Четвертий Універсал Української Центральної Ради, оголошений 22-го січня 1918 p. в Києві.

а) Огляд виникнення Четвертого Універсалу Української Центральної Ради.

Реалізація принципів і постулятів, проголошених Третім Універсалом, накладала колосальні й негайні завдання на українську націю, а зокрема на Український Уряд -— Генеральний Секретаріят.

Установчих Зборів України й таким чином повести державне будівництво в формах не революційних, а конституційних.

Дня 29-го листопада 1917 p. У.Ц.Р. затвердила закон про вибори до Установчих Зборів України. Вибори призначено на 9-го січня 1918 p. Активне й пасивне виборче право належало мешканцям України обох статей, які закінчили 20 років життя. Усім виборцям забезпечувалось загальне, пряме, рівне, пропорціональне й таємне голосування. До Всенародних Зборів України мало бути обрано 301 депутат, цебто один депутат мав вибиратися на 100 000 мешканців із трирічним реченцем тривання мандату. Відкриття Всенародних Зборів України ухвалено на 22-го січня 1918 року.

У.Ц.Р. наприкінці 1917 p. і на початку 1918 p. зробила величезну працю на полі законодавства з помітним впливом ерудиції геніяльного проф. Михайла Грушевського. Крім уже згаданої виборчої ординації, У.Ц.Р. ухвалила такі головніші закони: Закон про порядок видання законів із 8-го грудня 1917 p.; Закон про Генеральний Суд із 17-го грудня 1917 p., як найвищу судову установу Української Народньої Республіки (Генеральний Суд складався з карного, цивільного й адміністративного відділів); Закон про випуск державних кредитових білетів У.Н.Р. з 6-го січня 1918 p. (Кредитові знаки У.Н.Р. почали друкуватися від грудня 1917 p.); Закон про національно-персональну автономію для національних меншостей У.Н.Р. з 22-го січня 1918 p.; Закон про 8-годинний робочий день з 25-го січня 1918 p.; Закон про земельну реформу з 31-го січня 1918 p., що повторював головніші постанови Третього Універсалу та зберіг принцип соціялізації; Закон про встановлення нового стилю з 12-го лютого 1918 p.; Закон про нову грошову систему (шаги, гривні, карбованці) з 1-го березня 1918 p.; Закон про державний герб У.Н.Р.

Український Уряд мав перед собою дуже тяжкі завдання. Сила большевиків зростала з кожним днем. Треба було поважно думати про захист населення перед їхнім нападом. Українська Центральна Рада з політично-тактичних міркувань почала приготовляти формування федерального союзу. Генеральний Секре- гаріят офіційно визнав негайну потребу миру, а мирові переговори з державами мав вести ще не існуючий федеральний уряд народів, які були поневолені імперією Романових. Українська Держава взяла на себе ініціятиву в творенні такої федерації в згоді й за порозумінням крайових республік і авторитетних організацій. Однак золоті сподівання Українського Уряду, що престиж федерального уряду демократичних республік визнають воюючі держави й сам Ленін, не здійснилися. Довгі переговори з представниками демократичних республік і передовими державними мужами скінчились повним неуспіхом і тільки дали нагоду большевикам краще зорганізуватись для нападу на У.Н.Р., а самий Український Уряд здержали від негайних безпосередніх мирових переговорів із Центральними Державами ще наприкінці 1917 p., коли то можна було скласти умову на корисніших основах, як це сталося опісля, 9-го лютого 1918 p., в Бересті.

Варто тут згадати, що в Українській Народній Республіці панував занадто демократичний дух. Українські урядові кола свято вірили в братерство, волю й рівність усіх народів. Вони здебільшого відкидали засаду примусової мобілізації армії, як шкідливий і зайвий мілітаризм. По довгих дебетах Українська Центральна Рада стала на територіяльну плятформу організації збройної сили, цебто організації т. зв. Вільного Козацтва й добровольчих частин за поодинокими волостями. 3 добровольчих військових одиниць гідний уваги передусім Галицький Курінь Січових Стрільців, зразково зформований у листопаді 1917 p.

