Резолюції Всеукраїнського Національного Конгресу, що відбувся в днях від 17-го до 21-го квітня 1917 p. в Києві.

а) Огляд виникнення Резолюцій Всеукраїнського Національного Конгресу в Києві.

Після упадку імперії Романових стало ясно, що загально “руські” революційні громадські організації в Україні (комітети об’єднаних громадських організацій та ради робітничих і вояцьких депутатів) відразу набрали московського характеру й українська справа для них була небезпечна, а в найкращому випадку — чужа й другорядна.

із соціял-демократом Дмитром Антоновичем та з панею Скрипник від студентства, утворено в Києві 17-го березня 1917 p. Українську Центральну Раду, що стала всеукраїнською громадською установою.

Спочатку склад Української Центральної Ради та плян її діяльности не був стисло устійнений. Головним чином до неї ввійшли делегати міських українських культурно-освітніх, громадських і політичних організацій та всі представники всеукраїнських установ, що мали свої центральні осередки в Києві (політичні партії, кооперації, духовенство, вчителі, студентство, вояцтво тощо). Ha голову У.Ц.Р. заочно обрано Михайла Грушевського, який прибув до Києва з заслання наприкінці березня 1917 p. Обсяг завдань У.Ц.Р. спочатку обмежувався програмою поступовців і до постанов унутрішнього характеру, повідомлень, відозв і т. п. За відносно короткий час свого існування У.Ц.Р. нав’язала тісну співпрацю з культурно-освітніми установами; кооперативами; громадськими, професійними й вояцькими організаціями та політичними партіями в Україні, на Кавказі, в Росії, в Америці та в інших країнах.

Ось ця Українська Центральна Рада й скликала Всеукраїнський Національний Конгрес, розіславши дня

28- го березня 1917 року спеціяльну відозву, де було зазначено, що на Конгрес можуть прислати своїх представників усі українські партії, культурно-освітні, професійні, територіяльні й інші організації, які стоять на плятформі широкої національно-територіяль- ної автономії України.

Мета скликання Конгресу полягала в тому, щоб з одного боку опрацювати й затвердити основні лінії нової української репрезентації, цебто устійнити українську політичну плятформу та накреслити на майбутнє головні засади української політичної тактики; а з другого боку обрати Українську Центральну Раду, надаючи їй офіційно від себе, як правосильного речника національної волі українського народу, авторитету політичного проводу, що мав відновити українську державність. Коротко, Всеукраїнський Національний Конгрес треба вважати за перші революційні українські установчі збори, а встановлену ним Українську Центральну Раду за перший революційний український парлямент.

Конгрес відбувся у великій залі Купецького Зібрання в Києві в днях від 17-го до 21-го квітня 1917 p. Маяв український національний стяг. Ha Конгресі змобілізувались найповажніші сили української нації того часу. Умандатовані делегати походили не тільки з України від політичних партій, військових, економічних, селянських, робітничих, культурно-освітніх, громадських організацій і установ, — але також із Кубані, з Москви й Петрограду від українських колоній, а, крім того, брали участь представники Галицько- Буковинського Комітету в Києві. Окрему групу делегатів творили українські вояки, які служили в російській армії, в Балтійській фльоті й у Чорноморській фльоті. Число делегатів виносило 900 осіб, а всіх присутніх було десь коло 1 500 душ. To вперше, після вікової неволі, можна було вільно висловити свій погляд.

Конгрес розпочався співом “Заповіту”. Наради офіційно відкрив представник української Кубані, Степан Ерастов (інспектор народних шкіл на Кубані, член Р.У.П. і опісля Т.У.П.), який діяв, як офіційний голова Конгресу. Ha почесного голову обрано Михайла Гру- шевського. До президії покликано Володимира Винни- ченка, Сергія Єфремова, відомого тоді вояка Михайла Авдієнка (учасника Петроградського перевороту), вояка Гайдаря (учасника Петроградського перевороту), полковника Глинського, вояка C. Колоса (від київського вояцтва), Ф.

Конґрес привітали представники чинної тоді влади в Україні, губерніяльний комисар M. Суковкін; голова виконавчого комітету M. Страдомський і представники різних організацій.

Працювало кілька комісій. Заслухано та продиску- товано такі теми: 1) Державне право і федеративне змагання на Україні (Д. Дорошенко); 2) Федералізм та домагання демократичної російської республіки (Ол. Шульгин); 3) Право національних меншостей та їх забезпечення (Ф. Матушевський); 4) Автономія України в федеративній республіці (Мих. Ткаченко); 5) Про способи утворення автономного ладу на Україні (Ф. Крижановський); 6) Про територію автономної України (Вал. Садовський) і 7) Про забезпечення прав національних меншостей (П. Понятенко). Ці доповіді були переплітані грунтовними дискусіями, а відтак відповідними ухвалами. Ось ці Резолюції.

