<<
>>

Індивідуальні трудові правовідносини у системі правовідносин у сфері праці

Трудові відносини, про які йшлося у попередньому підрозділі, будучи врегульованими нормами трудового права, набувають форми правовідносин і утворюють певну систему, яка одними вченими називається правовідносинами у сфері трудового права, іншими - правовідносинами у сфері праці.

С.М. Прилипко і О.М. Ярошенко визначають правовідносини у сфері трудового права як відносини між суб’єктами трудового права, що врегульовані нормами трудового права та полягають у взаємозв’язку суб’єктивних трудових прав та юридичних обов’язків, передбачених нормами трудового права[68].

На нашу думку, правовідносини у сфері праці можна визначити як врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення їх суб’єктами трудових прав та виконання кореспондуючих ним трудових обов’язків відповідно до чинного законодавства.

С.М. Прилипко і О.М. Ярошенко відзначають, що видам суспільних відносин, що складають предмет трудового права України, відповідають і певні види правовідносин у сфері трудового права, до яких вчені відносять: трудові; із зайнятості та працевлаштування; організації та управління працею; щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників; пов’язані з матеріальною відповідальністю працівників і

роботодавців; із соціального партнерства; встановлення умов праці; з розгляду трудових спорів та з нагляду і контролю за додержанням

69

законодавства про працю .

При цьому вчені відзначають, що центральне місце в системі правовідносин у сфері трудового права належить трудовим правовідносинам.

Складові системи правовідносин у сфері праці напряму пов’язані зі змістом предмету трудового права. У науці трудового права ще з часів його становлення йшлося про складну структуру предмету галузі, на що звертав увагу І.С. Войтинський. Вчений досліджував, крім трудових відносин, ще колективно-договірні відносини, відносини з розгляду трудових спорів та ін.

М.Г. Александров до предмету трудового права включав крім трудових похідні від них відносини з нагляду і контролю за охороною праці, відносини з розгляду трудових спорів, відносини між профспілкою та адміністрацією, а також соціально-забезпечувальні відносини .

Вчений першим виділив таку ознаку похідних від трудових відносин, як обумовленість похідних відносин трудовим відношенням. Він зазначав, що під похідними від трудових правовідносин слід розуміти такі правовідносини, наявність яких передбачає існування у сьогоденні, майбутньому та минулому трудових правовідносин, без яких буття цих (похідних) відносин було б позбавлене сенсу або взагалі було неможливе .

Л.Я. Гінцбург визначив ще одну важливу ознаку похідних від трудових правовідносин, а саме те, що похідні відносини в своєму суб’єктному складі мають лише одного з учасників трудових відносин: або працівника, або роботодавця. Іншим учасником виступає третя організація в особі профспілкового органу, органу з працевлаштування, органу контролю і

• 72

нагляду за додержанням трудового законодавства та ін. [69] [70] [71] [72]

Ці ознаки зберігають своє значення і у теперішній час з єдиною поправкою відносно того, що суб’єктами похідних від трудових правовідносин можуть бути і представники працівників і роботодавців, визначені міжнародними актами та чинним законодавством України.

У подальшому в науці трудового права застосовувалися різні терміни для іменування інших безпосередньо пов’язаних з трудовими відносин, що складають предмет трудового права: «похідні від трудових», «суміжні з трудовими», «тісно пов’язані з трудовими», «нерозривно пов’язані з трудовими», «такі, що примикають до трудових». Вчені по-різному визначали перелік зазначених відносин та їх зміст.

Розбіжності серед науковців пояснюються відсутністю законодавчого визначення повного переліку відносин, що регулюються чинним КЗпП. Відповідно до частини першої ст. 1 КЗпП Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Отже, у даній статті застосовуються терміни «трудові відносини», «всі працівники», «працездатна людина», які слід визнати оціночними, оскільки їх зміст не розкривається в жодній статті КЗпП. Той самий термін «трудові відносини» застосовується й у частині першій ст. 3 «Регулювання трудових відносин» КЗпП, хоча з більш повним переліком працівників. Йдеться про трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Застосування оціночних понять в юридичній термінології є нерідким явищем. С.Ю. Головіна розглядає оціночні поняття як поняття з частково визначеною родо-видовою характеристикою, визначення яким дати або

неможливо, або вкрай важко . Як слушно зауважує С.В. Вишновецька, використання оціночних понять ускладнює правозастосування, створює труднощі для юридичної кваліфікації, наприклад, визнання роботи рівноцінною, яка повинна бути надана незаконно звільненому працівникові, визнання наявності факту дискримінації в трудових відносинах. Покладатись у всіх випадках на судову практику навряд чи виправдано. Такі проблеми

