1356 р., червня 17, Сандомир Казимир ІІІ надає Львову магдебурзьке право та 70 франконських ланів, десять з яких призначає на пасовище, водночас забороняючи землевласникам, духівництву, міщанам будувати корчми на відстані менше однієї милі від міста
Коп.: ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2, спр.613, арк.5зв-6 (копія XV ст. - підстава публікації); оп.2, спр.1153, арк. 111-113; оп.1, спр.107, арк.1; спр.143, арк.1-1зв; Czart., 2003, k.323-325; Czart., 2014, k.92-93.
Транс.: ЦДІАУЛ. - Ф.131, спр.171 (див. док. №38).
Опубл.: Zubr. Kronika, s.488; Зубрицкий. Критико-историческая повесть, с.37-39 (додаток); AGZ, Ш, s.13-18; Oles. The Armenian Law, p. 109-111.
Перекл.: Грушевський. Історія, с.232 (частково); Історія, с.16-17.
n nomine Domini amen. Quod magnifica regum decrevit fieri auctoritas pro commodo subditorum, ratum atque stabile debet perpetuo permanere, ea propter nos Kazimirus Dei gracia rex Polonie, necnon terrarum Cracovie, Sandomirie, Syradie, Cuyavie, Pomoranie[58] Russieque dominus et heres. Notum facimus universis, quod pia consideracione zeloque regie maiestatis provide advertentes disturbia et incommoda quam plurima, quibus civitas nostra Lwow perplexa noscitur ab hostibus quibuslibet importunis et ut eadem civitas in utilitatibus, profectibus, commodis et prosperitatibus per amplius valeat adaugeri, in consolacionem itaque dicte civitatis et ipsius fidelium incolarum augmentum2 damus et perpetuis temporibus tribuimus predicte civitati ius Thewtonicum3, quod vulgariter Madeburgense4 appellatur, removentes ibidem omnia iura Ruthenicalia et consuetudines Ruthenicales universas5, quocumque nomine censeantur6, que ipsum ius Thewtonicum3 turbare7 seu impedire quomodolibet8 consueverunt. Absolvimus insuper civitatem predictam et incolas ipsius9 ab omnibus iurisdicionibus castellanorum, pallatinorum, iudicum, subiudicum, ministerialium10 et a potestatibus quibuscumque, quocumque nomine dicantur, ita quod coram ipsis vel eorum aliquo in causis11, tam magnis, quam parvis12 nulli penitus respondebunt13 nisi cives coram suo advocato, advocatus vero coram nobis aut capitaneo nostro, qui in ibidem per nos deputatus fuerit, non aliter quam si per literam nostram seu capitanei nostri invitatus seu evocatus fuerit14 tantummodo suo iure Thewtonico15 respondebit.
In causis autem criminalibus vel quibuscumque16 emergentibus advocato dicte civitatis iudicandi, sentenciandi, puniendi et determinandi17, secundum ipsum ius Thewthonicum3 exigit18 et requirit, plenam et omnimodam concedimus facultatem. Et licet toti civitati predicte et omnibus habitantibus et communicantibus19 in ea tribuimus ius Madeburgense4 supradictum tamen ex speciali nostro favore aliis gentibus habitantibus in eadem civitate, videlicet Ormenis, Iudeis, Saracenis, Ruthenis20 et aliis gentibus cuiuscumque condicionis vel status existant, tribuentes graciam specialem, volumus eos iuxta ritus21 eorum in ipsorum iure illibatosconservare, dantes tamen facultatem eis, ut pro quibuscumque causis vel criminibus inter ipsos aut inter eos vel alias22 quibuscumque super causis vel articulis emergentibus, habuerint questionem, licitum sit eis predicto iure Madeburgense4 uti coram advocato23 et perfrui iuxta eorum peticionem petitam et oblatam. Sin autem refutaverint predictum ius Madeburgense4, quo perfrui debeat civitas antedicta, tunc dicte naciones Ormenorum, Iudeorum, Saracenorum, Thartharorum, Ruthenorum24 et aliarum quarumcumque nacionum, que ibidem congregate et adinvente fuerint, quilibet sue nacionis iure, tamen presidente tam advocato civitatis eidem iudicio, ipsorum quelibet questio debebit terminari et diffiniri25. Volentes insuper predictam civitatem Lwow gracia prosequi speciali, attribuimus dicte26 civitati pro melioracione eiusdem septuaginta mansos Franconicos in silvis et27 mericis, pratis et pascuis, secundum quod inibi enumerari sive mensurari poterint, de quibus mansis sexaginta, volumus esse censuales singulis annis in festo beati Martini de quolibet manso pro censu nobis solvendo viginti quatuor grossos computando Ruthenicales, postquam vero fuerint exstirpanti28 reliquos decem mansos in loco vicino civitati antedicte, qui vulgariter Belohoscz29 appellatur, dimittimus eis pro pascuis sine cuiuslibet pecunie solucione.
