§ 4. Набрання рішенням суду законної сили

Законна сила рішення суду - це його особлива властивість, за­вдяки якій воно стає обов\'язковим для всіх органів державної вла­ди і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає ви­конанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов\'язковість яких надана Верховною Радою України,- і за її межами.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення суду набирає за­конної сили після:

1) закінчення десятиденного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано;

2) закінчення двадцятиденного строку у випадку, коли було по­дано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у цей строк;

3) розгляду справи апеляційним судом у разі подання апеляцій­ної скарги, якщо рішення не було скасовано.

Наслідком набрання рішенням суду законної сили, крім його обо­в\'язковості, є те, що сторони та треті особи із самостійними вимо­гами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Якщо справу розглянуто за заявою органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, рішення суду, що набрало законної сили, є обов\'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

У випадку, коли після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться об­ставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх трива­лість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред\'яв­лення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Отже, основними властивостями рішення суду, яке вступило в законну силу є:

1) неспростовність, тобто неможливість оскарження рішення суду після його вступу у законну силу, інакше як у порядку вста­новленому законом;

264

2) виключність - неприпустимість вирішення такого самого спору між тими ж сторонами, про такий же предмет спору і за тих же підстав;

3) преюдиціальність, тобто факти, встановлені судом у рішенні, є обов\'язковими для всіх інших судів;

4) загальнообов\'язковість, що означає обов\'язковість рішення суду для всіх учасників процесу.

Законна сила рішення суду не є необмеженою, вона має свої суб\'єктивні і об\'єктивні рамки, які встановлені законодавцем і ві­дображають ті фактичні відносини, що вирішуються у судовому процесі, і стосуються виключно тих осіб, які його ініціювали і брали в ньому участь.

Суб \'єктивні межі законної сили рішення суду полягають у то­му, що судове рішення розповсюджується на учасників цивільного процесу, і не може зачіпати права й інтереси осіб, які не брали в ньому участі.

Об\'єктивні межі законної сили рішення суду визначаються тільки тим колом відносин, які були встановлені судом.