Висновки

Глобальна екологічна криза зумовлює необхідність переосмислен­ня всієї філософії відносин, які склалися між суспільством і біосфе­рою в процесі використання земельних ресурсів, зокрема ґрунтових.

Поняття «ґрунти» — юридичне, притаманне лише землям сіль­ськогосподарського призначення, які становлять пріоритетну катего­рію земель України. Водночас функціонування ґрунтів як основного засобу сільськогосподарського виробництва без землі поки що не­можливе в широких масштабах, тому в законодавчих актах необхідно визнати ґрунт самостійним об’єктом еколого-правових, земельних, аграрних та природоресурсових відносин.

Охорона ґрунтів полягає передусім у збереженні їх біологічного різноманіття, складу, властивостей і функцій, тому вважаємо дореч­ним доповнення до ст. 5 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища»: «Об’єктами правової охорони на­вколишнього природного середовища є земля, ґрунти, надра та інші компоненти природного середовища.

Порушення природного стану земель і ґрунтів, яке відбувається без обґрунтування проектних рішень, погоджених і затверджених у встановленому законодавством порядку, спричиняє псування земель і ґрунтів. До видів псування земель (в т. ч. ґрунтів) належать: пошко­дження і руйнування поверхневого шару землі (в т. ч. ґрунту), ви­снаження, засмічення, засолення, підтоплення, затоплення, забруд­нення, захаращення земель (в т. ч. ґрунтів). Потребує законодавчого і наукового уточнення поняття «отруєння» земель (в т. ч. ґрунтів ), спричинене надходженням в ґрунт мікроорганізмів, які можуть спри­чинити епідемії та епізоотії. Однак доречніше вживати термін «зара­ження» — один із видів псування земель (в т. ч. ґрунтів), оскільки в результаті проникнення шкідливих мікроорганізмів вони стають по­стійно або тимчасово непридатними для використання за цільовим призначенням. Тому необхідно в Законі України «Про охорону зе­мель» дати визначення видів псування земель і ґрунтів залежно від способів його здійснення.

Поняття «ґрунтові ресурси» за змістом є значно ширшим, ніж по­няття «земельні ресурси», оскільки включає в себе розуміння вико­нання ґрунтом інших функцій, окрім родючості, наявність у ґрунті ін­ших показників, які мають значення в економічному та культурному житті. До ґрунтових ресурсів належать такі ґрунтові системи, а також компоненти, властивості і функції природних, антропогенно пере­творених ґрунтів, а також штучні системи, які використовуються чи можуть бути використані для проведення господарської, культурної, духовної та іншої діяльності людини, сприяють сталому розвиткові людської цивілізації за умови підвищення якості життя та зберігання людини як біологічного виду і мають відповідну споживчу цінність. У законодавчих актах і, зокрема, у проекті закону «Про ґрунти та їх родючість» необхідно внести окремою статтею законодавче тлума­чення ґрунтових ресурсів, яке б містило виконання ґрунтом не лише утилітарних, а й інших біосферних функцій.

У проекті закону «Про ґрунти та їх родючість» необхідно визна­чити відмінність відносин, які виникають навколо використання ґрунтових ресурсів, від земельних відносин, які виникають навколо земельних ділянок як об’єктів нерухомості, законодавчо визначити поняття ґрунтів і ґрунтових ресурсів, встановити основні напрями державної ґрунтової політики, визначити компетенцію органів дер­жавної влади і місцевого самоврядування з питань використання та охорони ґрунтових ресурсів у складі земель різних категорій, визна­чити стимули власників землі і землекористувачів, у тому числі орен­даторів до покращення стану ґрунтів. Для господарських, юридичних та інших цілей важливо визначити ґрунтові ресурси лише через ті компоненти, властивості і функції ґрунтів, які мають безпосередній стосунок до здійснення вибраної мети.

Важливе загальнонаціональне значення охорони земельних ре­сурсів визначене Конституцією України. Охорона земель охоплює й охорону ґрунтів як важливого компонента сільськогосподарського виробництва. У спеціальних галузях права — земельному, аграрно­му, екологічному — «земля» і «ґрунт» є основним об’єктом правового регулювання і правової охорони. Земельне право концентрує сукуп­ність правових норм, що регулюють відносини щодо використання та охорони земель (в т. ч. ґрунтів). Аграрне право сфокусоване переваж­но на землях сільськогосподарського призначення. Екологічне пра­во регламентує комплекс відносин у сфері раціонального природо­користування, яке за змістом охоплює і охорону природних об’єктів, передусім земель і їхньої невід’ємної частини ґрунтів. Правову охо­рону не можна розглядати як відокремлену від природокористування сферу охоронних відносин. Використання та охорона довкілля — це дві сторони одного явища. Регулювання використання земель — це правовий засіб забезпечення охорони ґрунтів.

Ґрунти в системі земельних правовідносин виступають об’єктом права власності Українського народу та об’єктом інших не забороне­них законом форм права власності. Оформляється право власності на ґрунти у порядку набуття прав на земельні ділянки.

Право користування ґрунтами є похідним від права власності на земельні ділянки, однак право на них залежне від цільового призна­чення земельної ділянки, яке пов’язане з безпосереднім їх викорис­танням, особливо у рослинництві, садівництві, квіткарстві, хмеляр­стві, благоустрої населених пунктів.

Ґрунти є об’єктом правовідносин управління і контролю, оскіль­ки щодо них можуть здійснюватися такі організаційні заходи, як: дозвільна система на їх знімання, складування, перевезення тощо; державний облік та ведення кадастрової документації щодо них, осо­бливо за розділом «Бонітування земель»; державний контроль і мо­ніторинг; екологічне інформаційне забезпечення; екологічна серти­фікація та паспортизація; здійснення землевпорядкування та різних видів експертиз тощо.

Як об’єкт правовідносин охорони ґрунти вимагають заходів з їх збереження, відтворення, здійснення заходів попередження знижен­ня їх якісних характеристик, а також у разі порушення таких встанов­лених вимог — застосування заходів юридичної відповідальності.

Охорона ґрунтів — важливе завдання державної політики, плану­вання і управління в галузі охорони довкілля, збереження здоров’я і генетичного фонду людини, безпеки і благополуччя населення. Проблема охорони ґрунтів від руйнування і забруднення є надзви­чайно складною і багатогранною, їхнє збереження не повинно зводи­тися до існуючого обмеження їх господарського використання, тим більше до непомірного заповідання.

Метою охорони ґрунтів є збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів і забезпечення екологічної безпеки довкілля. Важ­ливим компонентом у структурі поняття «охорона ґрунтів» є захист їх від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з до­триманням ґрунтозахисних технологій.

Охорона ґрунтів значною мірою визначається особливістю охо­рони найважливішого показника властивостей ґрунтів і якості сіль­ськогосподарської продукції — родючості ґрунтів. У Законі України «Про охорону земель» не наведено визначення родючості ґрунтів як об’єкта охорони. Однак зазначається, що землевласники та користу­вачі, у тім числі орендатори земельних ділянок, зобов’язані здійсню­вати заходи з охорони родючості ґрунтів, які передбачені цим Зако­ном та іншими нормативно-правовими актами України.

Нечіткість та неоднозначність і суперечливість правових понять «охорона і раціональне використання земель», які застосовуються законодавством у сфері правового регулювання земельних відно­син загалом і відносин щодо охорони і раціонального використан­ня ґрунтів є одним із важливих чинників недостатньої ефективнос­ті правових норм у цій сфері. Вдосконалення понятійного апарату земельного права та законодавства потребує глибокого дослідження системи правових понять земельного права представниками юри­дичної науки.

