§ 2. Види фінансового контролю

Фінансовий контроль вирізняється своїм різноманіттям, його здій­снення віднесено до повноважень широкого кола контролюючих орга­нів. У теорії фінансового права склалися різні критерії класифікації фінансового контролю.

З урахуванням наведених чинників фінансовий контроль розрізня­ється залежно від такого.

1. Часу проведення. Виходячи з темпоральної характеристики, можна розмежувати фінансовий контроль на: а) попередній (профілак­тичний); б) поточний (оперативний); в) наступний (підсумковий).

Попередній фінансовий контроль передує здійсненню фінансово- господарських операцій. Він здійснюється «до» ухвалення управлін­ського рішення, на стадії складання, розгляду та затвердження про­ектів бюджетів, кошторисів, планів, договорів. Його основна мета-за­побігання порушенням фінансових нормативно-правових актів. При цьому діяльність органів фінансового контролю спрямовується на своєчасне попередження незаконного і нераціонального використання коштів. Належне проведення попереднього фінансового контролю дає змогу досягти максимально позитивного ефекту, адже він дозволяє взагалі уникнути порушень фінансової дисципліни.

Поточний фінансовий контроль проводять упродовж короткого відрізі у часу, безпосередньо у процесі здійснення господарських та фінансових операцій. Його ще можна назвати оперативним завдяки гнучкості та своєчасності. Зазвичай такий контроль є повсякденним, постійним. Широке застосування поточного контролю дає змогу вияви­ти помилки і зловживання, що їх припустилися як на стадії поперед­нього контролю, так і безпосередньо в процесі здійснення фінансово- господарської операції.

Наступний фінансовий контроль проводять після завершення кон­кретної фінансово-господарської операції або закінчення певного звітного періоду (наприклад, фінансового року). Такий контроль є сво- 66 єрідним останнім «рубежем», перешкодою на шляху порушенням. Він дає змогу виявити недогляди, що їх припустилися під час попередньо­го та поточного контролю, і, як правило, відрізняється поглибленим та всеосяжним підходом до вивчення фінансово-господарської діяльнос­ті контрольованого суб’єкта, має комплексний характер. Основними напрямами наступного контролю є такі: аналіз виконання планів і бюджетів; перевірка кошторисів, звітів та балансів; вивчення на пред­мет законності рішень органів управління суб’єкта, який перевіряєть­ся; виявлення випадків незбереження майна; визначення шляхів усу­нення порушень фінансової дисципліни та виключення їх в майбут­ньому; вжиття дієвих заходів щодо відшкодування завданої шкоди.

2. Суб’єкта, що здійснює контроль. Керуючись цим критерієм, можна виділити фінансовий контроль: а) державний; б) муніципальний; в) суспільний; г) аудиторський.

Державний фінансовий контроль здійснюють органи держави, які наділені відповідною компетенцією, уповноважені на здійснення контрольних дій. Це органи:

- загальної компетенції - Президент України, Верховна Рада Укра­їни, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Мінфін України;

- спеціалізованої компетенції - спеціально створені для здійснен­ня фінансового контролю (Державна казначейська служба України, Міністерство доходів і зборів України, Рахункова палата, Державна фінансова інспекція України, Державна служба фінансового моніто­рингу України, Пенсійний фонд України, Державна пробірна служба України тощо).

Як державний, так і муніципальний фінансовий контроль може бути (залежно від сфери дії) надвідомчим, міжвідомчим та внутріш­ньовідомчим.

Муніципальний фінансовий контроль здійснюють органи місцево­го самоврядування.

