§ 2. Особливості інституту неплатоспроможності банків

Процес становлення ефективної банківської системи є досить складним завданням. Такий процес відбувається в непростих умо­вах економічних криз в Україні, світових та регіональних фінан­сових криз, і тому на сучасному етапі розвитку особливого зна­чення набуває становлення динамічної та гнучкої банківської системи, яка б своєчасно реагувала на негативні зміни як на макроекономічному рівні, так і на рівні світової фінансової си­стеми, забезпечувала стабільний економічний і соціальний роз­виток держави.

Стрімкий розвиток українських банків став основою форму­вання повноцінних ринкових відносин і сукупності базових еле­ментів, пов’язаних з рухом фінансових ресурсів, без яких функ­ціонування ринкового господарства неможливе. Однак існує низ­ка причин, які впливають на фінансовий стан банку. На думку фахівців Національного банку України, погіршення фінансового стану банків спричинене такими внутрішніми чинниками:

• недодержання банками вимог чинного законодавства;

• недосконалість законодавчої бази;

• конфлікти інтересів, пов’язані з власністю;

• недостатність диверсифікації кредитного та інвестиційно­го портфелів;

• цільове (примусове) кредитування неприбуткових галузей виробництва;

• неадекватне забезпечення кредитів або нереальність за­став;

• невідповідність структури управління;

• нечесні дії керівників банку та позичальників^[10].

Основною ж причиною фінансової кризи більшості банків є проблемні кредити. Інші фахівці поділяють причини фінансової кризи банка на прямі і непрямі. До прямих належать такі:

• порушення банками обов’язкових економічних нормати­вів і недодержання вимог щодо резервування;

• різкі коливання залишків коштів на кореспондентських рахунках, особливо якщо мінімальні залишки наближа­ються до нуля;

• наявність неоплачених документів клієнтів;

• грубі порушення правил бухгалтерського обліку та звіт­ності;

• здійснення ризикової кредитної та процентної політики;

• збиткова діяльність;

• часті зміни складу керівництва;

• негативна інформація міністерств і відомств, ЗМІ, скарги клієнтів на роботу банку.

Непрямими причинами фінансової кризи банку є такі:

• банк працює на високоризикованих і ненадійних ринках, які мають обмежені перспективи розвитку;

• строки залучення та розміщення коштів не збалансовані;

• частка міжбанківських кредитів у складі залучених бан­ком ресурсів занадто висока;

• агресивна реклама стосовно залучених коштів на умовах, вигідніших за ринкові^[11].

Зазначені причини породжують фінансову кризу банку й спри­яють його неплатоспроможності. Тому з метою попередження кризових явищ у банківській діяльності потрібно, з одного боку, розробити систему, яка б дала можливість завчасно виявляти існуючі проблеми, ідентифікувати ступінь кризового стану, ви­значати ймовірність і рівень загрози неплатоспроможності, а з іншого - мати в наявності засоби ефективного правового регу­лювання цих процесів.

Сукупність правових норм, що регулюють відносини непла­тоспроможності банків, складають інститут банківського пра­ва, нормами якого регулюється специфічний вид суспільних від­носин (які мають порівняно самостійний характер) у межах сфе­ри регулювання галузі банківського права^[12].

Отже, право неплатоспроможності банків як інститут банків­ського права є сукупністю норм банківського права, які регулю­ють якісно особливий вид банківських відносин, що за своїм еко­номічним та соціально-політичним змістом об’єктивно потребу­ють окремого спеціального правового регулювання.

Юридичними критеріями виокремлення сукупності правових норм в інститут права неплатоспроможності є такі:

• юридична єдність правових норм, яка характеризується загальними положеннями, правовими принципами, сукуп­ністю правових понять, єдністю правового режиму;

• повнота регулювання певної сукупності відносин. Інсти­тут неплатоспроможності є сукупністю норм банківського права, які в комплексі регулюють сукупність однорідних банківських відносин (відносин неплатоспроможності), і внаслідок цього виконує притаманні йому функції;

• відокремлення правових норм, які складають інститут не­платоспроможності банків в окремих главах Закону Украї­ни «Про банки і банківську діяльність», і наявність чис­ленних нормативно-правових актів Національного банку України, які регулюють окремі види відносин неплато­спроможності банків.

У юридичній літературі виділяють такі ознаки, що свідчать про формування інституту неплатоспроможності банків:

• специфічність відносин, які регулюються нормами бан­ківського права;

• наявність правових норм, що містяться в окремих главах закону України «Про банки і банківську діяльність» та ін­ших законах та підзаконних нормативно-правових актах;

• наявність принципів, положень та завдань, що викону­ють самостійну роль у системі базових принципів банків­ського права, його положень і завдань;

• наявність спеціальних процедур, які регулюються проце­суальними нормами банківського права, забезпечуючи єд­ність механізму реалізації норм законодавства та його пев­ну завершеність;

• наявність особливого правового режиму, який в окремих принципових моментах відрізняється від загального пра­вового режиму банківського права, унаслідок чого виді­ляється й виокремлюється в межах останнього.

