<<
>>

Глава 10. Правове забезпечення безпеки продуктів і продукції

10.1. Міжнародно-правові основи управління якістю продукції.

10.2. Система управління якістю продукції в Європейському Союзі.

10.3. Екологічні стандарти якості продукції у США.

10.4. Законодавче забезпечення відповідності продукції українських виробників європейським стандартам якості та екологічної безпеки продукції.

10.1. У ринковій економіці проблема якості є найважливішим чинником підвищення рівня життя, економічної, соціальної й екологічної безпеки. Якість — комплексне поняття, що характеризує ефективність усіх сторін діяльності: розробка стратегії, організація виробництва, маркетинг і ін. Найважливішою складовою всієї системи якості є якість продукції[168] як сукупність властивостей і характеристик продукції чи послуг, що додають їм здатність задовольняти обумовлені чи передбачувані потреби. Цей стандарт увів такі поняття, як «забезпечення якості», «керування якістю», «спіраль якості». Вимоги до якості на міжнародному рівні визначені стандартами ICO серії 9000, які установили єдиний визнаний у світі підхід до договірних умов за оцінкою систем якості й одночасно регламентували відносини між виробниками і споживачами продукції.

Стандарт ISO 9001:2000 встановлює вимоги до системи управління якістю, якщо підприємство:

— має необхідність продемонструвати свою спроможність поставляти продукцію, що відповідає вимогам споживачів та галузевим вимогам;

— зорієнтоване на підвищення задоволеності споживачів завдяки результативному застосуванню системи.

У першу чергу, стандарт ISO 9001 визначає вимоги до управління якістю:

1. визначення політики і цілей;

2. розробку планів;

3. аналіз їх виконання і вимір ефективності;

4. проведення коригувальних і запобіжних дій.

Також стандарт містить вимоги до етапів життєвого циклу продукції/послуг (випуску продукції/наданню послуг):

1. проведення маркетингових досліджень;

2.

розробка нових видів продукції/послуг;

3. закупівля продукції і послуг;

4. виробництво продукції/послуг і контроль її якості;

5. продаж і постачання продукції/послуг споживачам.

Крім того, визначені вимоги до забезпечення системи управління якістю різними видами ресурсів (персоналом, устаткуванням, виробничим середовищем).

У 90-і роки підсилився вплив суспільства на підприємства, а підприємства стали дедалі більше враховувати інтереси суспільства. Це привело до появи стандартів ICO 14000, що установлюють вимоги з погляду захисту навколишнього середовища і безпеки продукції.

Система стандартів ISO 14000, на відміну від багатьох інших природоохоронних стандартів, орієнтована не на кількісні параметри (об’єм викидів, концентрація речовини тощо) і не на технології (вимога використовувати або не використовувати певні технології, вимога використовувати «найкращу доступну\' технологію»), Основним предметом ISO 14000 є система екологічного менеджменту — environmental management system, EMS. Типові положення цих стандартів полягають у тому, що в організації мають дотримуватися певні процедури, мають бути підготовлені певні документи, має бути призначений відповідальний за певну сферу. Основний документ серії — ISO 14001 не містить жодних «абсолютних» вимог до дії організації на довкілля, за винятком того, що організація у спеціальному документі повинна оголосити про своє прагнення відповідати національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим, що ISO 14000, як міжнародні стандарти, не повинні вторгатися у сферу дій національних нормативів. 3 іншого боку, попередником

ISO є «організаційні» підходи до якості продукції, (наприклад, концепція «глобального управління якістю»), згідно з якими ключем досягнення якості є вибудовування належної організаційної структури і розподіл відповідальності за якість продукції.

Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом Міжнародної Організації Стандартизації (ISO). Передбачається, що система стандартів забезпечуватиме зменшення несприятливих дій на навколишнє середовище на трьох рівнях:

1.

Організаційний — через поліпшення екологічної «поведінки» корпорацій.

2. Національний — через створення істотного доповнення до національної нормативної бази.

3. Міжнародний — через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Документи, що входять у систему, можна умовно розділити на три основні групи:

— принципи створення і використання систем екологічного менеджменту (EMS);

— інструменти екологічного контролю й оцінки;

— стандарти, орієнтовані на продукцію.

