3.1. Диспозитивність і рівноправність сторін

Можливості для повного і всебічного використання судового захисту цивільних прав відповідно інтересів особи, яка звернулась до суду за захистом, принцип диспозитивності забезпечує у поєднанні з іншими принципами, такими як рівноправність сторін у процесі, об’єктивної істини, змагальності тощо.

Все вищевикладене веде до розуміння того, що конституційна рівність громадян перед законом і судом реалізується у наступних двох принципах цивільного процесуального права: рівності усіх учасників процесу перед законом і судом та процесуальної рівноправності сторін. Більше того, ці принципи є складовою загального, об’ємного, конституційного принципу рівності. Вони ним породжуються і стосовно цивільного судочинства становлять принцип рівності громадян перед законом та судом. У той же час названі вище принципи існують відокремлено один від одного, вони є ціліснозавершеними та самодостатніми. Аналіз змісту принципу рівності громадян перед законом та судом надає можливість зробити висновок, що він відповідає принципу рівності суб’єктів цивільного права. Якщо громадяни рівні, виступаючи суб’єктами цивільних правовідносин, то як сторони у цивільному процесі вони також повинні наділятися рівними процесуальними правами, тобто повинні бути рівними перед судом.

Тісний зв’язок принципу процесуальної рівноправності сторін та принципу диспозитивності знаходить свій вияв у процесі виконання сторонами їх процесуальних функцій, у зв’язку з чим сторони наділяються численними цивільно-процесуальними правами.

Взаємні відносини сторін визначаються принципом рівноправності. Сторони в процесі рівні, жодна із сторін не має будь-яких привілеїв над іншою. Закон надає рівні можливості сторонам по справі скористатися чи ні, здійснити чи утриматися від здійснення ними певних дій на захист порушеного права. Закон у рівній мірі, повно та вичерпно для відповідача та позивача по справі наділив кожного з них окремо такою низкою прав-противаг, що при розпорядженні тим чи іншим правом однієї сторони протистоїть право іншої. У вчиненні дій розпорядчого характеру сторони автономні.

Сторона також самостійно вирішує питання щодо вибору того чи іншого права, яке б у найбільшій мірі задовольнило інтереси сторони в процесі й у справі в цілому, а також обсяг та час здійснення нею розпорядчих дій по захисту порушеного права, позиції чи інтересу у справі. Тільки від сторін залежить, яку позицію їм належить зайняти по справі. Використовуючи права, надані законом, сторони обґрунтовують свою позицію у спорі, доказують ті обставини справи, які, на їх думку в найбільшій мірі захищають їх інтереси, – а тут уже вбачається прояв принципу змагальності.

Принцип процесуальної рівноправності сторін має самостійне значення і відноситься до найбільш характерних, специфічних принципів цивільного процесу, які складають компонент методу регулювання цивільних процесуальних правовідносин [145, 123].

До змісту принципу процесуальної рівноправності сторін, на нашу думку, слід віднести: рівність процесуальних прав та обов’язків сторін закріплених законодавством; рівна процесуальна допомога суду сторонам; процесуальні гарантії, які забезпечують однакові рівні можливості здійснення прав і виконання обов’язків у процесі. Відповідно дії принципу рівності суд зобов’язаний забезпечити учасникам процесу однакові можливості для реалізації їх прав та обов’язків, а також вимагати від них виконання певних дій.

Яке ж співвідношення між процесуальною рівноправністю сторін та судом? Так, суд зобов’язаний при розгляді клопотань осіб, які беруть участь у справі, заслухати думку сторін. Він не вправі постановити рішення, не вислухавши пояснень відповідача. Позивач і відповідач зобов’язані підкоритися тим вимогам суду, які мають обов’язковий характер щодо сторін або однієї з них. Так, суд може визнати обов’язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів (ст. 174 ЦПК України). Сторони по справі зобов’язані повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 95 ЦПК України). Процесуальна рівноправність сторін неможлива без допомоги суду сторонам у рівній мірі.

