Загальна характеристика значущості проблеми

Відповідно до Конституції України формування територіального устрою держави здійснюється з урахуванням історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей регіонів, етнічних і культурних традицій.

Ці особливості, своєрідно поєднуючись на відповідній території, як правило, різновекторно впливають на соціально-економічний розвиток країни, її регіонів та населених пунктів.

Слід враховувати і зміни у дії цих чинників, що пов\'язано як із динамізмом економічних, географічних та демографічних процесів, так і з мінливістю суспільних потреб. Що стосується останніх, то в сучасних умовах має бути зважена необхідність ефективної адаптації країни до актуальних загальносвітових процесів глобалізації, конкуренції, інновацій, які мають не тільки часові, а і яскраво виражені просторові виміри. Це пов\'язано, зокрема, із зміною традиційних критеріїв локалізації, в результаті якої привабливішими для інвесторів стають не стільки місця концентрації корисних копалин, традиційних галузей промисловості, скільки самобутність та висока якість життєвого середовища, розвинутість наукової, інформаційної, комунікаційної, соціальної, банківської інфраструктури чи сприятливі умови для їх створення. Тому для системного вирішення визначеного завдання необхідне детальне вивчення та ефективне використання потенціалу територій, що має забезпечити підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості як окремих регіонів, так і всієї країни.

Територія - це не тільки земля, але й просторовий базис, на якому розгортаються всі види людської діяльності, все те, що з\'явилось на ній в результаті цього, сукупність різноманітних ресурсів, середовище своєрідної взаємодії природи, людини і виробництва.

Тому різні частини території вирізняються притаманними тільки їм поєднаннями суспільних потреб, ресурсних можливостей, екологічних обмежень, всіх тих особливостей, які впливають на територіальний устрій країни.

Ігнорування цих закономірностей у минулому, коли пріоритетними були інтереси виробництва, призводило до насильницького \'вштовхування" промислових новобудов у протипоказане цьому. життєве середовище. Це призвело до сумних наслідків для природи і людини, до значних екологічних, соціальних та економічних втрат. Можна сказати, що простір немовби містить у собі в закодованому виді інформацію про своє майбутнє, "притягує" одні та "відштовхує" інші види господарської діяльності. Комплексна оцінка території з точки зору програмних цілей розвитку суспільства, соціальних, економічних, екологічних, інженерно-технічних та інших нормативів дозволяє розшифрувати цей код, розробити модель бажаного майбутнього, спрогнозувати раціональний профіль, масштаби та послідовність розвитку господарства країни, її регіонів і поселень, оптимальне розміщення об\'єктів екологічної мережі, виробничих, житлових і курортно-рекреаційних зон та інженерно-транспортних магістралей, етапність відповідних управлінських дій.

Це особливо важливо для обґрунтування не тільки оперативної, а й стратегічної діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо соціально-економічного розвитку відповідних територій, визначення конкретних цілей та пріоритетів цієї діяльності. Територіальний підхід базується на виявленні протиріч у розвитку просторових систем різного рівня (країни, регіонів, населених пунктів), визначенні ступня невідкладності та засобів подолання цих протиріч. Тому він дозволяє попереджувати органи влади про характер і час загострення таких протиріч для здійснення попереджувальних Дій.

Оскільки територія - це і найцінніший ресурс розвитку, її раціональне використання дозволяє в рамках чинного законодавства забезпечити поповнення власної доходної бази територіальних громад для вирішення їх нагальних проблем.

Всім цим зумовлюється зростання ролі планування території як ефективного засобу державного регулювання її використання, яке дає змогу, враховуючи всі чинники, що впливають на територіальний устрій, взаємоузгодити в цьому важливому питанні сьогоденні та прогнозні інтереси особистості, суспільства і держави, центру, галузей і адміністративно-територіальних одиниць.

При плануванні території враховуються всі вимоги до її використання, пов\'язані з підвищенням ролі людського фактора, безпечного для життя і здоров\'я людини довкілля, розбудови громадянського суспільства. Цим обумовлена пріоритетність не тільки соціальних і екологічних критеріїв, а и завдань збереження природної і культурної самобутності територій, яка розглядається як потужний ресурс їх розвитку, засіб підвищення конкурентоспроможності та протидії глобалізаційним тенденціям тиражування одноманітних форм організації простору.

Відповідно до Закону України "Про планування і забудову територій" планування територій здійснюється на загальнодержавному (Генеральна схема планування території України), регіональному (схеми планування тфи- торій АРК, областей, районів*, їх груп) та місцевому (генеральний план населеного пункту) рівнях.

Особливе значення має планування території на загальнодержавному рівні, на якому визначаються концептуальні засади її використання, стратегічні пріоритети розвитку системи розселення, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури. Це має сприяти створенню передумов сталого розвитку суспільства, підвищенню конкурентоспроможності територій та населених пунктів, просторовій рівнодоступності громадян (незалежно від місця

їх проживання) до ресурсів людського розвитку.

Статтею 5 Закону України "Про планування і забудову територій" встановлено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень керуються Генеральною схемою, зокрема під час підготовки пропозицій з питань адміністративно-територіального устрою України (Генеральна схема планування території України затверджена Законом України від 07.02.2002 р.).

Генеральна схема відображає передусім інтереси територій. Вона, як і інша містобудівна документація, цінна і для органів галузевого регулювання, для інвесторів, бо дозволяє їм завчасно знати та враховувати умови розвитку своєї діяльності, бачити себе у всій територіально-господарській системі.

Генеральна схема - важлива складова національної системи стратегічного прогнозування економічного і соціального розвитку країни. Законодавчо встановлена обов\'язковість врахування її рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування при підготовці проектів загальнодержавних програм соціально-економічного розвитку країни, програм охорони довкілля, виборі трас і проектуванні найважливіших об\'єктів інженерно-транспортної інфраструктури, при підготовці пропозицій з питань адміністративно-територіального устрою України тощо.

Генеральна схема, яка увібрала в себе найкращий вітчизняний та світовий досвід територіального планування і соціально-економічного прогнозування, має велике прикладне й наукове значення, зокрема, для обґрунтування пропозицій щодо удосконалення територіального устрою країни.

5.2.