Правове регулювання обов’язкового державного пенсійного страхування

Рівень і якість обов’язкового державного пенсійного страхування - важливий складник економічного і соціального добробуту населення країни. Організація ефективного обов’язкового державного пенсійного страхування є одним із найважливіших завдань, що стоять перед дер­жавою та суспільством.

Реформування пенсійної системи на засадах пенсійного страху­вання є логічним продовженням та складовою економічних реформ у країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень щодо побу­дови соціальної держави.

Пенсійне страхування - це різновид особового страхування, за якого страхувальник одноразово чи в розстрочку сплачує стра­хові внески, а страховик бере на себе зобов 'язання виплачувати застрахованій особі пенсію у вигляді одноразових, розстрочених на певний строк чи довічних періодичних виплат.

Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного пра­ва на соціальний захист. Згідно зі ст. 46 Конституції України, це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуван­ням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ, ор­ганізацій бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Загальнообов’язкове пенсійне страхування здійснюється за принципами, закріпленими у ст. 7 Закону України «Про загальнообо­в’язкове державне пенсійне страхування»:

• законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообо­в’язкового страхування;

• обов’язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудо­вого договору (контракту) та інших підставах, передбачених законо­давством, а також які забезпечують себе роботою самостійно, фізич­них осіб - суб’єктів підприємницької діяльності;

• право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до вищезазначеного Закону не підлягають загальнообов’язковому пенсійному страхуванню;

• зацікавленість кожної працездатної особи в особистому матері­альному забезпеченні після виходу на пенсію;

• рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних ви­плат і виконання обов’язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов’язкове пенсійне страхування;

• диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу і розміру заробітної плати (доходів);

• солідарність і субсидування в солідарній системі;

• фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів ;

• спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду України для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії та одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застра­хованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;

• державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених вищевказаним Законом;

• організація управління Пенсійним фондом України на засадах па­ритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців і держа­ви, а також гласності, доступності і прозорості його діяльності;

• обов’язковість фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов’язаних із виплатою пенсій і надання соціальних послуг в об­сягах, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове дер­жавне пенсійне страхування»;

• цільове і ефективне використання коштів на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

• відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового дер­жавного пенсійного страхування за порушення норм вищевказаного Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.

Важливу роль у регулюванні пенсійного забезпечення відіграє сис­тема персоніфікованого обліку відомостей щодо застрахованих грома­дян - механізм, який не лише акумулює в собі всі дані про застрахо­ваних осіб, але й є гарантом того, що людина отримає те, що вона сама своєю працею заробила за життя. Персоніфікація у сфері пенсійного страхування - це облік і зберігання в установах Пенсійного фонду ін­формації про страховий стаж, заробіток і пенсійні внески працівників. Персоніфікація є одним зі способів точного обліку відомостей, необхід­них для реалізації права на пенсію та здійснення диференціації її розміру залежно від розміру заробітної плати, з якої сплачувалися пенсійні внес­ки, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувалися. Запровад­ження персоніфікованого обліку відомостей дає можливість вдосконали­ти умови призначення пенсії та порядок обчислення її розміру^[175].

Згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», всі процеси, пов'язані з надходженням доходів, визначення страхового стажу, заробітної плати та перерахування пенсії покладаються на систему персоніфікованого обліку, яка має зібрати, опрацювати, систематизувати, акумулювати та забезпечити надійне зберігання відомостей про застрахованих осіб. Вона також стане ба­зою і для обліку в обов'язковій накопичувальній системі, в межах якої громадяни накопичуватимуть кошти на їхніх індивідуальних накопичу­вальних рахунках^[176].

Відповідно до Закону № 1058, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове дер­жавне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному стра­хуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надход­ження від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;

Пенсійний страховий стаж обчислюється в місяцях і становить суму місяців трудової діяльності особи, за які сплачено мінімальний страховий внесок.

Пенсійна система України - це сукупність створених в Україні правових, економічних та організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. Пенсійна система України в сучасному вигляді започаткована в січні 2004 року і містить у собі відносини з формування, призначення і виплати пенсій у трирівневій пенсійній системі. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пенсійна система України складається з трьох рівнів.

Перший рівень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що ґрунтується на засадах солі­дарності і субсидування, здійснення виплати пенсій і надання соціаль­них послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Цей рівень забезпечує базовий дохід людини після виходу на пенсію. Позитивним

у солідарному пенсійному страхуванні є те, що кошти при перерозпо­ділі не встигають знецінюватися. Проте не відбувається заощадження коштів, які сплачуються працівниками, оскільки солідарна пенсійна система діє за принципом, коли працюючий громадянин частину зароблених коштів відраховує до Пенсійного фонду, утримуючи таким чином сьогоднішніх пенсіонерів. Відповідно, застраховані особи не ма­ють права власності на застрахований актив. Таким чином, у випадку передчасної смерті внесені кошти не повертаються застрахованій осо­бі, а використовуються для виплати іншим пенсіонерам.

Слід підкреслити, що фінансовий стан солідарної системи пенсій­ного страхування залежить від соціально-економічної ситуації в країні, від фіскальної та монетарної політики держави. Тому несприятлива ситуація на ринку праці призводить до ускладнення формування бюд­жету Пенсійного фонду України, що миттєво відображається на мате­ріальному становищі пенсіонерів.

