§ 5. Загальна характеристика правовідносин неплатоспроможності банку

Правовідносини неплатоспроможності банку (відносини не­платоспроможності) - це врегульовані нормами банківського та інших галузей права суспільні відносини, які є комплексною формою соціальної взаємодії, учасники яких, маючи взаємні ко­респондуючі права та обов’язки, реалізують приписи правових норм з приводу відновлення платоспроможності банку або ви­знання його неплатоспроможним.

Відносини неплатоспроможності, будучи різноманітними, охо­плюють досить широкий спектр банківської діяльності, що по­требує їх класифікації. Така класифікація допомагає усвідомити сукупність відносин, які охоплюються правовим інститутом не­платоспроможності банків, забезпечує логічність, чіткість нау­кового мислення, а також допомагає зрозуміти не лише сутність цих відносин, але й їх особливості. І тому неможливо не погоди­тися з думкою О.Е. Лейста про те, що класифікація - це спосіб визначення істотних властивостей підрозділів системи, від яких залежать інші, похідні від них ознаки кожного з елементів під­розділів^[29].

Поділ відносин неплатоспроможності на окремі види певною мірою є умовним, що не дозволяє протиставляти їх одні одним. Однак у відмінностях окремих видів цих відносин є певний зміст, оскільки таким чином виявляються особливості, притаманні лише цим видам правовідносин. Крім того, з урахуванням єдності та відмінностей відносин неплатоспроможності розширюються пізна­вальні можливості: вирішення проблеми класифікації відносин не­платоспроможності дозволяє визначити нові аспекти, а це, у свою чергу, сприятиме найбільш повному розкриттю їх сутності.

У відносинах неплатоспроможності взаємно перетинаються майнові та немайнові, цивільні та адміністративні правовідно­сини.

Майнові відносини є досить різноманітними, і серед них мо­жна виділити такі:

1. Основні майнові відносини, тобто такі відносини, де зосереджені грошові вимоги кредиторів як об’єкт правового регулювання відносин неплатоспроможності.

- відносини щодо встановлення боргу - полягають у тому, що всі грошові вимоги кредиторів, незалежно від того чи були щодо них рішення юрисдикційних органів, чи ви­знані вони в претензійному порядку, чи оспорюються вони боржником, обов’язково підлягають встановленню судом;

- відносини щодо врегулювання боргу передбачають досяг­нення згоди між кредиторами і банком щодо порядку та строків погашення грошових вимог у межах процедури або по її закінченні;

- відносини щодо погашення боргу - спрямовані на вирі­шення головної мети - погашення грошових вимог, вони є наслідком реалізації плану санації, фінансового оздоро­влення чи ліквідаційної процедури.

2. Забезпечувальні відносини спрямовані на створення спри­ятливих умов реалізації майнових відносин. Ці відносини вини­кають унаслідок використання традиційних засобів з метою збе­реження й поповнення ліквідаційної маси, усунення негативних правових наслідків дій банку-боржника, які призвели до його неплатоспроможності, і поділяються на:

- відносини щодо введення мораторію на задоволення гро­шових вимог кредиторів;

- відносини щодо реорганізації або ліквідації банку-борж­ника;

- відносини щодо відмови від невигідних договорів банку- боржника;

- відносини щодо визнання недійсними заінтересованих угод банку-боржника.

3. Реабілітаційні відносини (відновлювальні) - це відносини щодо відновлення платоспроможності банку-боржника, метою яких є збереження банку та повне чи часткове погашення вимог кредиторів.

4. Ліквідаційні відносини - відносини, що виникають вна­слідок відкликання банківської ліцензії, визнання банку непла­тоспроможним і відкриття ліквідаційної процедури.

Організаційні відносини, тобто немайнові, що виникають при здійсненні управління (керівництва) майновим відносинами. Вони поділяються на:

1.

2. Контрольні відносини - виникають унаслідок реалізації контрольних повноважень Національного банку України в про­цесі звітності тимчасового адміністратора чи ліквідатора.

3. Процедурні відносини, тобто відносини щодо введення про­цедури тимчасової адміністрації або відкликання банківської лі­цензії й призначення ліквідатора банку.

За суб’єктивним складом відносини неплатоспроможності по­діляють на горизонтальні та вертикальні. Горизонтальні від­носини виникають між кредиторами та банком-боржником. Ці відносини мають два різновиди. До першого належать основне (неплатоспроможне) зобов’язальне відношення, у якому обме­жуються права кредитора (його вимоги підлягають задоволен­ню в межах, визначених законом). До другого різновиду нале­жать поточні зобов’язальні відносини. Вертикальні відносини виникають між Національним банком України та банком-борж­ником.

Відносинам неплатоспроможності притаманні такі ознаки:

• за змістом вони є економічними, а за формою вольовими;

• виникають за наявності ознак неплатоспроможності банку;

• виникають і припиняються на підставі рішення управне- них суб’єктів, наприклад, Національного банку України;

• за характером є майновими та організаційними, а за суб’єктивним складом - горизонтальними й вертикаль­ними;

• спрямовані на відновлення платоспроможності банку із застосуванням реабілітаційних заходів, а в разі неможли­вості - із застосуванням процедури ліквідації банку-бор- жника з метою повного або часткового задоволення ви­мог кредиторів;

• тісно пов’язані з господарськими відносинами;

• є відносно самостійними.

Таким чином, відносини неплатоспроможності банку - це від­носини, що виникають через його неплатоспроможність, яка є результатом банківської діяльності, вони спрямовані на застосу­вання реабілітаційних заходів з метою відновлення платоспро­можності банку, а в разі неможливості - його ліквідацію.

Питання для самоконтролю

1. Які ознаки неплатоспроможності банку визначені законодав­ством?

2. Які існують ознаки неплатоспроможності банків?

3. Що визнається субординованим боргом банку?

4. Що становить основний капітал банку?

5. Які виділяють чинники погіршення фінансового становища банку?

6. У чому полягає значення принципів неплатоспроможності банків?

7. Якими нормативно-правовими актами Національного бан­ку України регулюються відносини неплатоспроможності банків?