Закон Центральної Ради «Про громадянство Української Народної Республіки» (2 березня 1918 року)

§ 1. Громадянином Української Народної Республіки вважати кожного, хто родився на території України і зв’язаний з нею постійним перебуванням та на цій підставі бере собі свідоцтво приналежності своєї до громадян Української Народної Республіки.

§ 2. Громадяни Республіки зобов’язані підтримувати державу всіма силами і засобами, коритись її законам, боронити від ворогів і підтримувати добрий лад, порядок, свободу, рівність, справедливість.

§ 3. Тільки громадяни Республіки користатимуться з усієї повноти громадянських і політичних прав, беруть участь в орудованні державним і місцевим життям через пасивну і активну участь в виборах до законодавчих установ і органів місцевого самоврядування і мають права служби в державних і державно-громадських установах.

§ 4. Для відібрання свідоцтва про приналежність до громадян Української Народної Республіки мешканці Української Народної Республіки, які відповідають умовам § 1, мають на протязі 3 (трьох) місяців від дня опублікування цього закону зложити урочисто клятви (торжественное обещание) на вірність Українській Народній Республіці в порядку, визначеному окремим законом.

§ 5. Хто з визначених в § 1 цього закону осіб не захоче бути громадянином Української Народної Республіки, повинен на протязі 3 (трьох) місяців від дня опублікування цього закону подати про це заяву по місцю проживання місцевому комісарові з визначенням, до громадян якої держави він належатиме, і комісар видає тимчасове посвідчення на перебуття на території Республіки, коли б признав це можливим, на термін не більше 3 (трьох) місяців.

§ 6. Прохання про прийняття в громадянство Республіки осіб, які не відповідають умовам § 1, подають по місцю проживання прохача місцевій владі, а за кордоном Української Народної Республіки - її представникові, а ті з своїм заключениям передають прохання народному міністрові внутрішніх справ, який остаточно вирішує справу про прийняття прохача в громадянство Республіки.

§ 7.

§ 8. Особи, які не прожили останніх 3 (три) роки на території України, але можуть документами довести тісний зв’язок з Україною, також мають право подавати прохання про прийняття в громадянство Української Народної Республіки на протязі 6 (шести) місяців від дня опублікування цього Закону для країн поза Європою, а після цього вони підпадають вимогам.

§ 9. Жінки слідують громадянству чоловіків, оскільки не заявили противного протягом термінів, вказаних цим Законом в відповідних випадках. Діти до повноліття слідують громадянству батька, але від 14 (чотирнадцяти) літ можуть заявити про своє громадянство самостійно.

§ 10. Громадянин Української Народної Республіки не може бути громадянином іншої держави.

§ 11. Громадяни інших держав для тимчасового перебування на території Республіки повинні одержати від місцевої влади посвідчення, але на термін не більше 6 (шести) місяців.

§ 12. Громадянин Української Народної Республіки має право зрікатися громадянства Української Народної Республіки і через рік після того, як подасть про це заяву місцевій владі про приналежність, вказавши при цьому, в громадянство якої держави він переходить, він позбавляється прав і звільняється від обов’язків українського громадянства.

Текст подано за виданням: Хрестоматія з історії держави і права України : у 2 т. / В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький; за ред. В. Д. Гончаренка. - К. : Ін Юре, 1997. - Т.2: Лютий 1917 - 1996р. -С. 48-49.