Участь у солідарній системі є обов’язковою для всіх працівників і гарантує кожному громадянину України залежно від тривалості стра­хового стажу матеріальне забезпечення при досягненні ним пенсійно­го віку. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058, основними суб’єктами солідарної системи пенсійного страхування є:

• застраховані особи (в окремих випадках члени їх сімей) - це особи, що обов’язково підлягають пенсійному страхуванню, та особи, які добровільно беруть у ньому участь;

• страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Зако­ну: 1) роботодавці (фізичні та юридичні особи), які використовують працю найманих осіб на підставі трудового договору; 2) юридичні осо­би, в тому числі військові частини; 3) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України; 4) застраховані особи, а також особи, які забезпечують себе роботою самостійно. Страхувальниками для осіб, які беруть добро­вільну участь у солідарній системі страхування, є самі ці особи;

• страховик - це учасник пенсійного страхування, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, проводить збір і аку­муляцію страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне фінансування виплати пенсій, допомоги 386

на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів; ним є Пенсійний фонд.

Пенсійний фонд - це неприбуткова організація, яка здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується його правлін­ням.

• надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законом, крім внесків, що спрямовуються до Накопичувальної системи пенсійного страхування;

• інвестиційний дохід, який отримується від інвестування коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх пе­ріодах;

• кошти державного бюджету та цільових фондів, що перерахову­ються до Пенсійного фонду;

• кошти, сплачені виконавчій дирекції Пенсійного фонду за надання послуг з адміністрування Накопичувального фонду та послуг недер­жавним пенсійним фондам - суб’єктам другого рівня системи пенсій­ного забезпечення;

• суми від фінансових санкцій, застосованих до юридичних та фі­зичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчис­лення та сплати страхових внесків і використання коштів Пенсійного фонду ;

• благодійні внески юридичних і фізичних осіб.

Забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені законом.

Особи, які беруть участь у солідарній системі та сплачують єдиний внесок, визначені у ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страху- вання»^[177]. До них належать:

1) роботодавці:

• підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утво­рені відповідно до законодавства України, незалежно від форми влас­ності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими дого­ворами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною осо­бою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відпо­відають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного держав­ного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застра­хованими особами;

• фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують пра­цю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на ін­ших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивіль­но-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладено­го з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відо­мостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

• фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудо­вого договору (контракту);

• дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами; дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, пред­ставництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України; підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непраце­здатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства;

• інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції (у тому числі постійне представництво інвестора-нерезидента), що використо­вує працю фізичних осіб, найнятих на роботу в Україні на умовах тру­дового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених за­конодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно- правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем в Україні, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеними у витягу з Єдиного державного реєст­ру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

2) працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встанов­лено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють:

• у фізичних осіб - підприємців на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством;

• у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, у інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту);

3) фізичні особи, які виконують роботи (надають послуги) на під­приємствах, в установах та організаціях, у інших юридичних осіб, зазначених в абзаці другому пункту 1 цього переліку суб’єктів, чи у фізичних осіб - підприємців або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, за цивільно-правовими договорами (крім фізичних осіб - підприємців, якщо виконувані ними роботи (надані послуги) відповіда­ють видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

4) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності;

5) особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займа­ються незалежною професійною діяльністю, а саме науковою, літера­турною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну (місіонер­ську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпо­середньо від цієї діяльності, за умови, що такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями;

6) громадяни України, які працюють у розташованих за межами Ук­раїни дипломатичних представництвах і консульських установах Украї- ни, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах підприєм­ств, установ та організацій (зокрема міжнародних), утворених відповідно до законодавства України (якщо інше не передбачено міжнародними до­говорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою);

• громадяни України та особи без громадянства, які працюють у дипломатичних представництвах і консульських установах іноземних держав, філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іно­земних підприємств, установ та організацій (зокрема міжнародних), розташованих на території України;

7) особи, які працюють на виборних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян та отримують заробітну плату (винагороду) за роботу на такій посаді;

8) працівники воєнізованих формувань, гірничорятувальних час­тин незалежно від підпорядкування, а також особовий склад аварій­но-рятувальної служби, утвореної відповідно до законодавства на по­стійній основі;

9) військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової війсь­кової служби), особи рядового і начальницького складу;

10) батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийом­ні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

11) особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездат­ності, перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами і отримують допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами;

12) особи, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових фор­муваннях, Службі безпеки України, органах Міністерства внутрішніх справ України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

13) особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догля­ду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

14) один із непрацюючих працездатних батьків, усиновителів, опі­кун, піклувальник, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інва- лідом, а також непрацюючі працездатні особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річно- го віку, якщо такі непрацюючі працездатні особи отримують допомогу або компенсацію відповідно до законодавства.

Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне страхуван­ня - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечен­ня захисту прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування.

Кожен роботодавець сплачує єдиний соціальний внесок (ЄСВ) за найманого працівника від нарахованої суми заробітної плати у та­ких розмірах:

• на суму нарахованої зарплати за видами виплат від 36,76 % до 49,7 % залежно від класу професійного ризику, а за інвалідів - 8,41 %;

• на суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надан­ня послуг) за цивільно-правовими договорами - 34,7 %;

• на суму допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги по вагітності та пологах - 33,2 %;

• підприємці - фізичні особи на єдиному податку сплачують до Міністерства доходів і зборів ЄСВ у розмірі 34,7 % від розміру міні­мальної зарплати на місяць, за який сплачується ЄСВ. Підприємці - фізичні особи на загальній системі оподаткування сплачують ЄСВ у розмірі 34,7 % від чистого доходу, але при цьому сума має становити не менше суми мінімального страхового внеску за місяць, в якому цей дохід отриманий. Максимальний дохід, на який підприємцям нарахову­ється ЄСВ, складає 17 прожиткових мінімумів (незалежно від систе­ми оподаткування).