У.Ц.Р. мала за собою більшість населення, як це наглядно показали вибори до Всеросійських Установчих Зборів дня 25-го листопада 1917 p. B той час, як большевицька партія в Україні здобула близько 10% усіх голосів, то українські демократичні партії (Селянська Спілка, У.П.С.Р. і У.С.Д.Р.П.) аж 75%. Всеросійська конституанта зійшлася 18-го січня 1918 p. в Петрограді й не хотіла визнати узурпованого уряду Леніна. Тоді большевики збройною силою розігнали парлямент. Від 18-го січня 1918 p. всім стала явна диктатура т. зв. “пролетаріяту”.

Крім цього, наприкінці листопада 1917 p. большевики стали приготовляти переворот в Україні на половину грудня 1917 p. Вони почали стягати відповідні військові відділи з фронту, а Селянський З’їзд, пля- нований на той час, мав тільки формально завершити це. Дня 17-го грудня 1917 p. відбувся в Києві IlI Селянський З’їзд України й Всеукраїнський З’їзд Робітничих, Селянських і Військових Рад, що його скликали большевики за вказівками Москви з метою легально захопити владу в Україні в свої руки. З-поміж 2 OOO усіх присутніх депутатів цього з’їзду большевики мали тільки десь коло 60 своїх членів. З’їзд виявив повне довір’я до Української Центральної Ради.

Після своєї поразки в Києві група київських боль- шевиків, за директивами Леніна та його сатрапа Сталіна, переїхала до міста Харкова й там приєдналася до з’їзду Донецько-Криворізьких большевицьких рад. Вони проголосили себе в Харкові “Першим Всеукраїнським З’їздом Робітничих, Селянських і Військових Рад” і вибрали там 26. XII. 1917 p. свій “Центральний Виконавчий Комітет України”. Цей харківський з’їзд большевицьких розбійників ухвалив за всяку ціну знищити Українську Народню Республіку та збройною силою захопити владу в Україні в свої закривавлені руки.

Таким чином по містах України почав творитися подвійний уряд — Української Народньої Республіки й большевицький. Однією з причин, що дійшло до такого стану, був далеко посунений лібералізм і демократизм відновленої Української Держави. Так, наприклад, большевики назначили на 13-го грудня 1917 p. повстання в Києві, щоб збройною силою перебрати в свої руки владу. Український Уряд заздалегідь довідався про цей плян і напередодні 13-го грудня арештував ватажків повстання, розброїв большевицькі частини в Києві, а 1-ий Український Корпус ген. П. Скоропадського розброїв коло Жмеринки большевицьке військо, що спеціяльно їхало з фронту на поміч повстанцям у Києві. Але вже на другий день після зду- шення повстання Генеральний Секретаріят в ім’я “демократичних принципів” випустив на волю запеклих ворогів української державности, які опісля знову зорганізувались, щоб із більшим досвідом проливати українську “демократичну” кров . . . Коротко, Український Уряд у 1917 p. був ідеально демократичний і залібе- ральний у боротьбі з большевиками. Він майже не сто- сував жодних санкцій супроти тих, які не тільки живим і друкованим словом, але й страшним терором поборювали Українську Народню Республіку.

Большевицький уряд у Петрограді, ставши певною стопою по більших містах України, дня 17-го грудня 1917 p. надіслав до У.Н.Р. 48-годинний улі.тиматум за підписом В. Ульянова (Леніна) і Л. Троцького, нарком зовнішніх справ. їхні формальні закиди полягали в тому, що У.Ц.Р. “дезорганізує фронт, відкликаючи свої війська; іцо вона обеззброїла в Києві військову частину, що перейшла на бік большевиків; що визнала незалежність Донської й Кубанської республік та врешті, що У.Ц.Р. пропустила через свою територію донські й кубанські військові частини, що йшли з фронту додому, а в той самий час відмовилась пропустити на Дон большевицьке військо, щоб там здушити повстання”.