74

повинні вирішуватись законодавчим шляхом

Слід відзначити, що на відміну від КЗпП України, у трудових кодексах пострадянських країн чітко закріплено коло суспільних відносин, що ними регулюються. Так, більш чітко порівняно з КЗпП України визначено коло відносин, що регулюються кодексом, у ст. 4 Трудового кодексу Республіки Білорусь[73] [74] [75], згідно з якою Трудовий кодекс регулює трудові відносини, засновані на трудовому договорі, а також відносини, пов’язані з:

1) професійною підготовкою працівників на виробництві;

2) діяльністю профспілок та об’єднань наймачів;

3) веденням колективних переговорів;

4) взаємовідносинами між працівниками (їх представниками) та наймачами;

5) забезпеченням зайнятості;

6) контролем і наглядом за додержанням законодавства про працю;

7) державним соціальним страхуванням;

8) розглядом трудових спорів.

У частині другій ст. 4 ТК Республіки Білорусь також закріплюється важлива норма про те, що трудові та пов’язані з ними відносини, засновані на членстві (участі) в організаціях будь-яких організаційно-правових форм, регулюються цим Кодексом та іншим законодавством про працю. Інше (за виключенням норм, які погіршують становище членів (учасників) організацій порівняно із законодавством про працю) може встановлюватися в установчих документах і локальних нормативних правових актах цих організацій.

Крім того, ТК Республіки Білорусь закріплюються особливості застосування Кодексу до трудових та інших пов’язаних з ними відносин окремих категорій працівників (ст. 5), а також відносини, що не підпадають під дію Кодексу (ст. 6).

Відповідно до частини другої ст. 1 Трудового кодексу РФ основними завданнями трудового законодавства є створення необхідних правових умов для досягнення оптимального узгодження інтересів сторін трудових відносин, інтересів держави, а також правове регулювання трудових відносин та інших безпосередньо пов’язаних з ними відносин із: організації праці та управління працею; працевлаштування у даного роботодавця;

професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників безпосередньо у даного роботодавця;

соціального партнерства, ведення колективних переговорів, укладення колективних договорів і угод;

участі працівників і професійних спілок у встановленні умов праці та застосування трудового законодавства у передбачених законом випадках;

матеріальної відповідальності роботодавців і працівників у сфері праці; нагляду і контролю (в тому числі профспілковому контролю) за додержанням трудового законодавства (включаючи законодавство про охорону праці) та інших нормативно-правових актів, що містять норми трудового права;

вирішення трудових спорів;

обов’язкового соціального страхування у випадках, передбачених федеральними законами[76].

Законодавчий досвід пострадянських країн у частині закріплення суспільних відносин, що регулюються кодексами, представляє інтерес для національного законодавця.

Відсутність законодавчого закріплення чіткого переліку суспільних відносин, що регулюються трудовим законодавством, підштовхувало науковців здійснювати різні класифікації зазначених відносин, висловлювати різні думки щодо критеріїв структурування предмету трудового права, переліку відносин, похідних від трудових, а також їхнього змісту.

До вже сталої класифікації похідних від трудових відносин на відносини, що передують трудовим, відносини, супутні трудовим, та відносини, що слідують за трудовими, вчені пропонували інші критерії їх класифікації.

Так, Л.О. Сироватська виділяла три групи трудових відносин: власне - трудові, що виникають у його сторін; відносини, тісно пов’язані з трудовими, але при іншому суб’єктному складі; відносини між суб’єктами трудових відносин, які виникають лише при певних обставинах (наприклад, із

... • 77

відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству .

О.І. Процевський класифікує суспільні відносини, що є предметом трудового права, на чотири групи: а) відносини, які виникають в результаті реалізації громадянами здатності до праці; б) відносини, які забезпечують охорону і розвиток трудової діяльності працівників; в) відносини, які виникають в результаті неналежного виконання трудових обов’язків сторонами трудових і тісно пов’язаних з ними відносин; г) організаційно - управлінські відносини, в яких беруть участь представники працівників, профспілки та трудовий колектив, а також суб’єкти соціального партнерства,

• 78

діалогу .

О.І. Процевський визначив предмет трудового права, виходячи із загальної та конкретної ознак, тобто за характером праці і його [77] [78] властивостями (внутрішній зв’язок) та із наявності трудового договору (зовнішній зв\'язок).

