Предмет і метод фінансового права

Конституція України передбачає належну реалізацію функцій дер­жави і органів місцевого самоврядування та фінансове забезпечення со­ціальних стандартів життя, закріплених у Конституції України та інших нормативно-правових актах.

Визначальною умовою належного здійснення діяльності щодо за­безпечення інтересів та потреб суспільства є її матеріальне (фінансо­ве) забезпечення. Кожний нормативно-правовий акт чи рішення пуб­лічної адміністрації ризикують втратою своєї дієвості без встановлен­ня джерел матеріального забезпечення реалізації своїх положень.

Отже, можна констатувати, що належна реалізація загальносуспіль­них потреб та інтересів шляхом здійснення державою своїх функцій можлива лише за умови їхнього матеріального (грошового) забезпе­чення. У свою чергу, об’єктивна потреба населення, держави в цілому та її регіонів у матеріальних ресурсах зумовлює здійснення фінансової діяльності, спрямованої на відчуження частини валового внутрішнього продукту (ВВП) у розпорядження держави.

Важливість суспільних відносин, спрямованих на матеріальне (гро­шове) забезпечення громадських (загальнодержавних) інтересів, обу­мовлює необхідність їх правового регулювання. Сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у про­цесі фінансової діяльності держави, являє собою фінансове право.

Категорією «фінансове право» позначають впорядковану сукуп­ність (систему) правових норм^[23].

Правова природа цієї сукупності - дискусійне питання, яке активно досліджується в юридичній науці. Як відомо, критеріями відмежування однієї галузі права від іншої є предмет та метод правового регулю­вання. Дане твердження є досить дискусійним, оскільки в юридичній науці здавна співіснують різні точки зору на проблему галузевої дифе­ренціації права.

Інший підхід висунутий у працях тих авторів, які, не заперечуючи в принципі значення предмета для галузевої диференціації права, на перший план виводять метод регулювання, тобто визначений набір прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на суспільні відносини^[25].

Ще одна група дослідників займає в даному питанні компромісну позицію, вважаючи предмет та метод взаємопов’язаними та взаємо- зумовленими критеріями поділу права на галузі^[26].

Третя точка зору вважається більш переконливою, і тому візь­мемо її за основу.

Отже, фінансове право слід розглядати як галузь публічного права, самостійність якої визначається специфікою предмета пра­вового регулювання та особливостями реалізації методу.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу, ви­користання та контролю публічних фінансових ресурсів (фон­дів грошових коштів) у процесі діяльності держави (органів державної влади) та органів місцевого самоврядування.

Критерієм відмежування фінансово-правових відносин від інших ви­дів відносин, що також мають грошовий характер, є те, що однією зі сто­рін таких відносин є саме держава, яка повинна виражати і забез­печувати реалізацію публічних фінансових потреб та інтересів.

Відмежування фінансового права як галузі публічного права та­кож здійснюється за методом правового регулювання.

Як відомо, метод правового регулювання - це юридичні прийоми та способи впливу на учасників правових відносин.

Основним методом фінансового права виступає метод владних приписів, притаманний і іншим галузям публічного права. Крім методу владних приписів, за сучасних умов все більшого застосування набувають і інші методи регулювання фінансово-правових відносин: метод погодження, метод реко­мендації і т. д.

Фактичним матеріалом для фінансового права є законодавство, фінансові програми і плани діяльності влади, дані економічної науки та інших правових наук, матеріали статистичних досліджень у га­лузі бюджетної, податкової та іншої фінансової злочинності, наслідки конкретних соціологічних досліджень.

Крім того, фінансове право можливо розглядати як галузь законо­давства, як науку та навчальну дисципліну.

Фінансове право як галузь законодавства - це сукупність нор­мативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері мобі­лізації (формування, утворення), розподілу (перерозподілу), вико­ристання і контролю централізованих та децентралізованих фондів коштів.

Фінансове право як наука представляє собою сукупність положень, правові доктрини щодо фінансового права як галузі права. Науці фінан­сового права властиві певні особливості:

• вона є суспільствознавчою наукою, а тому може піддаватися всіляким деформаціям;

• вивчає такі фінансово-правові відносини, які за своєю природою відносяться до публічних, що мають місце тільки у сфері державних фінансів. У сфері приватних фінансів, де відносини відображають рів­ноправність їх суб'єктів, діють норми цивільного права.

Серед основних представників науки фінансового права в різні іс­торичні періоди можна назвати наступних дослідників. Вчені 19-го століття - М. М. Сперанський («План фінансів», 1810 р.), М. І. Тур- генєв («Досвід теорії податків», 1818 р.), М. Ф. Орлов («Про держав­ний кредит», 1832 р.), І. Я. Горлов («Теорія фінансів», 1841 р.) - закла­ли підвалини фінансової науки.

У другій половині 19-го - на початку 20-го ст. дослідження у сфе­рі фінансів здійснювали такі видатні вчені, як В. Лєбєдєв, В. Тарасов, С. Іловайський, Д. Львов, І. Янжул, які вивели фінансове право на нову площину і сприяли його виділенню в окрему правову галузь.

У 20-му ст. розвиток бюджетного права здійснювався завдяки працям А. М. Гурвича («Бюджетне право за законодавством РСФСР», 1918 р.), А.

У 1940 році було опубліковано перший підручник з фінансового права, тоді ж з'явилася і надзвичайно важлива праця Ю. А. Ровинсь- кого «Предмет радянського фінансового права».

У 50-60-х роках минулого століття було завершено розробку со­ціалістичного фінансового права з чітким акцентом на дослідженні питань бюджету, бюджетних відносин та бюджетного процесу. Най­більший внесок у розвиток бюджетного права зробили Л. К. Воро­нова, В. В. Безчеревних, М. М. Піскотін, Н. І. Хімічева, С. Д. Ципкін, М. В. Карасьова, О. М. Горбунова, Н. А. Куфакова.

Перехід до ринкової економіки спричинив переосмислення зна­чення фінансово-правового регулювання, що знайшло відображен­ня у робот ах таких вчених, як: Л. К. Воронова, П. С. Пацурківсь- кий, М. І. Кучерявенко, Л. А. Савченко, Є. О. Алісов, І. Б. Заве- руха, Є. В. Карманов, С. Т. Кадькаленко, О. П. Орлюк, А. А. Не- чай, Н. Ю. Пришва, О. В. Щербанюк, Т В. Сараскіна, О. П. Гет­манець, Г Ф. Фомін та багато інших^[27].

Наука фінансового права, використовуючи дані фінансової науки, вивчає правову форму фінансової діяльності держави і відносини, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, досліджує вплив цієї правової надбудови на економічний базис. Фінансове право як навчальна дис­ципліна є обов'язковою складовою навчального процесу з підготовки юристів, правоохоронців, економістів, фінансистів широкого кола спе­ціалізації. Вивчення фінансового права надає знання фінансового зако­нодавства та вміння аналізувати і вирішувати складні питання, що ви­никають у процесі фінансової діяльності держави.

Отже, фінансове право - це сукупність правових норм, що ре­гулюють суспільні відносини щодо формування, розподілу, викорис­тання та контролю публічних фінансових ресурсів (централізова­них і децентралізованих грошових фондів держави та органів міс­цевого самоврядування) з метою забезпечення належної реалізації публічних потреб.

2.2.