Наприкінці грудня 1917 p. большевицькі армії офіційно почали наступати на Україну за точно опрацьованим пляном під командуванням В. Антонова- Овсеєнка й M. Муравйова. Стратегія їхньої інвазії була проста. Відрізати Київ від Лівобережжя й заата- кувати столицю також із заходу, затискаючи довкола неї смертельне коло. Характеристичним у цій інвазії було те, що большевики скрізь були нападаючою стороною. Дня 26-го грудня 1917 p. вони захопили Харків, 20-го січня 1918 p. — Полтаву, 26-го січня — Конотіп, 27-го січня — Бахмач. Большевики “мечем і вогнем” нищили здобутки української демократії. Масові розстріли, згарища й дике грабіжництво стали буденними явищами в Україні. Большевики все ближче затискали смертельне коло довкола Києва, однак не скоро здобули столицю.

Ще в листопаді 1917 p., після проголошення Третього Універсалу, димісіонували з Генерального Сек- ретаріяту M. Туган-Барановський, M. Савченко-Біль- ський, О, Зарубін, О. Лотоцький і C. Петлюра (останній у грудні). Тому на початку січня 1918 p. Український Уряд був доповнений у такому складі:

Голова й генеральний секретар внутрішніх справ ■— В. Винниченко; генеральні секретарі: Судових справ

— M. Ткаченко; Військових справ і праці ■— M. Порш; Земельних справ — Б. Зарудний; Харчових справ — M. Ковалевський; Міжнаціональних справ — О. Шульгин; Шляхів — В. Єщенко; Пошти й телеграфу — M. Шаповал; Морських справ — Д. Антонович; Виконуючий обов’язки генерального секретаря фінансів — В. Мазуренко; Торгу й промисловости — В. Голубо- вич; Освітніх справ — 1. Стешенко; Заступники генерального секретаря міжнаціональних справ: для російських справ — Д. Одинець; для жидівських справ

— 1. Зільберфарб; для польських справ — M. Міцкє- віч; Генеральний контролер — О. Золотарьов; Виконуючий обов’язки генерального писаря — 1. Мірний.

Українська Центральна Рада й Генеральний Секре- таріят дуже добре здавали собі справу з того, яке велике значення для державно-економічного будівництва мало б негайне замирення з центральними державами.

Але мировий договір Центральні Держави могли заключити тільки з суверенною Україною, а не з членом якоїсь федерації, яка ще фактично не існувала. Для того треба було проголосити самостійність України. Крім мирових переговорів, також інвазія большевиків вимагала, щоб перед усім світом показати у формі державного документу, що тут іде справжня війна поміж двома чужими й ворожими одна одній державними формаціями — Українською Народньою Республікою й большевицькою Москвою.

Проекти Четвертого Універсалу виготовили Михайло Грушевський, Володимир Винниченко й Микола Шаповал. Ha підставі цих трьох редакцій устійнено один спільний текст, що був прийнятий Малою Радою Української Центральної Ради й урочисто проголошений 22-го січня 1918 p. (Четвертий Універсал був прийнятий 39 голосами проти 4, а б здержалось від голосування. Проти були неукраїнські представники).

Всеприлюдну проклямацію Четвертого Універсалу проф. M. Грушевський попередив коротким вступом, де підкреслив, що большевицька інвазія України знівечила призначені на 22-го січня 1918 року Всенародні Збори Української Народньої Республіки в Києві. Обставини однак склалися так, що не можна надалі відкладати важливих рішень. Тому Українська Центральна Рада й Уряд 22-го січня 1918 року перманентно засідали й постановили проголосити Четвертий Універсал.

б) Текст Четвертого Універсалу Української Центральної Ради.

“Народе України!

Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!

Ta в трудну годину народилась воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги розбиті, гроші падають у ціні. Скількість хліба зменшується. Наступає голод. Ho краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи криваву різню, безлад і руїну на нашій землі.

3 приводу всього того не могли відбутися вибори до Українських Установчих Зборів у визначенім нашим попереднім Універсалом реченці й не могли відбутися ті Збори, визначені на нинішній день, щоб перебрати з наших рук тимчасову найвищу революційну владу над Україною, установити лад у нашій Народній Республіці й зорганізувати новий Уряд.

