Функції і принципи публічного страхування

Зміст, сутність і призначення страхування, як і інших категорій, розкривається через його функції. Поняття «функції» будь-якої катего­рії - це прояв її сутності в дії, тобто вираження суспільного призначення певної категорії.

Сучасна юридична наука не переймається проблемою ґрунтовних досліджень таких категорій, як функції та принципи страхування вза­галі і публічного страхування зокрема.

У науковій літературі та практиці страхування існують різні погляди щодо кількості та змісту функцій страхування. Одні авто­ри розглядають функції страхування як економічну категорію, а інші - як фінансову, залежно від економічного змісту майнового та особистого видів страхування. У найбільш загальному вигляді науковці виокремлю­ють такі функції страхуванн, як: ризикова; створення та використання страхових фондів (резервів); превентивна (попереджувальна); заощад­ження коштів; компенсаційна; репресивна; інвестиційна; контрольна^[151].

У цілому можна виокремити три точки зору на функції, що влас­тиві страхуванню^[152]. Відповідно до першої з них страхуванню як одній із самостійних ланок фінансової системи у повній мірі властиві основні функції категорії фінансів - розподільна та контрольна. Так, Л. О. Мо- тильов зазначав, що формування фонду державного страхування, його використання для виплат страхових відшкодувань та страхових сум страхувальникам, здійснення відрахувань на попереджувальні заходи, накопичення резервних фондів, отримання та розподіл прибутків - усе це відносини щодо розподілу засобів, які мають місце після першочер­гового розподілу національного прибутку. У цьому, на думку науковця, і полягає розподільна функція фінансів і страхування як їх складової.

Контрольна ж функція полягає у тому, що здійснення державного страхування безпосередньо пов'язане з контролем за схоронністю соціалістичної та приватної власності, а також що страхові організації контролюють дотримання страхувальниками протипожежних, зоотех­нічних, ветеринарних, агротехнічних правил, перевіряють умови збе­реження застрахованого майна, виявляють при цьому факти недбай­ливого ставлення^[153].

Ще одна позиція щодо функції страхування виходить із само­стійного значення страхування, якому належать власні специфічні функції. В. К. Райхер вважав основною функцією страхування від­шкодування втрат, які сталися внаслідок стихійних лих та нещасних випадків^[154].

Є. А. Ровінський стверджував, що страхуванню властиві такі функції: основна - відшкодування збитків, спричинених стихійним лихом та нещасним випадком, а також надання матеріальної допо­моги постраждалим громадянам та їх сім'ям; сприяння подальшо­му росту виробничих сил країни, розвитку усього народного госпо- дарства^[155].

Головною функцією страхування деякі дослідники вважають ри- зикову, обґрунтовуючи власну точку зору тим, що страховий ризик (чи ймовірність збитку) «безпосередньо пов'язаний з основним при­значенням страхування - надання грошової допомоги постраждалим господарствам. Саме в межах дії ризикової функції відбувається пе­рерозподіл грошової форми вартості серед учасників страхування у зв'язку з наслідками випадкових страхових подій»^[156].

Така позиція потребує уточнення з огляду на те, що функцією страхування є форма його виявлення, призначення чи роль страхуван­ня. А наявність ризику є характерною рисою страхових правовідно­син, тому можна стверджувати, що страховий ризик є не функцією, а ознакою страхових правовідносин.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування», страховий ризик - це певна ймовірна подія, на випадок настання якої провадиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настан­ня^[157].

1) розподільна функція, яка передбачає необхідність формування спеціалізованих страхових фондів та їх використання у випадку реалі­зації застрахованого ризику і настання явища, що вимагає відповідного відшкодування. Зокрема, з таких фондів покриваються витрати, пов'я­зані з життєдіяльністю непрацездатних осіб, що з певних обставин не беруть участі у трудовому процесі, або витрати, зумовлені народжен­ням та похованням;

2) відновлювальна, яка полягає у відшкодуванні збитку з втрати працездатності і збитку здоров'я за допомогою матеріального відшко­дування втрати заробітку, а також оплати послуг у зв'язку з лікуван­ням і реабілітацією;

3) ощадна функція, яка передбачає накопичення населенням ма­теріальних коштів до настання певної події в їх житті шляхом вклю­чення їх у виробничі витрати. Зокрема, матеріальними заощаджен­нями пенсійного фонду забезпечується належний рівень життя людей похилого віку;

4) контрольна функція, яка, як доводить Н. Б. Пацурія, має два про­яви. По-перше, завдяки зазначеній функції здійснюється цільове фор­мування та використання страхового фонду. По-друге, на підставі конт­рольної функції в суспільстві функціонує система органів державного нагляду за страховою діяльністю і здійснюється контроль за діяльністю суб'єктів страхового ринку^[158];

5) соціальна, яка полягає у забезпеченні потрібної структури трудо­вих ресурсів; зменшенні розриву в рівнях матеріального забезпечення працюючих і непрацюючих (безробітні, інваліди) громадян; сприянні ви­рівнюванню життєвого рівня різних соціальних груп населення, не залу­чених до трудового процесу; підтримці сформованого матеріального рівня застрахованого, якщо звичайне джерело доходу стає для нього не­доступним (захисна функція); забезпеченні застрахованим (і членам їх родин) покриття усіх витрат, достатніх для нормального протікання від- творювального циклу, що охоплює практично весь життєвий цикл, у ви­падку хвороби, старості, інвалідності, безробіття, вагітності (відтворю- вальна функція).