У солідарній системі загальнообов 'язкового державного пенсійного страхування здійснюються такі виплати: 1) пенсії за віком; 2) пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитин­ства; 3) пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

Після призначення пенсії у солідарній пенсійній системі особа може продовжувати здійснювати трудову діяльність та сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду України.

Період роботи після призначення пенсії зараховується до її стра­хового стажу. За загальним правилом період, щодо якого обчис­люється пенсійний страховий стаж, ураховується в одинарному розмірі.

Коефіцієнт страхового стажу є кількісним критерієм при ви­значенні розміру пенсії у солідарній пенсійній системі. Він визначаєть­ся за встановленою формулою: Кс = См * Вс / 100* 12, де:

Кс - коефіцієнт страхового стажу;

См - сума місяців пенсійного страхового стажу особи;

Вс - величина оцінки страхового стажу особи у відсотках, за пе­ріод участі в солідарній системі 1,35 % за рік, при участі в накопичу­вальній системі - 1,08 %.

Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній си­стемі, визначається один коефіцієнт пенсійного страхового стажу як сума коефіцієнта страхового стажу за період участі тільки в солідар­ній системі та коефіцієнта, визначеного за період участі в накопичу­вальній і солідарній системі^[178].

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата за весь пері­од страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. Доля встанов­лення пенсії враховується заробітна плата за будь-які 60 місяців стра­хового стажу підряд.

Добровільна участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування передбачає укладення договору про таку участь із Пенсійним фондом на термін не менше одного року. Договором може бути передбачена одноразова сплата застрахованою особою страхових внесків за попередні періоди. При цьому сума сплачених страхових внесків за кожний місяць не може бути меншою мінімального страхо­вого внеску. Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Договір про добровільну участь може бути достроково розірваний за­страхованою особою або органом Пенсійного фонду в таких випадках:

1) застрахованою особою:

• за умови дії договору не менше року;

• у разі систематичного порушення територіальним органом Пен­сійного фонду умов договору;

2) територіальним органом Пенсійного фонду:

• у разі систематичного порушення застрахованою особою умов договору;

• смерть застрахованої особи.

Припинення участі в системі пенсійного страхування настає в таких випадках:

• у разі якщо особа, яка підлягає загальнообов’язковому пенсій­ному страхуванню, втратила статус застрахованої особи;

• у разі закінчення терміну дії договору або дострокового розір­вання договору;

• у разі смерті застрахованої особи.

Особа, яка припинила участь у системі загальнообов’язкового пенсійного страхування, може поновити свою участь у ньому з набут­тям нею статусу, згідно з яким вона підлягає страхуванню, або шля­хом укладення договору про добровільну участь.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Вона базується на основі накопи­чення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді України і здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування до­вічних пенсій та одноразових виплат^[179]. Обов’язкову накопичувальну складову частину пенсійного забезпечення створюють з метою:

1) заохочення працівників до заощадження коштів протягом тру­дової діяльності;

2) збільшення заощаджень для фінансування економічного роз­витку;

3) підвищення ефективності адміністративного управління систе­мою пенсійного забезпечення за рахунок передачі не державним ком­паніям функцій адміністративного управління та управління пенсійни­ми активами;

4) запобігання політичному тиску у сфері пенсійного забезпечен­ня. Наприклад, останнім часом проявляється нестабільність соціаль­но-економічного розвитку країни, а органи влади приймають рішення про зменшення чи підвищення пенсій. Такі дії можуть призвести до дестабілізації пенсійної системи в майбутньому.

Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов’язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься в єдиному Накопичу­вальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичуваль­них пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких) сплачу­ватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів.

Накопичувальна пенсійна система передбачає участь застра­хованих осіб у формуванні коштів, з яких вони при досягненні перед­баченого законом пенсійного віку отримуватимуть пенсію. Страхові внески до Накопичувального пенсійного фонду є частиною єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, сплаченого учасниками накопичувальної системи пенсійного страху­вання. Розмір цих внесків повинен становити 7 % від бази нарахуван­ня єдиного внеску

Суб'єктами накопичувальної системи є: застраховані особи, страхувальник і страховик, а також юридичні особи, які здійснюють управління Накопичувальним фондом та управління його пенсійними активами, зберігач і страхові організації.

Страхувальниками є самі застраховані, оскільки вони безпосе­редньо сплачують внески на цей вид страхування.

Страховиками є Накопичувальний пенсійний фонд, а також не­державні пенсійні фонди.

Накопичувальний пенсійний фонд (НПФ) - це самостійний су­б’єкт пенсійного страхування, що у накопичувальній системі виконує роль страховика. Це цільовий позабюджетний фонд, який здійснює аку­мулювання страхових внесків застрахованих осіб, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках та інвестуються з метою отри­мання інвестиційного доходу на користь застрахованих осіб. Пенсійний актив цього фонду використовують для оплати договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, а у ви­падках, передбачених законом, членам їхніх сімей чи спадкоємцям.