В.І. Попов класифікує відносини, що складають предмет трудового

• -79

права, на власне трудові, майново-трудові та організаційно-трудові .

Пізніше вчений запропонував виділяти в предметі трудового права чотири блоки відносин: 1) трудові; 2) організаційно-трудові; 3) майново- трудові та 4) процедурно-процесуально-трудові . Дану класифікацію навряд чи можна визнати вдалою, оскільки в ній має місце порушення єдності особистісної, організаційної та майнової ознак трудових правовідносин.

М.В. Молодцов зазначав, що суспільна організація праці охоплює не тільки відносини, в які люди вступають безпосередньо для реалізації своєї здібності до праці, для здійснення трудових процесів, а й усі інші відносини, що забезпечують безперервне функціонування і розвиток суспільної організації праці: з формування, розвитку і розподілу робочої сили, забезпечення її відтворення. У структурі предмету трудового права вчений виділяв три великі групи відносин: 1) з участі у суспільній праці, що складаються з трьох блоків відносин (з використання робочої сили, з відтворення робочої сили, з розподілу і перерозподілу робочої сили; 2) з

розгляду трудових спорів; 3) з нагляду і контролю за дотриманням

81

законодавства про працю .

На думку А.В. Кузьменко, у структурі предмету трудового права доцільно виділяти не тільки індивідуальні та колективні відносини, але й допоміжно-забезпечувальні відносини . До останніх вчений відносить відносини за участю держави, покликані сприяти реалізації взаємних прав і обов’язків первинних суб’єктів трудового права (працівників, роботодавців) і які характеризуються безспірним превалювання публічних засад у регулюванні відносин. [79] [80] [81] [82]

Дана класифікація не позбавлена недоліків у частині допоміжно - забезпечувальних відносин, які видаються досить різнорідними, оскільки об’єднують публічний нагляд і контроль, розгляд трудових спорів судом та ін).

Вчені кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого підтримують поділ відносин у предметі трудового права на трудові й ті, що тісно пов’язані з ними. Така класифікація, як зазначають вчені, заснована на причетності відносин до самого процесу праці, дозволяє із усієї сукупності відносин виділити головний феномен трудового права - трудові правовідносини.

На думку харківських вчених, правовідносини у сфері праці, пов’язані з трудовими відносинами, можна класифікувати:

а) залежно від кількості суб’єктів -на індивідуальні та колективні;

б) залежно від змісту - на матеріальні, процедурні і процесуальні;

в) залежно від співіснування з трудовими у часі - на ті, що передують трудовим (наприклад, відносини з працевлаштування), існують разом з трудовими (відносини з притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності), слідують за трудовими (відносини з розгляду трудових спорів про поновлення на роботі) .

У навчальній літературі зустрічається ще одна класифікація правовідносин, безпосередньо пов’язаних із трудовими: за суб’єктом - індивідуальні (індивідуальні трудові спори, працевлаштування) і колективні (колективний договір: працівники і роботодавець; колективна угода: профспілка - організація роботодавців - орган виконавчої влади). За змістом виділяють організаційно-управлінські та юрисдикційні правовідносини. За критерієм співіснування в часі з трудовими правовідносинами безпосередньо пов’язані з ними правовідносини виділяють як такі, що передують, такі, що є

84

супутніми, і такі, що слідують за власне трудовими [83] [84]

Точка зору харківських учених про належність колективних трудових правовідносин до правовідносин, тісно пов’язаних з трудовими або похідних від них, викликає заперечення. Як видається, у даному випадку має місце змішування двох різних класифікацій правовідносин у сфері праці. Крім того, не можна погодитися з виділенням серед правовідносин у сфері праці, пов’язаних із трудовими, індивідуальних правовідносин, оскільки самі трудові правовідносини є не чим іншим, як індивідуальними трудовими правовідносинами.

Своєрідну позицію щодо предмету трудового права зайняли автори підручника «Курс порівняльного трудового права», які вважають, що предмет трудового права повинні складати: суспільні відносини з працевлаштування; трудові відносини в широкому розумінні, тобто відносини з реалізації здібності людини праці у різних організаційно - правових формах (залежна праця за наймом, незалежна професійна діяльність, фрілансерство (надання послуг на замовлення), трудова діяльність працюючих власників тощо); виробничі відносини, тобто відносини з організації роботодавцем праці працівників та управління спільним процесом праці; відносини з професійної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві; відносини виробничої демократії, тобто відносини з участі працівників, їх колективів та органів представництва в управлінні виробництвом, встановленні умов праці, захисті прав і законних інтересів працівників; відносини з охорони праці та створення для працівників безпечного і комфортного виробничого середовища; процесуальні відносини, тобто відносини з вирішення трудових спорів; відносини з нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства; охоронні відносини, тобто відносини з реалізації примусових заходів та запобігання правопорушенням у сфері суспільної організації праці . [85]