Ad maiorem autem melioracionem civitatis sepedicte damus eidem civitati ex speciali nostra gracia et favore, ut nullus terrigenarum, religiosorum, civitatensium aut aliarum quarumcumque personarum locet, limitet aut edificet thabernam vel thabernas per unum miliare mensuratum ab eadem civitate distantem. In quorum omnium testimonium et ad evidenciam pleniorem sigillum nostrum in robur perpetue firmitatis duximus appendendum. Actum Sandomirie feria sexta infra octavam festi Pentecostes, anno Domini MCCC quinquagesimo sexto. Presentibus hiis testibus nostris fidelibus et30 dilectis Iohanne Iura castellano Cracoviensi, Wylczkone domino Sandomiriensi, Dobislao Wisliciensi castellanis, Floriano preposito31 cancellario Lanciciensi, Petro tribuno Cracoviensi, Andrea Cracoviensi, Raphaele Sandomiriensi subcamerariis, Iohanne doctore decretorum preposito Gneznensi et cancellario Russie et aliis eciam nobilibus terre Russie videlicet Wolczkone de Drochovicze, Ywano dicto Loy32 de Skarzeszow, Sluneczcone33 de Rosbora heredibus et aliis multis fidedignis. Datum et ordinatum per manus domini Iohannis nostri cancellarii Russie antedicti. 1 змінено порядок слів Armenorum, Ruthenorum, Saracenorum, Tartarorum et Iudeorum. 25 У транс. finiri. 26 У транс. eidem. 27 У транс. немає et. 28 У транс. extirpati. 29 У транс. Belohowycz. 30 У транс. немає et. 31 У транс. preposito et. 32 У транс. Logy. 33 У транс. Slunyeczkone.ім’я Господа амінь. Що королівська повага постановить (зробити) для зручності підданих, повинно залишатися тривким і навіки непорушним. Тому ми, Казимир, Божою ласкою (титулатура). Доводимо до відома усім, що за благочестивою згодою королівського маєстату, дбаючи про численні клопоти та незручності, що наше місто Львів зазнало від усіляких немилосердних ворогів, прагнемо, щоб це місто процвітало і збільшувало свої вигоди, прибутки, користі та добробут.
