§ 1. Поняття неплатоспроможності банку

Під неплатоспроможністю банку розуміється визнана у встанов­леному законом порядку відповідним юрисдикційним органом неспроможність банку задоволення вимог кредиторів за грошо­вими зобов’язаннями та (або) виконання обов’язку щодо сплати обов’язкових платежів.

Статус неплатоспроможного банку передбачає необхідність установлення спеціальних норм, які, у свою чергу, дозволяють за допомогою реабілітаційних процедур відновити його стан, а у випадку неможливості це зробити - ліквідувати з метою справед­ливого та організованого погашення вимог кредиторів. Тому про­цедура відновлення платоспроможності банків являє собою особ­ливий правовий режим, спрямований на відновлення платоспро­можності банку із застосуванням спеціальних засобів, які потре­бують спеціальної правової регламентації.

Поняття неплатоспроможності банку в деяких принципових моментах не збігається з поняттям неплатоспроможності (банк­рутства) інших учасників господарської діяльності. Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»^[2] неплатоспроможність визнача­ється як неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошо­ві зобов’язання перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»^[3] неплатоспроможність банку - це неспроможність банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення капіталу роз­міру банку до суми, що становить менше однієї третини мініма­льного розміру регулятивного капіталу банку. Неплатоспромож­ність банку є ознакою його фінансового становища, за якого банк неспроможний виконувати свої фінансові зобов’язання пе­ред кредиторами, а також зобов’язання щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).

Порівняння визначень понять неплатоспроможності банку та неплатоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності дозво­ляє визначити такі відмінності:

• ознакою неплатоспроможності банку є зменшення розмі­ру капіталу банку до суми, що становить менше третини мінімального розміру регулятивного капіталу банку;

• на відміну від неплатоспроможності (банкрутства) інших суб’єктів господарювання, де визначено критерії за стро­ком незадоволення вимог кредиторів - три місяця й по розміру грошових зобов’язань - 300 мінімальних розмі­рів заробітної плати, для банків встановлені інші крите­рії: несвоєчасне та не в повному обсязі виконання закон­них вимог кредиторів (протягом 15 робочих днів банк не виконує 10 й більше відсотків своїх прострочених зобо­в’язань);

• відомості про фінансове становище банку, у тому числі його неплатоспроможність, до прийняття рішення про лік­відацію охороняються інститутом банківської таємниці.

Зазначені відмінності зумовлені економіко-правовою сутніс­тю банків, які є особливими інститутами, створеними для здійс­нення банківських операцій: залучення у вклади грошових кош­тів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкрит­тя і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Таким чином, на відміну від інших учасників господарської ді­яльності тільки банки здійснюють банківські операції, що най­більш чітко показує специфічність банківської діяльності і це зумовлює більш жорсткі вимоги до їх діяльності.

Аналіз чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України дозволяє виділити такі ознаки не­платоспроможності банків:

• неспроможність банку своєчасно виконати законні вимо­ги кредиторів;

• неспроможність банку в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів;

• відсутність коштів або зменшення розміру капіталу бан­ку до суми, що становить менше однієї третини мінімаль­ного розміру регулятивного капіталу банку;

• протягом 15 робочих днів банк не виконує 10 й більше відсотків своїх прострочених зобов’язань;

• визнання банку неплатоспроможним здійснюється в ме­жах адміністративної процедури (за рішенням Національ­ного банку України).

Критерії неплатоспроможності банку визначені Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства (затверджене Поста­новою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 269)^[5]. Відповідно до п. 1.2 глави 1 розділу V Положення неплатоспроможність на­стає, якщо банк протягом 15 робочих днів не може виконати 10 й більше відсотків своїх прострочених зобов’язань.

У тому ж Положенні п. 1.2 глави 1 розділу VI неплатоспро­можність банку визначається як його неспроможність своєчасно та в повному розмірі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру регулятивного капі­талу банку, що призвело до зменшення показника адекватності регулятивного капіталу до однієї третини нормативного значен­ня. Нормативне значення показника адекватності регулятивно­го капіталу банку встановлюється Інструкцією про порядок ре­гулювання діяльності банків в Україні (затверджена Постано­вою Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368)^[6].

Терміни, що застосовуються у визначенні неплатоспроможно­сті банку, слід розуміти у таких значеннях. Неспроможність - це нездатність (неможливість) щось виконати, зробити, здійснити.

