2.2. Реалізація принципу диспозитивності в апеляційному та касаційному провадженні

Конституція України до основних засад судочинства відносить забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З набранням чинності Закону України “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України” від 21.06.01р., [205] реалізація даного конституційного положення знайшла втілення у новій редакції глав 40 та 41 ЦПК України, які врегульовують питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень.

В провадження апеляційного та касаційного оскарження рішення суду має метою максимально унеможливити судову помилку при вирішенні конкретної судової справи, забезпечити однакове застосування всіма судами загальної юрисдикції законодавства України і визнаних нею міжнародно-правових актів, які є частиною національного законодавства.[184, 5]

Аналіз норм глави 40 ЦПК України “Апеляційне оскарження”, дає підставу стверджувати, що розгляд справ в апеляційному провадженні здійснюється з додержанням основних засад судочинства. Так, суть апеляції полягає в тому, що суд апеляційної інстанції провадить новий (повторний) розгляд справи, перевирішує її. Цим самим апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції забезпечує їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які беруть участь у справі. Реалізуючи конституційний принцип доступності і гарантованості судового захисту, прав і свобод людини і громадянина, використовуючи право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, сторони ат інші особи, які брали участь у розгляді справи наділені правом апеляційного оскарження рішень суду першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги. Ці положення випливають із змісту принципу диспозитивності. Прокурор, який брав участь у розгляді справи, наділяється правом на внесення апеляційного подання (290 ЦПК України).

Зазначені повноваження цих осіб розкриваються як надана законом можливість на порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції на новий (повторний) розгляд цивільної справи і перевірка постановлених по них рішень і ухвал, на відповідність їх вимогам законності і обґрунтованості [ 36, 575].

Як вірно зазначаються у літературі апеляційний перегляд судових рішень – це пере вирішення спору або іншій перегляд справи, що здійснюється судом апеляційної інстанції, який у повному обсязі використовує наданні йому повноваження, як суду першої інстанції, при перевірці рішення останнього [174, 21]. Дійсно, апеляційний суд переглядає справу за правилами, який застосовуються судом першої інстанції. Тому при апеляції, перегляд судових рішень здійснюється не у формі перевірки юридичної оцінки та повноти обставин справи, а у формі повторного розгляду цієї справи. Крім того, апеляція не може ініціюватись судом апеляційної інстанції, оскільки апелянтами є сторони та інші, визначенні законом учасники цивільного процесу. У зв’яку з цим, як в дало підкреслив В. Бойко, апеляційний порядок оскарження рішень суду передбачає можливість для судів вищого рівня не лише перевіряти законність і обгрунтованність рішень суду першої інстанції за матеріалами судової справи, а і на засадах змагальності сторін у судочинстві, досліджувати нові докази та залежно від установленого постановляти своє рішення [184, 5]. Таку ж точку зору відстоюють й інші автори[187, 38-39; 188, 34-35; 189, 5; 190, 29]. А на думку М. Міхєєнка та В. Шишкіна, - апеляційне провадження слід розглядати як резерв змагальності судах другої інстанції [201, 20-24].

Необхідно підкреслити, що специфіка прояву права на апеляційне оскарження судових рішень полягає у порушенні функціональної діяльності суду апеляційної інстанції. Дане право входить до групи прав, які розкривають зміст принципу диспозитивності. Так, принцип диспозитивності за предметом регулювання є засадою функціональною, яка визначає процесуальну діяльність та її зміст. В апеляційному провадженні складовою процесуальної діяльності виступає право на апеляційне оскарження.

Реалізація прав на апеляційне оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції залежить від певних передумов, які визначені законом і дотримання яких є обов’язковим. Тому можливість порушення функціональної діяльності суду апеляційної інстанції залежить від наступних умов: а) визначеного кола суб’єктів права на апеляційне оскарження; б) об’єкту оскарження в апеляційному прядку; в) дотримання встановлених ст.

