Грамота Павла Скоропадського про федерацію України з Росією, оголошена дня 14-го листопада 1918 року в Києві.

а) Огляд виникнення Грамоти Павла Скоропадського про федерацію України з Росією.

Режим ген. П. Скоропадського не спирався на тривкій базі. Гетьман не йшов у парі з національними, політичними й соціяльними модерними постулятами української нації, а тому його режим, не маючи коріння в ріднім народі, не міг довго вдержатись.

Довший час ген. Скоропадський не міг зформувати нового уряду, бо українська інтелігенція, як і все селянство й робітництво, не мали до нього довір’я. Аж дня 20-ro травня 1918 p. проф. M. Василенко зфор- мував кабінет у такому складі:

Отаман (прем’єр) і міністер внутрішніх справ — Ф. Лизогуб; Закордонні справи — Д. Дорошенко; Військові справи — Ол. Рогоза; Фінансові справи — А. Ржепецький; Торгівля та промисел ■— C. Гутник; Земельні справи — В. Колокольцов; Харчові справи — Ю. Соколовський; Народне здоров’я — Ю. Любин- ський; Народна освіта — M. Василенко; Ісповідань ■— В. Зіньківський; Шляхи — Б. Бутенко; Юстиція ■— M.

Чубинський; Праця — Ю. Вагнер; Державний контролер — Г. Афанасьев; Державний секретар — I. Кістя- ковський.

Упродовж літніх місяців постали деякі зміни в особовому складі Ради Міністрів: Міністри: Ю. Соко- ловський, M. Чубиський і Іг. Кістяковський подалися на димісію, а їхні місця відповідно зайняли C. Гербель, О. Романов і C. Завадський. Цей склад Ради Міністрів існував до 20-го жовтня 1918 p.

У цім уряді 7 міністрів належали до російської Конституційно-Демократичної Партії (т.зв. кадети), інші знову поділяли ідеологію монархічної Росії. Хоч, правда, більшість із міністрів були родом із України, проте культурою й політичним переконанням вони почували себе російськими патріотами й вороже ставилися до національного пробудження України. Режим гетьмана ГІ. Скоропадського був для них тільки засобом боротьби з українською демократією й переходовим містком віднови їхніх дореволюційних економічних і соціяльних привілеїв в Україні.

Отже, політика гетьмана, сперта на такий елемент, викликала спротив зорганізованого українського суспільства, поминаючи вже позакулісове встрявання німців у внутрішні справи України.

Соціяльно-економічні й національно-політичні порядки нового режиму все більше й більше давалися в знаки українській нації. To тут, то там вибухали спонтанні повстання проти каральних загонів, поміщиків і гетьманської поліції.

У травні 1918 p. опозиція об’єдналася в Українському Національно-Державному Союзі, а в липні 1918 році ця організація прийняла назву Українського Національного Союзу, який об’єднував у собі майже всі українські політичні партії та професійні організації.

Спочатку Союз очолював А. Ніковський, а 18-го вересня 1918 p. головою Союзу став В. Винниченко.

Ген. Скоропадський більше й більше почав втрачати грунт під ногами. У вересні 1918 p. всім стало ясно, що Центральні Держави програли війну. Рада Міністрів почала орієнтуватися на Антанту й на відновлення Росії, як про це офіційно 10 міністрів заявило гетьманові. Ген. Скоропадський почав вести переговори з Винниченком про реорганізацію Ради Міністрів на українській національній основі.

Гетьман розпустив Раду Міністрів і 19-ro жовтня 1918 p. до нового кабінету Ф. Лизогуба прийнято членів У.П.С.Ф.: 0. Лотоцького, ГІ. Стебницького, А. В\'язлова, M. Славинського й безпартійного В. Леонто- вича. Склад Ради Міністрів був тепер такий:

Отаман (прем’єр) — Ф. Лизогуб; Закордонні справи — Д. Дорошенко; Військові справи — А. Рогоза; Внутрішні справи — В. Рейнбот, як тимчасовий керівник міністерства; Фінансові справи — А. Ржепець- кий; Ісповідань — 0. Лотоцький; Народна освіта — П. Стебницький; Земельні справи — В. Леонтович; Харчові справи — C. Гербель; Юстиція — А. В’язлов; Торгівля та промисловість — C. Меринг; Шляхи ■— Б. Бутенко; Праця — M. Славинський; Народне здоров’я — В. Любинський; Державний контролер — C.