Таким чином, право неплатоспроможності банків - це вза­ємопов’язана та взаємозумовлена сукупність правових субінсти- тутів та норм, що забезпечують цілісне самостійне регулювання групи суспільних відносин, пов’язаних із здійсненням заходів щодо запобігання неплатоспроможності банків, відновлення їх платоспроможності шляхом введення процедури тимчасової ад­міністрації банків, а також відносин, пов’язаних з визнанням банку неплатоспроможним та його ліквідацією внаслідок такого визнання. Зазначена сукупність інститутів та норм втілює у своєму змісті особливу юридичну конструкцію, специфічні загальні по­ложення та принципи, що знайшло свій зовнішній прояв у ви­окремленні цих норм усередині галузі банківського законодавст­ва у вигляді окремих глав Закону України «Про банки та банків­ську діяльність» та нормативно-правових актів НБУ.

Своєрідність суспільних відносин, що регулюються зазначе­ними нормами внаслідок їх специфічного економічного та соціаль­но-політичного змісту, об’єктивно потребує самостійного зако­нодавчого регулювання і, відповідно, їх відокремлення як від відносин, що регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», так і від інших відносин, які регулюються спеціальним банків­ським законодавством.

За змістом право неплатоспроможності банків не збігається з правом неплатоспроможності суб’єктів господарювання, яке охоп­лює відносини за участю інших (таких, що не належать до бан­ків) учасників цивільного обігу.

Рисою, що відрізняє інститут неплатоспроможності банків, є наявність численних процесуальних норм. Наявність функціо­нальних та структурних зв’язків процесуальних норм з відповід­ними матеріальними нормами банківського права відрізняє цей інститут від інших інститутів банківського права, які регулю­ють відносини, що виникають у процесі здійснення банківської діяльності. Наявність чисельності процесуальних норм у праві неплатоспроможності банків свідчить про значний його обсяг та складність його юридичного складу. Останнє надає можливість характеризувати його як самостійне, цілісне та завершене пра­вове утворення.

Таким чином, право неплатоспроможності банків закріплює загальні для банківського права принципи, визначає предмет і завдання, містить інші загальні положення, які хоча й базу­ються на загальногалузевих принципах, предметі і завданнях банківського права, але мають свої особливості, які конкретизу­ються в законодавчих та підзаконних актах, унаслідок чого вони виконують самостійну роль. Нормативні положення права не­платоспроможності банків нібито цементують та об’єднують у цілісний комплекс сукупність норм, визначають їх основні вла­стивості як компонентів саме цієї, а не іншої сукупності законо­давчих та інших нормативних приписів і положень.

Відносини, що складають предмет права неплатоспроможно­сті банків, мають порівняно самостійний характер і специфіку, яка зумовила їх виокремлення в межах регулювання більш ши­рокої сфери суспільних відносин, що складають предмет галузі банківського права. Це має знайти вираження у виданні само­стійного законодавчого акту, який врегулював би питання пра­вового регулювання відносин неплатоспроможності банків.

Відносини, що виникають унаслідок неплатоспроможності, потребують правового регулювання. Це зумовлене тим, що сфера правового регулювання повинна містити відносини, яким прита­манні такі ознаки:

• відображення в них як індивідуальних, так і загально- соціальних інтересів;

• реалізація взаємних інтересів учасників, кожен з яких іде на певні поступки, певні обмеження власних інтересів за­ради задоволення інтересів інших;

• побудова цих відносин на згоді дотримуватися певних пра­вил і визнавати обов’язковість цих правил;

• потреба дотримання правил, обов’язковість яких підкріп­лена достатньо дієвою силою.^[13]

Відносини неплатоспроможності банків - це відносини, що виникають між банком-боржником, який неспроможний своєча­сно і в повному обсязі виконати законні вимоги (грошові зобо­в’язання), з одного боку, та його кредиторами, з іншого боку, з приводу співрозмірного задоволення їх вимог у порядку черго­вості, визначеної Законом України «Про банки і банківську дія­льність», за рахунок майна банка-боржника.

Про цивільно-правовий характер цих відносин свідчить таке:

• правовий статус суб’єктів відносин (боржник та кредито­ри - суб’єкти цивільного (зобов’язального) права;

• юридичний зміст відносин (сукупність обов’язків непла­тоспроможного боржника і прав вимог кредиторів);

• юридичний зміст відносин (дії боржника щодо співрозмір- ного задоволення вимог кредиторів за рахунок майна бор­жника в порядку черговості, передбаченій законом про банки).

Цивільно-правові відносини між банком-боржником та кре­диторами є зобов’язальними відносинами, які можна кваліфіку­вати як зобов’язання з активною чисельністю осіб^[14]. Особливістю зобов’язання з активною чисельністю осіб у відносинах неплато­спроможності є те, що воно виконується за спеціальними прави­лами щодо співрозмірного задоволення вимог кредиторів в по­рядку черговості, передбаченій Законом «Про банки і банківську діяльність», тоді як звичайне зобов’язання з активною чисель­ністю осіб виконується за пайовим чи солідарним принципом (що є неприпустимим у праві неплатоспроможності).

Інша частина відносин неплатоспроможності виникає між банком-боржником і Національним банком України. Такі відно­сини є управлінськими, і до них застосовується метод адмініст­ративно-правового регулювання.

Із визначення поняття неплатоспроможності можна дійти висновку, що до відносин неплатоспроможності належать та­кож відносини між боржником і кредиторами, які виникли вна­слідок невиконання зобов’язань щодо сплати податків та ін­ших обов’язкових платежів, що мають публічно-правовий ха­рактер.