Із зазначених теоретичних і законодавчих джерел випливає, що під раціональним використанням земель розуміють забезпечення ефективного використання земель, що здійснюється з дотриманням публічних (суспільних) інтересів, з урахуванням екологічних зв’язків у навколишньому природному середовищі і в поєднанні з охороною земель як основою життя і діяльності людини. Головним аспектом визначення є те, що раціональне використання земель розглядаєть­ся у нерозривному зв’язку з проведенням заходів з охорони землі як природного об’єкта.

Подане поняття раціонального використання й охорони земель дає змогу визначити підходи до викладених конкретних організа­ційних правових форм забезпечення раціонального використання й охорони ґрунтів. Інтенсивне залучення земельних ресурсів у сіль­ськогосподарське виробництво потребує постійного вдосконалення їхньої правової охорони. Очевидно, цим зумовлені в земельному за­конодавстві та юридичній літературі підходи щодо виділення ґрунтів як порівняно самостійного об’єкта природи у самостійний об’єкт правової охорони.

Під охороною ґрунтів можна розуміти встановлення системи правових, організаційно-технічних, економічних та інших заходів, спрямованих на відновлення порушеного стану, відтворення і збе­реження ґрунтів як важливого компонента навколишнього природ­ного середовища, а також природного ресурсу, який використовують у сільському і лісовому господарстві як незамінний і основний засіб виробництва. Аналіз змісту відносин щодо правової охорони ґрунтів призводить до висновку, що вони складають окремий комплексний інститут екологічного права і являють собою врегульовану нормами екологічного законодавства діяльність суб’єктів земельних відносин, яка покликана забезпечити цільове, ефективне та раціональне вико­ристання ґрунтів як самостійного об’єкта екологічних відносин.

Важливим напрямом охорони ґрунтів є відтворення, що полягає у проведенні заходів, метою яких є відновлення втрачених у процесі сільськогосподарського використання та під впливом іншої антро­погенної діяльності корисних властивостей ґрунтів як засобу сіль­ськогосподарського виробництва та компонента довкілля. Важливе місце у відтворенні ґрунтів займає відтворення родючості ґрунтів, що є основою підвищення врожайності сільськогосподарських куль­тур. Відтворення родючості ґрунтів здійснюють завдяки оптимізації основних агрономічних властивостей ґрунтів, що передбачає раці­ональне застосування добрив, меліорантів, пестицидів, ефективні способи обробітку ґрунту, проведення меліорацій, рекультивація тощо. Однак ці питання недостатньо врегульовані на законодавчому рівні, що потребує проведення поглиблених теоретичних досліджень у сфері правової охорони і підвищення родючості ґрунтів. З цією ме­тою доцільно у першій статті Земельного кодексу України розмістити дефініції основних категорій і понять, які стосуються правового за­безпечення охорони, відтворення і підвищення родючості ґрунтів.

Як уже було зазначено, ґрунти є не тільки об’єктом правового регулювання використання, відтворення та охорони, а й особли­вим природним і господарським об’єктом, і ця обставина має бути відображена в праві. Визначення ґрунтів самостійним об’єктом пра­ва власності потребує і визначення права на захист землевласників і землекористувачів від зазіхань на цей об’єкт. Отже, з одного боку, охорона права власності на ґрунти і права землекористування — це водночас й охорона ґрунтів як природного об’єкта, а з іншого — охо­рона ґрунтів як природного об’єкта — це водночас і охорона прав власника та користувача ґрунтами.

У законодавстві України виділяються три головні напрями в охо­роні земель і ґрунтів: правовий, організаційно-технічний, екологіч­ний. У рамках правових заходів потрібно визначити необхідні права і обов’язки власників, користувачів, орендарів земель з охорони й ра­ціонального використання земель і ґрунтів; встановлення необхідних правових режимів для різних категорій земель; запровадження забо­рон і дозволів; встановлення заходів юридичної відповідальності за земельні правопорушення, а також визначення порядку вилучення земель за їхнє неналежне використання.

Стосовно організаційно-технічних заходів потрібно розробити нормативи безпечного землекористування, нормативи гранично до­пустимих концентрацій шкідливих речовин, шкідливих мікроорга­нізмів та інших забруднюючих ґрунт біохімічних речовин, здійснити землевпорядкування, консервацію земель і ґрунтів, провести еколо­гічну та інші експертизи. У рамках економічних заходів необхідно провести економічне стимулювання охорони і використання земель і ґрунтів, ввести обмеження у використанні, відшкодування спричи­неного погіршення якості земель і ґрунтів.

Обов’язковим складовим елементом раціонального використання є дотримання екологічних вимог щодо інших природних об’єктів. Не вважається раціональним таке використання земель і ґрунтів, коли не спричинена шкода родючості ґрунту, а нанесені збитки іншим об’єктам природи — воді, лісу, надрам. Такий підхід базується на іс­нуванні тісних взаємозв’язків між усіма природними компонентами, коли зміна стану одного природного об’єкта спричиняє порушення всієї екологічної системи.

Земельний кодекс України передбачає не всі права і обов’язки власників земель і землекористувачів щодо раціонального викорис­тання земель і охорони ґрунтів. Доцільно доповнити перелік такими: дотримання при використанні земельних ділянок вимог містобуді­вельних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієніч­них, протипожежних та інших правил і нормативів; недопущення за­бруднення, захаращення, деградації і погіршення родючості ґрунтів відповідних категорій земель; проведення меліоративних робіт з до­триманням всіх екологічних правил.

Чинне земельне законодавство глибше регламентує питання раці­онального землекористування. Центр уваги перемістився від регулю­вання правових відносин щодо освоєння нових площ до закріплення відносин стосовно якісного й ефективного використання площ, так щоб не завдавати шкоди ґенезі та еволюції ґрунтів при їхній інтен­сивній експлуатації. Однак у Земельному кодексі України та інших законодавчих актах не враховано специфіки раціонального викорис­тання й охорони ґрунтів від водної та вітрової ерозії, а це потребує розроблення та доповнення у Закон України «Про охорону земель» розділу «Про заходи охорони ґрунтів від водної та вітрової ерозії». Отже, до змісту поняття «раціональне використання ґрунтів» входить сукупність вимог щодо якісного і ефективного їх використання, а зміст поняття «правова охорона ґрунтів» охоплює сукупність право­вих заходів з реалізації цих вимог, а також способи примусу на випа­док ухилення від їх реалізації.

Базуючись на кодифікації земельного законодавства України, ґрунти виділено в окремий об’єкт особливої охорони і визнано само­стійним об’єктом правових відносин, зокрема охоронних. Одним із невід’ємних елементів сталого сільського господарства є продумане ґрунтокористування, а ґрунти є цінним інструментом регулювання клімату і способом захисту екосистемних послуг і біорізноманіття. Оскільки ґрунти широко використовують у всіх сферах господарської діяльності людини, виникає питання визначеності поряд з поняттям «землекористування» поняття «ґрунтокористування». Ґрунтоко­ристування — це процес використання людиною або суспільством компонентів, властивостей і функцій ґрунтів (механічної опори, еле­ментів живлення, вологи, світла, тепла, сприятливого фізико-меха- нічного, фізико-хімічного і біологічного середовища) з метою отри­мання продукції, використання в інших цілях господарювання.

Вирішення питань ґрунтокористування здійснюються на місцево­му рівні і суттєво відрізняються в соціально-економічних аспектах. Вироблення конкретних заходів, які необхідно здійснювати місце­вим органам, вимагає прийняття на законодавчому рівні правових актів використання ґрунтів, а також міждисциплінарних ініціатив багатьох сторін.