Аналіз ст.ст. 290, 291 ЦПК України свідчить про те, що у термінологічний обіг законодавець ввів два поняття: особи, які брали участь у розгляді справи та особи, які беруть участь у справі. Так, склад осіб, які брали участь у розгулі справи у нормативному порядку не встановлений. Більш того, нормами цивільного процесуального кодексу дане поняття не передбачається. Натомість, у теорії цивільного процесу та чинному ЦПК України застосовується термін особи, які беруть участь у справі. Перелік таких осіб визначений ст. 98 ЦПК України.

Так, відповідно до ст. 99 ЦПК України, яка визначає процесуально-правове становище осіб, які беруть участь у справі, останні мають право на оскарження рішень і ухвал суду, що постановлені по справі за їх участю. Тому застосовувати поняття “особи які брали участь у справи”, на нашу думку, є недоцільним. Вкажемо, що аналогічна думка з даного питання була висловлена П.І. Шевчуком та В.В. Кривенко. Так, автори вважають, що “право надавати нові докази мають лише особи, які оскаржують рішення, а інші особи, котрі брали участь у справі й не оскаржили рішення, а подали заперечення на апеляцію, та оспорюють наведені в ній нові докази, позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. Ствердної відповіді на це, - підкреслюють автори, - ЦПК України не дає” [ 144, 30 ]. Як правильно підкреслив Т. Цюра, для того, щоб змагальність цивільного процесу сприяла об’єктивному вирішенню справи, необхідно забезпечити однакові процедурні можливості для сторін [185,105].

У зв’язку з цим, необхідно підкреслити також, що ЦПК України не вирішує і іншої важливої проблеми, яка полягає у наступному. По-перше, чи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції ті особи, щодо яких суд вирішив їх права та обов’язки і суд вважав за доцільне їх участь у справі, а ці особи наданим щодо участі у справі правом не скористались.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що правом на апеляційне оскарження наділені тільки ті особи, які брали участь у розгляді справи, тобто були присутніми у судовому засіданні. У зв’язку з цим пропонуємо в новому ЦПК України передбачити норму наступного змісту:

Право апеляційного оскарження. “Право оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю чи частково мають особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не були притягнуті до участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов\'язки”.

Правом на апеляційне оскарження, окрім сторін, наділені й інші особи. Так, згідно ст. 98 ЦПК України, до них належать треті особи, представники сторін і третіх осіб, прокурор, органи державної влади та місцевого самоврядування, особи, які за законом діють на захист прав і свобод інших осіб, заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження і справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. А також особи, які хоча і не були залучені судом до участі у справі, проте, що до їхніх прав і обов’язків суд першої інстанції постановив рішення (п. 4 ст. 307 ЦПК України). Крім того, виходячи із змісту ст. 106 ЦПК України право на апеляційне оскарження мають також правонаступники.

Необхідно особливо підкреслити те, що із змісту ст. 290 ЦПК України, важко визначити суб’єктів права апеляційного оскарження. Разом з тим, запропонована вище нами редакція вказаної статті, вирішує це питання.

Представники сторін (адвокат, юрисконсульт) вправі подати апеляційну скаргу на судове рішення, якщо такі повноваження спеціально обумовлені у виданій йому довіреності. Законні представники сторін , якими є батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники можуть здійснювати від імені особи, інтереси якої вони представляють, усі процесуальні дії, самостійно оскаржувати рішення, не маючи на це спеціальної довіреності.

Так, в силу ст. 297 ЦПК України, співучасники та терті особи мають право приєднатись до апеляційної скарги, поданою особою, на стороні якої вони виступали. Дане положення стосується не третіх осіб взагалі, а третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.