Дня 29-го жовтня 1918 p. ген. П. Скоропадський видав окрему грамоту, якою заявив, що буде діяти в інтересах зміцнення самостійної України, проведе земельну реформу та скличе сейм України. Ідея сейму була не до вподоби російським колам в уряді Скоропадського, бо вони знали, що вибори позбавлять їх влади. Постало напруження та жвава дискусія поміж гетьманом і міністрами. Але його новий український курс політики тривав коротко. Після перевороту в Німеччині ген. П. Скоропадський не міг більше надіятися на довготривалу допомогу союзників, а Українському Національному Союзові він не довіряв. Довідавшись, що Антанта вороже відноситься до неза- лежности України, він змінив курс своєї політики, а саме: розпустив кабінет Ф. Лизогуба, а затвердив дня 14-го листопада 1918 p. Раду Міністрів у більшості з російських монархістів у такому складі:

Отаман і міністер земельних справ — C. Гербель; Закордонні справи — Г. Афанасьев; Військові справи — ген. Д. Щуцький; Морські справи — адмірал А. Покровський; Внутрішні справи — Іг. Кістяковський; Народна освіта — В. Науменко; Ісповідань — M. Bo- ронович; Фінанси — А. Ржепецький; Шляхи — В. Ляндеберг; Торгівля та промисел — C. Меринг; Юстиції— В. Рейнбот; Народне здоров’я — В. Любинський; Праця — В. Косинський; Харчові справи -- Г. Глинка; Державний контролер — C. Петров.

A далі, цього самого дня, 14-го листопада 1918 p., Павло Скоропадський видав Грамоту про федерацію України з Росією, всупереч суверенності Української Держави та всупереч своїм власним конституційним актам.

б) Текст Грамоти Павла Скоропадського про федерацію України з Росією.

“Перемир’я між Німеччиною й Державами Згоди заключено. Найкривавіша війна скінчилась і перед народами всього світу стоїть складне завдання утворити основи нового життя.

Серед решти частин багатострадальної Росії на долю України випала, порівнюючи, більш щаслива доля. При дружній допомозі Центральних Держав вона заховала спокій аж до нинішнього дня.

Нині перед нами нове державне завдання. Держави Згоди були приятелями колишньої єдиної Російської Держави. Тепер, після пережитих Росією великих заворушень, умови її майбутнього існування повинні, безумовно, змінитися. Ha інших принципах, принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. B цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність краю і в її межах перший раз свобідно віджили всі принижені та пригноблені большевицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії. Від неї ж вийшла дружба й єднання з славним Bce- великим Доном і славними Кубанськими й Терськими Козацтвами. Ha цих принципах, які — я вірю — поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди, а також яким не можуть не співчувати без винятку інші народи не тільки Европи, але й усього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії.

B осягненні цієї мети лежить запорука добробуту, як всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутности. Глибоко переконаний, що інші шляхи були б загибіллю для самої України, я кличу всіх, кому дорога Її майбутність, тісно зв’язана з будучиною і щастям всієї Росії, з’єднатися біля мене і стати грудьми на захист України й Росії. Я вірю, що в цій святій патріотичній справі ви, громадяни й козаки України, а також і решта людности, дасте сердечну й могутню підтримку.

Новозформованому нами кабінетові я доручаю найближче виконання цього великого історичного завдання. Павло Скоропадський.

14-го листопада 1918 p. місто Київ”.

в) Політично-державна якість Грамоти Павла Скоропадського про федерацію України з Росією.