Раціональне управління ґрунтовими ресурсами вимагає, щоб ді­яльність органів державної і місцевої влади, суспільних організацій, землевласників і землекористувачів, у тому числі орендарів базува­лася на принципах сталого ґрунтокористування, коли відсутня де­градація ґрунтів і зберігаються їх унікальні властивості та біосферні функції.

Основним принципом правової охорони ґрунтів є недопустимість впливу на ґрунти, який призвів би до погіршення їх якості, дегра­дації, засмічення, забруднення і руйнування. У Земельному кодексі України закріплений принцип пріоритету вимог екологічної безпеки щодо забезпечення раціонального використання та охорони земель. Поєднання особливостей використання землі і ґрунтів як територі­ального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва, пріоритет вимог екологічної безпеки та забезпечення раціонального використання і охорони земель та ґрунтів характеризують різні прин­ципові засади земельного законодавства.

Базуючись на уявленнях про ґрунт як багаторівневу поліфунк- ціональну відкриту саморегульовану систему, яка володіє здатністю родючості, розроблено принципи екологічного нормування допус­тимого антропогенного навантаження на ґрунтовий покрив України. З урахуванням поглядів і пропозицій природничих і аграрних науков­ців фахівцями в галузі права повинна бути розроблена система пра­вових принципів охорони ґрунтів, які стануть вихідним положенням для розвитку законодавства з охорони ґрунтів та формування ґрунто- охоронної політики держави. До таких принципів належать:

— цілісність ґрунтового покриву, який відображав би зміст право­вих норм, спрямованих на протидію руйнуванню ґрунтового покриву земельних ділянок;

— невіддільність ґрунтового покриву від земельних ділянок сіль­ськогосподарського призначення, оскільки це є умовою їхнього функціонування як основного засобу аграрного виробництва;

— єдність сільськогосподарської і консервативної охорони ґрун­тів, суть якої полягає в тому, що консервативна (^сільськогосподар­ська) охорона ґрунтів є важливою умовою поліпшення ефективності агротехнічної сторони;

— пріоритет використання ґрунтової маси для відновлення та по­ліпшення родючості земель сільськогосподарського призначення;

— збереження та відновлення екологічних і сільськогосподарських властивостей ґрунтів, які впливають на рівень родючості та біорізно- маніття.

Однак у подальших принципах охорони ґрунтів не враховані при­родно-екологічні функції ґрунтів, оскільки ці принципи відобража­ють головно практичну сторону використання ґрунтів.

З урахуванням принципів правової охорони ґрунтів, розроблених П. Ф. Кулиничем та іншими вченими, і значення глобальної ролі ґрунту в біосфері нами розроблена система принципів охорони ґрун­тів, яка базується на таких положеннях:

— ґрунт — самостійний природний об’єкт, який підлягає правовій охороні, як і інші компоненти навколишнього природного середовища;

— пріоритет забезпечення збереження ґрунтів у випадку господар­ської чи іншої діяльності;

— обов’язковість вжиття заходів із запобігання деградації та за­брудненню ґрунтів і заходів з відновлення деградованих і забрудне­них ґрунтів;

— запобігання шкідливому впливові деградованих і забруднених ґрунтів на людей, тварин, рослин, ґрунтові організми та на інші ком­поненти довкілля.

Реалізація системи принципів з охорони ґрунтів сприятиме: гар­монізації природоохоронного законодавства з природно-ресурсним та іншими галузями законодавства; запровадженню нормативної бази з охорони ґрунтів і збереженню здатності виконання ними своїх функцій через систему природного і галузевого нормування антро­погенного навантаження на ґрунт; врахуванню природно-господар­ської якості ґрунтів конкретної земельної ділянки у державному об­ліку земель, введенню земельного кадастру і визначенню вартісних характеристик земельних ділянок; збереженню рідкісних ґрунтів і тих, що перебувають під небезпекою знищення, а також ділянок з не- зміненими або мало зміненими господарською діяльністю ґрунтами (еталонні ґрунти) через систему територій з особливою охороною і територій з обмеженим режимом використання.

Властивості і функції ґрунтів як природного ресурсу, основного засобу виробництва, предмета праці реалізуються через діяльність суб’єктів аграрного сектора економіки. Суб’єкт права є головним чинником правового життя і носієм прав і обов’язків, від якого за­лежить зміст права, його функціонування і розвиток.

В Україні існують такі види суб’єктів використання ґрунтів: гро­мадяни, які ведуть особисте селянське господарство, сімейні фер­мерські господарства із створенням юридичної особи та без статусу юридичної особи, які організовується на основі діяльності фізичної особи — підприємця, сільськогосподарські кооперативи, агрохол­динги, сільськогосподарські товариств, їх об’єднання та ін. Це насам­перед суб’єкти, які засновані на приватній формі власності на землю (в т. ч. ґрунти).

У структурі виробництва сільськогосподарської продукції в Україні відбулися значні зміни, що зумовило формування сільсько­господарських юридичних осіб, які використовують великі площі сільськогосподарських земель і називаються агрохолдингами. В агро­холдингах організація охорони і використання ґрунтів характеризу­ється роз’єднанням суб’єктів прийняття рішень щодо ґрунтокористу­вання та суб’єктів відповідальності за дотримання законодавства про охорону і використання ґрунтів. Юридичну відповідальність за по­рушення законодавства про охорону і належне використання ґрунтів та інших сільськогосподарських угідь нестиме не суб’єкт прийняття рішення, а суб’єкт його виконання. Правове регулювання земельних відносин не враховує особливостей функціонування такого суб’єкта, як агрохолдинг, що дає змогу агрохолдингам без будь-яких правових обмежень вирощувати сільськогосподарську продукцію та продавати її на ринку. В системі юридичної відповідальності за порушення за­конодавства про охорону та використання ґрунтів повинна бути пе­редбачена субсидіарна відповідальність учасників агрохолдингу, зо­крема, його керівних структур.

Існуючі дрібні, середні та великі суб’єкти прав на ґрунти мають різні програми господарської діяльності, різні технічні і технологіч­ні можливості, вони по-різному проявляють себе у сфері охорони і використання ґрунтів. Через підтримку малих і середніх господарств реалізується розвиток села в Україні, відродження селянства, збере­ження агроландшафтів, охорона ґрунтового покриву тощо. Розмір землекористувань і характер їх впливу на стан сільськогосподарських угідь, які використовуються, зокрема ґрунтів, перебуває у певній за­лежності, що зумовлює виділення на території України п’яти типів агроекосистем: ґрунтопокращуючі, ґрунтоохоронні, ґрунтомісткі, ґрунтодеградуючі та ґрунторуйнівні.

Один із напрямів зростання ролі та значення малих і середніх виробників сільськогосподарської продукції і, зокрема, сімейних фермерських господарств є підвищення ефективності організацій­но-правового механізму охорони і використання ґрунтів всіма гос­подарюючими суб’єктами і, зокрема, агрохолдингами. Має бути посилена адміністративна і кримінальна, а особливо цивільна відпо­відальність за безгосподарське використання ґрунтів, внаслідок чого погіршується їх якісний стан і, насамперед, контрольовані показни­ки родючості.