Право на апеляційне оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою в процесуальній формі: письмовій апеляційній скарзі, для осіб. Які беруть участь у справі, а для прокурора у поданні, а також процесуальними діями по її пред’явленню. Форма і зміст апеляційної скарги визначені ст. 293 ЦПК України. Так, апеляційна скарга підписується особою, яка подала скаргу (апелянтом) або ї представником. Апеляційне подання прокурора – прокурором, який його подав. З метою належної реалізації заінтересованими особами, права на апеляційне оскарження, апеляційна скарга, подання, подаються через суд першої інстанції, який розглядав справу.

Реалізація право апеляційного оскарження обумовлена його строками. Так, апеляційна скарга, подання прокурора на рішення суду першої інстанції подаються протягом одного місяця з наступного дня після проголошення судом першої інстанції рішення по справі. В тому разі, коли по справі, яка розглядалась в суді першої інстанції, орган правосуддя ухвалив додаткове рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з наступного дня після його проголошення. Скарги, подання на ухвали суду першої інстанції подаються протягом п’ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення.

Слід зазначити, що скарги та подання, які були подані після закінчення строків, встановлених ст. 292 ЦПК України, залишаються судом без розгляду. Суб’єкти апеляційного оскарження вправі подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. В свою чергу, від суду залежить поновлення чи відмова у поновленні такого строку.

Так, право на апеляційне оскарження зумовлене об’єктом оскарження.

Об’єктом апеляційного оскарження виступає також додаткове рішення суду першої інстанції, постановлене в порядку ст. 214 ЦПК України. Норми ЦПК України передбачають можливість оскарження в апеляційному порядку також ухвал, постановлених судами першої інстанції, проте, слід зазначити, що оскарженню в апеляційному порядку підлягає не кожна ухвала суду. Так, згідно зі ст. 291 ЦПК України, ухвали суду першої інстанції оскаржуються окремо від рішення суду першої інстанції сторонами та іншими особами, у двох випадках: 1) коли постановленні ухвали перешкоджають подальшому провадженню справи; 2) коли це прямо передбачено законом.

Проте, необхідно зауважити, що окремо від рішення не підлягають оскарженню ухвали, які не перешкоджають в подальшому рухові справи. В тому випадку, якщо сторони, інші особи, які брали участь у розгляді справи, вважають такі ухвали неправильними, вони можуть включити свої заперечення проти них в апеляційну скаргу.

Слід підкреслити, що правом на оскарження хвал суду першої інстанції наділяються особи, які не є учасниками процесу. Таким правом наділені: свідок (ст. 44 ЦПК України); експерт (ст. 58 ЦПК України); особа, оштрафована судом на підставі ст. 153 ЦПК України, службові особи, оштрафовані судом, згідно ст.ст. 48, 53 ЦПК України.

Зазначимо, що своєчасно подана апеляційна скарга, подання та прийняття її судом, розглядаються судом апеляційної інстанції за процедурою розгляду справ у цій інстанції. Особи, які беруть участь у справі мають право отримувати від суду першої інстанції, який прийняв справу, копії апеляції та додані до неї матеріали. Суд першої інстанції не пізніше наступного дня після одержання належно оформленої апеляційної скарги, подання встановлює строк, протягом якого особи, які беруть участь у справі мають право надати суду свої пояснення або заперечення на апеляційну скаргу, подання. Що ж до співучасників та третіх осіб, то вони можуть приєднатися до апеляційної скарги, подання лише в межах строку на апеляційне оскарження.

На стадії підготовки і розгляду справи судом апеляційної інстанції, суддя-доповідач, за клопотанням сторін вирішує питання про виклик у судове засідання свідків, призначення експертизи, залучення до участі у справі спеціалістів, витребування інших доказів.

Одним із розпорядчих повноважень, що становить зміст принципу диспозитивності у цивільному процесі є право відкликати апеляційну скаргу, подання або відмовитись від них. Особа, яка подала апеляційну скаргу, подання вправі не тільки доповнити або змінити її в межах строку на апеляційне оскарження, а й протягом усього часу розгляду справи відмовитись від них повністю або частково. Крім того, виходячи із положення принципу диспозитивності, що право розпорядження об’єктом процесу залежить виключно від його носія, особа, яка подала апеляційну скаргу чи подання вправі відкликати їх як в період проведення судом першої інстанції підготовчий процесуальних дій, так і під час знаходження справи в апеляційному суді.

