Правове регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі по­вної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году­вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старос­ті та в інших випадках, передбачених законом^[166].

Страхування - це один із найважливіших механізмів, який забез­печує дієву систему захисту майнових прав та інтересів громадян, під­приємців, підтримання соціальної стабільності суспільства, економічної безпеки держави, а також є важливим фінансовим інструментом регу­лювання національної економіки та потужним джерелом акумулюван­ня коштів для їх подальшого довготривалого інвестування у галузі економіки^[167]. Соціальне страхування не лише захищає працюючих, а й служить механізмом суспільних інвестицій, доходи від яких поверта­ються у вигляді покращення якості життя населення, стабільності сус­пільства, формування спонукальних мотивів до праці, освіти і підви­щення кваліфікації. Воно стало важливим засобом досягнення соці­альної злагоди в суспільстві, запобігання і зниження рівня бідності. Право працюючих на страхування набуло значення одного з найваж­ливіших прав людини і громадянина^[168].

В Україні найбільшого розвитку та правового забезпечення набуло обов’язкове державне соціальне страхування. Його принципи, загальні правові, фінансові та організаційні засади визначають Основи законодав­ства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року^[169]. Відповідно до ст. 1 Основ, державне соці­альне страхування - це система прав, обов’язків і гарантій, яка перед­бачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпе­чення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених зако­ном, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати стра­хових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадяна­ми, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування стано­вить цілісну систему прав, обов’язків і гарантій соціального захисту для надання матеріального забезпечення громадянам у випадках, передба­чених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцем та самими громадянами, а та­кож за рахунок бюджетних та інших джерел, визначених законом.

Правовою основою здійснення соціального страхування є, насампе­ред, Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, ряд спеціальних законів, якими визначаються окремі види соціального страхування, а також Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»^[170].

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування ґрун­тується на принципах:

• законодавчого визначення умов і порядку його здійснення;

• обов’язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудо­вого договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (творчі працівники, фізичні особи - підприємці);

• обов’язковості фінансування страховими фондами витрат, пов’я­заних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених законом з окремих видів загальнообов’язкового соціального страхування;

• державної гарантії реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

• забезпечення рівня життя не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій та інших виплат і допо­мог;

• цільового використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

• паритетності представників усіх суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального страхування в управлінні за загальнообов’язко­вим державним соціальним страхуванням.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані особи, страхувальники і страховики.

Застрахованими вважаються фізичні особи, на користь яких здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхуван­ня. До них належать особи, які працюють за трудовим договором, підприємці, самозайняті особи. Громадяни України, які працюють за кордоном та не застраховані в системі страхування країни, де вони працюють, мають право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати ними страхових внесків. Застраховані особи одержують свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним документом для всіх видів страхування і підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг і матеріальне забезпе­чення.

Страхувальниками є роботодавці та застраховані особи, які сплачують єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування. У деяких випадках застраховані особи не сплачують страхових внесків. Зокрема, при страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, внески сплачують лише роботодавці. Страхувальни­ки сплачують внески з коштів, які спрямовуються на оплату праці, або з доходу, який підлягає оподаткуванню.

Платники внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. підлягають обов’язковій реєстрації в Пенсійному фонді України шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страху­вальників. Розміри страхових внесків, а також об’єкти нарахування та сплати страхових внесків визначаються законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Особи сплачують єдиний страховий внесок до Пенсій­ного фонду, який перераховує відповідні кошти на рахунок фондів за­гальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до визначених законом пропорцій.

Страховиками є цільові страхові фонди з пенсійного страху­вання, страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатнос­ті та витратами, зумовленими похованням, страхування від нещас­них випадків та страхування на випадок безробіття і медичне стра­хування.

На страхові фонди покладено обов’язок щодо надання застра­хованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків. Вони є фінансовою системою за­гальнообов’язкового державного соціального страхування. Їх кошти не зараховуються до Державного чи місцевого бюджету. За рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування фінансуються: страхові пенсії, страхові допомоги у зв’язку з тимча­совою непрацездатністю, сім’ям з дітьми, у зв’язку з нещасним ви­падком на виробництві, різного роду страхові послуги.

Види загальнообов’язкового державного соціального стра­хування:

• пенсійне страхування;

• страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

• страхування від нещасного випадку на виробництві;

• страхування на випадок безробіття;

• медичне страхування.

Організаційно-адміністративне забезпечення такої діяльності (за винятком медичного страхування) на підставі профільних законів здійснюється відповідними фондами, а саме:

• Пенсійним фондом України (далі - ПФУ);

• Фондом соціального страхування з тимчасової втрати праце­здатності (далі - ФВП);

• Фондом соціального страхування від нещасних випадків на ви­робництві та професійних захворювань України (далі - ФНВ);

• Фондом загальнообов’язкового державного соціального страху­вання України на випадок безробіття (далі - ФБ).

Вказані фонди призначені для соціальної допомоги громадянам, які з певних причин опинились у скрутних життєвих умовах унаслі­док втрати заробітку. Основна розбіжність між вказаними фондами полягає в тому, що для ФВП, ФНВ та ФБ ймовірність настання страхового випадку менша 100 %, тоді як для ПФУ вона становить 100 %. При цьому в діяльності фондів відсутні будь-які регіональні, галузеві та інші розбіжності принципового характеру: учасниками фондів, а отже і застрахованими особами є усі без винятку праців­ники, за яких сплачуються страхові внески. За вказаної умови на­віть громадянство застрахованої особи не має значення.

Усі чотири фонди повинні мати спільні ознаки, насамперед:

• організаційно-правовий статус;

• структуру органів управління;

• підзвітність та підконтрольність.

Організаційно-правовий статус визначається наступними складо­вими. Згідно зі ст. 14 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями. Чинне законо­давство не містить прямого визначення цього терміну. Згідно з класи­фікацією інституційних секторів економіки України, некомерційна гос­подарська діяльність (некомерційні організації) - це самостійна систе­матична господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарю­вання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Слід підкреслити, що загальнообов’язкове державне соціальне страхування має значні переваги порівняно з недержавними формами страхування. Таке страхування є надійнішим, має ширше страхове по­ле, охоплює ширше коло осіб, більш прийнятне в разі коливань страхо­вих випадків, дешевше, не є капіталоємким, включає особливо небез­печні випадки, які залишаються за межами комерційного страхування. При обов’язковому соціальному страхуванні державою встановлю­ються умови, які визначають виплати, що можуть змінюватися і поліп­шуватися.

14.5.