В Україні чинний законодавчий підхід до формування суб’єктного складу права сільськогосподарського землекористування дає змогу отримати у користування сільськогосподарські землі (в т. ч. ґрунти) будь-якій юридичній особі. Порядок надання громадянам і сільсько­господарським підприємствам України права набувати сільськогос­подарські землі (в т. ч. ґрунти) у власність і користування, закріплений законодавством України, повинен враховувати і потреби сталого роз­витку села, зокрема, його соціальну інфраструктуру. В закони Укра­їни «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське гос­подарство» необхідно внести статтю про використання, відтворення та охорону ґрунтів земель сільськогосподарського призначення, які надані у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди, спеціалізованим і неспеціалізованим суб’єктам господарювання.

Правовою основою використання, відтворення та охорони земель і ґрунтів є Конституція України, в якій визначено, що земля вико­ристовується та охороняється як основа життя й діяльності людини. Однак уявлення про ґрунти як специфічний природний та господар­ський об’єкт не одержало відображення в Основному Законі України. Згідно з Конституцією України (ст. 13), земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах те­риторії України, природні ресурси її континентального шельфу, ви­ключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Очевидним є те, що земля розглядається не просто як земна поверхня, а, передусім, як поверхня з родючим ґрун­товим покривом, здатна до біопродукційних і всіх інших локальних і глобальних функцій, спроможна гарантувати, окрім отримання про­дуктів харчування і сільськогосподарської сировини, також передба­чене ст. 50 Конституції України право кожного на безпечне для жит­тя і здоров’я довкілля. Не буде логічної помилки, коли до переліку об’єктів власності Українського народу після терміна «земля» додати термін «ґрунти». Поповнення переліку природних ресурсів терміном «ґрунти» сприяло б ощадливому ставленню до них, господарському підходові до їх використання, а також розвиткові законодавства про охорону ґрунтів та інших законодавчих актів.

Проголошення ґрунту основним національним багатством дасть змогу концептуально обґрунтувати і практично «сконструювати» правий механізм покладання на органи державної влади і органи міс­цевого самоврядування, які на рівні владних структур представляють земельні інтереси Українського народу, обов’язку врегулювання від­носин у сфері раціонального використання, відтворення та охорони ґрунтів. Визнання ґрунту основним національним багатством, що пе­ребуває під особливою охороною держави, слід визнати також прин­ципом земельного права України, який відображений у ст. 13 Кон­ституції України, імплементований певною мірою у багатьох нормах Земельного кодексу України та потребує більш системного втілення в інших актах земельного законодавства.

Вперше в історії систематизації земельного законодавства України ґрунти земельних ділянок виокремлено як об’єкт особливої охорони. Виникає необхідність встановлення їх особливого правового режиму. Юридична прив’язка поняття ґрунтів до земельних ділянок не є вда­лою, оскільки ґрунти характерні для земель сільськогосподарського призначення як якісна характеристика родючості їхнього верхнього шару, а тому притаманна не лише гранично упорядкованим їхнім час­тинам (земельним ділянкам). Правова охорона ґрунтів розглядається на тлі визнання «ґрунтів земельних ділянок об’єктом особливої охо­рони». Ця особливість вимагає чіткого і системного закріплення по­рядку їх використання та встановлення підвищеної відповідальності за порушення цього порядку.

Виходячи із значення ґрунтів у суспільному житті і біосфері про­понуємо у перших пунктах ст. 13 і ст. 14 Конституції України за термі­ном «земля» поставити термін «ґрунти».

Правова політика у сфері використання і охорони земель і ґрун­тів є складовою правової політики держави. Реалізація загально­національних інтересів є головним завданням правової політики, у тому числі і правової політики у сфері використання, відтворення і охорони ґрунтів. Правова політика в Україні у сфері використання і охорони земель і ґрунтів формувалася залежно від соціально-еконо­мічного стану держави. На початку XXI ст. формування правової по­літики у сфері використанням та охорони земель і ґрунтів пов’язане зі встановлення фіксованих показників стану земель і ґрунтів як засобу оцінки діяльності щодо охорони і використання сільськогосподар­ських земель (в т. ч. ґрунтів).

Проведення земельної реформи зумовило зміну системи землево­лодінь і землекористувань, зокрема, їхню нестабільність і неможли­вість запровадження сталих систем землеробства, сівозмін і розробку проектів землеустрою. Це також спричинило неврегульованість пра­вового забезпечення сільськогосподарського землекористування на рівні органів виконавчої влади, уповноважених приймати підзаконні нормативно-правові акти.

Часткове усвідомлення проблеми охорони сільськогосподарських земель і ґрунтів розпочалося, коли були розроблені на правовій осно­ві заходи з охорони сільськогосподарських угідь і ґрунтів як засобу аграрного виробництва.

Реформування земельних відносин на засадах приватної власності на землю та інші засоби аграрного виробництва не враховувало пи­тань охорони земель і ґрунтів, не були визначені як пріоритетні на­прями державної політики, оскільки всі зусилля держава спрямувала на оптимізацію права власності на землі сільськогосподарського при­значення, що зумовило відхід від вирішення важливих питань вдоско­налення правової охорони сільськогосподарських земель і ґрунтів.

Одним із важливих засобів реалізації державної земельної політи­ки є якісне за змістом, внутрішньо і зовнішньо узгоджене, безпрога- линне та стабільне земельне законодавство України. Його формуван­ня започатковане прийняттям чинного Земельного кодексу України.

Законодавство України не забезпечує належним чином особли­ву охорону земель сільськогосподарського призначення і ґрунтів, тому що норми про їх охорону викладені несистемно і є недостатньо узгоджені між собою. Фундаментальним напрямком вдосконалення правової політики у сфері охорони і використання сільськогосподар­ських земель і ґрунтів повинні бути програмні і концептуальні доку­менти, наповнення змісту яких відображає функціонування земель сільськогосподарського призначення і ґрунтів не лише як засобу аграрного виробництва, а й як природного ресурсу. Такими програм­ними документами мають бути Національна програма використання та охорони земельних ресурсів України, закони «Про охорону і ви­користання сільськогосподарських земель і агроландшафтів», «Про консервацію земель», «Про ґрунти та їх родючість».

Завданням правової політики України у сфері регулювання агро­екологічних і ґрунтово-екологічних відносин має бути не лише утри­мання розвитку відносин сільськогосподарського землекористування і ґрунтокористування у межах певних екологічних імперативів (обме­жень), а й формування певних параметрів і показників стану земель сільськогосподарського призначення і ґрунтів як важливих елементів суспільного життя. Реформування правової політики України у сфері охорони і використання сільськогосподарських земель і ґрунтів необ­хідно провести на засадах правової концепції контрольованої якості сільськогосподарських земель і ґрунтів.

Одним із стратегічних імперативів розвитку аграрного сектора економіки України є екологічний, спрямований на відтворення, охо­рону та підвищення родючості ґрунтів. У стратегії збалансованого ви­користання, відтворення й управління ґрунтовими ресурсами Украї­ни визначено основні напрями сталого розвитку.

Для поліпшення стану справ з управління ґрунтовими ресурсами України пропонується на базі існуючих центральних і регіональних підрозділів міністерств і відомств створити єдину ґрунтово-земельну службу з метою опрацювання і впровадження сталого й ефективного землекористування, вирішення ключових завдань з охорони і вико­ристання ґрунтів і ґрунтового покриву.

Використання, відтворення та охорона ґрунтів в Україні регла­ментується системою стандартів дослідження ґрунтів загалом, а та­кож якістю ґрунтів — їхніми властивостями. Система стандартів якості ґрунтів в Україні розглядається у відповідності з Українським класифікатором нормативних документів (УКНД) і каталогами нор­мативних документів. Стандарти встановлюють загальні вимоги до складання паспорта ґрунту окремого ґрунтового виділу, визначають основні показники його родючості для контролю за станом ґрунтів, охорони ґрунтів від деградації, підвищення їх родючості, раціональ­ного використання і загальні вимоги до класифікації ґрунтів щодо впливу на них хімічних забруднюючих речовин, класифікації мало­продуктивних угідь для потреб земле- і ґрунтокористування.