Накопичувальний пенсійний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Адміністративне управління Нако­пичувальним фондом здійснює виконавча дирекція Пенсійного фонду. Вона відкриває спеціальні рахунки НПФ у банківській установі, яка отримала статус зберігача коштів. Право на участь у другому рівні системи пенсійного забезпечення має також недержавний Пенсійний фонд, який отримав ліцензію на надання послуг у накопичувальній си­стемі пенсійного страхування. Ліцензія на надання послуг у накопичу­вальній системі пенсійного страхування видається Державною комісі­єю з регулювання ринків фінансових послуг України безстроково. Він повинен відповідати таким вимогам:

• досвід роботи пенсійного фонду на ринку недержавного пенсій­ного забезпечення не менше трьох років до дня подання заяви на отримання ліцензії;

• мати договори про обслуговування недержавного пенсійного фонду, укладені з адміністратором, який відповідає вимогам, установ­леним Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, зберігачем недержавних пенсійних фондів, який має розмір регулятив­ного капіталу не менше 500 млн грн;

• пенсійні активи протягом останніх 12 місяців до дня подання за­яви про отримання ліцензії на надання послуг у накопичувальній систе­мі пенсійного страхування щодо складу активів та обмежень інвести­ційної діяльності.

Важливу роль у накопичувальній системі пенсійного страхування відіграють страхові організації. Це відповідні юридичні особи, ви­ключним видом діяльності яких є страхування життя. Вони здійсню­ють страхування і виплату довічних пенсій.

Забороняється використовувати кошти Накопичувального фонду для забезпечення виплат пенсій та надання соціальних послуг із солі­дарної системи та для інших цілей, не передбачених законом. За раху­нок коштів накопичувальної системи здійснюється виплата довічних пенсій з установленим періодом, довічних обумовлених пенсій, довіч­них пенсій подружжя і одноразових виплат.

Накопичувальне пенсійне забезпечення ґрунтується на прин­ципах добровільної та індивідуальної участі. Кожен, хто бере участь в індивідуальній пенсійній програмі будь-якого виду та трива­лості, накопичує пенсію собі персонально. Це є основною відмінністю від солідарної пенсії, яка виплачується нині працюючими людьми нинішнім же пенсіонерам через посередництво Пенсійного Фонду України.

На вимогу застрахованих осіб одноразова виплата здійснюєть­ся в разі виїзду цієї особи за кордон на постійне місце проживання. Якщо застрахована особа визнана інвалідом І-ІІ групи і набуває право на пенсію по інвалідності, то належні їй активи використовуються за її вибором у такому порядку:

• на отримання одноразової виплати незалежно від достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії;

• на оплату договору страхування довічної пенсії після досягнення нею віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загально­обов’язкове державне пенсійне страхування» в разі достатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії.

У разі смерті особи до досягнення нею пенсійного віку належні їй пенсійні активи успадковуються в порядку, визначеному Цивільним кодексом України, якщо особа не визначила конкретних осіб, які ма­ють право на їх отримання. Застрахована особа має право у будь-який час визначити конкретних осіб, які мають право на отримання коштів у сумі, облікованій на її накопичувальному пенсійному рахунку, в разі її смерті та визначити, в яких частках повинні бути розподілені між ни­ми кошти.

Особи, які мають право на отримання у спадщину коштів, у сумі, облікованій на накопичувальному пенсійному рахунку померлої особи, і не досягли пенсійного віку, передбаченого законом, можуть подати за­яву про спрямування цих коштів до Накопичувального фонду на облік на їх накопичувальний пенсійний рахунок.

У разі відсутності у померлої застрахованої особи спадкоємців на­лежні їй пенсійні активи враховуються у складі інвестиційного доходу накопичувального фонду, про що робиться позначка в її персональній обліковій картці в системі персоніфікованого обліку та надається пові­домлення зберігачу. Для отримання одноразової виплати застрахова­на особа або члени її сім’ї чи спадкоємці подають заяву до терито­ріального органу Пенсійного фонду та документи, що підтверджують їх право на отримання цієї виплати. Одноразова виплата здійснюється протягом п’яти робочих днів.

Страхова організація, що здійснює виплати довічних пенсій, має пропонувати застрахованій особі таки види довічних пенсій: довічна пенсія з установленим періодом, довічна обумовлена пенсія, довічна пенсія подружжя.

Довічна пенсія з установленим періодом - це щомісячна ви­плата, що здійснюється протягом життя пенсіонера, але не менш ніж протягом десяти років з дня її призначення. У разі смерті пенсіонера право на отримання довічної пенсії протягом установленого періоду мають спадкоємці, зазначені в договорі страхування довічної пенсії.

Довічно обумовлена пенсія - це щомісячна виплата, яка здій­снюється протягом життя пенсіонера. У разі, якщо сума довічної обу­мовленої пенсії, виплачена пенсіонеру на момент смерті, є меншою, ніж сума вартості договору страхування на час його укладення, різни­ця коштів між зазначеними сумами виплачується спадкоємцям, зазна­ченим у договорі, або відповідно до норм Цивільного кодексу України.

Довічна пенсія подружжя - це щомісячна виплата, яка здійсню­ється протягом життя пенсіонера, а після його смерті його чоловіку (чи дружині), який (яка) досяг (ла) пенсійного віку.