Проте, суд повинен в однаковій мірі допомагати сторонам у збиранні та залученні до справи доказів (ст. 30, п. 7 ст 143 ЦПК України). На підставі статей 15, 170 ЦПК України суд зобов’язаний роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх права й обов’язки, попередити сторони про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, тобто забезпечити реалізацію принципу процесуальної рівноправності сторін. Сторонам також надсилаються повістки та повідомлення про час та місце судового засідання, про проведення окремих процесуальних дій (ст.ст. 90, 93 ЦПК України). Якщо справу було розглянуто за відсутністю будь-кого із осіб, які беруть участь у справі, це є підставою для скасування судового рішення (ст.ст. 314, 339 ЦПК України). Позивач та відповідач дають судді в усній формі пояснення по суті заявлених вимог при їх опитуванні на стадії підготовки справи до судового розгляду. Пояснення сторін заслуховуються безпосередньо судом, який розглядає справу, в усній формі, а письмові – оголошуються. В разі виникнення труднощів для правильного розуміння та повного пізнання пояснень сторонами, процесуальний закон надає їм можливість ставити запитання один одному (ст. 180 ЦПК України). За ініціативою сторін до участі у процесі по справі можливе притягнення свідка, при цьому особи, які заявляють про виклик свідка, повинні зазначити його прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання і обставини, що він може підтвердити (ст.

Сторони, яким для ознайомлення пред’явлені речові докази, можуть звернути увагу суду на обставини, які пов’язані з оглядом. За їх заявою судом може бути призначено експертизу. Необхідно відзначити, що правова експертиза у судовому процесі є порівняно новим видом судової експертизи. Вона, як підкреслює А. Селиванов, - дедалі стає не одмінним матеріально-процесуальним інститутом, котрий сприяє постановленню об’єктивних, неупереджених і всебічно обґрунтованих рішень, справах конституційної і загальної юрисдикції [186,32]. Саме правова експертиза гарантує об’єктивність в процесі доказування, додержанні принципів, рівних можливостей в процесі, призюмує повноту дослідження, забезпечує змагальність в доведені дійсного стану фактів та захісту прав і свобод сторін. Аналогічну точку зору, А. Селіванова, відсовують і інші вчені [196,23-25; 197, 55-57]. На стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду сторони мають право за своєю ініціативою виконувати процесуальні дії, спрямовані на підготовку справи до розгляду. На цій стадії суддя в силу пунктів 1, 2 статті 143 ЦПК України, проводить опитування сторін, сприяє одержанню на їх клопотання від підприємств, установ, організацій і громадян письмові та речові докази.

Сторони також можуть одержати від судді повноваження на право одержання доказів для їх подання до суду. На клопотання сторін суддя вживає заходи щодо забезпечення доказів (п. 7 ст. 143, ст.ст. 35 – 39 ЦПК України). Під час розгляду справи у судовому засіданні сторонам роз’яснюються їх процесуальні прав та обов’язки, визначені статтями 99, 103 ЦПК України, та наслідки, які настають з прийняттям відмови від позову, визнанням позову і затвердженням мирової угоди.

Суд встановлює порядок дачі пояснень сторонами по справі. Сторонам, які не були присутні в судовому засіданні при розгляді справи, суд надсилає копії рішення по справі (ст. 216 ЦПК України). В рівній мірі за заявою сторін суд може розпочати розгляд питання про виправлення описок та явних арифметичних помилок з обов’язковим повідомленням вказаних осіб про час та місце розгляду.

Принцип процесуальної рівноправності сторін може бути віднесений до числа основоположних правил цивільного процесуального права. Він походить з самої природи цивільного процесуального права, в якому беруть участь дві сторони із протилежними інтересами. Принцип процесуальної рівноправності сторін закріплений у статті 103 ЦПК України. Його суть полягає у тому, що сторони у цивільному процесі користуються рівними процесуальними правами. Слід зазначити те, що позивач і відповідач як фігури процесу, хоча й рівні у процесуальному контексті, але зміст належних їм прав не однаковий, не тотожний у їх правовому обсязі.