Норми щодо вимог, які стосуються пестицидів і агрохімікатів, за­кріплені у Законі України «Про пестициди і агрохімікати». Необхід­ною умовою для виробництва і застосування пестицидів і агрохіміка­тів є їх безпечність для здоров’я людини і навколишнього природного середовища, дотримання регламентів їх застосування. У законах, які стосуються агропромислового комплексу, екологічні питання і, зо­крема, ґрунтово-екологічні аспекти не розглядаються. Це стосується таких законів, як «Про особливості приватизації майна в агропро­мисловому комплексі», «Про насіння і садивний матеріал», «Про сільськогосподарську кооперацію». Адже охорона ґрунтів, збережен­ня їх властивостей, поліпшення екологічної ситуації є важливим за­вданням держави. Тому необхідно розробити та прийняти екологічні регламенти використання, збереження і відтворення ґрунтів.

Вирішенню багатьох проблем, пов’язаних з фактичним викорис­танням, відтворенням і охороною ґрунтів, сприятимуть норми, спря­мовані на регулювання земельних відносин у сфері господарського обігу та економічного забезпечення земельних ділянок, і норми про порядок відтворення та охорони ґрунтів. Доцільно передбачити сис­тему мотивацій і стимулів економічного і організаційно-правового характеру, які сприятимуть залученню окремих земельних ділянок у вільний господарський обіг, що дасть змогу залучати економічно спроможних власників-товаровиробників до здійснення заходів з від­творення та охорони ґрунтів, спрямування інвестицій у новітні техно­логії та екологічно безпечні засоби обробітку і використання ґрунтів. Відтворення і охорона ґрунтів має бути важливим напрямком діяль­ності будь-яких власників земельних ділянок і землекористувачів.

До ґрунтів, які перебувають під особливою охороною, належать особливо цінні ґрунти. Пропонується виділяти особливо цінні ґрун­ти за різними методичними підходами, а саме: за продуктивністю, яку оцінюють за величиною бала бонітету, ґрунтові еталони і ґрунти- пам’ятки природи, а також цінні за продуктивністю ґрунти сіль­ськогосподарських угідь. Особливе значення для визначення осо­бливо цінних ґрунтів має їх правовий режим. Серед особливо цінних розрізняють ґрунти загальнодержавного і регіонального значення. З правового погляду залишається нерозв’язаною проблема визначен­ня і використання регіональних особливо цінних ґрунтів, які мають найвищу продуктивність у межах певних природно-сільськогоспо­дарських районів. У земельному законодавстві України охорона при­родних ґрунтів і, зокрема, особливо цінних ґрунтів практично не вре­гульована правовими нормами.

Особливій охороні повинні підлягати особливо цінні ґрунтові об’єкти, біосферні заповідники, заказники, ґрунтові пам’ятки при­роди. Особлива охорона ґрунтів повинна розглядатися як частина ґрунтоохоронної системи і охорони природи загалом. Вона повинна передбачати повне виключення частини земель із сільськогосподар­ського використання або обмеження використання з юридичним за­кріпленням заходів із запобігання деградації ґрунтів.

В Україні назріла проблема формування правових засад охорони еталонних ділянок ґрунтів. Варто мати на увазі ґрунтовий контур або масив ґрунтів, а не ділянку ґрунтів, адже ділянка завжди має визна­чені межі. Доцільно використовувати еталон ґрунтів (reference soil), тобто ґрунтовий індивідуум, або реальний ґрунт, який розташований всередині сукупності досліджуваних ґрунтів і не має реального екві­валента серед цих ґрунтів. Найкращим еталоном є цілинні ґрунти, які найменше зазнали антропогенного впливу. Світовим еталоном ґрун­тів є чорнозем із вмістом гумусу 15 %. Цілинні чорноземи в Україні збереглися на території степових заповідників.

Одним із способів правової охорони ґрунтів може стати створення Червоної книги ґрунтів. Червона книга ґрунтів повинна містити всі рідкісні різновиди ґрунтів, для яких існує загроза руйнування і дегра­дації під впливом господарської діяльності чи природної стихії. Ство­рення Червоної книги ґрунтів України перебуває в зародковому стані. До неї необхідно зачислити найбільш цінні і унікальні ґрунти — ці­линні чорноземи та інші ґрунти і надати їм статус об’єктів Червоної книги ґрунтів і особливої правової охорони.

Інтенсивна діяльність людини в населених пунктах веде до сут­тєвої і часто незворотної зміни навколишнього природного сере­довища. Унаслідок збільшення площ забудови і штучних покрить знищується або сильно змінюється ґрунтовий покрив, що зумовлює утворення специфічних ґрунтів — урбаноземів. Ґрунтовий покрив є депонованим середовищем і власне його стан найповніше відображає процеси функціонування біогеохімічних циклів і потокових проце­сів в урбоекосистемах. Для ґрунтів міста серйозними порушеннями екологічного характеру, що спричиняють суттєві негативні наслідки,

є їхнє захаращення, забруднення, засмічення, псування, знищення родючого шару.

Охорона ґрунтів населених пунктів — спеціалізований вид ді­яльності уповноважених органів, юридичних і фізичних осіб, що зумовлюються здійсненням системи різних заходів, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки використання земельного фонду населених пунктів в умовах раціонального високоефективного зем­лекористування, а також на захист ґрунтів від негативного впливу різноманітних процесів.

Важливою стадією охорони ґрунтів населених пунктів є їхній комплексний благоустрій, під яким розуміють взаємопов’язане засто­сування засобів ландшафтної і садово-паркової архітектури, пластич­ної організації і покриття поверхні ґрунтів, декоративного озеленен­ня, естетичної організації територій навколо котеджів і дач, житлових дворів, зимових садів тощо. Однак на правовому рівні питання вико­ристання, відтворення та охорони ґрунтів в Україні у разі проведен­ня ландшафтного дизайну в населених пунктах і, зокрема, в містах законодавчо не вирішені. На сучасному етапі заходами першочерго­вого значення повинні стати затвердження нормативних актів, які визначають необхідність врахування екологічного стану відповідних об’єктів у рамках державного кадастру нерухомості. Необхідно роз­робити і затвердити процедуру нормування показників екологічного стану нерухомості (земель), а також введення екологічного паспорта земельної ділянки, в якому буде фіксуватися екологічний стан ґрун­тів. У порядок паспортизації земельних ділянок необхідно закласти правові й економічні механізми, які створять можливість застосувати заходи з регулювання землекористування дозвільного, обмежуваль­ного і стимулюючого характеру. Такий підхід повинен бути в основі розроблення правової бази для забезпечення охорони, використання і відтворення міських ґрунтів як одного із важливих природних ком­понентів міського середовища, підтримання їх у задовільному стані, а також для створення ефективної системи управління охороною і раціональним використанням ґрунтів, для оптимізації фінансування ґрунтозахисних і природоохоронних заходів.

Встановлений правовий режим ґрунтів усіх категорій земель єди­ного земельного фонду недостатньо відображає певні відносини з приводу ґрунтів, а отже, і не забезпечує їх належної експлуатації та охорони. У жодному нормативному акті ґрунти не є самостійним об’єктом правовідносин. Тому для забезпечення їх належної охорони і впорядкування правоохоронних відносин необхідно прийняти за­кон «Про ґрунти та їх родючість». Тим самим офіційно буде визнано факт панівних суспільних відносин щодо ґрунтів, оскільки ґрунтові ресурси України є винятковою цінністю.

Правові засади охорони ґрунтів від забруднення агрохімікатами ще недостатньо врегульовані. Агрохімікати не були виділені як осо­бливо небезпечні забруднювачі і в чинному законодавстві забруд­нення агрохімікатами не розглядається як вид забруднення ґрунтів і, отже, винні не можуть бути притягнені до відповідальності. Інший підхід має стосуватись оцінки забруднення ґрунтів і, відповідно, притягнення до відповідальності за забруднення агрохімікатами. За­брудненням ґрунтів вважають внесення в ґрунти хімічних речовин у кількостях, які перевищують норми, передбачені технологічними правилами і регламентами їх застосування.

Вбачаємо за необхідність при регулюванні відносин і формуванні відповідних вимог у сфері охорони ґрунтів застосування комплексно­го підходу в правовому регулюванні та управлінні охороною ґрунтів. Відсутність такого підходу в цьому питанні приховує в собі небезпеку перманентної деградації ґрунтів, знищення їхньої біопродуктивності та невиконання ними своєї економіко-екологічної ролі.

Процес законотворення у сфері аграрного сектора економіки за­галом та охорони ґрунтів зокрема не забезпечує комплексного регу­лювання екологічних відносин, а розпорошеність еколого-правових приписів, що мають застосовуватися за численними законодавчими актами, спричиняє труднощі в їх застосуванні і зумовлює потребу в напрацюванні нових підходів до еколого-правового регулювання у сфері охорони ґрунтів.

В Україні відсутній належний державний контроль за викорис­танням ґрунтів і охоронною їх родючості землевласниками, землеко­ристувачами й орендарями. Практично не сформовані методологія, критерії, нормативи і принципи ґрунтоохоронного впорядкування сучасних агроландшафтів, а також правові, економічні та соціальні передумови збереження і відтворення родючості ґрунтів. Необхідно надавати компенсації і субсидії тим землекористувачам, які дотриму­ються рекомендацій щодо охорони ґрунтів, і застосовувати штрафні санкції та інші покарання для тих, хто по-споживацьки використовує їх з метою одержання надприбутку.

Для посилення вимог до охорони ґрунтів, їх використання, збері­гання і відтворення родючості потрібен організаційно-економічний механізм їх реалізації на практиці. Головне завдання полягає в тому, щоб за допомогою правових норм, фінансово-економічних важелів підвищувати відповідальність усіх землевласників і суб’єктів госпо­дарювання за раціональне використання та якісний стан ґрунтів, зро­бити їх матеріально й морально зацікавленими в проведенні заходів із захисту й відтворення продуктивних сил ґрунтів, збереження еколо­гічних функцій ґрунтового покриву.

Відсутність у діючій нормативно-правовій базі екологічної і при­родоохоронної регламентації антропогенного навантаження на ґрун­ти, недостатня правова захищеність ґрунтів як одного з головних компонентів екосистеми, що визначає цінність земель, відсутність діючого правового механізму закріплення за правонаступниками від­повідальності за деградацію ґрунтів у випадку зміни форм власності, а також відсутність державного обліку природно-господарської якос­ті, екологічних функцій і економічного стану ґрунтів при кадастровій оцінці земель і визначенні вартісних показників земельних ділянок не дає змоги стабілізувати ситуацію із запобігання розвиткові проце­сів деградації ґрунтів. Важливе значення для оцінки деградації ґрун­тів має визначення та обчислення шкоди, яка завдається ґрунтам, а також санкцій у випадку завдання їм шкоди.

Реалізація будь-яких об’єктивних механізмів контролю за станом ґрунтів повинна знайти підтримку в суспільстві. Для цього потрібно підвищувати у суспільстві рейтинг проблеми захисту і відтворення ґрунтів. Необхідно, щоб держава імплементувала стратегію збалан­сованого ґрунтокористування, донесла її до кожної області, району, сільськогосподарського підприємства, відшукала кошти для її фінан­сування (за рахунок земельного податку і засобів землевласників і землекористувачів). Така стратегія повинна стати базою для відпра­цювання і впровадження заходів збереження унікального ґрунтового покриву, який має Україна.

Необхідні послідовні, узгоджені, систематичні дії влади і всіх про­шарків суспільства з метою знизити в найближчі роки розораність і призупинити деградацію ґрунтів, добитися хоча б простого відтво­рення родючості ґрунтів, мінімізувати механічні та хімічні впливи на ґрунти. Ці заходи, без сумніву, підвищать екологічну стійкість ґрунто­вого покриву, продуктивність ґрунтів. Все це становить основу нової системи управління ґрунтовими ресурсами.

Європейське співтовариство звернуло увагу на проблему ґрунтів, і Європейська хартія ґрунтів наголошує на тому, що ґрунт — це кінцеве і цінне для людства благо, яке легко руйнується і його необхідно охо­роняти від різних загроз, таких як ерозія, забруднення, урбанізація. Європейська комісія розробила тематичну стратегію з охорони ґрун­тів, яка стала основою для розробки Рамкової директиви з охорони ґрунтів.

У країнах Європейського Союзу усвідомили, що не може бути сприятливого навколишнього природного середовища і стійкого землекористування без добре організованого моніторингу ґрунтів. Моніторинг ґрунтів у Європі існує у рамках кількох наукових про­грам, а також у вигляді самостійної мережі точок в окремих країнах. У зв’язку з проголошенням ЄС нової ґрунтової політики в останніх деклараціях констатується, що ґрунт, як найважливіший компонент довкілля, виявився незаслужено забутим. Серед заходів, запропоно­ваних ЄС, задекларовано створення Європейської ґрунтової ради, Європейської асоціації ґрунтових товариств, фінансову підтримку спільних проектів тощо.

Виходячи із вимог європейського економічного законодавства про відповідальність і компенсацію шкоди, у деяких країнах прийня­то закони, які передбачають сувору відповідальність за шкоду ґрунто­вому покриву, заподіяну тими чи іншими видами екологічно небез­печної діяльності.

Одним із варіантів, який враховуватиме процедури адаптації та імплементації стосовно відповідальності за заподіяну ґрунтам шкоду, є проект закону «Про ґрунти та їх родючість», в якому у статті про за­стосування міжнародних договорів зазначено: «Якщо міжнародним договором встановлено інші правила щодо охорони ґрунтів порівня­но із законодавством України, то застосовуються правила міжнарод­ного договору».

Важливою організаційно-правовою формою забезпечення ефек­тивного використання, відтворення та охорони ґрунтів є закріплення в Законі України «Про охорону земель» розподілу повноважень ор­ганів державної влади та місцевого самоврядування в галузі охоро­ни земель і ґрунтів. Одним із шляхів реалізації пріоритетів державної аграрної політики є запровадження ефективної системи охорони ро­дючості ґрунтів та системи моніторингу ґрунтів, проведення суціль­ної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

Окремим важливим організаційно-правовим завданням є прове­дення обстежень ґрунтів. Обстеження ґрунтів проводять у порядку, встановленому уповноваженим органом виконавчої влади. Воно пе­редбачає визначення просторового розміщення видів ґрунтів, їхнього санітарного й екологічного стану. Відомості та інформацію, одержані за результатами обстеження ґрунтів, оформляють у вигляді ґрунтових карт певного масштабу та звітів про стан ґрунтів, а також в іншій до­кументованій формі.

У Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» уточнено розподіл функцій і компетенції відомств щодо організаційно-правового забезпечення охорони та використан­ня земель і ґрунтів.