Однією з передумов подальшого розвитку публічного страхуван­ня є посилення його функцій через модифікацію діючих та виявлення нових.

Будь-яка галузь права ґрунтується на визначальних засадах, і тому важливим є визначення змісту базових галузевих принципів, у тому чис­лі у сфері публічного страхування.

У наш час, коли в державі страхові правовідносини взагалі, а особ­ливо інститут публічного страхування, набувають стійких темпів роз­витку, розширюється нормативно-правова база, неможливо обійти пи­тання, які саме принципи лежать в основі даного правового інституту. Адже саме від них залежить, в якому напрямку буде здійснюватись за­конодавча робота з утворення нових законопроектів, які в подальшому і будуть регулювати суспільні відносини у сфері публічного страхування.

Сьогодні інститут страхування ґрунтується на принципах, що скоре­говані з урахуванням нового законодавства, положень Конституції Ук­раїни та демократизації суспільних відносин. Відповідно до ст. 3. Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», публічне страхування здійснюється за наступними принципами:

1) законодавче визначення умов і порядку здійснення соціального страхування;

2) обов’язковість страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, пе­редбачених законом;

3) державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав;

4) обов’язковість фінансування Фондом витрат, пов’язаних із надан­ням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних по­слуг, в обсягах, передбачених цим Законом;

5) формування та використання страхових коштів на засадах солі­дарності та субсидування;

6) диференціація розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу;

7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

8) економічна заінтересованість суб'єктів страхування у поліпшенні умов і безпеки праці;

9) цільове використання коштів соціального страхування;

10) відповідальність роботодавців та Фонду за реалізацію права за­страхованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги^[159].

Світова практика страхової діяльності виробила чотири базисних принципи страхування, як стверджує Н. Б. Пацурія:

• принцип наявності майнового (страхового) інтересу, який ґрунту­ється на одній із найстаріших ідей страхування: страхування для осіб, які звертаються за страховим захистом, не може слугувати засобом збагачення;

• принцип найвищої довіри сторін. Закон України «Про страхування» містить у собі норму, завдяки якій зазначений принцип реалізується у вітчизняному законодавстві. Так, ст. 21 Закону передбачає, що при укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний надати ін­формацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;

• принцип наявності причинно-наслідкового зв'язку між збитком і подією, яка його викликала;

• принцип відшкодування в обсягах реального збитку або відшко­дування фактичних збитків, за яким відшкодована страховиком сума повинна поновити страхувальника, майновим інтересам якого було зав­дано збитків, саме в такому майновому стані, в якому він перебував до настання страхового випадку^{[160] [161].}

Система соціального страхування практично від початку виникнен­ня будується на страхових принципах. Це означає, що за рахунок внес­ків підприємств, установ, організацій (роботодавців), а також за рахунок внесків самих громадян, на обов’язкових засадах формуються цільові грошові фонди з метою їх використання на виплати громадян у випад­ках втрати ними працездатності. Страхові принципи забезпечення соці­альних гарантій населенню є загальноприйнятими і визнаними у світі. Вони вважаються найефективнішими. Йдеться про притаманну стра­хуванню так звану попередню солідарну розкладку шкоди (втрат) пев­ного кола осіб на сукупність залучених до цього процесу осіб. Накопи­чення коштів є необхідним через існування соціальних ризиків, пов’я­заних із втратою людиною працездатності, роботи і доходів.

Під соціальними ризиками маються на увазі:

• за соціальним страхуванням від нещасного випадку - обставини, внаслідок яких може статися нещасний випадок або професійне захво­рювання;

• за соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою пра­цездатності - обставина, внаслідок якої застрахована особа або члени її сім’ї можуть тимчасово втратити засоби існування та потребувати ма­теріального забезпечення або надання соціальних послуг згідно із Зако­ном «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»¹⁶¹.

Але наявність абстрактного ризику сама по собі ще не приводить до використання накопичених коштів. Механізм соціального захисту включається в разі страхового випадку - подія, з настанням якої ви­никає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпе­чення або соціальних послуг, передбачених законами України за окре­мими видами загальнообов’язкового державного страхування^{[162] [163]. Най­важливішими з них є: хвороба (необхідність лікування), професійне захворювання, травмування через нещасний випадок на виробництві, безробіття, досягнення пенсійного віку, смерть годувальника. Відповід­но до перелічених випадків, як правило, держава структурує систему соціального страхування, створюючи відповідні грошові фонди.}

Зміст відносин між учасниками страхового процесу розкрива­ється в базових принципах соціального страхування, прийнятих Міжнародною організацією праці (МОП), основними з яких є такі: всезагальний та обов’язковий характер соціального страхування, доступність у реалізації соціальних гарантій; поєднання обов’язково­го та добровільного видів соціального страхування; державна га­рантія стабільності системи, рівня виплат по обов’язковому стра­хуванню, забезпечення демократичності в управлінні; обов’язко­вість фінансової участі застрахованих осіб і роботодавців, в окре­мих випадках - залучення державних субсидій; зацікавленість широкого кола осіб в тому чи іншому виді забезпечення на основі соціального страхування; рівність усіх застрахованих з точки зору зобов’язань з фінансування видатків та отриманих у результаті прав і гарантій^[164].