Даний підхід відрізняється від уже традиційного виділення в предметі трудового права трудових та похідних від трудових відносин. Однак слід звернути увагу на те, що у досить широкому колі зазначених суспільних відносин поза увагою вчених залишаються більшість колективних трудових відносин. Так, у наведеному переліку зазначено лише про один вид колективних трудових відносин, а саме відносини з участі працівників, їх колективів та органів представництва в управлінні виробництвом, встановленні умов праці, захисті прав і законних інтересів працівників. Це саме зауваження слід висловити і щодо наведених вище точок зору відносно предмету трудового права.

Інші науковці традиційно виділяють у предметі трудового права трудові та тісно пов’язані з трудовими відносини, не здійснюючи класифікацію останніх, а виокремлюють їх ознаки. Так, А.М. Лушніков і М.В. Лушнікова вслід за М.Г. Александровим і Л.Я. Гінцбургом вважають, що пов’язані з трудовими відносини відповідають наступним двом ознакам: 1) ці відносини обумовлені трудовим відношенням та існують постільки, оскільки існує саме трудове відношення; 2) похідні відносини у своєму суб’єктному складі мають тільки одного з учасників трудового відношення[86].

Отже, слід констатувати, що більшість учених-трудових розглядають правовідносини у сфері праці (або трудового права) як трудові правовідносини та похідні від них правовідносини. До останніх відносять такі: правовідносини з працевлаштування; правовідносини з нагляду і контролю за додержанням трудового законодавства; правовідносини з управління працею (організаційно-управлінські правовідносини). Деякі дослідники до кола похідних від трудових правовідносин включають ще правовідносини з професійної підготовки і підвищення кваліфікації, правовідносини з матеріальної, а в деяких випадках й із дисциплінарної відповідальності.

На нашу думку, класифікація правовідносин у сфері праці є можливою за різними підставами. Залежно від предмету правового регулювання можна виділити трудові (трудоправові) правовідносини, що належать до сфери трудового права, та правовідносини іншої галузевої належності.

Залежно від змісту правовідносини у сфері праці можна класифікувати на матеріальні та процесуальні. Як відзначав О.С. Пашков, на відміну від матеріальних, процесуальні відносини завжди виникають за участю органів спеціальної юрисдикції, уповноважених законом на розгляд спору .

Залежно від суб’єктного складу систему правовідносин у сфері праці утворюють три групи правовідносин: індивідуальні трудові правовідносини, колективні трудові правовідносини, наглядово-контрольні та трудові процесуальні правовідносини.

В індивідуальних трудових правовідносинах реалізується індивідуальний (приватний) інтерес. У колективних трудових

правовідносинах переслідуються корпоративні інтереси окремих соціальних груп. Оскільки зазначені правовідносини функціонують у рамках соціального діалогу, то інакше можуть іменуватися правовідносинами із соціального діалогу у сфері праці. У наглядово-контрольних та юрисдикційних правовідносинах реалізуються загальносоціальні інтереси. Зазначені

правовідносини виникають у процесі здійснення державними органами наглядово-контрольних та юрисдикційних функцій у сфері праці.

В юридичній літературі пропонується правовідносини у сфері праці поділяти на приватні та публічні[87] [88]. При цьому вчені виходять із того, що суб’єктивні права поділяються на приватні та публічні, а відтак і правовідносини у сфері праці можна поділити на приватні та публічні. До публічних правовідносин відносять передусім ті, суб’єктом яких виступає держава, що діє як організація публічної влади. Найбільш очевидним прикладом таких відносин є відносини, які виникають у зв’язку зі здійсненням державного нагляду за додержанням законодавства про працю. До публічних відносять також правовідносини, що виникають у рамках соціального партнерства. Прикладом приватного правовідношення у сфері трудового права називають, із певними застереженнями, відношення, в рамках якого реалізується здатність до праці (трудове правовідношення).

Дана класифікація також заслуговує на увагу. Ще Л.С. Таль виділяв приватне промислове (трудове) право та публічне промислове (трудове) право, при чому останнє регулювало виключно похідні відносини . Тому індивідуальні трудові відносини можуть іменуватися ще й приватними.