Застрахована особа має право вільного вибору одного із видів до­вічних пенсій, який вказує в договорі страхування довічної пенсії. У договорі обов’язково зазначається рівень інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку обраної довічної пенсії. Страховій орга­нізації забороняється вимагати від застрахованої особи довідку про стан її здоров’я.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» передбачено, що накопичувальну си­стему обов’язкового державного пенсійного страхування - другий рі­вень пенсійної системи - планується запровадити в Україні починаючи з року, в якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду України. Другий рівень передбачає можливість молодим особам накопичувати кошти на майбутню пенсію. Учасниками другого рівня будуть особи, не старші за 35 років. Кожна особа, яка братиме участь у другому рівні, сплачуватиме обов’язкові пенсійні внески на свій інди­відуальний пенсійний рахунок. Такі кошти будуть власністю учасника другого рівня та використовуватимуться для проведення йому пенсій­ної виплати, а вразі його смерті - будуть успадковані, а не підуть на виплату пенсії іншим платникам внесків.

Особи, старші за 35 років, також можуть брати участь у накопи­чувальному рівні, однак на добровільних засадах - написавши заяву про добровільну участь. Обов’язкова накопичувальна система буде створена шляхом відволікання частини внесків із солідарної системи, що буде супроводжуватись зменшенням розміру майбутньої пенсії, яку учасники будуть отримувати з першого рівня. Проте таке зменшення буде компенсовано тим, що учасники будуть отримувати дві пенсії - одну із солідарної систему, а другу - з накопичувальної. Оскільки пен­сійні виплати з другого рівня базуються на сумі сплачених внесків та інвестиційного доходу, отриманого від інвестування цих внесків, за вирахуванням видатків на оплату послуг надавачів, функція ведення обліку є критично важливою у цьому процесі.

Слід зазначити, що саме накопичувальна пенсійна система дасть змогу громадянам заздалегідь розрахувати свою пенсію, впливати на її розмір шляхом щомісячних відрахувань на власний пенсійний раху­нок. Тобто людина працюватиме все життя на власну пенсію.

Третій рівень - система не державного пенсійного забезпечен­ня, що ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, робото­давців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах і в порядку, пе­редбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Страхування додаткової пенсії здійснюється страховими компа­ніями, банками та недержавними пенсійними фондами. Пенсійні не­державні фонди за економічною природою є ощадними інститута­ми. Вони акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків учас­ників фонду, інвестують їх, а дохід від інвестування розподіляють на потреби самого фонду (підприємницький дохід) та між його учасни­ками пропорційно до суми внесків. Вважається, що цих засобів має вистачити до кінця життя застрахованого.

З усього розмаїття страхового забезпечення, що здійсню­ється пенсійними фондами, виділяють три головних напрями:

1) індивідуальне страхування пенсій, коли клієнт страхує пенсію певного розміру;

2) індивідуальне страхування пенсії у страховій компанії чи пенсій­ному фонді, яке ґрунтується на нагромадженні індивідуальних засобів у страховій організації та отриманні пенсії, адекватної нагромадженій сумі;

3) групове страхування, коли пенсії учасників адекватні загальній сумі.

З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено добровільну систему недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ), яка надає можли­вість учасникам недержавних пенсійних фондів (НПФ) отримувати з часом додаткову пенсійну виплату з цієї системи. Функціонування ці­єї системи регламентується Законом України «Про недержавне пен­сійне забезпечення» (далі - Закон № 1057-IV).

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є:

• недержавні пенсійні фонди;

• страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

• банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних депозитних рахунків;

• вкладники та учасники пенсійних фондів;

• вкладники пенсійних депозитних рахунків;

• фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування до­вічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

• засновники пенсійних фондів;

• роботодавці - платники корпоративних пенсійних фондів;

• саморегульовані організації суб'єктів, які надають послуги у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

• органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

• адміністратори пенсійних фондів;

• компанії з управління активами;

• зберігачі;

• аудитори;

• особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповід­но до Закону № 1057-IV

Недержавне пенсійне забезпечення базується на таких ос­новних принципах: законодавче визначення умов НПЗ; добровіль­ність участі в НПЗ фізичних осіб, роботодавців, а також юридичних осіб, що створюють недержавні пенсійні фонди; економічна заінтере­сованість усіх учасників НПЗ; рівноправність усіх учасників пенсійно­го фонду, що беруть участь в одній пенсійній схемі; розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів його засновників і роботодавців - платників пенсійного фонду, адміністратора, компаній з управління активами, страхових організацій з метою унеможливлення банкрутства пенсійного фонду; визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду або застрахованої особи; гаранту­вання фізичним особам реалізації прав, наданих їм Законом № 1057­IV; цільове та ефективне використання пенсійних коштів пенсійним фондом; державне регулювання розміру тарифів на послуги, що нада­ються у системі НПЗ; відповідальність суб'єктів системи НПЗ за по­рушення норм, передбачених цим Законом та іншими нормативно-пра-

вовими актами; державне регулювання діяльності з НПЗ та нагляд за його здійсненням.

Система недержавного пенсійного забезпечення створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровіль­них внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне за­безпечення, як передбачено законодавством, здійснюється:

• недержавними пенсійними фондами шляхом укладення пенсій­них контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладни­ками таких фондів;

• страховими організаціями шляхом укладення договорів страху­вання довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

• банківськими установами шляхом укладення договорів про від­криття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних зао­щаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фон­дом гарантування вкладів фізичних осіб.

Недержавний пенсійний фонд - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує та проводить діяльність винятково з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасни­ків пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам цього фонду у визначе­ному законом порядку. Недержавний пенсійний фонд здійснює акуму­лювання пенсійних внесків, розміщення пенсійних активів, а також ви­плату недержавних пенсій учасникам фонду.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпе­чення», існує три види недержавних пенсійних фондів, в основі розподілу яких лежить залежність від кола осіб, які можуть бути їх учасниками. Вони поділяються на:

1) відкриті;

2) корпоративні;

3) професійні.

Відкритий НПФ створюється будь-якими юридичними особа­ми, крім тих, діяльність яких фінансується за рахунок Державного або місцевих бюджетів. Учасниками відкритого фонду можуть бути будь- які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.

Корпоративний НПФ створюється юридичною особою-робото- давцем або кількома юридичними особами-роботодавцями, до яких 400

можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебу­вали) у трудових відносинах із роботодавцями-засновниками чи робо- тодавцями-платниками такого фонду.

Професійний НПФ можуть створювати об’єднання юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, чи фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути тільки фізичні особи, у яких ознаки їх професійної діяльності співпадають з ознаками, визначеними у статуті фонду (наприклад, працівники металургійної галузі).

Утворення корпоративних і професійних пенсійних фондів, а також умови і порядок сплати страхових внесків можуть регулюватися ко­лективним договором. Для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь та­ких працівників поступово стане обов’язковим, відрахування здійсню­ватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди. Це буде обов’язковий вид страхування.

Відповідно до Закону № 1057-IV, засновники відкритого пенсійного фонду не можуть бути зберігачем цього фонду та його аудитором. За­сновники корпоративного або професійного фонду та роботодавці-плат- ники корпоративного пенсійного фонду не можуть бути зберігачем, аудитором і компанією з управління активами цього фонду, а також йо­го адміністратором, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі створення свого корпоративного пенсійного фонду компанія з управління активами або банківська установа має право здійснюва­ти управління активами такого фонду та адміністрування фондом за умови отримання відповідних ліцензій у порядку, встановленому зако­нодавством.

Юридична особа може бути одночасно засновником не більш як одного корпоративного чи одного професійного пенсійного фонду. Така юридична особа може бути засновником одного або більше відкритих пенсійних фондів.

Зміна складу засновників пенсійного фонду здійснюється відпо­відно до законодавства з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 1057-IV та статутом. У разі створення пенсійного фонду кількома засновниками один із засновників має право вийти з їх скла­ду в порядку, передбаченому статутом пенсійного фонду, попе­редивши про це інших засновників та учасників фонду, на користь яких він сплачував пенсійні внески, не пізніш як за шість місяців до виходу з числа засновників пенсійного фонду.

Якщо інше не передбачено законом, засновник або роботодавець- платник корпоративного пенсійного фонду може припинити сплату пенсійних внесків до такого пенсійного фонду шляхом розірвання всіх укладених ним з таким фондом пенсійних контрактів та договору про участь у пенсійному фонді, повідомивши Національну комісію, що здій­снює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та учасників фонду за шість місяців до розірвання таких контрактів та до­говору про участь у пенсійному фонді.

Рішення роботодавця про вихід зі складу засновників або про ро­зірвання договору про участь у пенсійному фонді обов’язково вно­ситься до колективного договору, якщо заснування такого фонду або участь у такому фонді роботодавця було передбачено колективним договором. У разі якщо згідно із законом роботодавець зобов’язаний здійснювати пенсійні внески до пенсійного фонду на користь своїх пра­цівників, такий роботодавець може припинити сплату пенсійних внес­ків до пенсійного фонду у визначеному законом порядку лише за умо­ви укладення пенсійних контрактів на користь таких працівників з іншим пенсійним фондом.

У разі виходу зі складу засновників корпоративного пенсійного фонду одного із засновників або розірвання роботодавцем-платником договору про участь у корпоративному пенсійному фонді, учасники такого фонду, які є працівниками цього засновника або роботодавця- платника, втрачають право бути учасниками такого корпоративного пенсійного фонду.

Учасники фонду, які є працівниками такого роботодавця, протягом трьох місяців з дня отримання повідомлення про вихід їх роботодавця з числа засновників або роботодавців-платників корпоративного пенсій­ного фонду зобов’язані подати адміністратору цього фонду заяву із зазначенням нового пенсійного фонду або страхової організації, з якою укладено договір страхування довічної пенсії, або банку, в якому від­крито пенсійний депозитний рахунок, куди мають бути передані належ­ні їм пенсійні кошти.

Договір страхування довічної пенсії може бути укладено учас­ником пенсійного фонду лише у разі досягнення таким учасником пенсійного віку, визначеного законом. Разом із письмовою заявою учасник фонду зобов’язаний надати копію пенсійного контракту, ук­ладеного з новим пенсійним фондом, або копію договору страхування довічної пенсії з обраною страховою організацією, або копію договору про відкриття пенсійного депозитного рахунка.

Працівники такого роботодавця, які є учасниками накопичуваль­ної системи пенсійного страхування, подають адміністратору пенсій­ного фонду - суб’єкта другого рівня заяву із зазначенням іншого пен­сійного фонду - суб’єкта другого рівня та копію пенсійного контракту, укладеного з новим пенсійним фондом - суб’єктом другого рівня.

За бажанням учасника фонду, який є учасником накопичувальної системи пенсійного страхування, або у разі відсутності такої заяви обліковані на його індивідуальному пенсійному рахунку кошти мо­жуть бути переведені до Накопичувального пенсійного фонду.