б) Текст Резолюцій Всеукраїнського Національного Конгресу в Києві.

“1. Згідно з історичними традиціями і сучасними реальними потребами українського народу, Конгрес визнає, що тільки національно-територіяльна автономія України в стані забезпечити потреби нашого народу й усіх інших народів, що живуть на українській землі.

2. Автономний устрій України, а також інших автономних областей Росії, знайде цілковиту гарантію для себе в федеративному устрою Росії, через що єдиною відповідною формою державного устрою для Росії Конґрес признає федеративну демократичну республіку, а одним із головніших принципів української автономії — повну гарантію прав національних меншостей, що живуть на Україні.

3. Український Національний Конгрес, визнаючи за російським установчим зібранням право санкції нового державного устрою Російської республіки, вважає проте, що до скликання російських установчих зборів прихильники нового ладу на Україні не можуть зоставатися пасивними, і мають, по згоді з меншими народностями, творити неодкладно основи її автономного життя.

4. Йдучи назустріч бажанню Тимчасового Уряду в справі організації і об’єднання громадських сил, Конгрес визнає неодкладною потребою організації Крає- вої Ради з представників українських областей і міст, народів і громадських верств, в чому ініціятиву повинна взяти на себе Центральна Рада.

5. Український Національний Конгрес, визнаючи право всіх націй на самовизначення, вважає: а) що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею прикордонного населення і б) що для забезпечення цього необхідно, аби були допущені на мирову конференцію, крім представників воюючих держав, і представники тих народів, на теритої яких відбувається війна, в тому числі й України”.

**

*

Крім цих основних Резолюцій, Конгрес наприкінці розв’язав низку організаційних і технічних питань, зв’язаних із реалізацією його постанов. Найбільшу увагу з них мала постанова про схему організації Української Центральної Ради. Число депутатів мало виносити 150 осіб за такою нормою представництва:

По 5 представників від Української Партії Соція- лістів-Федералістів (колишньої Демократично-Радикальної Партії); По 4 — від губерень: київської, волинської, подільської, херсонської, катеринославської, харківської й полтавської й від Української Соціял-Де- мократичної Робітничої Партії; По 3 — від губерень: чернігівської, Таврії, Кубані й Холмщини та від Української Партії Соціялістів-Революціонерів; По 2 — від більших міст України: Києва, Харкова, Катеринослава й Одеси та від українських колоній у Москві й Петрограді; По 1 — від губерень із меншим числом українського населення, від самостійників і від цілого ряду менших організацій. Більшу частину цих делегатів вибрано відразу. Українській Центральній Раді надано право кооптувати 15T свого складу, при цім у це число мали ввійти репрезентанти національних меншостей в Україні. Іншими словами, % складу Української Центральної Ради мало походити від терито- ріяльних одиниць України (губерень і міст), a Y₃ від українських партій, організацій і установ.

Ha голову У.Ц.Р. обрано таємним голосуванням M. Грушевського, а на заступників голови, вже явним голосуванням: C. Єфремова fi В. Винниченка.

Ha пропозицію селянської фракції Конгрес ухвалив позачергову постанову, доручивши У.Ц.Р. домагатись від Російського Тимчасового Уряду заборони продажу, закладу й довгореченцевої оренди земель, лісів, природних багатств у надрах землі, фабрик і заводів аж до вирішення цього питаня установчими зборами. Також У.Ц.Р. мала доручення домагатись, щоб Російський Тимчасовий Уряд негайно випустив на волю п повернув додому арештованих за старого режиму братів-галичан.

а) Політично-державна якість Резолюцій Всеукраїнського Національного Конгресу в Києві.

Як знаємо, Всеукраїнський Національний Конгрес був скликаний на підставі національного принципу (за нормою представників українських політичних партій, кооператив, селянських і робітничих організацій тощо та делегатів від повітів). Як довго український нарід не був відповідно зорганізований, не було свого політичного проводу й не проклямовано волі, — то годі було й думати, щоб вибори до Конгресу могли відбутися за територіяльною нормою, включаючи сюди й представників національних меншостей. Це пляну- валось зробити в найближчій будучині. Однак при всіх своїх дефектах виборчого права Всеукраїнський Національний Конгрес у Києві та його Резолюції замані- фестували перед цілим світом силу української нації та її незломну волю до вільного fi незалежного життя. Минав тільки другий місяць від упадку царату й за такий порівняно короткий час український нарід виявив гідну подиву єдність і відносну політичну зрілість. Резолюції мають типово національно-політичний характер, крім, правда, однієї кінцевої постанови в земельній справі, якою доручалось У.Ц.Р. домагатись від Російського Тимчасового Уряду заборони продажу, закладу й довгореченцевої орендИ земель, лісів, природних багатств, фабрик і заводів.