Виділення у структурі предмету трудового права індивідуальних та колективних трудових відносин підтримується не тільки науковцями. Дана концепція предмету трудового права одержала відображення у трудових кодексах деяких пострадянських країн. Так, відповідно до частини першої ст. 1 Трудового кодексу Республіки Вірменія[89] [90] даний Кодекс регулює колективні та індивідуальні трудові відносини, встановлює підстави виникнення, зміни і припинення та здійснення цих відносин, права і обов’язки, відповідальність сторін трудових відносин, а також умови забезпечення безпеки і охорони здоров’я працівників.

Згідно з частиною першою ст. 2 Трудового кодексу Республіки Молдова[91] цей Кодекс регулює сукупність індивідуальних і колективних трудових відносин, контроль застосування норм у цій сфері, трудову юрисдикцію, а також інші відносини, безпосередньо пов’язані з трудовими.

У трудових кодексах інших пострадянських країн індивідуальні трудові відносини окремо не виділяються у колі суспільних відносин, шо регулюються. Однак далі у кодексах містяться окремі розділи, присвячені регулюванню зазначених відносин. Так, відповідно до частини першої ст. 1

Трудового кодексу Грузії цим Кодексом регулюються трудові та безпосередньо пов’язані з ними відносини на території Грузії, якщо вони не регулюються іншим чином іншим спеціальним законом або міжнародними договорами Г рузії. При цьому Розділ ІІ ТК Г рузії іменується «Індивідуальні трудові відносини».

Аналогічна конструкція закріплена й у Трудовому кодексі Республіки Білорусь, який містить окремий Розділ ІІ «Загальні правила регулювання індивідуальних трудових та пов’язаних з ними відносин». Даний Розділ включає 17 глав, присвячених регулюванню укладення, зміни та припинення трудового договору, закріпленню обов’язків працівників і наймачів, регламентації заробітної плати, обчислення середнього заробітку, норм праці та відрядних розцінок, гарантій і компенсацій, робочого часу, часу відпочинку та ін.

У Трудовому кодексі Киргизької Республіки[92] також виокремлюються індивідуальні та колективні трудові відносини. Зокрема, ст. 21 «Види суб’єктів трудових відносин» передбачені окремо суб’єкти індивідуальних трудових відносин та суб’єкти колективних трудових відносин.

Індивідуальні трудові правовідносини в системі правовідносин у сфері праці займають визначальне місце, а колективні трудові правовідносини стосовно зазначених правовідносин відіграють допоміжну роль. Індивідуальні та колективні трудові правовідносини тісно взаємопов’язані і не можуть існувати відокремлено. Водночас зазначені правовідносини відрізняються один від одного за характерними ознаками, нормативною базою, принципами правового регулювання, суб’єктним складом, змістом, підставами виникнення, зміни та припинення, рівнями, на яких вони виникають і функціонують.

1.3.

<< | >>
Источник: РИМАР ІГОР АНАТОЛІЙОВИЧ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме Індивідуальні трудові правовідносини у системі правовідносин у сфері праці:

  1. 2.2. Інститут народних засідателів і правові підстави їх участі в цивільних процесуальних правовідносинах
  2. Розмежування правовідносин, які виникають під час кадрових процедур в Національній поліції України
  3. Індивідуальні трудові правовідносини у системі правовідносин у сфері праці
  4. Поняття та види індивідуальних трудових правовідносин
  5. Ознаки та критерії для визначення індивідуальних трудових правовідносин
  6. Об’єкт та зміст індивідуальних трудових правовідносин
  7. Правовий статус працівника як суб’єкта індивідуальних трудових правовідносин
  8. Правовий статус роботодавця як суб’єкта індивідуальних трудових правовідносин
  9. ВИСНОВКИ
  10. 2.2. Нормативне закріплення індивідуальних трудових прав працівників
  11. 4.1. Поняття та класифікація форм захисту трудових прав працівників
  12. 4.4. Захист трудових прав та законних інтересів працівників професійними спілками
  13. 1.2. Види і структура колективних трудових правовідносин
  14. 2.1. Соціальне партнерство у сфері праці: поняття, правове регулювання
  15. 1.1. Становлення і розвиток законодавства у сфері захисту трудових прав та інтересів працівників
  16. 2.1. Судовий захист трудових прав та інтересів працівників
  17. 1.4. Правова характеристика принципів і процесуальних правовідносин з вирішення трудових спорів і конфліктів на сучасному етапі
  18. 3.1. Правова природа і зміст індивідуальних трудових спорів і конфліктів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -