1.1. Предмет i метод податкового права

Сучасне податкове право стрімко розвивається, в результаті чого конкретизується предмет правового регулювання податкових відносин, оновлюються його внутрішні інститути. Після вступу в дію Податкового кодексу правове регулювання податкових відносин поповнилося багатьма новими об’єктами, методами, механізмами, способами, принципами.

Податкові відносини виключно важливі для життєдіяльності всієї держави, тому повинні всебічно регулюватися правовими нормами. Системна організація цих норм, знаходячи закріплення в нормативних фінансових актах різного територіального рівня, утворює податкове право.

Всі галузі та підгалузі права відрізняються між собою насамперед за предметом правового регулювання. Тому, щоб визначити поняття податкового права необхідно виявити специфіку суспільних відносин, що становлять його предмет. Предмет правового регулювання утворює, як правило, відносини, які характеризуються наступними ознаками:

стійкістю і повторюваністю, що дає законодавцю можливість з достатньою точністю фіксувати правовідносини суб’єктів;

здатністю до зовнішнього правового контролю;

знаходженням в правовому полі, тобто під юрисдикцією права.

Принципове значення для виявлення кола суспільних відносин, що становлять предмет податкового права має ст. 1 Податкового кодексу.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема:

1) визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні,

2) порядок їх адміністрування,

(адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи – це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що

- визначають інституційну структуру податкових та митних відносин,

- організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об’єктів оподаткування,

- забезпечують сервісне обслуговування платників податків,

- забезпечують організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом)

3) платників податків та зборів, їх права та обов’язки,

4) компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків,

5) відповідальність за порушення податкового законодавства.

Специфіка відносин, регульованих нормами податкового права полягає в тому, що вони складаються в особливій сфері життя суспільства – фінансовій діяльності держави і місцевого самоврядування, спрямованої на акумулювання грошових коштів в дохід публічних суб’єктів.

Податкове право має певні закономірності, які впливають на виникнення, функціонування або припинення податкових відносин. Складна сукупність об’єктивних закономірностей, яка властива податковому праву, дозволяє розглядати предмет податкового права як сукупність однорідних відносин, які складаються між державою, платниками податків та іншими особами з приводу встановлення, введення та справляння податків в дохід держави, здійснення податкового контролю та притягнення до відповідальності за вчинення податкового правопорушення.

Тож, предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети у формі податків, зборів, платежів.

Предмет регулювання охоплює сукупність певних, специфічних відносин, що дає змогу виділити їх із загальної маси фінансових відносин. Їх особливістю є pyx грошей у власність держави та територіальних громад знизу вгору (від платника в бюджет) у формі податків та зборів.

Відносини щодо розподілу цих коштів, виділення їx на задоволення державних потреб (тобто pyx зверху вниз) не с предметом податкового права, хоча й регулюються фінансовим правом.

Характерною рисою податкових відносин є їх майновий характер.

У податкових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами, простежуються державно-владна та майнова сторони.

Відносини з приводу зборів та податків є владно-майновими.

3 одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями i контролює надходження коштів у бюджет, а з другого — податкові надходження є одним з основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі.

Головною особливістю методу регулювання таких відносин, як i фінансово-правових, є відсутність права оперативної самостійності суб’єктів.

Права i обов’язки суб’єктів відносин регламентуються однозначно, без будь-яких варіантів i переважно імперативними нормами.

За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного фінансового права, в основі якого лежить метод владних приписів.

Однак він характеризується своєріднім механізмом регулювання.

Метод податкового права є фінансово-правовим i передбачає використання імперативних норм, причому тут ідеться про безумовний характер імперативності.

Основною рисою методу регулювання податкових відносин є державно-владні розпорядження одним учасникам податкових відносин з боку інших, які виступають від імені держави. Метод, заснований на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, властивий і іншим галузям права (адміністративному), але при регулюванні податкових відносин даний метод набуває своєї специфіки, що полягає в конкретному змісті, а також у колі органів, уповноважених державою на владні дії.

Податкові правовідносини виступають як певна система правовідносин, що базується на обов’язку сплати податків і зборів і на праві вимагати їх сплати. Ці правовідносини і формують межі реалізації прав і обов’язків платників податків і податкових органів. Дійсно, обов’язок сплати податку та право контролювати цю сплату кореспондують обов’язку податкового обліку, звітності, праву на проведення податкових перевірок.

Підставою для цього є, насамперед, імперативний метод фінансово-правового регулювання. Держава, закріплюючи вимоги щодо досягнення першочергових потреб, з якими пов'язане формування коштів для забезпечення виконання державних функцій, установлює чіткі межі поводження підлеглих суб'єктів. Таким чином, обов’язок сплати податку опосередкований правом вимагати його сплати та контролювати його. Певна свобода підлеглих суб’єктів (платників) можлива лише в рамках, обмежених імперативними приписами.^[1]