A тим часом Петроградський Уряд Надоніх Комісарів виповів війну Україні, щоб повернути вільну Українську Республіку під свою владу, і посилає на наші землі свої війська — червону гвардію, большеви- ків, які граблять хліб у наших селян і без ніякої заплати вивозять його в Росію, не зоставляючи навіть зерна, приготовленого на засів, убивають невинних людей і сіють усюди анархію, убивства й злочин.

Ми, Українська Центральна Рада, робили всі заходи, щоб не допустити до тієї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але Петроградський Уряд не пішов нам назустріч і веде дальше криваву боротьбу з нашим народом і Республікою.

Крім того, той же Петроградський Уряд Народніх Комісарів починає проволікати заключения миру й закликає до нової війни, називаючи її “святою”. Знову поллється кров, знову нещасний робочий люд буде му- сіти приносити в жертву своє життя.

Ми, Українська Центральна Рада, вибрана з’їздами селян, робітників і вояків України, в ніякім разі не можемо згодитися на те, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ бажає миру й мир повинен прийти можливо якнайскорше.

Ta для того, щоб ні Російський Уряд, ні ніякий інший не ставив перешкод Україні в установленню того бажаного миру, для того, щоб повести свій край до ладу, творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім громадянам України:

Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.

3 усіма сусідами-державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й іншими ми бажаємо жити в згоді й приязні, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки.

Влада у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу — селян, робітників і вояків — та виконавчий орган, який віднині буде називатися Радою\' Народніх Міністрів.

I отце, перш усього, поручаємо Урядові нашої Республіки, Раді Народніх Міністрів, від цього дня вести початі вже мирові переговори з Осердніми Державами вповні самостійно й довести їх до кінця, не звертаючи уваги на ніякі перешкоди з боку якихнебудь інших частин бувшої російської імперії, та встановити згоду, щоб наш край почав своє життя в спокою й мирі.

Щодо так званих большевиків і інших напасників, які розграблюють і руйнують наш край, то поручаемо Урядові Української Народньої Республіки твердо й рішуче взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, щоб воаи, не жаліючи свого життя, обороняли добробут і волю нашого народу. Народня Українська Держава повинна бути очищена від насланих із Петрограду наємних наїзників, які порушують права Української Республіки.

Безмірно тяжка війна, почата буржуазними урядами, вимучила наш нарід, винищила наш край, знівечила добробут. Тепер цьому треба покласти край.

Одночасно з тим, коли армія буде демобілізуватися, поручаємо розпускати вояків, а після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народню міліцію, щоб наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам пануючих верств.

Знищені війною й демобілізацією місцевості мають бути відбудовані при помочі державного скарбу.

Коли наші вояки вернуться додому, народні ради — громадські й повітові — й громадські думи мають бути перевибрані в часі, який буде установлений, щоб і вони мали в них голос. Між тим, щоб установити таку владу, до якої мали б довір’я й яка спиралася б на всі революційно-демократичні верстви, має Уряд робітничо-селянських і військових депутатів, вибраних із місцевих людей.

B земельних справах комісія, вибрана на останній сесії Центральної Ради, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціялізацію землі згідно з нашою постановою на 7-ій сесії.

Цей закон буде розглянено за кілька днів на повній сесії Центральної Ради й Рада Міністрів ужиє всіх способів, щоб передача землі земельними комітетами в руки трудящих відбулася ще з початком весняних робіт.

Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського трудового народу, переходять у розпорядження Народньої Української Республіки.

Війна забрала для себе всі трудові сили нашої країни. Більшість підприємств, фабрик і робітень виробляли тільки те, що було необхідне для війни, й народ зостався зовсім без товарів. Тепер війні кінець.

Раді Народніх Міністрів поручаемо негайно пристосувати всі заводи fi фабрики до мирних обставин, до виробу продуктів, необхідних для робочих мас.

