3.4. Достовірність і достатність як важливіші якісні характеристики доказів

Безпосередньо досліджені судом докази оцінюються передусім з точки зору належності фактичних даних до справи і допустимості засобів доказування. Після визначення вказаних властивостей доказів суд оцінює їх достовірність, достатність.

Господарський суд оцінює докази з точки зору їх якісних характеристик: належності, допустимості, достовірності, а також достатності. Причому оцінка може мати попередній характер (на початкових етапах доказування) і остаточний (при винесенні рішення господарським судом).

Питання, пов¢язані з належністю і допустимістю доказів, були розглянуті вище. Зупинимося на проблемах визначення достовірності доказів і встановлення їх достатньості.

По-перше, слід визначитися, чи є необхідність у визначенні достовірності доказів, чи обгрунтована ця вимога законодавця?

Вважаю, так. Наприклад, закон чітко закріплює, що спори про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються за місцезнаходженням майна, тому останнє має бути достовірно встановлено і підтверджено документально [33, п. 14].

Сумніви в достовірності доказу можуть виникнути за наявності ряду обставин. По-перше, вони можуть бути пов¢язані з джерелом доказової інформації, оскільки останнє є об¢єктом, який сприйняв у тій або іншій формі інформацію про факт, що встановлюється судом при розгляді справи. На якість сприйняття джерелом інформації може вплинути ціла низка чинників. Наприклад, здібність до адекватного сприйняття інформації може бути пов¢язана з професійними навичками. Так, достовірність висновку експерта залежить, передусім, від правильного вибору особи, призначеного експертом. Адекватність сприйняття може залежати також від психофізіологічних особливостей особи, що бере участь у справі, або від фізичних властивостей предмета, що використовується як речовий доказ, та ін.

Сумніви в достовірності джерела письмового доказу можуть виникнути, наприклад, за наявності дефектів у його оформленні (наприклад, за відсутності необхідних реквізитів в офіційних документах, при порушенні порядку їх складання, при невідповідності документу встановленій формі та ін.).

Достовірність доказів може братися під сумнів не тільки у зв¢язку з дефектами джерела доказової інформації, але, наприклад, якщо існує декілька доказів з протилежним змістом. У цьому випадку достовірність одного і вірогідність іншого доказу встановлюються шляхом їх зіставлення з іншими доказами по справі або витребування додаткових доказів, здатних вирішити спір.

Оцінити достовірність доказів - це означає розкрити відповідність отриманих відомостей про факти дійсності. Якщо у суду або в осіб, що беруть участь у справі, виникнуть сумніви щодо достовірності досліджуваних доказів, їх необхідно усувати шляхом зіставлення з іншими доказами, перевірки правильності змісту і оформлення документа, призначення у необхідних випадках експертизи тощо.

Так, доречно проаналізувати такий приклад.

Рішенням тоді ще арбітражного суду відмовлено у позові виробничо-торговельної фірми (далі - фірма) про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції у зв¢язку з його правомірністю [35, п. 3].

Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов судові рішення зі справи скасовані, а справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою арбітражного суду провадження у справі зупинено у зв¢язку з призначенням експертизи.

Фірма звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про скасування ухвали зі справи та поновлення провадження, оскільки призначення експертизи у справі, яка розслідується податковою міліцією, не має безпосереднього відношення до справи, яка розглядається арбітражним судом.

Однак в процесі розгляду заяви та матеріалів справи вказана судова колегія ВАСУ встановила, що 10.03.99 р.

Слідчим відділом податкової міліції було винесено постанову про проведення виїмки документів з арбітражної справи. Пізніше з податкової міліції до арбітражного суду надійшло повідомлення про призначення експертизи на предмет достовірності вилучених з арбітражної справи документів, які надані позивачем до арбітражного суду та слідчих органів.

У зв¢язку з необхідністю визначення достовірності зазначених документів, що суттєво впливає на законність прийняття рішення у справі та належної оцінки доказів, які надані сторонами, ухвалою арбітражного суду зупинено провадження у справі до отримання висновків експертизи.

Оскільки відповідно до статті 43 ГПК України суддя самостійно вирішує питання оцінки поданих доказів та визначає необхідність витребування додаткових доказів для всебічного, повного і об¢єктивного розгляду справи і приймає необхідні рішення, оспорювана ухвала винесена у відповідності з вимогами законодавства та матеріалами господарської справи. Таким чином, судова колегія визнала, що господарський суд має право зупинити провадження у справі у разі призначення експертизи на предмет достовірності документів, поданих підприємством до господарського суду.

Відповідно до ст. 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Невідповідність рішення зазначеним вимогам неодмінно повинна тягти за собою його зміну або скасування [52, п.

