§ 3. Принципи інституту неплатоспроможності банків

У загальному розумінні принципи права - це його загальні заса­ди, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загаль­ною значущістю, вищою імперативністю і відбивають суттєві по­ложення права.

Значення правових принципів полягає в тому, що вони, по- перше, здійснюють універсальне й узагальнене закріплення ос­нов суспільного ладу; по-друге, забезпечують однакове формулю­вання норм права і їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інфор­маційного, цінністно-орієнтаційного, психологічного, системоут­ворюючого тощо)^[16]. Дія принципів права не обмежується право­вою системою чи механізмом правового регулювання, вони без­посередньо мають вплив на виникнення та існування правовід­носин, правовий статус суб’єктів тощо.

Залежно від сфери дії принципи поділяються на загальні, міжгалузеві, галузеві та інституційні. Вони закріплюються або безпосередньо в нормативно-правових актах, або виводяться шляхом наукової абстракції зі змісту правових норм.

Принципи інституту неплатоспроможності можна визна­чити як загальні засади та основоположні ідеї, які мають правове значення, визначають мету й функціональну спрямованість усіх інших норм інституту права неплатоспроможності банків. Ці прин­ципи найбільш повно й всебічно відображають особливості право­відносин, що виникають унаслідок неплатоспроможності банку.

Оскільки інститут неплатоспроможності банків є інститутом банківського права, на нього поширюються галузеві принципи банківського права.

Принципи інституту неплатоспроможності банків:

• містяться в численних нормах, пронизують усю правову матерію та виводяться з неї;

• є стрижнем усього інституту неплатоспроможності бан­ків, надають йому логічності, послідовності, збалансова­ності;

• мають найвищий ступінь абстрагованості до відносин не­платоспроможності та позбавлені конкретності;

• є загальним критерієм (мірою) поведінки, не визначаючи прав та обов’язків;

• служать позитивним зобов’язанням і в такому значенні набувають якості особливого рівня права, що знаходиться над рівнем норм, визначає їх ціннісну спрямованість;

• не мають способів регулювання, їх провідним елементом є зобов’язання, яке безпосередньо відображає існуючу в суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею;

• є відправним началом при вирішенні конкретних юри­дичних справ, особливо при застосуванні аналогії зако­ну у випадках наявності недоліків чинного законодав­ства^[17].

Самі ідеї та засади відносин неплатоспроможності є більш широкими як за сутністю, так і за змістом та охоплюють практич­но всі норми законодавства про неплатоспроможність банків. Принципи повинні відтворювати не тільки внутрішню структуру відносин неплатоспроможності, але й процес їх застосування.^[18] Принципами інституту неплатоспроможності банків є такі.

1. Принцип пріоритету норм Закону України «Про банки і банківську діяльність» перед іншими законами та під- законними нормативно-правовими актами. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом» зако­нодавство про відновлення платоспроможності боржни­ка або визнання його банкрутом при вирішенні судом справи про визнання боржника неплатоспроможним за­стосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність».

2. Принцип збереження банку як суб’єкта господарювання. У цьому випадку діє публічний інтерес, який реалізується шляхом обмеження прав кредиторів і банка-боржника з метою відновлення платоспроможності банка. Для цього законодавством передбачені реабілітаційні (відновлювальні) процедури.

3. Принцип ліквідації банка-боржника в разі неможливості його збереження з метою справедливого та організованого погашення вимог кредиторів, що є крайнім заходом. Це стає можливим, якщо реабілітаційні заходи, що були за­стосовані до банка-боржника, не сприяли відновленню його платоспроможності. Погашення грошових вимог здійсню­ється прозоро, на конкурентних засадах відповідно до вста­новленої черговості. Керівництво ліквідацією банка здійс­нює ліквідатор, який призначається Національним бан­ком України. Усі заходи, визначені законодавством, по­винні сприяти виконанню головного завдання - найбільш повного задоволення вимог кредиторів банку.

4. Принцип державного регулювання відносинами непла­тоспроможності, що означає безпосередню участь дер­жави як у процесах відновлення платоспроможності, так і в процедурі ліквідації. Держава в особі управнених орга­нів встановлює правила поведінки та здійснює контроль за дотриманням приписів правових норм. Підзаконні нор­мативно-правові акти з питань регулювання банківської діяльності, здійснення банківського нагляду, введення про­цедури тимчасової адміністрації та ліквідації банку мо­жуть прийматися виключно Національним банком Укра­їни і є обов’язковими для органів державної влади, місце­вого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізич­них осіб. Саме нормотворчість Національного банку Укра­їни слід визнати основною формою виконання Національ­ним банком України своїх функцій^[19]. Нормотворчі повно­важення Національного банку України об’єктивно зумов­лені та відображені в Законі України «Про Національний банк України».^[20] Саме вони дозволяють надавати рішен­ням Національного банку України значення загальнообо­в’язкових правил поведінки шляхом їх закріплення в під- законних нормативно-правових актах, що прийняті від­повідно до законодавства України^[21].