Зміст правового регулювання страхування

Активною складовою фінансової діяльності держави є страхуван­ня. Страхування традиційно досліджується як специфічна фінан­сова послуга, що забезпечує оцінку та страхування ризиків і фі­нансового відшкодування втрат від їх настання.

Розвиток страхування необхідно розглядати у загальному контекс­ті еволюції національних та глобальних фінансових систем. На них впливають високі темпи розвитку та лібералізації національних і міжна­родних фінансових ринків, міжнародна фінансова інтеграція, циклічні та кон’юнктурні коливання, нестабільність міжнародних товарних і фінан­сових ринків, періодичні зовнішні шоки для національних економік. Вказані процеси актуалізують необхідність забезпечення ефективності та стабільності національних і глобальних фінансових систем. Тому по­силюється потреба в ефективному та збалансованому розвитку стра­хування у фінансовій системі, підвищенні його ролі у забезпеченні фі­нансової стабільності.

Страхування як одна з головних складових світової фінансової сис­теми має досить давню історію. Воно пройшло шлях, який вимірюєть­ся тисячоліттями, зазнавши за цей час суттєвих змін. Даний факт обу­мовив розгляд етапів розвитку страхування. В юридичній літературі вчені виокремлюють різні етапи розвитку страхових відносин. Так, ні­мецький теоретик страхової науки А. Манес розрізняв такі етапи стра- хування: 1) із середини XIV ст. до кінця XVII ст. - характеризується виникненням світового полісу; 2) XVIII - перша половина XIX ст. - утворення страхових товариств; 3) з другої половини ХІХ ст. - розвиток міжнародних страхових операцій та соціального страхування^[119].

Дана періодизація була піддана критиці більшістю вчених, оскільки виключала наявність елементів страхування у докапіталістичних фор­маціях.

Фінансова система України є центрованою і такою, що орієнтуєть­ся на банки, тому тенденції страхування багато в чому обумовлюють­ся співвідношенням його розвитку із процесами у банківській сфері. У процесі еволюції української державності розглядають п'ять етапів становлення страхування. Так, Я. А. Чапічадзе виокремлює наступні п'ять етапів розвитку страхування: 1) епоха страхових кас; 2) X-XIV - гільдійно-цехове страхування; 3) XIV-XVI ст. - епоха товариств взаєм­ного страхування (некомерційні установи); 4) XVII-XIX ст. - форму­вання страхування як комерційної діяльності; 5) ХХ ст. до теперішньо­го часу - сучасна епоха становлення страхування^[121].

У ХХІ століття страхування ввійшло як одна з найбільш розвинених та ефективних сфер діяльності. Про це свідчать суми надходжень стра­хових премій, які у світі щороку зростають швидше, ніж валовий внут­рішній продукт. Водночас багато дослідників страхової справи справед­ливо вважають, що рівень розвитку страхового ринку є одним із важ­ливих показників економічного розвитку держави.

Страхування може бути охарактеризовано як економічна та пра­вова категорія. В юридичній та економічній літературі визначено, що страхування за своєю економічною та юридичною природою являє со­бою закріплений в законі спосіб матеріального відшкодування збитків, яких зазнала одна юридична чи фізична особа, через їх розподіл між багатьма особами. Таке відшкодування здійснюється за рахунок спеці-

ального централізованого фонду, який знаходиться у віданні страхової організації і утворений за рахунок грошових внесків страхувальників^[122].

У науковій літературі досі немає одностайності у формулюванні по­няття «страхування». Страхування визначається як вид господарської ді­яльності (К. Г. Воблий), система економічних відносин (А. Л. Самойлов- ський, В.

У ролі соціально-економічної категорії страхування сьогодні ви­значається як система економічних відносин, які включають сукуп­ність форм та методів формування цільових фондів грошових коштів та їх використання на відшкодування шкоди при різних непередбачуваних несприятливих явищах, а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій у їх житті^[123].

Серед економістів переважає підхід до розуміння страхування як виду діяльності, який пов’язаний з накопиченням фондів для покриття шкоди, спричиненої випадковими обставинами здоров’ю, життю людей, їх майну шляхом розподілу між зацікавленими особами - учасниками страхування. Так, С. С. Осадець бачить економічну сутність страхуван­ня у відшкодуванні шкоди із відповідних резервів, створених за рахунок внесків окремих зацікавлених осіб. Він писав, що страхування є еконо­мічними відносинами, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої до­говором або законом, суми виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разі необхідності перестраховує частину останнього^[124].

Таким чином, страхування як економічна категорія, являє со­бою економічні відносини, котрі включають сукупність форм та мето­дів формування цільових фондів грошових коштів та їх використання для відшкодування шкоди за різних непередбачуваних несприятливих обставин (ризиків), а також для надання допомоги юридичним та фі­зичним особам у разі настання певних несприятливих подій.

В юридичній та економічній літературі економічний аспект страху­вання тісно пов’язується з фінансовим. Так, С. Котляревський ще в 1926 році зазначав, що страхування є, по суті, дійсно фінансовою операцією, відмінною від торгової та промислової, і в той же час воно в загальній народній економіці займає досить важливе місце, що відповідає спус­тошливим наслідкам тих стихійних лих, проти яких воно дає захист^[125].

Ключовим аспектом у характеристиці страхування є право­вий. Суспільні відносини, що складаються у сфері страхової справи, - це відносини правові, які регулюються юридичними нормами. Таким чи­ном, страхування - це важлива правова категорія.

Нормативне визначення страхування, яке відображає його сутність, наводиться у ст. 1 Закону України «Про страхуван­ня»: «Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що форму­ються шляхом сплати особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розмі­щення коштів цих фондів»^[126].

Також термін «страхування» закріплено у ч. 1 ст. 352 Госпо­дарського кодексу України (далі - ГК України) - це діяльність спеці­ально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарюван­ня (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів^[127].

Аналіз даного визначення дає змогу стверджувати, що законодавець ототожнює «страхування» та «страхову діяльність», що є досить спір­ним. Поняття «страхування» значно ширше, ніж поняття «страхова діяльність». Термін «страхування» включає в себе всі елементи, які сто­суються страхових відносин (об'єкт, предмет, метод, суб'єкт та інші оз­наки).

Отже, страхування як правову категорію вчені визначають як відно­сини щодо захисту інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, сформо­ваних зі сплачених ними страхових внесків^[128]. Вважаємо, що відносини з приводу страхування мають складний зміст, оскільки охоплюють різно­рідні відносини як цивільно-правового, так і фінансово-правового харак­теру. Отже, можна стверджувати, що страхування розглядається юрис­тами як правовідносини, як категорія фінансового права із властивими лише їй особливостями, формами, принципами і функціями.

Страхування як інститут фінансового права складається із системи суспільних відносин, які реалізуються у процесі формування, розподілу та використання публічних фінансових ресурсів і мають вик­лючно примусову правову природу, оскільки здійснюються за рахунок обов'язкових зборів. Страхування охоплює рух фінансових ресурсів від страхувальників до страховиків, а потім при настанні певних обумов­лених законом подій - від страховиків до страхувальників. Отже, у процесі руху страхових коштів вони можуть накопичуватися і склада­ти окремі грошові фонди у фінансовій системі держави. Проте рух цих коштів, повноваження задіяних суб'єктів регламентуються колом фі­нансово-правових норм, оскільки за об'єктом правового регулювання це державні фінансові ресурси.

Таким чином, страхові правовідносини сучасного періоду сформу­валися під впливом тривалого світового досвіду і мають складний зміст.

Незважаючи на те, що з часом форми і методи страхування змі­нились під впливом розвитку економіки та суспільних відносин, їх можна розглядати як прообраз державних і ринкових форм страхуван­ня, які по-новому формуються і розвиваються сьогодні в Україні.

Нині в Україні функціонує поряд із державними установами, стра­ховими компаніями низка посередницьких та інших організацій, при­четних до страхової справи. Раніше існував спеціальний орган - Комі­тет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд), який здійснював державний контроль за дотриманням чинного законо­давства на страховому ринку^[129].

Законом України «Про страхування» було визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює відповідний нагляд: Ко­мітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрах­нагляд, утворений 17 вересня 1993 року.

Діяльність Укрстрахнагляду регламентується Положенням про Ко­мітет у справах нагляду за страховою діяльністю, затвердженим Указом Президента України від 12 листопада 1999 року № 1468/99. Відповідно до цього Положення, Укрстрахнагляд є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінету міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України^[130].

Основними завданнями Укрстрахнагляду є:

• розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

• проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;

• регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин стра­ховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страху­вальниками і страховиками;

• проведення роботи зі вдосконалення методів фінансової діяль­ності страховиків;

• участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні^[131].

Важливе значення має також подальша інтеграція України у сві­тові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страху­вання. Україна лише з 1992 року почала активно залучатися до між­народної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні.

У Концепції соціального забезпечення населення України від 21 грудня 1993 року закладаються основи правової і нормативної бази соціального забезпечення населення, визначено механізми, які, вихо­дячи з реальних можливостей економіки, забезпечують дотримання державних гарантій щодо:

• реалізації прав громадян на працю і на допомогу по безробіттю;

• оплати праці та мінімального розміру заробітної плати;

• підтримання життєвого рівня населення шляхом перегляду міні­мальних розмірів основних соціальних гарантій в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги;

• надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які виховують дітей;

• матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової чи постійної втрати працездатності, втрати годуваль ника тощо^[132].

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне стра­хування» № 77-8 у новій редакції від 28 грудня 2014 року закладає сучасні підстави правового забезпечення публічного страхування, ви­значає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою праце­здатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробниц­тві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я^[133].

Таким чином, реалізація та фінансування заходів діючої системи соціального забезпечення населення спираються переважно на дер­жавне управління і забезпечення. Це справляє враження їх безплат­ності, породжує утриманські настрої та вимоги збільшення видатків з бюджету на соціальні виплати, проте джерела формування цих витрат мають примусову правову природу і цілком залежать від активної, виваженої, стабільної державної політики в галузі обов’язкового соці­ального страхування.

Подальший розвиток світового ринку страхових послуг перебуває в залежності від збалансованості факторів економічного, політичного, законодавчого, структурного, соціального характеру. Основна мета державної політики бачиться у створенні сприятливих умов для адап­тації досвіду розвинутих ринків страхування. Пріоритетні напрямки діяльності страхових компаній пов’язані з нарощуванням статутних ка­піталів, ефективністю здійснюваних інвестиційних проектів і диверси­фікації грошових фондів, орієнтацією на укладання дострокових догово­рів страхування і розширення асортименту страхових послуг, комплекс­ністю надаваного страхового захисту, співробітництвом страховиків^[134].

Незважаючи на різноманіття страхових компаній та видів страхо­вих послуг, що ними надаються, переважну більшість послуг надають за обов’язковими видами страхування, а тому механізм захисту інтере­сів страхувальників має бути реалізований через поручительство дер­жави. Оскільки такі суспільні відносини складаються за участю держа­ви, мають примусовий характер реалізації і здійснюються з метою со­ціального захисту громадян, такі відносини слід називати публічними страховими правовідносинами, тобто відносини у сфері надання обо­в’язкових страхових послуг є публічним страхуванням.

Виступаючи необхідною умовою розвитку фінансової системи і га­рантом забезпечення стабільності держави, публічне страхування стає невід’ємною її функцією, що дозволяє завдяки компенсаційним виплатам мінімізувати економічні збитки. У зв’язку з розвитком цього інституту постає потреба в поглибленому аналізі проблем, які виникають у процесі публічного страхування, з метою вдосконалення його нормативно-пра­вового підґрунтя і узгодження із законодавчими нормами фінансового та інших галузей права, розробки єдиної моделі їх застосування.

14.2.