Щодо достатньості доказів, доречно розглянути наступний приклад.

Акціонерне товариство (далі - АТ) звернулося з позовом про стягнення з алюмінієвого комбінату (далі - Комбінат) заборгованості за спожиту електроенергію [48, п. 1].

Позов було задоволено на підставі акта звірки розрахунків. Постановою судової колегії по перегляду рішень, ухвал, постанов ВАСУ рішення залишено в силі.

Прокуратура України принесла протест, в якому просила скасувати рішення і постанову як такі, що винесено за недостатньо дослідженими матеріалами і обставинами справи.

Президія ВАСУ задовольнила протест за таких підстав.

Комбінат уклав з АТ договір № 437-Д, за яким АТ зобов¢язувалось сплачувати вартість спожитої Комбінатом електроенергії, а Комбінат - відшкодовувати згадані витрати АТ шляхом поставки йому власної продукції. Пізніше за згодою сторін умови розрахунків було змінено - Комбінат зобов¢язувався відшкодовувати сплачені за спожиту ним електроенергію суми у грошовій формі.

У межах договору № 437-Д сторони уклали договір комісії № 539-Д, за яким Комбінат зобов¢язався експортувати від свого імені належну АТ за договором № 437-Д продукцію третім особам. Згідно з цим договором Комбінатом укладено відповідні контракти з інофірмами і відвантажено продукцію, вартість якої АТ повинно було зарахувати на відшкодування заборгованості Комбінату перед АТ.

Проте у процесі вирішення спору і здійснення перевірки рішення в порядку нагляду не було витребувано договір комісії № 539-Д та не досліджено обставини його виконання. Поряд з цим акт звірки розрахунків, на якому грунтувались рішення і постанова, складено станом на 01.01.96 р., а поданий позивачем розрахунок станом на 25.04.96 р. не перевірявся з урахуванням операцій, здійснених на підставі договору комісії.

На підставі зазначеного, постановою президії ВАСУ протест задоволено, рішення і постанову зі справи скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Зазначений приклад доводить важливість врахування категорії достатньості доказів у процесі розгляду господарської справи, оскільки оцінка доказів з точки зору їх достатньості і взаємного зв¢язку полягає в усуненні протиріч між доказами, ліквідації сумнівів у істинності висновку, зі всієї сукупності отриманої доказової інформації.

За недостатністю доказів висновок щодо обставин справи стає вірогідним, проте рішення суду не може бути засноване на ймовірних висновках.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд за клопотанням сторін або прокурора може витребувати їх від підприємств, посадових осіб та організацій незалежно від їх участі у справі.

Про витребування доказів від сторони, а також від інших підприємств, установ, організацій, державних органів господарський суд зазначає в ухвалі про порушення провадження у справі (статті 64 та 65 ГПК) або в ухвалі про відкладення розгляду справи (стаття 77 ГПК).

Згідно зі статтями 33, 36, 37 та 38 ГПК господарський суд, призначаючи судову експертизу, може цією ж ухвалою витребувати від учасників господарського процесу, а в разі необхідності – інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів чи їх посадових осіб (пункт 4 статті 65 ГПК) зразки почерків, підписів, відбитків печаток, друкованих документів тощо і надати їх експерту для дослідження [45, п. 8].

Чинним законодавством встановлено деякі гарантії осіб, що беруть участь у справі, зокрема, експерта. Так, пункт 9.2 розділу 2 «Обов¢язки, права та відповідальність експерта» Інструкції про призначення та проведення судових експертиз встановлює, що на експерта покладається обов¢язок повідомити в письмовій формі особу або орган, які призначили експертизу, про неможливість її проведення, якщо надані експерту матеріали «недостатні для вирішення поставленого питання, а витребувані додаткові матеріали не були отримані» [29].

Зокрема, під час перевірки й оцінки експертного висновку суд повинен з¢ясувати, серед інших обставин, «достатність поданих експертові об¢єктів дослідження» [53, п. 17].

Достатність доказів - поняття, що належить до заключного етапу судового доказування. Мета визначення достатньості доказів - відповідно до якісних характеристик зробити відбір доказів, на підставі яких можливо зробити істинний висновок про наявність або відсутність вишукуваних фактів. Визначити достатність доказів – це означає визнати встановленою ту або іншу обставину, що має значення для справи. Висновок про достатність – це підсумок дослідження і остаточної оцінки доказів [61, c. 98].

Таким чином, слід визнати, що достатність доказів – це важливіша якісна характеристика доказів, що визначає їх сукупність як таку, на підставі якої можливо прийняти істинне й об¢єктивне рішення по справі.

