§ 3. Методи фінансового контролю

Метод фінансового контролю - це сукупність засобів і прийомів здійснення контрольних функцій. Слід зазначити, що аналіз методів фінансового контролю ґрунтується на досягненнях як фінансового права, так і деяких суміжних наук (адміністративного права, статисти­ки, бухгалтерського обліку, логіки).

Застосування тих чи інших методів насамперед залежить від ком­петенції органу контролю, поставлених перед ним цілей та завдань, моменту проведення фінансового контролю.

Основними методами фінансового контролю є: спостереження, реєстрація та облік, обстеження, аналіз, перевірка, ревізія та фінансо­во-економічна експертиза. Всі вони конкретизуються в різних відомчих документах, що регламентують проведення контролю (методиках, правилах, інструкціях тощо).

Розглянемо докладніше основні з них.

1. Спостереження (моніторинг) загальне, цілеспрямоване та сис­тематичне відстеження фінансової діяльності підконтрольного суб’єкта (зазвичай здійснюється «на відстані», без втручання в його дії). З дея­кими застереженнями можна вважати спостереженням і діяльність з фінансового моніторингу (державного та первинного) відповідно до вимог Закону України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

2. Реєстрація та облік є досить специфічним фінансово-конт­рольним квазіметодом, сфера застосування якого головним чином обмежується реалізацією органами контролю наданої ним компетенції в частині реєстраційно-облікової діяльності щодо підконтрольних суб’єктів (наприклад, платників податкових платежів або предметів оподаткування) чи в інших випадках, визначених чинним законодав­ством. Отже, поряд з реєстраційною (дереєстраційною) роботою цей метод передбачає здійснення аналітичної діяльності, а також створен­ня (ведення) відповідної інформаційної бази.

3. Обстеження проводять здебільшого у процесі попереднього контролю.

Спеціальними прийомами, що застосовують під час обстеження, є опитування та анкетування.

У разі виявлення в процесі обстеження якихось негативних резуль­татів орган контролю ухвалює рішення про проведення в подальшому перевірки або ревізії.

4. Аналіз проводять заданими звітності (поточноїчи за визначений період), застосовуючи такі статистичні методи, як індексний, а також метод середніх і відносних величин. Аналітичній діяльності підлягають основні фінансово-економічні характеристики об’єкта контролю, що дає змогу виявити неявні порушення фінансової дисципліни та їх при­чини. Особливо ефективним при цьому є такий фінансово-економічний прийом, як порівняння.

5. Перевірка полягає в обстеженні та вивченні фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств, установ, організацій або їх структур­них підрозділів.

Можна виділити різновиди перевірок залежно від таких підстав класифікації:

1) організаційна ознака:

- планові (внесені у встановленому порядку до плану роботи ор­гану контролю);

- позапланові (здійснюються деякою мірою раптово, поза планом, несподівано для підконтрольного суб’єкта). Для їх проведення потріб­на наявність вагомих підстав, установлених чинним законодавством: у разі надходження скарг громадян чи Іншої інформації про порушен­ня фінансової дисципліни, недогляд у роботі, що потребують невід­кладної перевірки; за вимогою компетентних державних органів (зо­крема, вказівки вищестоящого фінансового органу);

2) підстава призначення:

- первинні;

- повторні (проводяться через певний час після первинної фінан­сової перевірки у разі визнання її такою, що проведена неякісно, або з метою контролю за усуненням виявлених порушень. Таку перевірку проводять з тих самих питань і за той самий проміжок часу, що і пер­винну);

- додаткові (здійснюють для з’ясування питань, які не ставилися перед первинною чи повторною перевіркою, а переважно виникають у зв’язку з новими обставинами);

3) обсяг:

- повні (є всеохоплюючІ, перевірці підлягають усі напрями фінан­сово-господарської діяльності);

- комплексні (їх зазвичай проводить група фахівців, вивчаючи широке коло взаємопов’язаних питань).

- часткові (неповні), під час яких досліджують окремі «ділянки» фінансово-господарської діяльності. їх різновидом є тематичні (або ці­льові) перевірки, що спрямовані на з’ясування певного кола питань, дослідження визначеної тематики роботи, охоплюють окремий напрям діяльності суб’єкта, який перевіряється, чи конкретний тип операцій;

4) повнота охоплення:

- суцільні (фронтальні, тотальні), під час яких вивчаються абсо­лютно всі документи та облікові записи за обраний проміжок часу;

- вибіркові (перевірці підлягає не весь суб’єкт, а його конкретний структурний підрозділ чи окремий напрям діяльності, виділений за певним принципом);

5) місце проведення:

- виїзні (здійснюють за місцем розташування об’єкта контролю);

- невиїзні (камеральні), проводять за місцем дислокації органу фінансового контролю;

6) характер контрольованих показників:

- формальні, за яких перевіряється правильність оформлення доку­ментів (наприклад, з’ясовуються дійсність підписів та печаток, наявність підчищень і виправлень, правильність заповнення реквізитів тощо);

- арифметичні (зводяться до оцінювання правильності математич­них розрахунків і таксувань);

7) характер суб’єктів контролю:

- позавідомчі (покладаються на органи іншого міністерства чи відомства стосовно організації, яку перевіряють);

- міжвідомчі (здійснюють органи декількох міністерств або ві­домств);

- відомчі (внутрішні, їх проводять у рамках того самого міністер­ства чи відомства, але працівники вищого рівня, вищої організації). Вони можуть здійснюватися як в апараті міністерства і центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органах, так і на підпри­ємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління конкретного міністерства).