Кредитор банку — це юридична або фізична особа, яка має до­кументально підтверджені вимоги до боржника щодо його май­нових зобов’язань. Капітал банку - це залишкова вартість ак­тивів банку після вирахування всіх його зобов’язань. Регулятив­ний капітал (власні кошти) складається з основного та додат­кового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються норма­тивно-правовими актами НБУ.

Одним із найважливіших показників діяльності банків є ре­гулятивний капітал, основне призначення якого - покриття не­гативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.

Ризики в банківській діяльності зумовлені специфікою бан­ківських операцій, що здійснюються в умовах ринкових відно­син та означають імовірність одержання доходів, менших від очікуваних, зниження вартості активів.

З метою визначення реального розміру регулятивного капі­талу з урахуванням ризиків у своїй діяльності банки зобов’я­зані постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалан­сових зобов’язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів на по­криття очікуваних (можливих) збитків за зобов’язаннями контрагентів.

Банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями;

• операціями з цінними паперами;

• дебіторською заборгованістю;

• простроченими понад 31 день та сумнівними до отриман­ня нарахованими доходами за активними операціями;

• коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкру­тами чи ліквідуються за рішенням уповноважених орга­нів або які зареєстровані в офшорних зонах.

Регулятивний капітал банку складається з основного (1-го рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу. Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає переда­ванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер та його розмір може змінюватися.

Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал. За підсумками року на основі фінансової звітності розмір статутно­го капіталу коригується на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної Національним банком;

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності):

- дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіта­лу;

- емісійні різниці. Емісійні різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від пер­винної емісії (випуску) власних акцій та інших корпора­тивних прав над номіналом таких акцій (інших корпора­тивних прав);

- резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

- загальні резерви, які створюються під невизначений ри­зик при проведенні банківських операцій;

- прибуток минулих років;

- прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

- відрахування до резервів і фондів здійснене з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скориго- ваного щодо всіх потенційних податкових зобов’язань;

- призначення резервів та фондів і рух коштів цими резер­вами і фондами окремо розкрите в оприлюднених звітах банку;

- фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необме­женого і негайного їх використання на покриття збитків;

- будь-яке покриття збитків шляхом використання резер­вів і фондів здійснюється лише через рахунок прибутків та збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з ура­хуванням розміру очікуваних (можливих) збитків за невикона­ними зобов’язаннями контрагентів та зменшується на суму:

- недосформованих резервів під можливі збитки за кредит­ними операціями; операціями з цінними паперами; дебі­торською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на корес­пондентських рахунках у банках (резидентах і нерезиден­тах), які визнані банкрутами чи ліквідовуються за рішен­ням уповноважених органів або які зареєстровані в оф- шорних зонах;

- нематеріальних активів за відрахуванням суми зносу;

- капітальних вкладень у нематеріальні активи;

- збитків минулих років і збитків минулих років, що очіку­ють затвердження;

- збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредит­ними операціями банків;

в) результат переоцінки основних засобів, що враховується до регулятивного капіталу банку за підсумками звітного фінан­сового року в розмірі, який визначено за підсумками оцінки май­на суб’єктами оціночної діяльності та підтверджено аудитором (аудиторською фірмою), за умови проведення оцінки майна із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості, та з вико­ристанням порівняльного методу.

Оцінка майна суб’єктами оціночної діяльності здійснюється відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»^[7] та Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого - Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440.

Не припускається проведення оцінки майна суб’єктами оці­ночної діяльності та її підтвердження аудитором (аудиторською фірмою), що є пов’язаними особами (афілійованою, спорідненою, асоційованою) банку та мають будь-які фінансові зобов’язання перед банком.

Для включення результату переоцінки основних засобів до ре­гулятивного капіталу банк після прийняття його правлінням рі­шення про затвердження результатів переоцінки, що була проведе­на суб’єктами оціночної діяльності, має надіслати до територіаль­ного управління Національного банку (Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку) повідомлення про про­ведену переоцінку разом з інформацією/документами:

• про основні засоби, що підлягають переоцінці;

• копію висновку суб’єкта оціночної діяльності про вартість майна (об’єкта оцінки);

• про ціну продажу (пропонування) подібного майна, досто­вірність якої не викликає сумнівів у суб’єкта оціночної діяльності (яка зазначається у звіті про оцінку майна).

Територіальне управління Національного банку України (Ге­неральний департамент банківського нагляду Національного бан­ку України) протягом 30 календарних днів з дати отримання від банків інформації та документів, що підтверджують результати проведеної переоцінки, перевіряє їх, готує висновок про вклю­чення результату переоцінки основних засобів до регулятивного капіталу та подає пакет документів разом із висновком на роз­гляд Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків (далі - Комісія Національного банку України).

