3. “Універсал про Всеукраїнську Соборність” Директорії Української Народньої Республіки, проголошений у Києві дня 22-го січня 1919 року.

а) Огляд виникнення “Універсалу про Всеукраїнську Соборність” Директорії Української Народньої Республіки.

He дивлячись на велику прогалину, що ділила над- дніпрянців із наддністрянцями в сфері відмінного виховання, релігії, права, політичного fi соціяльного довкілля, методів праці, ментальности й життєвого рівня, — проте в серцях і умах галицького проводу й населення жевріла соборницька ідея, щоб об’єднати поділену ворогами Україну в одне державне тіло.

“Українська Національна Рада, як найвища влада українських земель бувшої Австро-Угорської монархії, в змаганні до здійснення національного ідеалу всього українського народу, поручає Державному Секрета- ріятові поробити потрібні заходи для з’єднання всіх українських земель в одну державу”.

Міжнародна ситуація, неясність і непевність Чотирнадцятьох Пунктів Вилсона, зокрема щодо принципу неподільности Росії, відмінна політична та стратегічна орієнтація наддніпрянців від наддністрянців у значній мірі сповільнили процес з’єднання українських земель в одну державну формацію. За черговий крок в акції соборности України треба вважати основний договір із 1-го грудня 1918 року, що був укладений між Директорією Української Народньої Республіки та представництвом Ради Державних Секретарів Західньо-Української Народної Республіки в Хвастові. Зміст того договору, як нижче зазначено:

“В імені Української Народньої Республіки Директорія: Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець і Панас Андрієвський і іменем Західньо- Української Народної Республіки Д-р Льонгим Цегель- ський і Д-р Дмитро Левицький, як представники Української Національної Ради і Державного Секретаріяту, заявляють:

Йдучи за найгарячішими бажаннями Українського Народу обох Українських Народних Республік бути якнайскорше й навіки злученими в єдиній національній незалежній та суверенній Українській Державі та виповняючи висловлену волю верховних і рішальних тимчасових органів обох цих Держав, а саме: волю Українського Національного Союзу й установленої ним Директорії з одного боку та Української Національної Ради й Ради Державних Секретарів з другого боку, злучитись в одне державне тіло, заключаемо цим слідуючий передвступний договір про державну злуку.

Передвступний договір, заключений дня 1-го грудня 1918 року в Хвастові між Українською Народньою

Республікою й Західньо-Українською Народною Республікою про маючу наступити злуку обох Українських Держав в одну державну одиницю такого змісту:

1. Західньо-Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народньою Республікою, значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усією територією й населенням, як складова частина державної цілости, в Українську Народню Республіку.

2. Українська Народня Республіка заявляє цим рів- нож свій непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну Державу зі Західньо-Українською Народною Республікою, значить, заявляє свій намір прийняти всю територію й населення Західньо-Української Народної Республіки, як складову частину державної цілости, в Українську Народню Республіку.

3. Уряди обох Республік уважають себе зв’язаними вищими заявами, то значить: уважають себе посполу обов’язаними цю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло так, щоб можливо в найкоротшім часі обі Держави утворили справді одну неподільну державну одиницю.

4. Західньо-Українська Народна Республіка з огляду на витворені історичні обставини, окремі правні інституції та культурні й соціяльні окремішності життя на своїй території, її населення, як будуча частина неподільної Української Народньої Республіки, дістає територіяльну автономію, якої межі означить у хвилі реалізації злуки обох Республік в одну державу цілість окрема спільна комісія за ратифікацією її рішень компетентними органами обох Республік. Тоді також установлені будуть детальні умовини злуки обох Держав.

5. Цеп договір списаним у двох примірниках, як двох окремих оригіналів, по одному для урядів кожної з обох Держав, може бути опублікований за згодою обох урядів, то e Директорії Української Народ- ньої Республіки fi Ради Державних Секретарів Західньо-Української Народної Республіки.

Директорія Української Народньої Республіки: В. Винниченко, П. Андрієвський, Ф. Швець, C. Петлюра, отаман українських республіканських військ.

Повновласники Ради Державних Секретарів Західньо-Української Народної Республіки: Д-р Льонгин Цегельський. Д-р Дмитро Левицький”.