Окремо слід виділити інвентаризацію та «зустрічну» перевірку (за якої первинні документи або звітні дані зіставляються (стикуються) з аналогічними або взаємопов’язаними даними підприємства-контр- агента або вищої за ієрархією юридичної особи). Інвентаризація (від лат.

У певних випадках проведення інвентаризації є імперативною ви­могою. Так, Інструкція про інвентаризацію основних засобів, немате­ріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (затверджена наказом Мінфіну України від 11 серпня 1994 р. № 69) встановлює, що, зокрема, проведення інвен­таризаціє є обов’язковою:

- при приватизації майна державного підприємства, при переда­ванні його майна в оренду, а також у разі перетворення його на акціо­нерне товариство;

- при зміні матеріально відповідальних осіб (на день приймання- передавання справ);

- за судовим рішенням;

- у разі ліквідації підприємства;

- при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення);

- у разі техногенних аварій, пожеж чи стихійного лиха (на день після закінчення цих явищ).

6. Ревізія (від лат. revisio - перегляд) - найважливіший метод фі­нансового контролю, що вирізняється найбільшою дієвістю, макси­мально можливою глибиною та повнотою. Ревізію слід віднести до наступного контролю.

Цей метод фінансового контролю здійснюють спеціально утворені державні органи. Ревізія спрямована на виявлення фактів порушення законності, вірогідності та доцільності. Для цього аналізується фінан­сово-господарська документація на предмет правильності ведення бухгалтерського обліку, збереження коштів і матеріально-технічних ресурсів, своєчасності і повноти звітності.

Ревізор наділяється певними правами:

- перевіряти плани, кошториси, грошові, бухгалтерські та інші до­кументи, наявність грошей і цінностей, а в разі виявлення підроблень та інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до за­кінчення ревізії;

- перевіряти правильність списання сировини, палива, інших ма­теріальних цінностей, тепло- та електроенергії на витрати виробни­цтва; повноту оприбуткування готової продукції;

- вимагати від керівництва суб’єкта, що перевіряється, проведення контрольного обмірювання виконаних робіт;

- вимагати проведення інвентаризації основних фондів, товарно- матеріальних цінностей, перевірки грошових коштів, у разі потреби опечатувати каси, склади, архіви;

- одержувати від інших підприємств, установ і організацій, фізич­них осіб-підприємців довідки і копії документів, що пов’язані з опе­раціями, які перевіряють;

- отримувати від посадових осіб усні та письмові пояснення.

Ревізія проводиться згідно з її програмою та у встановлені строки. Виявлені факти порушень і зловживань, їх причини, винні особи, роз­мір заподіяної матеріальної шкоди повинні висвітлюватися точно та неупереджено.

Ревізор зобов’язаний:

- додержуватися Конституції України, законів України та вимог інших нормативних актів;

- у разі виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізії, а також повідом­ляти щодо них державні органи та органи, уповноважені управляти державним майном;

- негайно повідомляти правоохоронні органи про вилучення до­кументів у зв’язку з їх підробленням або виявленням зловживань;

- забезпечувати додержання комерційної та службової таємниць.

Неприпустимим є встановлення ревізором неділових (неформаль­них) стосунків з працівниками, діяльність яких перевіряється. За не­виконання або неналежне виконання ревізорами своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарноїта кримінальної відповідальності.

Що ж стосується класифікації ревізій, то вона в основному іден­тична класифікації фінансових перевірок (з деякими незначними за­стереженнями). Наприклад, можна виокремити такий підвид позапла­нової ревізії, як ревізія, призначена за постановою органів, що про­водять досудове розслідування, або прокурора.

Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати ЗО робочих днів, позапланової виїзної ревізії- 15 робочих днів. Про­довження їх строків можливо лише за рішенням суду на строк, що не перевищує: 15 робочих днів - для планової та п’ять робочих днів - для позапланової ревізії.

Планова ревізія проводиться не частіше одного разу на календарний рік. Право на її проведення надається лише у тому разі, коли до під­контрольної установи не пізніше ніж за десять днів до початку ревізії надіслано письмове повідомлення, у якому зазначаються дати її по­чатку та закінчення.

За результатами ревізії складається акт. Керівник органу, що при­значив ревізію, зобов’язаний у тижневий строк розглянути її результа­ти і вжити заходів щодо усунення виявлених порушень, відшкодуван­ня завданого матеріального збитку, притягнення до відповідальності винних осіб, усунення причин та умов, що спричинили порушення фінансової дисципліни.

7. Фінансово-економічна експертиза. Здійснення експертно-ана­літичної діяльності, що забезпечує контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних та валютних ресур­сів під час здійснення загальнодержавних програм, належить до ком­петенції Рахункової палати України. За дорученням Верховної Ради України вона зобов’язана проводити експертизу і давати висновки щодо проектів:

- Державного бюджету України (на конкретний рік), обґрунтова­ності його дохідної та видаткової частин щодо обсягів державного внутрішнього та зовнішнього боргу та дефіциту Державного бюджету України, затверджених законом;

- законодавчих та інших нормативних актів з питань бюджетно- фінансової та грошово-кредитної систем;

- міжнародних договорів України, що стосуються витрат з Держав­ного бюджету України;

- загальнодержавних цільових програм, які фінансуються з бюдже­тів або на які передбачено додаткове фінансування з Державного бю­джету України;

- програм Кабінету Міністрів України, на фінансування яких ви­користовуються кошти Державного бюджету України.