Цим актом ген. П. Скоропадський започаткував другий державний переворот в Україні на федеральних принципах. Щодо політично-державного устрою, то цей новий диктаторський жест гетьмана заповів новий режим, але фактично ця Грамота нічого нового не принесла, бо негайно, 15-го листопада 1918 p., почалося всенародне повстання, очолене Директорією Української Народньої Республіки, яке скінчилося пов- ною поразкою ген. П. Скоропадського.

Цю Грамоту підписав тільки сам Павло Скоропадський без ніякого означення свого урядового титулу.

Нова Рада Міністрів на чолі з Гербелем дня 15-го листопада 1918 p. видала на підставі Грамоти П. Скоропадського про федерацію України з Росією свою програму, де між іншим читаємо:

“Приступивши до виконання своїх обов’язків, Рада Міністрів Української Держави доводить до загального відома, що найближчими завданнями її діяль- ности буде:

1. Праця коло відбудовання єдиної Росії на федеративних основах із задерженням в Україні всіх прав на розвиток її державности й національної ca- мобутности”.

Таким чином Грамота П. Скоропадського про федерацію України з Росією з дня 14-го листопада 1918 p. і комунікат Ради Міністрів із 15-го листопада 1918 року скасували суверенність української нації й суверенність її держави, не згадуючи вже нічого про попередні конституційні акти, що їх видав сам Павло Скоропадський. 3 формально-правного погляду то були акти державного перевороту згори проти суверенности Української Держави.

**

*

Доба гетьмана Павла Скоропадського скінчилася 14-го грудня 1918 року після одномісячного непотрібного проливу крови. Українське повстанське військо під командуванням полк. Євгена Коновальця дня 18-го листопада 1918 p. розбило армію гетьмана Павла Скоропадського в бою під Мотивилівкою й почало облогу Києва. Гетьман не міг ставити дальшого опору, бо при кінці першої декади грудня 1918 p.

“Я, гетьман всієї України, на протязі семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якім він перебуває. Dor не дав мені сил справитися з цим завданням, і нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, керуючися виключно добром України, відмовляюся від влади.

Павло Скоропадський

14-го грудня 1918 року, місто Київ”.

Також гетьманська Рада Міністрів зреклася своїх обов’язків і передала владу в руки Директорії Української Народньої Республіки своїм офіційним актом цієї самої дати такого змісту:

“Осудивъ требование Директории Совѣт Министровъ постановилъ сложить съ себя полномочия и передать власть Директории.

Голова Рады Министровъ Гербель. Министръ Торговли и промишленности С. Меринг. Міністер внутрішніх справ Irop Кістяковський. Министръ Финансовъ Ржепецкій. Міністер Народної Освіти В. Hay- менко. Дер. Контролеръ Петровъ. Министръ Труда Косинскій”.

Зречення влади ген. Павлом Скоропадським і його Радою Міністрів було добровільне й таким чином вони урядово визнали Директорію Української Народньої Республіки за законну владу Української Держави.

Закінчуючи політично-державну характеристику доби гетьмана П. Скоропадського, треба постійно мати на увазі ті реальні політичні й соціяльні фактори, що діяли тоді в Україні. To був бурхливий час і становище ген. Скоропадського було дуже складне. Поминаючи його політичний нетакт і компромісову плят- форму з Москвою, все ж таки не слід забувати позитивних кроків, зроблених ним на полі дипломатично- консулярної служби й культурнім. Ha цих ланках він продовжував програму, накреслену Українською Центральною Радою.

Треба думати, що коли б ген. Павло Скоропадський відмовився співпрацювати з союзниками, як це зробив Єв. Чикаленко, — то населення України могло б було попасти в скрутніші умови життя. Горе полягало тільки в тім, що гетьман Скоропадський не хотів зрозуміти положення українського селянства й робітництва того часу. Він увесь час захищав інтереси можновладців, забуваючи, що селяни й робітники мають таку саму Богом дану душу та право на життя, як він і його упривілейовані однодумці.