Медичне страхування як вид публічного страхування ґрунту­ється на чотирьох основних принципах: охоплення всього населення; повний захист, який передбачає гарантії незалежно від ризику; єдина система, що вимагає централізованого національного управління; уз­годженість вигод, за яких пропозиція відповідає потребам^[165].

Говорячи про принципи публічного страхування, слід зупинитись на загальноправових принципах гуманізму, рівності громадян перед зако­ном, демократизму, законності, справедливості.

Публічному страхуванню як інституту фінансового права притаманні загальногалузеві принципи цього права:

1) принцип законності, який означає необхідність дотримання ви­мог фінансово-правових норм усіма учасниками правовідносин у сфері публічного страхування;

2) принцип гласності, основи якого закладено в Конституції Украї­ни, де передбачене обов’язкове оприлюднення будь-яких нормативно- правових актів, які регулюють пр ава, свободи та обов’язки людини та громадянина;

3) принцип пріоритету публічних інтересів у правовому регулю­ванні відносин у сфері публічного страхування;

4) соціальне спрямування правовідносин у сфері публічного стра­хування. Сутність даного принципу зводиться до того, що страховій охороні при обов’язковому страхуванні підлягають найбільш пріоритет­ні сфери суспільного життя (страхування від тимчасової втрати праце­здатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захво­рювань, страхування на випадок безробіття, пенсійне страхування);

5) принцип плановості, який виражається в тому, що діяльність держави та органів місцевого самоврядування з формування, розподілу та використання фінансових ресурсів, необхідних для організації публіч­ного страхування, здійснюється на підставі фінансових планів, розроб­лених у відповідності до державних місцевим програм, а також інших форм фінансового планування, до яких відноситься і затвердження бюджетів різних рівнів.

Публічному страхуванню як самостійному фінансово-правовому інституту поряд із загальногалузевими принципами притаманні і спе­ціальні принципи, які розкривають його сутність та визначають місце в системі соціально-економічних відносин. Отже, публічне страху­вання відрізняють такі принципи:

1) виникнення в силу закону. Відповідно до цього принципу публіч­не страхування встановлюється законом, відповідно до якого страхо­вик зобов’язаний застрахувати зазначені в законі об’єкти, а страху­вальники - вносити належні страхові платежі;

2) принцип обов’язковості, який полягає в тому, що публічне стра­хування виникає в силу імперативної вказівки закону і не пов’язане з можливістю сторін здійснити вільне волевиявлення щодо вступу у страхові правовідносини, сторони повинні виконувати приписи закону, за відхилення від яких настає юридична відповідальність;

3) принцип універсальності. Універсальність публічного страхуван­ня полягає втому, що воно виникає автоматично, незалежно від волі учасників страхових правовідносин. Наявності об’єкта, що підлягає обов’язковому страхуванню, достатньо для того, щоб він вважався за­страхованим. Публічне страхування не обмежене терміном дії. Воно діє протягом усього періоду, поки застрахована особа знаходиться у трудових відносинах зі страхувальником;

4) принцип нормування страхових сум у сфері публічного страху­вання, який полягає у тому, що в законі встановлюється розмір стра­хових сум, які підлягають виплаті при настанні страхового випадку. На­приклад, диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхо­вого стажу та розміру заробітної плати (доходу);

5) принцип цільового використання страхових коштів у сфері публіч­ного страхування, яке зумовлено обов’язками держави перед страху­вальниками за соціальним забезпеченням, тобто адресність.

Підсумовуючи, можна зазначити, що публічному страхуванню як ланці фінансової системи притаманні майже всі загальногалузеві прин­ципи фінансового права (принцип законності, гласності, пріоритетності пу­блічних інтересів над приватними, соціальної спрямованості, плановості). Проте його вирізняють і спеціальні принципи, такі як: виникнення в силу закону, обов’язковість, універсальність, нормованість та адресність.

З огляду на вказане, значущою є необхідність чіткого закріплення функцій та принципів страхування в нормативних актах, що дозволить кожному учаснику страхових правовідносин визначити для себе загальні підстави, на яких буде ґрунтуватися страхування. Тому вітчизняне за­конодавство в галузі страхування потребує подальшого вдосконалення, оскільки, ґрунтуючись лише на чітко сформульованих поняттях, можна досягти надійного правового захисту.

Отже, законодавцям, науковцям та практикам слід переглянути принципи, ознаки та функції страхування. Реалізація фінансово-правової природи страхових відносин надасть можливість не лише упорядкувати страхове законодавство, а й підвищити рівень страхового обслуговуван­ня в Україні.

14.4.