Основні вимоги, які пред’являє до організації ISO 14001, такі:

1. Організація повинна виробити екологічну політику — спеціальний документ про наміри організації, який повинен служити основою для дій організації і визначення екологічних цілей і завдань. Екологічна політика має відповідати масштабу, природі й екологічним діям, що створюються діяльністю, продуктами і послугами компанії. Екологічна політика повинна містити заяви про прагнення до відповідності нормативам, а також до «постійного поліпшення» системи екологічного менеджменту і до «запобігання забрудненням». Документ має бути доступним громадськості.

2. Організація повинна виробити і дотримувати процедури для визначення значимих дій на довкілля (відзначимо, що тут і в інших місцях стандарт говорить про дії, пов’язані не лише безпосередньо з діяльністю організації, але й з її продуктами і послугами). Організація повинна також систематично врахувати всі законодавчі вимоги, пов’язані з екологічними аспектами діяльності, продуктів і послуг, а також вимоги іншої природи (наприклад, галузеві кодекси).

1. 3 урахуванням значимих екологічних дій, законодавчих і інших вимог, виробляються екологічні цілі й завдання. Цілі й завдання мають бути, по можливості, кількісними. При їх формулюванні повинні також братися до уваги погляди «зацікавлених сторін» — будь-яких груп і громадян, чиї інтереси зачіпаються екологічними аспектами діяльності підприємства.

2. Для досягнення поставлених цілей організація повинна виробити програму екоменеджменту.

Програма повинна визначати відповідальних, засоби і терміни для досягнення цілей і завдань.

3. B організації має бути визначена відповідна структура відповідальності. Для забезпечення роботи цієї системи мають бути виділені достатні людські, технологічні й фінансові ресурси.

4. Повинен виконуватися ряд вимог з навчання персоналу, а також з підготовки до аварійних ситуацій.

5. Організація повинна здійснювати моніторинг або вимір основних параметрів діяльності, що може справляти істотний вплив на довкілля.

6. Повинен проводитися періодичний аудит системи екологічного менеджменту з метою з’ясування відповідності критеріям, встановленим організацією, а також вимогам стандарту ISO 14001, чи упроваджена і чи працює вона належним чином. Аудит проводиться як самою компанією, так і зовнішньою стороною. Результати аудиту докладаються керівництву компанії.

7. Керівництво організації повинно періодично розглядати роботу системи екоменеджменту з точки зору її адекватності й ефективності. Обов’язково повинно розглядатися питання про необхідні зміни в екологічній політиці, цілях і інших елементах EMS. При цьому повинні братися до уваги результати аудиту, обставини, що змінилися, і прагнення до «поліпшення». Взагалі, в основі вимог стандарту лежить відкритий цикл «план — здійснення — перевірка — перегляд плану». Bci процедури, їхні результати, дані моніторингу тощо повинні документуватися.

Стандарт має на увазі, що система екологічного менеджменту інтегрована із загальною системою управління організацією. Стандарт не вимагає, аби особи, відповідальні за роботу EMS, не мали інших обов’язків або документи, пов’язані з екоменедж- ментом, були виділені у спеціальну систему документообігу.

Стандарти ISO 14000 є «добровільними». Вони не замінюють законодавчих вимог, а забезпечують систему визначення того, яким чином компанія впливає на довкілля і як виконуються вимоги законодавства.

10.1. 3 початку 70-х років Європейським Співтовариством (Союзом) прийнята значна кількість різноманітних стандартів у цій сфері.

Рекомендацією Ради від 3.03.1975 року щодо розподілу вартості й дій публічної влади в екологічних справах дається правова класифікація екологічних стандартів Європейського Союзу[169].

ЄС приймає:

— стандарти якості оточуючого середовища та його компонентів;

— екологічні стандарти продукції;

— екологічні стандарти виробничих процесів.

Відповідність продукції екологічним стандартам підтверджується екологічною сертифікацією і маркуванням продукції знаком відповідності.

Директива 2001/95/ЄС про загальну безпеку продукції від 3.12.2001 року2 застосовується до продукції незалежно від способів, використовуваних для її продажу, включаючи дистанційний продаж і продаж електронним шляхом.

Дана Директива не поширюється на послуги, але, щоб забезпечити досягнення поставлених цілей безпеки, її положення повинні також застосовуватися до продукції, яка в рамках надання послуги поставляється або надається в розпорядження споживачів для використання останніми. Безпека обладнання, використовуваного самими постачальниками послуг з метою надання послуги споживачам, не підпадає під дію даної Директиви, оскільки повинна розглядатися у взаємозв’язку з безпекою надаваної послуги.

Bci положення даної Директиви повинні застосовуватися з метою забезпечення здоров’я й безпеки споживачів, коли в рамках регламентації Співтовариства відсутні більш спеціальні положення про безпеку відповідної продукції.

Якщо спеціальна регламентація Співтовариства встановлює вимоги безпеки, які поширюються тільки на окремі ризики або окремі категорії ризиків, то стосовно відповідної продукції обов’язки господарюючих суб’єктів відносно цих ризиків встановлюються положеннями спеціального законодавства, а до інших ризиків застосовується загальний обов’язок безпеки, передбачений даною Директивою.

Для полегшення ефективного й послідовного застосування загального обов’язку безпеки, передбаченої даною Директивою, важливе значення має встановлення добровільних європейських стандартів, що поширюються на певні види продукції й ризиків таким чином, щоб продукція, яка відповідає національному стандартові, що є більш суворим за європейський стандарт, вважалась відповідною згаданому обов’язку.

При дотриманні цілей даної Директиви європейські організації із стандартизації повинні встановлювати європейські стандарти на підставі доручень, що даються Комісією, якій сприяють відповідні комітети. 3 метою гарантування, що продукція, відповідна до стандартів, задовольняє загальному обов’язку безпеки, Комісія встановлює вимоги, яким повинні відповідати стандарти. Дані вимоги повинні міститися в дорученнях, що надаються організаціям із стандартизації.

Адекватна незалежна сертифікація, що визнається компетентними органами, може допомогти в підтвердженні відповідності критеріям, що використовуються у сфері безпеки продукції. Екологічна сертифікація розглядається як процедура перевірки на відповідність вимогам законодавчо-нормативних документів[170].

Слід доповнити загальний обов’язок безпеки іншими обов’язками, покладеними на господарюючих суб’єктів, оскільки в деяких обставинах дії останніх є необхідними для запобігання ризикам для споживачів.

3 метою гарантування ефективного контролю над дотриманням обов’язків, покладених на виробників і торгових посередників, держави-члени повинні заснувати або призначити інституції із

здійснення нагляду за безпекою продукції, наділені повноваженнями, які дозволяють їм вживати належних заходів, включаючи накладення ефективних, відповідних санкцій, що мають запобіжний ефект, і забезпечити відповідну координацію між різними призначеними інституціями1.

Необхідно, зокрема, щоб у число належних заходів входило повноваження держав-членів вимагати або організовувати ефективним і негайним чином вилучення вже випущеної на ринок небезпечної продукції та, як останній засіб, вимагати, координувати або організовувати відкликання у споживачів уже поставленої їм небезпечної продукції. Дані повноваження повинні використовуватися в тому разі, коли виробники або торгові посередники виявляються не в змозі запобігти ризикам для споживачів відповідно до їхніх обов’язків. За необхідності органи влади повинні мати у своєму розпорядженні адекватні повноваження і процедури для оперативного прийняття і вжиття будь-яких необхідних заходів.

Безпека споживачів значною мірою залежить від активного контролю над дотриманням розпоряджень Європейського Союзу у сфері безпеки продукції. Тому держави-члени повинні виробити систематичні підходи, що дозволяють гарантувати ефективність нагляду за ринком, і іншу контролюючу діяльність, а також повинні забезпечити їх прозорість для споживачів і зацікавлених сторін.

Щоб забезпечити досягнення захисних цілей, необхідна співпраця між контрольними органами держав-членів2. Тому слід створити сприятливі умови для функціонування європейської мережі контрольних органів держав-членів, щоб полегшити в координації з іншими заходами Співтовариства, зокрема із Системою Співтовариства із швидкого обміну інформацією (РАПЕКС), більш ефективне співробітництво на оперативному рівні відносно нагляду за ринком і іншої контролюючої діяльності, включаючи оцінку ризиків, контрольні випробування продукції, обмін експертизою й науковими пізнаннями, здійснення спільних проектів з нагляду, відстеження, вилучення або відкликання небезпечної продукції.

[1] Див.: Шаповалова О. Міждержавна стандартизація / О. Шаповалова // Наук.-техн. вісник. — K., 2003. — Вип. 1. — C. 41-45.

Див.: Чувило О. Регулювання стандартизації за правом Європейського Союзу (ЄС) / О. Чувило // Економіка та право. — 2004. — № 1. — C. 9-12.

Директива передбачає встановлення орієнтирів, покликаних вказувати прості і ясні критерії та практичні правила, що допускають зміну, у тому числі з метою забезпечити можливість ефективного повідомлення про заходи, що обмежують випуск на ринок продукції у випадках, зазначених у даній Директиві, — з урахуванням різноманітності ситуацій, з якими зустрічаються де- ржави-члени й господарюючі суб’єкти. Орієнтири, зокрема, повинні містити в собі критерії для застосування визначення серйозних ризиків, щоб полегшити послідовне впровадження в життя доречних положень у разі подібних ризиків.

Може виникнути необхідність у вирішенні потребуючих оперативного втручання серйозних проблем безпеки продукції, які торкаються або можуть торкнутися в найближчому майбутньому всього Співтовариства або значної його частини та, з урахуванням характеру проблеми безпеки, поставленої продукції, не можуть бути ефективно вирішені способом, адекватним ступеня їх невідкладності, у рамках процедур, передбачених спеціальною регламентацією Співтовариства, що застосовується до подібної продукції або категорії продукції. Тому необхідно передбачити адекватний механізм, що дозволяє, як останній засіб, вживати заходів, що поширюються на все Співтовариство, у формі рішення, адресованого державам-членам, з метою врегулювання ситуацій, які створені продукцією, що становить серйозний ризик.

Подібне рішення повинно містити в собі заборону на експорт відповідної продукції, крім випадків, коли в конкретній ситуації виключні обставини дозволяють запровадити часткову заборону або навіть не вводити ніякої заборони, особливо якщо встановлена система попередньої згоди. Крім того, заборона на експорт повинна бути вивчена з метою запобігання ризикам для здоров’я й безпеки споживачів. У зв’язку з тим, що подібне рішення не має безпосередньої дії на господарюючих суб’єктів, держави-чле- ни повинні вжити всіх необхідних заходів для його впровадження в життя. Заходи, вжиті в рамках подібної процедури, повинні носити тимчасовий характер, крім випадків, коли вони застосовуються до окремо визначеної продукції або окремо визначених партій продукції. Для забезпечення належної оцінки необхідності подібних заходів і кращої підготовки до них, останні повинні ухвалюватися Комісією при сприянні комітету, з оглядом на консуль-

тації з державами-членами і — якщо виникає наукове питання, що стосується компетенції будь-якого наукового комітету Співтовариства, — з оглядом на консультації з науковим комітетом, компетентним відносно відповідного ризику.

Необхідні заходи повинні ухвалюватися відповідно до Рішення Ради 1999/468/ЄС від 28.06.1999 року про встановлення порядку здійснення виконавчих повноважень, покладених на Комісію[171]. Слід забезпечити доступ громадськості до наявної в органах влади інформації щодо безпеки продукції.

Ініціативою, що викликає особливий інтерес на рівні Співтовариства у сфері взаємодії продукції та оточуючого середовища є інтегрована політика у сфері виробництва продукції. Її метою є регулювання впливу продукції на навколишнє середовище під час обігу на ринку і всього життєвого циклу.

Інтегрована політика спрямована на скорочення впливу на оточуюче середовище товарів та послуг в процесі їхнього життєвого циклу шляхом використання інструментів, застосування яких має зробити ринок товарів більш екологічно дружнім за допомогою не тільки сфери їх виготовлення але й споживання. Будь-яка продукція певним чином викликає деградацію оточуючого середовища в процесі виробництв, використання та утилізації. Життєвий цикл продукції дуже довгий та складний. Він охоплює всі сфери від видобутку корисних копалин, їх переробки, проектування, виробництва, рекламування, дистрибуції продукції до її реалізації споживачам, використання і утилізації відходів.

У цей процес залучено багато учасників, таких, як проектувальники, виробники, маркетологи, продавці та покупці. 3 розвитком суспільства виробляється дедалі більше товарів[172].

