, усім українським громадським управам і установам 31-ro числа місяця липня накласти на людність особливий податок на рідну справу й точно, негайно й регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.
Народе Український! У твоїх руках доля твоя. B цей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю й державним розумом, що ги, народ робітників, народ хліборобів, можеш гордо й достойно стати поруч із кожним організованим, державним народом, як рівний із рівним.
Ухвалено: Київ. Року 1917, місяця червня (іюня), числа 10”.
в) Політично-державна якість Першого Універсалу Української Центральної Ради.
Перший Універсал становить переломову дату в історії визвольних змагань України. Ним Українська Центральна Рада почала реалізувати право самовизначення української нації й сама приступила до творення свого державного автономного ладу. Іншими словами, цей перший маніфест української влади закінчив підготовчо-організаційний період у боротьбі за волю України й розпочав нову добу творення підстав майбутньої суверенної Української Держави.
За найістотнішу частину Першого Універсалу з політично-державного погляду треба вважати проголо-
шення автономії України та ствердження волі її населення словами: “Віднині самі будемо творити наше життя”. У цьому великому принципі з одного боку міститься політична незалежність України від Петрограду чи іншої якоїсь держави, а з другого боку в ньому бачимо безмежне довір’я до власних сил української нації. Хоч, правда, в словах: “Віднині самі будемо творити наше життя” прихована велика неясність іцодо внутрішнього державного будівництва. Кожна українська партія могла довільно інтерпретувати цей принцип і пристосовувати його до змісту своєї економічної програми й державного устрою України. Однак треба пам’ятати, іцо Перший Універсал Української Центральної Ради — це рішучий крок до об’єднання українського народу на плятформі загальних інтересів нації, а не на обмежених і мінливих програмах поодиноких українських партій. Національна солідарність займає домінантне місце в Першому Універсалі, а вже економічну структуру та внутрішнє будівництво краю вирішить праця й свідома активність населення. Перше треба здобути національний храм, а тоді “самі будемо творити наше життя” в нім. Тому, власне, засада “віднині самі будемо творити наше життя” містить у собі всі українські угруповання fi верстви та взагалі все свідоме населення України.
Українська Центральна Рада, проголошуючи Першим Універсалом автономію України, все ж таки бажає затримати добрі відносини з російською державою, думаючи, що російська демократія буде щиро відноситися до України.
Довга середня частина Першого Універсалу містить у собі постанови законодавчих плянів У.Ц.Р. Згідно з розпорядженням у цім Універсалі кожне село, волость і повітова чи земська управа повинні вступитп в тісні організаційні зносини з Українською Центральною Радою. 3 причин тяжкої спадщини по царському режимові до праці в адміністративних урядах України мали бути покликані особи, прихильні до українського національного відродження. Населення України мало обов’язок добровільно оподаткувати себе на потреби, зв’язані з урядовою працею в Україні. Українська Центральна Рада започаткувала організацію політичних партій, які до того часу були заборонені російською владою. Перший Універсал доручив українській демократії переводити автономний лад в Україні в контакті та згоді з демократіями національних меншостей, щоб таким чином виявити до них щирість і з’єднати їх для державного будівництва України. Того часу національні меншості на українській території становили поважне число населення, зокрема по більших містах.
Інші частини Першого Універсалу мають соціяльно- економічний характер, а довгий коментар негативної відповіді Російського Тимчасового Уряду — це вже публіцистично-дипломатичний жанр.
Таким чином Перший Універсал У.Ц.Р. містить у собі не тільки акт проголошення автономії України, але здебільшого він становить конституційний документ, іцо кладе підвалини для державного устрою відновленої Української Держави. Політична й моральна сила цього Універсалу в тому, що він недвозначно заявив, що відтепер українська нація, не дивлячись на те, як до цього буде ставитись Російський Тимчасовий Уряд, буде своїми власними силами й за своїм власним розумінням здійснювати демократичні принципи в державнім будивництві України, модифікуючи їх до потреб часу.
**
Логічним наслідком проголошення Першого Універсалу була розбудова української влади без згоди Російського Тимчасового Уряду. Українська Цент-
ральна Рада, як революційний парлямент України, приступила тепер до творення свого виконавчого органу, тобто автономного уряду України.
Майже всі політичні фракції У.Ц.Р. за підставу творення українського державного ладу прийняли пар- ляментарно-демократичну засаду, цебто концепцію народоправства з парляментарним устроєм. Ця форма державного устрою найбільш відповідала ментальності українського народу й своєю генезою сягала конституційного права народного віча в добі Київських князів та основного суспільно-політичного ладу Запорізького Війська.
Розуміється, Українська Центральна Рада, базуючись на стародавніх державних традиціяхУкраїни, змо- дифікувала їх до ритму й потреб револщційного часу. Всім нам відомо, що парляментарно-демократична засада під час революції значно ускладнює функції виконавчих органів і праця пленуму не може своєчасно виконувати свого завдання, бо скликування повних сесій вимагає довшого інтервалу часу, а блискавичні події революційного періоду не раз наказують негайно рішати справи. Тому Українська Центральна Рада зі свого складу виділила вужчий законодавчий орган — правдоподібно перший цього роду парляментарний орган в історії цілого світу — під назвою “Комітет Української Ради”, що згодом почав називатися “Малою Радою”. Отже, цей вужчий парляментарний орган діяв в імені пленуму Української Центральної Ради. “Мала Рада” вирішувала всі пекучі слрави в перервах поміж повними пленарними сесіями й підготовляла свої постанови для кінцевої ратифікації їх пленумом Української Центральної Ради.
Перший автономний уряд України зорганізовано 28-го червня 1917 p. завдяки рішучому внеску українських соціялістів-революціонерів із депутатами Всеукраїнської Селянської Спілки, що разом становили
панівну більшість в Українській Центральній Раді. Уряд названо “Генеральним Секретаріятом”, чи нс на зразок давньої Гетьманщини, на чолі якої стояла генеральна старшина. Генеральний Секретаріят по-мо- дерному можна назвати радою міністрів. Цей перший уряд був коаліційний, бо українські соціялісти-револю- ціонери не мали в своїх рядах достатнього числа кваліфікованих і досвідчених державних мужів.
Склад Генерального Секретаріяту був такий: голова й генеральний секретар внутрішніх справ — В. Вин- ниченко (У.С.Д.Р.П.), генеральний писар — П. Хри- стюк (У.П.С.Р.), генеральний секретар фінансів - X. Барановський (кооператор), генеральний секретар міжнаціональних справ (ресорт закордонних справ) — C. Єфремов (У.П.С.Ф.), генеральний секретар військових справ - - C. Петлюра (У.С.Д.Р.П.), генеральний секретар земельних справ Б. Мартос (У.С.Д.Р.П., кооператор), генеральний секретар судових справ — В. Садовський (У.С.Д.Р.П.), генеральний секретар освіти - - I. Стешенко (незалежний соц.-дем.), генеральний секретар харчових справ - M. Стасюк (Укр. П.С.Р.). Перевагу в цьому уряді мала Українська Co- ціял-Демократична Робітнича Партія.
3.