У разі відсутності такої заяви та копії укладеного договору з но­вим пенсійним фондом або копії договору страхування довічної пенсії з обраною страховою організацією, або копії договору про відкриття пенсійного депозитного рахунка в банку, пенсійні кошти учасника фон­ду, крім учасника накопичувальної системи пенсійного страхування, передаються до іншого пенсійного фонду за вибором адміністратора, який передає такі кошти з повідомленням про це такого учасника та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду сплачуються у розмірах та в порядку, встановлених пенсійним контрактом, від­повідно до умов обраних пенсійних схем. Це ж саме стосується внес­ків за страхуванням ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду.

Пенсійний контракт - це угода між вкладником та адмініст­ратором Пенсійного фонду, в якому викладені усі суттєві умови ци- вілістичного договору, включаючи такий суттєвий регулятор взає­мовідносин, передбачених контрактом, як пенсійна схема. Виконання зобов’язань за контрактом для недержавного пенсійного фонду - це досягнення визначених цілей, що можна визначити як здатність у будь-який момент виконати свої контрактні зобов’язання. Гарантією виконання зобов’язань Пенсійного фонду за контрактом перед своїми учасниками є його платоспроможність.

Законодавством передбачені певні гарантії захисту прав учасників при укладенні пенсійного контракту. Зокрема до таких можна віднести:

• заборону необгрунтованої відмови особі в укладенні пенсійного контракту з пенсійним фондом відкритого типу;

• пенсійний контракт повинен бути укладений виключно у письмо­вій формі у трьох примірниках - по одному для кожної зі сторін (якщо вкладник та учасник це різні особи) чи у двох примірниках (якщо вкладник та учасник - це одна й та сама особа);

• пенсійний контракт повинен містити істотні умови, без наявності яких він є недійсним (серед таких - інформація щодо паспортних да­них вкладника, його ідентифікаційний номер, паспортні дані учасника фонду та його ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів; посилання на обрану вкладником пенсійну схему; строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання; порядок розрахунків).

Отже, пенсійний контракт можна визначити як певну структу- ровану сукупність умов договірного характеру, які визначають право­вий статус та обсяг взаємних прав та обов’язків його сторін.

Через весь процес недержавного пенсійного забезпечення між учасником, адміністратором та вкладником укладається пенсійний контракт, договір про виплату пенсій на визначений строк, договір страхування довічної пенсії та договір депозитного рахунку. Слід за­значити, що саме пенсійний контракт регулює відносини з прийняття, акумуляції, інвестування та розподілу інвестиційного доходу на базі коштів учасників фонду, а безпосередня виплата пенсій регулюється іншими, зазначеними вище, договорами, залежно від обставин та ба­жання учасника фонду.

Однією з істотних умов пенсійного контракту є пенсійна схема. Окреслити її можна як документ, який є додатком до пенсійного кон­тракту і містить у собі інформацію про умови та порядок недержавно­го пенсійного забезпечення, що здійснюються пенсійними фондами. Пенсійні схеми розробляються керівними органами пенсійного фонду з дотриманням вимог норм чинного законодавства. Після розробки пен­сійна схема підлягає затвердженню шляхом реєстрації органами Дер­жавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Зміни до пенсійної схеми вносяться та реєструються в тому ж порядку, що й початкові варіанти. Однак є випадки, коли пенсійні схеми підлягають обов’язковим змінам чи анулюванню. Серед таких підстав можна ви­ділити наступні: відсутність пенсійних контрактів, укладених за пенсій­ними схемами, що змінюються або анулюються; отримання письмової згоди всіх вкладників фонду, з якими укладені пенсійні контракти за пенсійною схемою, яка змінюється. Пенсійна схема детально описує межі правового статусу учасника та вкладника Пенсійного фонду, пен­сійна схема є невід’ємною частиною пенсійного контракту^[180].

Рада пенсійного фонду має право встановлювати мінімальні роз­міри пенсійних внесків до 10 % мінімальної заробітної плати з розра­хунку на один місяць. Максимальний розмір пенсійних внесків за пен­сійними схемами недержавного пенсійного забезпечення не обме­жується. Стосовно корпоративних та професійних пенсійних фондів, то розмір пенсійних внесків до цих фондів, якщо вони сплачуються робо­тодавцем, може визначатися у колективному договорі.

Суб ’єктами недержавного пенсійного страхування є: недер­жавні пенсійні фонди; страхові організації, які уклали договори страху­вання довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті; банківські установи, що уклали договір про відкриття пенсій­них депозитних рахунків; вкладники та учасники пенсійних фондів; вкладники пенсійних депозитних рахунків, фізичні та юридичні особи, які уклали договір страхування довічної пенсії.

Юридична особа, діяльність якої фінансується за рахунок Держав­ного бюджету України або місцевих бюджетів, має право бути заснов­ником корпоративного пенсійного фонду або здійснювати пенсійні внески до вже створених пенсійних фондів у тих випадках, коли створення таких фондів передбачено законами України.

Правовою основою діяльності Пенсійного фонду є статути, які за­тверджують засновники пенсійного фонду. У відкритих пенсійних фон­дах їх засновниками можуть бути одна чи декілька юридичних осіб.

Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи та права на про­вадження діяльності з недержавного пенсійного забезпечення з момен­ту його реєстрації в Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг України та отримання відповідного свідоцтва. Ліквідація фонду може проводитися за рішенням засновників або їх правонаступників. Рішення про ліквідацію погоджується з Державною комісією регулю­вання ринків фінансових послуг України. Рішення про ліквідацію корпо­ративного пенсійного фонду набирає чинності за умови внесення змін до колективного договору, якщо його створення було передбачене цим документом. Недержавний пенсійний фонд підлягає ліквідації, якщо припинено сплату внесків усіма засновниками фонду, ліквідовано без правонаступництва всіх засновників фонду або припинено участь у ньому всіх його учасників.

