Медична підтримка

Як уже зазначалось, у Директиві ЄС визначено, що до видів підтрим­ки можуть також належати швидка медична допомога, направлення на проведення медичної та судово-медичної експертиз для отримання доказів, короткострокові або довгострокові консультації психолога, ліку­вання травми тощо.

Отже, медична підтримка передбачає не лише безпосереднє надан­ня такої допомоги, а й первинну фіксацію доказів, які можуть свідчити про вчинення стосовно особи злочину, що відіграє важливу роль для по­дальшого розслідування.

Потерпілі не в усіх випадках одразу повідомляють до правоохоронних органів про вчинений стосовно них злочин. Особливо, якщо це стосуєть­ся насильства в сім'ї, зґвалтування, дій сексуального характеру стосовно дітей тощо. Тому в національному законодавстві передбачено спеціаль­ний порядок інформування правоохоронних органів незалежно від над­ходження заяви особи.

Так, в національному законодавстві закріплено обов'язок праців­ників закладів охорони здоров'я після закінчення огляду постраждалої особи інформувати чергову частину підрозділу поліції про випадки ви­явлення можливих злочинів стосовно потерпілих^[99]. Цим документом врегульовано порядок інформування органів поліції незалежно від ка­тегорії злочину та бажання потерпілого.

Окремо затверджено Порядок проведення та документування ре­зультатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього на­сильства або осіб, які, ймовірно, постраждали від домашнього насиль­ства, та надання їм медичної допомоги^[100].

У вказаному Порядку міститься обов'язок медичних працівників інформувати правоохоронців про виявлення випадків, що свідчать про можливе вчинення злочину стосовно особи, детальний порядок фіксу­вання слідової інформації, яку надалі будуть використовувати право­охоронні органи.

При цьому в зазначеному Порядку визначено механізм проведен­ня та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб саме від домашнього насильства, а також вміщено рекомендації щодо спілкування з потерпілими.

Необхідно враховувати, що для категорії потерпілих від домашнього насильства медична допомога надається лише за наявності добровіль­ної інформованої письмової згоди постраждалої особи або її законного представника, якщо він не є кривдником. Форму такої письмової згоди визначено у цьому ж Порядку.

Вказаним документом на медичних працівників покладено також низку обов'язків, які стосуються не лише медичної підтримки потер­пілих, а й інформування потерпілого про подальші його дії та права.

Як особи, які фактично першими спілкуються з потерпілими, медич­ні працівники мають: інформувати потерпілого про його права, заходи та соціальні послуги, якими він може скористатися; встановлювати, чи є у потерпілого діти або особи на утриманні та чи забезпечені вони на­лежним доглядом і влаштуванням на період його госпіталізації; у разі наявності дітей чи осіб, які залишаться без належного догляду/батьків- ського піклування, працівник закладу охорони здоров'я має невідклад­но повідомити відповідальну особу закладу охорони здоров'я для по­дальшого інформування служби у справах дітей.

У вказаному Порядку передбачено також, що медичні працівники сприяють в отриманні постраждалими особами безоплатної правової допомоги. Вони мають інформувати працівників центрів безоплатної вторинної правової допомоги про необхідність її надання у приміщен­нях закладів охорони здоров'я, якщо такі особи не можуть відвідати центр з надання безоплатної правової допомоги самостійно.

На практиці працівники центрів безоплатної вторинної правової до­помоги стверджують, що не було випадків, коли їх інформували медичні працівники.

Із інтерв'ю з працівником Центру безоплатної вторинної правової допомоги:

« Вперше чую. Поліція - так, інформує деколи, а працівники закладів охорони здоров'я ні по домашньому насильству, ні по інших насильницьких злочинах у практиці нас не інформували вони, мабуть, і самі не знають, що треба інформувати ».

Практика

Адвокати зазначають, що рівень надання медичної допомоги потер­пілому від злочину недостатній.

Як вказали опитані потерпілі та адвокати, якщо первинне надання невідкладної допомоги ще відбувається за рахунок держави, то подаль­ше тривале лікування і перебування у закладі охорони здоров'я потре­бує затрат та купівлі лікарських засобів вже за кошти самого потерпіло­го чи його родичів.

ПотеПпщийп

«Первинну медичну допомогу в лікарні надали, операцію прове­ли безоплатно. Потім витрачав вже свої гроші на лікування, дуже багато Лікування потребую постійно, оскільки вогнепальні рани були тяжкі. Потім через всі ці хвилювання був інсульт ».

t---------------------------------------------------------------------------------------------------

Адвокат:

«Потерпілий самостійно під час проходження лікування несе ви­трати на придбання ліків, здійснених оперативних втручань, ма­ніпуляцій тощо. Потерпілому у таких випадках завжди необхідна негайна психологічна допомога та реабілітація».

Таким чином, законодавчо встановлена норма про безоплатне надання медичної допомоги є, радше, декларативною.

Спеціальні служби для потерпілих

Під час спілкування з практиками (адвокатами, суддями, прокуро­рами, слідчими) постійно виникала ситуація, пов'язана з тим, що потер­пілий не лише не може самостійно звернутись до спеціальних служб за допомогою, а й не володіє інформацією, куди саме звернутися.

Більше того, навіть самі практики стверджують, що не володіють ін­формацією про перелік спеціальних служб, які надають допомогу по­терпілим.