Слід зазначити, що право на відмову від апеляційної скарги, подання здійснюється під контролем суду апеляційної інстанції. Останній вправі не прийняти відмову від апеляційної скарги, подання, якщо така відмова суперечить закону або порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси (ст. 103 ЦПК України).

Так, прийняття апеляційним судом відмови від апеляційної скарги, подання та затвердження мирової угоди позбавляє апелянта і сторін права на повторне звернення до апеляційного суду. В тому разі, якщо скарга, подання оформлені з порушенням вимог ст. 293 ЦПК України, або які не оплачені державним митом, вони залишаються без руху і надається строк судом для виправлення недоліків. Ухвала про повернення апеляційної скарги, подання, підлягає оскарженню в апеляційному порядку, як така, що перешкоджає подальшому провадженню справи. Крім того, виходячи із розуміння засад диспозитивності, сторони вправі закінчити справу мировою угодою. Диспозитивні засади у судових дебатах проявляються під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, згідно ст. 302 ЦПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу чи прокурор, який подав апеляційне подання, дають суду пояснення після доповіді судді. У разі апеляційного оскарження рішення суду обома сторонами, - першим дає пояснення позивач. Після встановлення обставин і перевірки доказів, суд апеляційної інстанції надає особам, які беруть участь у справі та прокурору можливість виступу у дебатах, тривалість яких суд вправі обмежити.

Відповідно до п. 5 ст. 298 ЦПК України, прокурор, інші особи, які беруть участь у справі, вправі відмовитись від апеляційної скарги, апеляційного подання. Так, відмова прокурора від апеляційного подання, суб’єктів захисту прав інших осіб, та зміна ними заявлених вимог, не позбавляє особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої подана заява, подання, вимагати від суду розгляду справи. У здійсненні свої процесуальних прав у суді апеляційної інстанції прокурор, органи державної влади ат місцевого самоврядування, фізичні, юридичні особи, які є суб’єктами захисту прав і охоронюваних інтересів інших осіб, є особами, які беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК України), тому вони мають права, які визначені ст. 99 ЦПК України. За правилами ст. 122 ЦПК України у разі порушення процесу по справі, у даному випадку, реалізації права на апеляційне оскарження, в інтересах інших осіб по справі. Вони користуються правами, несуть процесуальні обов’язки сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою. При здійснені своїх процесуальних прав на порушення функціональної діяльності суду, суб’єкти захисту прав інших осіб не залежать від волі осіб, право і охоронювані законом інтереси яких вони захищають.

Таким чином, а підставі вищевикладеного можна зробити наступний висновок. Найбільш повно принцип диспозитивності у апеляційному провадженні проявляє свою дію в тому, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи, обмежений доводами апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора, тобто розгляд справи, перевірка рішення суду першої інстанції здійснюються судом лише у тих межах, які визначив апелянт. Крім того, суд апеляційної інстанції зв’язаний межами позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції і вийти за них він не вправі.

Необхідно особливо підкреслити, що додатковою гарантією забезпечення законності судових рішень виступає інститут касаційного оскарження. Так, на відміну від апеляційного суду, касаційний суд не є тим судом, який наново, повторно розглядає конкретну справу, адже основна функція останнього – перевірити законність розглянутих справ, в яких суд апеляційної інстанції не усунув порушення закону, або допустив їх сам. Так, судом касаційної інстанції є Верховний Суд України. Як зазначається у літературі, касація – це ревізійна форма перегляду судових рішень, суть якої полягає у перевірці юридичної оцінки та повноти обставин справи, викладених у судовому рішенні[174,21].

Зазначимо, що розгляд справ у касаційної інстанції здійснюється судом у складі не менш як трьох суддів судової палати Верховного Суду України або колегією суддів судової палати Верховного суду України у випадках, визначених ЦПК України. Перш за все при розгляді справи в касаційному прядку перевіряються правильність застосування судом першої інстанції чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

У зв’язку з цим, ми повністю підтримуємо точку зору, висловлену М.Й. Штефаном [ 36, 597] про те, що суть касаційного провадження полягає у тому, що суд касаційної інстанції за скаргою осіб, які беруть участь у справі, і осіб, які не брали участі у справі, стосовно яких суд вирішив питання про їх права та обов’язки, та за поданням прокурора, перевіряє законність рішень і ухвал суду першої інстанції, їх відповідність нормам матеріального та процесуального права, котрі не були предметом апеляційного розгляду, а також рішень і ухвал суду апеляційної інстанції з метою захисту прав, свобод таких заінтересованих громадян, прав і охоронюваних законом інтересів юридичних осіб, держави, публічних інтересів.

Слід особливо підкреслити, що правове значення касаційного провадження полягає у тому, що воно забезпечує не тільки законність рішень і ухвал суду першої інстанції, а й захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у справі та держави, а також захист публічних інтересів. Крім того, значення касаційного провадження полягає у тому, що останнє забезпечує однакове застосування закону судами України та належну їх дію, яка спрямована на попередження порушення законності.

У зв’язку з цим, необхідно вказати, що право касаційного оскарження і внесення касаційного подання є правом на порушення провадження у суді касаційної інстанції щодо перевірки законності рішень і ухвал суду, що набрали законної сили. Так, відповідно до ст. 320 ЦПК України, суб’єктами права касаційного оскарження є сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, але суд постановив рішення чи ухвалу, якими вирішив питання про їх права та обов’язки.

Зазначені особи права на касаційне оскарження вправі звернутися з касаційними скаргами, а прокурор з поданням. Слід зазначити, що специфічність прояву принципу диспозитивності у праві на касаційне оскарження полягає у тому, що подання касаційних скарг, касаційного подання спрямоване не на порушення розгляду справи у касаційному провадженні, а на процес вирішення питання про передачу справи на розгляд судової палати.

Суб’єкти права касаційного оскарження визначені ст. 320 ЦПК України. Ними є сторони, інші особи, які беруть участь у справі, тобто особи, визначені статею 98 ЦПК України, а також особи, які не брали участі у справі, але стосовно них суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Слід наголосити на тому, що право касаційного оскарження обмежується об’єктом оскарження і діє в межах встановленого строку касаційного оскарження – протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції або протягом одного року з дня проголошення ухвали або рішення суду першої інстанції, якщо ці рішення та ухвали не були предметом оскарження в апеляційному порядку.

Гарантією здійснення звернення до суду за захистом (складовою якого є право на касаційне оскарження), виступає те положення, що пропущений з поважних причин строк на касаційне оскарження може бути поновлений судом першої інстанції, у якому знаходиться цивільна справа. Зазначене право суб’єкт касаційного оскарження реалізує шляхом подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження до суду першої інстанції в межах одного року з дня виникнення такого права. Так, в разі відмови у поновленні строку і повернення касаційної скарги, подання суд першої інстанції постановляє відповідну ухвалу, на яку може бути подано апеляційну скаргу чи внесено апеляційне подання.

Отримавши касаційну скаргу, подання суд зобов’язаний не пізніше наступного дня їх надходження, надіслати їх копії і копії доданих матеріалів особам, які беруть участь у справі, встановити їм строк для надання пояснення на скаргу, подання. Суб’єкти права на апеляційне оскарження вправі у встановлений строк подати пояснення на касаційну скаргу, подання. В межах процесуального строку на касаційне оскарження треті особи та співучасники мають можливість приєднатись до касаційної скарги, яка подана особою, на стороні якої вони виступали, щоб реалізувати право на приєднання до касаційної скарги вони зобов’язані подати до суду письмові заяви.