Ta сама війна дала сотки тисяч безробітних і інвалідів. B самостійній Народній Республіці України не повинен страждати ні один трудящий чоловік. Уряд Республіки має підняти промисел держави, має зачати творчу роботу по всіх галузях, де всі безробітні могли б найти працю й приложити свої сили, й прийняти всі міри для обезпечення покаліченим і потерпівшим від війни.

При старім ладі торговці й всілякі посередники наживали на бідних, пригнічених клясах, надмірні капітали.

Відтепер Українська Народня Республіка бере в свої руки найважніші області торгівлі й усі доходи з неї обертає на користь народу.

Торгівля товарами, які мається привозити з-за границі й вивозити за границю, вестиме сама наша держава, щоб не було такої дорожні, через яку завдяки спекулянтам терплять найбідніші верстви.

Для виконання цього поручаємо Урядові Республіки виробити й представити до затвердження закони про це, а також про монополі заліза, вугілля, шкур, тютюну й інших продуктів і товарів, з яких податки найбільше обтяжували робочі кляси в користь нетрудових.

Так само поручаемо установити державно-народ- ню контролю над усіма банками, що через кредити нетрудовим клясам помагали експлуатувати трудові маси. Відтепер кредитова поміч банків має йти передусім на піддержку трудовому населенню й на розвиток народнього господарства Української Народньої Республіки, а не для спекуляції й різнорідної банкової експлуатації.

Ha грунті анархії, неспокоїв у житті й недостачі продуктів зростає невдоволення серед деяких частин населення. Тим невдоволенням користуються різні темні сили й тягнуть неосвідомлених людей до старих порядків. Ці темні протиреволюційні сили бажають знову піддати всі вільні народи під одне царське ярмо — Росії. Рада Народніх Міністрів повинна безпощадно боротися з усіма контрреволюційними силами й кожного, хто призиває до повстання проти самостійної Української Народньої Республіки й до повороту старого ладу, — карати, як за державну зраду.

Bci демократичні свободи, проголошені Третім Універсалом Української Центральної Ради, потверджується й окремо проголошується: в самостійній Українській Народній Республіці всі народи користуються правом національно-персональної автономії, яку признано за ними законом 22-го січня.

Bce перечислене в Універсалі, чого не вспіємо виконати ми, Центральна Рада й наша Рада Міністрів, у найближчі тижні виконають, справдять і до остаточного ладу доведуть Українські Установчі Збори.

Ми поручаємо всім нашим громадянам перевести вибори якнайбільш енергійно, підняти всі зусилля, щоб підрахунок голосів був закінчений якнайскорше, щоб за пару тижнів зібралися наші Установчі Збори, — найвищий господар і управитель нашої землі, й Конституцією нашої незалежної Української Народньої Республіки закріпили свободу, порядок і добробут на добро всього трудового народу її на тепер і на будучі часи. Цей найвищий наш орган має рішити про федеративну зв’язь із народніми республіками колишньої Російської імперії. До того ж часу всіх громадян самостійної Української Народньої Республіки закликаємо стояти непохитно на сторожі добутої свободи й прав нашого народу й усіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої Української Республіки.

Українська Центральна Рада. У Києві. 9 (22) січня 1918 р.”

в) Політично-державна якість Четвертого Універсалу Української Центральної Ради.

Четвертий Універсал - - це апогей політично-державної будови України. Цим конституційним актом Українська Центральна Рада, спираючись на національний принцип новітньої демократії, заявила, що влада в Українській Народній Республіці належить тільки “до народу України”. Іншими словами, Четвертий Універсал застеріг громадянам України право сво- бідно самовизначити собі такий державний лад, який буде їм до вподоби, та проголосив повну незалежність Української Держави від будь-якої зовнішньої сили. “Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу”. Таким чином у Четвертому Універсалі ми вперше бачимо ясно за-\' фіксовану демократичну доктрину про зовнішню та внутрішню суверенність народу. Відтепер нарід України став джерелом і носієм основної й найвищої державної влади внутрі й назовні.

