Поняття та види сімейних правовідносин

Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права.

Сімейні правовідносини - це наслідок застосування до конкретних відносин у сфері шлюбу і сім’ї норм шлюбно-сімейного законодавства.

Для сімейних правовідносин властивими є такі ознаки:

1) специфічний суб’єктний склад;

2) тривалий характер;

3) невідчужуваність прав та обов’язків;

4) можливість суб’єктів сімейних правовідносин виступати учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.

Суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути: по-перше, лише фізичні особи; по-друге, лише ті фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення.

Сімейний кодекс встановлює такий перелік суб’єктів сімейних правовідносин:

1) подружжя;

2) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

3) баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

4) рідні брати, рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

Види сімейних правовідносин:

а) правовідносини між членами сім’ї (внутрішні сімейні правовідносини);

б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім’ї (зовнішні сімейні правовідносини).

Внутрішніми сімейними правовідносинами вважаються ті, що виникають між членами однієї сім’ї, наприклад, відносини між подружжям, батьками та дітьми, які проживають однією сім’єю, пов’язані спільним побутом та взаємними правами та обов’язками.

Зовнішніми можна вважати правовідносини між особами, які складали сім’ю раніше, або взагалі не були членами однієї сім’ї, однак пов’язані такими правами та обов’язками, які за своєю суттю є сімейними. Це аліментні правовідносини колишнього подружжя, правовідносини між дитиною та батьком (матір’ю), із яким дитина разом ніколи не проживала, правовідносини між внуками та бабою, дідом, які не проживають разом, тощо.

Основу сімейних правовідносин складають немайнові особисті відносини.

Сімейні правовідносини виступають як тривалі. Ця особливість визначається метою правовідносин. Так, реєстрація шлюбу має на меті створення сім’ї, існування якої передбачається, в принципі, на весь період життя подружжя; батьківські правовідносини щодо виховання і утримання дітей.

Тривалий характер сімейних правовідносин значною мірою визначається тим, що в їх основі лежать не обмежені часом суспільні відносини споріднення або інші близькі відносини між особами (усиновлення, шлюб).

На вимоги, що випливають із сімейних правовідносин, не поширюється позовна давність, за винятком випадків, зазначених у законі. Ці обставини не можна обмежувати строком, вони за своєю природою призначені до тривалого існування. Сімейно-правові відносини часто виникають як безстрокові, оскільки подружні права і обов’язки продовжуються все життя (крім випадків розірвання шлюбу).

У той час є сімейні відносини, які обмежуються строком, але вони характеризуються певною продовженістю. Наприклад, батьківські права і обов’язки щодо виховання дітей продовжуються до досягнення дитиною 18 років.

Однією з особливостей сімейних правовідносин є те, що суб’єктами цих відносин можуть бути лише громадяни, а не юридичні особи.

Для сімейного права характерна відсутність чисто абсолютних правовідносин. За характером захисту правовідносини можна поділити на три групи.

До першої групи повинні бути включені відносні права, але яким властивий абсолютний характер захисту від посягань з боку всіх інших осіб. Таким є право осіб на виховання дітей, а у випадку, якщо немає батьків, право інших законних представників. Воно вважається відносним, тому що звернене лише до дитини. Щодо інших осіб, це право має абсолютний характер, якщо тільки батьки (інші законні представники) не зловживають цими правами. У той самий час і сама особа, яку виховують, має відносне право на отримання виховання від чітко визначених осіб (батьків чи інших законних представників).

У принципі, це право дитини також має абсолютний характер захисту щодо всіх інших осіб, які не мають права на його виховання.

До другої групи входять абсолютні права з деякими ознаками відносних правовідносин. Мають на увазі права подружжя на їх спільне майно, які є абсолютними, коли справа стосується всіх інших осіб, але мають і відносний характер, коли вони розглядаються як сумісне право власників, з яким нерозривно пов’язані взаємні відносини подружжя, які здійснюють це право.

До третьої групи входять відносні правовідносини, які не мають ознак абсолютної охорони. Тут повинні бути немайнові особисті права, які виникають у подружжя на основі шлюбу і обмежені лише щодо другого з подружжя. До цієї групи входять й аліментні зобов’язання.

2.