Цей договір у Хвастові Українська Національна Рада ратифікувала на своїй сесії в Станиславові дня 3-го січня 1919 року окремою конституційною ухвалою такого змісту:

“Ухвала Української Національної Ради з дня 3-го січня 1919 року про злуку Західньо-Української Народної Республіки з Українською Народньою Республікою.

Українська Національна Рада постановила:

Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення українського народу, проголошує урочисто з’єднання з нинішнім днем Західньо-Української Народної Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну суверенну Народню Республіку.

Зміряючи до найскоршого переведення цієї злуки, Українська Національна Рада затверджує передвступ- ний договір про злуку, заключений між Західньо- Українською Народною Республікою й Українською Народньою Республікою дня 1-го грудня 1918 року у Хвастові та поручає Державному Секретаріятові негайно розпочати переговори з Київським Урядом для сфіналізування договору про злуку.

До часу, коли зберуться Установчі Збори з’єдине- ної Республіки, законодавчу владу на території бувшої Західньо-Української Народної Республіки затримує Українська Національна Рада.

До того ж самого часу цивільну ii військову адміністрацію на згаданій території веде Державний Сек- ретаріят, установлений Українською Національною Радою, як її виконавчий орган”.

Опісля цей договір у Хвастові затвердила Директорія Української Народньої Республіки й урочисто проголосила злуку всіх українських земель своїм “Універсалом про Всеукраїнську Соборність” дня 22-го січня 1919 року в Києві, а дня 23-го січня 1919 p. цю злуку ратифікував Конгрес Трудового Народу України, який був соборним представництвом України, обраним із усіх українських земель.

б) Текст “Універсалу про Всеукраїнську Соборність” Директорії Української Народньої Республіки.

“В імені Української Народньої Республіки проголошує Директорія цілому Українському Народові велику подію в історії нашої української землі.

Дня 3-го січня 1919 року в місті Станиславові Українська Національна Рада Західньо-Української Народної Республіки, як представниця волі всіх Українців Австро-Угорщини, і як найвиїций їхній законодавчий орган, святочно проголосила з’єднання Західньо-Української Народної Республіки з Українською Народньою Республікою в\' одну суверенну Народну Республіку.

Вітаючи з великою радістю цей історичний крок наших західніх братів, Директорія Української Народньої Республіки рішила прийняти до відома це з’єднання й увести його в життя згідно з умовами, які означено в ухвалі Української Національної Ради з дня 3-го січня 1919 року.

Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західньо-Укра- їнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Карпатська Україна) і Надніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Віднині український народ, увільнений могучим поривом своїх власних сил, має тепер змогу з’єдинити всі змагання своїх синів для утворення нероздільної, незалежної Української Держави на добро і щастя робочого народу”.

в) Політично-державна якість “Універсалу про Всеукраїнську Соборність” Директорії Української Народньої Республіки.

B реалізації акту соборности України брали pi- шальну участь Українська Національна Рада З.У.Н.Р., Директорія У.Н.Р. й Конгрес Трудового Народу України. Актом соборности змінено назву державної формації Західньо-Української Народної Республіки на “Західню Область Української Народньої Республіки”.

Правною основою проголошення акту соборности був договір із 1-го грудня 1918 року в Хвастові, ратифікований Українською Національною Радою З.У.Н.Р.

Акт соборности з 22-го січня 1919 p. мав тільки політичне значення, бо на підставі договору в Хвастові з 1-го грудня 1918 року мала бути створена спільна комісія обох державних формацій, щоб детально укласти правні засади злуки й означити обсяг тери- торіяльної автономії З.У.Н.Р. Опісля цей новий договір спільної комісії мали ратифікувати законодавчі органи обох Держав, а вкінці цей договір мали затвердити Установчі Збори соборної України, вибрані загальним і рівним голосуванням, як також ті Установчі Збори мали ухвалити державний устрій соборної Української Народньої Республіки та устійнити взаємовідносини поміж соборною У.Н.Р. й її автономною наддністрянською частиною. Однак через воєнні події годі було зорганізувати спільну комісію та скликати Установчі Збори соборної України.

Для того в державно-правнім аспекті соборної Української Народньої Республіки не було. Фактично існували далі дві державні формації з своїми незалежними державними урядами, з своїми окремими збройними силами та з своєю відмінною політикою й орієнтацією.

4.