Прокурор:

« Ні, не знаю, якщо чесно.

с---------------------------------------------------------------------------------------------------

Прокурорка:

«Я знаю міжнародну організацію La Strada; в Кропивницькому діє локальна молодіжна організація «Милосердя», яка надає безоплат­ний костел та харчування особам, які постраждали від домашньо­го насильства, та особам, які стали жертвами торгівлі людьми. Особисто я в такі організації не зверталась».

Слідчий:

«Не знаю державних немає лише, мабуть, якісь гро­мадські благодійні організації ».

Прокурор:

« Так, такі фонди є вкрай необхідними. Дуже часто буває, що потерпілі та підозрюваний в одному і тому самому приміщенні, в одному будинку, на одній вулиці. Можливість уникати контакту потерпілого з підозрюваним надасть можливість потерпілому від­новитись від завданих тілесних і психічних травм ».

Суддя:

«Є доцільним та ефективним створення служб із надання пер­винної допомоги та супроводу потерпілим від злочинів».

\>

Таким чином, нагальним є створення загальнонаціональної мере­жі кризових центрів для потерпілих від насильницьких злочинів і спе­ціальної служби підтримки потерпілих.

Водночас як про можливий негативний наслідок впровадження ме­режі кризових центрів для потерпілих практики зазначають про збере­ження формалізму та бюрократії і зайве витрачання бюджетних коштів. Адже «соціальні служби у державі не орієнтовані на потерпілого».

Z \

АдвомЩ!

« боюсь, що бюрократія спаплюжить ідею [створення спе­ціальних кризових центрів для потерпілих ] ».

Адвокат:

«... [створення спеціальних кризових центрів для потерпілих ] доцільно лише за умови їх реальної орієнтованості на здійснен­ня дієвих заходів, спрямованих на допомогу потерпілим, а не фор­мальне „висмоктування" грошей з бюджету ».

АдвРАШИ

« ще одну установу створювати не потрібно, але можна покласти ці функції на місцеві центри та бюро безоплатної право­вої допомоги, які, на відміну від регіональних центрів, роботою не переобтяжені і мають в середньому одного клієнта в день».

\_________________________________________________________ √

Під час проведення дослідження практиків також запитали, що, на їхню думку, варто змінити для кращого захисту потерпілих законодавчо або на практиці, а також про те, які найбільш поширені проблеми ви­никають у потерпілих з отриманням підтримки від держави. Відповіді респондентів в основному стосувались:

- системних проблем в організації роботи державних органів та їх­ньої неефективності;

- відсутності інформації та доступних програм правової освіти для населення;

- відсутності спеціальної підготовки в осіб, які спілкуються з потер­пілими.

f-------------------------------------------------------------------------------------------------- \

Суддя:

«Має бути чітко встановлено процедуру (протокол) поведінки

з потерпілими на всіх стадіях слідства та судового розгляду».

Прокурор:

«Вважаю, що слідчі, які розслідують насильницькі злочини, ма­ють пройти спеціальну підготовку щодо роботи з потерпілими. З потерпілими від злочинів проти статевої свободи мають працю­вати слідчі однієї статі. Вони мають отримати реальні навички роботи, як бути тактовними під час з'ясування обставин, які сто­суються інтимних подробиць. Окрім того, вони мають уникати су­джень, подібних віктімшеймінгу, та розуміти, що не потерпілі вину­ваті в тому, що з ними трапилось, а лише особи, які вчинили злочин. Забезпечити реальні механізми превенції вчинення злочинів стосов­но потерпілих, їхніх близьких і родичів та майна. Виділяти кошти на програми захисту свідків, потерпілих і реально застосовувати їх».

Ґ------------------------------------------------------------------------------------------------- >

Прокурор:

« Необхідні чіткі рекомендації чи схеми поведінки для пра­воохоронців у тих чи інших випадках.

отримання матеріальної допомоги занадто бюрократизовані, а вразливі потерпілі не виділені як окрема категорія осіб, що потребує посиленої уваги з боку держави.

7. Медичну підтримку потерпілим держава забезпечує лише на первинному етапі невідкладної медичної допомоги. Решту витрат на лікування та подолання наслідків від злочину (як у вигляді фізичної шкоди для здоров'я, так і наявних психологічних травм) повністю несе потерпілий.

Рекомендації

1. Упровадити спеціальні тренінгові програми підготовки для пра­цівників правоохоронних органів та осіб, які контактують з потерпіли­ми, щодо поведінки та спілкування з потерпілими від насильницьких злочинів.

2. Забезпечити залучення психолога принаймні на первинному етапі спілкування з потерпілими від насильницьких злочинів, а за необхідно­сті - на усіх стадіях кримінального провадження.

3. Розробити та впровадити протоколи поведінки представників дер­жави (поліцейських, лікарів, ін.) у випадках вчинення злочину стосовно вразливих потерпілих.

4. Створити національну мережу кризових центрів для потерпілих від насильницьких злочинів, які надаватимуть комплексний інформаційний супровід і первинну підтримку (соціально-психологічну, медичну, мате­ріальну, інформаційну) потерпілим, забезпечуватимуть і координувати­муть їхній подальший супровід у межах кримінального провадження, допомагатимуть в оформленні необхідних документів для отримання допомоги тощо.