В сучасних умовах основним організаційно-правовим заходом підвищення ефективності правового регулювання охорони і вико­ристання ґрунтів в Україні є створення Державної служби охорони ґрунтів як спеціального органу державного управління. Після низки реорганізацій і удосконалень органів управління земельними і ґрун­товими ресурсами в Україні створено Інститут охорони ґрунтів, який здійснює науково-технічну політику у сфері охорони ґрунтів і їх ро­дючості, раціонального використання та екологічної безпеки земель сільськогосподарського призначення, визначення якості продукції, сировини, агрохімікатів тощо.

Одним з найскладніших організаційно-правових завдань є фінан­сування заходів з охорони земель і відтворення родючості ґрунтів. Без участі держави у здійсненні землеохоронних і ґрунтоохоронних робіт, без державного фінансування відповідних заходів не вдається вирі­шити цю важливу проблему.

Одним із важливих принципів економіко-правових засад вико­ристання і охорони ґрунтів є стимулювання землевласників і зем­лекористувачів, у тому числі орендарів. У земельному законодавстві України доцільно використовувати правові норми, які регламентують діяльність у сфері охорони земель і ґрунтів, та заохочувальні норми, якими закріплені правові стимули для вжиття суб’єктами земельних відносин заходів з охорони і належного використання земель і ґрун­тів. Економічне стимулювання в сучасному земельному законодавстві розглядається як один із механізмів в галузі землекористування і охо­рони земель. Однак економічне стимулювання у сфері використання та охорони ґрунтів, належного правового розвитку не отримало.

Важливою проблемою в соціально-екологічному сенсі вико­ристання, відтворення та охорони ґрунтів є недієвість наявних і не­достатня розробленість_нових екологічних механізмів здійснення відтворювальних процесів. Основна увага повинна бути приділена нормативно-правовому забезпеченню формування ринку сільсько­господарських земель. Ґрунт є основою практично всієї господар­ської діяльності, але донині остаточно не оцінений повною мірою. Тому для захисту ґрунтів шляхом прийняття різних економічних рі­шень, спрямованих на їхнє збереження, необхідна вартісна оцінка ґрунтів як природного об’єкта.

У Законі України «Про оцінку земель» визначено правові засади проведення оцінки земель, професійної оціночної діяльності у сфе­рі оцінки земель. Основним критерієм встановлення цін на землю (в т. ч. ґрунти) в умовах розвинутої ринкової економіки є співвідно­шення попиту і пропозиції.

У Законі України «Про охорону земель» передбачено економічні стимули підвищення родючості ґрунтів. Задекларовані норми відпо­відних статей отримали частковий розвиток в окремих законах і під- законних акта. Стосовно кредитних пільг, то ці механізми законодав­ством не передбачені, тоді як в інших країнах ці стимули є головними і найбільш ефективними. Основною підставою для надання еконо­мічних стимулів землекористувачам має стати укладання і виконання ними договорів про співпрацю з місцевими відділеннями Державної служби охорони ґрунтів, у рамках яких доцільно передбачити здій­снення комплексу заходів з охорони, відновлення чи поліпшення ро­дючості ґрунтів та інших характеристик земель і ґрунтів.

Аналіз діяльності аграрних підприємств засвідчив, що актуальні проблеми економічного забезпечення відтворення родючості ґрунтів належать до проблеми, що стосується побудови теоретичної моделі економічного забезпечення відтворення родючості ґрунтів у сіль­ському господарстві і практичної моделі, яка передбачає вирішення основних завдань дослідження стану і тенденцій функціонування та ефективності й результативності сучасного економічного механіз­му відтворення родючості ґрунтів, розроблення пропозицій щодо модернізації нових інструментів економічного механізму, обґрунту­вання рекомендацій щодо запровадження нових економічних регу­ляторів механізму, визначення мети, умов, форм і методів державної фінансової підтримки, формування механізмів здійснення контролю за мірою досягнення цілей державної фінансової підтримки відтво­рення родючості ґрунтів.

Забезпечення правової охорони ґрунтів в Україні належить інсти­туту юридичної відповідальності. Вагомим для розроблення норм юридичної відповідальності в законодавстві є осмислення єдності завдання охорони ґрунтів та їхнього раціонального використання. Важливою основою правової охорони ґрунтів є юридична відпові­дальність, яка забезпечує чітке й неухильне виконання норм зако­нодавства всіма суб’єктами сільськогосподарського виробництва. Юридична відповідальність стосовно ґрунтів має свої особливості, зумовлені характером, специфікою і правовідносинами в їх викорис­танні. У системі юридичної відповідальності простежується процес формування деяких комплексних інститутів юридичної відповідаль­ності, що зумовлено соціально-економічним станом розвитку держа­ви. У спеціалізованих видах відповідальності простежуються загальні та спеціальні класифікаційні ознаки, які є взаємозумовленими і діють у тісному взаємозв’язку. Комплексний характер дій чинників і їхній склад у поєднанні з іншими умовами може спричинити формування нових різновидів юридичної відповідальності.

Одним із різновидів юридичної відповідальності є еколого-пра- вова відповідальність. До екологічних правопорушень належить доведення сільськогосподарських земель до непридатного для ці­льового використання стану внаслідок забруднення і засмічення їх промисловими та іншими відходами, стоками, механічного пошко­дження (псування) поверхні землі, заростання чагарниками, не­виконання правил рекультивації земель і комплексу обов’язкових заходів з охорони ґрунтів, що спричиняє втрату родючого шару ґрунту, погіршення родючості та зниження продуктивності земель, знищення захисних лісонасаджень, виведення цінних сільськогос­подарських угідь із господарського обігу тощо. За недотримання встановленого законодавством екологічного правопорядку повин­на застосовуватися еколого-правова відповідальність, яка в кож­ному конкретному випадку може бути адміністративно-правовою, цивільно-правовою, дисциплінарно-правовою або кримінально- правовою відповідальністю відповідно до вимог чинного законо­давства.

Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної від­повідальності. Вона полягає в тому, що компетентні державні органи, які контролюють використання земель і ґрунтів, ухвалюють рішення про скасування незаконних розпоряджень посадових осіб, а також вживають заходів з відшкодування збитків, заподіяних сільськогос­подарським угіддям. Відмінною рисою адміністративної відпові­дальності є те, що стягнення щодо особи, винної в недоцільному ви­користанні землі і ґрунтів, накладають певні виконавчо-розпорядчі органи держави. На осіб, які не вжили після попередження необхід­них заходів, накладається штраф.

Адміністративно-правові санкції є не лише мірою покарання, а й мірою запобігання і припинення правопорушень. До адміністра­тивних заходів припинення дій, пов’язаних з псуванням землі й ґрунтів або з метою запобігання їм, належать заходи припинення, відновні заходи, адміністративні стягнення. Найпоширенішими за­ходами адміністративного стягнення є такі: попередження, штраф, вилучення земельної ділянки за систематичне порушення правил користування землею, позбавлення права користування земельною ділянкою.

Одним із найпоширеніших методів правового захисту земель і ґрунтів від псування є накладання на службових осіб стягнень у вигля­ді штрафів відповідно до ст. 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Встановлено нові розміри штрафів за адміністра­тивні правопорушення відповідно до величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Земельний кодекс України передбачає адміністративну відпові­дальність за псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відхода­ми. З метою ефективного здійснення контролю за використанням земель і ґрунтів необхідно виявити порушення правил зберігання та розміщення агро- і отрутохімікатів.

У законодавстві України не передбачено адміністративних санк­цій за забруднення ґрунтів патогенною мікрофлорою, за псування ґрунтового покриву при торфорозробках, за руйнування ґрунтів вна­слідок військових дій на Донбасі тощо.