Сторони мають рівні можливості у здійсненні ними своїх процесуальних прав, але ототожнювати міру чи обсяг прояву прав позивача й відповідача є помилкою. Тому, на нашу думку, слід вести мову не про рівність процесуальних прав сторін у цивільному процесі, як трактує це стаття 103 ЦПК України.

Ми не можемо погодитися також із положенням, яке звучить в унісон трактуванню статті 103 ЦПК України про те, що суть процесуальної рівноправності сторін відбивається у тому, що сторони у цивільному процесі користуються рівними процесуальними правами [30, 45]. Коли це так, то у даному випадку повністю нівелюються положення цивільного процесуального права щодо розуміння інституту рівності процесуальних прав та обов’язків сторін у цивільному процесі. При характеристиці прав на зміни у позовному спорі – праву позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшенню або зменшенню розміру позовних вимог, на відмову від позову протистоїть право відповідача на повне або часткове визнання позову. Де у цьому вбачається користування рівними процесуальними правами? Більше того, хіба вказані права позивача й відповідача є рівними чи тотожними?

З огляду на це, при визначенні процесуальної рівноправності сторін ми можемо вести мову про рівні можливості для застосування процесуальних засобів для захисту сторонами своїх прав.

- праву позивача на пред’явлення позову кореспондує право відповідача на зустрічний позов;

- вимозі позивача про виправлення недоліків рішення судом, який його постановив, – вимога відповідача про виправлення недоліків рішення судом, який його постановив;

- праву позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову – право відповідача на повне або часткове визнання позову;

- праву позивача на особисту участь і ведення справи за участю чи через представника на пояснення, заяви і виступи у суді рідною мовою та користування послугами перекладача – аналогічне право відповідача особистої участі і ведення справи або за участю чи через представника, на пояснення, заяви і виступи у суді рідною мовою та користування послугами перекладача;

- праву позивача закінчити справу мировою угодою – аналогічне право відповідача закінчити справу мировою угодою.

З цього випливають такі висновки:

1. Кожній стороні мають бути надані однакові процесуальні можливості: позивачу не може бути дозволено те, чого не дозволено відповідачу і, навпаки, сторони мають повний паритет у їх процесуальному озброєнні, права позивача і відповідача повинні бути скоординовані і відповідати одне одному.

2. 2. Суд вправі винести рішення, не вислухавши пояснень відповідача, якщо останній не з’явився з певних причин і його неявка не перешкоджає подальшому розгляду справи. Зокрема, на підставі статей 143, 172 ЦПК суд в разі необхідності, викликає відповідача для попереднього опитування з обставин справи і з’ясовує можливі з його боку заперечення проти позову та якими доказами він може їх підтвердити.

Однак неправильно трактувати необхідність дачі відповідачем пояснень суду як обов’язку. Можливість виступу в суді – це є право відповідача, яким він розпоряджається внаслідок прояву принципу диспозитивності.

У процесі здійснення перелічених повноважень сторонами по захисту свого права закон покладає на сторони рівний обов’язок: сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами (ст. 99 ЦПК України). Процесуальна рівноправність сторін також вбачається у змісті характеризуючих їх ознак: ведення процесу в справі від свого імені; з приводу позовних вимог позивача та зустрічних вимог відповідача суд постановляє рішення по справі; на них поширюються правові наслідки законної сили судового рішення; несення сторонами судових витрат по справі; правосуб’єктність сторін допускає процесуальне правонаступництво.

Отже, в якості висновку можна вказати на те, що співвідношення принципу диспозитивності та рівноправності сторін полягає в рівності сторін на звернення до суду, в рівності можливостей захисту прав у суді, в рівних можливостях участі сторін у доказовій діяльності.