Можна виділити декілька складових частин інтегрованої політики у сфері виробництва продукції. У галузі поводження з відходами продукції в багатьох державах існує поняття «розширеної відповідальності виробника», яка передбачає обов’язок виробника з прийому продукції після закінчення терміну використання і забезпечення її переробки. Вперше принцип розширеної відповідальності виробника був використаний у Директиві ЄС щодо автомобілів із закінченим терміном служби, відповідно до якої автомобілі, термін служби яких закінчився, мали безкоштовно транспортуватися виробником до місця їх утилізації. У Директиві ЄС про відходи електричного та електронного обладнання вміщується вимога до держав-членів ЄС: забезпечити створення виробниками системи прийому та переробки відходів; накладення на них фінансової відповідальності за переробку таких відходів; забезпечення фізичним особам можливості безкоштовно здавати ці відходи для утилізації1.

Іншими складовими інтегрованої політики є: поставки на ринок екологічно дружніх товарів та послуг шляхом стимулювання екодизайну, створення відповідних ринків, розповсюдження екологічної інформації, а також стале споживання. Що стосується останнього, то порівняльно мало було проведено досліджень щодо методів надання споживанню більш екологічно дружнього характеру, ніж щодо аналогічних методів виробництва[173] [174].

Правовий механізм екологічної стандартизації встановлений щодо продукції, що вміщує ГМО, яка може бути допущена на споживчий ринок тільки в разі, якщо вона відповідає стандартам Співтовариства і пройшла необхідну оцінку на предмет безпеки для здоров’я людей і навколишнього середовища[175].

Завдання встановлення стандартів зазначеної продукції — сприяти забезпеченню адекватного рівня захисту у сфері безпечного перевезення, поводження та використання ГМО, утворених у результаті сучасної біотехнології, що можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, створювати ризик людському здоров’ю, а також

забезпечити громадянам можливість інформування щодо ГМО1. Застосовуючи принцип запобігання, Співтовариство встановило, зокрема, згідно з Директивами 90/219/ЄЕС (щодо модифікованих мікроорганізмів) та 90/220/ЄЕС* 2 (щодо ГМО), механізми оцінки, регулювання, управління та контролю ризиків, пов’язаних із використанням і випуском у навколишнє середовище ГМО, отриманих за допомогою біотехнології, що можуть негативно вплинути на біорізноманіття.

Питанню регулювання використання генетично модифікованих організмів приділяється у Співтоваристві дедалі більше уваги[176] [177]. Екологічні стандарти використання ГМО встановлюються в основному за допомогою Регламентів, більшість з яких були прийняті останніми роками. Вони, зокрема, регулюють питання транскордонного перевезення ГМО, використання генетично модифікованих продуктів харчування та кормів, відстеження та маркування ГМО і продуктів харчування з ГМО, введення нових продуктів, що використовують ГМО.

Ha сьогодні екологічні стандарти продукції, виробленої з використанням ГМО, встановлюються Директивою 90/219/ЄЕС щодо використання генетично модифікованих мікроорганізмів у замкнутих системах, Директивою 2001/18/ЄЕС — про умисний випуск у навколишнє середовище генетично модифікованих організмів і відміну Директиви Ради 90/220/ЄЕС[178], Регламентом № 1946/2003 ·—· про транскордонне перевезення генетично модифікованих організмів[179], Регламентом № 1829/2003 — про генетично модифіковані продукти харчування та корми1, Регламентом № 1830/2003 — щодо відстеження та маркування генетично модифікованих організмів і відстеження продуктів харчування та корму, виготовлених із генетично модифікованих арганізмів, та внесення змін до Директиви 2001/18/ЄС[180] [181], Регламентом № 258/97 — щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів[182].

Загальною вимогою до випуску в навколишнє середовище чи розміщення на ринку ГМО є уникнення при цьому негативного впливу на навколишнє середовище та здоров’я людини. Випуск ГМО в навколишнє середовище та розміщення їх на ринку повинно здійснюватися лише за умови дотриманням вимог, встановлених у Частинах B (щодо випуску) та C (щодо розміщення на ринку) Директиви 2001/18/ЄЕС.

Важлива передумова здійснення вивільнення в навколишнє середовище чи розміщення на ринку ГМО — проведення оцінки ризику для довкілля продуктів з використанням ГМО й отримання відповідної згоди на вивільнення чи розміщення від компетентного органу держави, на території якої вони здійснюються. Значним аспектом прийняття рішення щодо погодження чи непогодження вивільнення/розміщення ГМО є консультування з громадськістю й іншими державами-членами. Директива також передбачає процедури моніторингу й обміну інформацією щодо ГМО, на випуск/ розміщення яких було надано згоду.

