ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні особливостей цивільного судочинства у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином (кримінальним правопорушенням), в судах першої інстанції.

1. Відшкодування шкоди, завданої злочином (кримінальним правопорушенням), є деліктним зобов’язанням, що має цивільно-правову природу та слідує з факту вчинення злочину (кримінального правопорушення). Змістом такого деліктного зобов’язання є обов’язок особи, яка завдала шкоду, або особи, яка відповідно до закону несе за неї цивільно- правову відповідальність, в повному обсязі відшкодувати відповідні збитки та моральну шкоду особі, якій вони завдані.

2. Вчинення кримінально-правового делікту тягне порушення цивільних прав, юридичних станів, а також порушує відносини потерпілого суб’єкта цивільного права з іншими суб’єктами, у зв’язку з чим запропоновано ввести доказову презумпцію завдання моральної шкоди у разі вчинення будь-якого кримінального правопорушення.

3. Чинне цивільне, кримінальне та кримінальне процесуальне законодавство містить неузгодженості в термінології, зокрема щодо визначення поняття кримінального правопорушення, його співвідношення з поняттям злочин та їх застосування в цивільному законодавстві. У зв’язку з цим запропоновано внести зміни до ст. ст. 1176, 1191, 1193, 1206, 1207 ЦК України, увівши єдиний термін «шкода, завдана кримінальним правопорушенням» та виключити застосування поняття «злочин».

4. Справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, підвідомчі загальним судам загальної юрисдикції і розглядаються в порядку позовного

193 провадження, оскільки в їх основі лежить спір про право.

п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України доповнити словами «спорів про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням»;

4. 2 ст. 21 КАС України доповнити таким реченням «Справи про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розглядаються в порядку цивільного судочинства»; ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» доповнити п. 15 у такій редакції «15) справи про відшкодування шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення».

5. Зважаючи на те, що механізм відшкодування (компенсації) державою шкоди, завданої злочином, законодавчо не визначений, на основі досвіду зарубіжних країн запропоновано створити спеціальні фонди для компенсації за рахунок держави шкоди, завданої злочином, а також встановити систему тарифів у залежності від виду злочину (кримінального правопорушення), що в цілому гарантуватиме особі, яка зазнала шкоди від злочину, певний обсяг відновлення майнового стану та/або здоров’я.

6. Особливістю доказування у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, є наявність преюдиційного акту - вироку суду, внаслідок чого доказування спрощується в частині доведення факту вчинення неправомірних дій, вини відповідача, причинного зв’язку між злочинною поведінкою та наслідками у вигляді настання шкоди, встановлення особи, яка завдала шкоди. Запропоновано надати преюдиційності таким актам кримінального процесу, як ухвала суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, про закриття кримінальної справи у зв’язку із застосуванням акту амністії, звільнення від кримінальної відповідальності чи

194 покарання в тій самій частині, що й для вироку - чи мали місце суспільно небезпечні дії та чи вчинені вони відповідною особою.

7. Предмет доказування у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, зводиться до встановлення характеру й розміру завданої шкоди, майнового стану відповідача, встановлення особи, яка зобов’язана відшкодувати завдану шкоду, вини в діях особи, яка заподіяла шкоду, причино-наслідкового зв’язку між діянням та завданою шкодою.

8. Підготовка справи про відшкодування шкоди, завданої злочином, до судового розгляду повинна обов’язково включати проведення попереднього судового засідання, під час якого суд має з’ясувати можливість мирного вирішення справи, уточнення позовних вимог, а також за клопотанням сторін вчинити дії щодо витребування доказів (копії вироку, медичних, розрахункових документів, матеріалів кримінального провадження тощо), вирішити питання про забезпечення позову в разі, якщо такі дії не вчинялися в порядку кримінального провадження. На попередньому судовому засіданні, у разі, якщо відповідач перебуває в місцях позбавлення волі, суд повинен роз’яснити позивачу наслідки заочного порядку розгляду справи, а у разі незгоди позивача - забезпечити участь відповідача в режимі відеоконференції. З метою реалізації такого права, запропоновано ч. 6 ст. 130 ЦПК України доповнити пунктом 5-1 в такій редакції «5-1) з’ясовує питання про необхідність забезпечення участі відповідача чи інших учасників процесу в розгляді справи у режимі відеоконференції».

9. У разі пред’явлення позову іншими особами, права та інтереси яких порушені в результаті скоєння злочину (медичними установами,

195 особами, що усували наслідки злочину тощо), розгляд таких позовів доцільно здійснювати в одному провадженні з позовом про відшкодування потерпілому шкоди, завданої злочином.

10. Рішення суду у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином, є підсумковим актом правосуддя. Мотивувальна частина судового рішення повинна містити обґрунтування висновків суду щодо всіх обставин завдання матеріальної шкоди, її розміру, моральної шкоди та її розміру та інших обставин. У випадку наявності преюдиційного акту - вироку суду, суд повинен посилатися на нього в мотивувальній частині рішення, зазначивши, які саме обставини він враховує в якості таких, що не підлягають доказуванню, і яких у зв’язку з цим суд доходить висновків.

11. Передбачену ч. 2 ст. 1177 ЦК України компенсацію потерпілому шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України запропоновано здійснювати за тарифами, що будуть затверджені в залежності від виду кримінального правопорушення (злочину), незалежно від встановлення особи правопорушника, з можливістю подальшого стягнення такої компенсації з правопорушника.