Особи, які подали касаційну скаргу, прокурор мають право доповнити, змінити, відкликати чи відмовитися, відповідно, від касаційної скарги, касаційного подання. Так. відповідно до ст. 40 Закону України “Про прокуратуру”, правом на доповнення або зміну касаційного подання наділений також прокурор вищого рівня, в межах строку, встановленого на касаційне оскарження. Відкликання касаційної скарги, подання здійснюється до початку розгляду справи, а відмова від касаційної скарги, подання можлива протягом всього часу розгляду справи. Заява про відкликання касаційної скарги, подання вирішується судом першої інстанції, в якому знаходиться справа, або судом касаційної інстанції, у віданні якого знаходиться питання щодо допуску справи до касаційного розгляду та про передачу справи на розгляд складу судової палати. Заяви суб’єктів права на касаційне оскарження про прийняття відмови від касаційної скарги, подання вирішується судом касаційної інстанції, який розглядає справу у судовому засіданні.

Необхідно зазначити, що прийняття відмови від скарги, подання оформляється винесенням про це відповідної ухвали, якою одночасно закривається касаційне провадження у справі. Закриття з цих підстав касаційного провадження позбавляє права на повторне оскарження судових рішень особу, відмова якої від касаційної скарги, подання була прийнята судом (ст. 327 ЦПК України).

Прояв принципу диспозитивності на цій стадії цивільного процесу знаходить своє втілення у праві позивача на відмову від позову, сторін – у праві на укладення між собою мирової угоди. Зазначені диспозитивні права цих осіб не залежать від того, за касаційною скаргою чи касаційним поданням кого з суб’єктів права на касаційне оскарження і подання, було порушено касаційне провадження (ст. 320 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без виклику осіб, які беруть участь у справі вирішує питання про передачу справи на розгляд складу судової палати (ст. 329 ЦПК України). Про допуск справи до касаційного провадження або відмову в допуску суд постановляє ухвалу, яка підписується всім складом суду і оскарженню не підлягає. Відповідно до ст. 329 ЦПК України, у разі відмови до касаційного суду, справа повертається до суду першої інстанції, а копія ухвали про це у трьох денний термін надсилається особам, які брали участь у справі.

Необхідно особливо підкреслити ту обставину, що суд в касаційному порядку перевіряє лише правильність застосування судом першої інстанції і апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, але не вправі встановлювати чи вважати допущеними обставини (факти), що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, а також вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, або, наприклад, про перевагу одних доказів над іншими.

Так, суд касаційної інстанції має право змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд за умов, визначених у ст. 340 ЦПК України, а саме: якщо обставини справи встановлено повно і правильно та якщо порушено або неправильно застосовано закон. Вкажемо, відповідно до ст. 17 ЦПК України, повноваження суду касаційної інстанції реалізуються у рішеннях і ухвалах. Крім того, відповідно до ст. 342 ЦПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу при реалізації наступних повноважень. По-перше, відхилення касаційної скарги, подання і залишення судового рішення без зміни. По-друге, скасування судового рішення із направленням справи на новий розгляд. По-третє, скасування судового рішення і закриття провадження в справі або залишення заяви без розгляду. По-четверте, скасування судового рішення і залишення в силі судового рішення, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Таким чином, на підставі вищевикладеного можна зробити наступний висновок. Касаційне провадження є самостійною формою належного забезпечення однакового застосування законодавства судами першої та апеляційної інстанцій. Сукупність прав та обов’язків суду касаційної інстанції складають його повноваження, які в свою чергу, пов’язані із застосуванням правових механізмів щодо рішень і ухвал суду першої та апеляційної інстанцій, постановлених у цивільних справах, законність яких і перевіряється у касаційному порядку. Таким чином, касаційне оскарження забезпечує не тільки законність і обґрунтованість рішень та ухвал суду першої та апеляційної інстанцій, а й захищає права, свободи та інтереси осіб, які брали участь у справі.