Аналіз земельного і адміністративного законодавства дає підстави передбачити в санкціях щодо земельних правопорушень такі адмі­ністративні покарання, як попередження стосовно осіб, які вперше зробили порушення і заподіяли незначну шкоду. До злісних право­порушників можна було б застосувати і дискваліфікацію. Необхідно передбачити такі правопорушення, як нецільове використання засо­бів, передбачених на цілі збереження родючості ґрунтів і їхнє відтво­рення; порушення визначених технологій і режимів використання ґрунтів; порушення технологій і режимів зрошення ґрунтів, що спри­чиняє деградацію і руйнування ґрунтів; недотримання державних стандартів і невиконання у визначеному порядку нормативних пра­вових актів у галузі охорони ґрунтів; ненадання своєчасної повної та достовірної інформації про стан і використання ґрунтів.

Для ефективного застосування на практиці норм Кодексу України про адміністративні правопорушення в екологічній сфері, у тому чис­лі в галузі охорони земель і ґрунтів, необхідно утворити спеціалізова­ні органи або призначити посадових осіб, які б займалися розглядом справ про адміністративні правопорушення в цій сфері.

Цивільно-правова відповідальність за порушення у сфері ви­користання, відтворення та охорони земель і ґрунтів являє собою обов’язок правопорушника зазнавати несприятливих наслідків май­нового характеру, які встановлюються у санкціях правових норм або договорі і застосовуються у цивільно-процесуальній формі.

У Земельному кодексі України зазначено, що землевласники і землекористувачі відшкодовують збитки як у випадку вчинення правопорушень, так і у випадку деяких правомірних дій, які можуть спричинити збитки. Шкода є однією з невід’ємних умов цивільно- правової відповідальності у формі відшкодування збитків.

Відомо, що ґрунти є об’єктами природного походження й їм не властива початкова вартість. Тому чистий цивілістичний підхід до правової регламентації суспільних відносин щодо використання та охорони ґрунтів є малопридатним. У зв’язку з цим при обчисленні розміру шкоди, завданої порушенням природоохоронного законо­давства, застосовуються відповідні такси. Проте у природоохоронно­му законодавстві відсутні тверді такси для обчислення розміру стяг­нень за шкоду, заподіяну псуванням сільськогосподарських та інших земель, забрудненням і засміченням ґрунтів.

Специфіка правоохоронних правовідносин зумовлює наявність спеціальних кодифікованих норм матеріальної відповідальності за порушення законодавства. Такими за своєю юридичною природою слугують специфічні майново-правові санкції, головна функція яких — компенсація шкоди, завданої непомірним використанням природних об’єктів. Обсяги такс залежать від розміру завданої шкоди. Розроблено методику визначення шкоди, заподіяної забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронно­го законодавства. Ця методика встановлює порядок розрахунку роз­мірів відшкодування шкоди, заподіяної державі юридичними особа­ми чи громадянами в процесі їхньої діяльності шляхом забруднення земель хімічними речовинами, засмічення промисловими, побутови­ми та іншими відходами, і поширюється на всі землі незалежно від форм власності. Землевласник і землекористувач, у тому числі орен­дар, повинні відшкодувати збитки за шкоду, завдану землям і ґрунтам у процесі діяльності.

Враховуючи особливості складу правопорушення як основи від­повідальності, склад збитків, які виникають під час неправомірного використання ґрунтів, особливості змісту такс, процедуру притяг­нення до відповідальності, логічно констатувати, що матеріально- таксова відповідальність є спеціальним видом відповідальності в екологічному законодавстві. Тому система певного кола однорідних правових норм, які пройняті екологічним змістом, розглядаються як комплексний інститут екологічного права. Не становлять у цьому відношенні виключення правові норми, що регулюють відносини ма­теріально-таксової відповідальності як спеціального виду юридичної відповідальності в екологічному праві. Однак у випадках відсутності таких правових норм у субсидіарному порядку застосовуються норми чинного цивільного законодавства.

У законодавстві України не вирішено питання про так звану «еко­номічну шкоду», яка може проявлятися у різних формах. З огляду на це доцільним є встановлення у законодавчому порядку відпові­дальності колишнього власника або користувача за приховування інформації про забруднення ґрунтів, норми про відшкодування збит­ків, нанесених в період діяльності колишнього власника земельній ділянці і загалом навколишньому природному середовищу, а також про відшкодування ним затрат на проведення заходів з відновлення земельної ділянки для її використання відповідно до цільового при­значення.

Правове регулювання кримінальної відповідальності у сфері охо­рони земель і ґрунтів зазнало найсуттєвіших змін у ході кримінально- правової реформи.

У кримінально-правовому забезпеченні охорони земель і ґрунтів передбачено законодавчу регламентацію різних засобів впливу на суб’єкти кримінально-правових відносин з приводу посягання на землі і ґрунти через заподіяння шкоди. У чинному Кримінальному кодексі України передбачено два склади злочину, об’єктом яких є сус­пільні відносини, пов’язані з охороною та раціональним використан­ням земель і ґрунтів.

У Кримінальному кодексі України немає норм, які прямо перед­бачають покарання осіб, винних у нераціональному використанні земель і псуванні ґрунтів, відсутнє покарання за злочинне викорис­тання землі (в т. ч. ґрунтів), унаслідок якого вона стала непридат­ною, втратила родючість, заросла кущами, стала заболоченою або засоленою. Тому потрібно доповнити Кримінальний кодекс України нормою, що кваліфікувала б подібні дії службових осіб і громадян за злочинне псування народного надбання. Розширення дії криміналь­ної відповідальності за порушення вимог законодавства про охорону земель і ґрунтів потребує додання до Кримінального кодексу України норми про відповідальність за суспільну небезпеку псування земель­них угідь.

У чинному Кримінальному кодексі України не висвітлено норми про охорону ґрунтів. Однак назріла потреба прямого кримінально- правового захисту ґрунтів від усіх видів забруднення, засмічення, які погіршують не лише родючість ґрунту, а й якість харчової продукції сільського господарства і створюють небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля. У доповненні Кримінального кодексу України пе­редбачено відповідальність за незаконне заволодіння ґрунтовим по­кривом (поверхневим шаром) земель.

З огляду на значення ґрунтів у сільськогосподарському виробни­цтві та їхні екологічні функції в біосфері важливо внести відповідні доповнення у зазначені статті Кримінального кодексу України, які б передбачали відповідальність за псування ґрунтів унаслідок непра­вильного ведення будівельних, гірничодобувних, геологічних, гідро­меліоративних, промислових, сільськогосподарських та інших робіт, забруднення їх хімічними та радіоактивними речовинами, виробни­чими відходами та стічними водами, агро- і отрутохімікатами, засмі­чення побутовими відходами, що спричиняють шкідливі процеси в ґрунтах, а також дії, що призводять до непридатності ґрунтів за їхнім основним цільовим призначенням. Санкції за псування земель сіль­ськогосподарського призначення і ґрунтів мають базуватися головно на компенсаційних і штрафних засадах.

Дисциплінарна відповідальність за псування ґрунтів через їх за­бруднення і засмічення може застосовуватися в разі недотримання працівниками трудової дисципліни або недоброякісного виконання робіт, порушення агротехнічних правил вирощування відповідних культур, безгосподарного ставлення до використання та охорони ґрунтів. Вона має спрямовуватися на зміцнення трудової дисципліни й організацію виробництва з метою забезпечення раціонального ви­користання земельних ресурсів і охорони ґрунтів.