Необхідно звернути увагу на наступне. Формальна орієнтація при оцінці доказів з точки зору їх достатньості на вимоги, яким повинен задовольняти доказ: належність, допустимість, достовірність, - може привести до судових помилок. Достатність доказів не може бути забезпечена механічним підсумовуванням доказів, належних за змістом, допустимих за формою і достовірних. Завдання суду - відібрати не будь-які допустимі, достовірні та належні докази, але насамперед ті з них, які володіють найбільшим ціннісним потенціалом. Цінність - властивість будь-якої інформації, яка є виразом її корисності.

Наприклад, у разі первинної неявки однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, і про яких є відомості про вручення їм повісток, без повідомлення причин неявки або з причин, визнаних судом неповажними, справа може бути розглянута у відсутності особи, яка не з¢явилася, якщо є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і немає потреби заслухати особисті пояснення особи, яка не з¢явилася [51, п. 11].

Для встановлення вишукуваних обставин справи важливо використати докази, що володіють найбільшим обсягом інформаційного змісту, тобто докази, за допомогою яких можливо отримати найбільш вичерпні знання про наявність або відсутність фактів, що складають предмет доказування по справі. Безперечно, у різних доказів по справи обсяг інформаційного змісту може бути неоднаковий, а внаслідок цього при їх дослідженні і оцінці можливо отримати різні знання про повноту і ступінь конкретизації. Саме тому першим критерієм, що визначає ціннісний потенціал доказу, його корисність, є кількість інформації, що складає його зміст. Разом з тим сама кількість інформації може не мати цінності внаслідок її недостатньості. Тому іншим критерієм виступає ступінь гарантії достовірності доказової інформації, що використовується.

До числа доказів, що несуть найбільшу кількість інформації за умови високого ступеню її достовірності, належать необхідні докази. Це докази, які повинні бути використані в процесі доказування, навіть якщо на це відсутня вказівка в нормативних актах. Необхідними доказами в більшості випадків виступають різного роду офіційні документи, що є формалізованим відображенням подій, дій, здійснених відповідно до певного порядку і правил, що відповідає встановленим вимогам щодо їх форми, змісту, реквізитів. Вказівка на обов¢язкове використання даних доказів може міститися в постановах Пленуму Вищого господарського суду України по окремих категоріях справ, оглядах і узагальненнях господарської практики.

У процесуальній літературі часто ототожнюються поняття «достатність доказів» і «повнота доказів». Дані поняття вельми близькі, але не однакові. Зокрема, М.К.Треушніков зазначає: схожість полягає в тому, що при визначенні повноти і достатньості перед судом стоїть завдання відбору необхідної кількості доказів для встановлення вишукуваних обставин справи, виходячи з їхніх якісних характеристик. Відмінність визначається тим, що, по-перше, діяльність по забезпеченню повноти і достатньості спрямована на досягнення будь-яких цілей, по-друге, неоднаковий склад суб¢єктів даних видів діяльності, її зміст і правовий характер, по-третє, поняття не співпадають за обсягом [61, с. 99]. Крім того, слід зазначити, що вказані поняття належать до різних етапів доказування. Поняття «повнота» пов¢язане з підготовчим етапом судового доказування - збиранням доказів, та створює умови для всебічного вивчення всіх обставин справи. Поняття «достатність» належить до заключного етапу доказування. Докази, що складають достатність, відбираються з всього обсягу доказового матеріалу, що використовується в процесі судового доказування, тобто з сукупності доказів, що складають повноту доказового матеріалу. Наявність необхідних якісних характеристик доказів встановлена судом у судовому засіданні, і на підставі даних доказів суд доходить остаточного висновку про наявність або відсутність вишукуваних фактів.

Різні критерії, розглянуті в цьому та попередніх параграфах, безперечно, тісно пов¢язані між собою. Зокрема, взаємно пов¢язані критерії достатньості та належності. Достатність є виміром кількості доказів, належність є виміром їх якості та надійності, а також їх відповідності конкретному твердженню. Як правило, кожна сторона вважає за необхідне спиратися на докази, що мають не тільки достатній, але й переконливий характер, і часто вишукує докази в різних джерелах інформації або різного характеру для підтвердження одного й того самого твердження.

Але й достовірність, і достатність доказів, безперечно, мають велике значення для повного, всебічного та об¢єктивного розгляду справи та вирішення справи згідно з чинним законодавством.

Достовірність – якісна характеристика, що повинна бути властива кожному конкретному доказу для отримання ним можливості бути використаним в процесі господарського судочинства.

Достатність – категорія заключного етапу доказування, вимір кількості доказів, необхідних для виведення остаточного висновку про наявність або відсутність вишукуваних фактів та прийняття рішення по господарській справі.