Стандарти продуктів харчування, які містять ГМО, встановлюються Регламентом № 1829/2003 про генетично модифіковані продукти харчування та корми, Регламентом № 1830/2003 — про відстеження та маркування ГМО і відстеження продуктів харчування й корму, виготовлених із ГМО, та Регламентом № 258/97 — щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів. Дані продукти не повинні створювати загрози для споживачів чи

вводити споживачів в оману, а також бути несприятливими для харчування порівняно з продуктами, які вони заміняють. Перед розміщенням на ринку такі продукти повинні проходити відповідні перевірки, внаслідок яких приймається рішення щодо дозволу допуску таких продуктів на ринок. Дане рішення визначає також умови використання, призначення, особливості та специфічні вимоги щодо маркування такої продукції. Серед інших вимог щодо маркування такої продукції обов’язковою є вказівка про наявність у ній ГМО. Дана продукція, у свою чергу, повинна також проходити оцінку її впливу на навколишнє середовище та можливого ризику, що можуть нею створюватись. Рішення чи положення, які приймаються щодо продуктів, котрі можуть мати негативний вплив на здоров’я людини, повинні, у свою чергу, повідомлятись Науковому комітету з харчування. Стосовно такої продукції де- ржави-члени можуть встановлювати заборони й обмеження.

Екологічна стандартизація охоплює всі стадії поводження з ГМО. Важливим аспектом регулювання використання ГМО є регулювання їх транскордонного перевезення[183]. Воно здійснюється на основі Регламенту № 1946/2003 про транскордонне перевезення ГМО, розробленого на основі Картагенського протоколу про біобезпеку до Конвенції про охорону біологічного різноманіття. Завдання цього регламенту — створення загальної системи повідомлення та інформації про транскордонне переміщення ГМО і забезпечення послідовної імплементації положень Протоколу від імені Співтовариства, з метою сприяння забезпеченню належного рівня охорони у сфері безпечного перевезення, поводження та використання ГМО, які можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, враховуючи також загрозу здоров’ю людини. Регламент встановлює вимоги щодо експорту ГМО у країни, що не є членами Співтовариства, щодо транзиту та неумисного переміщення ГМО.

Регламент також зобов’язує держави-члени вживати необхідних заходів для запобігання непередбаченому та неумисному транскордонному переміщенню ГМО і передбачає механізм пові-

домлення в разі такого переміщення. Такі заходи, зокрема, передбачають негайне повідомлення громадськості та Комісії, усіх інших держав-членів, на які вплине чи може вплинути таке переміщення, а також Інформаційний центр із біорізноманіття й відповідні міжнародні організації.

У ФРН роботи з екосертифікації почалися з 1974 року. Через декілька років був заснований екознак — прообраз теперішнього, відомого не лише в країні, «Блакитного ангела». Розвиток екосертифікації з привласненням знаку «Блакитний ангел» багато в чому пов’язаний з програмою OOH із захисту довкілля. Продукція, маркірована цим знаком, відповідає встановленій групі критеріїв, що гарантують її екологічну безпеку. Наприклад, автомобіль, що має екознак, обладнаний надійною системою очищення вихлопних газів.

Основний стандарт DIN 820 визначає принципи діяльності німецької національної організації із стандартизації:

— добровільність, забезпечується правом будь-якої особи брати участь у створенні стандарту, а нормативні документи носять рекомендаційний характер;

— гласність, реалізується публікацією всіх проектів стандартів і бере до уваги кожне критичне зауваження;

— участь всіх зацікавлених сторін — рівноправ’я всіх юридичних осіб, що беруть участь у стандартизації;

— єдність і несуперечність, виражаються у встановленні правил і процедур, що забезпечують єдність всієї системи стандартизації, і в обов’язковій перевірці знов прийнятих стандартів на їх сумісність з нормативними документами, що діють;

— конкретність, полягає в обов’язковій відповідності стандарту сучасному науково-технічному рівню;

— орієнтованість на загальну вигоду, визначається правилом: користь для всієї країни переважає над вигодою окремої сторони;

— орієнтованість на економічні реальності, полягає в тому, що у стандарт закладаються лише абсолютно необхідні вимоги, бо стандартизація — не самоціль; міжнародний характер стандартизації — діяльність DIN спрямована на усунення технічних бар’єрів у торгівлі і створення єдиного ринку в Європі, на вживання міжнародних і європейських стандартів.