Резолюції Конгресу раз назавжди відкинули російську колоніяльно-імперіялістичну теорію т.

Далі, душею політично-державних домагань Резолюцій Конгресу є широка національно-територіяльна автономія України з забезпеченням прав національним меншостям та перебудова Росії на федеративних основах. Політична думка про федеральну концепцію в Україні сягає сорокових років 19-го сторіччя. Багато в цім напрямі попрацював M. Драгоманів і члени Кирило-Методіївського Братства в Києві. B своїм Статуті (уставі) й у “Книзі буття українського народу”, як деклярації прав українського народу, братчики розі\'орнули на той час конспіративно-революційну політичну програму, якої вістря були спрямовані проти монархічної системи російського царату, австрійського цісарства, пруського королівства й турецького султанства та тодішнього суспільного ладу. Вони, за прикладом конституції З.Д.А., заступали демократичну засаду рівноправности й самостійности народів, які були поневолені імперією Романових; вимагали рівности всіх громадян, цебто знесення станів і привілеїв, зокрема кріпацтва, та врешті відділення України від Москви. Кирило-Методіївське Братство, прямуючи до знищення монархічного ладу та встановлення республікансько-парляментарної системи в поодиноких республіках, одночасно проголосило постулят демократичної перебудови московської імперії за національним принципом у добровільнім федеративнім союзі слов\'янських національних республік із центром у Києві, щось на подобу Британської Спільноти Народів (“British Commonwealth of Nations”). Знову проф. М. Драгоманів у своїх творах поширював ідею федерації у всесвітньому аспекті. Однак гасла про федерацію в тому часі не могли масово впливати на населення України через цензурні заборони.

Проте не треба думати, що творці Резолюцій, такі патріоти, як Михайло Грушевський, змагалися тільки за автономний лад в Україні. Ні. Вони мріяли про повне визволення України від усіх форм національного и політичного утиску. Але цього годі було осягнути того часу. Справа в тім, що в моменті революції російська політична й ідеологічна пропаганда дуже інтенсивно fi екстенсивно поширювалась по всій Україні, а українські міщани й селяни були мало свідомі та стояли на низькому освітньо-культурному рівні. Робітники знову здебільшого підпадали асиміляційним впливам російської адміністрації й індустріяльним осередкам. Розуміється, що повна посвяти й ентузіяз- му усвідомлююча праця української інтелігенції не могла заповнити цієї прогалини в такому короткому інтервалі часу від 1914 p. до 1917 p. Тому творцям Резолюцій треба було пристосуватись до щабля політичної підготови широких народних мас і відповідно зорганізувати їх до боротьби під тими гаслами, які відповідали щаблеві їхньої політично-державної сві- домости.

Метода досягнень автомного устрою України -— це народна революційна творчість, будова знизу власними силами й за власним розумінням української нації (Параграф 3).

Конгрес, як повновласний орган волі української нації, офіційно передав своє повновладдя вибраній із себе новій Українській Центральній Раді. Отже, таким чином У.Ц.Р. еволюціонувала. Ha початку революції вона виконувала ролю погоджувально-контактного органу поміж українськими політичними, громадськими, культурними й економічними організаціями. Далі, під час Конгресу, У.Ц.Р. діяла головно, як організаційна комісія. A тепер вона стала представницьким законним органом цілої української демократії (Параграф 4).

3 політично-державного боку Резолюції видвигну- ли найістотніший тоді постулят для України, а саме: право на самовизначення українського народу, уповноважуючи У.Ц.Р. зреалізувати це право (Параграф 4) та право на міжнародний статус (Параграф 5).

Параграф 5 мав на увазі приєднання Галичини до Наддніпрянської України. Конгрес вніс протест проти польських зазіхань на українську територію, що були висловлені в деклярації Тимчасової Польської Ради. Конгрес вимагав, щоб кордони між державами були встановлені згідно з волею прикордонного населення та щоб на мирову конференцію були допущені представники України, на території якої провадилась війна.

Резолюції зовнішньо виявляють льояльність до тодішньої Російської демократичної держави й її Тимчасового Уряду. Конгрес визнав за російською констн- туантою право санкції автономії України й федеративного устрою Російської республіки. Зовнішньо угода з Петроградом була заманіфестована й тим, що M. Грушевський і M. Суковін, представник Російського Тимчасового Уряду, всеприлюдно поцілувалися. Розуміється, це все роблено з власною духовою резервацією, маючи на увазі національні меншості в Україні.

Український нарід Резолюціями Всеукраїнського Національного Конгресу проголосив свої перші вимоги державно-політичного характеру, хоч, правда, в формі тільки внутрішньої незалежности України. Однак за тодішньої несприятливої політичної коньюктури TO були максимальні постанови. Треба пам’ятати, що Резолюції були першим етапом у процесі скликання українських установчих зборів та проголошення суверенної Української Держави.

2.