Для втіхи згаданого міста та збільшення кількості його вірних жителів даємо і встановлюємо вищезгаданому містові на вічні часи німецьке право, яке по-простому називається магдебурзьким*, усуваючи там усі руські права та руські звичаї, від будь-якого імені встановлені, які цьому німецькому праву так чи інакше мали звичай перешкоджати або заважати**. Нарешті, звільняємо згадане місто та його жителів від усіх юрисдикцій каштелянів, воєвод, суддів, підсудків, возних і від влади будь-кого, яким би іменем не називався; так, щоб перед ним або перед будь-ким з них у великих і малих справах*** міщани не відповідали4*, а тільки - перед своїм війтом, а війт - перед нами або нашим старостою, якому ми це доручимо тільки при умові, що (війт) буде запрошений або викликаний нашою або нашого старости грамотою та відповідатиме тільки згідно зі своїм німецьким правом. А в кримінальних справах чи будь-яких, які виникають, війтові згаданого міста надається повне і цілковите право судити, виносити вироки, карати та вирішувати так, як передбачає та вимагає німецьке право. Усьому згаданому містові і всім, що мешкають та знаходяться в ньому, надаємо вищеназване магдебурзьке право, однак зі спеціальної нашої прихильності іншим народам, що живуть в тому місті, а саме: вірменам, євреям, сарацинам, українцям та іншим народам будь-якого походження та статусу, надаючи виняткову ласку, хочемо зберегти їх згідно з їхніми незмінними обрядами та правами, даючи їм можливість будь-які (справи), в тому числі й кримінальні справи, які виникнуть між ними самими або між ними та іншими5*, вирішувати за магдебурзьким правом і при війті відповідно до їхнього поданого та внесеного прохання. А якщо відмовляться судитися за магдебурзьким правом, яким вищезгадане місто повинно користуватися, тоді згадані нації: вірмени, євреї, сарацини, татари6*, українці і всі інші нації, які там (в місті) будуть знаходитися, можуть поставити і вирішити будь-яке питання відповідно до права своєї нації, але при головуванні війта міста на тому суді. Нарешті, бажаючи наділити особливою ласкою вищезгадане місто Львів, встановлюємо згаданому містові для його поліпшення 70 франконських ланів у лісах і виноградниках, луках і пасовищах, відповідно до чого зможуть їх відрахувати або відміряти. Хочемо, щоб з них 60 ланів підлягали оплаті чиншу на день св. Мартина, щоб з кожного лану платився чинш - 24 руські гроші. А після того, як будуть викорчувані решта 10 ланів по сусідству з вищезгаданим містом у місцевості, що зветься Білогоща7*,визначаємо їх на пасовища без будь-якої грошової сплати. Для більшого покращення часто згадуваного міста зі спеціальної нашої ласки та прихильності даємо тому місту (право), щоб жоден із зем’ян8*, духовних, міських та будь-яких інших осіб не розміщував, не встановлював і не будував шинків у межах однієї милі від міста. Для кращого засвідчення і повнішої ясності цього всього ми вважали підвісити нашу печатку на підкріплення вічної чинності. Діялося в Сандомирі, у п’ятницю в октаву9* свята П’ятидесятниці, року Божого 1356, у присутності (список свідків). Дано та надано через руки пана Йоана, вищеназваного нашого канцлера Русі10*.
* “німецьке право, яке по-простому називається магдебурзьким” - німецьке право регламентувало багато сторін суспільного життя міст, виокремлюючи міську громаду з-під юрисдикції державних урядовців та надаючи правову автономію. На українських землях міське право розповсюдилося з напливом німецьких колоністів у кінці XIII - на початку XIV ст. та отримало назву “німецьке або магдебурзьке право”. Остання назва походить від міста Магдебург, норми німецького права якого служили взірцем для інших міст Центрально-Східної Європи.
** “усі руські права та руські звичаї, від будь-якого імені встановлені, які цьому німецькому праву так чи інакше мали звичай перешкоджати або заважати (iura Ruthenicalia et consuetudines Ruthenicales universas, quocumque nomine censeantur, que ipsum ius Thewtonicum turbare seu impedire quomodolibet consueverunt)” - переклад у 5-му томі “Історії України-Руси“ М.Грушевського звучить так: “всі руські закони ..., що звичайно входять в суперечність і перешкоджають німецькому праву“ (С.232), у “Історії Львова в документах і матеріалах” перекладено таким чином: “руські права і всі руські звичаї, будь-ким ухвалені, які можуть якимось чином стояти на перешкоді цьому німецькому праву” (С.16).
В останньому випадку підрядне речення помилково перекладено теперішнім часом.*** у трансумпті додано: “як крадіж, підпал, пролиття крові, вбивство, каліцтво та інші такі злочини“.
4* У трансумпті додано: “ні покарання сплачувати“.