Суспільний фінансовий контроль є незалежним від органів влади. Він здійснюється самоорганізованими представниками громадськості (зокрема, репрезентантами трудових колективів або громадського са­моврядування) на добровільній та безоплатній основі. Його результа­тивність є доволі низькою. Наведена властивість спричинена декіль­кома обставинами: по-перше, необхідністю включення до складу групи контролю досвідчених фахівців-фінансистів; по-друге, можли­вістю відмови адміністрацією у доступі на територію об’єкта, який громадськість має намір перевірити, а тим більш в його службові та інші приміщення; по-третє, спеціальним режимом доступу до доку­ментів, які потрібно дослідити з метою ефективного фінансового контролю (зазвичай вони містять банківську, податкову, службову та­ємницю). Тому, зважаючи на окреслені чинники, а також «слабкість» існуючих громадських інститутів та відсутність дієвого правового механізму, цей різновид фінансового контролю в сучасних вітчизняних реаліях задіюється досить рідко і до того ж «стихійно».

Аудиторський фінансовий контроль є незалежним професійним фінансовим контролем і здійснюється аудиторами (фізичними особами) та аудиторськими фірмами.

3. Сфери фінансової діяльності. Спираючись на предметно-функціо­нальну ознаку, фінансовий контроль можна диференціювати на: а) бю­джетний; б) податковий; в) валютний; г) банківський; г) страховий тощо.

Вирізнення перелічених різновидів фінансового контролю фактич­но залежить від того, у якому фінансово-правовому сегменті безпо­середньо його здійснюють, тобто від конкретних підгалузей та інсти­тутів Особливої частини фінансового права.

4. Джерел інформації. Виходячи із цієї підстави, фінансовий контроль можна диференціювати на фактичний (реальний) та документальний.

Фактичний фінансовий контроль полягає у вивченні реального стану об’єкта, що перевіряється. При цьому встановлюється дійсна наявність грошових і матеріальних ресурсів, здійснюються огляд та вимірювання в натурі, аналізуються одержана інформація та норма­тивні документи на предмет їх відповідності, зіставляються реальні та облікові параметри.

Документальний фінансовий контроль - це перевірка та аналіз первинних документів (у тому числі технічних носіїв інформації"), що містять відомості про рух коштів (бухгалтерських та статистичних звітів, кошторисів тощо).

Фактичний та документальний контроль існують не ізольовано, а доповнюють один одного. Так, за наявності належних підстав до­кументальна ревізія може бути доповнена фактичною перевіркою 68

(проведенням контрольного вимірювання, зняттям залишків матері­альних цінностей та ін.).

5. Періодичності (частоти) проведення. Цей критерій дає змогу, враховуючи інтенсивність та регулярність контрольної діяльності, по­діляти фінансовий контроль на: а) постійний (його ще можна позна­чити як повсякденний); б) систематичний; в) епізодичний (здебільшо­го цей різновид контролю має разовий характер та є спонтанним для підконтрольного суб’єкта).

6. Форми проведення. За цією підставою можна виділити обов’язковий (імперативний) та факультативний (ініціативний) фінансовий контроль.

Обов’язковий фінансовий контроль проводять у випадках, якщо чинне законодавство містить відповідну вимогу, або на реалізацію рішення компетентного державного органу.

Для проведення факультативного фінансового контролю основним є елемент ініціативи («волевиявлення»), тобто контрольна діяльність здійснюється згідно із самостійним та добровільним рішенням суб’єктів господарювання.

7. Фаховості контролюючого суб'єкта. Залежно від наведеного критерію виділяють кваліфікований (спеціалізований) та непрофесій­ний фінансовий контроль. Зазвичай усі його різновиди, за винятком суспільного, належать до фахового контролю. Зазначена обставина є цілком природною з огляду на специфіку сфери контролю, адже фі­нансову діяльність забезпечують високоінтелектуальні працівники, що мають спеціальну освіту та досвід роботи.

Наведена класифікація фінансового контролю не є вичерпною. На­приклад, можна розрізняти його види залежно від обсягу, повноти охоплення, підстав призначення тощо. Докладніше зазначені критерії класифікації розглядаються в наступному підрозділі підручника (на прикладі такого методу фінансового контролю, як перевірка).