Заслуговує на увагу процедура німецької екосертифікації. Ha початковому етапі публічно представляється продукція, що претендує на екознак. Федеральне бюро з довкілля створює компетентну комісію, яка аналізує відгуки, дає замовлення Німецькому інституту гарантії якості й сертифікації на розгляд заявки на еко- сертифікацію. Технічні умови сертифікації розробляє Федеральне бюро з довкілля як центральний орган Системи. У розгляді заявки беруть участь Німецький інститут гарантії якості й сертифікації, Федеральне бюро з охорони довкілля, Конференція німецької промисловості, Асоціація споживачів, Асоціація торгівлі, експерти. За результатами розгляду заявки виробляються рекомендації для журі. Журі враховує результати всіх етапів, докази відповідності виготівника, відгуки організацій, призначених для участі в процедурі.

Широко поширений екознак «Зелена точка» застосовується в системі заходів щодо запобігання забрудненню довкілля відходами. Такий знак на упаковці вказує на можливість її переробки, тому цивілізовані споживачі викидають упаковку, маркіровану «Зеленою точкою», у спеціальні контейнери.

Інші екознаки інформують споживача про різні екологічні характеристики товарів, що продаються, що нерідко служить основним критерієм їх вибору серед численних аналогів.

10.3. 3 Національним органом із стандартизації у США є Американський національний інститут стандартів і технології (NIST).

NIST — неурядова некомерційна організація, що координує роботи з добровільної стандартизації в приватному секторі економіки, керує діяльністю організацій — розробників стандартів, що приймає рішення про надання стандарту статусу національного.

NIST не розробляє стандарти, але є єдиною організацією у США, що приймає (затверджує) національні стандарти. Це відповідає основному завданню NIST — сприяння вирішенню проблем, що мають загальнодержавне значення (економія енергоресурсів, захист довкілля, забезпечення безпеки життя людей і умов виробництва).

Інститут розробляє цільові програми. Програмно-цільове планування охоплює виробництво і транспортування палива, постачання електроенергії, вживання ядерної, сонячної та інших видів

енергії. Значно менше уваги приділяється розробці стандартів на готову продукцію, оскільки в цій сфері діють фірмові нормативні документи.

Національні (федеральні) стандарти містять обов’язкові до виконання вимоги, що стосуються в основному аспектів безпеки. Разом з обов’язковими федеральними стандартами у США діють технічні регламенти, що затверджуються органами державного управління — Міністерством торгівлі, Міністерством оборони, Управлінням служб загального призначення, Федеральним агентством з охорони довкілля, Федеральним агентством з охорони праці і здоров’я на виробництві, Федеральним управлінням з безпеки харчових продуктів і медикаментів, Комісією з безпеки споживчих товарів і деякими іншими. NIST підтримує тісні ділові контакти з цими організаціями, зокрема, у плані інформаційного забезпечення фірм, приватних організацій, що розробляють стандарти. Самі вказані вище органи управління нерідко беруть участь у розробці фірмових стандартів і враховують їх наявність при плануванні створення федерального стандарту. Нерідкі випадки, коли фірмовий стандарт, задовольняючий їхнім вимогам, приймається як федеральний.

Розробляють федеральні стандарти авторитетні організації, акредитовані Американським національним інститутом стандартів. Найбільш відомі з них: Американське товариство по випробуваннях і матеріалах (ASTM); Американське товариство з контролю якості (ASQC). Ці організації розробляють не лише федеральні, але і стандарти, що носять добровільний характер.

10.3. Державна політика України у сфері управління якістю повинна спрямовуватися на створення необхідних умов для впровадження в усіх галузях економіки систем управління якістю та довкіллям.

Державна політика України у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг) має бути спрямована на підтримку зусиль підприємств та організацій у задоволенні потреб споживачів шляхом поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції, розвитку і впровадження методів управління якістю[184].

Стаття 5 Закону України «Про стандартизацію» одним із принципів державної політики у сфері стандартизації визначає пріоритетність впровадження в Україні міжнародних та регіональних стандартів[185].