Комісія Національного банку України протягом 15 днів роз­глядає отриманий пакет документів разом із висновком та при­ймає рішення щодо можливості включення (або щодо заборони включати) результату переоцінки основних засобів до регулятив­ного капіталу.

З дня отримання банком копії рецензії та повідомлення про можливість включення результату переоцінки основних засобів до регулятивного капіталу банку сума дооцінки основних засо­бів не враховується під час розрахунку нормативів капіталу до часу подання до Національного банку аудиторського звіту за результатами звітного фінансового року щодо підтвердження ре­зультату переоцінки основних засобів у розмірі, який визначе­ний суб’єктом оціночної діяльності.

Банки мають право включати результат переоцінки основних засобів, що проведена протягом звітного року, до регулятивного капіталу з наступного року з дати подання до Національного банку України виписки з аудиторського звіту щодо підтверджен­ня результату переоцінки основних засобів у розмірі, який ви­значений суб’єктом оціночної діяльності, та за умови відсутності заборони з боку Національного банку України за результатами розгляду інформації (документів) щодо здійсненої переоцінки ос­новних засобів або отримання банком позитивного висновку за рецензією експертної ради.

Якщо за результатами переоцінки вартість основних засобів зменшена (у разі наявності уцінки основних засобів), то документи щодо переоцінки до Національного банку України не подаються, а результат такої переоцінки основних засобів (уцінки) включа­ється до регулятивного капіталу за звітний період (квартал).

Якщо за результатами інспекційної перевірки встановлені факти щодо здійснення оцінки майна суб’єктами оціночної діяль­ності або її підтвердження аудитором (аудиторською фірмою), що є пов’язаними особами банку або мають фінансові зобов’я­зання перед банком, то Комісія Національного банку України (за поданням відповідного територіального управління та (або) Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку України) приймає рішення про заборону такому банку включати результат переоцінки основних засобів до його регуля­тивного капіталу та застосовує адекватні заходи впливу до керів­ників банку відповідно до нормативно-правових актів Національ­ного банку України;

г) прибуток поточного року, що зменшений на суму нарахо­ваних доходів, строк отримання яких відповідно до умов угоди не визначений або передбачений більше ніж через 3 місяці (крім операцій з цінними паперами, які рефінансуються та емітовані Національним банком України). У цьому разі сума неотриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування, зменшу­ється на суму сформованого резерву за простроченими й сумнів­ними щодо отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку;

д) субординований борг, який враховується до капіталу (субор- дцнований капітал). Субординований капітал включає кошти, що залучені від юридичних осіб - резидентів і нерезидентів, як у націо­нальній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу.

Субординований борг - це звичайні незабезпечені боргові ка­пітальні інструменти (складові елементи капіталу), які відповід­но до угоди не можуть бути взяті з банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених до капіталу, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшен­ням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п’яти останніх років дії угоди.

Кошти, залучені на умовах субординованого боргу, можуть включатися до капіталу банку після отримання дозволу Націо­нального банку в разі їх відповідності таким критеріям:

- є незабезпеченими, субординованими й повністю сплаче­ними;

- не можуть бути погашені за ініціативою власника;

- можуть вільно брати участь у покритті збитків без пред’яв­лення банку вимоги щодо припинення торговельних опе­рацій;

- дозволяють відстрочення обслуговування зобов’язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє банку здійснити такі виплати.

Для визначення розміру регулятивного капіталу банку загаль­ний розмір капіталу 1-го і 2-го рівнів додатково зменшується на:

а) балансову вартість акцій та інших цінних паперів з нефік- сованим прибутком, що випущені банками, у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж (зменшену на суму фактично сформованого резерву за пайовими цін­ними паперами в портфелі банку на продаж, які обліко­вуються за собівартістю);

б) суму вкладень у капітал асоційованих та дочірніх установ, а також вкладень у капітал інших установ у розмірі 10 й більше відсотків їх статутного капіталу (зменшену на суму фактично сформованого резерву за цими вкладеннями);

в) балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що при­йняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

г) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над установленим норматив­ним значенням нормативу максимального розміру кредит­ного ризику на одного контрагента (Н7) з урахуванням вимог п. 2.11 глави 2 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні^[8];

д) суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), з урахуванням вимог п. 4.7 глави 4 розділу VI Інструкції;

е) суму операцій, що здійснені з інсайдерами (пов’язаними особами) на сприятливіших за звичайні умовах (у тому числі, за угодами, які передбачають нарахування відсот­ків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші, ніж звичайні), з урахуванням вимог п. 1.14 глави 1 розділу VI Інструкції;

ж) суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субор- динованого боргу.

Національний банк України встановлює норматив мінімаль­ного розміру регулятивного капіталу (Н1), якого всі банки зо­бов’язані дотримуватися.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) діючих банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

- на 17 січня 2003 року - не менше ніж 1 000 000 евро;

- на 1 січня 2004 року - не менше ніж 1 150 000 евро;

- на 1 січня 2005 року - не менше ніж 1 300 000 евро;

- на 1 січня 2006 року - не менше ніж 1 400 000 евро;

- на 1 січня 2007 року - не менше ніж 1 500 000 евро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізова­них ощадних та іпотечних:

- до 17 січня 2003 року - не менше ніж 3 000 000 евро;

- на 1 січня 2004 року - не менше ніж 3 500 000 евро;

- на 1 січня 2005 року - не менше ніж 4 000 000 евро;

- на 1 січня 2006 року - не менше ніж 4 500 000 евро;

- на 1 січня 2007 року - не менше ніж 5 000 000 евро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізо­ваних інвестиційних і розрахункових (клірингових), цен­трального кооперативного банку:

- до 17 січня 2003 року - не менше ніж 5 000 000 евро;

- на 1 січня 2004 року - не менше ніж 5 500 000 евро;

- на 1 січня 2005 року - не менше ніж 6 000 000 евро;

- на 1 січня 2006 року - не менше ніж 7 000 000 евро;

- на 1 січня 2007 року - не менше ніж 8 000 000 евро.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу (Н1) знову ство­рених банків має становити:

а) для місцевих кооперативних банків:

- до одного року діяльності - 1 000 000 евро;

- до двох років діяльності - 1 100 000 евро;

- до трьох років діяльності - 1 200 000 евро;

- до чотирьох років діяльності - 1 350 000 евро;

- починаючи з п’ятого року діяльності - 1 500 000 евро;

б) для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональних), у тому числі спеціалізова­них ощадних та іпотечних:

- до одного року діяльності - 3 000 000 евро;

- до двох років діяльності - 3 500 000 евро;

- до трьох років діяльності - 4 000 000 евро;

- до чотирьох років діяльності - 4 500 000 евро;

- починаючи з п’ятого року діяльності - 5 000 000 евро;

в) для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України (міжрегіональних), у тому числі спеціалізо­ваних інвестиційних і розрахункових (клірингових), цен­трального кооперативного банку:

- до одного року діяльності - 5 000 000 евро;

- до двох років діяльності - 5 500 000 евро;

- до трьох років діяльності - 6 000 000 евро;

- до чотирьох років діяльності - 7 000 000 евро;

- починаючи з п’ятого року діяльності - 8 000 000 евро.

Національний банк України залежно від економічного стано­вища держави, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу. У разі значного підвищення значення нормативу мінімального розміру регулятивного капіталу для банків установлюється перехідний період для нарощування капіталу згідно з розробленими банка­ми програмами капіталізації.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу в гривнях ви­значається щороку окремим рішенням Правління Національно­го банку та встановлюється на відповідний період (рік) у розмірі, еквівалентному розміру нормативного значення, установленого в евро відповідно до п. 2.2 та 2.3 глави 2 Інструкції^[9].

Мінімальний розмір регулятивного капіталу в гривнях визна­чається Національним банком щороку та має дотримуватися бан­ками на кінець кожного періоду (року), що регулюється.

До розрахунку нормативного значення мінімального розміру регулятивного капіталу, що встановлюється в гривнях (на пері­од до 2007 року включно), береться більший за величиною курс евро, а саме:

• курс евро, що встановлений Національним банком на поча­ток періоду, який регулюється (на 1 січня кожного року);

• курс евро, що розрахований як середньоарифметична ве­личина курсу евро за IV квартал звітного року.

У разі зниження курсу евро на кінець періоду (року), що регулюється, нормативне значення мінімального розміру регуля­тивного капіталу, яке встановлюється Національним банком України в гривнях, не підлягає зменшенню на наступний період.

Контроль за дотриманням банками мінімального розміру ре­гулятивного капіталу здійснюється Національним банком Укра­їни за нормативними значеннями, які зафіксовані в гривнях. У цьому разі протягом усього періоду (року), що регулюється, нормативне значення мінімального розміру регулятивного капі­талу банків у гривнях не може бути меншим, ніж установлене Національним банком України на початок періоду (року), що регулюється.