Слід підкреслити, що при недержавному пенсійному страхуван­ні виплачується довічна пенсія, довічна пенсія подружжя, а у ви­падках, передбачених законом, здійснюється одноразова виплата.

Існує два головних критерії, що відрізняють програми недер­жавного пенсійного страхування в Україні від інших договорів на­копичувального страхування.

Насамперед, це ануїтетна (або) рентна система виплат. Відповідно до ст. 1 Закону № 1057-IV, ануїтет - це періодичні пен­сійні виплати, які здійснюються з установленими інтервалами часу до того моменту, поки не настане певна подія, визначена у відповідному договорі. Тобто виплати проводяться не одноразово, а рівними част­ками протягом певного терміну щомісяця або щокварталу.

Другий критерій - залежність від пенсійного віку, обумовле­ного законодавством. Утім, не можна сказати, що обох цих умов сьогодні жорстко дотримуються. Так, до розряду пенсійних страхови­ки часто відносять і програми, що передбачають накопичення з по­дальшою разовою виплатою, яка проводиться після закінчення термі­ну договору.

Що стосується класичних полісів пенсійного накопичення, то їх сьогодні пропонується кілька. Здебільшого страхові компанії пропо­нують на вибір три програми: довічну пенсію, пенсію з випла­тою протягом 10 років і третю конвертовану програму з правом вибору терміну виплати додаткової пенсії по закінченні періоду накопичення. Серед пенсійних програм найпопулярнішою є конверто­вана програма, далі довічна пенсія та пенсія з виплатою протягом 10 років. Основна мета укладення договорів строкової пенсії полягає в тому, що протягом певного періоду часу страхувальник отримує на свій рахунок певну суму. По досягненні пенсійного віку страхова ком­панія починає виплачувати страхувальникові пенсію. Виплати будуть проводитися лише протягом деякого часу, обумовленого в полісі, на­приклад, 10-20 років. Страхова сума за договором встановлюється індивідуально, в залежності від бажання та фінансових можливостей клієнта. Чим довше ви маєте намір отримувати додатковий дохід, тим більшу страхову суму доведеться накопичити на своєму рахунку. В ін­шому випадку варто примиритися з фактом, що розмір довгостроко­вих ануїтетів буде перерахований у відповідності з терміном виплат.

Починати накопичувальний період бажано якомога раніше. На За­ході, де страхова культура в цілому вища та люди починають думати про пенсії замолоду, вони відкривають свої пенсійні рахунки не пізніше 25-30 років. У нашій країні люди тільки приблизно в 50 років почина­ють розуміти, що через 10-15 років не зможуть прожити на пенсію, що надається державою, і починають цікавитися даними програмами.

Пенсійні накопичення учасника НПФ формуються за рахунок пен­сійних внесків, сплачених самим учасником, його роботодавцем або членами сім'ї, та інвестиційного доходу, отриманого в результаті ін­вестування коштів. Усі кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду (пенсійні внески та інвестиційний дохід), є власністю учасника НПФ незалежно від того, хто платив внески - сам учасник, його роботодавець або родичі. Тому ніхто ін­ший, крім учасника, не може розпоряджатися цими коштами. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватись його спадкоємцями. Додат­кову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною. Роз­мір пенсійних виплат з НПФ визначається, виходячи із суми накопи­чених коштів учасника, яка залежить від розміру пенсійних внесків, терміну їх накопичення та розподіленого інвестиційного доходу.

Українська пенсійна система і надалі продовжує перебувати під монопольним впливом солідарного пенсійного страхування. У цій си­стемі задіяні всі громадяни України незалежно від бажання та віку. Альтернатива у вигляді загальнообов'язкової накопичувальної систе­ми чи недержавних пенсійних фондів, в основі яких лежить індивіду­альний персоніфікований підхід, практично не діє. Між іншим, у біль­шості країн світу саме кошти, акумульовані в накопичувальній пенсій­ній системі, є вагомим джерелом інвестицій в економіку. Однак в Україні цей механізм використовується лише на 30 %.

Контрольні питання

1. Що таке страхування і страхова діяльність?

2. Які риси характеризують публічне страхування?

3. Які види страхування відповідно до чинного законодавства України існують?

4. Які форми має публічне страхування?

5. На яких принципах здійснюється публічне страхування в Ук­раїні?

6. Які функції притаманні публічному страхуванню в Україні?

7. Які існують форми публічного страхування?

8. У чому полягає зміст ощадної функції публічного страхування?

9. Які основні чинники характеризують соціальну функцію пу­блічного страхування?

10. Які правові ознаки має система загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування?

11. З яких джерел формуються надходження до Пенсійного фон­ду України?

12. У чому полягає відмінність між солідарною та накопичуваль­ною системами?

13. Що таке єдиний соціальний внесок?

14. Яким є порядок сплати страхових внесків до Пенсійного фон­ду України?

15. Що являє собою недержавний пенсійний фонд?

16. Хто може бути учасником недержавного пенсійного фонду?

17. Яку роль відіграє пенсійний контракт у сучасних умовах?

18. Які існують види недержавних пенсійних фондів?

19. У чому полягає специфічна особливість недержавного пен­сійного страхування?

20. Яку роль відіграє договір накопичувального страхування в су­часних умовах?