B Україні діють добровільні державні стандарти на системи управління якістю, розроблені на основі міжнародних стандартів ISO серії 9000 та 14000. Забезпечення поліпшення якості повинне стати завданням загальнодержавного значення, а основним шляхом його вирішення — державна підтримка сучасних методів управління якістю та діловою досконалістю, розроблення і впровадження систем управління якістю відповідно до стандартів ISO серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якістю, визнаних у Європі та у світі.

Метою Концепції державної політики у сфері забезпечення якості та екологічної безпеки продукції є визначення стратегічних напрямів, пріоритетів, а також політичних, соціально-економічних і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю та забезпеченням екологічної безпеки продукції.

Основними завданнями Концепції є:

— визначення стратегічних напрямів, методів і механізмів реалізації державної політики у сфері управління якістю;

— формування загальної культури якості;

— постійне вдосконалення управління якістю в усіх галузях економіки.

Ця Концепція повинна лягти в основу діяльності органів виконавчої влади, науково-дослідних установ і виробничих структур у сфері управління якістю та розвитку фундаментальних і прикладних досліджень.

Державна політика у сфері управління якістю повинна ґрунтуватися на оптимальному поєднанні інтересів держави і товаровиробників щодо випуску якісної та конкурентоспроможної продукції з дотриманням всіх вимог щодо екологічної безпеки цієї продукції.

Завдання державної політики у сфері управління якістю полягають у створенні необхідних правових, економічних, організаційних умов для:

— виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринку;

— задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію;

— збереження та відновлення безпеки довкілля;

— збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації розвитку економіки;

— зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня громадян;

— піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві, забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обороноздатності.

Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на принципах всеохоплюючого управління якістю1, що, на нашу думку, означає таке: орієнтація на споживача; провідна роль керівництва підприємств та організацій у вирішенні питань якості; залучення працівників підприємств та організацій до процесів управління якістю; процесний підхід до управління ресурсами і діяльністю підприємств та організацій; системний підхід до управління діяльністю підприємств та організацій; постійне навчання працівників, впровадження інновацій та вдосконалення виробничих процесів; прийняття рішень з урахуванням конкретних фактів; розвиток партнерських стосунків з постачальниками.

Аналіз світового досвіду свідчить, що лише запровадження систем екологічного управління чи екологічного маркування продукції не забезпечить суттєві позитивні зміни у сфері охорони довкілля. Тому нині активно обговорюються питання щодо необхідності створення в Україні системи екологічної сертифікації продукції, процесів, послуг, об’єктів як системи незалежного підтвердження відповідності об’єкта встановленим у законодавстві та в нормативно-правових документах екологічним вимогам. Від впровадження системи екологічної сертифікації виграють усі — працівники підприємств отримають кращі й безпечніші

1 Див.: Джуран Д. Bce о качестве / Д. Джуран // Зарубежный опыт. Вып.

2. Высший уровень руководства и качество. — M., 1993. — 250 с.

умови праці; населення отримає кращі екологічні умови довкілля, зменшиться кількість захворювань та негативних змін генофонду; споживач отримає більш безпечну і якісну продукцію.

<< | >>
Источник: Сурілова O.O,. Порівняльне екологічне право: Навчальний посібник. — 0 ,2010. — 220 c.. 2010

Еще по теме Глава 10. Правове забезпечення безпеки продуктів і продукції:

  1. Глава 8. Бюджет і бюджетна система
  2. Глава 12. Державні цільові фонди
  3. 3.1. Застосування адміністративно-правової відповідальності за псування грунтів
  4. Глава 6. Правова охорона водного середовища і водних ресурсів
  5. Глава 7. Правове регулювання охорони атмосферного повітря
  6. Глава 8. Правове регулювання охорони біорізноманіття
  7. Глава 9. Правове регулювання управління відходами
  8. Глава 10. Правове забезпечення безпеки продуктів і продукції
  9. 1.3 Форми реалізації права на екологічну безпеку в Україні
  10. Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері діяльності державних підприємств
  11. Забезпечення персоналом залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі
  12. 1.2. Сучасний стан здоров’я населення України, злочинності, спрямованої проти нього, та його кримінально-правового захисту законодавством України
  13. Відображення міжнародних правових стандартів праці у рибальському секторі у праві Європейського Союзу
  14. Формування та генезис конфіденційності у фінансово-правових відносинах
  15. Характеристика основних проявів конфіденційності та їх місця у фінансово-правових відносинах
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -