2.3. Реалізація принципу диспозитивності при перегляді рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами

Перегляд рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами є самостійною стадією цивільного процесу, де у повній мірі проявляє свою дію принцип диспозитивності.

Дана норма виступає дієвою юридичною гарантією забезпечення прийняття судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій законних та обґрунтованих рішень, адже спрямована на належне виконання завдань та досягнення мети цивільного судочинства.

Необхідно вказати, що цивільне процесуальне законодавство не містить визначення поняття нововиявлених обставин, що, на нашу думку є недоліком, адже на практиці може призвести до певних непорозумінь. Проте, перш ніж перейти до дослідження вищевказаного поняття, вважаємо за доцільне зупинитися на визначені характерних ознак даного правового явища.

Першою ознакою нововиявлених обставин є їх невідомість. Так, відповідно до п.1 ст. 3472 ЦПК України, нововиявлені обставини – це такі обставини, які не були і не могли бути відомі ні особам, які брали участь у справі, ні суду з незалежних від них причин.

Другою ознакою може виступати неправдивий, фальшивий характер таких обставин. (п.2 ст. 3472 ЦПК України).

Третьою ознакою нововиявлених обставин є те, що вони мають бути наявними у дійсності під час розгляду і вирішення справи.

Четвертою ознакою є їх істотність, значущість для постановлення справедливого рішення.

Зазначені вище ознаки нововиявлених обставин вцілому можна вважати визначальними, проте, необхідно особливо підкреслити, що перелічені у п.п. 2, 3, 4 ст. 3472 ЦПК України підстави для перегляду рішень і ухвал у зв’язку з нововиявленими обставинами мають певні специфічні ознаки, які й необхідно враховувати у кожному конкретному випадку.

Беручи за основу вищевказані ознаки, вважаємо за необхідне дослідити поняття нововиявлених обставин. Так, вкажемо, що у науковій літературі з цивільного процесуального є певні напрацювання з цього питання. Наприклад, М.Й. Штефан під нововиявленними обставинами розуміє не тільки ті юридичні факти, які мають істотне значення для справи та входять до складу підстав позову або висунутих проти нього заперечень, а й будь-які юридичні факти, що мають істотне значення для справ позовного і непозовного провадження, а також справ, які виникають з адміністративно-правових відносин. [36, 612]. На думку В.Ю. Магницького під нововиявленими обставинами необхідно розуміти такі юридичні факти, які існували на момент розгляду справи і мали важливе значення для її вирішення, але не були і не могли бути відомі ні заявнику, ні суду [ 43, 5]

Вцілому ми приєднуємося до вищенаведених точок зору вчених. Так, нововиявленими обставинами можуть бути юридичні факти, що породжують певні правові наслідки, тобто такі, що виступають в якості передумов і підстав порушення норм права, прав та інтересів осіб, які брали участь у справі. Крім того, такі юридичні факти можуть викликати наслідки як цивільного процесуального, так і кримінально-правового та дисциплінарного характеру.

Вичерпний перелік підстав перегляду постанов у зв’язку з нововиявленими обставинами міститься у ст. 3472 ЦПК України. Так, до таких підстав законодавець відносить:

- істотні для справи обставини, які не були і не могли бути відомі заявникові. Характерною особливістю таких ознак є той чинник, що до них не слід відносини обставини, викликані перекрученням або неправильністю фактичних даних, які сталися внаслідок добросовісної помилки свідка, експерта, неумисної помилки в тексті документа, їх неумисного пошкодження, підміни тощо;

- завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправдиві висновки експертів, завідомо неправдивий переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягнуло за собою ухвалення незаконного рішення, що встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

- злочинні дії сторін, інших осіб, які брали участь у справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили. У даному випадку необхідно мати на увазі те, що в законодавство не передбачає норми, яка б встановлювала примірне правило поведінки у випадку, коли відсутній вирок по справі. Проте, відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили» від 27.02.1981р. № 1, вказується, що на підтвердження наявності вказаних обставин суд може врахувати постанову слідчих органів за результатами розслідування, проведеного в порядку кримінального судочинства, якщо вона винесена у суворій відповідальності із законом;

- скасування рішення, вироку або ухвали (постанови) суду чи постанови іншого органу, що стали підставою для постановлення цього рішення, цієї ухвали. Характерною ознакою даної обставини є те, що відповідно до п. 7 вищевказної постанови Пленуму Верховного суду України, скасування таких актів може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому разі, якщо суд обґрунтував дане судове рішення цим актом чи виходив із вказаного акта, прямо не посилаючись на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли скасування акта означає протилежне вирішення питання;

- визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи. У даному випадку, необхідно підкреслити, що відповідно до ч.2 ст. 147 Конституції України, питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, вирішує Конституційний Суд України.

Крім того, зазначимо, що підставами для перегляду справи за винятковими обставинами є виявлене після касаційного розгляду справи неоднозначне застосування судами загальної юрисдикції одного і того ж положення закону або його застосування всупереч нормам Конституції України, а також якщо у зв’язку з цими рішеннями міжнародна судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила факт порушення Україною міжнародних зобов’язань.

Необхідно підкреслити, що право на звернення до суду з вимогою про перегляд судових постанов у зв’язку з нововиявленими і винятковими обставинами мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також прокурор (ст. 3473 ЦПК України). Об’єктом перегляду, відповідно до п. 2 зазначеної вище Постанови, можуть бути ухвали суду першої інстанції про відмову в прийнятті заяви, закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду та інші, що набрали законної сили, якщо вони перешкоджають подальшому рухові справи. У зв’язку з цим необхідно відмітити, що у тому випадку, коли у рішенні міститься декілька правових вимог (наприклад, поділ майна і житлової площі, стягнення аліментів), то об’єктом перегляду може бути і кожна з його частин, якою вирішена одна із таких вимог (п. 2 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України).

Крім того, ст. 3475 ЦПК України передбачає, що заяви про перегляд рішення і ухвал у зв’язку з ново виявленими обставинами подаються відповідно до вимог ЦПК України щодо оформлення заяв до суду першої інстанції – відповідно до ст.ст. 137-139 ЦПК України. Так, заява подається до суду, який постановив рішення, ухвалу, що підлягає перегляду, а за винятковими обставинами – колегією суддів у складі суддів Верховного суду України. Такі заяви подаються протягом трьох місяців з дня встановлення обставин, які стали підставою для перегляду рішення. Вкажемо, що у юридичній літературі такий строк прирівнюється до строків позовної давності і розглядається одночасно як матеріально-правовий і процесуальний [36, 618]. Однією із процесуальних гарантій забезпечення інтересів осіб, які беруть участь у справі, у разі пропуску строку з поважних причин є їх право на його поновлення.

Необхідно також вказати, що особи, які брали участь у справі, але не спрямовували своїх дій на порушення провадження, можуть взяти участь на стадії порушення процесу. Так, ст. 3476 ЦПК України, визначає у зв’язку з цим, таку гарантію, як обов’язок суду повідомити їх про час і місце розгляду справи.

Суд, розглядаючи заяву, зобов’язаний перевірити її обґрунтованість. За наявності передбачених законом підстав він постановляє ухвалу про задоволення щодо перегляду рішення, ухвали і скасовує їх. При необґрунтованості заяви чи подання, суд відхиляє їх (ст. 3476 ЦПК України). Так, ухвала суду про задоволення заяви щодо перегляду рішення, ухвали, суду в зв’язку з нововиявленими чи винятковими обставинами як така, що не перешкоджає подальшому рухові справи оскарженню не підлягає. А ухвала про відхилення такої вимоги може бути оскаржена в апеляційному порядку особами, що брали участь у справі, прокурором, що вніс подання (ст. 3477 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного можна зробити наступний висновок. Реалізація принципу диспозитивності при перегляді рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами вказує на законність та обґрунтованість такої перевірки, забезпечує її правову дієвість а також впливає на захист прав та інтересів юридичних та фізичних осіб.

Проведений аналіз реалізації принципу диспозитивності у цивільному судочинстві дає підстави стверджувати наступне. Дія принципу диспозитивності найбільш повно віднаходить свій прояв під час розгляду справ в судах першої інстанції. За окремими виключеннями. Положення змісту принципу диспозитивності притаманні також наступним стадіям і видам проваджень: апеляційному та касаційному провадженню а також на стадії перегляду рішень, ухвал суду, що набрали законної сили, у зв’язку з ново виявленими та винятковими обставинами. Порядок реалізації, обсяг та процесуальні наслідки правомочностей, які виражають зміст принципу диспозитивності, на кожній із перерахованих стадій цивільного процесу, мають певні особливості, які віддзеркалюють специфіку кожної із стадій.