Згідно з Четвертим Універсалом Українська Держава була республікою з парляментарним демократичним режимом та із всіма притаманними їй компетенціями й функціями. Перевагу в Українській Народній Республіці мала законодавча влада над виконавчою. Голова парляменту був рівночасно президентом держави. Судівництво було незалежне. За зразком модерних демократичних урядів, Генеральний Секретарі- ят був перейменований і перетворений на Раду Народ- ніх Міністрів Української Народньої Республіки. Атрибут “народній” додано спеціяльно, щоб підкреслити концепцію народоправства й демократії.

Четвертий Універсал ухвалила Українська Центральна Рада при співучасті національних меншостей, хоч, правда, більшість представників національних меншостей У.Ц.Р. або здержались від голосування, або голосували проти прийняття Четвертого Універсалу. Від дати появи цього конституційного акту Українська Держава офіційно стала на шлях самостійної міжнародної політики, а зокрема тотально порвала зв’язок із Росією, навіть у сфері чисто теоретичній, оповістила оборонну війну большевикам, доручила заключити мир із Центральними Державами н висловила добру волю мирного співжиття з сусдніми державами.

Четвертий Універсал потвердив усі демократичні вільності, проголошені Третім Універсалом; обіцяв, згідно з тодішніми настроями в народі, замінити армію міліцією після заключення миру; наказав провести вибори народних рад — волосних, повітових і міських; підтвердив постанову про скасування приватної вла- сности на землю й постанову про національно-персональну автономію та призначив скликати Установчі Збори України.

Вороги України звичайно роблять закид, що Четвертий Універсал годі вважати за конституційний акт, бо він не був результатом вияву зорганізованої волі всього народу України. Однак це твердження не відповідає правді. Всім нам відомо, що населення України явно виявило свою волю в двох загальних голосуваннях в Україні — 25-го листопада 1917 року до Всеросійських Установчих Зборів і 9-го січня 1918 року до Установчих Зборів України. Голосування у виборах було загальне, рівне, тайне безпосереднє й про- порціональне без ніяких погроз, підступу й насильства. Bci українські партії, що входили в склад Української Народньої Республіки, зголосили свої списки, як також політичні партії національних меншостей України. Ви- слід виборів був такий, що українські демократичні партії, зокрема урядова партія України — У.П.С.Р. — дістали абсолютну більшість голосів. (Між іншим, большевицький список в Україні у виборах 25. листопада 1917 p. не досяг навіть цілих 10% голосів).

Однак обрані в Україні депутати українських демократичних партій проголосили бойкот першій сесії Всеросійських Установчих Зборів у Петрограді, як вияв свого протесту, бо Збори, всупереч демократичним засадам, відкинули постуляти української демократії, що долю України, а зокрема її державну форму та владу, може рішати тільки українська конституанта. Щодо Установчих Зборів України, то вони були призначені на 22-го січня 1918 p., але большевики окупували тоді значну частину Лівобережжя й депутати не могли своєчасно прибути до Києва.

Отже, нарід України в цих двох загальних голосуваннях ясно виявив свою волю. Він обрав величезну більшість депутатів, які с.тояли за повну самостійність і незалежність Української Народньої Республіки. Українські демократичні партії, що в загальних виборах отримали абсолютну більшість голосів, мали повне право на сесії Української Центральної Ради прийняти Четвертий Універсал і цим конституційним актом у державно-правних формах проголосити повне визволення України від усіх форм політично-національного й соціяльно-господарського утиску.

День 22-го січня 1918 p., цебто дата проголошення Четвертого Універсалу, став найбільшим державним святом українців, як на рідних землях, так і в діяспорі. Кожен український патріот і кожна українська патріотка гордиться цим конституційним актом, на підставі якого Україна зайняла достойне місце в плеяді демократичних держав. Кінчаючи політично-державну характеристику й оцінку цього конституційного документу, варто тут згадати, що Четвертий Універсал став основою для того, що З.Д.А. й інші держави щороку урядово проголошують дату 22-го січня, як “День Української Державности”.

6.