5* “між ними та іншими (aut inter eos vel alias)” - польський дослідник Освальд Бальцер висловив припущення, що після “alias” мало би бути в тексті “personas” (див.: Balzer O. S^downictwo ormianskie w sredniowiecznym Lwowie. - Lwow, 1909. - S.5). На основі цього він зробив висновок про те, що текст зіпсутий. Але у латинській середньовічній діловій мові часто можна зустріти випадки опущення іменників при займенниках та прикметниках, при цьому зміст документів, як і в даному разі, є зрозумілим.
6* “сарацини, татари” - О.Бальцер пропонував зняти кому між цими назвами народів, вважаючи, що “сарацини” пояснюють ”татари” та є тотожними термінами (див.: Balzer O. S^downictwo ormianskie... - S.6). Під назвою “сарацини” ховаються різні нехристиянські народи (див. док. №9, 32, 73), тому у сучасній науці до кінця не з’ясовано питання стосовно значення терміна “сарацини“ (див.: Дашкевич Я.Р. Русь і Сирія: взаємозв’язки XIII-XIV ст. // ЗНТШ. - T.CCXXVHI: Праці Історико-філософської секції. - Львів, 1994. - С.10).
7* Білогоща - пізніше стало міським селом, тепер - район міста Львова.
8* Зем‘янин - повноправний шляхтич, земельний власник.
9* Октава - в католицькій традиції восьмий день церковного свята.
10* Привілей Казимира ІІІ не зберігся до наших днів у формі оригіналу, тому перший грунтовний дослідник історії Львова Денис Зубрицький висловив сумніви у автентичності цього документа (див.: Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. - S.25 i n.). Його основні закиди зводилися до кількох моментів: немає згадки про оригінал до 1460 р., тобто часу підтвердження привілею; немає архівних записів про існування оригіналу; у документі 1356 р. не повинен згадуватися воєвода та каштелян, яких не було на Русі у той час; вже у 1352 р., за чотири роки до надання магдебурзького права, є оригінальне свідчення про існування у Львові магістрату, що діяв на підставі німецького права. Д.Зубрицький висловив ще кілька дрібніших зауважень з приводу автентичності, які виникли через неправильну інтерпритацію привілею (наприклад, він хибно зрозумів клаузулу про війта, нібито його уряд вже у 1356 р. належав місту; або згадку про Білогощу: на його думку, воно вже тоді було селом, хоча у документі йдеться про місцевість з такою назвою, та деякі інші). Твердження Д.Зубрицького достатньо аргументовано відкинув як безпідставні І.Вагилевич, відповідаючи почергово на кожний його закид (див.: AGZ, III, s. 15-17). Насамперед він послався на знайдений ним відпис привілею 1356 р. у книзі копій архівних документів з початку XV ст. (ЦДІАУЛ. - Ф.52, оп.2 спр.613, арк.5зв-6), а також на регести архівних документів, що свідчать про існування оригіналу привілею в львівському архіві до 1757 р. І.Вагилевич також знайшов покликання та згадки про цей привілей у кількох оригінальних документах другої половини XIV та XV ст. Щодо воєвод та каштелян у Галицькій Русі до запровадження польського права у 1434 р., то І.Вагилевич навів документальні докази про їхню присутність у грамотах того часу як свідків. З цими аргументованими доказами на підтвердження автентичності грамоти Казимира ІІІ можна цілковито погодитися. З іншого боку, І.Вагилевич та багато інших, особливо польських, дослідників вважали привілей на магдебурзьке право 1356 р. першим та єдиним наданням, відмовляючи руським князям у здатності впроваджувати магдебурзьке право у Львові. Тому у разі критики Д.Зубрицького, який наводив приклади існування війта та райців до 1356 р., І.Вагилевич обстоює думку про відокремленого від магдебурзького права війта, з’єднаного з німецькою громадою. При сучасному стані історико- джерелознавчих досліджень можна заперечити такі твердження, адже привілей Казимира ІІІ є повторним наданням магдебурзького права (детальніше про це див. с.14-16 “Привілеї міста Львова XIV-XVIII ст. (Історико-джерелознавчий огляд)”.
